Дискурс християнсько-мусульманського діалогу в контексті сучасної Європи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дискурс християнсько-мусульманського діалогу в контексті сучасної Європи

Гуцалюк Ю.С., викладач, аспіранка, Національний університет «Острозька академія», Хмельницький торговельно-економічний коледж Київського національного торговельно-економічного університету

Анотація

Аналізуються значення, розвиток та роль християнсько-мусульманського діалогу на теренах сучасної Європи. Метою статті є визначення ролі дискурсу діалогу між християнами та мусульманами у сучасному європейському суспільстві. Аналізується християнсько-мусульманська консолідація, що є не лише ідеєю, а й певною суспільно-політичною та культурною реальністю. Розглядається необхідність та актуальність ведення і побудови взаєморозуміння, діалогу між християнами та мусульманами.

У статті аналізується тісний взаємозв'язок релігійної та світської сфери суспільства, як у розрізі ісламу так і християнства. Висновки можна сформувати таким чином: для формування поваги, терпимості, толерантності, релігійних цінностей, що є авторитетні для обох релігій окремо, передбачає формування християнсько-мусульманського діалогу у теперішньому цивілізованому суспільстві на теренах Європи, котра відіграє значну роль у формуванню світових цінностей.

Ключові слова: дискурс, богословський діалог, мораль, експансія, ісламізм.

Abstract

The significance, development and role of the Christian Muslim dialogue in the areas of modern Europe are analyzed. Thepurpose of the article is to determine the role of discourse of the dialogue between Christians and Muslims in contemporary European society. Christian-Muslim consolidation is analyzed, which is not only an idea, but also a certain socio-political and cultural reality. The necessity and urgency of conducting and building the mutual understanding, dialogue between Christians and Muslims is considered.

The article analyzes the close relationship between the religious and secular sphere of society, both in the context of Islam and Christianity. We can draw such conclusions: for the formation of respect, tolerance, sufferance and religious values that are authoritative for both religions separately, it involves the formation of a Christian-Muslim dialogue in the present civilized society in the territory of Europe, which plays a significant role in the formation of world values.

Keywords: discourse, theological dialogue, morality, expansion, Islamism.

християнин мусульманин консолідація діалог

Актуальність теми дослідження визначається потребою дати науково зважену оцінку подіям, що відбуваються останнім часом у Європі, і які пов'язують зі значним приростом мусульманського населення у країнах Заходу, про що свідчать різні сфери суспільства. Від розвитку християнсько-мусульманського богословського діалогу залежить майбутнє глобалізованого людства. Як ніколи раніше необхідним є розвиток релігійної етики толерантності, взаєморозуміння, відкритості, діалогу і братерства. Важливим завданням християн та мусульман у теперішній час є також подолання вікових стереотипних уявлень ворожості й недовіри, вироблення дієвої мови міжрелігійного богословського діалогу. Доречно говорити про актуалізацію спільних аналогічних моральних принципів та цінностей. У зв'язку із зростаючим впливом ісламського чинника у релігійному житті сучасної Європи необхідно віднайти оптимальні моделі християнсько-мусульманського діалогу, визначити його характер та специфіку.

Протистояння релігійних світів і різних цивілізацій - неодмінна характеристика будь-якої епохи. Особливо актуальним воно є зараз, оскільки, якщо раніше в протистояння були втягнуті окремі народи, окремі держави, окремі культури, то зараз цей процес набуває глобальних значень: немає жодної країни, де б не існувало суперечностей на релігійному ґрунті. Тому, щоб запобігти розвитку конфліктних ситуацій слід правильно, логічно, толерантно будувати богословські діалоги.

Проблематика даної теми полягає у тому, що стосунки між мусульманами та християнами дуже часто були затьмарені упередженнями й нетерпимістю, а часом відкритими конфліктами та ворожістю. Але там, де саме життя змушувало значні за чисельністю християнські й мусульманські спільноти жити поряд і знаходити спільну мову, неодмінно виникала потреба у порозумінні. Сьогодні ми особливо гостро відчуваємо потребу у християнсько-мусульманському діалозі.

