Релігійна ідентичність як умова націєствердження в транзитному суспільстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕЛІГІЙНА ІДЕНТИЧНІСТЬ ЯК УМОВА НАЦІЄСТВЕРДЖЕННЯ В ТРАНЗИТНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Л.М. Яковець, канд. філос. наук, доц.

Релігія як соціокультурний феномен характеризується взаємозв'язком з усіма соціальними інститутами. Вона усе радикальніше трансформується, змінюється як сам склад та устрій релігійного життя, так і характер функцій релігії в сучасному світі. Сьогодні релігія як трансформаційний елемент культури народу має свої функції. У період незалежності, активне входження в життя релігії як соціального інституту супроводжується відродженням релігійної духовності. Слід підкреслити, що модернізаційні процеси в релігійній сфері в перехідний період в Україні проявляються не у формі секуляризації, а в зростанні релігійності, яка сприяючи демократизації й утвердженню національно-культурної ідентичності, об'єктивно стимулює модернізаційно-трансформаційні процеси.

Ключові слова: релігійна ідентичність, транзитне суспільство, релігійна самоідентичність, трансформаційні процеси, суспільна свідомість.

Релігія є складовою культури впродовж усього її розвитку, основою й принципом цивілізаційного поділу людства, входить багатьма своїми елементами до всіх складових сфер суспільства, впливає на її розвиток, то постає проблема визначення місця, ролі, функцій і характеру впливу релігії на трансформаційні процеси в Україні.

Проблемою релігійної ідентичності в сучасному українському суспільстві займаються відомі вчені Є Борінш- тейн, А Колодний, Дудар Н. та інші. Авторським колективом під керівництвом Зелінського М.Ю. було видано монографію "Формування особистості в умовах транзиту" де піднімалося питання інституціонального впливу релігії на модернізацію українського суспільства.

Релігія як соціокультурний феномен і соціальний інститут характеризується універсальністю свого буття в суспільстві, взаємозв'язком з усіма соціальними інститутами за всієї своєї відокремленості від держави. Очевидно, саме це відокремлення надає їй об'єктивно такого особливого культурного статусу. Водночас для релігії характерним є її "неінституціональне" входження до всіх сфер буття зі збереженням автономності, особисті- сного впливу. Таким чином, релігія за всієї строкатості й багатобарвності конфесійного життя складає соціокуль- турну систему елементів різної сили, інтенсивності взаємин у певних блоках, різної зовнішньої орієнтованості, соціальної підтримуваності й ворожості до соціуму, у якому вони існують [9].

Очевидно, релігія складає особливий соціокультурний комплекс, який за всієї притаманної йому консервативності постійно змінюється, модернізується, оскільки слугує не лише вищим силам, а й людям. Тому між станом культури й релігії існує взаємозалежність, а релігія має специфічні функції як у суспільстві в цілому, так і в його культурі. Вони мають стати предметом дослідження такого значного розділу соціальної філософії, як духовне життя суспільства.

У системі теорії модернізації релігія розглядається як елемент трансформаційного суспільства, консервативність якого стоїть на заваді модернізаційним процесам, про що свідчить зростаюча майже в усіх регіонах світу секуляризація [11, с.34].

Водночас у багатьох регіонах і країнах світу вплив релігії на соціальне життя не зменшується, а навіть зростає. Сама релігія, наче в супереч власній природі, усе радикальніше трансформується, змінюється як сам склад та устрій релігійного життя, так і характер функцій релігії в сучасному світі [11]. релігійний духовність соціокультурний

Релігія як трансформаційний елемент культури народу має свої функції, за допомогою яких вона формує або підтримує (а в певний період - змінює) менталітет нації. Система таких функцій у зазначеному аспекті залишається невизначеною.

