Деякі аспекти процесу формування штатів духовенства Чернігівського Спасо-Преображенського собору на початку ХІХ ст.

Размещено на http://allbest.ru

Деякі аспекти процесу формування штатів духовенства Чернігівського Спасо-Преображенського собору на початку ХІХ ст.

О.М. Ванжула

Анотація

У статті проаналізовані зміни джерел утримання та особливості формування штатів соборного духовенства чернігівського Спасо-Преображенського собору на тлі складних суспільно-економічних трансформацій, що відбувались у суспільстві на зламі ХУІІІ-ХІХ ст. Розглянуті причини зростання ролі собору у міському середовищі та зміни в статусі кафедрального духовенства у зазначений історичний період.

Чернігівський Спасо-Преображенський собор (ХІ ст.) має задавнену історію та унікальні архітектурно-мистецькі особливості, які завжди привертали пильну увагу дослідників. Проте, тема кафедрального духовенства, яке у ХІХ - на початку ХХ ст. належало до духовної еліти чернігівської єпархії, його роль у міському соціумі залишається маловивченою. Стислі дані про окремих його представників були наведені в історико-краєзнавчих розвідках ХІХ ст. [1].

Тривалий час вивчення персоналій православного духовенства не вписувалось в ідеологічно обмежену атеїстичну марксистську парадигму історичних знань, адже служителі культу були представниками «клерикальної верхівки» суспільства. Сучасні науковці поступово повертають із забуття імена найкращих представників соборного духовенства ХІХ - початку ХХ ст., які мали неабиякі здобутки у вивченні сакральної історії Чернігово-Сіверщини та відігравали провідну роль у загально єпархіальному житті, просвітницькій та місіонерській діяльності [2]. Вивчення теми кафедрального духовенства було розпочато нами у книзі «Спас Чернігівський» та відповідних тематичних статтях [3].

Мета даної розвідки - розгляд змін в системі утримання кафедрального духовенства та особливостях формування штатів соборних священнослужителів Спасо-Преображенського собору на тлі складних суспільно-економічних трансформацій, що відбувались після остаточної інкорпорації Гетьманщини до складу Російської імперії.

Спасо-Преображенський собор протягом століть відігравав провідну комунікативну роль у житті стародавнього Чернігова. Традиційно він був центром суспільного та духовного життя міста, а відтак служба у першому храмі єпархії завжди була доволі почесною для представників чернігівського духовенства. З давньоруського часу собор мав свої маєтності та єпископську кафедру. За часів Гетьманщини Спасо-Преображенський собор зберігав вагоме значення у житті полкового міста. Навіть на гербі Чернігова XVIII ст. було зображено сюжет Преображення Господнього [4, с. 72]. У соборі присягали козаки та службовці, проходили урочисті церемонії. Упродовж першої половини XVIII ст. чітко прослідковувалась тенденція до зростання штатів соборного духовенства: від шести (1739 р.) до 10 осіб (1743 р.) [5, с. 260]. Соборні протопопи традиційно мали найбільші статки серед духовенства Чернігівського полку.

Зокрема, соборний протопіп Спасо-Преображенського собору Григорій Максимович був єдиним представником духовенства, який мав посполитих і підсусідків, великий власний двір у Чернігові та входив до трійки найзаможніших протопопів Чернігівського полку [6, с. 24-25]. Донька Г. Максимовича - Тетяна - стала дружиною наступного протопопа чернігівського Спасо-Преображенського собору Іоанна Левицького, що свідчило про певну спадковість у подібних призначеннях [5, с. 261]. Ім'я спритного протопопа неодноразово згадувалось під час розглядання майнових земельних справ [7, с. 438]. Не менш заможним був соборний священик Григорій Іванович Єнько, який належав до відомої чернігівської родини. Аналіз сповідних відомостей Спасо-Преображенського собору першої половини XVIII ст. надає можливість стверджувати, що храм мав найчисельніший штат та найбільшу церковну парафію в Чернігові. На середину XVIII ст. до нього було приписано 103 двори, в яких проживало 734 особи: 333 чоловіки та 401 жінка [5, с. 260-261].

