Релігійна комунікація як невід’ємна складова соціальної комунікації

Размещено на http: //www. allbest. ru/

НУ «Запорізька політехніка» (Україна, Запоріжжя)

Релігійна комунікація як невід'ємна складова соціальної комунікації

Зацепіна Н.О., кандидат педагогічних наук,

доцент кафедри туристичного, готельного та ресторанного бізнесу,

Анотація

У статті розглянуто релігійну комунікацію, як невід'ємну складову соціальної комунікації. Проаналізовано процес становлення інформаційного суспільства, в основі якого лежить обмін інформацією, яка переходить у розряд культурних та духовних цінностей. Розкриваються особливості використання в масовій релігійній комунікації нових медіа (соціальних мереж, блогів, суспільного Інтернеттелебачення), а також робиться детальний аналіз відповідності діяльності нових медіа ритуальній моделі масової комунікації.

Ключові слова: Релігійна комунікація, соціальна комунікація, інформаційне суспільство, інформація, комунікаційні технології, нові медіа, соціальні мережі, ритуальна модель.

Annotatіon

Religious communication as an invisible component of social communication Zatsepina N. O.,

Ph.D., Associate Professor of Tourism, hotel and restaurant business, Zaporizhzhia Polytechnic National University (Ukraine, Zaporizhzhia),

The article deals with religious communication as an integral part of social communication. The process of becoming an information society is analyzed, based on the exchange of information that goes into the category of cultural and spiritual values. The peculiarities of the use of new media (social networks, blogs, public Internet television) in mass religious communication are revealed, as well as a detailed analysis of the correspondence of the activities of the new media ritual model of mass communication.

Keywords: Religious communication, social communication, information society, information, communication technologies, new media, social networks, ritual model.

Актуальність теми обумовлюється все більшим зростанням ролі релігії у розвитку світу. Ще недавно більшість дослідників поділяла висновки французьких просвітників XVIII сторіччя про те, що релігія є виключно наслідком невігластва народних мас і зникне з поступом освіти та технічного прогресу. Проте, починаючи з 70-х років XX сторіччя, науковці заговорили про релігійний ренесанс. На межі XX-XXI століть стає зрозумілим, що «релігізація» суспільства є досить сталим чинником, який певною мірою охопив майже усі країни світу. Взаємодія між суспільством та релігією здійснюється за рахунок зміни (корекції) якоїсь зі сторін взаємних відносин, зміни індивідуальної орієнтації з метою встановлення комунікації, або на основі урозуміння загальних інтересів та основ функціонування для досягнення інтегрованої мети суспільного розвитку.

Релігійна комунікація, яка постає невід'ємною складовою соціальної комунікації, хоча і використовує переважно традиційні засоби комунікаційного впливу, водночас, є значно дієвішою, адже діє на підсвідоме, максимально знижуючи рівень критичного сприйняття. Комунікативна функція релігії полягає в підтримуванні зв'язків між віруючими шляхом створення почуття віросповідної єдності під час релігійних дій, в особистому житті, сімейно-побутових відносинах, а також стосунках у межах різноманітних суспільних організацій. Водночас, релігійна комунікація знаходиться у зоні сакрального, містичного, що робить її одним з найбільш ефективних чинників розвитку суспільства.

Інтенсивний розвиток новітніх технологій у сфері комунікацій, глобальні інтеграційні процеси становлення інформаційного суспільства зумовили посилення наукової уваги до можливостей впливу на індивідуальну і масову свідомість. В основі інформаційного суспільства лежить обмін інформацією, яка переходить у розряд культурних та духовних цінностей. Жодна продукція у сучасному світі не користується таким попитом, як інформація. Такі тенденції перевели релігійні організації та церкви у площину світської комунікації. Розвиток інформаційного суспільства більш деструктивно впливає на усталені, ієрархічні системи (такі як традиційна церковна організація та традиційні способи релігійної комунікації), у той час як новітні феномени без інформаційних технологій не можуть активно розвиватися (наприклад, неорелігії, які неофітів залучають переважно за допомогою мас-медіа).

