Становище українських емігрантів ("скитальців") у проповідях митрополита Іларіона (за матеріалами часопису "Слово істини" 1947-1951 рр.)

Key words: emigrants, sermon, "Word of Truth" magazine, spiritual life, diaspora.

Після закінчення Другої світової війни почалася третя хвиля української еміграції. Зокрема, за різними даними, до Канади в той час виїхали понад 30 тисяч українців. Серед емігрантів було багато діячів культури, літератури, науковців, політиків, представників духовенства. Це дало новий поштовх до розвитку українського громадського, політичного, культурного та релігійного життя в діаспорі. Дослідник Манітобського університету Я. Розумний зазначає: "...третя хвиля (19471955) нараховувала в Канаді близько 34,000 і у своїй перевазі була еміґрацією політичною, освіченішою і з культурно-громадським досвідом. Це були втікачі від російських та німецьких погромів - люди, що в нормальних обставинах своєї самостійної держави, батьківщини не покидали б. На еміґрації вони були мінісуспільством, що складалося з усіх суспільних верств - від хлібороба й робітника до кваліфікованого спеціаліста й академіка та від дошкільної дитини, яка з батьками покидала рідну землю, до учня середньої школи й студента університету. Ця хвиля ґрунтовно змінила громадський і культурний вигляд і стиль канадської української спільноти та, до значної міри, зупинила асиміляцію молодого покоління попередніх двох хвиль. I, вкінці, створила золоту добу в житті українців у Канаді" [10, с. 30].

Церква відіграла важливу роль в організації громадського життя канадських українців, збереженні їхнього національного духу та національної свідомості, сприяла національно-культурному розвитку. Зокрема, О. Ручко, досліджуючи українські інституції західної діаспори, підкреслює: "Значно сприяла розбудові українського громадського життя у Північній Америці церква, у Західній Європі вона не мала такого впливу" [11, с. 48].

Особливу роль у різних сферах життєдіяльності українців в еміграції завжди відігравало духовенство. Вивчаючи історію українців у зарубіжних країнах, вітчизняні науковці все частіше вдаються до аналізу творчої спадщини церковних діячів, дослідження якої у радянський час практично не проводилися.

Забороненим був у ті часи і творчий доробок видатного українського діяча Івана Огієнка (митрополита Іларіона), а його ім'я заборонялося згадувати у будь-якому контексті. Завдяки дослідженням М. Тимошика, А.Марушкевич, В. Ляхоцького, І. Тюрменко, Є. Сохацької, Ю. Мицика, З. Тименника, в яких розглядаються різноманітні аспекти дослідницької, науково-освітньої, громадсько-політичної, епістолярної, архівної, релігійної, педагогічної діяльності, твори Івана Огієнка повертаються до українського читача. "Постать Івана Огієнка вже реабілітована історією. Але вона ще не пізнана, глибинно не поцінована в Україні", - наголошує М. Тимошик [13, с. 16]. Варто зазначити, що зусиллями М. Тимошика перевидано чимало творів І. Огієнка, що побачили світ на еміграції і донедавна були невідомі українському читачеві.

Маємо на меті розглянути проповіді митрополита Іларіона (І. Огієнка), опубліковані на сторінках канадського українськомовного часопису "Слово істини", який він видавав у Вінніпегу з листопада 1947 р. по жовтень 1951 р. Його полум'яні проповіді порушували актуальні питання важкого існування наших співвітчизників у зарубіжних країнах, вони є важливим історичним джерелом для вивчення життя української діаспори, проте не ставали темою окремої наукової розвідки.

Українська діаспорна преса - невід'ємна складова української культури. Однак з ідеологічних причин у ХХ ст. ця потужна частина національної періодики майже не досліджувалась, оскільки оригінальна творча спадщина українців за кордоном багато років зберігалась у спецфондах бібліотек і архівів. М. Палієнко у своїх працях "Архівні центри української еміграції (створення, функціонування, доля документальних колекцій)" [9], "Архіви української еміграції в радянських книгосховищах (переміщення, опрацювання, використання)" [7] зазначає, що архівні колекції, утворені в результаті громадсько-політичної, наукової, культурної діяльності українських емігрантів у багатьох країнах світу є одним із важливих, невід'ємних компонентів національної історико-культурної спадщини. Також підкреслює, що "останнє двадцятиліття актуалізувало необхідність вивчення різноманітних комплексів зарубіжної україніки як у теоретичній, конкретно-історичній, так і в практичній площині", а також наголошує, що засновані українськими емігрантами на різних континентах у ХХ ст. архіви, музеї, бібліотеки відігравали і продовжують відігравати важливу роль у збереженні національної пам'яті та у вивченні історії України [8, с. 11].