Ступінь розробленості проблеми. Серед робіт, створених науковцями, варто назвати праці Б. Льюїса «Іслам і Захід», Р. Армура «Іслам і християнство: на шляху до діалогу», Дж. Бьюкенена «Смерть Заходу», Е. Саїда «Орієнталізм», С. Гантінгтона «Зіткнення цивілізацій» та ін. У концептуальному плані принципове значення для розробки теми дослідження мають праці провідних українських релігієзнавців, філософів та богословів - В. Андрущенка, А. Колодного, Л. Конотоп, П. Кралюка, М. Лубської, О. Марченка, М. Мокляка, В. Панченко, М. Поповича, О. Сагана, В. Титаренко, Л. Филипович, А. Чернія, П. Яроцького, О. Яроша та ін. Звернення до їхніх праць сприяло проведенню аналізу трансформацій, які відбуваються у релігійному житті епохи постмодерну та їх богословської концептуалізації.

Метою є з'ясувати роль дискурсу християнсько-мусульмансського діалогу у розрізі сучасної Європи.

Іслам переможно крокує по європейській території, крок за кроком відвойовуючи просторові, релігійно-правові й духовно-людські позиції у мирно дрімаючого християнства. Католицькі священики висловлюють стурбованість перспективою ісламізації Європи й закликають християнські конфесії перебороти розбіжності й об'єднатися, щоб протистояти експансії ісламу. ЗМІ все частіше наголошують, що сучасний іслам є не лише релігією, а передусім є ідеологією, а мусульманський радикалізм, який переходить у мусульманський терор стає сьогодні реальною загрозою.

На початку третього тисячоліття християнство опинилось в епіцентрі таких протистоянь, які воно не в змозі подолати. Християнські церкви зустрілися із суттєвими змінами в характері релігійності сучасного віруючого. Сьогодні вони потерпають від низької частоти відвідувань прихожанами храмів, малої кількості хрещень, священицьких покликань. Зменшується кількість віруючих та закриваються храми. У найближчому майбутньому докорінно змінити обличчя Європи, а отже всього світу, може іслам.

На даний час у Західній Європі проживають від 15 до 24, а то й 30 мільйонів мусульман. Зрештою, ніхто не знає точних цифр. Демографи передбачають, що до 2020 року чисельність мусульман в Європі зросте вдвічі завдяки високому рівню народжуваності та масовій імміграції з країн Північної Африки та Близького Сходу.

Слід зауважити, що і християнство, і іслам є світовими релігіями, а не релігіями якогось одного «обраного народу». Відповідно, обом релігіям притаманний дух експансії, поширення, активного пошуку неофітів. Між іншим, християнсько-мусульманська консолідація сьогодні є не лише ідеєю, але й певною суспільно-політичною та культурною реальністю. Церква бачить і в ісламі явище універсальне, виклик християнам і людству не культурно-цивілізаційний, а глобальний. Діалог релігій при такому розумінні ситуації бачиться як принципово вищий, ніж лише культур або локальних цивілізацій.

Християни не можуть відмовитися від віри в Трійцю і боголюдяність Христа, а ці два основоположних догмати заперечуються ісламом. Християни можуть визнати божественне походження Корану, але це не призвело б до значущості для християн Корану як адекватного Одкровення Божого. При цьому Католицька церква створює видимість можливості плідного діалогу з ісламом завдяки можливості розуміння ісламу зі сторони Церкви як транскультурної універсальної реальності і рефлексії [4, а 397].