Таким чином, сучасна соціокультурна ситуація характеризується переходом до високотехнологічного інформаційного суспільства з інтенсивними інформаційними потоками (ЗМК, кіно, телебачення, відео, Інтернет), які впливають на людину, її життєві стратегії, цінності та віросповідання. Водночас, на думку О. Матвієнко, відбувається зміщення акцентів у побудові постіндустріального суспільства з технократичної парадигми до гуманітарної. У новій світовій інформаційній політиці основною стає не технологія, а уміння людини ефективно розпоряджатися наявною інформацією, у тому числі й релігійною [4, с. 144].

Сам термін «інформаційне суспільство» застосовується для позначення особливого виду суспільної інформації постіндустріального суспільства, нової ери розвитку людської цивілізації. Найбільш яскравими іноземними представниками, що тонко відчувають тенденції розвитку інформаційної сфери, пропонують системний підхід до аналізу сучасного суспільства, та ролі інформації й інформаційних технологій, є: французькі дослідники А. Турен, П. Серван-Шнайбер, М. Полятовський, британські дослідники Е. Гіденс, П. Голдінг, Г Мердок, Н. Гарнем, німецькі дослідники М. Хоркхаймер, Ю. Хабермас, Н. Луман, канадський філософ та культуролог М. Маклюен, американські науковці М. Кастельс, Г. Шиллер, Д. Белл, А. Тофлер, японський науковець Д. Масунда.

Загалом, у науковому дискурсі розвивається теорія інформаційного суспільства це футурологічний різновид доктрини постіндустріального суспільства, авторами якої визнаються Д. Белл,

О. Тоффлер, С. Маслоу та ін. В основі цієї теорії лежить уявлення, що сучасний науково-технічний переворот у продуктивних силах суспільства і в матеріальних основах життя суспільства приведе до глобальної інформатизації та комп'ютеризаці суспільного життя у національному, міжнаціональному та наднаціональному плані, викличе необхідність створення планетарних інформаційно-технологічних систем.

Сучасними науковцями у якості однієї із основних умов формування інформаційного суспільства розглядається високотехнологічна інформаційна павутина, що діє у глобальних масштабах. Формування такого суспільства пов'язане з інформаційною комп'ютерною революцією (електронізація, комп'ютеризація, медіатизація і, нарешті, інформатизація усього суспільства). Дослідники все більше говорять про інформацію як про головну ознаку сучасного світу. У цьому світі превалюють нові способи інформації, віртуальна економіка, рушійною силою якої стала інформація. Інформація як загальна генеративна основа природи і суспільства перетворилася на безальтернативне джерело розвитку і добробуту багатьох народів; інформаційні ресурси і технології підняли науку і технічний прогрес на безпрецедентний рівень, порівняно з тим, що забезпечували в минулому фізика, механіка, хімія й електродинаміка разом. Як зазначає О. Головлєва у найзагальнішому вигляді інформація

- це передача повідомлення між передаючою та приймаючою системами, яка призводить до зміни стану приймаючої системи.

Інформація з'являється тоді, коли відбуваються якісь зміни. В залежності від області знання інформація має багато визначень. Інформація поняття яке використовується у філософії із найдавніших часів, одночасно зараз воно отримало нове, ширше значення завдяки розвитку кібернетики, де воно постає як одна із центральних категорій поряд із поняттями зв'язку та управління. Інформаційний підхід, що включає у себе сукупність ідей та комплекс матеріальних засобів, перетворився у загальнонауковий засіб досліджень [2, с. 18].

У рамках суто філософського визначення інформація це одна із трьох фундаментальних субстанцій (поряд із матерією та енергією), що складає сутність світобудови і охоплює усі продукти мисленнєвої діяльності, передовсім знання, образи. За визначенням К. Шеннона, інформація

- це комунікація і зв'язок, у процесі яких знімається невизначеність. У даному контексті інформація розуміється як комплекс знань, необхідних для успішного функціонування комунікативної системи, тому можна вважати, що інформація є складовою процесу комунікації. Інформація це зміст, який передається у процесі комунікації, тому є одним із її елементів. Норберт Вінер аналізує інформацію як визначення змісту, отриманого із зовнішнього світу у процесі пристосування до нього наших відчуттів.