"Слово Істини" - народний християнський місячник, головним завданням якого було "сіяти по світу правдиве Слово Божої Істини, щоб глибше виявити церковну Божу правду та українську церковну ідеологію" [12, с. 32]. Зважаючи на його релігійне спрямування, жанрову палітру видання доповнювали: проповідь, промова, звернення, послання, слово, тощо. Проповіді митрополита Іларіона, опубліковані в часописі, - це результат копіткої праці на ниві духовного відродження самобутньої і самодостатньої української нації.

Архімандрит Лаврентій (Живчик) у статті "Етимологія та історичний підхід у з'ясуванні православного розуміння проповіді" зазначає, що: "Найголовніша властивість проповіді у тому, що вона є живим і дієвим словом. Основний обов'язок проповідника - передати іншим те, що він вважає потрібним та корисним, щоб сприйняті ним самим погляди і життєві вподобання, які він отримав із джерела церковного вчення, увійшли в життя інших людей та були реалізовані в практичній діяльності" [1].

Митрополит Іларіон провів багато років свого життя у вигнанні. Він, як ніхто інший, розумів актуальні проблеми емігрантів. "Перебуваючи сам у притулку "Бета- ні", без засобів на існування, хворий, Іларіон дбав про долю українських культурних діячів, які потребували невідкладної допомоги", - підкреслює у своїх дослідженнях І. Тюрменко [14, с. 25].

У своїх архіпастирських проповідях митрополит закликав допомагати своїм співвітчизникам, які опинилися у скрутному становищі. 21 вересня 1947 року в Митрополитальному Соборі він виголосив проповідь "До всіх людей доброї волі. Творімо опікунства для наших скитальників", яку опублікував у першому числі заснованого ним місячника "Слово істини" [3]. У проповіді йдеться про надзвичайно нужденне існування українських емігрантів, про те, що багато відомих, талановитих учених, письменників, поетів, інженерів, митців через непристосованість до нових умов життя та від систематичного недоїдання почали глухнути, сліпнути, хворіти на сухоти, вмирати.

Митрополит висловив припущення, що в разі ненадання допомоги українській творчій інтелігенції загальмується або й зупиниться розвиток духовної культури українців у еміграції. Щоб запобігти такому фатальному розвитку подій, Іларіон закликав "рятувати своїх знедолених, приречених на жебрацьке поневіряння братів".

На думку І. Огієнка (Іларіона), один із найдієвіших способів порятунку - опіка кожної родини або дорослого громадянина над скитальником і "щомісяця буде висилати йому живностеву пачку, одяг чи грошову допомогу". "На власному прикладі митрополит показує, що до справи рятування українських емігрантів потрібно братись невідкладно. З його ініціативи у Вінніпезі організовується Митрополитальний комітет опіки над скитальниками ' [2]. За час роботи Митрополитального комітету опіки над скитальниками тисячі українців у Європі отримали допомогу: речами, харчами, грошима. "Нужденних було надзвичайно багато. Але Іларіон намагався надати кожному хоча б невелику допомогу. Лист-подяка Українського допомогового комітету в Швейцарії від 17 грудня 1947 р. свідчить, що 10 канадських доларів, які "Митрополитальний комітет опіки над скитальниками" вислав у Швейцарію для лікування хворих на сухоти українців, були вагомими для людей, які терміново потребували медичної допомоги" [14, с. 25], - зазначає І. Тюрменко, аналізуючи документи фонду митрополита Іларіона в Архіві Української Православної Церкви в Канаді.

У проповіді "Милосердний самарянин" митрополит Іларіон підкреслює: "Я знаю, що українці в Канаді розбиті на партії та групи, які не все живуть по-братньому між собою. Як рідний батько всіх, я не належу до жодної партії, але всі мені милі, всі мені рідні, всі мені близькі й зо всіма я хочу тісно співпрацювати. Усіх закликаю до любові, до братнього співжиття, бо тільки в одності наша правдива сила" [4, с. 4]. Як бачимо, виголошена проповідь дає нам реальну картину історії життя українців в еміграції. Проте, незважаючи на певні суперечності, митрополит Іларіон закликав до єдності, любові, толерантності та співпраці.

