Становлення пантеону германо-скандинавських богів та його особливості

Размещено на http://www.allbest.ru/

3

СТАНОВЛЕННЯ ПАНТЕОНУ ГЕРМАНО-СКАНДИНАВСЬКИХ БОГІВ ТА ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ

Чернега С.М., кандидат філологічних наук,

доцент кафедри англійської мови і літератури

Миколаївського національного університету імені В.О. Сухомлинського

Анотація. У статті розглядається становлення та особливості пантеону германо-скандинавських богів, досліджуються семантичні і функціональні особливості германських теонімів на матеріалі давніх міфів, засвідчених на давньоісландській мові ХІІ-ХШ ст. («Старша Едда») і давніх англійських текстах. У роботі було проведено комплексний етимологічний, структурно-семантичний і функціональний аналіз германських теонімів. Останні розглядалися як системні елементи лексико-семантичної групи у межах онімічного простору, які мають свої структурно-семантичні особливості.

Системний аналіз показав, що давньогерманські міфологічні тексти вирізняються широкою теонімічною синонімією. Різноманітність теонімів у давньогерманських текстах багато в чому визначається поліфункціональністю відповідних богів, а також численними випадками їхньої метаморфози і травестування.

Етимологія основних давньогерманських теонімів походить від загальноіндоєвропейських коренів, про що свідчить наявність теонімічних аналогів у багатьох мовах індоєвропейської сім'ї.

Германські теоніми мають досить широке асоціативне поле, що знаходить відображення у відповідному наборі ознак, які становлять семантичний портрет конкретних богів. Серед семантичних ознак переважають індикатори соціальних ролей богів, хоча деякі семантичні ознаки свідчать про їхній антропоморфний вигляд.

Переважне число германських теонімів виконують не лише номінативно-ідентифікуючу, але і характерологічну функцію, що робить їх інформативно дуже місткими лексичними одиницями.

Семантичні ознаки, що становлять семантичний портрет богів, виокремлювали на основі семантичного аналізу самих теонімів, прямих кваліфікаторів і атрибутивних комплексів, а також на основі міні-, мезо- і макротексту, де семантичні ознаки визначаються за допомогою ізотопіч- них рядів, а також на основі розшифровування кеннінгів.

Ключові слова: германський теонім, пантеон германо-скандинавських богів, «Старша Едда», функціональний аспект, семантичний портрет.

скандинавський бог лексикографія тотем міф

Постановка проблеми. В останні десятиліття активізуються дослідження в галузі діахронічної германістики та семантики. Однак, незважаючи на велику зацікавленість дослідників цією проблемою, багато питань, які пов'язані з її рішенням, ще не досить досліджені і потребують подальшого розгляду. У зв'язку з цим діахронічні дослідження Н.Д. Арутю- нової, В.Г. Гака, Т.В. Гамкрелідзе, В.В. Іванова, В.Д. Каліу- щенка, Н.І. Козак, В.В. Левицького, В.Г. Таранця, О.Д. Огуйя, А.А. Уфімцевої, Л.Н. Ягупової мають величезне наукове значення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженням давньогерманських текстів присвячені роботи Ж. Дюмезіля, Є.М. Мелетинського, М.І. Стеблін-Каменського, С. Стурлусона, О.М. Фрейденберга.

Значна увага приділяється особливостям теонімів у різних мовах: чуваській та марійській (В.В. Іванова), лезгинській (Ф.Р. Нагієв), тюркських мовах, а саме карачаєво-балкарській (Б.Х. Мусукаєв) та ін.

Основоположником вивчення германської міфології є Я. Ґрімм [1]. Як представник романтичної теорії, Я. Ґрімм уважав, що германські боги є вищим проявом релігійної творчості народу, а германські підземні духи, карлики, ельфи, велетні та інші - наступним потворним розвитком вищої ідеї - божества. У роботі В. Шварца [2] було виявлено, що так звана нижча міфологія (охоплює карликів, велетнів і ельфів) генетично є більш давнім утворенням, ніж так звана вища міфологія, що включає богів.

