Розвиток духовної культури студентської молоді у світлі просвітницьких поглядів митрополита Андрея Шептицького

Размещено на http://allbest.ru

Розвиток духовної культури студентської молоді у світлі просвітницьких поглядів митрополита Андрея Шептицького

Лариса Ковальчук

Вступ

“Поступ національної культури тільки тоді тривкий,

коли він є висловом народної душі,

розцвітом дрімаючих у народі культурних сил” [6, с. 173]

Андрей Шептицький

Національна ідея як незаперечний чинник єдності і самозбереження України набуває особливої ваги в надзвичайно складних умовах сьогодення, коли цілісності нашої держави загрожує чимало небезпек не лише з боку країни-агресора з хворобливими імперськими амбіціями її президента та підтримуваних і озброюваних Росією різного роду сепаратистів, терористів, “ополченців” т. зв. “народних республік”, а й від зрадників, яких у такий тривожний час виявилося немало, а також різного рівня владних структур, пронизаних корупцією тощо. У цьому контексті слушною є думка В. Андрущенка, який вважає, що “хижацькі гасла (“Нажива будь-якою ціною”, “Гроші правлять світом”) не лише руйнують душу людини, а й є причиною суспільної, політичної та економічної кризи в суспільстві” [1, с. 9]. Учений акцентує увагу на тому, що “подібні зміни супроводжуються стиранням різниці між дозволеним і недозволеним, моральним і аморальним, допустимим і несприйнятливим, нормальним і ненормальним, сакральним і мирським. Очевидно, що зниження рівня загальної культури (й освіти), зсув гуманізації на користь меркантилізації є однією з глибинних причин кризи суспільної свідомості і національної ідентичності, що виявилась у трагічних подіях на сході нашої країни” [1, с. 8-9]. Погоджуючись з думкою вченого, зазначимо, що одним з ефективним шляхів подолання цієї кризи є зростання духовної культури, яка, на наше тверде переконання, відіграє найважливішу роль у житті кожної окремої людини, спільноти людей і цілого народу. А прикладів цього ми маємо чимало як в багатовіковій історії України, так і в історії нашого сьогодення, яку творимо всі разом. Виходячи з вищезазначеного, провідною ідеєю нашого наукового пошуку є обґрунтування концептуальних засад розвитку духовної культури студентської молоді з урахуванням просвітницьких поглядів митрополита Андрея Шептицького.

Аналіз останніх досліджень і публікацій засвідчує, що проблему духовності, духовних цінностей висвітлювали у своїх працях В. Баранівський, І. Бех, М. Боришевський, С. Гончаренко, І. Зязюн, І. Зайченко, Н. Ничкало та ін. Різні аспекти розвитку духовної культури особистості досліджували Г. Ващенко, О. Горіна, Г. Груць, І. Огієнко, М. Стельмахович, Г. Шевченко,П. Щербань та ін. С. Гірняк, О. Кекош, О. Невмержицька, Б. Тимчишин, І. Франко, Ю. Щербяк, У. Яцишин присвятили свої наукові розвідки вивченню діяльності Української Греко-Католицької Церкви та її духовенства.

Метанашого наукового пошуку полягає в теоретичному осмисленні сутності ключових понять дослідження та обґрунтуванні концептуальних засад розвитку духовної культури студентської молоді у світлі просвітницьких поглядів митрополита Андрея Шептицького.

Виклад основного матеріалу

Виклад основного матеріалу дослідження розпочнемо з теоретичного осмислення сутності системоутворювального для нашого наукового пошуку поняття “культура” як фундаментальна категорія сучасного гуманітарного дискурсу.У науково-педагогічній літературі знаходимо чимало дефініцій цього феномену. У дослідженні ми беремо до уваги трактування, за якими культура (лат. kultura- виховання, освіта, розвиток) - сукупність практичних, матеріальних і духовних надбань суспільства (широке розуміння). У вузькому розумінні культура - це сфера духовного життя, що охоплює насамперед систему виховання, освіти, духовної творчості тощо. Водночас під культурою розуміють рівень освіченості, вихованості людей [4, с. 182]. З погляду Н. Богданової, культура - це не просто зовнішнє середовище, а насамперед суттєва сфера людини, яка уможливлює прояви її життєтворчих потенцій, тобто є необхідною умовоюстановлення особистості, а також фундаментальним фактором самоусвідомлення людиною себе як особистості, адже лише у вигляді культурних форм людина здатна набувати особистісної цінності, формувати власні ідеали і переконання, зрештою створювати бажаний “Я-ідеал”, який надалі визначатиме її життєву і поведінкову стратегію [2, с. 104-105].

