Протистояння Львівського ставропігійського братства та єпископа Йосифа Шумлянського, прийняття унії: загальний огляд

Размещено на http://www.allbest.ru/

Протистояння Львівського ставропігійського братства та єпископа Йосифа Шумлянського, прийняття унії: загальний огляд

О.В. Друздєв

Анотація

єпархія унія братство

Питання переходу Львівської єпархії на унію є одним з ключових для розуміння культурних та релігійних процесів, які відбувались на її теренах. Ця трансформація супроводжувалась певними конфліктами, одним з яких був конфлікт Львівського братства та єпископа Йосифа Шумлянського. У даній статті подається загальний огляд на конфлікт між Львівським Успенським братством та єпископом Йосифом Шумлянським. Розглядаються загальні та особистісні причини конфлікту, а також його перебіг та результати.

Ключові слова: Шумлянський, унія, Ставропігійське братство, Львівська єпархія.

Аннотация

Вопрос перехода Львовской епархии в унию является одним из ключевых для понимания культурных и религиозных процессов, которые происходили на ее территории. Эта трансформация сопровождалась определенными конфликтами, одним из которых был конфликт львовского братства и епископа Иосифа Шумлянского. В данной статье дается общий обзор на конфликт между львовским Успенским братством и епископом Иосифом Шумлянским. Рассматриваются общие и личностные причины конфликта, а также его ход и результаты.

Ключевые слова: Шумлянский, уния, Ставропигийское братство, Львовская епархия.

Abstract

The issue of transition of the Lviv Eparchy to the Union is one of the key aspects for understanding of cultural and religious processes that occurred on its territory. This transformation was accompanied by certain conflicts, one of which was the conflict of the Lviv Brotherhood and Bishop Joseph Shumlyanskiy. The article provides a general overview of the conflict between the Lviv Dormition Brotherhood and Bishop Joseph Shumlyanskiy. It also examines general and personal causes of conflict, as well as its progress and results.

Key words: Shumlyanskiy, Union, Stauropegion brotherhood, Lviv eparchy.

Багато з тих подій, які на сьогодні нам здаються самозрозумілими і логічними мали, в свій час, абсолютно неочікуваний перебіг з невизначеними результатами. Яскравим прикладом цього став процес прийняття унії у Львівській єпархії, який пройшов через серйозний конфлікт між Львівським Ставропігійським братством та львівським єпископом Йосифом Шумлянським, про що піде мова далі.

Хронологічні рамки охоплюють період кінця XVII -початку ХУШст. - з часу отримання Йосифом Шумлянським єпископського сану до 1708 року - прийняття братством унії.

Мета даного дослідження проаналізувати перебіг конфлікту між братством та єпископом Шумлянським та визначити причини, які призвели до переходу братства на унію.

Джерельну базу становлять документи фонду Львівського Ставропігійського інституту, які знаходяться у ЦДІА у місті Львові, зокрема листи та привілеї короля Августа ІІ братству, які вони отримали в ході боротьби з єпископом [1, ф. 129, оп. 1, спр. № 754, 758, 762, 763,764], які відображають перебіг протистояння та його специфіку. Також до джерельної бази праці відноситься «Хроніка Ставропігійського братства» Дениса Зубрицького [2], та його ж «Хроніка міста Львова» [3], які є базовими джерелами для вивчення історії Львова даного періоду, хоч і мають певну тенденційність у висвітленні подій, відповідно до поглядів автора. Окремо слід відзначити збірку документів «Собори Львівської єпархії XVI-XVІІІ ст.», упорядковану Ігорем Скочилясом, яка дає достатньо цінні відомості про перебіг переходу на унію єпархії [4]. Також в цій статті було використано дані з дванадцятого тому «Архива Юго-Западной Россіи», присвяченого Львівському братству [5].

Вперше дану проблематику в історіографії порушила Олександра Киричук у свої статті «Перехід львівського ставропігійського братства під юрисдикцію святого Апостольського престолу (за матеріалами ЦДІА України у Львові)», подавши поверхневий погляд на дану проблематику та зазначивши основні моменти процесу переходу братства на унію [6, с. 95-99]. Окрім цієї статті окрему інформацію стосовно даної проблематики можна отримати у статтях Я.Ісаєвича [7, с. 5-8], І.Паславського [8, с. 43-51], Т. Чухліба [9, с. 787-801], М. Капраля [10, с. 282-286], С. Білої [11, с. 4-11], В. Кметя [12, с. 246-250], І. Скочиляса [13;14] та інших.

Загалом дана тема є цікавою та перспективною з огляду на потребу вивчення шляхів впровадження унії та її впливу на культурне та соціальне життя українського населення Львова.

