Етимологія як метод екзегези у творах грецької та латинської патристики IV ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Етимологія як метод екзегези у творах грецької та латинської патристики IV ст.

Левко О. В.

В екзегетичних творах християнські автори часто зверталися до тлумачення власних назв, що траплялися у книгах Старого Завіту, рідше -- Нового. Внутрішня форма топоніма чи імені була своєрідною підвалиною для розгортання екзегези біблійного тексту. Значення, яке ховалося за зовнішнім звучанням єврейського слова, претендувало на сакральну істину, яка бралася за аксіому у тлумаченні характеру людини, її долі та морального стану.

У використанні етимологій сакральних назв отці Церкви дотримувалися підходів, освячених авторитетом Біблії. Для біблійних авторів ім'я позначало суть означуваного предмету, а його зміна пов'язувалася з кардинальними перемінами в житті біблійного персонажа. Варто згадати зміну імені Аврама на Авраам (Бут. 17:5), Якова на Ізраїль (Бут. 32:29) чи Симона на Петро (Ін. 1:42). Нове ім'я завжди вказувало на новий етап у житті, який докорінно мав бути інший, ніж попередній. Філон Олександрійський присвятив питанню взаємозв'язку імені людини з її моральним станом та долею трактат «Про зміну імен», у якому зміна імені розглядалася в містичному ключі.

Першими серед християнських авторів, котрі систематично почали відштовхуватися від етимологій сакральних назв у екзегезі Святого Письма чи у викладі богословської аргументації, були Климент Алек- сандрійський та Оріген. Вони запозичили методи, сформовані олександрійськими граматиками, які останні використовували для тлумачення Гомерівських поем. У творах олександрійських богословів була вироблена методологія, згідно з якою містичне значення давньоєврейських текстів Біблії можна було витлумачити за допомогою етимологічного аналізу, алегорій і типологічної герменевтики Amsier M. Etymology and Grammatical Discourse in Late Antiquity and the Early Middle Ages. Amsterdam: Benjamins, 1989. P. 87..

Гомілії та коментарі Орігена на книги Старого Завіту рясніють етимологічними розвідками Про етимології давньоєврейської ономастики у творах Орігена див.: Hanson R. P. C. Inter-pretations of Hebrew Names in Origen // Vigiliae Christianae. 1956. Vol. 10. No. 2. P. 103-123.. Методика тлумачення власного імені в працях Орігена засновується на аналізі складених слів, зіставленні типологічних синонімів у Старому та Новому Завіті, а також перекладі давньогрецьких форм Септуагінти давньоєврейськими відповідниками з метою подальшого 'їх етимологізування Amsler M. Etymology and Grammatical Discourse in Late Antiquity and the Early Middle Ages. Amsterdam: Benjamins, 1989. P. 94-95.. Лінгвістичний інструментарій Орігена перейняли, з одного боку, представники Каппадокійської школи, з іншого -- автори латинської патристики, зокрема, бл. Ієронім, бл. Августин, свт. Амвросій Медіоланський, Руфін Аквілейський та інші.