Згідно із давньою українською традицією місцеві парафії у Гетьманщині обирали своїх власних священиків. У випадку смерті або звільнення парафіяльного пастиря громада обирала на його місце місцевого дяка або студента Київської академії, якого потім висвячував єпископ [8, с. 203]. Поряд із місцевими претендентами у пошуках вакантних парафій подорожувала з місця на місце велика кількість священиків і студентів Київської академії, Чернігівського або Харківського колегіумів. Ці різноманітні кандидати клопотали перед місцевими парафіями про прийняття на службу і, якщо їх обирали, потрапляли в повну залежність від громад, де вони служили [8, с. 203].

Втім, ситуація кардинально змінилась у другій половині XVIII ст., що напряму було пов'язано із складними суспільно-політичними процесами, які відбувались в країні. Інкорпорація Гетьманщини до складу Російської імперії поступово призвела до ліквідації залишків козацької автономії та українських державних інституцій, уніфікації всіх сфер життя українського суспільства. Руйнувалась й традиційна для Гетьманщини система утримання церков - них парафій. Церкви втрачали свої споконвічні маєтності, що призводило до зубожіння духовенства та храмів.

Крім глобальних змін, що відбувались в країні в цілому, значним фактором погіршення економічного стану Чернігова стала руйнівна пожежа 1750 р., яка знищила більшість споруд дерев'яної забудови на території чернігівської фортеці, в тому числі й садиби соборних парафіян. Пожежа завдала значних пошкоджень Спасо-Преображенському собору. Занепад соборної парафії засвідчував соборний протопіп Іоанн Левицький в донесенні на запит Комісії з церковних маєтностей Святішого Синоду (1778 р.) [5, с. 262]. За даними Левицького, штати соборного духовенства зменшились втричі, адже залишились «три токмо священнослужители: я, нижеименованный, другой священник викарный - Василий Дурский, да третий дьякон - Леонтий Галицкий, церковнослужителей же действительных и угодных нет» [9, арк. 2]. Собор втратив свої маєтності, а пожертви у недільні та святкові дні «доброохотных даятелей от шести до десяти копеек кошельковых денег, коих на просфоры, на вино, на ладан не может быть довольно» [9, арк. 2]. Отже, прибутки соборного причету становили «самобеднейшие парафиальные за христианские требы доходы и милостыни» [9, арк. 2]. православний соборний духовенство чернігівський

Таким чином, входження до складу Російської імперії кардинально змінило релігійний простір українських земель. Як приклад, чернігівський Спасо-Преображенський собор втратив сталі джерела утримання та провідне значення у міському середовищі. Традиція відносної національно-церковної автономії відійшла у минуле, а сама церква у провінціях колишньої Гетьманщини стала покірною служницею імперії, адже російське самодержавство, вилучивши на користь держави маєтності українських церков та монастирів, підірвало матеріальну основу існування церкви як самостійної та самодостатньої суспільної інституції. Як підсумок, підкорення церкви державі стало першопричиною реалізованої російською владою церковної секуляризації.

Втрату маєтностей українських церков та монастирів російський уряд вирішив компенсувати так званим «штатним утриманням». В країні було запроваджено церковну структуру за військовим зразком. Штатне утримання архієрейських кафедр відповідало так званому «імперському рейтингу» [10, с. 78]. Всі єпархії імперії були розділені на класи відповідно до політико-канонічної значущості єпархій та задавненості архієрейських кафедр. За штатним розписом визначали обсяг фінансування єпархіального духовенства. Чернігівська єпархія у загальноімперській ієрархії архієрейських кафедр Російської імперії належала до другого класу.