На нашу думку, релігія об'єктивно виконує насамперед світоглядну функцію, оскільки прагне створити свою картину світу, свої схеми вдосконалення суспільного життя людини в системі природи й суспільства. Ця функція особливо актуалізується в перехідний період,

який спостерігається нині в Україні, коли значна частина населення втратила віру й переконаність в істинності матеріалістичного світогляду, схитнулися цінності опори буття, радикально перекинулася піраміда ціннісних орієнтацій із колективістської на індивідуалістичну основу, що породило ціннісний вакуум, зону невизначеності буття, пошук необхідних орієнтирів, потреб формування нової картини світу. Тому для великої частини населення релігія виступає як компенсація втраченої світоглядної цілісності [7, с.19].

Така релігійно-компенсаторна функція, пов'язана зі світоглядною, значно посилюється в період кризи, виживання громадян, коли більшість населення знаходиться за межею бідності, коли поглиблюється відчуження людей не лише в міжособистісних стосунках, а й між громадянами та владою [14, с.45].

На наш погляд, недостатньо оцінено культурну й соціальну функції релігії в сучасному суспільстві. Так, релігія відіграє важливу соціокультурну роль у державі. У межах релігійних віровчень формуються єдині зразки почуттів, думок, поведінки людей, єдині цінності, завдяки чому релігія виступає могутнім засобом упорядкування й збереження традицій і звичаїв. Однією з історичних місій релігії, що набуває в сучасному світі все більшої актуальності, є формування відчуття єдності людського роду, значущості неперехідних загальнолюдських моральних норм і цінностей. Однак релігія може бути виразником зовсім інших настроїв, зокрема фанатизму, непримиренності до людей іншої віри тощо. Отже, вплив релігії на суспільне життя не завжди є однозначним. Характер цього впливу може суттєво змінюватися, набувати специфічних особливостей.

Релігія сприяє зняттю відчуження, компенсує соціальну залежність. Несвобода й залежність у зовнішньому світі долається "свободою в дусі", соціальна цілісність замінюється рівністю всіх перед Богом, безсилля людини перед чужими їй силами компенсується сподіваннями на всесилля вищої божественної сили.У такій ситуації значно зростає роль релігії як форми суспільної свідомості, що створює власну систему норм і цінностей, виконуючи тим самим культурно-регулятивну соціальну функцію налагодження та зняття соціальних напружень і суперечностей. У її контексті (і як її різновид) визначається соціально-моральна функція релігії, яка полягає в сприянні зняттю соціально-психологічних стресів, визначенню моральної позиції.

Релігії як породженню свого соціуму в історичному аспекті та в сучасних умовах притаманна також інтеграційна функція, функція збереження й утвердження існуючої соціальної системи, яка створює видимість соціально-етичної взаємної приналежності за ознакою віросповідання як приналежності батьківщині, що дає підстави певним чином ототожнювати релігію й національну культуру. Умовно ми визначаємо цю функцію як націєствер- джуючу, оскільки цінності церкви значною мірою співпадають із культурно-націєстверджуючими процесами.

У тісному зв'язку з інтегративною функцією релігії знаходиться дезінтегративна. Почнемо з того, що самі релігії у цілком природній спосіб діляться. Тенденція до диференціації та дроблення релігійного середовища стала панівною і залишається сталою. Населення Землі нині чітко поділяється за релігійною ознакою на християн (1,5 млрд.), мусульман (1,05 млрд.), індуїстів (650 млн.), буддистів (250 млн.) та інших. У своїй роз'єднаності релігії підтримують збереження регіональних цивілізацій та розмаїття культур. Продукуючи для них цінності найвищого порядку (різні цінності), релігії сприяють збереженню відносно сталих локальних цивілізацій.

Важливою та такою, яка постає з її природи, функцією релігії є комунікативна. Вона проявляється в підтриманні зв'язків між віруючими, створенні віросповідної єдності не лише під час релігійних дійств, а й в особистому житті та сімейно-побутових стосунках. Власне, комунікативна функція є засобом реалізації інших функцій, їх комунікативним механізмом.

