Інтерпретація Іллінського монастирського простору у Чернігові у 1920-х роках на основі збереженої та втраченої символічної реальності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інтерпретація Іллінського монастирського простору у Чернігові у 1920-х рр. На основі збереженої та втраченої символічної реальності

Анотація

Стаття присвячена проблематиці релігійного просторового виміру в умовах творення нової політичної дійсності на прикладі Іллінського монастиря у Чернігові. Увага зосереджена на вузлових церковних питаннях, охарактеризовано програмні положення як знаряддя уніфікаційної та антирелігійної політики у межах радянського концептуалізму.

Ключові слова: просторовий вимір, символізм, монастирський ансамбль, релігійний простір, екстремальність.

Аннотация

Непотенко И.В. Интерпретация Ильинского монастырского пространства в Чернигове в 1920-е гг. на основе сохраненной и потерянной символической реальности

Статья посвящена проблеме религиозного пространственного измерения в условиях создания новой политической действительности на примере Ильинского монастыря в Чернигове. Внимание сосредоточено на важных церковных вопросах, охарактеризованы программные положения как орудие унификационной и антирелигиозной политики в рамках советского концептуализма.

Ключевые слова: пространственное измерение, символизм, монастырский ансамбль, религиозное пространство, экстремальность.

Annotation

Nepotenko I.V. The interpretation of the monastic space of the monastery of St. Elias in Chernihiv in 1920s by the example of saved and lost symbolic reality

The article is devoted to the problem of religious space during the formation of new political reality by the example of the monastery of St. Elias in Chernihiv. Attention is riveted on the main religious questions; legislative acts as an instrument of unification and antireligious policy within soviet conceptualism are characterized.

Key words: local space, symbolism, monastery, religious space and optimality.

Розпад соціальної реальності на поля, плюралізм практик повсякдення спричинили зростання наукового інтересу до локальних соціокультурних форм буття, важливу роль у дослідженнях яких відіграє саме місто. У змінному дослідницькому контексті сформувався міждисциплінарний сегмент. Однак фрагментарність сучасного інтелектуального ландшафту породжує інформаційні прогалини, у той же час означає накопичення дослідницьких практик і в подальшому нарощування загальної історіографії.

У межах дослідницького концепту на сьогодні історіографія визначена в основному регіональним підходом та археологічним спрямуванням, хронологічно сфокусована на давньоруському та бароковому періодах в історії Іллінського монастиря [1; 2]. Тож предметна спрямованість викликана нерепрезентативністю історіографії проблеми досліджуваного періоду та необхідністю заповнення інформаційного поля.

Початок 1920-х рр. - період суттєвої зміни символічної сфери і перенесення акцентів у системі знаковості на радянські маркери. Трансформація була викликана зовнішньою та внутрішньою екстремальністю попередніх років, яка виразилась у вигляді деформацій. Вона позначилась і на релігійному просторі, посилившись після 1917 р. Релігійний простір періоду становлення радянської влади характеризувався деякими типовими елементами, які трактувались як певні символи та визначалися під впливом специфіки процесів радянської епохи (соціально-політичні установки, економічні інтереси, формування співтовариств з єдиними цінностями, утопічність проектів і складання особливого типу проектної ментальності).

Кожне місто має набір визначених інфраструктурних будівель, які за своїм поєднанням та розташуванням створюють місцевий варіант уніфікованого образу. Місто змінюється, однак зберігає певну спадковість етапів. Оскільки архітектурний символізм був виразником попередніх епох і не ототожнювався з радянською владою, то потребував модифікації, яка виразилась у видозміні її початкового функціонального призначення та у наданні характерної для нової епохи образності. Інфраструктура міста сформувалася до революції, маючи власні соціокультурні домінанти (культові споруди), які забезпечували складання міського суспільства і формували самосвідомість міс- тян. Цей ландшафт доповнювався закріпленими в ньому новими символами та міфами.

