Діяльність Київської Духовної Академії у період реформування духовної освіти в Україні на початку ХІХ ст.

Размещено на http://allbest.ru

Діяльність київської духовної академії у період реформування духовної освіти в Україні на початку ХІХ ст.

Олександр Дмишук

Київ

Анотація

У статті проаналізовано період реформування духовної освіти в Україні початку ХІХ ст. в контексті діяльності Київської Духовної Академії, як православного духовного навчального закладу. З'ясовано неоднозначний характер академічної реформи та визначено її відверто колоніальний зміст. Акцент зроблено на процесі вилучення кращих викладацьких і професорських сил до новоствореної Московської Духовної Академії, російських єпархіяльних духовних семінарій, російських посольств, монастирів тощо. Вказано на зміну кадрової політики стосовно професорсько-викладацького складу Академії, діяльності Києво-Братського училищного монастиря, розподілу вихованців по різних духовних і світських посадах.

Вказані положення мають методологічне значення для дослідження як процесу реформування духовної освіти в цілому так і діяльності Київської Духовної Академії в зазначених історичних умовах. Стаття написана у руслі сучасних підходів до аналізу джерел і літератури та базується на засадах історизму, об'єктивності, системності, плюралізму.

Ключові слова: академія, богослов 'я, освіта, реформа, семінарія, університет, училище, церква.

В умовах формування соціальних інституцій незалежної Української держави надзвичайно актуальним є питання пов'язані з історією не лише Української православної церкви в загальному контексті, але й окремих аспектів, зокрема формування православної духовної освіти в Україні в попередні історичні епохи. З огляду на це, дослідження діяльності Київської Духовної Академії, як осередку вищої духовної православної освіти на українських землях і процеси реформування духовної освіти в межах Російської імперії є однозначно актуальними та потребуючими неупередженого дослідження сучасної української історичної науки.

Метою даної статті є аналіз методів і форм проведення процесу реформування духовної освіти в Україні в контексті діяльності Київської Духовної Академії поч. ХІХ ст.

Історія Київської Духовної Академії та процесів реформування духовної освіти в Україні на поч. ХІХ ст. знайшла своє відображення у працях С. Булгакова, А. Жуковського, В. Климова, А. Колодного, Д. Степовика, Ю. Толстого, І. Чистовича, Н. Шип та ін.

Реформи духовної освіти в Україні проводились упродовж 1804-1808 рр. [1]. Академічну реформу було розпочато 31 жовтня 1798 р., але з самого початку вона мала неоднозначний характер. Після Павла І на російський престол зійшов Олександр І. Саме епоха його царювання супроводжувалась реформуванням духовної освіти, але в несподіваному напряму. Як зазначають дореволюційні історики, реформаційна та просвітницька діяльність Олександра І на поч. XIX ст. в Україні мала відверто колоніальний характер. Київська Академія, як старовинний православний духовний навчальний заклад, стала на перешкоді нової хвилі запровадження колоніальної політики.

Наприкінці XVIII-початку XIX ст. Синод Російської Церкви починає реформування духовних шкіл на території імперії, отже і в Україні. Внаслідок цілої низки реформ Київська Академія поступово втрачає свій незалежний статус й поступово перетворюється на одну з чотирьох російських Духовних Академій. Це відчутно вдарило по стародавніх традиціях існування українського шкільництва, започаткованого в добу митрополита Київського Петра Могили.

На період реформ духовної освіти в Україні залишалась ціла плеяда представників старої Академії, які були носіями навчального та наукового досвіду попередніх часів і самого духу шкільництва післямогилянської доби. Для наступних поколінь вихованців Київської Духовної Академії цей дух поступово був втрачений. Разом із реформуванням Київської Академії починається процес відтягування з неї кращих викладацьких і професорських сил до новоствореної Московської Духовної Академії, російських єпархіяльних духовних семінарій, російських посольств, монастирів тощо. Змінюється і кадрова політика стосовно професорсько-викладацького складу Академії, діяльності Києво-Братського училищного монастиря, розподілу вихованців по різних духовних і світських посадах.

Ініціатива реформування системи духовної освіти виходила відразу з декількох напрямків, оскільки кожна з існуючих в Росії Академій представила власний проект реформи, який, звичайно, базувався на існуючій в ній системі. Церковні ієрархи також подали власні проекти, які стали предметом дискусій у Синоді. Авторами проектів були Санкт-Петербурзький митрополит Амвросій Подобєдов, могилівський архиєпископ Анастасій Братановський, а також префект Олександро-Невської Академії в Санкт-Петербурзі Євгеній Болховітінов [9, с. 302].