П. Козловськи вважає, що найважливішою тенденцією постмодерного суспільства є подолання монофунк- ціоналізму церкви у функції виключно моральності релігії (ортопраксії), яка може призвести до її витіснення із суспільної комунікаційної сфери. Учений звертає увагу на важливість цілісного її функціонування: "Церква повинна об'єднати в собі істину, красу й моральну правоту значно більшою мірою, ніж усі інші структури, для яких також необхідно досягти такого синтезу" [10, с. 121].

Очевидно, посилення в сучасних українських умовах естетичної функції православної церкви підвищило б її соціокультурну ефективність, особливо в умовах протиборства церков.

У складному перетворенні, трансформації картини світу відбувається не лише переоцінка цінностей, а й протистояння культур, посилення консерватизму й замкненості окремих субкультур, відновлення релігії й складного комплексу супутніх їй культових і культурних явищ в умовах заняття соціального стану патронату, одночасної модернізації та кризи суспільства.

Релігієзація за своєю природою є процесом консервативним, оскільки релігія є базовим інститутом традиційного суспільства, який у сучасних умовах має водночас модернізаційне прогресивне значення, повертаючи людям цінності національного буття в нових умовах. Патріотично-релігійний ентузіазм, особливо притаманний жителям Західної України, пов'язаний з утворенням своєї держави, нації й релігії, стимулює зміни, які є мо- дерністичними за своїм змістом.

Процес оновлення традиційних народних цінностей, народної культури в цілому відбувається суголосно зі зростанням релігієзації населення, їх взаємним резонуванням. Наслідком цього є розширення культурного горизонту віруючих і зростання потреби й інтересу, у тому числі освітницького й просвітянського, людей невіруючих до релігійних першоджерел, до релігійної культури в цілому.

Включення релігійної культури до системи української культури в перехідний період за своїм змістом є, таким чином, процессом трансформаційним і суперечливим.

Подібна суперечливість проявляється в неповноті релігійності та її розпаді всучасних умовах, тому що існує суттєва різниця між заявленною релігійною само- ідентифікацією та справжньою релігійністю, яка включає релігійну свідомість, релігійну діяльність, релігійну інформованість і приналежність до певної релігійної громади. Значна й навіть більша частина так званих віруючих є "епізодичними ритуалістами", які не розуміють суті сакральних дій, рідко бувають у церкві та мають низьку релігійну інформованість, тобто не відповідають жодному з критеріїв релігійності, керуючись прагматичними мотивами у своєму ставленні до церкви.[2] Тому однією з тенденцій трансформації масової релігійності є формування імітативної релігійності, яка має характер "культурного інсценування", де зміст цієї культурної форми має вторинне значення, а сама участь у ній має репрезентативний, театрально-ігровий характер [8, с. 219].

У період незалежності, особливо в перші роки, активне входження в життя релігії як соціального інституту супроводжується відродженням релігійної духовності. У цей період невпинно зростає рейтинг авторитету церкви. Модернізаційність проявляється в тому, що такий процес відбувається в динаміці демократичних перетворень і найчастіше породжує кризу консервативних традиціоналістських систем. Водночас слід зауважити, що зростаюча духовна розкутість нерідко характеризується принциповою невизначеністю та аморфністю.

У цілому процес релігієзації в Україні має свої особливості. Слід підкреслити, що модернізаційні процеси в релі-гійній сфері в перехідний період в Україні проявляються не у формі секуляризації, як у західних країнах, а в зростанні релігійності, яка, сприяючи демократизації й утвердженню національно-культурної ідентичності, об'єктивно стимулює модернізаційно-трансформаційні процеси.

Більшість населення пов'язана з релігійною традицією переважно народними звичаями, що дає підстави говорити про слабку структурну визначеність релігійного життя та неусталеність однієї з базових характеристик релігії як соціального інституту, якою є система соціально-релігійних відносин, що трансформуються. Пошук нової спільної основи в Україні відбувається в умовах кризи, яка особливо впливає на ідентифікаційне самовизначення молоді, значна частина якої прагне знайти задоволення своїх духовних та екзистенційних потреб у релігії [2, c.25].

