Хрест Христовий та його несення в життєвому подвигу християнина (До 1000-ліття мученицької смерті князів-страстотерпців Бориса й Гліба)

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Хрест Христовий та його несення в життєвому подвигу християнина (До 1000-ліття мученицької смерті князів-страстотерпців Бориса й Гліба)

Василь Лозовицький, Володимир Штокало

У статті, присвяченій 1000-літтю мученицької смерті князів-страстотерпців Бориса й Гліба, підняте питання співвідношення Хреста Христового, Його викупної жертви з обов'язком несення свого життєвого хреста кожним Його послідовником на прикладі перших канонізованих святих мучеників Древньої Русі.

Ключові слова: Хрест, хрестоносіння, хресне знамення, страстотерпництво, святі Борис і Гліб.

Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, і за Мною йде. (Мк. 8, 34). ...ми діти Божі. А якщо діти, то і спадкоємці, спадкоємці Божі, співспадкоємці ж Христу, коли тільки з Ним страждаємо, щоб з Ним і прославитися. Бо гадаю, що нинішні тимчасові страждання нічого не варті порівняно з тією славою, яка відкриється в нас. (Рим. 8, 16-18).

Життя християн представляється як невпинна боротьба за вічне спасіння, боротьба за вічну радість і блаженство, боротьба проти зла і гріха.

«Крадькома і непевно слабкі та немічні, йдемо ми мінливими, скорботними, втраченими на цій землі шляхами і стежками. Блукаємо ми, подорожні, по дивній землі... Ми по ній, а вона по чорному, бездонному, опівнічному небу... Лише вдалині, углибині цього бездонного неба, світиться і сяє видимий для наших духовних очей, внутрішнього сердечного зору біля підніжжя Небесного Єрусалима Хрест Чесний, Животворчий, спасительний для світу. Блищить і виливає свою силу недосяжну, непереможну і Божественну, виливає на весь світ».

Уся історія людства позначена хресним знаменням. А в службі, присвяченій Хрестовоздвиженню, розкривається зміст його значення і ролі. Святковими піснеспівами Церква-Мати нагадує вірним кілька моментів зі старозавітної історії, у яких відобразилися прообрази Живоносного Древа. Хрест глава нашого спасіння, джерело незчисленних благ.

«Месіанська ідея являється в зародку в перших же главах книги Буття; вона розвивається на відстані віків у книгах історичних і пророчих, завжди підносячись і освічуючись до тих пір, аж доки не отримує в Євангеліях і Посланнях повного розкриття і свого остаточного завершення в Апокаліпсисі. Вона являється на самому початку світу і зупиняється в середовищі вічності, на небі. Ось історія цілого людства, нерозривно пов'язана з історією свого Викупителя. Єдиною думкою, яка встановлює єдність Біблії, служить таїнство Викуплення. Ісус Христос очікуваний ось весь Старий Завіт; Ісус Христос, Який прийшов ось весь Новий Завіт. Новий Завіт прихований у Старому; Старий пояснений у Новому» Шмеман А., протопр. За жизнь мира. М., 2003. С. 81-82..

Перш за все Церква вирізняє таку історичну аналогію: колись райське дерево завдало смерті людству в особі Адама, який переступив заповідь Божу; благословенне Древо Хресне повернуло людству життя. Прообразами Хреста у Старому Завіті також були і такі події з патріархом Яковом: коли той благословляв своїх дітей і онуків, дітей Йосифа він благословив, поклавши хрестоподібно руки їм на голову: старшого Манасію і молодшого Єфрема. Так, руки Йосифа прообразували знак хреста. Пророк Мойсей неодноразово долучався до прообразування Хреста. Як видно з біблійного тексту, Мойсей двократною дією свого жезла зобразив знак Хреста при переході Ізраїля через Червоне море. Вертикальна лінія хреста була зображена першим ударом жезла, що розділив море, а горизонтальна лінія помахом жезла для з'єднання морських вод. У Меррі за посередництвом дерева Мойсей перетворив непридатну для пиття воду в солодку. Знову символ Хреста ми бачимо, коли Мойсей зі скелі виводить воду за словом Божим, ударивши жезлом по каменю. Мідний змій на хресті спасав євреїв від смертоносних укусів отруйних змій, так само як і Животворчий Хрест подає зцілення вірним від смертельної рани гріха. Пророк Іона теж прообразував Хреста, коли в череві великої риби в молитві підносив до Бога руки, зображаючи Хрест.

Але всі ці символи і прообрази древності, як і багато інших, були лише слабкими й неясними вказівками для старозавітного Ізраїля. Це не змогло допомогти йому в непевних спробах боротьби із гріхом і злом. Все це було непереконливим для синів Закону й Писань. їм усім потрібно було знамення і чудо, хоча іншого знамення, як знамення Іони, їм показано не могло бути (Мф. 12, 39). І ось дається воно... Настає час, коли небесні єднаються із земним, коли Божественне знизилось до людського, щоби підняти людське до Божественного.