Як наслідок, штатне утримання духовенства новгородського першокласного Софійського собору (ХІ ст.) було втричі більшим ніж чернігівського другокласного Спасо-Преображенського (ХІ ст.), хоча останній мав не меншу канонічну значущість та історичну задавненість [1, с. 46]. Втім, навіть на початку ХІХ ст. прибутки протоієрея Спасо-Преображенського собору поступалися річному утриманню диякона новгородського Софійського собору [3, с. 54-55].

Спасо-Преображенський собор у 1799 р. отримав штатне утримання та статус кафедрального. Відтепер його матеріальне забезпечення залежало не від місцевого церковного керівництва, не від волі вірян, а від самодержавної влади. На початку ХІХ ст. до «холодного» Спасо-Преображенського були приписані «теплий» Борисоглібський собор (ХІІ ст.) та дзвіниця (сучасна будівля Колегіуму XVII-XVIII ст.). Обидва храми мали спільну ризницю, архів, майно та штатне утримання. За штатним розписом (1799 р.) у соборі служили 20 осіб: 1 протоієрей, 1 ключар, 4 священики, 1 протодиякон, 3 диякони, 2 іподиякони, 2 псаломщики, 2 паламарі, 3 охоронця, 1 просфорник [1, с. 46-47]. Після проведення масштабних ремонтних робіт у 1791-1796 рр. та у 1818-1824 рр. храм поступово повернув собі статусність, адже Спасо-Преображенський та Борисоглібський собори з дзвіницею були головними спорудами нової Плац-Парадної площі губернського значення. Не останню роль у зростанні престижності служіння у кафедральному соборі відгравало значно більше штатне утримання поміж інших церков Чернігівської єпархії.

Кількість служителів собору на зламі XVIII-ХІХ ст. постійно змінювалась, зростали прибутки соборного духовенства. Динаміку зростання річного штатного утримання соборних священнослужителів демонструють наступні цифри: від 700 руб. (1799 р.) до 2035 руб. (1822 р.) [1, с. 4647]. За штатним розписом 1826 р. черговий раз збільшились прибутки кафедральних священнослужителів: кафедральному протоієрею - до 600 руб. на рік, ключарю - 500 руб., священикам - 400 руб., дияконам - 300 руб., псаломщикам та паламарям - 200 руб., дзвонарям та просфорникам - 150 руб. [11, арк. 61 ].

Саме цей фактор обумовив конкуренцію поміж чернігівського духовенства. Доволі показовою була справа про призначення на вакансію протоієрея Спасо-Преображенського собору, що тривала упродовж 1824-1825 рр. Після смерті соборного протоієрея Іоанна Єленєва (1755-1824), який прослужив в соборі двадцять чотири роки [12, с. 68], розгорнулась гостра «конкурентна» боротьба за отримання престижної та гарно оплачуваної для провінційного Чернігова штатної одиниці. Ймовірно це призначення кануло б в літу як безліч інших подібних наказів та формулярних списків духовенства Чернігівської єпархії, якби один з претендентів не мав високих покровителів у Санкт-Петербурзі.

Серед кандидатів на вакансію були два священики кафедрального собору: досвідчений Трохим Данилевський (54 років) та зять померлого протоієрея І. Єленєва - Петро Шишов (36 років). Два інших були не менш відомими в місті: протоієрей чернігівської Вознесенської церкви Олександр Огієвський-Охотський (37 років) та професор Чернігівської духовної семінарії, магістр Іван Меркулов (32 років) [13]. Петро Шишов, зять померлого протоієрея Іоанна Єленєва, вихованець Чернігівської духовної семінарії та законовчитель Чернігівської чоловічої гімназії, сподівався отримати цю штатну одиницю. Він був першим помічником І. Єленєва, який опікувався завершенням ремонту старовинного собору та був автором проекту нового стінопису. П. Шишов у листі до чернігівського архієпископа Лаврентія (Бакшевського) аргументував можливість свого призначення не лише бездоганною п'ятнадцятирічною службою в соборі, але й необхідністю утримувати свою тещу, вдову померлого Єленєва, яка залишилась після смерті чоловіка без усіляких коштів [13, арк. 7].