У творах каппадокійців промовистим прикладом звертання до етимологічного аналізу як засобу екзегези можна вважати трактат свт. Григорія Ниського De opificio hominis «Про створення людини». Автор твору, як і свтт. Василь Великий та Григорій Богослов, вдається до етимологізувань біблійних власних назв чи то інших важливих слів з метою аргументування ходу богословської думки. Зокрема, у 19 розділі трактату, неодноразово стверджуючи про те, що Бог у раю дав людині їжу на поживу та насолоду, свт. Григорій Ниський звертається до етимології слова Едем (євр. Щ eden), яке близько пов'язане зі словом П'ЛУ e'den «насолода», «задоволення» Gregorius Nyssenus, De opificio hominis, II, 19., вживаним у 2 Хр. 1:24; Ієр. 51:34; Пс. 35:9. У 22 розділі звертаючись до етимології імені Адам, свт. Григорій Ниський пояснює слововживання апостола Павла у 1 Посланні до Коринфян: То yаp y^пvov тсіаара ката riva иrupoloyiK^v ovopaaiav lйygrai ASаp, KaGwз фаагу oi r^з 'EЯpaiuv фют^<; иrnпaropgз. Діо каі о Anoaroloз S^gpovrwз r^v narpiov rwv 'Iapanlirwv nsnaiSgupйvoз фют^, rOv иK y^з вvGpwnov xoпKOv ovopa^gi, oiovgi pgraЯalwv r^v rou ASаp Kl^aiv giз r^v 'E^aSa фют^ «Як говорять знавці єврейської мови, Адамом за етимологією називається “земне творіння”. Тому й апостол, який був прекрасно навчений рідній мові ізраїльтян, називає людину “земною” (xoпKoз) (1 Кор. 15:46), ніби перекладаючи ім'я Адама грецькою мовою» Ibidem, II, 22.. Ім'я Адам (євр. DIX adam) походить від давньоєврейського слова DIX (adom), що означає «бути червоним» і, вірогідно, має відношення до червонуватого відтінку людської шкіри. Суголосність слова «Адам» зі словом ЭТХ adamah «земля» підкреслює телеологічний зв'язок між людством і землею, з якої воно створене і яку покликане обробляти.

Варто зазначити, що у трактаті De opificio hominis «Про створення людини» зустрічається місце, у якому етимологізування автора створює додаткову важкість для розуміння тексту. Зокрема, у 19 розділі трактату про дерево життя, з якого Господь дозволив куштувати Адамові, свт. Григорій Ниський говорить, що його назва етимологізується як то nav -- «усе», проте така етимологія більшою мірою справедлива для дерева пізнання добра і зла, яке автор називає au^iy^з -- «змішаним»: Tiз Swari тф ыyisivwз nsivwvTi то |ыlov иmvo, то иv тф napaSsi'aw, то navToз вyaGou пгріХпптіко^ ф цvo^a, иari то nav, oщ ^арі'^гтаї тф вvGpwnw т^ p- TOuaiav о loyoз; Тф уар yгvlкф тг каї йпгркгі^м Іоум пааа rвv вyaGwv iSйa про; гаит^ au^uwз е^гї, каї кv тї то цlov иarп. Tiз Ы р т^ au^iyoьз тг каї иna^orepiZouanз той |ыlou угйагм<; атоат^агі; поттм; уар оик вS^Xov rat; Si- оратікмтгрої;, ті то nav икгtvo, oщ карпо; ^ ЈіЦ, каї naliv, ті то иm^^v тобто, oщ пгра; о Gavатoз «Хто дасть тій людині, що відчуває звичайний голод, те дерево, яке було в раю, яке охоплює всі блага, якому ім'я “усе” і користування яким дається людині Божим словом? Адже у цьому загальному і вищому сенсі кожен вид блага нерозривно пов'язаний з іншим, і у ньому міститься все. І хто відверне мене від куштування плоду з цього змішаного та сумнівного дерева? Адже для більш прозорливих людей цілком зрозуміло, що таке те “усе”, плід котрого -- життя, і що таке ось це “змішане”, кінець котрого -- смерть » Ibidem, II, 19.. У давньоєврейському тексті книги Буття слова ЛІИ У1тТ, tov v'ra у назві дерева пізнання, які зазвичай перекладаються як «добро і зло», можуть слугувати прикладом фігури меризму, а відтак, позначаючи протилежні поняття, насправді вказують на усю сукупність речей, імпліцитно виражаючи значення «усе».