Серед учених, які займаються дослідженнями індоєвропейських міфологій, найбільшою популярністю користується Ж. Дюмезіль, автор трифункціональної теорії [3]. В її основі покладена ідея про те, що спочатку боги індоєвропейців мали групуватися за трьома функціями: магічна влада, військова сила, родючість (тобто пантеон являв собою проєкцію соціуму, яким він бачився Дюмезілем). Зокрема, відомо, що боги, пов'язані зі сферою родючості, володіли здебільшого магічною функцією (найчастіше - військовою). Проте широта ерудиції і глибокий аналіз французького вченого збагатили науку багатьма цінними висновками.

Мета статті. Головною метою роботи є комплексний аналіз становлення пантеону германо-скандинавських богів та його особливостей.

Виклад основного матеріалу. У германський пантеон, який відображається в давніх текстах, входять такі боги: Одін (він уособлює владу, мудрість, магію, зокрема військову, він - покровитель воїнів, господар вальхалли), Тор (громовик із військовими й аграрними функціями, головний борець із велетнями і світовим змієм), Тюр (старий індоєвропейський небесний бог, покровитель військових зборів і поєдинків), Хеймдалль (страж богів і світового древа), Хьонір, Улль (бог - стріл із лука і лижник), Бальдр (юний бог, який відіграє роль ритуальної жертви), Ньйорд уособлює родючість, море і судноплавство, Хьод (сліпий бог, вбивця Бальдра), Фрейр (уособлює родючість, світло), Локі (міфологічний шахрай і насмішник, батько хтонічних чудовиськ, посередник між богами і велетнями), Брагі (бог-скальд) і деякі інші.

Є також і юні боги Відар, Валі, Магні та Моді, які функціонують головним чином як месники за батьків і братів; Хермод, якийнамагається повернути брата Бальдра з царства смерті Хель. Вілі та Ве згадуються тільки як брати Одіна і `сини Бора', а Од - як чоловік Фрейї, якого часто-густо ототожнюють з Одіном.

Богині (що мають переважно стосунок до родючості й дітородіння) - це перш за все Фрігг, Фрейя, Сів, Ідунн, а також мисливиця і лижниця Скаді, іноді згадуються Гевьон і Фулла.

Боги і богині Півночі не являють собою мертві форми. Вони існуватимуть доти, як вказано в піснях «Старшої Едди», доки їхній народ, їхні нащадки житимуть у Мідгарді. Боги не мертві, вони забуті більшістю людей. Вони в очікуванні того часу, коли спогади про них оживуть у душах і серцях їхнього народу.

Головне божество скандинавів, глава північногерманського пантеону - могутній і загадковий бог Odinn`Одін'. Odinn `Одін' розподіляє перемоги і поразки вікінгів, коли ті б'ються. Полеглих у битві воїнів він приймає у Вальгаллу - світлицю вбитих, де воїни проводять час у бенкетах і битвах. Час від часу Odinn`Одін' виводить своїх підданих на полювання і мчить разом із ними по небу - цей сюжет дав початок так званому «Дикому полюванню» - повір'ю, яке було поширене по всій Європі в Середні віки.

Найпопулярнішим мотивом, пов'язаним із Porr`Тором', є так звана «рибна ловля». У міфах Porr`Тор' постає противником страшного світового чудовиська - змія Ермунганда. Porr `Тор' намагається вивудити його з води, але зробити це зовсім не легко, адже для цього потрібно майже перевернути світ. Цей мотив користувався у стародавніх скандинавів особливою популярністю.

Інший цікавий персонаж скандинавської міфології - бог-ошуканець Loki`Локі'. Це найпідступніший і найвиверткі- ший з усіх богів, який у своїх інтересах часто підводить своїх побратимів, але іноді й допомагає їм.

Ж. Дюмезіль бачив у різних індоєвропейських традиціях рудименти фігури трикстера, що найбільш яскраво представлені в германському божестві Локі. Ці риси також властиві і грецькому Гермесу, іранському Аріману, а також низці індоєвропейських героїв (Одіссей - у греків, Сирдон - в осетинів, Брікрен - у кельтів) [3].