Другий претендент на вакансію - Іван Меркулов - на відміну від всіх інших був етнічним росіянином. Випускник Московської духовної академії зі ступенем кандидата «с непосредственным правом на магистерство» розпочав в 1820 р. працювати наставником з історичних наук у Чернігівській духовній семінарії [13, арк. 8]. Згодом І. Меркулов виявив бажання прийняти духовний сан. Через два роки він вже обіймав посаду професора філософських наук та плекав надію зайняти місце кафедрального протоієрея [13, арк. 8].

Третім кандидатом на вакансію був священик Спасо-Преображенського собору Трохим Данилевський. Він навчався в Київській академії (до класу риторики), мав гарний голос, був обізнаний в нотних співах, а відтак, своє служіння розпочав соборним регентом. У 1802 р. він став кафедральним священиком Спасо-Преображенського собору. Саме Т. Данилевський мав високих покровителів у Санкт-Петербурзі, адже декілька років поспіль, за дорученням керівництва єпархії, набирав малолітніх півчих до імператорського двору.

Відтак, 28 вересня 1824 р. на адресу чернігівського архієпископа Лаврентія надійшов лист від таємного радника князя Олександра Миколайовича Голіцина із клопотанням про призначення Т. Данилевського на протоієрейську вакансію в Спасо-Преображенський собор. Особливо наголошувалось, що 13 хлопчиків, нещодавно відібраних священиком для імператорського хору, мали необхідні вокальні здібності. Імператор особисто віддячив Т. Данилевському, подарувавши йому золотий годинник [13, арк. 1-2].

Через два місяці на адресу чернігівського архієпископа надійшов черговий лист-клопотання від митрополита Новгородського і Санкт-Петербурзьського Серафима (Глаголевського) за дорученням Обер-прокурора Святішого Синоду князя Петра Сергійовича Мещерського, де наполягалось на призначенні Т. Данилевського на зазначену вакансію. Проте чернігівський архієпископ мав власну позицію з цього питання. У відповіді митрополиту він наголосив, що крім Т. Данилевського були ще три не менш достойні кандидатури [13, арк. 26-27]. Задля підтвердження своєї позиції він надав послужні списки всіх чотирьох претендентів.

Крім того виявилось, що Т. Данилевський серед соборних священиків мав не дуже гарну репутацію людини, яка несумлінно виконувала свої службові обов'язки. Ключар Спасо-Преображенського собору Адріан Павлов у рапорті до чернігівського архієпископа наголошував на постійній «небрежности в священнослужительской обязанности» з боку Т. Данилевського [13, арк. 32].

Часто-густо Трохим Данилевський пропускав богослужіння, навіть у святкові дні, відмовлявся одягати святкове облачення, посилаючись на свій привілейований статус, завдяки зв'язкам із можновладцями із Санкт-Петербурга. Пихатість, постійна конфліктність, грубість у відносинах із священнослужителями, неповага до керівництва єпархії створили йому негативний імідж серед місцевого духовенства. Неврівноважений характер священнослужителя в повній мірі відчули на собі й близькі родичі. Доволі резонансною в місті була історія 1816 р. щодо втечі рідного сина Т. Данилевського із батьківського дома.

Малолітній син священика Адріан Данилевський, який працював канцелярським службовцем у Чернігівській казенній палаті, доволі часто зазнавав побиття з боку гарячкуватого батька. Рятуючись від жорсткого поводження, хлопець разом із військовими втік до Глухова [14, арк. 1]. Прихистив Адріана генерал-майор Ф.І. Мосолов, який неодноразово бачив юнака в резиденції чернігівського віце-губернатора із ознаками побиття. Генерал-майор Ф.І. Мосолов у відповідь на скаргу розгніваного батька про незаконне вивезення сина до Глухова наголошував, що юнак забажав перейти на військову службу, жаліючись на жорстоке ставлення з боку рідного батька. Військовий на власні очі побачив «бывшие тогда на лице его боевые знаки, которые произошли и часто происходят от побоев отца его» [14, арк. 4]. Він забрав Адріана до Глухова після усного узгодження цього питання із чернігівським віце-губернатором. Трохим Данилевський особисто їздив до Глухова, щоб повернути втікача.