Слово Високопреосвященного митрополита Іларіона, виголошене в неділю 11-го січня 1948 року в Митрополитальному Соборі у Вінніпегу й надане по радіо на всю Канаду "Не можу мовчати!", наскрізь проникнуте турботою про емігрантів. Описуючи їхнє життя, Іларіон поділяє емігрантів на дві групи. До першої він зараховує селян і робітників, які заробляють собі на життя фізичною працею. Зокрема це "остарбайтери", яких німці вивозили з окупованих територій на примусові роботи. Іларіон вважав, що ця група перебуває у кращому становищі, оскільки ці люди спроможні заробити собі на життя. Друга група - українська інтелігенція в еміграція, на думку митрополита, перебувала у значно тяжчому стані. За його словами, хоч їх і було всього 5% від загальної кількості емігрантів, але "це серце і мозок України, це найцінніші люди. Це той цвіт нації, що вирощується багатьма поколіннями". Митрополит Іларіон у своїй проповіді зазначав: "Я глибоко вірю, - і віру свою щоденно складаю до стіп Всевишнього при Його Святому престолі - я глибоко вірю, що незабаром постане Україна, Україна вільна й соборна, яка потребуватиме в першу чергу своєї творчої інтелігенції, - і де ми її візьмемо, коли не бережемо й тієї жменьки, що тепер страждає й гине на скитальщині..." [5, с. 2].

Звертаючись до народу, митрополит наводить конкретні факти про тяжке становище емігрантів, зокрема повідомляє про те, що помер один з кращих синів України - письменник Юрій Клен на чужині від голодування, а за ним підуть десятки і сотні наших українських обранців, еліти. Також наголошує, що не може мовчати, бо "завтрашній день для українського скитальника- інтелігента темний, як могила" [5, с. 3].

Владика у своєму слові звернувся і до греко- католиків з тим самим благанням рятувати українську інтелігенцію. Митрополит Іларіон зазначив, що покійний незабутній митрополит Андрій Шептицький у своєму листі до нього від 21-го жовтня 1941 року відкрито назвав його приятелем. І тому він, "як приятель Славного

Покійника, що сам вже не може сказати це, благає всіх греко-католиків рятувати українську інтелігенцію. Також Іларіон інформує, що коли він, бувши 11 місяців Головноуповноваженим Міністром України, фактично - її президентом, то видав десятки мільйонів на утримання поселення греко-католиків, які 1919 року опинилися за Збручем внаслідок виселення, тим самим врятувавши його інтелігенцію" [5, с. 4].

Митрополит також просить багато різних релігійних груп (протестантів, євангелістів, баптистів та ін.) допомогти українській інтелігенції і сподівається на допомогу, оскільки вони знають його релігійну толерантність при всій його чистоті своїй вірі.

У своїй проповіді, що транслювалася також по радіо, він звертався по допомогу й до тих скитальників (переміщених осіб), що вже виїхали з Німеччини й опинилися в кращих умовах. Митрополит особливо турбувався про скитальників-інтелігентів старшого віку, оскільки до Канади та інших держав впускають молодих і здорових, а треба просити, щоб приймали й старих. Він зазначав, що треба просити уряди держав, громадськість усунути цю несправедливість. Пропонував також залучати до цієї роботи і впливові українські Організації і Комітети: "Досі різні держави впускають до себе тільки самітних, молодих та здорових, а всі ті, що найбільше потребують допомоги, особи старші позостаються на поталу чорної безнадії, бо їх ніхто не хоче приймати. Це не по-християнському, це не поміч обездоленим, і цю велику несправедливість мусіли б у першу чергу направити наші впливові Організації та Комітети. І про це не можу мовчати" [5, с. 5].

Інформує митрополит Іларіон громадськість й про те, що "на скитальщині утворилося чимало цінних наукових установ і було б непрощенною кривдою проти нашої культури, коли б наші Комітети не перенесли їх цілими в кращі нові умовини. По цих же установах працюють не звичайні люди, а самовіддані герої науки, що у голоді й холоді не кидають своєї праці" [5, с. 6].Майбутнє духовне життя української еміграції він бачив стратегічно і докладав усіх зусиль для розвитку рідного народу.