Для розуміння суті конфлікту між єпископом Йосифом Шумлянським і львівським Успенським ставропігійським братством та факту прийняття останнім унії, в першу чергу, слід звернутися до загального огляду ситуації, яка склалась на той час. Період так званої Руїни прямо відобразився не тільки на політичному, а й на церковному житті. Фактично, станом на середину XVII ст.. Київська митрополія виявилась поділеною на лівобережну та правобережну частини. Якщо з лівобережжям, яке поступово все сильніше переходило в сферу впливу Московської церкви, то правобережжя виявилось поділене ще раз між Йосифом Нелюбовичем - Тукальським (1664-1675), якого підтримувала козацька верства та Антонієм Винницьким (16631679), якому підпорядковувались вірні Волині, Галичини та Поділля [15, с. 491]. До цього поділу додались й складнощі зв'язків з митрополією у зв'язку з військовими діями, які, за висловом Наталії Яковенко, «загнали православних владик в глухий кут» [15, с. 491]. Ще більше ускладнила життя постанова коронаційного сейму від 5 лютого 1676 року про заборону людям «релігії грецько-руської» особистих та інституційних контактів з православним закордоном (тобто Царгородським патріархатом) [13, с. 273]. Більше того, окремим пунктом згадувались церковні братства, які мали підпорядковуватись єпископам [10, с. 282]. Дана заборона була частиною ширшої політики королівського двору, яка передбачала проведення релігійної уніфікації Польсько-Литовської держави шляхом упровадження «нової унії» завдяки фаворитизуванню унійної церкви коштом православної [13, с. 273]. Такий крок влади був зрозумілим, зважаючи на те, що після підпорядкування Київської митрополії Москві православні єпархії, які знаходились у Речі Посполитій стали чудовим способом політичного тиску на польсько-литовську державу з боку Москви,тому переведення їх на унію було справою не тільки суто релігійної, а й державної ваги [16, с. 268]. Виходячи з вище сказаного можна зробити висновок, що унійна спрямованість церковних ієрархів була єдиним можливим виходом з ситуації, що склалась у той час.

Ключовим моментом та своєрідним символом тих змін, які були пов'язані з прийняттям унії на західноукраїнських землях і Львівській єпархії зокрема, було протистояння львівського Успенського ставропігійського братства та єпископа Йосифа Шумлянського. Львівське Успенське братство, за висловом Я.Ісаєвича, було «включене в протиунійний рух» у зв'язку з обставинами прийняття Берестейської унії, яка не була узгоджена з іншими східними церквами [7, с. 6]. І саме це складає основну причину його протиунійності. Братство, відоме своїми реформаційними ідеями, стояло на позиції, що без згоди соборних засідань та світських людей владики не мають права вирішувати питання про зміни у релігії [17, с. 60]. Така позиція в сукупності з домінантною позицією в культурному житті православного населення правобережжя дозволяла йому довгий час утримувати свої позиції в суспільстві. Додаткової ваги братству надавало право ставропігії, яке не раз призводило до конфліктів з єпископами у минулі роки, які прагнули підпорядкувати собі його. Фактично, саме ці позиції лягли в основу конфлікту з Йосифом Шумлянським, про який піде далі мова.

Після смерті Арсенія Желібовського на вакантний пост було два кандидати - Єремія Свистельницький та Йосиф Шумлянський. Як зазначає у «Хроніці ставропігійського братства» Д.Зубрицький: «митрополит Винницький, духівництво, Ставропігія і шляхта обрали Свистельницького. Натомість Шумлянський, який також мав своїх прихильників, звернувся по протекцію до латинського архієпископа й зумів привернути на свій бік митрополита Тукальського» [2, с. 168]. Розпочалась кількарічна боротьба між прихильниками обох кандидатів, в якій важливим для нас є те, що Ставропігія прийняла сторону Свистельницького, а не Шумлянського, навіть дозволивши йому прийняти хіротонію у своїй церкві (адже собор св.Юра був захоплений, на той час, Шумлянським) [14, с. 70]. Це стало першим каменем спотикання між двома сторонами. Завершилась ця боротьба у 1679 році зі смертю Антонія Винницького [13, с. 247]. Однак ще до цього між братством і Шумлянським був судовий процес через братську Медзапетівську кам'яницю, в якій він оселився [2, с. 171]. Шумлянський такого ставлення не забув і 9 червня видав пастирського листа, яким заборонив духовенству відправляти літургії у церкві братства, сповідати й ховати мертвих через незгоду братчиків визнати його владикою [2, с. 184]. Згодом братство визнало таки Шумлянського єпископом, однак «завжди ставилося до нього неприязно. Маючи небезпідставні підозри, які згодом підтвердилися, що він зречеться православної віри і приєднається до унії» [2, с. 171].