Православ'я все більше сприймається, особливо молоддю, не як релігія, а яккомпонент духовної культури, данина традиції, чинник визначення національності. У результаті цього православ'я стає певною соціокуль- турною оболонкою, а реальна віра наповнюється політеїстичним змістом.

Такі зміни політеїстичного характеру модернізацій- но-трансформаційними за своїм змістом, а визначена під час опитувань досить висока релігійність є формою інтересу, а не світоглядною установкою. Порівняльний соціологічний аналіз стану релігійності за останні 10 років, проведений Інститутом соціології НАН України, на підтвердження цієї тенденції показав, що в питаннях політики, ставлення до економічних перетворень позиції віруючих і невіруючих майже нічим не відрізняються [16, с. 544].

На 2000 р., коли було проведено досить багато соціологічних досліджень, аналіз стану релігійності в українському суспільстві свідчить, що конфесійний простір є насиченим і різнорідним (52 віросповідання, 23,5 тис. релігійних організацій, 90 конфесійних течій). В останні роки спостерігається позитивна динаміка зростання релігійності. Основне ядро конфесійної структури в Україні складає православ'я, яке включає в себе церкву різних юрисдикцій: Українська Православна Церква (УПЦ) - 36,9% віруючих; Українська Православна церква Київського патріархату (УПЦКП) - 10,9%; Українська Автокефальна Православна Церква (УАПЦ) - 4,3%; Українська Греко-Католицька церква (УГКЦ) - 14,3%, релігійні організації Римсько-католицької церкви (РКЦ) - 3,6%. Різні напрями протестантизму й неопротестантизму складають 26,5% віруючих, іслам - 1,5%, іудаїзм - 0,7%, неоре- лігійні різні тоталітарні секти - 1,3% віруючих [15].

Таким чином, Україна є християнською країною, оскільки три основні течії християнства (православ'я, католицизм і протестантизм) складають 97,4% віруючих.

Основними учасниками конфлікту є українськіправос- лавні церкви: УПЦ, УПЦ КП, УАПЦ й УГКЦ. Крім УПЦ КП,усі вони маютьконфесійніцентри та підтримку за кордоном: УПЦ у Вселенськомуправослав'ї представлена Російськоюправославною церквою, УГКЦ підпорядковується Ватикану, УАПЦ входить доструктуриневизнаноїза- рубіжноїУкраїнськоїавтокефальної церкви, щопороджує- високийступіньїхполітизованості та намаганнярізнихполі- тичних сил використатицейконфлікт у своїхінтересах.

Створені (або відроджені) негативні стереотипи "уніатів", "розкольників", "автокефалістів", "москалів" стосовно представників ворогуючих церков закріплюються у свідомості віруючих значно міцніше, ніж, наприклад, політичні стереотипи. Зазвичай вірні іншої церкви сприймаються не як християни, а як нерозкаянігрішни- ки, вороги самого Бога,на якихчекаютьпекельні муки і до якихтолерантнеставленнянеможливе.

Історичний досвід засвідчує, що стереотипи, які існують десятки й сотні років у менталітеті українців, неможливо подолати самим лише поліпшенням законодавства, культурно-просвітницькою роботою чи закликами до "миру і злагоди".

У релігійній сфері України залишилося багато неви- рішених проблем, які більшість народів Європи розв'язала ще у XVII ст. Якщо метою Української Православної Церкви Київського Патріархату (УПЦ КП) та Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) є єдина Помісна Православна Церква в незалежній державі, то окремі ієрархи і священики Української Православної Церкви Московського Патріархату (УПЦ МП) схильні протиставляти такі поняття, як "нація" і "народ Божий". Перше розуміється як явищеземне, тимчасове, відносне, а друге -як абсолютне. Таким же чином, ними сприймається і держава. "Хібадлянормальноїлюдинищось значить системадержавна?", - заявляєєпископЛьвівський і Дрогобицький Августин [17, с. 76]. Подібні ідеї, поширювані серед віруючих, зумовлюють формування негативного ставлення до української державності, викликають зневажання історії та культури українського народу.