Етимологічні підходи Орігена в екзегетичному дискурсі знайшли втілення також у творах західних отців IV ст. Найбільший внесок у розвиток етимологічного дискурсу в латинській патристиці зробив блаженний Ієронім Стридонський. Окрім практичного застосування етимологій з метою аргументації ходу думки, у внутрішній формі єврейських сакральних назв та імен блаженний Ієронім вбачав hebraica veritas «єврейську істину», яка претендувала на вищість над грецькою койне Більш докладно про hebraica veritas у творах блаженного Ієроніма див.: Rebenich S. Jerome: The «Vir Trilinguis» and the «Hebraica Veritas» // Vigiliae Christianae. 1993. Vol. 47, No. 1. P. 50-77.. Для блаженного Ієроніма єврейські власні назви були вмістилищами архаїчного знання Amsler M. Etymology and Grammatical Discourse in Late Antiquity and the Early Middle Ages. Amsterdam: Benjamins, 1989. P. 109., до якого читач міг долучитися саме через етимологічний аналіз. Саме тому Ієронім Стридонський вдавався до з'ясування значення біблійних імен і топонімів у своїх екзегетичних творах і часто засновував на них типологічну інтерпретацію. На відміну від Орігена, який усе ж більшою мірою відштовхувався від грецьких фонетичних варіантів єврейського імені, схиляючись перед авторитетом Септуагінти, блаженний Ієронім тяжів до використання власне єврейських слів, базуючись на ідеї вищості єврейського оригіналу над грецькими перекладами.

Крім систематичного звертання до походжень єврейських власних назв у коментарях на різні книги Святого Письма блаженний Ієронім присвятив три окремі твори дослідженню внутрішньої форми та семантики біблійної ономастики. Це трактати Liber interpretationis hebraicorum nominum «Книга тлумачень єврейських назв»9, Liber de situ et nominibus locorum hebraicorum «Книга про розташування та назви єврейських місць »10, De aliquot Palaestinae locis «Про деякі місця Палестини»11. Блаженний Ієронім при здійсненні етимологічного аналізу засновував свої висновки на фонологічній подібності давньоєврейських слів, контекстуальних значеннях, словоскладанні12. Наприклад, відштовхуючись від етимології імені Cain «Каїн» як possessio vel adquisitio «володіння або набуття»⁹ Hieronymus, Liber interpretationis hebraicorum nominum / ed. Paul de Lagarde, CCSL 72, 57-161.

¹⁰ Hieronymus, Liber de situ et nominibus locorum hebraicorum, PL 23 (II), 903-976.

¹¹ Hieronymus, De aliquot Palaestinae locis, PL 23 (II), 976-982.

¹² Amsler M. Etymology and Grammatical Discourse in Late Antiquity and the Early Middle Ages. Amsterdam: Benjamins, 1989. P. 111.

¹³ Hieronymus, Liber interpretationis hebraicorum nominum, CCSL 72, 63.

¹⁴ Ibidem, CCSL 72, 75.

¹⁵ Ibidem, CCSL 72, 63.

¹⁶ Rufinus, De benedictionibus patriarcharum, II, 6, SC 140, 82., автор етимологізує Elcana як Deipossessio «Боже володіння базуючись на принципі словоскладання (compositio). Застосовуючи принцип фонологічної подібності, блаженний Ієронім виводить значення слова Canaan «Ханаан» від Cain «Каїн» як possessio eorum «їх володіння».

Дуже цікавим та самобутнім прикладом використання етимологій у творах латинської патристики як підвалин морально-етичної екзегези є трактат західного автора IV ст. Руфіна Аквілейського De benedictionibus patriarcharum «Про благословення патріархів». Відштовхуючись від семантики імен дванадцяти родоначальників колін Ізраїля, автор інтерпретує 49 главу книги Буття як алегоричну ілюстрацію містичного сходження людини до Бога. Етимологія імені кожного праотця вказує на сходинку у внутрішньому переродженні людини, її відмови від гріха та послідовному просуванні у доброчесності. етимологія екзегеза оріген

Перший син Якова Рувим, значення імені якого інтерпретується автором як filius qui videtur «син видимий», символізує гріховний стан людини, який властивий для юного віку, коли вона переважно живе задоволеннями плоті та видимого світу. Автор стверджує, що вислів filius qui videtur -- «син видимий» означає visibilis et carnalis -- «видимий і плотський» і вказує на зовнішню людину, про яку говорить апостол Павло16. Вбачаючи у внутрішній формі імені Рувима корені, пов'язані зі словами filius «син» і videre «бачити», автор близький до однієї з поширених інтерпретацій етимології імені, згідно з якою Рувим означає «дивись, сину!» від імперативної форми дієслова ПХЧ raah «бачити» та іменника 15 ben «син». Також це ім'я може тлумачитися як «син піклування» з огляду на слова Лії після народження Рувима ПХ"1т ПІП' '4У5 rдah Yahweh Ьэ anyо «Господь зглянувся на мою недолю» (Бут. 29:32).