Про витоки унійних поглядів Шумлянського однозначно говорити важко. Очевидно, що деяку роль зіграла його військово-політична кар'єра при дворі польських королів [9, с. 789]. А.Криловський писав, що Шумлянський прийняв католицизм і тільки через бажання посісти православну кафедру у Львові знову повернувся до православ'я [18, с. 171]. Мабуть, найближчим до істини був І.Скочиляс, який вважає, що Шумлянському йшлось не стільки про реалізацію унійної ідеї, скільки про всебічну легітимізацію еклезіальної моделі Галицької (Львівської) церкви, главою якої він став [13, с. 275]. Про це свідчать умови переходу на унію, які склала «група Шумлянського», а саме: декларацією від 18 березня 1681 року про права руського народу у випадку переходу на унію зазначалось наступне: 1. Грецька віра буде вважатися святою на рівні з римською; 2. Церковні бенефіції будуть роздаватись тільки руським людям; 3. Руське духовенство буде користуватись тими ж правами і бенефіціями, що й латинське; 4. Братства і монастирі, які користуються патріаршими привілеями залишаться при своїх правах, але вища наглядова функція залишиться за єпископами (включно з цензурою друкованих книг); 5. Урівняння руської шляхти і міщанства в правах з латинським; 6. Шість людей з руських не дворян, включно з двома братчиками Василієм Корендовичем та Олександром Журавським будуть возведені в шляхетний стан [18, с. 183].

Таке торгування привілеями свідчило не стільки про ідейність, скільки про практичність. Ці ж умови були передані братству, як такі, які мали б їх схилити до прийняття унії, та вони відмовились [18, с. 183]. Однак єпископ не полишив своїх задумів і вирішив провести єпархіальний собор у 1694 році, де мав відбутись диспут між латинськими і «греко - руськими» теологами. За місце проведення було обрано міську братську церкву, та братчики непогодились на це. Денис Зубрицький у своїй «Хроніці міста Львова» з цього приводу пише: «...єпископ хотів провести диспут між римськими і греко -руськими теологами в міській братській церкві з метою поширення унії і видав універсал про це, але братство не захотіло й не дозволило ці суперечки у своїй церкві, звернувшись до короля з суплікою, до якої додало 20 дукатів, єпископові також дало грошовий дарунок і таким чином відсунуло цей диспут» [3, с. 399]. Згодом це було підкріплено універсалом Яна ІІІ про перенесення унійного собору з Успенської Ставропігійської церкви до кафедрального храму Св. Юрія Побідоносця [4, с. 112].

Цей собор важливий з двох моментів. Перший полягає в розкритті позиції єпископа щодо унії, як способу досягнення власної домінації над руською церквою, як написано в документі: «я прихилятися до московського патріарха [не буду] - бо до нього наша Руст ніколи не належала; до київського митрополита не хочу, бо він не є нашим вибраним [первоєрархом]. До константинопольського патріарха не можу - не лише тому, що немає там жодного ладу.. .а й тому, що уже й сеймова конституція ... усім нам, русі, загородила до нього дорогу» [4, с. 119]. В такій ситуації єдиним виходом було приєднання до папи як верховного зверхника. Другий момент полягає в тому, що після такої промови, єпархія поділилась на дві частини: одні, ті що прийняли позицію єпископа: «.владика відразу в той же час покликав світське духовенство, а саме намісників і парохіяльних єреїв, до окремої каплиці у [храмі] св. Юра і заявив [їм]те саме, що й у церкві. На що всі одностайно пристали..» [4, с. 120], та інші, які відхили цю позицію: «Після цієї промови деяка шляхта, ченці окремих монастирів, Ставропігійське й усі інші братства відступилися від цієї побожної справи єднання святої віри і, не виконавши справи, залишили церкву» [4, с. 120].

Фактично на цьому соборі були покладені початки переходу православного кліру Львівської єпархії на унію, що в кінці зіграло вирішальну роль у переході самого братства на унію. Окрім того, як зазначає І.Скочиляс: «проведення соборів 1694 і 1700 року уможливили публічне обговорення еклезіального статусу Львівської єпархії, тому католицький вибір у масовій свідомості значною мірою був корпоративним актом» [13, с. 277], тобто таким чином Шумлянський кардинально звужував ту соціальну базу, на яку опиралось львівське братство у справі відстоювання православ'я. Новий виток протистояння розпочався з офіційним проголошенням переходу Львівської єпархії на унію у 1700 році. Шумлянський розумів, що не зламавши опір братства впровадити унію повноцінно не вдасться. Спершу він видав фальсифікат, за яким нібито самі братчики приєднувались до унії [16, арк. 1]. Але цей задум провалився, тому він вдався до прямої сили, захопивши за допомогою коронного гетьмана Станіслава Яблоновського братську церкву та поставивши в ній свій престіл [3, с. 403].