Локі - ініціатор убивства сонячного бога Бальдра, яке може призвести зрештою до руйнування світу. На свободу вириваються страшні чудовиська, багато з яких породжені тим же Локі. Боги б'ються з ними і гинуть у боротьбі. Земля переживає всесвітній потоп, а на довершення до всього з'явився з вогняної країни велетень Сурт, який спалює все, що залишилося після потопу. Проте загибель світу не остаточна - він повинен відродитися. Сини богів знову повинні заселити те місце, де колись стояло їхнє місто Асгард. Також і люди повинні відродитися від єдиної пари, яка вціліла у священному гаю [4].

«Трикстер - це колективний образ тіні, сукупність усіх нижчих рис характеру в людях», - підкреслив учений [5, с. 354]. У більшості історій Локі потрапляє в біду (одноособово або разом із іншими асами, вплутуючи й інших богів), але сам і рятує становище. Здебільшого інші аси пасивні й лише спостерігають за подіями. Загальна схема таких сюжетів - нерозумна або імпульсивна поведінка Локі, загальне нерозуміння події, потім ускладнення ситуації і порятунок становища, який Локі сам і здійснює. Саме Локі вміє використовувати хитрість, підступність та обман на користь асам.

Карл Ґустав Юнґ у своїй статті «Психологія образу трикстера» говорить, що цьому архетипу властива «любов до підступних розіграшів і злих витівок, здатності змінювати подобу, його подвійна природа - наполовину тваринна, наполовину божественна, схильність до всіляких мук... » [6, с. 338]. Це якраз і є найяскравішими рисами чи то аса й побратима Одіна, чи то жахливого демона, який прикидається другом - Локі.

Сучасні язичники вважають, що Локі потрібно шанувати на ритуалах нарівні з іншими богами, тому що ображений Локі діє так, як описує “Lokasenna” - лається, псує з усіма відносини і, звичайно, псує свято. Адже саме так може діяти Тінь - щось витіснене в підсвідомості як неправильне, аморальне, непевне. Те, що витісняється, стає сильнішим і в результаті підриває загальний порядок свідомості (або світопорядок у глобальному сенсі) загалом. Так сталося і з Локі й тим світом, частиною якого він був, вважають прихильники його культу.

Велика Богиня Freyja- єдиний жіночий персонаж, образ якої сягає корінням щонайменше в неоліт, коли вона володіла воістину глобальною, космічною природою. Безумовно, в патріархальному індоєвропейському суспільстві відбулося зниження ролі Великої Богині. Вона втратила свою небесну іпостась. З цього приводу навіть виник спеціальний пояснювальний міф, що оповідає про її зраду Богові Грому з Богом Земних Сил і перетворення після цього в хтонічну богиню (балти, германці).

У процесі еволюції образ Великої Богині піддався розщепленню на численні самостійні персонажі (унаслідок зазначеної поліфункціональності ролі жінки). Це богиня, що уособлює безпосередньо землю (грецька - Гея, індійська - Пріттхіві, скандинавська - Єрд, балтійська - Земес мате); богиня долі; покровителька сім'ї та шлюбу (грецька - Гера, італійська - Юнона, скандинавська - Фрігг, слов'янська - Лада, індійська - Лакшмі); богиня-матір (кельтська - Богиня Дану, хеттська - Ханнаханна); богиня священного вогню (грецька - Гестія, італійська - Веста, скіфська - Табіті); покровителька лісу (грецька - Артеміда, італійська - Діана); покровителька родючості (грецька - Деметра, італійська - Церера, скандинавська - Фрейя); богиня ремесел (здебільшого жіночих - ткацтва тощо, грецька - Афіна, італійська - Мінерва, кельтська - Бригіта); богиня любові (грецька - Афродіта, скандинавська - Фрейя); богиня війни (кельтська - Морріган, скандинавська - Фрейя, індійська - Дурга), вісниця смерті (грецькі еринії, етруська - Ванф, кельтські банши, скандинавські валькірії, балтські вели, слов'янські віли).

Жіночі божества долі зазвичай групувалися в тріади (грецькі мойри, італійські парки, скандинавські норни, балт- ські Лайма, Декла і Карта). Зооморфна символіка Великої Богині була різноманітна - птахи (сова, голуб, зозуля), змії, риби, комахи (бджола, метелик, скорпіон).