Руфін Аквілейський пов'язує зі значенням імені Рувима його вчинки, зокрема, згадує, як він, керуючись бажаннями тілесних втіх, оскверняє ложе батька (Бут. 49:4; Бут. 35:22). Скоєння гріха в батьківському ліжку, яке символізує lex naturalis -- «природний закон», інтерпретується автором як вказівка на нестримний потяг людини до гріха та порушення норм природного закону Ibidem, II, 6, SC 140, 82-84.. Тлумачення імен наступних синів -- Якова, Симеона та Левія -- не наводяться у трактаті, натомість морально- етичну екзегезу їх благословень Руфін Аквілейський засновує на словах Якова, промовлених до них, та на їхніх вчинках. Відтак, перші три сини старозавітного патріарха символізують три види душевних рухів, що зумовлюють перебування людини у гріху. Зокрема, Руфін говорить: Trиs esse species motus eius: per iram, per cupiditatem, per rationem... in quibus servatprimam concupiscentiae speciem Ruben, in quam cum macula notatur effusus. Secundam irae vel furoris speciem tenet Simeon, quae et ipsa ex furoris eius demonstratur obprobrio. Tertiam formam motus rationabilis tenet Levis, quippe cui etiam legem servare commissum est -- «Існують три види душевних рухів: ті, які виникають через гнів, через пристрасне бажання і через розум... Перший вид -- це хтивість Рувима, надмірність якого виявляється з ганьбою. Другий вид -- це гнів і лють Симеона, які викриваються з докором. Третій вид -- рух розуму -- позначає Левія, адже йому доручено охороняти закон» Ibidem, II, 9, SC 140, 88..

Продовжуючи морально-етичну екзегезу благословень Якова, Руфін Аквілейський протиставляє первородному Рувиму першого за владним становищем Іуду. Етимологія імені останнього зводиться автором до значення confessio «сповідування» Ibidem, I, 11, SC 140, 64., що вказує на сповідування гріхів як відмову від попереднього життя, яке символізують Рувим, Симеон та Левій, а також на початок сходження до Бога через покаяння, яке символізує Іуда. Сучасна інтерпретація імені Іуди дещо відрізняється від Руфінової версії. Зокрема, давньоєврейське слово П71П' Yehudah означає «хвала» або ж «уславлений» і походить від дієслова П7? yadah -- «хвалити», «дякувати». Суголосні з цією версією етимології слова Лії, виголошені після народження Іуди: «Я буду хвалити Господа» (Бут. 29:35). Проте все ж таки багатозначність латинського слова confessio, яке може означати «сповідування», «визнання», «слава», уможливлює його використання як приблизного відповідника давньоєврейському П71П' Yehudah.

Значення імен наступних після Іуди синів Якова в інтерпретації Руфіна Аквілейського символізують етапи духовного шляху душі, що покаялася. Зокрема, Завулон, ім'я якого за автором означає fluxus nocturnus -- «нічне витікання», вказує на відмову від темних справ, які людина коїла в нічній пітьмі. Автор говорить: Zabulon fluxus nocturnus interpretatur. Consequens ergo videri potest quia, posteaquam videt anima, quae sedebat in tenebris, lucem Domini etadpaenitentiam ex confessione conversa est, auferantur ab ea et defluant illa omnia quae in nocte gesserat ignorantiae; et posteaquam precessit in Iuda confessio, etiam in hoc conversio subsequatur, cum iam defluit omne quidquid noctis fuerat et tenebrarum -- «Завулон перекладається як “нічне витікання”. Звідси можна зробити висновок, що душа, яка сиділа у темряві, як тільки-но побачить світло Господнє і навернеться через сповідування до покаяння, одразу ж позбавиться від усього того, що вона у невігластві вчиняла вночі. І після того, як в Іуді передувало “сповідування”, в Завулоні буде “навернення”, коли вичерпається все те, що було притаманне ночі та темряві» Rufinus, De benedictionibus patriarcharum, II, 6, SC 140, 92.. Схожу інтерпретацію можна зустріти у творі свт. Амвросія Медіоланського De patriarchis -- «Про патріархів», який тлумачить ім'я Завулона як liberatio a nocturnis -- «свободу від нічних діянь» Ambrosius Mediolanensis, De patriarchis, 5, 26, CSEL 32 (II), 139.. Сучасні тлумачення знов-таки відрізняються від версій Руфіна Аквілейського та свт. Амвросія Медіоланського, проте про однозначну інтерпретацію говорити не доводиться. Ймовірно, що Завулон походить від давньоєврейського слова zabal зі значенням «шанувати», «мешкати» або ж від T3О zebed, яке означає «дар», «подарунок». Це певною мірою корелюється зі словами Лії, сказаними після народження Завулона: «Бог дав мені прекрасний дар (73Јzкbed); тепер буде мешкати yizbdlкnо) в мене чоловік мій, бо я народила йому шестеро