Братство подало королю скаргу і розпочалось майже чотирирічне листування між братством, єпископом, королем Августом ІІ, львівським магістратом та львівським старостою А. Сінявським [6, с. 95]. Король зайняв позицію братства і видав кілька рескриптів і декретів, які підтверджували права братства та забороняли єпископу змушувати його до прийняття унії [20; спр. 754, 755, 756]. Для вирішення даної проблеми королем була призначена комісія для звільнення Успенської церкви від єпископського престолу та дано наказ захищати братство перед нападами єпископа Шумлянського відносно прийняття унії. Цікаво те, що у листі до львівського старости А.Сінявського, який і повідомлялось про створення комісії та наказ захищати братство король робить особливий акцент на те, що братство має в нього «особливу повагу і протекцію», підкреслюючи свою лояльність до братства [12, арк. 1]. Через 10 днів король видав новий рескрипт про призначення комісії для звільнення захоплених будівель та передачу їх братству, в якій ствердив їх право на свою релігію і заборонив Шумлянському примушувати їх до унії [5, с. 600-602]. Очевидно, що не останню роль тут зіграли зовнішні обставини, зокрема позиція Москви щодо православного населення Речі Посполитої [13, с. 281]. До того ж варто додати, що Август ІІ зважаючи на протистояння з С.Лещинським потребував допомоги Петра І, тому така лояльність до братства була своєрідним «дружнім актом» щодо московського царя [6, с. 96].

Шумлянський розумів, що й силовий сценарій не дав очікуваного результату, тому пішов на примирення з братством, затвердивши у своєму посланні від 11 червня 1704 року, всі права і привілеї братства [22, арк. 1]. Одначе справа приєднання братства до унії вирішилась набагато простіше. Прийнявши унію Шумлянський їздив по деканатах й приймав від священників католицьке ісповідання віри,в результаті чого до унії приєдналось на початок XVIII ст. 1186 парафій [23, с. 292]. В результаті чого, як зазначає А. Криловський, братство залишилось мало не єдиною (точніше однією з небагатьох) православною інституцією в єпархії [18, с. 185].

Остаточного удару Ставропігії завдав дозвіл Шумлянського святоюрським василіанам на друк «руських книг», на які була монополія у братства [2, с. 220]. На цей раз жодні апеляції не допомогли б, адже братські богослужбові книги, продаж яких був однією з основних статей доходів братства, не підходили для уніатських богослужінь. Тому братство втративши соціальну та фінансову основу для існування було змушене почати переговори про перехід на унію. Тут варто віддати належне єпископу, який зробив все, щоб римська сторона прийняла усі вимоги братства, основні з яких були такими: 1. Передання з 2 тис. злотих братству василіанської друкарні; 2. Збереження прав і привілеїв братства; 3. Підпорядкування лише папі, а не єпископу (тобто збереження статусу Ставропігії) [2, с. 221]. Ці вимоги за посередництвом Шумлянського були виконані і братство погодилось прийняти унію, про що свідчать листи братства до паи і Конгрегації по поширенню віри, подані у Хроніці Ставропігійського братства [2, с. 222-223]. Ця подія стала своєрідним завершенням попереднього періоду історії братства і одночасно завершенням загального переходу Львівської єпархії на унію. Далі розпочинається новий етап, який пов'язаний в більшій мірі боротьбою за права українського населення, ніж з культурно-освітницькою діяльністю, але це тема окремого дослідження.

Підсумовуючи варто відзначити, що перехід братства на унію став результатом загальної кризи, яка охопила організацію. Основою цієї кризи, на думку І. Паславського, стало «постійне прогнення знайти покровительство на Сході, в немічного царгородського патріарха, що призвело до його випадання з русла розвитку української культури ХVII ст.» [8, с. 50]. З цим висновком можна погодись частково, оскільки він не враховує загальної тенденції занепаду православного життя на теренах Львівської єпархії, яка в умовах кризи та перепідпорядкування Київської митрополії Москві фактично не мала інших можливостей, окрім як прийняти унію для нормального функціонування церковної установи. В процесі цього виникали конфлікти, основним і знаковим з яких був конфлікт єпископа Йосифа Шумлянського та львівського Ставропігійського братства, перебіг якого став символом тих змін, які стались в житті Львівської єпархії в кінці XVII на початку XVIII ст..

