Неоміфологічний світогляд: впливові фактори та чинники моделювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Неоміфологічний світогляд: впливові фактори та чинники моделювання

Маріанна Шарніна

старший викладач кафедри культурології, естетики та історії Донбаський державний педагогічний університет

У статті визначено вагому роль світоглядних підвалин у формуванні ціннісної картини світу людини того чи іншого історичного часу. Неоміфологічні світоглядні цінності можуть стати конструктивним елементом подолання кризових явищ глобалізації, повернути людину до духовних витоків та дати гідну відповідь викликам сучасної цивілізації. Автор робить висновок про те, що глибинною духовною основою культурної традиції виступає міфологічний світогляд, що розкриває архетипний зміст світовідчуття сучасної людини.

Ключові слова: міф; міфологія; неоміфологія; культура; світогляд; релігія; традиція міфологічний світогляд архетипний свідомість

МАРИАННА ШАРНИНА

старший преподавателькафедрыкультурологии, естетики и историиДонбасскийгосударственныйпедагогическийуниверситет

(г. Славянск, Украина)

НЕОМИФОЛОГИЧЕСКОЕ МИРОВОЗЗРЕНИЕ: ВЛИЯТЕЛЬНЫЕ ФАКТОРЫ МОДЕЛИРОВАНИЯ

В статьеопределенаважная роль мировоззренческихустоев в формированииценностнойкартины мира человека того илииногоисторическоговремени. Неомифологическиемировоззренческиеценностимогут стать конструктивнымэлементомпреодолениякризисных явлений глобализации, вернуть человека к духовнымистокам и датьдостойныйответвызовамсовременнойцивилизации. Автор делаетвывод о том, чтоглубиннойдуховнойосновойкультурнойтрадициивыступаетмифологическоемировоззрение, котороераскрываетархетипическийсмыслмироощущениясовременногочеловека.

Ключевые слова:миф; мифология; неомифология; культура; мировоззрение; религия; традиция

MARIANNA SHARNINA

seniorLectureroftheCulturology, AestheticsandHistoryChair

DonbassStatePedagogicalUniversity

NEOMYTHOLOGICAL WORLDVIEW INFLUENTIAL MODELING

Keywords:myth; mythology; neomythological; culture; philosophy; religion; tradition

Постановка проблеми та стан її вивчення

Сучасна культурософська думка, як і гуманітаристика в цілому, знаходиться у пошуку таких сталих світоглядних орієнтирів, напрямів і концепцій, які могли би допомогти усвідомити місце людини у часі та дати надію на майбутнє подолання кризових соціокультурних явищ епохи Постмодерну. Власне, глобалізація як соціальне обличчя сучасної культури покликана виробити новітні підходи до розв'язання світоглядних проблем існування людини в світі, який набув статусу «пост».

Західноєвропейська та українська людина, переживаючи «екзистенціальний вакуум», у пошуках своєї духовності все більше відкриває шлях повернення до себе через міф. Неоміфологічний світогляд сучасної людини ґрунтується на відродженні міфологічної свідомості, позбавлення сцієнтизму та раціоналістичного світобачення, звернення до несвідомої сфери як необхідної умови самоусвідомлення сучасної людини.

До аналізу міфологічних витоків культури звертається західноєвропейська (Ф. Ніцше, Е. Тейлор, Ф. Шеллинг, Б. Фонтенель), російська (П. Гуревич, А. Лосев, Е. Мелетинский, М. Шахнович,), та українська (А. Білецький, Г.Булашев, Є. Бистрицький, В. Давидюк, О. Ковальский, В. Лях, М. Попович, В. Федь) філософська думка.

Мету статті обумовило те, що неоміфологічний світогляд в сучасній культурі може стати конструктивним елементом подолання кризових явищ глобалізації, повернути людину до духовних витоків та дати гідну відповідь викликам сучасної цивілізації. В таких умовах постає проблема дослідження витоків неоміфологічної свідомості, які недостатньо розробленні у вітчизняній та зарубіжній філософській літературі. Мета статті полягає у дослідженні історико-філософського аспекту витоків неоміфологічної свідомості.