Стан сучасного наукового розуміння інформації значною мірою залежить від так званої інформаційної революції, яка радикально змінила інструментальні засади, способи та технології передачі, збереження інформації, кардинально збільшила обсяги інформації, доступні активній частині населення планети. Жодна продукція у сучасному світі не користується таким попитом, який є на інформацію, що передається засобами мас-медіа, вважає російський дослідник І. Елінер [3, с. 13]. Одночасно Вальтер Бенямін вважає, що майже нічого із того що відбувається не перетворюється у розповідь, майже все стає інформацією (наприклад, релігійний наратив стає релігійною інформацією) [1, с. 10].

І тут доречно звернутися до ситуації, коли всесвітній потік інформації руйнує старі структури панування (зокрема і інституйовані церковні структури). Говорячи формально, раніше авторитет був джерелом інформації, тепер інформація джерело авторитету. Така ситуація надзвичайно небезпечна для продуктивного поширення духовних ідей традиційних релігій, одночасно вона благоприємна для багатьох неорелігій, які можуть активно діяти лише в інформаційному суспільстві. Поряд з тим інформація не є мірою цінності повідомлення, як вважає Н. Больц [1, с. 21].

І до сьогодні, на думку німецького філософа, участь у комунікації для людей важливіша ніж інформація. Досить часто інформація стає просто не настільки важливою: комунікація комунікує комунікацію. Ми розмовляємо. Цього достатньо. Відношення комунікації, абсолютно очевидно, не потребують пояснення та обґрунтування [1, с. 95]. Отже, сучасне розуміння домінуючої ролі інформації зовсім не нівелює іманентної необхідності у спілкуванні.

Сьогодні в Україні формується динамічне суспільство, де комунікація посідає чільне місце, будучи важливим чинником громадського життя. Дедалі більшу роль комунікація відіграє в процесах державотворення та діалогу владних інститутів із громадянським суспільством і третім сектором. До питання місця та ролі релігії як суспільного інституту в сучасному українському суспільстві доволі активно звертаються соціологи, філософи та релігієзнавці, проте зміст та глибина змін у взаємодії релігії та українського суспільства залишаються недостатньо дослідженими з погляду на потенціальних можливостей інституційного впливу релігії на всю систему функціонування суспільства та його окремих соціальних інститутів. Форми та способи суспільно-релігійних відносин мають досить значну варіативність в різних суспільствах, натомість в теоретизуванні щодо характеру та майбутнього цих відносин переважають широкі узагальнення, які не завжди дозволяють зрозуміти перебіг подій на рівні окремих держав. Наслідком цього може стати суттєва переоцінка або недооцінка релігійного чинника суспільних процесів (що призводитиме до помилок в соціальній політиці), тому системний аналіз потенціалу релігійного впливу є вельми нагальним.

Соціальні мережі це, мабуть, один з найпростіших та швидких засобів донесення інформації до потенційного споживача. Їх використання робить роботу маркетологів легше, адже вся багатомільйонна аудиторія розбивається на спільноти за інтересами, де простежується сегментація. Для донесення певної інформації маркетологу необхідно зробити добірку конкретних спільнот і працювати з ними. Сьогодні багатомільйонна армія споживачів отримують інформацію в Social Media. Заходячи на який-небудь сайт і бачучи значок Facebook, Twitter, Вконтакте, інтернет-користувачі переходять на сторінку цієї організації в соціальній мережі. Це дуже зручно, адже користувач, перебуваючи на одному сайті знаходить все, що його цікавить, може залишати коментарі, обмінюватися думкою та інформацією, робити «перепост» інформації на свою сторінку, де її можуть бачити інші користувачі та т.д. по ланцюжку. Тому залежність передачи інформації сьогодні виглядає так: цільова аудиторія-Social Mediaсайт-SocialMedia-компанія.