Джерела та література

1. ЦДІА України у Львові, ф.129, оп. 1, спр. № 754, 758, 762, 763, 764.

2. Зубрицький Д. Хроніка Ставропігійського братства/Переклад:Іван Сварник. - Львів: «Апріорі»,2011. - 404 с.

3. Зубрицький Д. Хроніка міста Львова. - Львів: Центр Європи. - Т. 3. - 2006. - 602 с.

4. Собори Львівської єпархії / Упорядкування та історичний нарис Ігоря Скочиляса. - Львів: Видавництво УКУ, 2006. - 462 с.

5. Архивь Юго-Западной Россіи. - Кіевь:Типографія Императорскаго Университета св.Владиміра,1904. - 748 с.

6. Киричук О. Перехід львівського ставропігійського братства під юрисдикцію святого Апостольського престолу (за матеріалами ЦДІА України у Львові) // Успенське братство і його роль в українському національно-культурному відродженні / Матеріали наукової конференції 4-5 квітня 1996 року/за ред. М. Бандрівського. - Львів, 1996. - С. 95-99.

7. Ісаєвич Я. Історія Львівського Успенського братсва: проблеми періодизації) // Успенське братство і його роль в українському національно-культурному відродженні / Матеріали наукової конференції 4-5 квітня 1996 року / за ред. М. Бандрівського. - Львів,1996. - С. 5-8.

8. Паславський І. Суспільно-культурна діяльність львівського братства кінця XVI-першої половини XVII ст. в оцінці української історіографії // Успенське братство і його роль в українському національно-культурному відродженні/Матеріали наукової конференції 4-5 квітня 1996 року / за ред. М. Бандрівського. - Львів, 1996. - С. 43-51.

9. Чухліб Т. Львівський єпископ Йосиф Шумлянський - військовий діяч та дипломат Корони Польської (60-ті роки XVII-початок XVIII ст.) // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Збірник наукових праць. - Випуск 21. - Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2012. - С. 787-801.

10. Капраль М. Мандат Яна ІІІ Собєського про скасування ставропігійського статусу братств // Дрогобицький краєзнавчий збірник. - Дрогобич, 2009. - Вип. 13. - С. 282-286.

11. Біла С. Іван Франко про унійні процеси в Перемишльській та Львівській єпархіях на зламі XVII-XVIII ст. // Проблеми гуманітарних наук: наукові записки Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка / Ред.кол. Т. Біленко (головний редактор), Р. Попп, С. Макарчук та ін. - Дрогобич: Редакційно-видавничий відділ ДДПУ імені Івана Франка,2008. - Вип.22. Історія. - С. 4-11.

12. Кметь В. Церква і релігійне життя // Історія Львова. У трьох томах / Редколегія Я. Ісаєвич, М. Литвин, Ф. Стеблій. - Львів: Центр Європи. - Т. 1. - 2006. - С. 246-250.

13. Скочиляс І. Галицька (Львівська)єпархія ХІІ-XVIII ст. Організаційна структура та правовий статус. - Львів: Видавництво Українського католицького університету, 2010. - 832 с.

14. Скочиляс І. Єпископ львівський, галицький і кам'янецький Єремія (Свистельницький,1668-1676) // Генеалогічні записки:Збірник наукових праць. - 2010. - Вип. 8. - С. 70-74.

15. Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. - Київ: Критика, 2006. - 584 с.

16. Шкрібляк М. Запровадження унії на Правобережній Україні: досвід львівської та перемишльської єпархій // Наукові записки. Серія «Історичне релігієзнавство». - Острог: Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2012. - Випуск 7. - С. 267-282.

17. Матковська О. Львівське братство. Культура і традиції. - Львів: Каменяр, 1996. - 70 с.

18. Крыловский А. Львовское Ставропигіальное братство (Опыт церквоно-историческаго изследованія).

19. Кіевь: Типография Императорскаго Университета Св.Владиміра, 1904. - 578 с.

20. ЦДІА України у Львові, ф. 129, оп. 1, спр. 762.

21. ЦДІА України у Львові, ф. 129, оп. 1, спр. 754, 755, 756.

22. ЦДІА України у Львові, ф. 129, оп. 1, спр. 763.

23. ЦДІА України у Львові, ф. 129, оп. 1, спр. 773.

24. Мудрий С. Нарис історії церкви в Україні. - Івано-Франківськ: Видавництво Івано-Франківського Теологічно-катехитичного інституту, 1999. - 528 с.

Размещено на Allbest.ru