Найважливішою цінністю культури вважають духовність, що є показником духовного виміру життєдіяльності людини і суспільства, пріоритету духовних якостей та цінностей. Це поняття поширене в гуманітарній царині знань. У педагогіці духовність (за С. Гончаренком) розглядають як індивідуальну вираженість у системі мотивів особистості двох фундаментальних потреб: ідеальної потреби пізнання і соціальної потреби жити, “діяти для інших”. Під духовністю розуміють першу з цих потреб, під душевністю - другу [4, с. 106]. У культурології духовність (за С. Шендриком) - це:

џ духовний досвід, притаманний певному суб'єктові, інтегрований вияв у життєдіяльності всіх компонентів культури - релігії, моральності, мистецтва, науки, філософії, ідеології, характеризуючи рівень (розвинута або нерозвинута духовність) залучення спільноти або індивіда до царини Духу (у широкому значенні);

џ стан залучення суб'єкта до релігійного життя - релігійних цінностей, ідеалів, знань, переживань, що забезпечують містичний зв'язок між Богом та людиною (у вузькому значенні) [5, с. 103].

Поняття “культура” і “духовність” поєднує поняття “духовна культура”. Підходи до трактування сутності зазначеного поняття цікавлять нас з того погляду, що цей феномен характеризує внутрішнє багатство молодої людини, її духовні потреби, духовні цінності, духовні якості, духовний потенціал, прагнення до духовної самореалізації, мотиви діяльності та поведінки тощо.

Зокрема, у соціології духовну культуру трактують як частку загальної системи культури, яка містить духовну діяльність і її продукти (сферу свідомості, філософію, релігію, науку, мистецтво, літературу, міфологію та ін.). Складовою духовної культури є світ ціннісного знання (система цінностей, норм, звичаїв, традицій), що дає змогу людині орієнтуватися в суспільстві, вибудовувати свої відносини з іншими людьми [8, с. 201].

У культурології духовна культура(за О. Дарморіз) - це система знань і світоглядних ідей, властивих для конкретного культурно-історичного типу чи людства загалом (у вузькому значенні); сфера людської діяльності, яка охоплює різноманітні аспекти духовного життя людини і суспільства у широкому значенні). Основними предметними формами духовної культури є знання, отримані унаслідок пізнавальної діяльності людини, цінності - результати ціннісно-орієнтативної діяльності й проекти (моделі, ідеали), котрі людина виробляє під час духовно-перетворювальної діяльності [5, с. 103].

У контексті нашого дослідження цінною є думка Г. Ващенка, який вважав, що “першою абсолютною вартістю для молоді є Бог, другою - Батьківщина. Молодь мусить уявляти, що благо Батьківщини є розквіт духовної культури українського народу: науки, мистецтва, освіти, піднесенні її на такий рівень, щоб Україна стала однією з передових країн в світі” [3, с. 254]. Людина духовна в тій мірі, в якій вона задумується над цими питаннями, прагне дістати на них відповідь, бути причетною до творення духовної культури. У такому сенсі йдеться про сформованість високого рівня духовної культури особистості.

Духовна культура особистості (за П. Щербанем) - це ціла система інтелектуального, морального, художньо-естетичного та емоційно-чуттєвого розвитку людини [11, с. 104]. Її основними компонентами є:

џ інтелектуальна культура (знання, мислення, наукова організація праці);

џ моральна культура (честь, гідність, культура почуттів, статева культура);

џ культура спілкування (комунікативні здібності, духовні потреби, культура мови);

џ національна культура і національна самосвідомість;

џ художньо-естетична культура;

џ християнська морально-етична культура, релігійні заповіді і традиції;

џ родинно-побутова культура;

џ політична, правова, екологічна культура особистості [11, с. 104].

У дослідженні окресленої проблеми ми виходимо з того, що Українська Греко-Католицька Церква (УГКЦ), яка в усі часи була активним учасником суспільного життя і користувалася довірою вірних, головними завданнями вважала збереження національного духу, розвиток духовної культури особистості, виховання української молоді в дусі патріотизму, самовідданого служіння, любові до рідного краю тощо.

