Західноєвропейський премілленаризм ХVІІ століття: відродження апокаліптичних настроїв та віри у земне царство Христа на тлі Тридцятирічної війни й Англійської пуританської революції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Західноєвропейський премілленаризм ХУІІ ст.: відродження апокаліптичних настроїв та віри у земне царство христа на тлі тридцятирічної війни й англійської пуританської революції

Б.М. Боднарюк

Розглядаючи релігійно-політичні процеси, що відбувались на терені Західної Європи у ХУІІ ст., з точки зору наслідків протистояння Реформації та Контрреформації, необхідно відзначити спонукаючу роль оновлених духовно-світоглядних пріоритетів і сакрально-містичних образів, пов'язаних з відродженням у протестантському соціумі премілленаристських алюзій і апокаліптичних очікувань.

Як відомо, головні діячі початку епохи Реформації, такі як Мартін Лютер (1483-1546) і Жан Кальвін (1509-1564), наполягали на безумовному авторитеті слова Святого Письма. Однак наприкінці ХУІ - у перші десятиліття ХУІІ ст., намагаючись чинити перешкоди розвитку нових єресей, лідери «реформаційних трансформацій» почали офіційно висувати віроповчальні постулати (т.зв. об'яви), які несли в собі потенційну загрозу набути більшого значення, ніж Писання. Цей новий тип визначення Правила Віри був підданий критиці зі сторони пієтистів, таких, наприклад, як методисти, а також з боку численних релігійних груп, які дотримувались апокаліптичних і мілленаристських поглядів1.

Разом з тим, вже протягом першої половини ХУІІ ст. й надалі, ряд теологів у Центральній Європі (переважно з прирейнських земель) та в Англії, зокрема - Йоганн Алстед, Джозеф Мід, Джон Арчер2, Джон Роджерс3, Анна Трепнел4, - зайнялися розробкою нових методів інтерпретації Святого Письма, використовуючи ренесансну астрологію й апокаліптику (із залученням певних містичних елементів), хоча в усіх інших аспектах цих протестантських богословів, як акцентує сучасний дослідник Р. Клауз, не можна було звинуватити у відступі від ортодоксальної віри (в її католицькому варіанті).

Значною мірою, розвитку таких умонастроїв сприяли релігійні й громадянські війни, революційні ситуації та заколоти, оскільки Реформація, наперекір стремлінням її провідників, привела не до відновлення «істинного» апостольського християнства, а до низки етно-соціальних протистоянь й політичних конфліктів. Наслідком останніх виявились виснажлива Тридцятирічна війна, з її «національно орієнтованими» гаслами, та Англійська пуританська революція, яка почалась із заборони театрального мистецтва, ліквідації театрів (як столичних, так і провінційних) і переслідування акторської професії, не кажучи вже про фізичне знищення політичних опонентів (на тлі парламентських чвар й розколів).

Німеччина, де зародились і поширились реформаційні рухи й почало боротьбу за свої релігійні права радикально налаштоване сектантство, пройшла у ХУІ ст. через вогонь, смерть та руйнації рицарського повстання 1522-1523 рр., Селянської війни 1524-1525 рр., «Аугсбурзького розколу» 1530-1555 рр., церковну конфесіоналізацію і становий розбрат, бідування Шмалькальдської війни 1546-1547 рр., а в першій половині ХУІІ ст. продовжила пожинати жертовні плоди запровадженої й вже укоріненої в суспільстві традиції підтримки нових світоглядних орієнтирів (наприклад - утворення Євангелічної унії 1608 р.) і наново перетлумачених біблійних морально-етичних чеснот.

В ході Тридцятирічної війни німецькі землі були рясно политі кров'ю місцевого населення; Німеччина сповна заплатила за свій реформований менталітет, релігійну свободу, секуляризовані патріархальні чесноти й відмову від власних усталених громадянських ідеалів. Данія, за нею Англія та Голландія, Швеція, а згодом і Франція в свою чергу занурились у багаторічні й руйнівні для країни роздори.