Зазначимо, що релігійні конфлікти, на наш погляд, віддзеркалюють стан усього українського суспільства в цілому, яке пронизане багатьма різноманітними конфліктами. Це суттєво впливає на трансформаційні процеси в Україні.

У період національного відродження та за умов значного духовного вакууму перехідного періоду склалася потреба в релігії як в етноформуючому та культуроутвер- джуючому факторі, який реалізується на основі повернення до загальнолюдських цінностей. Тому роль релігії в трансформаційний період значною мірою полягає в гуманізації соціальних відносин шляхом відтворення власної культурної традиції та підтримки культурності. Вихідною в цьому плані є розробка проблеми каналів і механізмів взаємодії національного й релігійного в період їх піднесення. У нинішній Україні відбувається модернізаційно- трансформаційне, ціннісно-культурологічне переосмислення релігійної моралі, усього релігійно-історичного досвіду відповідно до нових реалій соціального життя.

Результати соціологічних опитувань дали підстави для висновку, що перші місця в ієрархії життєвих пріоритетів і цінностей переважної більшості сучасних членів українського соціуму незалежно від їхніх релігійних переконань посідає такий компонент мікро сфери кожної людини, як сім'я (батьки, діти, родичі, супутник життя) [1, с. 4-12]. При цьому в дослідженнях 19992002 рр. релігія в умовному рейтингу цінностей і пріоритетів посідала десяте і нижчі місця, а кількість респондентів, які визначали її (релігію) у власній системі цінностей як "дуже або, скоріше, важливу", сягала 50%. Результати ж опитування українського населення за 2013 р.показали, що релігія в системі ціннісних орієнтацій посіла 12-е місце ("дуже або, скоріше, важлива") і так вважають 63,5% усіх респондентів [13, с. 21].

Згідно з останнім дослідженням (2013 р.), у виборі сучасних українців передують релігії як цінності такі позиції: чесність, порядність; матеріальна забезпеченість; порозуміння з іншими людьми; друзі, знайомі; щире кохання; робота; культурний відпочинок; вільний час; хобі; успіх у суспільстві. Нижче релігії за рівнем важливості: лідерство, авторитет; громадська активність; наявність власного бізнесу; віра в надприродну, вищу силу; найменше - політика (29,1%).

Виявилася також цілком закономірна залежність: релігія має більше значення для тих, хто ідентифікує себе як віруючих, ніж для тих, хто вважає себе невіруючими або тими, хто вагається між вірою і невір'ям, і ця тенденція продовжує зберігатися. [4; 5; 13]. Так, "важливим" чинником власного життя релігію зазначили 76,7% віруючих, 40,9% тих, хто вагається між вірою та невір'ям, та 19,1% невіруючих "Не важливою" релігію визнали 76,4% невіруючих, 52,6% тих, хто коливається між вірою та невір'ям, та, як не дивно, 17,9% тих, хто визначив себе як людину віруючу.

Залежно від соціально-демографічних характеристик важливою життєвою цінністю вважають релігію, насамперед, жителі Заходу України - 85% проти 12% тих, хто дотримується протилежної думки. Серед жителів Сходу це співвідношення становить 54% проти 42%, відповідно. Більш важливою є релігія для жінок, ніж для чоловіків (відповідно,71% проти 55%); для літніх людей ніж для молоді (відповідно, 70% проти 59%); для жителів села, ніж для жителів міста (відповідно, 69% проти 61%); для осіб з нижчим рівнем освіти, ніж для тих хто має вищу або незакінчену вищу освіту (відповідно, 81% проти 61%) [13, с.21].