Виклад основного матеріалу

Перед людством постає ряд проблем онтологічного значення, які обумовлюють майбутнє існування культури і визначають місце людини у цій культурі. Зокрема: небезпеку виникнення термоядерної війни, забруднення біосфери планети, появу нових хвороб та епідемій, усвідомлення конечності непоновлюваних природних ресурсів, збіднення біоресурсів, демографічний вибух, голод та інші.

Кризовий стан культури обумовлює пошук нових світоглядних орієнтирів. Культура Модерну, починаючи з С. К'єркегора, Ш. Бодлера, А. Рембо, Ф. Достоєвського, та ін. тяжіла до нівелювання традиції як такої, з тенденцією до її повного знищення у Ф. Ніцше. Показовою у цьому плані є назва роботи «Сутінки кумирів, або як філософствувати молотом», що говорить сама за себе, а з іншого боку - створювалось тло для відправної точки культуротворення - нуля, або «абсолютного теперішнього».

У Постмодерні цей пошук відбувається також за рахунок особливого ставлення до традиції. Постмодерністи (Ж. Ліотар, Ж. Бодлер, Я. Хінтікка, Ж. Дерріда та ін.) зверталися до традиції вже не з метою її нівелювання, але переосмислення як «прочитання» наново, що відбувається у різних формах деконструкції.

Однією з найважливіших змістовних форм звернення до традиції, повернення сучасності у минуле є міф і міфологія як система світоглядних уявлень і узагальнень найархаїчніших часів, актуальних у сьогоденні.

Міфологічна свідомість протягом історичного розвитку культури завжди відігравала вагому роль у формуванні світоглядних цінностей людини того чи іншого історичного часу.

Вже у витоках європейської культурної традиції, починаючи від героїчного епосу античності, «Іліади» та «Одісеї» Гомера, «Прометеї закутому» Есхіла, «Електрі» Софокла, «Теогонії» («Народженні богів») Гесіода та «Бібліотеці» Аполлодора через міфологічну форму подавались базові смислоутворюючі політеїстичні світоглядні орієнтири життєво необхідні для тогочасної людини.

У давніх греків міфологічна космогонія розпочинається з образу Хаосу, який був вічним, безмежним та темним. Однак у Хаосі вже був порядок, оскільки з нього виникає світ та вічні боги. Також з Хаосу виникає богиня Землі - Гея та все оживляюча любов - Ерос. Саме вічний Хаос породив Морок, якого звали Ереб та Ніч - Нюкту. Від них народилося вічне Світло - Ефір та світлий День (Гемера). Отже, світло розійшлося по світу й день та ніч стали послідовно змінюватись.

Поетичність античного міфу напевно випливає з образно-символічної форми оповідання. Як відзначає А.О. Білецький, поетичне і міфологічне світосприйняття об'єднує метафора. В міфології метафора є не просто виявом образного мислення, зближення явищ за якимись їхніми ознаками, але їх ототожненням. У грецьких міфах відтворюються події сивої давнини: «відгуки ритуального людожерства (канібалізму), мотиви кровозмісних зв'язків (інцестів), розповіді про вбивства дітьми батьків і батьками дітей, братовбивчі поєдинки, ворожнечу родів, криваві війни племен, людські жертвопринесення, про гомосексуалізм, ритуальне скотолозтво тощо. Але всі ці прослідки епохи первісної дикості засуджуються творцями міфів, які керуються гуманною мораллю» (А.О. Білецький, 1985).

Отже, міфотворчість пориває з дикунством як культурним «дитинством», але не перестає відтворювати найархаїчніші сюжети.

Загалом, міфотворчість розвивається за різними «сценаріями» і напрямками освоєння дійсності. Виділяються космогонічні міфи про створення Всесвіту, теологічні міфи про походження богів, міфи про священний шлюб, солярні та астральні міфи, етимологічні міфи про походження певних явищ і речей, есхатологічні міфи про загибель Землі та людства, а також - скотарські, землеробські, героїчні та міфи про здобуття культурних здібностей.

У витоках української культурної традиції міфологія складалась переважно з космогонічних міфів, міфівпро легендарних людей і народи, міфів про надприродних істот, небо і небесні світила, міфів про природні явища.

Окрім названих, видатний український етнограф кін. ХІХ - поч. ХХ століття, Георгій Булашев (який викладав у різних духовних і навчальних закладах, був редактором київських духовних видань) виділяє українські легенди про: створення Адама та Єви, їх гріхопадіння, вигнання, життя та смерть; походження та особливості деяких народностей; житло, господарські будівлі, знаряддя та винаходи; землю, воду вогонь і початок винокуріння; різні трави, квіти, хлібні злаки і городину; дерева і кущі; свійських тварин; риб і раків; гадів і комах (Г. Булашев, 2003).