Тогочасні джерела фіксують: зазнали спустошення міста й села, були сплюндровані, пограбовані, піддані масштабній руйнації цілі регіони та області, загублено мільйони людських життів. За підрахунками самих німецьких істориків, в «горнилі війни» загинуло близько 13 млн. осіб, що складало три чверті усього населення Німеччини, зруйновано 1629 міст й 18310 сіл, спалено 1976 монастирів. Держава на середину ХVП ст. випала з системи європейської та світової торгівлі; устя її судоходних річок опинились в руках іноземців (шведи контролювали Везер й Одер, голландці - Шельду і середню течію Рейну, французи - верхів'я Рейну). Сільське господарство Німеччини суттєво занепало, ремісниче виробництво скоротилося майже у шість разів, села обезлюдніли.

Англія так само зібрала плідний «пуританський» врожай терору, суспільних потрясінь й масових вбивств: Шотландську війну 1673-1640 рр., повстання в Ірландії 1641 р., громадянську війну 1642-1648 рр., воєнну диктатуру Олівера Кромвеля 1653-1658 рр. На цьому тлі релігійний чинник виявився органічною цементуючою складовою рушійної політичної домінанти парламентської боротьби (в межах процесу націотворення), а також своєрідним духовним каталізатором формування антимонархічних настроїв в англійському соціумі.

Не дивлячись на те, що «правовірні» кальвіністи успадкували від Реформації ХVІ ст. глибоку недовіру до хіліазму, а Кальвін особисто засудив мілленаризм6, саме один з реформатських вчених відіграв значну роль у відновленні в ХVП ст. віри в земне царство Христа. Цей богослов, згадуваний вище Йоганн Генріх Алстед (1588-1638), був кальвіністом з Рейнської області й відомим в усій Західній Європі проповідником.

У своїх ранніх роботах Алстед дотримувався доволі обережного інтерпретаційного підходу до есхатологічних проблем; проте навіть в них можна відчути його інтерес до подій майбутнього та біблійних чисел. Надалі він повністю прийняв премілленаристську теорію й написав латиною оригінальний опус - «Diatribe de mille annis Apocalypticis» («Діатрибу про апокаліптичне тисячоліття»), де відстоював власну теологічну позицію відносно означеної проблеми. В англійському перекладі 1643 р. книга фігурує під назвою «The Beloved City» («Возлюблений Град»)7. Природно, в роки, коли його рідна земля зазнавала розорень через Тридцятирічну війну, у нього, судячи з тексту книги, внутрішньо сформувалось трагічне відчуття людини, яка живе в останні дні цього світу; можливо, саме війна вплинула на те, що Алстед змінив свої погляди на есхатологію.

«Діатриба», отже, в першу чергу являє собою ґрунтовний теологічний коментар до 20-ої глави «Одкровення Іоанна Богослова», де апостол Іоанн в містичному ключі розповідає про очікуване людством «тисячоліття благоденства». Тим не менш, Алстед починає зі стислого викладу перших дев'ятнадцяти глав «Одкровення», визначаючи у новозавітному тексті опис деяких «станів Церкви», відповідних певним епохам в історії, віхи між котрими позначені 0, 606, 1517, 1625 й 1694-м роками8.

Для доказу своєї теорії стосовно того, що для Церкви настане «величний день земного благоденства», він також цитує ряд текстів з єврейських Писань (Іса. 2:1-4, 34:1-17; Іоїл. 3:1-2, 9-13; Пс. 22:27, 86:9, 117:1). Якщо розуміти ці тексти, у яких йдеться про поразку ворогів Божих, мир на землі, навернення язичників, у прямому подієвому сенсі, - в них можна знайти, на переконання автора, чіткі вказівки на майбутнє настання тисячолітнього царства Христа. У наведений список цитат, котрі слугують доказами правильності його теорії, Алстед включив і головний фрагмент з книги пророка Даниїла - 12:11-12, де, на думку богослова, міститься ключова вказівка: тисячолітнє царство «прийде» у 1694-му році9.

Згідно з теорією Алстеда, згадуваний процес «в кінці часів» буде виглядати наступним чином: Бог помістить дракона-Сатану у бездонну прірву на тисячу років. Оскільки Сатана буде скований, він не зможе підбурювати нечестивих людей на боротьбу проти Церкви Божої; таким чином, Церква буде у матеріальному розумінні насолоджуватись миром, праведники воскреснуть з мертвих і багато осіб навернеться в християнство. Коли тисячолітнє царство добігатиме кінця, цей блаженний стан людства припиниться через війну Гога й Магога (двох царств, про які згадує пророк Ієзекіїль), і тоді Церква знов піддасться переслідуванням. Після завершення війни відбудеться Страшний суд, і зло буде остаточно знищене10.