Саме тому вважається за необхідне подальше розкриття особливостей використання в масовій релігійній комунікації нових медіа (соціальних мереж, блогів, суспільного Інтернет-телебачення), а також детальний аналіз відповідності діяльності нових медіа ритуальній моделі масової комунікації, розробленой Джеймсом Кері, в якій комунікативний зв'язок пов'язаний з такими поняттями, як «обмін», «участь», «асоціація», «спілкування» та «володіння спільною вірою». Комунікаційна теорія, запропонована Джеймсом Кері, розглядає комунікацію як ритуал, де комунікація як відтворення символічної реальності представляє, зберігає, адаптує і поширює переконання, властиві суспільству на певному етапі його розвитку. В межах даної теорії комунікація розглядається як процес, що забезпечує і зумовлює соціальні зміни [1]. Ця комунікація спрямована не на розширення повідомлень у просторі, а на підтримку суспільства в часі; не на акт передачі інформації, а на презентацію спільних вірувань. Американський науковець Джеймс Кері описав дві принципово різних моделі комунікації ритуальну, коли комунікація розуміється як поділ загального досвіду і спільне творення смислів; та трансмісійну, коли комунікація розуміється як транспортування смислів та маніпуляція [7, с. 10]. Ритуальну модель він розробив як альтернативну і графічно зобразив у вигляді ялинки як спільного символа для комунікаторів. Для розробки ритуальної моделі комунікації Дж. Кері використовує ідеї М. Вебера, Е. Дюркгейма, Й. Хейзінги, а також сучасників, таких як Кеннет Берк, Адольф Портман, Томас Кун, Пітер Бергер і Кліффорд Гірц. Проте, найбільш життєздатною традицією суспільної думки щодо комунікації Дж. Кері вважає нащадків Дж. Дьюї в Чиказькій школі: від Маргарет Мід і Чарльза Кулі до Роберта Парка та Ервінга Гофмана [8, р. 18].

Особливості і значення ритуальної моделі для релігійної комунікації виявляються, найперше, під час співставлення її із трансмісійною моделлю. Базовою метафорою у трансмісійній моделі є транспортування, у ритуальній церемонія. Учасники трансмісійної моделі найперше є адресатами і адресантами, а в ритуальній просто учасниками, які фактично можуть самі не брати активної участі у комунікації. У трансмісійній моделі смисл відправляється та отримується, тобто транспортується, а в ритуальній створюється та переосмислюється. Тому саме ритуальна модель є органічною для розуміння релігійної комунікації. Ознакою успішності комунікації у трансмісійній моделі є точність трансмісії, тобто до адресата повідомлення дійшло, а в ритуальній розподіл досвіду та відчуття спільності. У зв'язку із цим доречно нагадати, що у своєму посланні «Соціальні мережі: портали істини та віри, нові простори для євангелізації» Папа Бенедикт XVI зазначає, що нові медіа можуть єднати християн з різних куточків світу, особливо там, де вони почуваються в ізоляції, а тому виробити систему контактів, духовної спільності [5].

Однією із характерних рис нових медіа є те, що їх користувачі, хоча і є учасниками опосередкованої комунікації, можуть самостійно відбирати із ким взаємодіяти. Нові медіа пропонують спілкування із однодумцями, тими хто відчуває і мислить однаково, і така можливість безперечно є комфортною для релігійної тематики [1, с. 95]. Проте, гармонізація комунікації у локальному масштабі проявляється зовсім по іншому на глобальному рівні, оскільки підтримує значну поляризацію [2, с. 26]. Дж. Кері вважає, що релігійний погляд на комунікацію, хоча і у все більш секуляризованій та науковій формі, все ще домінує над нашою думкою та культурою. Більш того, навіть у дискусіях про нові комунікаційні технології, історичний релігійний підтекст ніколи не зникав із дискурсу. Від телеграфу до комп'ютера присутнє глибоке почуття, пов'язане із можливістю морального вдосконалення [8, р. 14]. Не є винятком тут соціальні мережі. Багато рис соціальної мережевої комунікації відповідають ритуальній комунікації. Тому нові медіа можуть бути хорошим майданчиком для поширення релігійної комунікації і просування релігійних ідей. Одночасно популярність релігійної тематики у нових медіа свідчить про не спадаючу зацікавленість релігією у масової аудиторії. У них зникає посередництво мас-медіа, тому з цієї позиції нові медіа є більш адекватним сучасним замінником класичній релігійній комунікації. Але, з іншого боку, вони становлять небезпеку для релігійної комунікації, бо є симулятивними. Тому розуміння комунікації в полі дії нових медіа набуває певної специфічності. Дж. Кері констатує, що комунікація є символічним процесом, за допомогою якого реальність виробляється, підтримується, відновлюється та трансформується [8, р. 18]. Це фактично підкреслює символічне виробництво реальності.