Традиційно християнські апологети піддавали сумніву статус Мухаммеда як пророка. Головним приводом для цього був той факт, що Мухаммед не звершив жодного чуда. Ісламські богослови наголошують на тому, що пророча місія засновника ісламу полягала в утвердженні істини суворого монотеїзму. Дехто з богословів наголошує, що чудом, яке засвідчує статус пророка, була подорож Мухаммеда до Єрусалиму. Але оскільки у цієї подорожі був лише один свідок, який до того ж є близьким родичем Мухаммеда, то традиційний для християн критерій засвідчення істинності пророчого служіння через звершення чудес приводить до заперечення такого статусу щодо особи засновника ісламу. Мусульманські богослови роблять наголос на самоочевидності й раціональності чіткого монотеїзму, який проповідував Мухаммед, і саме у цьому бачать перевагу його служіння: на їхню думку, звістка ісламу може бути успішнішою за євангельську проповідь, оскільки не передбачає прийняття ірраціональної догматики. Християнські теологи вважають пропонований ісламом монотеїзм занадто раціональним, а тому і Бога ісламської теології можуть іноді навіть інтерпретувати як концепт філософії тотожності [6, с. 85].

Слід зазначити, що іслам і визнає Ісуса пророком, але сама сутність християнського віровчення стосовно Його служіння людству - заперечується. Християнське Одкровення ставиться під сумнів як таке, що не зберегло власну чистоту. І навпаки, християнські богослови традиційно сумніваються у пророчому дарі Мухаммеда, оскільки той не звершував чудес. При усій гостроті виявлених богословських суперечностей, сьогодні «відкрите християнство» визнає можливість спасіння для мусульман. Наприклад, в догматичній конституції про Церкву («Світло Народів») у розділі «Народ Божий» є підрозділ «Про нехристиян», в якому, зокрема, говориться: «Але Задум порятунку обіймає і тих, хто визнає Творця, і серед них - перш за все мусульман, які, сповідуючи свою прихильність вірі Авраама, разом із нами поклоняються Богу єдиному, милосердному, що Він має судити людей в останній день» [8, с. 27].

Таким чином, представники «відкритого ісламу» на новий лад повторюють не лише традиційну ісламську тезу про відкритість мусульман до «людей книги», надаючи їй радикального тлумачення. Вони також нагадують і про унікальність пророка Мухаммеда як «печатки пророків». Засновник ісламу надав повну і кінцеву інтерпретацію релігійному світогляду, і при всій істинності й правильності християнства чи іудаїзму, абсолютно істинним і правильним є виключно іслам.

Ще однією темою християнсько-мусульманського богословського діалогу була і залишається тематика різного розуміння Слова Божого. Для мусульман Слово Боже є втіленим у Корані, що переданий без спотворень Мухаммедом. Більшість мусульман вважає, що Коран не може бути адекватно перекладений. Фундаменталісти наголошують на необхідності буквального прочитання Корану, відсутності темних або метафоричних виразів у Святому Письмі. Звичайно, під «буквальним» і «єдиним» сенсом фундаменталісти розуміють саме вигідний їм самим із доктринальних чи практичних міркувань.

Сучасна теологія звертає увагу на те, що Біблія - це не лише слова Бога до людства, але у ній багато і слів людини до Бога, вона фіксує діалог людства із Богом, розповідає про історію спасіння, надає приклади для кожної особистості. Віровчення у християнстві не є прямим віддзеркаленням біблійного світогляду, але містить і рефлексію церкви відносно Одкровення. В ісламі роль рефлексії спільноти вірних применшено, богослови передбачають можливість сприйняття чіткого й очевидного смислу висловлювань Корану практично у будь-яких умовах.