Отже, українська міфологія має розвинену структуру, що відображає найрізноманітніші галузі взаємозв'язку праукраїнської людини з навколишнім світом і тісно пов'язана з господарсько-трудовою діяльністю людини. Вплив християнства породжує ряд легенд на біблійні міфологічні сюжети, а міфи про навколишній світ, очевидно репрезентують міфологічний шар дохристиянської язичницької духовної спадщини. Праукраїнські міфи просякнуті гумористичністю та оптимізмом.

Народна міфологія виражає найбільш характерний ментальний портрет нації. В українських міфах, на відміну від німецьких і російських за свідченням Івана Нечуя-Левицького: «Ми не бачимо в народній фантазії охоти до негарних, неестетичних велетенських міфічних образів, до тих величезних, страшних, головатих та ротатих богатирів зі страшними антинатуральними інстинктами, які любить німецька і великоруська міфологія» (В.А. Федь, 2012).

В античних міфах боги часто постають злими, розбещеними, такими, що ненавидять людину і сам Зевс ледь не знищує все людство, жорстоко карає Прометея, хоча зовнішньо боги були прекрасними.

Отже, вчинки олімпійських богів, так само як німецьких і російських були «негарними», але античні боги були антропоморфними - прекрасними і вічно молодими. Жахливими могли бути зооморфні істоти, - кентаври, мінотавр, гідра та інші.

Давньогрецька, еллінська, давньоримська культура на різних етапах свого розвитку реалізували формулу «від міфу до логосу». Тобто культура розвивалась від образу до поняття, від віри до розуму. Ця формула в історії людської духовності стала загальновизнаним символом зародження аргументації, логічності, послідовності доведення, загальним відображенням генезису розвитку античної людини.

Якщо за Піфагором в центрі Всесвіту знаходиться невидимий нам «вогонь», який піфагорійці називали «стражем Зевса» (тобто ще зберігається міфологічна форма), то у мілетській школі філософії (Фалес, Анаксімен, Анаксімандр) здійснюється більш рішучій відхід від міфологічних основ світобудови, що згодом реалізується у Парменіда.

Напевно якась частина людей переставала вірити у міфологічних істот і богів та потребувала розкриття нової картини світу, що міг дати новий світогляд побудований на раціональних засадах.

Навіть після остаточного зародження філософської парадигми, міф не втрачав своєї актуальності, через міфологічну форму осмислювались метафізичні питання, тому виникала проблема співвідношення міфологічного і раціонального у філософії.

Найбільш змістовно міф концептуалізувався у Платона, який започаткував міф про печеру, про колісницю, про андрогинів, про Атлантиду (можливо це навіть не міф, що повертає дослідника до проблеми співвідношення міфу (емоціо) і раціо (історичності) у філософії).

Міф про печеру, як відомо, розкриває важливе положення Платона про специфіку людського пізнання. Міф про колісницю характеризує уявлення видатного мислителя про душу людини як візницю, що скеровує колісницю. Білий кінь (символіка коліру в міфі) - це благородні почуття, чорний - пристрасті людини. До речі, З. Фройд також звертається до образу коня та вершника. Міф про андрогинів розкриває ідею архаїчної єдності чоловічого і жіночого начала. Андрогини так стали удосконалюватися, що навіть Зевс боявся їх і тому розділив на дві половинки.

Арістотель все більше відходив від міфу. Давньогрецький мислитель прагнув аргументованості логосу. Міф у «Поетиці» є лише «елементом у драмі», сюжетом твору, «складних міфів треба уникати» (Аристотель, 1998, с. 1090).

За доби еллінізму та давньоримської культури відбулось оживлення ітересу до міфу в творчості неоплатоніків, епікурейців та стоїків для яких міфологія носить пізнавальну функцію та наповнює буття понятійним змістом.

Отже, дійсно вся «антична філософія... розпочалася з міфу і закінчилася міфом» (А.Ф. Лосев, 37).

Хоча не тільки антична.