Ми поділяємо думку Ю. Щербяка, що “звернення до релігії, як скарбниці духовної культури людства й оберегу національної самобутності українського народу, в теперішніх умовах переоцінки вартостей і трансформації ієрархії цінностей є логічним і закономірним явищем”[12, с. 264].

Дослідник слушно зазначає, що “яскравою сторінкою в національній історії є просвітницька діяльність митрополита УГКЦ Андрея Шептицького. Український Мойсей увійшов в історію культури як один із визначних діячів національно-культурного та духовного відродження українського народу кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. Його ім'я стоїть поряд з іменами таких велетів національного духу, як І. Франко, М. Грушевський, Леся Українка, І. Огієнко та іншими представниками українського відродження” [12, с. 264].

Душпастирська діяльність А. Шептицького була такою багатогранною і різноманітною, що важко виділити з неї якийсь один аспект… Сюди органічно впліталася екуменічна, культурологічна та освітньо-виховна діяльність, якій владика Андрей присвятив своє життя [11, с. 267-268]. Його діяльність високо цінив Іван Франко, який писав: “Мені хотілось би допомогти читачам серйозно вдуматися в погляди і практичні поради, подані архіпастирем нашої церкви в першім ряді духовенству, але в дальшім ряді й усій суспільності, оцінити їх по справедливості і тим самим причинитися до вироблення того духу і солідарності, якого так бажає автор посланія, ставлячи його “найвищим щастям, найвищим ідеалом” (стор. 54)”[9, с. 377].

Велику цінність для розвитку духовної культури студентської молоді становлять укладені митрополитом Андреєм Шептицьким декрети “Про виховання”, у яких він акцентував увагу на тому, “що одна з найважніших справ - то плекання в молоді високих ідеалів. Виховання, яке даємо, повинно виробляти героїв, бодай так, щоби деякі з вихованих Церквою молодих ставали великими християнами.

Можна і треба плекати різні великі ідеали: ідеал наукової праці, ідеал витривалої консеквентної й ідейної праці для родини й для народу, як хто хоче стати учителем молоді, виховником, провідником громади тощо. Але кожному із молодих треба, безумовно, бути добрим, а то і звершеним, великим християнином.

До певної міри мусить молодь зрозуміти, що від того зависить успіх в осягненні усіх інших ідеалів. Усі інші ідеали життя, коли не є просвічені світлом християнської віри і Божої благодаті, легко викривляються і стаються висказом не тільки самолюбства, але не раз і грубого матеріяльного самолюбства. Під плащиком якоїсь ідеї може окриватися просте бажання вигідного і приємного життя. Найвищі і найкращі патріотичні ідеали, коли сам патріотизм не є по-християнськи понятою любов'ю свого народу, може бути тільки матеріяльним бажанням робити на патріотизмі якнайліпші інтереси!” [6, с. 368-369].

А. Шептицький розумів, що “виховання - то річ не тільки незвичайно важна, але і незвичайно трудна. Слушно названа вона “мистецтвом мистецтв” і “знанням всякого знання” [10, с. 515]. З цього погляду Владика Андрей особливого значення надавав головним принципам християнського виховання. Визначаючи їх зміст, він зазначав:

џ “першу і найважнішу роль грає сугестія. Бо так треба назвати цілий вплив окружения на дитину, серед якого вона жиє”;

џ “другий елемент виховання - то наука. Вона сама, оскільки є знанням правди, мусить мати добрий вплив на людину, однак під умовою, що рівнобіжно з наукою розвивається і воля, і серце чоловіка”;

џ “третій чинник виховання: християнська атмосфера, серед якої дитина зростає, має переважний вплив на її розвій” [10, с. 515-522].

Формування духовної культури як основи розвитку особистості полягає у вихованні в студентської молоді високих інтелектуальних і моральних інтересів та запитів, ціннісних поглядів і переконань, виробленні толерантного ставлення до інших культур і традицій, прагнення до наслідування високого ідеалу тощо.

Реалізація цієї високої мети покладається передусім на вчителя, вихователя, викладача, завданням яких є виховання молодого покоління. З цього погляду непроминальну цінність становлять “Пастирські послання митрополитаА. Шептицького”, у яких він звертався до вчителів і виховників молоді. культура духовний шептицький студентський

Відповідаючи на запитання “Які повинні бути учителі і як мають вчити?”, митрополит наголошував на ролі педагога як людини духовної, моральної, здатної передати своїм вихованцям власні переконання і велику віру. Владика Андрей, закликав: “Ви, що працюєте безпосередньо над вихованням молоді, старайтеся о просвічення їх розуму, але не менше про ублагороднення їх сердець. Давайте молоді таку просвіту, котра би їх научила не лиш теорії, але також і практики життя.