Досить природно, що основним середовищем поклоніння Великій Богині та її персоніфікації були жінки. Природна віра в чаклунські та пророчі здібності жінок - культ Богині, був тісно пов'язаний із магією. Після християнізації відбулося її вторинне розщеплення, цього разу за принципом «благе» - «шкідливе». Негативний початок послужив основою для формування образу «відьми» (дві жінки - «діва» і «відьма»). Загальновідомі гоніння на відьом у Пізнє Середньовіччя. Водночас ціла низка функцій образу і атрибутів Великої Богині була поширена на шанування багатьох жіночих персонажів християнської релігії.

Пантеон давньогерманських богів розділений за функціями на три частини, які утворюють одне ціле. Першою функцією є судження, розум, міра і закон (їх утілює Tyr`Тіу-Тюр'), а також інтуїція, натхнення і трансформація (їх утіленням є Ццinn`Одін-Вотан'). Другою функцією є сила (зазвичай фізична), могутність і енергія (їх утілює Porr`Тунар-Тор'). Він і його рід належать до богів-воїнів. До третьої функції належать творення, благополуччя, фізичне здоров'я і природні цикли (їх утілюють у собі Господь і Пані - Freyrі Freyja`Фрейр і Фрейя'). Вони належать до богів і богинь ремісників і селян, до ванів, які мають власну магію, селяни також можуть бути й воїнами [7].

Якщо велике значення мали Одін, Тор і Фрейр, то в оповідних міфах головними діючими особами є Одін, Тор і Локі, які виступають насамперед у ролі культурних героїв: Одін - як культурний герой - творець і шаман (жрець), Тор - як героїчний борець, який огороджує богів і людей від чудовиськ, Локі - як негативний варіант культурного героя - міфологічний шахрай-трикстер. В Одіна підкреслюється розум (у його синкретичному розумінні, що включає магічну силу і підступність), у Тора - фізична сила і богатирська лють, у Локі - хитрість і крутійство. Відповідно, Тор виступає як головний противник велетнів і морового змія, Одін - як добувач священного меду і рун, носій мудрості, магії та пророцтв, а Локі - як вічний «добувач» (за допомогою трюків) міфологічних цінностей у карликів для богів, у богів - для велетнів і т. ін. - такий собі оператор їх вічної «циркуляції».

Спостерігається функціональне пересічення, коли функції іноді збігаються, але є диференційні особливості. Збігання функцій декількох богів іноді призводить до висування одного з них на перші ролі, тоді як інші йдуть у тінь.

Наприклад, і Одін, і Тор є богами неба і війни. Паралелізм усувається тим, що Одін - бог військової магії та військової дружини, покровитель героїв і сіяч розбрату між ними, а Тор - бог-богатир, що моделює озброєний народ, захисник «своїх» (богів і людей) від «чужих» - різних демонів; Одін - бог неба як господар військового «раю», а Тор зведений до спеціалізованого громовика.

Локі виступає як комічний дублер Одіна в космогонії та його демонічний противник в есхатології. У них обох є шаманські риси, але шаманські мандри Локі обмежені горизонтальною проєкцією, тоді як образ Одіна тісно пов'язаний зі світовим древом. Він витіснив у цьому громовика Тора і конкурує зі стражем богів Хеймдаллем, який спочатку, ймовірніше, був тотожний світовому древу Іггдрасилю. Умовно Одіна і Локі можна співвіднести як біле і чорне шаманство. Як позитивний творець, Одін - батько асів, а Локі - батько хтонічних чудовиськ; Одін - господар небесного царства мертвих для обраних, а Локі - господар підземного царства мертвих і таємний винуватець першої смерті (смерті Бальдра), яка є одіничним жертвопринесенням (реальний убивця Хьод).

У процесі еволюції скандинавської міфології дуже суттєвим було найбільше висування на перший план Одіна і всього одінич- ного комплексу як небесної військової міфології. Одін при цьому витісняв спадкоємця індоєвропейського бога неба Тюра і частково індоєвропейського громовика Тора як небесних богів. Скандинавську міфологію пронизують есхатологічні мотиви, принаймні в її «еддичній» стадії. Деякі мотиви (напр., пов'язані з шаманізмом, рибальською культурою) можуть вважатися наслідком контакту із саамсько-фінським оточенням. Образи головних богів скандинавського пантеону - Ццinn`Одін', Porr`Тор', Freyr`Фрейр', Loki `Локі', Heimdallr`Хеймдалль', Tyr`Тюр', Njцrpr`Ньйорд' вирізняються різноманітними функціями і характерами. Богині - Freyja `Фрейя', Idunn`Ідунн', Sif`Сів' також володіють індивідуальними рисами. Наприклад, Sif`Сів' вирізняється золотим волоссям, що викували для неї карлики-цверги.