Ісламські та християнські теологи початку XXI століття сходяться на думці, що теологія у минулому докладала занадто великих зусиль щодо виведених певних теоретичних і практичних положень із священних текстів. За усієї своєї втіленості у звичайне життя, духовний світ має відкритися як щось абсолютно нове, як вже присутнє невидимим чином тут і зараз Царство Боже або як Присутність самого Бога. Відкриття духовного виміру особистого існування веде до впевненості в існуванні безсмертної душі, відкриття духовного виміру матеріального світу, провадить до свідомого сповідування віри в Творця, відкриття духовного виміру суспільного життя, спрямовує до надії на здійснення релігійних ідеалів не лише у житті майбутнього віку, але й у цій земній історії, необхідним виміром та її смислом якої стає священна історія [6, с. 92].

На даний час ісламські й християнські теологи наголошують на необхідності любові, без якої виконання релігійних настанов не принесе користі вірному, і не є потрібним Богові.

Ще однією проблемою християнсько-мусульманського богословського діалогу була і залишається тема відносин релігії та соціуму. Адже сучасне суспільство тісно переплетене з релігією. Зокрема ЗМІ все частіше висвітлюють релігійні питання, що є актуальними. Кожна особистість сама корегує подання інформації, та аналізує і осмислює у розрізі свого світогляду, виховання, цінностей та ін.

Жодна зі світових релігій не обґрунтовує девіант- ної соціальної поведінки, як норми для своїх адептів. Девіантна політична поведінка, якою є екстремізм, не виникає безпосередньо з моральних доктринальних догм і моральних законів будь-якої світової релігії. Політизація релігії, яка відбувається при цьому сама пособі, не є аномальним явищем. Офіційний імідж будь-якої релігії в сучасному світі передбачає заяви її керівництва про виняткову миролюбність цієї релігії і доброзичливе ставлення до людей з іншим світоглядом. Владна еліта завжди бажає політизації релігії тільки з одним акцентом - легітимізації сформованого порядку речей. Усі релігії розглядаються політичною елітою позитивно, якщо проповідують і обґрунтовують загальноприйняту в конкретному суспільстві систему цінностей. Релігійні об'єднання не тільки проводять активну міжнародну політику, а й здійснюють власні проекти релігійної глобалізації, критикують існуючі тенденції світового розвитку.

Релігійна толерантність ісламських богословів створює абсолютно нові умови для розвитку мусульмансько-християнського діалогу в майбутньому, коли сам іслам став глобалізованим і не може не взаємодіяти із християнством [222].

В ісламі немає обґрунтування крайніх форм релігійного суб'єктивізму, коли релігійний вождь може стверджувати щось нове, покликаючись на колишнє одкровення від Бога. Після Мухаммеда нове одкровення неможливе. Однак навіть при допустимості лише інтерпретацій всією громадою релігійний лідер завжди може заручитися підтримкою «шури», тобто зборів авторитетів в галузі віри. Таким чином, в ідеологів ісламізму завжди є кілька ступенів свободи для варіативності навчання в межах фундаменталістської установки про уявну незмінність ісламського вчення. Це означає, що фундаменталісти завжди мають можливість змінити власне вчення, за будь-яких поступок звичайних мусульман або християн стверджувати про необхідність ще більших поступок. Через це діалог із фундаменталістами надзвичайно ускладнений.

Слід зазначити й про ісламізм. Ісламізм як підвид фундаменталізму не можна розглядати в якості боротьби минулого з сучасністю. Навпаки, ісламізм є «протестантським», модерністичним рухом в ісламі, який бореться як з традиціоналістами, так і з реформаторами- пристосуванцями до сучасності. При всьому пафосі «повернення», за підтримки ідей консервативним духовенством і масами, ісламізм є новітнім політико- релігійним світоглядом, спрямованим у майбутнє. Його послідовники націлені на захоплення влади у всесвітньому масштабі, на встановлення єдиного світового халіфату в результаті перманентної «ісламської революції-джихаду».