Комунікація, через мову та інші символічні форми, складається з атмосфери людського буття. В основі комунікації, зокрема і в нових медіа, лежить думка. Діяльність, яку ми колективно називаємо комунікацією розмови, вказівки, передача знань, обмін важливими ідеями, пошук інформації, розваги настільки звичайна і мирська, що їй важко утримувати нашу увагу. Більше того, коли ми осмислюємо цей процес, то часто фокусуємося на тривіальному та непроблемному, тому ми звикли до таємничого та дивовижного у спілкуванні» [8, р. 19]. Повсякденність комунікації у нових медіа, особливо соціальних мережах, на перший погляд, знецінює її зміст та силу впливу. Але саме із простих тверджень та ідей творяться найсильніші способи впливу та маніпуляції. Релігійний дискурс тут найчастіше відбувається на вітальному рівні, який фактично є непохитним. Думка є публічною, тому що вона залежить від загальнодоступного поля символів. І це надає їй більшого сенсу [8, р. 22]. Нові медіа, особливо соціальні мережі, активно заохочують до висловлення ніби то власних думок, які, насправді, часто є повторенням того, що було почуто раніше. У соціальних мережах, зокрема групах сформованих за інтересами, наприклад релігійними, є лідери думок авторитети, які своїми приватними повідомленнями творять комунікативний настрій усієї групи. Такий спосіб комунікації є своєрідним викликом для інституційної релігійної думки, оскільки слабо піддається контролю, а також рідко коли верифікується учасниками соціальних мереж.

Нові медіа активно сприяють підтвердженню ідентичності, у тому числі і релігійної групової; вони мають яскраво виражений гуманістичний аспект: релігійні діячі, священики, що у традиційній культурі завжди були дистанційовані від пастви (наставники, носії мудрості, фактично, голос Бога) постають як звичайні люди відкриті до комунікації та готові допомогти, знімається своєрідний комунікативний страх у такій взаємодії. На основі нових медіа виникають нові ієрархії у релігійних спільнотах (на відміну від традиційного орієнтування на статус) лідерами та авторитетами стають ті, хто вміє комунікувати та маніпулювати, комунікативна активність у соціальних мережах стає однією із умов впливовості та популярності. Нові медіа мають потужні мобілізуючі можливості це результат не стільки технічних характеристик, скільки групування людей за вузькими інтересами; найстійкіші групи утворюються на ґрунті спільного світогляду, релігійних переконань, фактично відбувається фрагментація аудиторії. Таким чином, релігійна комунікація у нових медіа набуває масово-приватного характеру та має певні трансформацій комунікативно-транслюючої функції релігії, серед яких можна перелічити деякі, на наш погляд, найбільш суттєві: розширення комунікативного простору релігії, а відтак і якісні зміни її функціональності; адаптація релігійного дискурсу до сучасних темпів передачі і сприйняття інформації (попри характерні для неї сталість, традиційність, консервативність); формалізація цілої низки актів релігійної комунікації; усереднення та деіндивідуалізація медіа-комунікації, яка здійснюється переважно через ЗМК і слабко враховує ціннісні орієнтації реципієнтів інформації, локально-часові умови, рівень культурно-мовної компетенції аудиторії; інституалізація зовнішніх релігійних комунікацій за трьома основними напрямами міжрелігійний/міжконфесійний діалог, Public Relations (PR), державно-конфесійні відносини (Government Relations, GR); зміна способів і форм соціорелігійної інтеграції, падіння значущості релігійної парафії, громади, групи й тенденція до перетворення останніх на несталі, добровільні асоціації, які поволі втрачають значення референтних для індивіда груп; витіснення безпосередньо-міжособистого спілкування віртуальномережевим, де роль комунікативних центрів переходить до соціальних мереж, Інтернет-форумів, блогів, чатів групового спілкування; набуття маніпулятивного характеру (запускаються в дію принципово нові технології психологічного впливу, нові механізми й засоби масовізації індивідуальної психіки); формування медіарелігійності як особливого типу світобачення і світовідчуття, і водночас специфічного релігійного медіа-середовища; перетворення масової релігійної аудиторії з пасивного споживача і об'єкта впливу ЗМІ (яким вона була в епоху аналогових медіа), на активного учасника комунікації (у добу цифрових медіа); формування ринку релігійних і квазірелігійних послуг, комерціалізація інтересу до надприродного і потойбічного та ін.