Постулати та цінності, які маркувалися церквою, не вписувались у радянський простір, а її вплив на світосприйняття городян ішов урозріз радянській ідеології. Церкви та монастирі, як складники релігійної системи, мали бути витіснені зі структур повсякдення. Нормативно-правові документи віддзеркалювали ставлення влади. У період зовнішньої екстремальності відбувалася підготовка програмних положень, направлених на ліквідацію монастирів і церков, що давало можливість шукати певних компромісів. Вона унеможливлювала цілковиту націоналізацію. Першим кроком стало відокремлення церкви від держави та оголошення релігійних споруд і майна церковним надбанням та створення у липні 1919 р. Міжвідомчої комісії з ліквідації майна [3, арк. 26]. З налагодженням побутування ці процеси посилилися, характеризуючись антирелігійною пропагандою та вилученням майна на користь голодуючих, оформленням відносин між релігійними громадами та державою у вигляді договорів, які часто-густо законодавчо виправдовували дії радянського керівництва щодо закриття церков [4, с. 94]. Анти- церковна політика трансформувала і релігійну культуру.

У 1920-х рр. колишній комплекс Троїцько-Іллінсько- го монастиря, відповідно до тодішнього розпланування міста, входив до позаміської території і розташовувався за два кілометри від Чернігова [5, арк. 15]. До революції Троїцько-Іллінський монастир був резиденцією Чернігівських єпархіальних преосвященних. Він складається з двох ансамблів - Іллінського та Троїцького, які різняться за віком та архітектурно-просторовими рішеннями. Іллінський включає Антонієві печери ХІ ст., Іллінську церкву ХІ ст. та дзвіницю XVII-XIX ст. До складу Троїцького входять дев'ять архітектурних споруд XVII-XVIII ст. [6, с. 94]

У 1920-х рр. доля кожного зі структурних ансамблів відрізнялася, на що вплинуло кілька чинників. Упродовж 1918-1921 рр. функціонування Троїцького монастиря стало можливим лише завдяки виконанню зобов'язань перед радянською владою у вигляді створення трудової комуни. Це дало можливість користуватися майном трьох церков монастиря (Троїцького, Стрітення Господнього та Введенської церкви) та здійснювати в них богослужіння [7, арк. 193]. Руйнація житлового фонду, фінансова неспроможність здійснення ремонтів, політика оцивільнення релігійного простору стали підґрунтям для передання будівель у користування установ Наросу, Нар- комздорову (дитбудинку, інвалідного містечка) та створення нових типів радянських закладів (будинок Поволжя) [8, арк. 2]. Після ліквідації монастиря восени 1921 р. усі приміщення, за винятком головного храму, змінили своє функціональне призначення і набули світського характеру [9, арк. 1]. релігійний монастир уніфікаційний концептуалізм

Щодо Іллінського ансамблю, то до революції його головна церква була парафіяльною, а до складу парафії входило 120 дворів Чернігова та навколишніх сіл: 61 двір Ліс- ковиці, 19 дворів в с. Гущино і 40 дворів у с. Жолвинці [10, с. 51]. З впровадженням радянської влади простір діяльності релігійних громад обмежувався договорами, які визначали рамкову дійсність громад. Їх функціонування було обумовлене виконанням цих положень [11, арк. 26]. Церкви переходили у безоплатне користування громад, однак піддавалися контролю.

Відповідний договір, з ліквідаційним підвідділом про відокремлення церкви від держави, Чернігівського губюсту було укладено 1 квітня 1922 р. До складу новоствореної релігійної громади увійшли мешканці тих же населених пунктів, що і до революції. За родом занять до складу Іл- лінської релігійної громади входили в основному хлібороби, що мали початкову чи домашню освіту (323 члени) [12, арк. 7]. Богослужіння у церкві здійснював один священик (Семен Стефанович Яковенко), функції дяка виконував Григорій Стефанович Рождественський [13, арк. 77].

За типовим договором у безоплатне користування релігійної громади перейшли церковні приміщення Іллін- ського монастиря (Іллінська церква ХІ ст. з дзвіницею початку ХХ ст. та дерев'яний будинок для паламарів) з церковним начинням, за винятком того, яке мало історичну цінність і було виготовлено з коштовних металів та після опису підлягало вилученню. Це були срібні речі 84 проби: срібна чаша - 1 ф. 13 зол.; срібний хрест - 24 зол.; срібний ківш - 12 зол.; срібна чарка - 13 зол.; срібна риза 10 зол. на ікону «Спаситель» (5 х 6 верш.); срібна риза 10 зол. на ікону «Успіння Божої матері» (3 х 4 верш.) [12, арк. 15].

Таблиця 1