У розрізі ісламу слід розглянути і поняття шаріату, що описує весь «належний шлях» мусульманина, а релігійне і світське законодавство є включеним у нього як один з аспектів. Слідування закону подібне стрілі, що летить до мети. Відхилення від траєкторії польоту є гріхом. Кожен вчинок є виконанням обов'язкового, що забезпечує попадання в ціль, «успіх», «порятунок», а «заборонене» - це «промах», згубний для всієї людини. Добровільне прийняття на себе обов'язків, передбачених божественним законом, «згідно з уявленнями віруючих, приносить справжню свободу від рабства у людській жадібності, занепокоєння, прагнення до зміни свого положення в суспільстві» [1, с. 9] і всього, що античні філософи й християнські богослови називали «пристрастями». Жертвуючи ілюзорною свободою свавілля, людина, згідно з вченням ісламу, не стає рабом, а навпаки, знаходить справжню людську гідність, звільняється від низьких прагнень і стає «халіфом», тобто «заступником» Аллаха в цьому світі.

Особливо актуальним вивчення відносин ісламу як соціо-релігійної та цивілізаційно-культурної реальності з іншими стало після подій 11 вересня 2001р. Ж. Варденбург зазначає, що у наукових колах зацікавлення до ісламу розпочалося ще у часи холодної війни і було пов'язане із змаганнями Заходу та радянського блоку за вплив на мусульманські країни. Занепад ідеологічного протистояння між капіталізмом і соціалізмом зробив більш актуальними розрізнення на ґрунті релігії. Тому після 2001 р. тема відносин ісламу з іншими релігіями набула популярності у широких колах громадськості. Спеціалістів все це змусило наново переосмислити досвід взаємодії мусульманського світу із християнством, Заходом і з усіма різновидами «іншого» (6, с. 104).

В цілому, християнське й ісламське богослов'я є єдиними у критичній оцінці сучасного нігілізму та релятивізму, які захоплюють як інтелектуалів, так і ціле суспільство. Звідси наростають зусилля щодо пошуку спільного в обох релігіях. Наприклад, Центральний Комітет Всесвітнього Союзу Церков у документі, прийнятому за матеріалами п'яти регіональних зустрічей між християнами та мусульманами, заявив: «Є багато точок збігу у віросповіданні мусульман і християн: і ті, й інші бачать у Богові Творця і Вседержителя, Милостивого й Милосердного, Бога, який відкриває Своє слово і закликає людей нести відповідальність за своє ставлення до творіння. Обидві спільноти підкреслюють, що центром духовного життя є молитва, сповідують загальні цінності й ідеали: прагнення до створення справедливого суспільства, допомога нужденним, любов до ближнього, життя у мирі» [2, с. 492].

Для сучасного ісламського і християнського богослов'я характерна упевненість, що завершення Одкровення (на Мухаммеді чи Христі) не означає кінця пророчого служіння, і сучасні релігійні генії чи просто талановиті вірні мають у собі «пророчі якості». Це означає, що можливим є і більш динамічне сприйняття Слова Божого, в якому більш значним є факт зустрічі з Богом і Його словом, ніж зміст вимог, які ставить перед вірними Святе Писання. Не завжди такий підхід веде до релятивізму, оскільки містиками завжди духовні практики розцінювалися як більш високе покликання, ніж формальне виконання релігійних правил. Сьогодні ісламські й християнські теологи наголошують на необхідності любові, без якої виконання релігійних настанов не принесе користі вірному, і не є потрібним Богові. Також звертається увага не те, що самі засновки ісламу і християнства, особливо - Ісус, свідчили про більш високе покликання шляху духовного сходження над простим виконанням релігійних обов'язків [6, с. 91].