Висновки. Діяльність релігійних організацій, церков та релігії загалом в інформаційному суспільстві та масовій культурі має свою специфіку. Релігійна комунікація конструюється під впливом масової культури, має всі характеристики світських мас-медіа (маніпулятивний характер, стереотипи, масову свідомість, бажання сконструювати власний світ та ін.) та органічно вписується в систему масової комунікації. Механізми функціонування релігійної комунікації в масовому суспільстві досить складні й неоднозначні, тому змоделювати процес такої комунікації досить важко, а серед існуючих моделей не можна визначити домінантну чи таку, що відповідає на всі питання масової комунікації. У теперішній ситуації ритуальна модель Дж. Кері є надактуальною, особливо щодо діяльності нових медіа (соціальних мереж, суспільного Інтернет-телебачення, блогів та ін.) та їх зв'язку із релігійною комунікацією. У цій моделі спілкування зорієнтоване на вибудовування спільного світогляду, можливість приватної та групової релігійної ідентифікації, підтримання спільноти у часі, публічну демонстрацію своїх переконань. Орієнтування релігійної комунікації у нових медіа на спільноту та її культурна зумовленість, можливість приватної та групової релігійної комунікації, публічну демонстрацію релігійних переконань, незважаючи на догматичність та обов'язкові стандарти релігійної комунікації, сприяють варіативності сприйняття. Тому релігійна комунікація у нових медіа набуває особливого діалогічно-масового характеру, а релігії отримують ще один спосіб ефективної комунікації зі світом.

релігійний комунікація медіа масовий

Список використаних джерел

1. Больц Н. Азбука медиа / Норберт Больц. М.: Издат. «Европа», 2011. 136 с. Больц Н. Азбука медиа / Норберт Больц. М.: Издат. «Европа», 2011. 136 с.

2. Головлева Е. А. Массовые коммуникации и медоапланирование: Учебное пособие / Е. А. Головлева. М.: Академический проект; Деловая книга, 2009. 352 с.

Елинер И. Г Мультимедийная сиситема и современное общество / Илья Григорьевич Елинер. СПб.: НППЛ «Родные просторы», 2008. 529 с.

3. Матвієнко О. В. Вплив засобів масової комунікації на формування особистості / Самоорганізація і динаміка культури та їх особливості в Україні: Випуск перший: Збірник наукових праць/ наук. ред. Ю. П. Богуцький, відпов. за випуск С. М. Волков / Олена Володимирівна Матвієнко. К.: Інститут культурології Академії мистецтв України, 2010. С. 144 147.

4. Папа Бенедикт XVI, Священик і душпастирство у цифровому світі: нові засоби масової інформації на служінні слова, Credo. [online] Доступно: http://credo. pro/2010/01/13059

5. Петрушкевич М. Ритуальна модель масової релігійної комунікації та нові медіа // Гілея: науковий вісник.К.: «Видавництво «Гілея», 2019. Вип. 140 (1). Ч. 2. Філософські науки. С. 78 82.

6. Goban-Klas Tomasz. Media i komunikowanie masowe /Teorie i analizy prasy, radia, telewizji i internetu. Warszawa-Krakow: Wydawnictwo naukowe PWN, 2006. 340 s.

7. James W. Carey Communication as Culture Essays. Routledge, 2009 Language Arts & Disciplines 205 pages. [online] Доступно: https://www.academia.edu/7446970/ James_W._Carey_-Communication_as_Culture_Essays

8. Больц Н. Азбука медиа / Норберт Больц. М.: Издат. «Европа», 2011. 136 с.