Отже, на думку чернігівського архієпископа Лаврентія, кандидатура Т. Данилевського ані за своїми службовими, ані за людськими якостями не відповідала званню протоієрея першого храму єпархії. Відтак, найбільш гідною архієпископ вважав кандидатуру протоієрея Олександра Огієвського-Охотського, уродженця с. Талалаївка Ніжинського повіту. Він був вихованцем Чернігівської духовної семінарії та Київської духовної академії. Після завершення навчання в академії (1811 р.) О. Огієвський-Охотський розпочав викладати в Чернігівській духовній семінарії єврейську та французьку мови. Через три роки його призначили на посаду префекта, у 1818 р. - економа, а пізніше - ректора семінарії [15, арк. 1-2]. Отця Олександра у 1818 р. було рукопокладено в сані священика, а в 1820 р. протоієрея чернігівської Вознесенської церкви [15, арк. 1-2]. Блискучий проповідник, талановитий викладач користувався повагою з боку єпархіального керівництва та мешканців міста. Однак, щоб догодити «дописувачам» із Санкт-Петербурга, архієпископ запропонував Т. Данилевському штатну протоієрейську вакансію на вибір в інших чернігівських церквах: Воскресенській або в Миколаївській. Обер-прокурор Святішого Синоду П. Мещерський подякував за позитивне вирішення питання. Однак запропоновані вакансії не задовольнили вередливого Т. Данилевського, який забажав залишитись у Спасо-Преображенському соборі, неподалік якого мав власне житло [13, арк. 23]. У такій спосіб, завдяки непохитній позиції чернігівського архієпископа, на вакансію кафедрального протоієрея було призначено більш сумлінного священнослужителя, який тридцять чотири роки свого життя (1825-1859 рр.) прослужив в Спасо-Преображенському соборі.

Отже, «історія одного призначення» наочно ілюструє зміни релігійного простору, коли православна церква в межах колишньої Гетьманщини адміністративним шляхом була остаточно інтегрована в російське державне православ'я. Українські єпархії перейшли під владу Синоду і цивільних урядів. У церкви вилучили маєтності, що зробило духовенство більш залежним від держави, тобто українське духовенство фактично перетворилося на державних службовців. Хоча священики були поза межами державної системи оплати, вони стали однаково залежними як від ласки архієпископа, так і від втручання у призначення російських можновладців. Кількість священиків та інших церковних службовців визначалася державою, як, зрештою, і фінансове забезпечення церкви.

Посилання

1. Филарет (Гумилевский Д. Г.) Историко-статистическое описание Черниговской епархии. [В 7 кн.]. Кн. 5. Губ. город Чернигов. Уезды : Черниговский, Козелецкий, Суражский, Кролевецкий и Остерский / [Филарет, архиепископ Черниг. и Нежин., и др.]. - Чернигов: Земская тип., 1874. - 443 с.

2. Гейда О.С. Андрій Іванович Страдомський - маловідомий історик Чернігівщини / Ольга Гейда // Сіверянський літопис. - 2003. № 5-6. - С. 82-85; Гейда О. Хто був автором семитомного опису Чернігівської єпархії ? / О.С. Гейда // УІЖ. - 2010. - № 2. - С. 179189; Тарасенко О. Щоденник протоієрея Андрія Страдомського як джерело з історії Чернігівської єпархії / Олександр Тарасенко // Сіверянський літопис. - 2013. - № 2. - С. 42-58; Блакитний М. Олександр Єфимов - церковний і громадський діяч, забутий історик Чернігівщини (за матеріалами церковної періодики Чернігівської єпархії кінця ХІХ - початку ХХ ст.) / Максим Блакитний // Сіверянський літопис. - 2015. - № 2. - С. 129-137.