Всі ці проекти мали на меті створення єдиної системи духовних академій в Російській імперії, і це безпосередньо торкалося питання існування Київської Академії, оскільки вона остаточно мала перетворитися на російський духовний навчальний заклад. Задля цього українцям було поступово створено штучні перешкоди для вступу в Київську Академію і, відповідно, набагато спрощені умови зарахування до новостворених Московської, Санкт-Петербурзької і Казанської Духовних Академій.

На початку XIX ст. попередні спроби реформування Київської Академії за зразком вищих світських шкіл змінюються поворотом у напрямку створення спеціальних освітніх духовних закладів зі своїми навчальними програмами і богословськими курсами. В цілому відбулася ціла низка урядових реформ у галузі духовної освіти у 1803, 1808 та 18141819 рр.

Проект реформування Київської Академії безпосередньо розроблявся митрополитом Серапіоном Александровським, вихованцем московської духовної школи, а інформаційні доповіді подавав ректор Академії. Упродовж 1804-1805 рр. було підготовлено докладний опис предметів, які мають викладатися в Академії, а також пропозиції посилення викладання латинської мови, влаштування друкарні [1].

Подібно до світської шкільної структури, яку було запроваджено упродовж 18031804 рр., нова структура духовних шкіл включала: Академію - вищу школу, семінарію - середню духовну школу, яка мала бути організована у кожній єпархії, училище-навчальний заклад на рівні повіту, який створювався при благочинних установах і давав елементарну освіту.

Академія, семінарії, училища ставали адміністративно-навчальними центрами округів для навчальних закладів нижчого рівня і для них запроваджувалися єдині статути. Навчальні курси ускладнювалися з наближенням до вищого академічного рівня. Студенти Академії могли бути удостоєні після закінчення ступенів кандидата, магістра, а при піднесенні до священства - особливих окладів. Далі в проекті йшлося про правову та фінансову сторони реформи, зокрема йшлося про те, щоб підняти рівень оплати праці професорсько-викладацького складу до такого рівня, щоб викладачі не шукали собі інших способів заробітку, або й зовсім не кидали викладацьку роботу.

Початок XIX ст. став для Київської Академії добою занепаду. Як і раніше, освіта, отримувана учнями поєднувала в собі початкову, середню і вищу, але цей стан вже не відповідав вимогам нового часу та погано узгоджувався з планами російського керівництва щодо уніфікації духовної освіти в межах імперії. Більшість учнів на цей час вже складали діти священнослужителів, що було зумовлено попередніми указами Синоду та Київської Духовної Консисторії, за якими священики мусили віддавати дітей у навчання під загрозою штрафу та позбавлення парафії.

Найбільший вплив на діяльність Київської Академії перед початком реформаційних заходів поч. XIX ст. справляли звичайно її ректори і професори богослів'я Никодим Панкратьев, Касіян Лехницький, Тарасій Вербицький. Під час реформи академічної освіти у першому десятилітті XIX ст. відбулися й певні переміщення у складі академічного керівництва [5, с. 495].

Так, для прикладу, діяльність архімандрита Іакинфа Лагановського (18041813 рр.) на посаді ректора Академії закінчилася дуже сумно. В зв'язку з посиленням адміністративного тиску і бюрократичного ставлення до високоповажних українських богословів з боку Синоду, попри бажання самого архімандрита посісти на київському вікаріятстві та залишити обтяжливу в його поважному віці академічну працю, його було призначено настоятелем другокласного Курського Знаменського монастиря наказом Синоду від 28 жовтня 1813 р., що було принизливим і не відповідним санові й посаді ректора Київської Академії [7, с. 405].

Наступником Іакинфа Лагановського на посаді ректора Академії був Іоасаф Мохов. 15 лютого 1814 р. Іоасаф був возведений митрополитом Серапіоном у Киево-Софійському соборі в сан архімандрита і з 20 лютого приступив до виконання обов'язків ректора [3].

Іоасаф (в миру - Йосип) Мохов походив із Полтавської єпархії, із родини священика. Після успішного закінчення класу богослів'я Київської Академії, Йосипа Мохова було призначено до Полтавської семінарії викладачем. Там же, в Полтаві, він і прийняв чернечий постриг з ім'ям Іоасафа. 14 лютого 1808 р. його знову викликають до Києва і у 1810 р. він стає учителем філософії і префектом Академії. Київський митрополит Сераніон вважав його єдиним достойним кандидатом на посаду ректора Академії [2].