9. Головлева Е. А. Массовые коммуникации и медоапланирование: Учебное пособие / Е. А. Головлева. М.: Академический проект; Деловая книга, 2009. 352 с.

10. Елинер И. Г. Мультимедийная сиситема и современное общество / Илья Григорьевич Елинер. СПб.: НППЛ «Родные просторы», 2008. 529 с.

11. Матвієнко О. В. Вплив засобів масової комунікації на формування особистості / Самоорганізація і динаміка культури та їх особливості в Україні: Випуск перший: Збірник наукових праць/ наук. ред. Ю. П. Богуцький, відпов. за випуск С. М. Волков / Олена Володимирівна Матвієнко. К.: Інститут культурології Академії мистецтв України, 2010. С. 144 147.

12. Папа Бенедикт XVI, Священик і душпастирство у цифровому світі: нові засоби масової інформації на служінні слова, Credo. [online] Доступно: http://credo. pro/2010/01/13059

13. Петрушкевич М. Ритуальна модель масової релігійної комунікації та нові медіа // Гілея: науковий вісник.К.: «Видавництво «Гілея», 2019. Вип. 140 (1). Ч. 2. Філософські науки. С. 78 82.

14. Goban-Klas Tomasz. Media i komunikowanie masowe /Teorie i analizy prasy, radia, telewizji i internetu. Warszawa-Krakow: Wydawnictwo naukowe PWN, 2006. 340 s.

15. James W. Carey Communication as Culture Essays. Routledge, 2009 Language Arts & Disciplines 205 pages. [online] Доступно: https://www.academia.edu/7446970/ James_W._Carey_-_Communication_as_Culture_Essays

16. Головлева Е. А. Массовые коммуникации и медоапланирование: Учебное пособие / Е. А. Головлева. М.: Академический проект; Деловая книга, 2009. 352 с.

17. Елинер И. Г. Мультимедийная сиситема и современное общество / Илья Григорьевич Елинер. СПб.: НППЛ «Родные просторы», 2008. 529 с.

18. Матвієнко О. В. Вплив засобів масової комунікації на формування особистості / Самоорганізація і динаміка культури та їх особливості в Україні: Випуск перший: Збірник наукових праць/ наук. ред. Ю. П. Богуцький, відпов. за випуск С. М. Волков / Олена Володимирівна Матвієнко. К.: Інститут культурології Академії мистецтв України, 2010. С. 144 147.

19. Папа Бенедикт XVI, Священик і душпастирство у цифровому світі: нові засоби масової інформації на служінні слова, Credo. [online] Доступно: http://credo. pro/2010/01/13059

20. Петрушкевич М. Ритуальна модель масової релігійної комунікації та нові медіа // Гілея: науковий вісник.К.: «Видавництво «Гілея», 2019. Вип. 140 (1). Ч. 2. Філософські науки. С. 78 82.

21. Goban-Klas Tomasz. Media i komunikowanie masowe /Teorie i analizy prasy, radia, telewizji i internetu. Warszawa-Krakow: Wydawnictwo naukowe PWN, 2006. 340 s.

22. James W. Carey Communication as Culture Essays. Routledge, 2009 Language Arts & Disciplines 205 pages. [online] Доступно: https://www.academia.edu/7446970/ James_W._Carey_-_Communication_as_Culture_Essays

References

1. Boltz N. The ABC of Media / Norbert Boltz. M.: Ed. Europe, 2011. 136 p. Boltz N. ABC Media / Norbert Boltz.M.: Ed. Europe, 2011. 136 p.

2. EA Golovleva Mass Communications and Planning: A Study Guide / EA Golovleva. M.: Academic project; Business Book, 2009. 352 p.

3. Eliner IG Multimedia System and Modern Society / Ilya Grigorievich Eliner. SPb.: NPPL “Native Spaces”, 2008. 529 p.

4. Matvienko OV Influence of mass communication on personality formation / Self-organization and dynamics of culture and their peculiarities in Ukraine: Issue one: Collection of scientific works / sciences. ed. Yu. P. Bogutsky, answered. for the issue of SM Volkov / Elena Matvienko.K.: Institute of Cultural Studies of the Academy of Arts of Ukraine, 2010. P. 144 147.