Після такого стислого викладу «очікуваного божественного сценарію» Алстед висуває на читацький суд ретельний філологічний аналіз усієї глави, який, за його міркуванням, слугує доказом репрезентованої мілленаристської теорії. Далі теолог обговорює можливі заперечення, котрі, на його думку, могли б виникнути в голові у читача. За кожним таким гіпотетичним запереченням подається послідовний виклад («відповідь») авторської позиції по відношенню до чергової «помилки» передуючих йому премілленаристів. Нижче Алстед стверджує, що більшість з можливих заперечень проти його вчення можуть бути зведені до стрижневого питання: чи можна очікувати для Церкви тисячолітнього блаженства на землі до настання Страшного суду? містичний протестантський премілленаристський апокаліптичний

Як підкреслює Р. Клауз, Алстед був близький до того, щоб прийняти точку зору на тисячолітнє царство в дусі інтерпретації

Св. Аврелія Августина (354-430); її суть - прийдешнє царство стане виконанням (містичним виповненням) духовних сподівань християн, а не потаканням їхнім тілесним забаганкам. Доречно підкреслити: для Алстеда вираз «тисяча років у символічному сакралізованому сенсі не є «невизначено тривалим періодом часу»; свої апокаліптичні міркування він розглядає крізь призму кабалістичної нумерології.

Німецький теолог відштовхується від того, що ЬХХ - це латинські літери, числове значення яких дорівнює 70; тобто, маються на увазі 70 тижнів апокаліптичної часової шкали пророка Даниїла. Внаслідок здійснення низки спеціальних («втаємничених») обчислень, Алстед приходить до наступного висновку: «мілленіум» - дійсно визначений період часу, протягом якого Церква буде перебувати в «блаженному стані». Наприкінці опусу Алстед аналізує інші гіпотетичні богословські заперечення можливих «опонентів», в тому числі ті, що стосуються першого тілесного воскресіння й царства воскреслих святих на землі13. Завершує книгу авторитетний «рейнський мілленарист» викладом свого вчення у «кристалізованій» проповідницькій формі.

«Діатриба» латиною побачила світ 1632 р. і здійснила значний вплив не лише на провідні християнські уми континентальної Європи, а й на допитливих інтелектуалів тогочасної Англії. Саме з цього твору і саме в Англії почалось справжнє відродження премілленаризму. Першим відомим прибічником, захисником, послідовником та поширювачем ідей Алмстеда став Джозеф Мід - поважний викладач давньогрецької мови в Оксфорді (вів цей курс протягом 1610-1638 рр.), найавторитетніший у ХУІІ ст. біблеїст, знавець Старого Завіту, яскравий представник Англіканської Церкви. Він щиро співчував протестантам, які страждали від лихоліття Тридцятирічної війни, й активно популяризував у власних творах (зокрема - в компендіумі «Ключ до Одкровення»14) базові доктрини «нової есхатології».

Література

1. Rogers E. Some Account of the Life and Opinions of a Fifth-Monarchy-Man. L., 1867. P. 63.

2. Archer J. The Personall Reigne of Christupon Earth. L., 1642.

3. Rogers J. Sarir: Or Doomes-day Drawing High with Thunder and Lightening to Lawyers. L., 1653.

4. Trapnel A. Prophesies // Burrage C. Anna Trapnel's Prophesies // The English Historical Review, 1911. T. 26. № 103 (July).

5. Клауз Р. Конец времён: Основные апокалиптические тексты. М., 2011. C. 124.

6. Robert J. Leach, quoted in Women in Ministry, Four Views. - Downers Grove, 1987. P. 34.

7. Алстед И. Возлюбленный Град, или Тысячелетнее царство святых на земле // Клауз Р. Указ. соч. С. 129.

8. Алстед И. Возлюбленный Град, или Тысячелетнее царство святых на земле // Клауз Р. Указ. соч. С. 131, 133.

Размещено на Allbest.ru