3. Спас Чернігівський: 975-річчю першої писемної згадки про Спас. собор у Чернігові...присвяч. / [авт. кол.: А. Доценко (кер.) та ін.]. - Чернігів: Десна Поліграф, 2011. - 191 с; Ванжула О.М. Протоієреї Спасо-Преображенського собору другої половини ХІХ ст. / Олена Ванжула // Чернігівські старожитності : зб. наук. пр. - Чернігів: Десна Поліграф. 2012. - Вип. 1(4). - С. 23-30; Ванжула О.М. Священнослужителі Чернігівського кафедрального собору - дослідники історії Троїцько-Іллінського монастиря // Олена Ван- жула // Чернігівські старожитності : зб. наук. пр. - Чернігів : Десна Поліграф, 2016. - Вип. 4(7). - С. 22-30; Ванжула О.М. Священнослужителі чернігівського Спасо-Преображенського собору ХІХ - початку ХХ ст. // Карнабідівські читання: зб. наук. пр. - Чернігів: Десна Поліграф, 2017. - Вип. 1-3. - С. 245-260. Ім'я

4. Леп'явко С.А. Чернігів. Історія міста / Сергій Леп'явко. - К.: Темпора, 2012. - 432 с.

5. Ванжула О.М. Чернігівський Спасо-Преображенський собор у міському середовищі XVIII ст. / О.М. Ванжула // Сіверщина в історії України: зб. наук. пр. - Київ-Глухів: Вид-во Центру пам'яткознавства НАН України, 2016. - Вип. № 9. - С. 259-263.

6. Кривошея В.В. Чернігівський полк як адміністративно-територіальна одиниця козацько-гетьманської держави / В.В. Кривошея // Гілея: науковий вісник. - 2014. - Вип. 83 (№ 4). - С. 16-25.

7. Кривошея В.В. Заповіти козацької старшини Гетьманщини: кількість, географія / В.В. Кривошея, О.В. Кривошея // Наук. пр. іст. ф-ту Запоріз. Нац. ун-ту. - 2010, вип. ХxVпI. - С. 335-442.

8. Когут Зенон. Російський централізм і українська автономія: Ліквідація Гетьманщини, 1760-1830. - К.: Основи, 1996. - 317 с.

9. Державний архів Чернігівської області (далі - ДАЧО), ф. 679, оп. 4, спр. 310, 11 арк.

10. Тарасенко О.Ф. Колективний портрет чернігівських правлячих архієреїв ХІХ -початку ХХ ст. / Олександр Тарасенко // Сіверянський літопис. - 2015. - № 1. - С. 78-88.

11. ДАЧО, ф. 679, оп. 10, спр. 511.

12. Гейда О.С. Історичний опис чернігівського Спасо-Преобра- женського собору протоієрея Іоанна Єленєва / Ольга Гейда // Чернігівські старожитності: зб. наук. пр. - Чернігів: Десна Поліграф. - 2012. - Вип. 1(4). - С. 67-72.

13. ДАЧО, ф. 679, оп. 2, спр. 3732, 34 арк.

14. ДАЧО, ф. 679, оп. 4, спр. 1172, 4 арк.

15. ДАЧО, ф. 679, оп. 2, спр. 4287, 4 арк.

Аннотация

Некоторые аспекты процесса формирования штатов духовенства черниговского Спасо-Преображенского собора в начале ХІХ в.

Ванжула Е.Н.

В статье проанализированы изменения в материальном обеспечении и особенностях формирования штатов соборного духовенства черниговского Спасо-Преображенского собора на фоне сложных социально-экономических трансформаций, происходивших в обществе на рубеже ХУШ-ХІХ вв. Рассмотрены причины роста значимости собора в городском социуме и изменения в статусе кафедрального духовенства в упомянутый исторический период.

Abstract

Some aspects of the process of formation of staff of the clergy of the Transfiguration of Our Savior cathedral in Chernihiv at the beginning of the 19th century

Vanzhula O. М.

Размещено на Allbest.ru