5. Pope Benedict XVI, The Priest and the Pastor in the Digital World: New Media in the Service of the Word, Credo. [online] Available at: http://credo.pro/2010/01/13059

6. Petrushkevich M. Ritual model of mass religious communication and new media // Gilea: scientific bulletin. K.: Gilea Publishing House, 2019. Issue. 140 (1). Part 2. Philosophical Sciences. P. 78 82.

7. Goban-Klas Tomasz. Media and Communication masowe / Theory and Analysis of Hair, Radio, Television and the Internet. Warszawa-Krakow: Wydawnictwo naukowe PWN, 2006. 340 s.

8. James W. Carey Communication as Culture Essays. Routledge, 2009 Language Arts & Disciplines 205 pages. [online] Available: https://www.academia.edu/7446970/ James_W._Carey_-_Communication_as_Culture_Essays

9. Boltz N. The ABC of Media / Norbert Boltz. M .: Ed. Europe, 2011. 136 p.

10. EA Golovleva Mass Communications and Planning: A Study Guide / EA Golovleva. M.: Academic project; Business Book, 2009. 352 p.

11. Eliner IG Multimedia System and Modern Society / Ilya Eliner. SPb.: NPPL “Native Spaces”, 2008. 529 p.

12. Matvienko OV Influence of mass communication on personality formation / Self-organization and dynamics of culture and their peculiarities in Ukraine: Issue one: Collection of scientific works / sciences. ed. Yu. P. Bogutsky, answered. for the issue of SM Volkov / Elena Matvienko.K.: Institute of Cultural Studies of the Academy of Arts of Ukraine, 2010. P. 144 147.

13. Pope Benedict XVI, The Priest and the Pastor in the Digital World: New Media in the Service of the Word, Credo. [online] Available at: http://credo.pro/2010/01/13059

14. Petrushkevich M. Ritual model of mass religious communication and new media // Gilea: scientific bulletin.K.: Gilea Publishing House, 2019. Issue. 140 (1). Part 2. Philosophical Sciences. P. 78 82.

15. Goban-Klas Tomasz. Media and Communication masowe / Theory and Analysis of Hair, Radio, Television and the Internet. Warszawa-Krakow: Wydawnictwo naukowe PWN, 2006. 340 s.

16. James W. Carey Communication as Culture Essays. Routledge, 2009 Language Arts & Disciplines 205 pages. [online] Available: https://www.academia.edu/7446970/ James_W._Carey_-_Communication_as_Culture_Essays

17. EA Golovleva, Mass Communication and MedoPlanning: A Textbook / EA Golovleva. M.: Academic project; Business Book, 2009. 352 p.

18. Eliner IG Multimedia System and Modern Society / Ilya Eliner. SPb.: NPPL “Native Spaces”, 2008. 529 p.

19. Matvienko OV Influence of mass communication on personality formation / Self-organization and dynamics of culture and their peculiarities in Ukraine: Issue one: Collection of scientific works / sciences. ed. Yu. P. Bogutsky, answered. for the issue of SM Volkov / Elena Matvienko.K.: Institute of Cultural Studies of the Academy of Arts of Ukraine, 2010. P. 144 147.

20. Pope Benedict XVI, The Priest and the Pastor in the Digital World: New Media in the Service of the Word,

Credo. [online] Available at: http://credo.pro/2010/01/13059

21. Petrushkevich M. Ritual model of mass religious communication and new media // Gilea: scientific bulletin.K.: Gilea Publishing House, 2019. Issue. 140 (1). Part 2.Philosophical Sciences. P. 78 82.

22. Goban-Klas Tomasz. Media and Communication masowe / Theory and Analysis of Hair, Radio, Television and the Internet. Warszawa-Krakow: Wydawnictwo naukowe PWN, 2006. 340 s.

23. James W. Carey Communication as Culture Essays. Routledge, 2009 Language Arts & Disciplines 205 pages. [online] Available: https://www.academia.edu/7446970/ James_W._Carey_-_Communication_as_Culture_Essays

Размещено на Allbest.ru