Є велика кількість інших богів і богинь, їхня відмінність полягає в тому, що їм відведено виконувати лише окремі специфічні функції або ж вони тісно пов'язані з релігійною активністю виключно в домашньому побуті. Останні об'єднані в групи, такі як діси, альви. Діси (дісл. disir) - божественні істоти, що допомагають під час пологів, які сприяють плодючості землі або ж такі, як карлики-цварги тощо. Альви (дісл. аlfar)у скандинавській міфології нижчі природні духи (спочатку, можливо, й душі мертвих), які мали стосунок до родючості, в «Старшій Едді» вони протиставляються вищим богам- асам [8]. І нарешті, існують божества, які виконують виключно міфологічну, космологічну функцію. Такі божества наприклад Bаldr`Бальдр' (Бальдр - бог, який входить до числа асів, смерть якого в історії Асгарда є переломним моментом), можуть мати велике значення, але одночасно вони не можуть бути предметом релігійного культу в тому вигляді, в якому вони сприймаються. Відомо про цілий пантеон або «родину» північних богів і богинь. Цей пантеон об'єднав у собі весь спектр архетипів людського досвіду і потенціалу.

Висновки. Отже, в основі давньогерманських міфологічних текстів лежать сюжети, пов'язані з діями різних сакральних суб'єктів, насамперед богів, які наділені багатьма антропоморфними властивостями.

Протягом століть образи богів зазнавали різних змін. Відбувалося як розщеплення первинних образів богів, так і їх злиття, що призвело до дублювання і змішування низки їхніх функцій.

Трансформації образів богів призвели до ускладнень їхньої ідентифікації на певних етапах розвитку міфології, що отримало відображення в порушенні їх чіткої теонімічної репрезентації в досліджуваних текстах.

Під час дослідження системи міфологічних персонажів та їхніх функцій доволі продуктивним видається архетипний підхід К.Ґ. Юнґа, а також соціологічний підхід, за якого дії міфічних персонажів, їхні взаємини розглядаються як специфічне відображення реальних суспільних процесів і явищ.

Література

1.Grimm J. Deutsche Mythologie. Berlin : Verlag M / Schroder, 1934. 61 s.

2.Schwartz F.L.W. Der heutige Volksglaube und das alte Heidentum mit Bezug auf. Книга по требованию, 2012. 172 с.

3.Дюмезиль Ж. Верховные боги индоевропейцев / пер. с фр. ; АН СССР, Ин-т востоковедения. Москва : Наука, 1986. 234 с.

4.Свєточева С.М. Лексична репрезентація імені бога Локі в германськомуміфологічному дискурсі. Сучасна германістика : теорія і практика : матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. Дніпропетровськ : Біла К.О., 2012. C. 43-44.

5.Филин Ф.П. О лексико-семантических группах слов. Езико- ведски исследования в чест на акад. Стефан Младенов. София, 1957. С. 523-539.

6.Юнг К.Г Душа и миф. Киев : Port Royal, 1996. 383 с.

7.Таранець В.Г Трипільський субстрат: походження давньоєвро- пейських мов : монографія. Одеса : ОРІДУ НАДУ 2009. 276 с.

8.Топоров В.Н. Митра. Мифы народов мира. Энциклопедия : в 2 тт. / гл. ред. С.А. Токарев. Москва : Советская энциклопедия, 1988. Т. 2. С. 154-157.

9.Стурлусон С. Младшая Эдда. Ленинград : Наука, 1970. 253 с.

10.Стеблин-Каменский М.И. Старшая Эдда. Древнеисландские песни о богах и героях. 1963. 255 с.

11.Vries J. de. Altnordisches etymologisches Wцrterbuch. 2. Aufl. Brill ; Leiden ; Boston ; Kцln, 2000. 689 s.

Размещено на Allbest.ru