синів» (Бут. 30:20). Інтерпретацію значення імені Завулона як fluxus nocturnus -- «нічна течія» пояснює блаженний Ієронім Стридонський у творі Hebraicae quaestiones in libro Geneseos -- «Єврейські питання у книзі Буття». Зокрема, він стверджує, що ця інтерпретація була успадкована багатьма християнськими авторами під впливом її неправильного перекладу у втраченому творі Liber nominum -- «Книга імен», що приписувався Філону Александрійському Hieronymus, Hebraicae quaestiones in libro Geneseos, XXX, 20, CC 72, 36..

Значення імені Ісахара, наступного сина Якова, тлумачиться як merces -- «нагорода», що дає підстави автору інтерпретувати його як вказівку на нагороду за добрі справи після покаяння та відмови від гріховних вчинків: Sed hunc iam ab errore in Iuda ostendimus paenitentem, et in Zabulon ex multaparte conversum, in Issachar vero, qui «merces» interpretatur, iam videmus eum etiam mercedem boni operis expectantem -- «Ця людина, як ми вже показали, в Іуді каялася в хибних діяннях, в Завулоні значною мірою навернулася, а в Ісахарі, ім'я котрого тлумачиться як “нагорода”, ми вже бачимо його таким, який очікує нагороди за добрі вчинки» Rufinus, De benedictionibus patriarcharum, II, 14, SC 140, 99.. Тлумачачи ім'я Дана як indicium «суд» або iudex «суддя», Руфін інтерпретує його як вказівку на отримання людиною духовної здібності до discernendi et diiudicandi... cogitationes cordis suis «розрізнення та розпізнавання помислів свого серця» Ibidem, II, 17, SC 140, 106.. Тлумачачи ім'я Гада як temptamenta «спокуса», Руфін говорить, що на наступній сходинці духовного сходження людину очікують випробування: Ille enim homo noster confesso errorepaenitens se reddit conversum per intellegentiam et aliquantulum iam profecit, ut post profectum veniat ad hoc, ut temptetur ab inimico, et virtus animi eius etpropositi constantia conprobetur «Отож, ця людина, котра сповідала хибні погляди, в покаянні навернулася через пізнання і вже деякою мірою досягла успіхів, має після декотрого просування у добрі дійти до того, щоб спокусив її ворог, аби засвідчилися сила її душі та твердість наміру» Ibidem, II, 20, SC 140, 110-112.. Інтерпретація імені Асіра зі значенням beatus «блаженний», на думку автора, вказує на новий етап вдосконалення -- людина після спокус та випробувань вже здатна піднятися на висоту блаженств та причаститися хліба, що «сходить з неба і дає життя світові» (Ін. 6:33) Ibidem, II, 21, SC 140, 112.. Останнє Руфін виводить зі слів Якова про те, що Асір має «ситий хліб» (Бут. 49:20). Цікаво, що Амвросій Медіоланський дає зовсім іншу етимологію імені Асір, тлумачачи його як divitiae «багатство» Ambrosius Mediolanensis, De patriarchis, 9, 38, CSEL 32 (II), 146.. Ім'я Неффаліма Руфін Аквілейський етимологізує як vitis «лоза» або arbor diffusa «розлоге дерево». Перша етимологія наштовхує автора на думку, що на цій сходинці людина стає гідною вкусити той плід, який приносить vera vitis Christus «істинна лоза Христос» Rufinus, De benedictionibus patriarcharum, II, 24, SC 140, 116. Ibidem, II, 24, SC 140, 116.. Крім того, автор вважає, що людина, досягши цієї висоти, може прийняти таїнство священства (sacerdotii sacramenta). Інша етимологія стає підвалиною тлумачення «розлогого дерева» як Премудрості Божої, до Якої долучається людина на шляху духовних звершень, адже «Вона є деревом життя для тих, хто оволодіває Нею»