Церква й сьогодні відіграє вагому роль у збереженні й підтримці чинників національної свідомості виконуючи важливу функцію етнозбереження українського народу. Водночас, відповідно до своєї природи, православ'я в цілому відіграє не лише модернізаційно-трансформаційну, а й консерваційно-трансформаційну роль, пов'язану з відривом віруючих від нагальних проблем сучасності, протиставленням релігійного та мирського, архаїчністю обрядів, протиставленням її науці, обскурантизмом, певним клерикалізмом, невідповідністю культури священнослужителів і програм діяльності церкви до нових соціальних потреб, посиленим негативним впливом міжконфесійних конфліктів на соціальну злагоду в суспільстві.

Процеси новітньої модернізації сприяли істотним змінам у структурі суспільної свідомості. Спостерігається прогресуюча втрата масовою свідомістю трансцендентного наповнення та формування деїстичних, пантеїстичних і матеріалістичних уявлень. Подібний процес може привести до послаблення залежності людини від релігії. Релігійні орієнтації почали визначатися чинниками нерелігійного характеру (політичними, національними, економічними). Про зниження основних показників колективних та персональних виявів релігійної віри свідчать і дані соціологічних досліджень: відзначається втрата релігією своїх публічних функцій та соціальної значущості і переміщення її до сфери приватного життя, куди переміщується також "сакральна виповненість світовідчуття" [6, с.4].

Вплив модернізаційних процесів на трансформацію релігійної свідомості має неоднаковий характер і глибину в залежності від регіональної культурно-історичної специ фіки. Наявність міцних культурних традицій і норм значною мірою видозмінює результати впливу модернізації.

Важливу роль у трансформації релігійної свідомості сучасності відіграють також процеси урбанізації суспільства, що сприяє поширенню специфічної урбаністичної культури. Місто трансформувало традиції, віддалило людину від природи, вмістивши її у світ антропогенних ландшафтів, спричинило анонімність та нетривалість контактів, що сприяло трансформації традиційних моральних норм і санкцій та зумовило зменшення ролі традиційної релігії.

Слід відмітити значення дихотомії взаємодії держави й церкви як показника цивілізованості сучасного суспільства, на чому наголошує відомий український дослідник С. Наумкіна [12].

Таким чином, трансформаційний принцип аналізу зобов'язує до виявлення взаємопроникнення, діалогізування культурних феноменів, який щодо впливу релігії й церкви на суспільство проявляється в Україні в таких явищах:

- збагаченні змісту й контексту моральної культури суспільства;

- розвитку мистецьких жанрів релігійного характеру та широкому використанні релігійної спадщини й тематики в мистецтві, особливо образотворчому й музичному;

- збагаченні обрядовості та її впливу на повсякденне життя;

- відновленні релігійної та частково світської архітектурної спадщини;

- стимулюванні й підтримці національної культури.

Список використаних джерел

1. Балакірєва О. Ціннісні орієнтації молодого покоління / О. Балакірє- ва, Н. Дудар // Молодь у дзеркалі соціології. - К. : УІСД, 2001. - С. 36-48.

Яковец Л. Н.

2. Борінштейн Є.Р. Вплив релігії на трансформаційні процеси в сучасному українському суспільстві / Є.Р.Борінштейн //Актуальні проблеми філософії та соціології. Серія філософія - О.2014. - С.23-29.

3. Горбаченко Т.Г. Релігія і культура / Т.Г. Горбаченко, В.І. Лубсь- кий, І.Д. Нілова. - К. : КДІК, 1996. - 236 с.

4. Дудар Н. Релігійність українського суспільства: рівень, характер, особливості / Н. Дудар, А. Биченко // Нац. безпека і оборона. - 2002. - № 10 (34). - С. 14-21.

5. Дудар (Пивоварова) Н.П. Релігійність в українськомусоціумі: детермінанти і характеристика сучасного стану : дис. ... канд. соціол. н. - К., 2002. - 180 с.