Але саме після призначення його ректором починається тривалий конфлікт ректора з Київським митрополитом. Митрополит Серапіон домігся того, що Синод видав наказ від 30 січня 1817 р. за яким Іоасафа Мохова звелено було перемістити до Києво-Печерської Лаври «на ієромонашескую порцію» на той час поки буде тривати слідство [6]. З Києва його нікуди не висилали, але він, страшенно принижений безкінечною тяганиною, зганьблений і зневажений проживав у Лаврі в стані крайнього зубожіння, оскільки навіть покладені йому 24 крб. на рік пенсії не завжди отримував. Тільки митрополит Євгеній Болховітінов втрутився у справу і випрохав нещасному щорічну пенсію в 185 крб. Іоасаф недовго прожив після цього (19 травня 1829 р., похований на цвинтарі Дальніх печер) [11, с. 173]. В офіційному донесенні Євгенія Болховітінова про смерть Іоасафа Мохова сказано, що «ніякого майна по ньому не залишилося». Останнього ректора Іоасафа Мохова було усунуто наприкінці 1816 р. і Київська Академія зустріла реформу 1817 р. без ректора.

Упродовж 1816-1817 рр. повним ходом йшов процес розвалювання діяльності старої Академії з метою створення вищого духовного навчального закладу, який би ніяк не нагадував попередній устрій, і не мав натяку на попередні українські духовні традиції академічної освіти. Київський митрополит Серапіон Александровський докладно обговорював питання розміщення духовних навчальних закладів нового зразка в стінах старої Академії [12]. духовний академія кадровий семінарія кадровий

Обов'язки ректора Академії у 1817 р. нетривалий час виконував її тогочасний префект архимандрит Мелетій (в миру - Іван Носков), син священика Введенської церкви м. Києва [8]. Після закінчення навчання в Київській Академії він з 1802 р. викладав в Академії математику, історію та географію, потім богослов'я. Прохання на дозвіл отримати чернечий постриг учитель Іван Носков подавав ще у 1808 р., але через затримки і зволікання цей постриг було здійснено тільки 12 лютого 1809 р. Посаду префекта Академії ієромонах Мелетій отримав у1814р., а у 1815р. його було висвячено на архімандрита Києво-Видубицького монастиря [10, с. 158]. Але комісія духовних училищ категорично не визнала можливим залишити Мелетія ректором новоствореної в Києві духовної семінарії. Попри рекомендації митрополита Серапіона залишити архімандрита Мелетія на посаді ректора, його було призначено інспектором і навчителем богословських наук до Чернігівської семінарії разом із призначенням його настоятелем другокласного Домницького Богородицького монастиря. У 1818 р. його було призначено ректором цієї семінарії і переміщено до Єлецького першокласного монастиря [4, с. 321]. Таким чином, повторилася історія з попереднім ректором, якого замість підвищення по службі було призначено в нижчий навчальний заклад попри високий професійний рівень.

При реформуванні духовно-навчальних закладів Київської Академії її вирішено було зробити центром Київського духовного округу. Загалом всю Російську імперію було поділено на 4 округи. До Київського округу увійшли єпархії: Київська, Чернігівська, Подільська, Полтавська, Катеринославська, Харківська, Херсонська, Таврійська, Донська, Воронезька, Курська, Орловська, Мінська, Варшавська, Кишинівська, Грузинська, Імеретинська. Вихованці духовних семінарій усіх зазначених єпархій повинні були продовжувати навчання в Київській Духовній Академії, яка стала спеціальним вищим навчально-науковим і адміністративним закладом, призначеним для дітей духівництва. Ніде не говорилося про те, що це становий навчальний заклад, але до Київської Духовної Академії приймали тільки з семінарій, де вчилися діти майже виключно з родин духівництва. Головними проблемами нових академічних центрів був брак кваліфікованих викладачів та відсутність нових методик викладання, тобто перехід від примусового вивчення напам'ять певного обсягу матеріалу до виконання творчих робіт, самостійних творів і взагалі письмових праць.

Оскільки для одночасного відкриття всіх 4-х академій бракувало кадрів (Казанська Духовна Академія відкрилась у 1842 р.), то було прийняте рішення про почергово викладання, задля чого по завершенні повного курсу навчання вихованці одних академій направлялися до інших.

Наслідком цього стало те, що практично весь попередній викладацько- професорський склад Київської Академії було відкинуто як такий, що не відповідає новим умовам. Було піддано нищівній критиці і курси викладання, і самих викладачів, оскільки всі вони за попередньою традицією не включали до розгляду російських духовних і світських авторів. Після звільнення викладачів Комісія духовних училищ і митрополит Серапіон із попереднього складу Академії залишили тільки ієромонах Кирила Куницького для викладання грецької мови. Натомість, було викликано викладачів і вихованців Санкт- Петербурзької Духовної Академії, зокрема бакалавра Мойсея Антипова-Богданова, бакалавра Мелетія (в миру Михайла Леонтовича), магістрів І. Скворцова та А. Максимовича.