Учіть їх жити. Звертайте їх бажання і охоту до того, що є підставою багацтва і сили народної.

Нехай вже молоді діти учаться любити свою землю, нехай учаться діти при ній працювати, нехай будучі покоління візьмуть в свої руки торгівлю і промисел, бо слабою завсіди є суспільність, що свого промислу не має, убогою суспільність, в котрій торгують чужинці. Не ся суспільність щаслива і багата, котра численних має теоретиків, але ся, котра в кожнім напрямі сама собі вистарчає.

Виробляйте в молоді самостійність, індивідуальність, учіть їх на себе більше числити, ніж на других, не оглядатися на поміч правительства і краю, але власною ініціативою дороблятися самостійного биту. В молодь, поручену вашій опіці, вщіпляйте сильні пересвідчення християнські, учіть їх бути добрими християнами.

Показуйте їм, як віра опирається на розум, дбайте о то, щоби собі віру цінили, щоби її розуміли і щоби після неї жили. Пам'ятайте, що як моральність в життю, так в науці кожній віра має бути провідним світлом чоловіка” [7, с. 11].

Духовна культура українського суспільства є надбанням багатьох поколінь. Від розвитку духовної культури істотно залежить те, яким буде майбутнє самої людини, майбутнє народу і майбутнє держави. Отож слід дбати про це дорогоцінне надбання, примножуючи його з покоління в покоління.

У цьому переконують слова владики Андрея, який зазначав, що “поступ національної культури тільки тоді тривкий, коли він є висловом народної душі, розцвітом дрімаючих у народі культурних сил. Ми много-премного втратили з нашого колишнього культурного доробку, але фундаменти є ще здорові та сильні, й не маємо причини класти нових, маємо в дальшім культурнім розвою на чім опертися, і в нашій праці можемо, напевно, числити на великі успіхи. Ми, може, ближчі, ніж нам самим видається, до розв'язання життєвих питань нашої культури” [6, с. 173].

Бібліографія

1. Андрущенко В. Ціннісна невизначеність особистості та її подолання засобами освіти /Віктор Андрущенко // Вища освіта України. - 2015. - № 3. - С. 5 - 13.

2. Богданова Н. Культура життєтворчості особистості. Філософсько-світоглядний аналіз: наукове видання / Н. Богданова. - К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2011. - 304 с.

3. Ващенко Г. Виховний ідеал / Григорій Ващенко. - Т. 1. - Львів: Камула, 2006. - 278 с.

4. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник / С.У. Гончаренко. - К.: Либідь, 1997. - 376 с.

5. Культурологія: енциклопедичний словник / [М.П. Альчук, Ф.С. Бацевич, І.М. Бойко]; за ред. В.П. Мельника. - Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2013. - 508 с.

6. Митрополит Андрей Шептицький. Вибране: 365 днів Великим Митрополитом. Роздуми на щодень [Вид. третє]. - Жовква: Місіонер, 2015. - 568 с.

7. Митрополит Андрей Шептицький: Життя і Діяльність. - Документи і Матеріали 1899-1944. - Т. II. Церква і суспільне питання. - Кн. 1. Пастирське вчення та діяльність [За ред. А. Кравчука]. - Львів: Місіонер, 1998. - 572 с.

8. Соціологічна енциклопедія / [Уклад. В.Г. Городяненко]. - К.: Академвидав, 2008. - 456 с.

9. Франко І. Соціальна акція, соціальне питання і соціалізм. Уваги над Пастирським посланієм Митроп[олита] А. Шептицького «О квестії соціальній» [Текст] / Іван Франко. - Твори: У 50 т. Т. 45. Філософські праці. - К.: Наукова думка, 1986. - С. 377 - 400.

10. Шептицький Андрей. Пастирські послання 1939-1944 рр. - Т. 3. - Львів: АРТОС, 2010. - ХХХІІ + 828 с.

11. Щербань П. Пам'ятай ім'я своє: Заповіді сімейної педагогіки. - К., 2006. - 191 с.

12. Щербяк Ю. Просвітительська діяльність митрополита Андрея Шептицького / Ю. Щербяк // Українська наука: минуле, сучасне, майбутнє. - 2014. - Вип. 19. - Ч. 1. - С. 264 - 270.

Размещено на Allbest.ru