Добре розуміючи роль інтелігенції в житті народу, владика повсякчас підкреслював це у своїх проповідях: "Серед нашого скитальництва є значні групи осіб, яких мусимо рятувати в першу чергу, бо самі вони не врятуються. Це наша українська еліта, наша духова творча інтелігенція: науковці, письменники, поети, мистці й т. ін., - самі просити вони не стануть і руки за поміччю не простягнуть... Вони будуть тихо гинути, але просити не стануть. Навпаки, їх треба розшукати й любовно допомогти їм, і власне я в свойому цьому Слові й звертаюся до всього заокеанського громадянства: рятуйте нашу еліту, вибрану нашу творчу інтелігенцію, коли не хочемо, щоб спинилася наша культура, наш духовний розвій!" [3, с. 6].

Проповіді митрополита Іларіона позитивно впливали на життя розпорошених по світу українців, вселяли їм віру у завтрашній день, наснажували серця надією на краще. Це підтверджують листи читачів "Слова істини". До прикладу, Йосип Біденко пише: "До Вашого заклику всі ми тут, у таборах, уже стратили були всяку надію не тільки на матеріальну допомогу, а навіть на добре слово до нас, і тому всі ми тут уже готовились до повільного фізичного скону. Після ж Вашого заклику дух наш ожив і почав боротись із завмиранням тіла" [6, с. 31].Протоієрей С. Смерека у своєму дописі в рубрику "Митрополитальний комітет опіки над скитальниками" зазначає: "Дуже велике й миле враження зробила тут скрізь Ваша проповідь "До всіх людей доброї волі". Надією заповнюються серця всіх, що є ще люди світлі й гуманні, що таки думають над незавидною долею скитальників та хочуть їм допомогти" [6, с. 31].

За твердженням деяких дописувачів "Слова істини", митрополит Іларіон був першим, хто порушив питання порятунку української інтелігенції на шпальтах тогочасної періодики: "В заклику "До всіх людей доброї волі" Ви перші, Ексцеленціє, заговорили про рятунок скитальників-інтелігентів на сторінках американських часописів. Мгр. Вол. Залуський" [6, с. 31].

Підсумовуючи, варто зазначити, що проповіді митрополита Іларіона знайшли відгуки в серцях багатьох людей і відіграли важливу роль у житті українців у діаспорі. Розглянувши проповіді митрополита Іларіона, опубліковані на шпальтах "Слова істини" в 19471951 рр. ХХ ст., маємо всі підстави стверджувати, що вони є цінним джерелом для вивчення історії життя українців в діаспорі. У проповідях порушено актуальні питання важкого існування наших співвітчизників поза межами України. Чітко виражено повчальний характер та національна спрямованість проповідей. Ураховуючи тогочасні реалії та важке становище емігрантів, митрополит Іларіон закликав до єдності навколо питання національної ідентичності задля розвитку українського суспільства. З огляду на те, що проповідницька спадщина митрополита Іларіона мало досліджена, розглянуті у статті проповіді доповнюють історію української еміграції та є невід'ємним компонентом національної духовно-культурної спадщини України.

Список використаних джерел

1. Архімандрит Лаврентій (Живчик). Етимологія та історичний підхід у з'ясуванні православного розуміння проповіді [Електронний ресурс] / Архімандрит Лаврентій (Живчик) // Київська православна богословська академія.

2. Воротняк Т. Народний християнський часопис "Слово істини" та його роль в організації допомоги українським емігрантам /Т. Воротняк // Вісник книжкової палати. - 2012. - № 2. - С. 37-40.

3. Іларіон. До всіх людей доброї волі. Творімо опікунства для наших скитальників / Іларіон // Слово істини. - 1947. - №1. - С. 5-8.

4. Іларіон. Милосердний самарянин / Іларіон // Слово істини. - 1947. - №. - С. 1-4.

5. Іларіон. Не можу мовчати / Іларіон // Слово істини. - 1948. - №3. - С. 1-7.

6. Митрополитальний комітет опіки над скитальниками // Слово істини. - 1947. - № 2. - С. 29-32.