Отже, виходячи з усього вище зазначеного, можна з упевненістю стверджувати, що проведене реформування духовної освіти в Україні на поч. ХІХ ст. в контексті діяльності Київської Духовної Академії слід трактувати як цілеспрямовану колоніальну політику Російської імперію спрямовану на викорінення українських духовних традицій академічної освіти.

Джерела та література

1. Акты и документы, относящиеся к истории Киевской Академии. Отд. III (17961869 гг.). - Т 2 (1804-1808 гг.). - С предисл., введением и прим. Ф.И. Титова. - К.: Тип. И.И. Чоколова, 1911. - 944 с.

2. Акты и документы, относящиеся к истории Киевской Академии. Отд. III (17961869 гг.). - Т. 3 (1809-1812 гг.). - С предисл., введением и прим. Ф.И. Титова. - К.: Тип. И.И. Чоколова, 1912. - 1000 с.

3. Акты и документы, относящиеся к истории Киевской Академии. Отд. III (17961869 гг.). - Т. 4 (1813-1819 гг.). - С предисл., введением и прим. Ф.И. Титова. - К.: Тип. И.И. Чоколова, 1913. - 1000 с.

4. Булгаков С. В. Настольная книга для священно-церковно-служителей / Булгаков С.В. - К., 1913. - 412 с.

5. Жуковський А. Вклад Київської Духовної академії та її «Трудів» на культурному і богословському відтинках / А. Жуковський // Хроніка 2000. - К., 2000. - Вип 37-38. - С. 482-500.

6. Климов В. Православна Церква і освіта. Підготовка кадрів духовенства. Церковна наука / В. Климов, А. Колодний // Історія релігій в Україні: В 10 т / ред. А. Колодного. - Т III. Православ>я в Україні; Коротка історія Православної Церкви. - К., 1996. - 284 с.

7. Макарій (Булгаковъ). История Киевской духовной академии / Макарій (Булгаковъ). - СПб., 1943. - 732 с.

8. Православная богословская энциклопедия или Богословский энциклопедический словарь: в 12 т [под ред. А.П. Лопухина, Н.Н. Глубоковского]. - СПб., 1900-1911. - Т 3. - 912 с.

9. Степовик Д. Церква в кайданах. Боротьба українських християн за свою самобутність у XIX столітті / Дмитро Степовик. - К.: Наукова думка, 1996. - 563 с.

10. Толстой Ю. В. Списки архиереев и архиерейских кафедр иерархии Всероссийской со времени учреждения Святейшего Правительствующего Синода (17211871 гг.) / Толстой Ю.В. - Москва, 1872. - 248 с.

11. Чистович И. Руководящие деятели духовного просвещения в России в XIX столетии / Чистович И. - СПб., 1894. - 378 с.

12. Шип Н. Освітня і наукова діяльність Київської Духовної Академії (XIX - поч. XX ст.) / Н. Шип // Всеукраїнська Міжнародна Християнська асамблея «Заповідь нову даю вам: любіть один одного» (Іоан. 13, 34). Наук.-практична конференція, Київ, 1718 лютого 1998 р. Доповіді, повідомлення. - К., 1998. - С. 12-19.

References

1. Акіу i dokumenty, оіпозуазксйіезуа k istorii Kievskoyi Akademii. Otd. III (17961869 gg.). - T. 2 (1804-1808 gg.). - S predisl., vvedeniem I prim. F.I. ntova. - К.: Пр.Chokolova, 1911. - 944 s.

2. АІДу i dokumenty, оtnosyashchiesya k istorii Kievskoyi Akademii. Otd. III (17961869 gg.). - T. 3 (1809-1812 gg.). - S predisl., vvedeniem I prim. F.I. Htova. - К.: Пр.Chokolova, 1912. - 1000 s.

3. АІДу i dokumenty, оtnosyashchiesya k istorii Kievskoyi Akademii. Otd. III (17961869 gg.). - T. 4 (1813-1819 gg.). - S predisl., vvedeniem I prim. F.I. Htova. - К.: Hp.Chokolova, 1913. - 1000 s.