Культура Київської Русі, так само як і Візантійська культура, і західноєвропейське Середньовіччя була наповнена глибоким міфологічним змістом відмінним від античного монотеїстичною системою релігійних світоглядних цінностей. Різні варіанти Середньовіччя ґрунтувалася на спільній світоглядній основі, яка по суті була суперечливою, а саме - літургія та карнавал (М. Бахтін).

Середньовіччя утворило суттєво нову, відмінну від античної, міфологічну основу, яка органічно синтезувала світоглядні начала літургії та карнавалу.

Головним чином відбулася міфологізація релігійної свідомості, яка, власне, не мислилась тоді і понині без міфу. При цьому релігія, на відміну від міфу, встановлювала трансцендентальний зв'язок людини з Богом через культ.

Відмінність вітчизняного варіанту православ'я полягала у міфологізації не тільки народної, язичницької у своїй основі, культури скільки культури релігійної. Якщо у Західній Європі та Візантії інститут церкви «подолав» язичницький міф, в якійсь мірі замінивши його біблійною історією, то у Київській Русі існувала синкретична єдність язичницької та християнської міфології реалізована у двовір'ї.

Якщо у католицизмі та навіть візантійській церкві язичницькі міфологічні елементи існували у народній карнавальній культурі, то на вітчизняному ґрунті вони були присутні та навіть в чомусь були визначальними у релігійній площині.

За часів Відродження відбувалось повернення до античної спадщини далеко не в останню чергу міфологічної за своєю природою та сутністю. Зокрема, художня спадщина Боттічеллі, Рафаеля, Мікеланджело ґрунтувалась на античній міфології, була пронизана тонкою поетичністю та вишуканістю художнього стиля.

Висновки

Таким чином, витоки неоміфологічного світогляду характеризують сутнісні онтологічні механізми взаємодії як архаїчної так само і сучасної людини зі світом та розкриває сутнісний зміст історичних і сучасних культурних практик. Глибинною духовною основою культурної традиції виступає міфологічний світогляд, що розкриває архетипний зміст світовідчуття сучасної людини.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аристотель Поэтика. Об искусствепоэзии// Аристотель. Этика. Политика. Риторика. Поэтика.

2. Категории. Минск: Литература, 1998. - С. 1064-1112/

3. Білецький А.О. Міфологія і міфи Античного світу // А.О. Білецький / Словник античної міфології.

— Київ, 1985. -- 236 с. Електронний ресурс: http://litopys.org.ua/slovmith/slovm02.htmЛосевА.Ф. Историяантичнойфилософиив конспективномизложении // А.Ф. Лосев. М.: «ЧеРо», 1998. - 187 с.

4. Міфи України // Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях / Г. Булашев; пер. Ю. Буряка. -- К. : Довіра, 2003. -- 383 с.

5. Нечуй-Левицький І. С. Світогляд українського народу. Ескіз української міфології / І. С. Нечуй- Левицький. - К.: Обереги, 1992. - 88 с.

6. Федь В.А. Міфологічна парадигма у витоках української культури / В.А. Федь // Схід. - Донецьк, 2012. - № 3 (117) травень-червень. - С. 146-149.

REFERENCES

1. Aristotel' (1998) Poetika. Obiskusstvepoezii. Etika. Politika. Ritorika. Poetika. Kategorii.Minsk:

2. Literatura. P. 1064-1112 (InRussian)

3. Biletskyi A.O. (1985) Mifolohiia i mifyAntychnohosvitu. Slovnykantychnoimifolohii.Kyiv, 1985.

4. Rettievedfrom http://litopys.org.ua/slovmith/slovm02.htm (InUkrainian)

5. Losev A. F. (1998) Istoriyaantichnojfilosofii v konspektivnomizlozhenii. M.: «CHeRo». (InRussian) Bulashev H. (2003) MifyUkrainy. Ukrainskyinarod u svoikhlehendakh, relihiinykhpohliadakhtaviruvanniakh. K.: Dovira. (InUkrainian)

6. Nechui-Levytskyi I. S. (1992) Svitohliadukrainskohonarodu. Eskizukrainskoimifolohii. K. Oberehy. (InUkrainian)

7. Fed V.A. (2012) Mifolohichnaparadyhma u vytokakhukrainskoikultury. Skhid.Donetsk, № 3 (117). P. 146-149. (InUkrainian)

Размещено на Allbest.ru