Етимологія імені Йосипа не наводиться у трактаті, проте автор говорить, що благословення Йосипа символізують піднесення людини на найвищий ступінь духовної висоти, її прославлення та отримання нею небесних благ і дарів Ibidem, II, 27, SC 140, 130.. Це тлумачення Руфін засновує на словах Якова, котрий називає Йосипаfilius ampliatus -- «сином прославленим». І хоча автор не наводить значення імені Йосипа, проте його екзегеза певною мірою суголосна з сучасною етимологією імені Йосипа від дієслова ysp -- «примножувати», «збільшувати», «додавати». Ім'я Веніаміна, наймолодшого сина Якова, етимологізується Руфіном Аквілейським якfilius doloris -- «син страждання» Ibidem, II, 29 SC 140, 138.. Така етимологія співвідноситься з ім'ям Беноні, яке Рахіль дала своєму синові, вмираючи після пологів (Бут. 35:18). Натомість Яков дав йому інше ім'я -- Веніамін, яке означає «син правиці» від 15 ben -- «син» і І'й' yamin -- «правиця», «права сторона». Однак автор у морально-етичній екзегезі не відштовхується від етимології імені Веніаміна, натомість засновує своє тлумачення на словах Якова проте, що Веніамін -- хижий вовк. Відтак, останній син старозавітного символізує людину, яка, veluti lupus esuriens et rapax diripuit regnum caelorum et invasit ea quae in Lege et in Profetia atque Evangeliis legerat -- «як голодний та хижий вовк, силою захопила Царство Небесне та проникла в те, що читала в законі, пророках і Євангеліях» Ibidem, II, 30 SC 140, 140..

Неточність етимології Руфіна Аквілейського з точки зору сучасних інтерпретацій можна пояснити декількома причинами. По-перше, автор у своїх етимологічних розвідках опирався не на давньоєврейський текст, а на Септуагінту, у якій текст книги Буття відрізняється від давньоєврейського оригіналу, особливо у місцях тлумачення внутрішньої форми імен. По-друге, автор тяжів до усталених у патристиці етимо- логій сакральних біблійних назв, які часто містили помилки внаслідок неправильного перекладу з давньоєврейської мови, що поширювалися за традицією з твору у твір. Ймовірно, джерелами таких етимологій для багатьох творів латинської патристики до Ісидора Севільського були праці Філона Александрійського, Орігена та трактат невідомого автора Liber nominum -- «Книга імен». По-третє, неточності в інтерпретації імен були значною мірою зумовлені різними варіантами огласовки давньоєврейського слова. Наприклад, внаслідок різної огласовки слова П^'Х ім'я Неффаліма могло тлумачитися як «дерево» чи «лоза», що ми бачимо у творі Руфіна та Септуагінті, або ж як «самка оленя», «лань», що можна зустріти в інших грецьких перекладах книги Буття та Вульгаті блаженного Ієроніма.

Отож, слід зробити висновок, що етимологічні розвідки були притаманні творам грецької та латинської патристики IV ст. Внутрішня форма біблійного власного імені претендувала на вмістилище знання, яке повинен був виявити екзегет, послуговуючись прийомами етимологічного аналізу. Відтак, етимології давньоєврейської ономастики стали необхідними елементами тлумачення Святого Письма у патристичних творах золотої доби.

Размещено на Allbest.ru