6. Єленський В.В. Релігія. Церква. Молодь / В.В. Еленський, В.Н. Прибенесюк. - К. : А.Л.Д., 1996. - 160 с.

7. Єленський В. Є.Релігія після комунізму - напрямки змін //Дзеркало тижня. - № 8 (306) 19 серпня 2000 р. - С. 4-9.

8. Ионин Л.Г. Социология культуры: путь в новое тысячелетие / Л.Г. Ионин. - М. : Логос, 2000. - 432 с.

9. Колодний А. Релігійнадуховністьукраїнців: вияви,постаті, стан / А. Колодний, Л. Филипович. - Львів : Логос,1996. - 184 с.

10. Козловски П. Культура постмодерна / П. Козловски. - М. : Республика, 1997. - 240 с.

11. Лоренц К. Оборотная сторона зеркала /К. Лоренц. - М. : Республика, 1998. - 393 с.

12. Наумкіна С.М. Дихотомія взаємодії держави й церкви в сучасних суспільствах як показник їх цивілізованості / С.М. Наумкіна // Перспективи : соц.-політ. журнал. - О., 2013. - № 3(57). - С. 80-83.

13. Релігійність українців: рівень, характер, ставлення до окремих аспектів церковно-релігійної ситуації і державно-конфесійних відносин // Нац. безпека і оборона. - 2013. - № 1. - С. 15-40.

14. Суїменко Е.І. Культурне життя України в період соціально- економічних перетворень / Е.І. Суїменко, О.М. Семашко // Національна культура в сучасній Україні. - К. : Асоціація "Україна", 1995. - С. 322-335.

15. Українськесуспільство 1992-2010 рр. Соціологічниймоніторинг / за ред. В. Ворони, М. Шульги. - К. : Ін-т соціології НАН України, 2010. - 636 с.

16. Україна - 2002. Моніторингсоціальнихзмін / за ред.В. Ворони, М. Шульги. - К. : Ін-т соціології НАН України, 2002. - 668 с.

17. Церква і соціальніпроблеми. Доповіді та документи: Єпархіальний Собор Стрийськоїєпархії УГКЦ, 17-20 лютого 2002, Стрий- Моршин. - Львів : Монастир Свято-ІванівськаЛавра, Вид. від. "Свічадо", 2002. - 132 с.

Л.М. Яковец

РЕЛИГИОЗНАЯ ИДЕНТИЧНОСТЬ КАК УСЛОВИЕ НАЦИОУТВЕРЖДЕНИЯ ТРАНЗИТНОГО ОБЩЕСТВА

Религия как социокультурный феномен отличаетсяу ниверсальностью своего бытия. Она как трансформационный елемент культуры имеет своифункции, которые влияют на общество. В период независимости, активное вхождение в жизнь религии каксо- циального институтасопровождается возрождением религиозной духовности.

Так же нужно отметить, что модернизационные процессы в религиозной сфере в переходной период в Украине проявляются не в форме секуляризации, а в форме повышенной религиозности, которая объективно стимулирует модернизационно-трансформа- ционные процессы.

Ключевые слова: религиозная идентичность, транзитное общество, религиознаясамоидентичность, трансформационные процессы.

Jakovez L.N.

RELIGIOUS IDENTITY AS A CONDITION NATIONS STATEMENT IN PUBLIC TRANSIT

Religion as a social and cultural phenomenon characterized by the interrelation of all social institutions. It all translates radical changes both the composition and structure of religious life and the nature of the functions of religion in the modern world. Today religion as a transformational element of culture of the people has its function. In the period of independence, joining the active life of religion as a social institution is accompanied by a revival of religious spirituality. It should be emphasized that modernization processes in the religious sphere in the transition period in Ukraine is not manifested in the form of secularization, and the growth of religiosity that promoting democracy and strengthening national and cultural identity, objectively stimulates modernization, transformation processes.

Keywords:religiousidentity, transitsociety, religious self-identification, transformationprocesses, publicconsciousness.

Размещено на Allbest.ru