Прикладом християнської екуменічної теології, відкритої до ісламу, є концепція Ж. Варденбурга, який пропонує визнати, що жодна із цих релігій не виступає самостійною системою. Іудаїзм, християнство й іслам - це три підсистеми однієї цілісної системи або ж три системи, які частково переплітаються. Спільними або когерентними, на думку Ж. Варденбурга, є основні структурні елементи, концепти, символи та цінності. Сучасні ісламські мислителі Ф. Рахман, М. Аркун, Н. Абу Зейд розвивають екуменічну герменевтику, лібералізуючи традиційне уявлення про нествореність Корану: він був нестворений у своїй основі, при усній передачі через Мухаммеда і перше покоління мусульман. Цінності та принципи, сповіщені у цьому Корані, - абсолютні. Вітчизняні християнство й іслам мають значний потенціал до відкритості та діалогу. Водночас, слід визнавати, що ворожість, яка існувала у минулому, часто зумовлена не лише політичними факторами, але й релігійним відторгненням «чужого». Сучасна співпраця мусульман і християн в Україні зумовлена позитивним досвідом діалогу в Всеукраїнській раді церков і релігійних організації, солідарністю кримсько-татарського народу з незалежною Україною. І християни, і мусульмани на цьому етапі історії нашої держави захищають традиційну модель родини, заохочують сімейні цінності, закликають владу до чесності.

Отже, у розвитку християнсько-мусульманського богословського діалогу слід надати значення роботі невеликих дослідницьких груп, які включають у себе як мусульманських, так і християнських теоретиків. Важливими аспектами діалогу стають визнання принципів прав людини, релігійної свободи, множинності шляхів до Бога. Традиційно, відсутність в ісламі релігійної влади, подібної до римо-католицької церковної ієрархії, розглядалася як суттєва перешкода на шляху до результативного діалогу. Поняття «толерантність», у яке вкладаємо значення - повага, милосердя, великодушність, терпимість - у системі моральних цінностей займає чільну позицію, становлячи якість довершеної людини, що слідує за божественним одкровенням, і внутрішній принцип духовного самоконтролю, здатний стати джерелом для інших етичних норм». Сучасне європейське суспільство не може існувати без цих фундаментальних ознак.

Список використаних джерел

1. Денни Ф.М. Ислам и мусульманская община / Фредерик М. Денни // Религиозные традиции мира, в 2-х томах. -Т 2.- М.: КРОН-ПРЕСС, 1996. Т 2, Ч. 1 - С. 6- 119.

2. Киннемон М. Экуменическое движение: антология ключевых текстов / сост. М. Киннемон, Б. Коуп. - М.: ББИ св. ап. Андрея, 2002. - 618 с.

3. Колодний А.М. Премодерн, модерн, постмодерн в контексті історії християнства / А. Колодний // Християнство доби постмодерну: Колективна монографія; [ред. А. Колодного]. - К., 2005. - С. 5-33.

4. Кюнг Г. Теология на пути к новой парадигме // Великие христианские мыслители / Ганс Кюнг; [пер. с нем. О.Ю. Бойцовой]. - СПб.: Алетейа, 2000. - С. 363-401.

5. Лубська М.В. Еволюція ісламської теолого-фі-лософської думки: монографія. - К.: Центр учбової літератури, 2014. - 317с.

6. Райчинець А.В. Активність: дис. кандидата філос. наук: 09.00.11 / Райчинець Анатолій Васильович. - К., 2017. - 190 с.

7. Титаренко В.В. Релігійний розвиток в сучасних глобальни умовах: конфронтація vs діалог / В.В. Титаренко // Авраамічні релігії в Україні: інкультураційні взаємовпливи та міжконфесійні взаємини. - Галич, 2014. - С.435-443.

8. Христиане и мусульмане: проблемы диалога. Хрестоматия: Межконфессион. И межрелигиоз. диалог / сост., вступ. ст. и коммент. А. Журавского. - М.: ББИ св. Апостола Андрея, 2000. - 558 с.

9. Яроцький П.Л. Релігієзнавство: Сучасні релігійні процеси у світі й Україні / П.Л. Яроцький. - К.: Кондор, 2013 - 442 с.

10. Roy O. Globalized Islam. The Search for a New Ummah/ Roy O. - New York: Columbia University Press, 2004. - 320 p.

Размещено на Allbest.ru