7. Палієнко М. Архівна спадщина української еміграції як складова зарубіжної україніки: основні етапи формування / М. Палієнко // Архіви України. - 2011. - Вип. 6 (276). - С. 10-20.

8. Палієнко М. Архіви української еміграції в радянських книгосховищах (переміщення, опрацювання, використання) / М. Палієнко // Український історичний журнал. - 2006. - № 1. - С. 196-213.

9. Палієнко М. Архівні центри української еміграції (створення, функціонування, доля документальних колекцій) / М. Палієнко. - К.: Темпора, 2008. - 688 с.

10. Розумний Я. Українська діаспора в Канаді / Я. Розумний // Наукові записки Національного університету "Острозька академія": Історичні науки. - 2007. - Вип. 9. - С. 27-35.

11. Ручко О. Роль українських інституцій західної діаспори у процесі зміцнення геополітичного становища України / О. Ручко // Вісник Львівського університету. Сер. філософсько-політологічні студії. - 2017. - Вип. 9. - С. 44-58.

12. Слово істини // Слово істини. - 1949. - № 5 (17). - С. 32.

13. Тимошик М. "Лишусь навіки з чужиною". Митрополит Іларіон (Іван Огієнко) і українське відродження / М. Тимошик. - К.: Наша культура і наука ; Вінніпег: Український православний Собор Св. Покрови, 2000. - 548 с.

14. Тюрменко І. Становище Української еміграції у повоєнній Швейцарії (за документами фонду митрополита Іларіона в Архіві Української Православної Церкви в Канаді) / І. Тюрменко // Пам'ятки: археографічний щорічник. - № 7. - 2007. - С. 23-40.

References:

1. Archimandrite Lawrence (Zhyvchyk). (n. d.). Etymology and Historical Approach to Clarifying an Orthodox Understanding of the Sermon. Kyiv Orthodox Theological Academy. http://bit.ly/3382zq4. [In Ukrainian].

2. Vorotniak, T. (2012). The Christian Word Magazine "The Word of Truth" and Its Role in Helping Ukrainian Emigrants. Bulletin of the Book Chamber, 2, 37-40. [In Ukrainian].

3. Marion. (1947). To allPeople of Good Will. Let's Create Guardianships for Our Expatriates. The Word of Truth, 1, 5-8. [In Ukrainian].

4. Marion. (1947). A Merciful Samaritan. The Word of Truth, 1, 1-4. [In Ukrainian].

5. Marion. (1948). I Cannot Remain Silent. The Word of Truth, 3, 1-7. [In Ukrainian].

6. Metropolitan Committee of Trustees over Expatriates. (1947). The Word of Truth, 2, 29-32. [In Ukrainian]

7. Paliienko, M. (2011). The Archival Heritage of Ukrainian Emigration as a Component of Foreign Ukrainian Studies: The Main Stages of Formation. Ukrainian Archives, 6 (276), 10-20. [In Ukrainian].

8. Paliienko, M. (2006). Archives of Ukrainian Emigration in Soviet Book Stores (Moving, Processing, Use). Ukrainian Historical Journal, 1, 196-213. [In Ukrainian].

9. Paliienko, M. (2008). Archive Centers of Ukrainian Emigration (Creation, Functioning, Fate of Documentary Collections). Kyiv: Tempora. [In Ukrainian].

10. Rozumnyi, Ya. (2007). Ukrainian Diaspora in Canada. Scientific Notes of the Ostroh Academy National University: Historical Sciences, 9, 27-35. [In Ukrainian].

11. Ruchko, O. (2017). The Role of Ukrainian Institutions of the Western Diaspora in the Process of Strengthening the Geopolitical Position of Ukraine. Bulletin of the University of Lviv. Philosophical and Political Series, 9, 44-58. [In Ukrainian].

12. The Word of Truth. (1949). The Word of Truth, 5, 32. [In Ukrainian].

13. Tymoshyk, M. (2000). "I am Forever in the Foreign Country". Metropolitan Ilarion (Ivan Ohiienko) and Ukrainian Revival. Kyiv: Our Culture and Science. [In Ukrainian].

14. Tiurmenko, I. (2007). The Status of Ukrainian Emigration in PostWar Switzerland (According to the Documents of the Metropolitan Hilarion Foundation in the Archives of the Ukrainian Orthodox Church in Canada). Memorials: Archaeographic Yearbook, 7, 23-40. [In Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru