Чернече життя згідно "Правил служителям Божим" святителя Августина Іппонійського

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

Чернече життя згідно «Правил служителям Божим» святителя Августина Іппонійського

Архімандрит Філарет (Волошин)

На превеликий жаль, сучасні патрологи в Україні та на пострадянському просторі в цілому приділяють небагато уваги історії стародавнього чернецтва. Головним чином, ми користуємося працями авторів XIX -- початку XX ст. Так, книга «Древние иноческие уставы» свт. Феофана Затворника містить переклади правил свв. Пахомія, Макарія і Венедикта НурсійськогоДревние иноческие уставы преп. Пахомия Великого, свт. Василия Великого, преп. Иоанна Кассиана и преп. Венедикта, собранные епископом Феофаном. М., 1892.. Єпископ Петро (Єка- теринівський) переклав правила преп. Іоанна Кассіана для монахів і видав 'їх у книзі «Собеседования египетских отцов»Преподобный Иоанн Кассиан Римлянин. Собеседования египетских отцов / Пер. с лат.еп. Петра (Екатериновского). Печ. по изд.: Писания преподобного отца Иоанна Кассиана Римлянина. Изд. 2-е. М., 1892.. В рамках перекладу творів свт. Василія Великого були також видані його правила для монахів. Але більша частина давніх чернечих статутів поки залишається невідомою для вітчизняного читача.

Якщо говорити про дослідження з даної тематики, то і тут ситуація є не набагато кращою. Зразкова і єдина робота у вітчизняному церковно-науковому середовищі «Исторический очерк сирийского монашества до половины VI-го века» була написана професором КДА сщмч. Анатолієм (Грисюком) іще в 1911 р.Анатолий (Грисюк), иером. Исторический очерк сирийского монашества до половины VI

века. К., 1911.Єдиною російськомовною монографією в дореволюційний період, присвяченою західному чернецтву, є книга Льва Платоновича Карсавіна «Монашество в Средние века»Карсавин Л. П. Монашество в Средние века. СПб., 1912.. Однак автор тут описує лише загальну історію чернецтва в Італії, Галлії, Ірландії та Англії і лише в кількох реченнях згадує про св. Августина як про турботливого єпископа щодо чернечого життя Іппона. Більш докладно про роль блаж. Августина в розвитку західного чернецтва пише російський історик Володимир Іванович Герьє у своїй книзі «Зодчие и Подвижники “Божьего Царства”»Герье В. И. Зодчие и Подвижники «Божьего Царства». Ч. 1. Блаженный Августин. М., 1910., але цю працю не можна назвати науковою в сучасному розумінні.

Найважливішою сучасною працею стосовно західного чернецтва є робота автора багатьох статей для «Православной энциклопедии» Миколи Феліксовича Ускова «Христианство и монашество в Западной Европе раннего Средневековья»Усков Н. Ф. Христианство и монашество в Западной Европе раннего Средневековья. СПб., 2001.. Однак тут детально представлено так зване германське чернецтво -- стародавньої Галлії, Німеччини, Ірландії та Англії, а про блаж. Августина та африканське чернецтво нічого не сказано.

Все ж є книга про самі правила св. Августина. Відомий грецький дослідник чернечих правил афонський чернець архім. Еміліан (Вафідіс) у своїй книзі «Трезвенная жизнь и аскетические правила. Толкование правил преподобных отцов Антония, Августина и Макария»Эмилиан (Вафидис), архим. Трезвенная жизнь и аскетические правила. Толкование правил преподобных отцов Антония, Августина и Макария / Пер. с греч. Екатеринбург, 2016. С. 260-388. детально розбирає два статути блаж. Августина і тлумачить 'їх для своєї братії, адаптуючи 'їх під свій монастир. Однак у перекладі архім. Еміліана часто опускаються цілі речення оригінальних статутів, які є важливими для розуміння чернечого життя блаж. Августином. Отже, це також не є науковим виданням.

Таким чином, на сьогодні існує велике поле для роботи як у сфері перекладу праць блаж. Августина українською мовою, так і у вивченні його розуміння чернечого життя.

Блаженний Августин як монах і упорядник чернечого життя в місті Іппоні

Перш ніж говорити про правила блаж. Августина, потрібно сказати про нього як ченця, оскільки цей аспект його життя часто ігнорується патрологами.

Блаж. Августин народився в 354 р. в місті Тагасті. Перші згадки про чернечу літературу на Заході датуються бл. 375 р. Як відомо, в бурхливій юності блаж. Августин не читав творів ченців. Друга частина його життя, коли він приймає хрещення, стає повною протилежністю першій. Головна ідея чернецтва в розумінні блаж. Августина полягає в служінні ближньому. Дослідник правил і августинівського розуміння чернецтва Люк ВергейєнНа базі пошуків J. -M. Leroux. Див.: Verheijen Luc. Nouvelle approche de la Rиgle de saint Augustin. Bйgrolles en Mauges (Maine et Loire), Abbaye de Bellefontaine, 1980. P. 253. порівнює рішення блаж. Августина прийняти священство з рішенням свт. Іоанна Златоуста. І перший, і другий боялися залишатися просто ченцями, оскільки це могло породити гордість та егоїзм. Тому обидва святителі стали пастирями. Свт. Іоанн Златоуст називає весь світ монастирем, тому що справжнє взаємовідношення в ньому має бути «спільнотноцентричним».

У слові на Преображення блаж. Августин немовби засуджує св. ап. Петра за те, що він захотів улаштувати намети, щоб залишитися тільки з Христом на горі, і продовжує: «Зійди, Петре: ти хотів відпочити на горі, зійди і проповідуй слово, будь відданим справі в час і не в час, викривай, спонукай до дії, підбадьорюй з усяким довготерпінням та повчанням (пор. 2 Тим. 4:2). Трудись, працюй до поту, терпи страждання, щоб сяйвом і красою доброї справи ти в любові досяг того, що мається на увазі -- бути в білосніжних одежах Господа. Адже у прославленні любові ми почули, коли читали у апостола: вона не шукає свого (1 Кор. 13:5). Тому що дає тільки те, що має»Serm.78, 6.PL 38. Col. 492..

У 22-ій книзі проти Фауста Августин говорить, що ченці не можуть відмовлятися від священства хоча б тому, що священники -- це ті, хто народжує дітей, тобто віруючих, як у Старому Завіті патріарх Яків не відмовив Лії. Іппонійський святитель пише: «Зі слів Лії: Ляжеш зі мною? треба розуміти тих, які погодилися заради церковної потреби і були рукоположе- ні через силу. Завдяки їм посилається благодать Божа так, що вони в ночі цього світу народжують синів віри »Contra Faustum XXII.CSEL 25, 654.Про розуміння цього тексту саме в контексті чернецтва див.: Luc Verheijen. Op.cit. P. 256.. Цей уривок для Августина є прикладом діяльного ченця. Звісно, не всі зобов'язані бути священниками. Але самотнє життя дає людині більше можливостей впасти в самолюбство, і для того, щоб цього не сталося з африканськими ченцями, він написав їм правила, які ґрунтуються на любові і підтримці один одного.

У 384 р. Августин приймає рішення стати християнином. Відразу ж після його хрещення в 387 р. він знайшов групу аскетів неподалік від Мілана, до яких часто звертався з духовними питаннямиСвоє перебування в Кассіаці (нині Кассаго-Бріанца (Cassago Brianza), Італія) блаж. Августин описує у «Сповіді» (Кн. 9. Ч. 3-5). Див.: Августин, св. Сповідь / перекл. К. Мушак. К., 1996. С. 150-156.. Про істинне чернецтво він дізнається від римських монахів, з якими він спілкувався на шляху до Африки. Повернувшись до рідного міста Тагаста, блаж. Августин і його син Адеодат жили у своєму будинку, де пізніше оселилися й інші ревні миряни. Однак мешканці Тагаста занадто часто виступали проти його громади, і блаж. Августину довелося виїхати до Іппона в 391 р. в пошуках нового спокійного місця. Протягом цих трьох років проявляється також іще одна риса, яка буде відображена в Монастирському статуті для тагастських ченців, а саме постійне обов'язкове читання з 6-ї до 9-ї години Святого Письма та інших творівГерьє зауважує особливий інтерес блаж. Августина в цей період до платонізму. Див.: Ге- рье В. И. Указ. соч. С. 75-80.. Блаж. Августин пише: «Ми повинні працювати з ранку до шостої години. Від шостої ж години до дев'ятої ми повинні присвятити себе читанню»Regula secunda. 2. PL 32. Col. 1450. Текст російською: Эмилиан (Вафидис), архим. Указ.соч. С. 219.. Крім загального монастиря для всієї братії, блаж. Августин також створив особливий монастир для кліриків, яким опікувався його друг Аліпій.

Існує кілька текстів, які приписують блаж. Августину, що регулюють чернечий спосіб життя. Вергейєн стверджує, що тільки один текст належить блаж. Августину. Саме йому і присвячена ця публікація. Це «Правила служителям Божим» (Praeceptum,або Regula adservosDei).Вони були написані для так званого «монастиря в саду», тобто для кліриків, які жили власне з блаж. Августином. З іншого боку, брат Люк БрізарДив.: Frиre Luc Brйsard. Abbaye Notre-Dame de Cоteaux / Histoire de la spiritualitй

monastique. 11. Augustin :URL http ://www.abbaye-saint-benoit.ch/bibliotheque-monastique/

bibliotheque/saints/jeanclimaque/August11.htm. та інші дослідники говорять про приналежність Августину й інших текстів. Сюди, зокрема, відносять «Ordo monasterii».Хоча, скоріш за все, лише перші його рядки записані особисто Августином, а решта тексту була надиктована ним його другу Аліпію для монастиря в ТагастіFrиre Luc Brйsard. Op.cit. Також див.: Desprez V. Rиgles monastiques d'Occident (IV-VI siиcle). D'Augustin а Ferrйol // Vie monastique 9. Abbaye de Bellefontaine, 1980. P. 65-66.. До цього переліку з великою долею вірогідності можна віднести ще Лист 221, написаний як правила для жіночого монастиря. Однак слід зазначити, що на сьогоднішній день немає єдиної думки з приводу авторства вказаних текстівДив., наприклад: Sage Athanase. La Rиgle de saint Augustin // Revue des йtudes augustiniennes. Vol.14 (1968). P. 123-132; Усков Н. Ф. Августина устав // Православная энциклопедия. М., 2000. Т. 1. С. 114-115..

Головні богословські ідеї «Правил служителям Божим»

Патрологи відзначають чотириДив.: Regola di San Benedetto. Costituzioni e Dichiarazioni / Congregazione camaldolese dell'ordine di San Benedetto. Camaldoli, 2004.P. 11; Sosnowsky Andrzey. L'impedimento matrimoniale del voto perpetuo di castitа (CAN. 1088 C. I. C.). Evoluzione storica e legislazione vigente -- Tesi Gregoriana. Serio Diritto Canonico 75. Roma, 2007.P. 26. покоління авторів, які писали чернечі правила. Перше покоління -- правила преп. Пахомія Великого, свт. Василія Великого, блаж. Августина, преп. Іоанна Кассіана Римлянина; друге -- твір невідомого автора VI ст., який отримав назву «Правила вчителя» (Regula Magistri),аскетичні твори свт. Кесарія Арелатского і преп. Макарія Олександрійського; третє -- правила преп. Венедикта Нурсійського, Евгіппія Напольського і четверте -- преп. Колумба- на Ірландського, Ісидора Севільського і Ферреола. Вже з цього списку, який включає тільки найголовніші статути, видно, що західні отці писали більше правил для ченців, ніж східні. Слід зазначити, що правила блаж. Августина належать до першого покоління. Як уже було сказано, спеціальних чернечих творів і правил блаж. Августин, швидше за все, не читав, оскільки вони поширилися в Африці значно пізніше. Тому йому довелося самому писати правила, ґрунтуючись на своїх власних знаннях і досвіді.

Є істотна різниця між правилами першого поколінняДив.: Frиre Luc Brйsard. Op. cit.. Статут преп. Пахомія описує більш практичні сторони монастирського життя і говорить про правила та заборони для ченців. Кидається в очі майже повна відсутність тут аргументів зі Святого Письма. З іншого боку, правила свт. Василія Великого, навпаки, базуються на євангельських заповідях і мають суто богословське обґрунтування. Правила блаж. Августина можна віднести до таких, які стоять посередині між конкретними практичними правилами і духовними роздумами, заснованими на Святому Письмі.

Потребує пояснення і назва Правил. Зазвичай в рукописах Правила називаються скорочено: Regula Augustini(Правила Августина), але повна їх назва -- Regula adservosDei(Правила служителям Божим). Тут потрібно зазначити, що servusз латинської мови зазвичай перекладається або як «раб», «невільник», або як «служитель»ДворецкийИ. Х. Латинско-русскийсловарь. М., 1976. С. 925.. В цій статті не випадково вибрано для перекладу саме значення «служителі». Справа в тому, що в останньому розділі Правил (Розділ VIII.l) блаж. Августин пише: «Нехай Господь дасть, щоб ви виконали все це з любов'ю, як любителі духовної краси (spiritalispulchritudinis)і як ті, які розпалені благоуханням Христа (et bono Christi odore)(пор. 2 Кор. 2:15) до доброго життя, і не як раби (servi),поставлені під законом, а як вільні (liberi)під благодаттю». Тобто тут блаж. Августин вживає слово serviна противагу liberi,що якраз дає право перекласти adservosDeiсаме як до вільних служителів Божих, а не до підвладних рабів. Однак потрібно сказати, що таку назву праця отримала вже від переписувачів. Зокрема, Вергейєн наполягає або на назві «Правила Августина», або Praeceptum(«Настанови»).

Перший розділ правил навчає братів монастиря, що все, що вони мають, повинно бути у них спільним. Для підтвердження вибору такого концепту святий прямо цитує текст книги Діянь: у всіх було одне серце і одна душа... і роздавалося кожному, в чому хто мав потребу (Діян. 4:32, 35). Це правило стало основним і обов'язковим до виконання з перших днів існування громади в Тагасті, а пізніше і в Іппоні. Так, найближчий учень і автор книги про життя блаж. Августина Поссидій свідчить: «Незабаром, коли він був рукоположений у сан священника, заснував у своїй церкві монастир і почав жити зі слугами Божими згідно постанови і правила, встановленого святими апостолами. Найважливішим було те, щоб ніхто не мав чогось особистого в цій спільноті, але все було у них спільним і розділялося кожному згідно його потреби»Sancti Augustini. Vita Scripta a Possidio Episcope. Saint Possidius. Princeton University Press, 1919.P. 48..

Можливо, до такого ставлення до майна його спонукав голос, який він описує у «Сповіді» (кн. VIII, гл. 12): «Я говорив і ридав у гіркоті мого журного серця. Аж ось раптом я почув голос із сусіднього дому, голос хлопця чи дівчини, вже не пам'ятаю, який співав і повторював на різні лади: “Візьми, читай! Візьми, читай!” І одразу ж змінився вираз мого обличчя... Вгамувавши свої даремні сльози, я встав; єдиним поясненням, яке я передчував, було те, що це Боже веління дуже виразно наказує мені відкрити книгу Апостола і читати першу главу. Бо я чув про Антонія, що він одного дня, читаючи Євангеліє, натрапив на такі слова, які зрозумів як звернену до себе пересторогу: “Іди, продай усе, що маєш, роздай убогим, і матимеш скарб на небі: приходь і йди слідом за Мною.” Тим-то я хутко повернувся на те місце, де сидів Аліпій, бо, відходячи, залишив там книгу Апостола. Я вхопив її, відкрив і почав потихеньку читати першу главу, на яку впав мій погляд. “Не живіть у бенкетах і пияцтві, ні в перелюбстві й розпусті, ні у сварках та в заздрості, а одягніться Господом нашим Ісусом Христом, і піклування про плоть не перетворюйте на похоті” (Рим. 13:13-14)Слова: «і не догоджайте тілу в похотях», змінено нами на: «і піклування про плоть не перетворюйте на похоті», згідно лат. тексту: et carnis providentiam ne feceritis in concupiscentiis.» (виділено нами -- а. Ф.)Августин, св. Сповідь / перекл. Ю. Мушак. С. 146..

Тут важливі два моменти: по-перше, те, що хтось розповів Августину про преп. Антонія і він цитує саме уривок з Житія Антонія, в якому йдеться про роздачу майна, і по-друге, що йому, Божим Провидінням, випало прочитати про піклування про плоть, яка не має перетворюватися на похіть. А це можливо, коли все стає спільним. Правило про спільність майна у блаж. Августина вже існувало до його повернення в Та- гаст, про що він свідчить у 6-ій книзі «Сповіді»: «Ми в гурті приятелів уже все обговорили й обміркували і майже вирішили відцуратися від юрби й мирно жити вдалині від людського життя. Ось як ми задумували влаштувати це мирне життя: усе добро, яким ми володіли, мало бути зібране в одне спільне майно, що становило б одну спільну власність. Так само в ім'я щирої приязні ніхто не мав би казати: “Це моє, а це твоє”, -- усе майно мало бути спільне, мало належати всім, і всі мали б право на нього»Там само. С. 101..

Це правило було обов'язковим для всіх. Так, в 356-му слові він говорить про свого племінника Патриція, який не роздав свої землі після смерті своєї матері з тієї причини, що земля належала також і його родичам. Це стало причиною обурення інших братів спільноти. І св. Августин, жалкуючи про це, каже: «Ще не зробив цього, тому що його майно спільне з його братом і воно у них ще неподілене. Він бажає віддати його Церкві, для того щоб вона годувала тих, які прагнуть до святості і живуть поки в цьому житті. Адже написано: Коли хтось про своїх і близьких домашніх не піклується, той відрікся від віри і гірший за невірного (1 Тим. 5:8)»Serm.356, 3. PL 39. Col. 1575.Enarratio in psalmum CXXXII, 7. PL. 37. Col. 1733..

При цьому все майно не просто має бути заради майна. Іншими словами, мова не йде про «комунізм». Віддаючи все своє у спільноту, людина тим самим допомагає своєму братові. Так, наприклад, у розділі III йдеться про те, що монах, який вже довгий час живе в монастирі, не повинен ображатися, якщо комусь із новоприбулих і ще не звиклих до умов життя дається краща їжа або житло, бо це робиться для того, щоб нова людина звикла до особливого способу життя. У цьому ж розділі суворо забороняється брати їжу поза трапезою, крім випадку хвороби.

Наостанок хотілося б зазначити, що у Правилах блаж. Августин жодного разу не вжив слово «монах». Це недивно. З усього вищевикладе- ного ми бачимо, що для блаж. Августина бути одному не можна і навіть шкідливо. Жителів своїх спільнот він називає братами, однак самі спільноти називає монастирями. У Поясненні на псалом 132 він звертає увагу на слова: Як добре і як прекрасно жити братам разом (inunum)²⁵.І знову відсилає читача до книги Діянь, де говориться про одну душу і одне серце християн. Коли спільнота має одне серце й одну душу, то й уся громада зветься «монахом» (від грец. ^ova^oз -- єдиний), монастирем, а не той, хто в ній живе. Бо кожен брат у спільноті живе не відокремлено, а навпаки, в єдності з усіма.

Таким чином, ми бачимо, що головною рисою Правил блаж. Августина є те, що взаємовідносини між братами, які живуть у монастирі, мають бути повністю побудовані на єдності, як про це вчить Святе Письмо. Ця єдність є природною за своїм устроєм у монастирі, бо так само жила найперша християнська громада, так і продовжує жити Свята Церква. Правила ж жодним чином не обмежують нікого, хто живе в монастирі, а лише сприяють тому, щоб кожен відчував себе важливим членом єдиного організму. Головна мета громади -- досягти «духовної краси», яка полягає у спілкуванні з Главою цієї єдиної громади -- Господом Ісусом Христом.

Переклад Правил блаженного Августина українською мовою виконано вперше. Латинський текст подається згідно з критичним виданням: Luc Verheijen. La Rиgle de saint Augustin: Tradition manuscripte. Йtudes au- gustiniennes, 1967. P. 417-437. Всі цитати зі Святого Письма, на які прямо посилається блаж. Августин, збережено всередині тексту, а алюзії винесені за текст, в посилання внизу кожної сторінки.

REGULA AD SERVOS DEI

2. Primum, propter quod in unum estis congregati, ut unianimes habitetis in domo etsit vobis anima una et cor unum in Deum.

3. Et non dicatis aliquid proprium, sed sint vobis omnia communia, et distribuatur unicuique vestrum a praeposito vestro victus et tegumentum, non aequaliter omnibus, quia non aequaliter valetis omnes, sed potius unicuique sicut cuique opus fuerit. Sic enim legitis in Actibus Apostolorum, quia erant illis omnia communia et distribuebatur unicuique sicut cuique opus erat.

4. Qui aliquid habebant in saeculo, quando ingressi sunt monasterium, libenter illud velint esse commune.

5. Qui autem non habebant, non ea quaerant in monasterio quae nec foris habere potuerunt. Sed tamen eorum infirmitati quod opus est tribuatur, etiam si paupertas eorum, quando foris erant, nec ipsa necessaria poterat invenire. Tantum non ideo se putent esse felices, quia invenerunt victum et tegumentum, quale foris invenire non poterant.

De humilitate

6. Nec erigant cervicem, quia sociantur eis ad quos foris accedere non audebant, sed sursum cor habeant et terrena vana non quaerant, ne incipiant esse monasteria divitibus utilia, non pauperibus, si divites illic humiliantur et pauperes illic inflantur.

7. Sed rursus etiam illi qui aliquid esse videbantur in saeculo non habeant fastidio fratres suos, qui ad illam sanctam societatem ex paupertate venerunt. Magis autem studeant, non de parentum divitum dignitate, sed de pauperum fratrum societate, gloriari. Nec extollantur, si communi vitae de suis facultatibus aliquid contulerunt, nec de suis divitiis magis superbiant, quia eas monasterio partiuntur, quam si eis in saeculo fruerentur. Alia quippe quaecumque iniquitas in malis operibus exercetur ut fiant, superbia vero etiam bonis operibus insidiatur ut pereant; et quid prodest dispergere dando pauperibus et pauperem fieri, cum anima misera superbior efficitur divitias contemnendo, quam fuerat possidendo ?

8. Omnes ergo unanimiter et concorditer vivite, et honorate in vobis invicem Deum cuius templa facti estis.

ПРАВИЛА СЛУЖИТЕЛЯМ БОЖИМ

1. Ось таких настанов ми заповідаємо вам дотримуватися в монастирі

2. Передусім, для того ви зібралися разом, щоб жити злагоджено в доміПс. 67:7. і щоб була у вас одна душа і єдине серце у БоговіДіян. 4:32..

3. І нехай ніхто не привласнює собі нічого, але нехай усе у вас буде спільнимТам само., а ваш ігумен нехай розподіляє кожному їжу та одяг, але не порівну всім, оскільки не однакові маєте сили, а радше -- кожному згідно з його потребою. Адже у Діяннях апостолів ви читаєте, що «було в них все спільне і розподілялося кожному згідно з його потребою» (Діян. 4:32, 35).

4. Якщо хтось мав у миру певні статки, то, вступивши до монастиря, нехай з радістю віддасть їх у спільне користування.

5. А ті, хто не мали нічого, нехай не шукають у монастирі того, що не могли мати і за його межами. Однак з огляду на їх немічність нехай буде у них усе необхідне згідно з їх потребою, навіть якщо 'їх злиденність до монастиря була такою, що вони не мали найнеобхідніших речей. Проте нехай надмірно не радіють з того, що знайшли тут таку їжу й одяг, яких вони не мали поза монастирем.

Про смирення

6. І нехай не здіймають високо голову через те, що живуть разом з тими, до яких не наважилися би навіть підійти поза монастирем, але нехай підносять серця догориПор.вираз на Літургії св. Іоанна Златоуста: «Горе имеим сердца» (лат.: Sursum corda habeamus). Див.: Goar Iacobi. Е^хоїо^іо^, sive rituale Graecorum. Lutetiae Parisiorum, 1647. P. 75. і не шукають марних земних благ. В іншому випадку монастирі почнуть приносити користь лише багатим, а не бідним, якщо багачі тут будуть смирятися, а бідні здійматися від пихи!

7. З іншого боку, також ті, яких в миру вважали поважними людьми, нехай не відчувають огиди до братів, які прийшли до цієї святої громади бідними. Нехай вони краще прагнуть прославитися не величчю батьківських багатств, а спільним життям зі своїми бідними братами. Нехай не хизуються, якщо принесли щось зі свого майна для спільного життя, та не гордяться більше тим, що віддали свої багатства монастирю, а не насолоджувалися ними у мирському житті. Адже будь-яке інше беззаконня штовхає людей до скоєння інших злих учинків, лише гордість

II. De oratione et divino officio

1. Orationibus instate horis et temporibus constitutis.

2. In oratorio nemo aliquid agat nisi ad quod est factum, unde et nomen accepit; ut si forte aliqui, etiam praeter horas constitutas, si eis vacat, orare voluerint, non eis sit impedimento, qui ibi aliquid agendum putaverit.

3. Psalmis et hymnis cum oratis Deum, hoc versetur in corde quod profertur in voce.

4. Et nolite cantare, nisi quod legitis esse cantandum; quod autem non ita scriptum est ut cantetur, non cantetur.

III. De ieiunio et refectione

1. Carnem vestram domate ieiuniis et abstinentia escae et potus, quantum valetudo permittit. Quando autem aliquis non potest ieiunare, non tamen extra horam prandii aliquid alimentorum sumat, nisi cum aegrotat.

2. Cum acceditis ad mensam, donec inde surgatis, quod vobis secundum consuetudinem legitur, sine tumultu et contentionibus audite; nec solae vobis fauces sumant cibum, sed et aures esuriant Dei verbum.

De indulgentia erga infirmos

3. Qui infirmi sunt ex pristina consuetudine, si aliter tractantur in victu, non debet aliis molestum esse nec iniustum videri, quos facit alia consuetudo fortiores. Nec illos feliciores putent, quia sumunt quod non sumunt ipsi, sed sibi potius gratulentur, quia valent quod non valent illi.

4. Et si eis, qui venerunt ex moribus delicatioribus ad monasterium, aliquid alimentorum, vestimentorum, stramentorum, operimentorum datur, quod aliis fortioribus et ideo felicioribus non datur, cogitare debent quibus non datur, quantum de sua saeculari vita illi ad istam descenderint, quamvis usque ad aliorum, qui sunt corpore firmiores, frugalitatem pervenire nequiverint. Nec debent velle omnes, quod paucos vident amplius, non quia honorantur, sed quia tolerantur, accipere, ne contingat detestanda perversitas, ut in monasterio, ubi, quantum possunt, fiunt divites laboriosi, fiant pauperes delicati.

ховається за добрими справами, щоб загалом їх знищити. Яка користь у тому, щоб розпорошити своє багатство, роздавши його бідним, а самому стати бідняком, якщо нещасна душа стає більш гордою, зневажаючи багатство, ніж тоді, коли вона володіла ним раніше?1 Кор. 13:3.

8. Отож, усі живіть однією душею та одним серцем і разом прославляйте в вас БогаРим. 15:6., храмами Якого ви стали2 Кор. 6:16..

II. Про молитву та Божу службу

1. Постійно ставайте на молитвуРим. 12:12; Кол. 4:2. у встановлені години й періоди часу.

2. У молитовні нехай ніхто не робить чогось такого, що є зайвим, звідки і її ім'яМається на увазі, що слово oratorium (молитовня) походить від oratio (молитва), і там слід лише молитися.. Якщо хтось також, крім встановлених годин, коли має вільний час, хоче помолитися, нехай йому не забороняє той, хто думає, що він мав би робити в цей час щось інше.

3. Коли молитеся Богу в псалмах і гімнах, нехай входить у серце те, що у вас на устах.

4. Співайте виключно те, що бачите в книзі, і те, що має співатися, а що не написано співати, не співайте!

III. Про піст та відпочинок

1. Усмиряйте вашу плоть постами і утриманням від їжі і води, наскільки дозволяє ваш стан здоров'я. Коли ж хтось не може поститися, все ж нехай не бере нічого з їжі більше, ніж дається під час трапези, за виняткомйого хвороби.

2. Коли підходите до столу, поки не встанете звідси, слухайте, що вам зазвичай читають, не створюючи шуму і не перебиваючи. І нехай не тільки ваші уста будуть зайняті їжею, а й вуха слухають слово БожеАм. 8:11..

Про поблажливість по відношенню до немічних

3. А якщо тим, хто має слабке здоров'я внаслідок способу життя у минулому, дається спеціальне харчування, то це не має викликати незадоволення в інших чи здаватися несправедливим для тих, які є сильнішими і роблять усе за більш строгим звичаєм. І нехай останні не думають, що вони є більш щасливі, оскільки витримують те, що не витримують перші, але нехай скоріше будуть вдячні, бо мають краще здоров'я, ніж інші.

5. Sane, quemadmodum aegrotantes necesse habent minus accipere ne graventur, itaet post aegritudinem sic tractandi sunt, ut citius recreentur, etiam si de humillima saeculi paupertate venerunt, tamquam hoc illis contulerit recentior aegritudo, quod divitibus anterior consuetudo. Sed cum vires pristinas reparaverint, redeant ad feliciorem consuetudinem suam, quae famulos Dei tanto amplius decet, quanto minus indigent. Nec ibi eos teneat voluptas iam vegetos, quo necessitas levarat infirmos. Illi se extiment ditiores, qui in sustinenda parcitate fuerint fortiores; melius estenim minus egere, quam plus habere.

IV. De habitu et exterioris hominis compositione

1. Non sit notabilis habitus vester, nec affectetis vestibus placere sed moribus.

2. Quando proceditis, simul ambulate; cum veneritis quo itis, simul state.

3. In incessu, in statu, in omnibus motibus vestris nihil fiat quod cuiusquam offendat aspectum, sed quod vestram decet sanctitatem.

4. Oculi vestri, etsi iaciuntur in aliquam feminarum, figantur in nemine. Neque enim, quando proceditis, feminas videre prohibemini, sed appetere, aut ab ipsis appeti velle, criminosum est. Nec solo tactu et affectu, sed aspectu quoque, appetitur et appetit concupiscentia feminarum. Nec dicatis vos animos habere pudicos, si habetis oculos impudicos, quia impudicus oculus impudici cordis est nuntius. Et cum se invicem sibi, etiam tacente lingua, conspectu mutuo corda nuntiant impudica, et secundum concupiscentiam carnis alterutro delectantur ardore, etiam intactis ab immunda violatione corporibus, fugit castitas ipsa de moribus.

5. Nec putare debet qui in femina figit oculum et illius in se ipse diligit fixum, ab aliis se non videri, cum hoc facit; videtur omnino, et a quibus se videri non arbitratur. Sed ecce lateat et a nemine hominum videatur, quid faciet de

4. Коли ж тим, які приходять у монастир звідти, де було заможне життя, дається інша їжа, інший одяг, інша підстилка для ліжка й інше житло, а сильнішим і, відповідно, щасливішим, не дають, то останні мають подумати про те, від якого ж свого мирського життя слабші відмовилися заради монастирського, нехай навіть вони ще й не змогли досягти любові до уставу інших, які є сильнішими тілом. І не мають вони бажати всього цього, бо здається, що ці браття його отримують скоріше не для того, щоб їх вшанувати, а щоб підтримати. Наскільки можна, потрібно цього уникати, щоб не було такого безпорядку, що в монастирі багаті стануть трудолюбними, а бідні розбещеними.

5. Отож, як під час хвороби хворі мають споживати менше їжі, щоб їхнє здоров'я не погіршилось, так і після хвороби вони мають поводитися так, щоб якнайшвидше сповнитися сил, навіть якщо вони прийшли в монастир з надзвичайної бідності у світі. Ця нещодавня хвороба принесе їм те, що багатим попередній спосіб життя. Але як тільки сили будутьвідновлені, нехай вони повернуться до свого більш плідного звичайного ритму, який личить служителям Божим настільки більше, наскільки вони менше відчувають потреби в інших речах. І нехай не оволодіє ними, коли вони вже стали здоровими, бажання насолоди до їжі, яка їм з необхідності давалася для їх зцілення, коли вони були хворими. Тих вважають багатшими, які, перетерпівши помірність у всьому, стали сильнішими: тому краще мати малу потребу в чомусь, ніж мати велике майноAd Lucilium epistulae morales.With an English translation by Richard M. Gummere. V. 1. University of Toronto, 1917.P. 8. II, 6: «Non qui parum habet, sed qui plus cupit, pauper est» («Бідний не той, хто мало має, а той, хто бажає мати більше, є бідним». Переклад наш -- а. Ф.)..

IV. Про одяг і зовнішній вигляд людини

1. Нехай ваш одяг не привертає до себе увагу, а ви прагніть сподобатися людям не вбранням, а поведінкою.

2. Коли виходите, прогулюйтеся разом, коли приходите, куди йшли, залишайтеся разом.

3. В манері йти чи стояти, у всіх ваших рухах нехай не буде нічого такого, що могло б образити чийсь погляд, але нехай поведінка личить вашій святості.

4. Якщо ваші очі зупиняться на якійсь жінці, не дивіться на неї пристрасно. Також, коли виходите з келії, не забороняється вам дивитися на жінок, але є злочинним жадатиМф. 5:28. їх чи хотіти, щоби вас жадали. Не тільки через дотик чи ніжність, але і через погляд жінки роблять так, щоб і їх жадали, і вони жадали. І не кажіть, що маєте цнотливі душі, якщо очі ваші розпусні, оскільки розпусне око є свідченням розпусного серця. Коли люди взаємним поглядом та навіть мовчанням уст сповіщають illo desuper inspectore quem latere nihil potest? An ideo putandus est non videre, quia tanto videt patientius, quanto sapientius ? Illi ergo vir sanctus timeat displicere, ne velit feminae male placere. Illum cogitet omnia videre, ne velit feminam male videre. Illius namque et in hac causa commendatus est timor, ubi scriptum est: Abominatio est Domino defigens oculum.

6. Quando ergo simul estis in ecclesia et ubicumque ubi et feminae sunt, invicem vestram pudicitiam custodite; Deus enim qui habitat in vobis, etiam isto modo vos custodiet ex vobis.

De fraterna correctione

7. Et si hanc de qua loquor oculi petulantiam in aliquo vestrum adverteritis, statim admonete, ne coepta progrediatur, sed de proximo corrigatur.

8. Si autem et post admonitionem iterum, vel alio quocumque die, id ipsum eum facere videritis, iam velut vulneratum sanandum prodat, quicumque hoc potuit invenire; prius tamen et alteri vel tertio demonstratum, ut duorum vel trium possit ore convinci et competenti severitate coherceri. Nec vos iudicetis esse malivolos, quando hoc indicatis. Magis quippe innocentes non estis, si fratres vestros, quos indicando corrigere potestis, tacendo perire permittitis. Si enim frater tuus vulnus haberet in corpore, quod vellet occultare, cum timet sanari, nonne crudeliter abs te sileretur et misericorditer indicaretur ? Quanto ergo potius eum debes manifestare, ne perniciosius putrescat in corde?

9. Sed antequam aliis demonstretur, per quos convincendus est, si negaverit, prius praeposito debet ostendi, si admonitus neglexerit corrigi, ne forte possit, secretius correptus, non innotescere ceteris. Si autem negaverit, tunc nescienti adhibendi sunt alii, ut iam coram omnibus possit, non ab uno teste argui, sed a duobus vel tribus convinci. Convictus vero, secundum praepositi, vel etiam presbyteri ad cuius dispensationem pertinent, arbitrium, debet emendatoriam sustinere vindictam. Quam si ferre recusaverit, etiam si ipse non abscesserit, de vestra societate proiciatur. Non enim et hoc fit crudeliter, sed misericorditer, ne contagione pestifera plurimos perdat.

10. Et hoc quod dixi de oculo non figendo etiam in ceteris inveniendis, prohibendis, indicandis, convincendis vindicandisque peccatis, diligenter et fideliter observetur, cum dilectione hominum et odio vitiorum.

один одному розпусні наміри своїх сердець і за жаданнями плоті розпалюються, то ціломудреність полишає їх благочестивий спосіб життя навіть без тілесних дотиків і нечистого осквернення.

5. І не має думати той, хто зупинив погляд на жінці і кому подобається, щоб на нього жінка дивилася, що його не бачать, коли він так чинить; його бачать також ті, кого він і не підозрює. Але навіть якщо він сховається від усіх, що йому робити з Тим Наглядачем зверху, від Якого нічого не може бути приховано?Притч. 24:12, 18. Або чи маємо ми думати, що Він не бачить це, бо дивиться на це з таким великим терпінням, як і Його мудрість? Отож нехай святий муж боїться розчарувати Його тим, що захоче пристрасно задовольнити жінку. Нехай помислить про те, що Він усе бачить, щоб йому не захотілося дивитися пристрасно на жінку. Адже, дійсно, в такій ситуації рекомендується страх у написаних словах: Огидою є для Господа око, яке дивиться з похіттю (Притч. 27:20).

6. Коли ж ви разом у церкві і навколо присутні жінки, зберігайте, наскільки це можливо, вашу ціломудреність, оскільки Бог, Який в вас живе1 Кор. 3:16., також таким чином збереже вас з середини вас.

Про братське виправлення

7. Якщо побачите свавілля ока, про яке я кажу, в комусь із ваших братів, негайно запобігайте, щоб почате не продовжилось, а одразу було виправлене.

8. Якщо і після застереження тоді ж або в інший якийсь день побачите, що він робить те саме, то всякий, хто знайде його, має повідомити про нього як про пораненого, який потребує лікування. Все ж спочатку потрібно сказати двом чи трьом братамМф. 18:16., щоб його викрити устами двох чи трьох і покарати з відповідною строгістю. Ви не вважайте себе за недоброзичливих, коли помічаєте таке. Адже скоріше ви будете винними, якщо вашим братам, яких ви можете виправити, вказавши на гріх, дозволите загинути, промовчавши. Якби ж твій брат мав рану на тілі, яку хотів би приховати через страх перед лікуванням, чи не жорстоко з твого боку було б промовчати про це і чи не милосердно було б сказати про це? Тому чи не якнайшвидше ти маєш повідомити йому, щоб рана небезпечно для нього не загноїлася в серці?

9. Але перш, ніж про його вчинок стане відомо іншим, які могли б підтвердити його вину, про нього слід сказати ігумену, якщо він заперечує свою причетність та ігноруватиме надалі попередження виправитися. Це слід зробити для того, щоб ситуація випадково не вийшла назовні і не стала відомою для інших. Якщо ж відмовлятиметься, тоді таємно

11. Quicumque autem in tantum progressus fuerit malum, ut occulte ab aliqua litteras vel quaelibet munuscula accipiat, si hoc ultro confitetur, parcatur illi et oretur pro illo; si autem deprehenditur atque convincitur, secundum arbitrium presbyteri vel praepositi gravius emendetur.

V. De vitio propriam aliquam rem sibi vindicantium

1. Vestes vestras in unum habete, sub uno custode vel duobus vel quod sufficere potuerint ad eas excutiendas, ne a tinea laedantur; et sicut pascimini ex uno cellario, sic induimini ex uno vestiario. Et, si fieri potest, non ad vos pertineat, quid vobis induendum pro temporis congruentia proferatur, utrum hoc recipiat unusquisque vestrum quod deposuerat, an aliud quod alter habuerat; dum tamen unicuique, quod cuique opus est, non negetur. Si autem hinc inter vos contentiones et murmura oriuntur, cum queritur aliquis deterius se accepisse quam prius habuerat et indignum se esse qui ita vestiatur, sicut alius frater eius vestiebatur, hinc vos probate quantum vobis desit in illo interiore sancto habitu cordis, qui pro habitu corporis litigatis. Tamen si vestra toleratur infirmitas, ut hoc recipiatis, quod posueritis, in uno tamen loco, sub communibus custodibus habete quod ponitis.

2. Ita sane, ut nullus sibi aliquid operetur, sed omnia opera vestra in commune fiant, maiore studio et frequentiori alacritate, quam si vobis singuli propria faceretis. Caritas enim, de qua scriptum est quod non quaerat quae sua sunt, sic intelligitur, quia communia propriis, non propria communibus anteponit. Et ideo, quanto amplius rem communem quam propria vestra curaveritis, tanto vos amplius profecisse noveritis; ut in omnibus quibus utitur transitura necessitas, superemineat, quae permanet, caritas.

3. Consequens ergo est ut etiam si quis suis filiis, vel aliqua necessitudine ad se pertinentibus, in monasterio constitutis, aliquid contulerit, vel aliquam vestem, sive quodlibet aliud inter necessaria deputandum, non occulte accipiatur, sed sit in potestate praepositi, ut, in rei communi redactum, cui necessarium fuerit, praebeatur.

від нього треба покликати інших, щоб уже в присутності всіх він міг бути засуджений не однією людиною, а щоб був викритий двома чи трьома. Коли дійсно буде визнаний винним, за рішенням ігумена чи також священника, який за ним закріплений, має понести покарання для свого виправлення. Якщо винний відмовлятиметься понести покарання, навіть якщо сам не захоче піти, проженіть його з вашої спільноти. Це відбувається не з жорстокості, а з милосердя, щоб його злий приклад не погубив інших.

10. Те, що я сказав про безсоромність ока, також має дотримуватися старанно і міцно щодо інших гріхів, щоб вилучити їх, попередити, виявити, засудити і покарати з любов'ю до людей і ненавистю до пороків.

11. Всякий же, хто дійшов до такого гріха, що отримує від якоїсь жінки листи чи подарунки, якщо добровільно визнає це, нехай буде прощений і нехай моляться за нього. Якщо ж відмовлятиметься, а провина буде доведена, за рішенням священника чи ігумена має бути покараний дуже суворо.

V. Про гріх привласнення собі будь-яких особистих речей

1. Залишайте ваш одяг в одному місці під наглядом одного або двох наглядачів, щоб вони змогли наглядати за ним і зберегти його від пошкодження міллю. Як ви харчуєтеся з однієї комори, так і одягайтеся з одного гардеробу. І якщо це можливо, нехай для вас не буде важливим, що вам видають з одягу згідно з умовами часу, чи отримуєте з вашої одежі, яку ви віддали, чи з чиєїсь іншої. Достатньо, що кожному не відмовляють у тому, в чому він має потребуДіян. 4:35.. Якщо ж між вами виникає суперечка чи невдоволення1 Кор. 1:11., коли хтось знаходить гіршу одежу, ніж сам раніше віддав, і вважає недостойним для себе одягти те, що до нього носив інший його брат, питайте себе, наскільки ви недосконалі у святому внутрішньому одязі вашого серця, що сваритеся через одяг для тіла. Однак, якщо через неміч вашу до вас ставляться з терпінням, так що ви отримуєте одяг, який самі віддали, то зберігайте його в одному місці під спільним наглядом.

2. Таким чином, нехай нічого не робиться для когось особисто, але всі ваші справи нехай будуть спільними, здійсненими з більшим старанням і сильнішим натхненням, ніж ви робили би їх кожний для власної вигоди. Адже любов, згідно зі Святим Письмом, полягає в тому, що вона не шукає свого (1 Кор. 13:5). Так треба розуміти, що любов віддає перевагу спільним статкам перед особистими, а не особистим перед спільними. Тому наскільки більше будете піклуватися про спільне, ніж про ваше осо-

De vestium lotione, de balneis, deque aliis
curandis fratrum necessitatibus

4. Indumenta vestra secundum arbitrium praepositi laventur, sive a vobis, sive a fullonibus, ne interiores animae sordes contrahat mundae vestis nimius appetitus.

5. Lavacrum etiam corporum, cuius infirmitatis necessitas cogit, minime denegetur, sed fiat sine murmure de consilio medicinae, ita ut, etiam si nolit, iubente praeposito, faciat quod faciendum est pro salute. Si autem velit, et forte non expedit, suae cupiditati non oboediat. Aliquando enim, etiam si noceat, prodesse creditur quod delectat.

6. Denique, si latens est dolor in corpore, famulo Dei, dicenti quid sibi doleat, sine dubitatione credatur; sed tamen, utrum sanando illi dolori, quod delectat expediat, si non est certum, medicus consulatur.

7. Nec eant ad balneas, sive quocumque ire necesse fuerit, minus quam duo vel tres. Nec ille qui habet aliquo eundi necessitatem, cum quibus ipse voluerit, sed cum quibus praepositus iusserit, ire debebit.

8. Aegrotantium cura, sive post aegritudinem reficiendorum, sive aliqua imbecillitate, etiam sine febribus, laborantium, uni alicui debet iniungi, ut ipse de cellario petat, quod cuique opus esse perspexerit.

9. Sive autem qui cellario, sive qui vestibus, sive qui codicibus praeponuntur, sine murmure serviant fratribus suis.

10. Codices certa hora singulis diebus petantur; extra horam qui petierit, non accipiat.

11. Vestimenta vero et calceamenta, quando fuerint indigentibus necessaria, dare non differant, sub quorum custodia sunt quae poscuntur.

VI. De petenda venia, et offensis condonandis ex charitate

1. Lites aut nullas habeatis, aut quam celerrime finiatis, ne ira crescat in odium, et trabem faciat de festuca, et animam faciat homicidam. Sic enim legitis: Qui odit fratrem suum homicida est.

бисте, настільки дізнаєтеся, як більше покращити себе. Отож, любов, яка завжди є, має переважати над усіма швидкоплинними потребами1 Кор. 13:13..

3. Відповідно, якщо станеться так, що хтось із синів чи близьких, які мають відношення до брата, принесе щось у монастир -- чи якусь одежу, чи неважливо яку річ, яка йому потрібна, нехай не приймає її таємно, але доведе до відома ігумена, щоб він доклав цю річ до спільного майна для тих, хто матиме в ній потребу.

Про прання одежі, купання та про інші потреби

4. Ваші одежі мають пратися або за рішенням ігумена, або за вашим, або за рішенням братів, які займаються одягом, для того щоб занадто сильне бажання чистої одежі не витіснило бажання вичистити внутрішні плями душі.

5. Миття ж тіла людини, яку хвороба змушує це робити, нехай не забороняється, але нехай відбувається без нарікання за рекомендацією лікаря, так що, навіть якщо хворий не хоче, але оскільки ігумен наказав, нехай буде зроблене заради здоров'я. Та якщо він хоче митися, а це вкрай не корисно для нього, нехай не слухається свого пристрасного бажання. Іноді навіть те, що шкодить, вважається корисним оскільки подобається нам.

6. Нарешті, якщо біль приховується в тілі слуги Бога і він каже, що його болить, то мають йому вірити без вагань, але, однак, якщо невідомо, чи допоможе його болю те, що йому подобається, нехай огляне його лікар.

7. І нехай ходять браття до лазні чи ще кудись, куди потрібно, тільки по двоє або по троє. І той, хто має потребу кудись іти, мусить іти не з тими, з ким сам захотів, а з ким наказав іти ігумен.

8. Піклування про хворих або ж про тих, які набралися сил після хвороби або після якоїсь іншої немочі, не пов'язаної з лихоманкою, має бути покладено на одного брата, щоб він сам видавав продукти з комори, бо добре знатиме, у кого яка потреба.

9. Ті, кому ввірені комора, гардероб або бібліотека, нехай служать своїм братам без нарікань.

10. Нехай книги видаються у визначені дні та години, а якщо поза встановленим часом хто попросить, нехай йому не дадуть.

11. Коли у братів буде потреба в одежі чи взутті та вони їх попросять, то відповідальний має видати їх без зволікання.

VI. Про прохання про прощення та вибачення образи з любові до брата

1. Ніяких суперечок між собою не майте, а якщо виникне, то одразу припиняйте її, щоб гнів не переріс в ненависть чи соломинка не зроби-

2. Quicumque convicio, vel maledicto, vel etiam criminis obiectu alterum laesit, meminerit satisfactione quantocius curare quod fecit, et ille qui laesus est, sine disceptatione dimittere. Si autem invicem se laeserunt, invicem sibi debita relaxare debebunt, propter orationes vestras, quas utique, quanto crebriores habetis, tanto saniores habere debetis. Melior est autem qui, quamvis ira saepe temptatur, tamen impetrare festinat, ut sibi dimittat, cui se fecisse agnoscit iniuriam, quam qui tardius irascitur et ad veniam petendam difficilius inclinatur. Qui autem numquam vult petere veniam, aut non ex animo petit, sine causa est in monasterio, etiam si inde non proiciatur. Proinde vobis a verbis durioribus parcite; quae si emissa fuerint ex ore vestro, non pigeat ex ipso ore proferre medicamenta, unde facta sunt vulnera.

3. Quando autem necessitas disciplinae, minoribus cohercendis, dicere vos verba dura compellit, si etiam in ipsis modum vos excessisse sentitis, non a vobis exigitur, ut ab eis veniam postuletis, ne apud eos quos oportet esse subiectos, dum nimia servatur humilitas, regendi frangatur auctoritas. Sed tamen petenda venia est ab omnium Domino, qui novit etiam eos, quos plus iusto forte corripitis, quanta benivolentia diligatis. Non autem carnalis, sed spiritalis inter vos debet esse dilectio.

VII. De obedientia praeposito exhibenda

1. Praeposito tamquam patri oboediatur, honore servato, ne in illo offendatur Deus; multo magis presbytero, qui omnium vestrum curam gerit.

2. Ut ergo cuncta ista serventur et, si quid servatum non fuerit, non neglegenter praetereatur, sed emendandum corrigendumque curetur, ad praepositum praecipue pertinebit; ita, ut ad presbyterum, cuius est apud vos maior auctoritas, referat, quod modum vel vires eius excedit.

3. Ipse vero qui vobis praeest, non se existimet potestate dominantem, sed caritate servientem felicem. Honore coram vobis praelatus sit vobis, timore coram Deo substratus sit pedibus vestris. Circa omnes seipsum bonorum operum praebeat exemplum, corripiat inquietos, consoletur pusillianimes, suscipiat infirmos, patiens sit ad omnes. Disciplinam libens habeat, metum imponat. Et quamvis utrumque sit necessarium, tamen plus a vobis amari appetat quam timeri, semper cogitans Deo se pro vobis redditurum esse rationem.

лася колодоюМф. 7:3., а душа не стала вбивцею. Адже ви читаєте: «Хто ненавидить брата свого, є вбивцею» (1 Ін. 3:15).

2. Всякий, хто образив іншого брата лайкою, лихослів'ям чи навіть злочинним вчинком, нехай поспішить якнайшвидше через вибачення загладити провину за те, що зробив, але і той, кого образили, не сперечаючись, має простити винуватцю. Якщо ж брати образили взаємно один одного, то мають і відпустити провини один одномумф. 6:12. за допомогою ваших молитов, які мають бути наскільки частими, настільки й щирими. Однак краще, щоб той, хто часто схильний до гніву, поспішив вимолити прощення, щоб простив його той, кому він вчинив несправедливість, ніж той, хто розсердиться пізніше і менше схильний до того, щоб попросити прощення. Хто ніяк не хоче попросити прощення або не просить його від душімф. 18:35., для того немає сенсу залишатися в монастирі, навіть якщо його звідси не виженуть. Тому утримуйтеся від різких слів; якщо вони вирвуться з ваших уст, не зволікайте цими самими устами сказати слова розради, якими були нанесені рани.

3. Але коли заради повчання, щоб приборкати молодих, ситуація спонукає вас сказати грубі слова і ви навіть перейшли межу в цьому, не вибачайтеся перед ними, щоб проханнями про прощення ваш авторитет, який ви маєте серед тих, хто вам підпорядковується, не підірвався у керуванні, коли занадто проявляється ваше смирення. Ви швидше маєте вимолювати прощення за всіх у Господа, Який знає навіть про тих, яких ви караєте сильніше, ніж треба, чи про тих, до кого ви доброзичливі. Але любов між вами має бути не плотською, а духовною.

VII. Про послух до ігумена