4. Bulgakov S. V. Nasnjlnaya kniga dlya svyashchenno-tsеrkovno-sluzhyteley / Bulgakov S. V. - K., 1913. - 412 s.

5. Zhukovskiy А. Vklad Kyyivskoyi Dukhovnoyi Akademii ta yiyi «Trudiv» na kulturnomu і bоgoslovskomu vidnynkakh / А. Zhukovskiy // Khronika, 2000. - К., 2000. - Vyp. 37-38. - S. 482-500.

6. Riyinoy V. Pravoslavna Tserkva і оsvita. Pidgotovka kadriv dukhovenstva. Tsеrkovna nauka / V. Mymov, А. ^lodniy // Istoriya religiyi v Ukrayini: V 10 t. / red. А. Kolodnogo. - Т III. Pravoslavya v Ukrayini; КоїчЧкл іstoriya Pravoslavnoyi Tsеrkvy. - К., 1996. - 284 s.

7. Маkariy (Bulgakov). Istoriya Kyyivskoyi dukhovnoyi akademii / Маkariy (Bulgakov). - SPb, 1943. - 732 s.

8. Pravoslavnaya bogoslovskaya enntsyklopediya ili Bogoslovskiy enntsyklopedicheskiy slovar: v 12 t. [pod red. А.И Lopuhina, N.N. Glubokovskogo]. - SPb., 1900-1911. - Т 3. - 912 s.

9. Stepovyk D. Tserkva v kaydanakh. Borotba ukrayinskykh khrystyyan za svoyu samobutnist u XIX stolitti / D. Stepovyk . - К.: Naukova dumka, 1996. - 563 s.

10. Tolstoy Ya.V. Spiski arkhiereev i arkhiereyskikh kafedr icrarhii Vserosiyskoy sо vremeni uchrezhdeniya Svyateyshego Pravitelstvueshchego Sinoda (1721-1871 gg.) / Tolstoy Ya.V. - Mоskva, 1872. - 248 s.

11. Chystovich I. Rukovodyashchiye deyateli dukhovnogo prosveshcheniya v Rossii v XIX stoletii / Chystovich I. - SPb., 1894. - 378 s.

12. Shyp N. Osvitnya i naukova diyalnist Kyyivskoyi Dukhovnoyi Akademiyi (XIX - poch. XX st.) / N. Shyp // Vseukrayinska Mizhnarodna Khrysnyyanska asambleya «Zapovid novu dayu vam: lyubit odyn odnogo» (Ioan. 13, 34). Nauk.-praknychna konferentsiya, Kyiv, 1718 lyutogo 1998 r. Dopovidi, povidomlenya. - К., 1998. - S. 12-19.

Аннотация

Деятельность Киевской Духовной академии в период реформирования духовного образования в Украине начала ХІХ века.

Дмышук А.

В статье проанализирован период реформирования духовного образования в Украине начала ХІХ века, в контексте деятельности Киевской Духовной Академии, как православного духовного учебного заведения. Выяснен неоднозначный характер академической реформы и определено её открыто колониальное значение. Акцент сделан на процессе извлечения лучших преподавательских и профессорских сил в новооткрытые Московскую Духовную Академию, русские епархиальные духовные семинарии, русские посольства, монастыри и т.п. Указано на смену кадровой политики применительно профессорско-преподавательского состава Академии, деятельности Киево-Братского училищного монастыря, распределение воспитанников по разным духовным и светским должностям.

Указанные позиции имеют методологическое значение для исследования как процесса реформирования духовного образования в целом так и деятельности Киевской Духовной Академии в определенных исторических условиях. Статья написана у русле современных подходов к анализу источников и литературы и базируется на принципах историзма, объективности, системности, плюрализма.

Ключевые слова: академия, богословье, образование, реформа, семинария, университет, училище, церковь.

Abstract

The Kiev Theological Academy during the reform of theological education in Ukraine early nineteenth century.

Dmyshuk O.

The article analyzes the reform period of theological education in Ukraine early nineteenth century in the context of the Kiev Theological Academy as orthodox religious schools. It was found ambiguous nature of academic reform and was defined its colonial content. The focus was on the process of extracting the best teachers and professors forces to the newly founded Moscow Theological Academy, Russian diocesan seminaries, Russian embassies and monasteries etc. It was pointed on changing the personnel policy, professional structure of the Academy, activitity Kiev-Bratsk Monastery monastery, the distribution of pupils for different religious and secular positions.

These provisions have methodological importance for the study of reform process of theological education in general and activities of Kiyv Theological Academy in these historical conditions. The article was written in line with modern approaches to the analysis of sources and literature and it was based on the principles of historicism, objectivity, consistency, pluralism.

Keywords: academy, theology, education, reform, seminary, university, school, church.

Размещено на Allbest.ru