«Настають страшні Дні, коли Хрест піднімається над землею, і торкається небес... Сам втілений Господь спасає нас від смерті і гріха, чого не в силах зробити був ніхто: ні заступник, ні ангел... Смиряється Бог, приймає образ раба, безчеститься Чесний, принижується Високий, Безгрішний і абсолютно вільний від зла вселяється у грішний світ, ним не заражаючись, і звільняє нас від гріха... Потрібне було чуттєве, болюче, відчутне несення Хреста... Потрібні були Голгофські страждання перед усіма людьми... щоб пояснити Хрест усього Його життя. Потрібне було страждання тіла, щоб зрозуміти рани серця Його, проколення ребра і пролиття Чесної Крові з ран від цвяхів, щоб зрозуміти істинне значення крапель кривавого поту у борінні в Гефсиманії», писав ігумен Іларіон (Алфєєв). Так, отже, Хрест є лише кульмінацією всього життєвого подвигу, увінчанням усього пройденого шляху. І він освітлює цей шлях, шлях не лише від римського судилища до Голгофи, але ще від Віфлеємської печери, через усе дитинство, Йорданське Хрещення, пустельні спокуси, через поля й ниви Галілеї, синагоги і храми, будинки принижених і гордовитих, фарисеїв і митарів, рибацькі човни і хвилі Генісаретського озера, через весь довгий страдницький шлях...

Хрест отримує тепер особливе значення у боротьбі християнина з невидимими ворогами його спасіння, як головна зброя духовної боротьби, як запорука життя вічного і як особистий подвиг хрестоносіння.

«Ідемо й несемо всі хрести До того Хреста, який сяє високо вдалечині, біля стін невидимого Єрусалима Небесного. Там здійснюється поклоніння йому, там лики Ангелів і Архангелів безперестанно поклоняються йому, славословлять його. Ми очікуємо того дня, коли явиться на небі Хрест знамення Сина Людського і поведе праведників після Страшного Суду в райські чертоги. Очікуємо цей день і в очікуванні несемо свої хрести... Непереможна й недосяжна, божественна Сило Чесного і Животворчого Хреста, не залиш нас грішних!».

Молитовно промовляємо з автором цих слів теперішнім митрополитом Іларіоном (Алфєєвим). Хрест це дивний символ і знамення, яким освітлюється все життя кожного християнина зокрема і всієї повноти Церкви Христової. У ньому відображені всі моменти нашої релігійної свідомості. Чесному Хресту відведене видне місце в церковній творчості: богослужінні, архітектурі, ікономалярстві, піснеспівах та ін. Через усе це поступово проходить уся історія роду людського, розгортається весь хід подій від райського дерева до Древа Хресного, від вигнання із раю Едему до переможного й радісного входження до нього, від гріхопадіння до викуплення, а відтак від сучасного життя до майбутньої слави і повноти благодаті Царства Небесного.

Таким чином, Хрест відкриває тайну смерті й воскресіння Христа Спасителя, яка переживається Церквою як шлях і засіб, завдяки якому кожен вірний може стати причасником Божественної благодаті, до безсмертя і нетління. Слід визначити, що нехай за допомогою і умовних понять нашого розуму, що ми розуміємо, говорячи про ««шлях» і ««засіб». Смерть Христа, яка пов'язується із самим Хрестом, була добровільною. Він Сам ««віддав Себе» на смерть (Єф. 5, 25); вона не була для Нього неминучим наслідком тварної природи, що існує за рахунок своїх власних сил і можливостей, а тому поступово втра-чає сили й енергію буття. Христос віддає Себе смерті, одночасно відмовляючись, від будь-якого прагнення до самостійного чи окремого існування за образом творіння. Для нього життя і буття нерозривно пов'язані з Отцем і можливі лише при умові безумовного віддання Себе волі Отця («в руки Твої віддаю Дух Мій...» (Лк. 23,46)).

Ми, люди, які підлягають смерті, тому що після гріхопадіння наша іпостась існує за рахунок тварних енергій людської природи. Вона ж не спроможна забезпечити безперервність автономного буття, і тому наше життя з часом вичерпується і, накінець, згасає. Однак Іпостась Христа джерелом свого буття має не людське тварне єство, а нетварну Божественну природу, яка існує за вільним благоволінням Отця і вільним відповідним рухом синівської любові. Саме народження тілесної індивідуальності Христа не є результатом автономного прагнення до увіковічення тварної природи: народився «...не. від крови, не від похоті плотської, не від хотіння чоловічого, а від Бога...» (Ін. 1,13). Отже, лише «надприродне» (з точки зору творіння) народження могло гарантувати плоті Христовій свободу від тління й смерті.

Хрест Христовий став могутнім символом Церкви, видимим знаком християнської віри не тільки як нагадування про Страсті Господні, ціною яких було викуплене людство. Християни осіняють себе хресним знаменням, висловлюючи таким чином добровільну відмову від індивідуальної самодостатності і жертовної віддачі свого життя в руки Отця і Бога.Феофан (Говоров) Затворник, сет.Слова на Господские, Богородичные и торжественныедни. М.: «Отчий дом», 2010. С. 356.

Феофан Затворнику Слові на Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього так роздумує щодо несення Хреста кожним християнином:

«...Є ще безліч інших хрестів: є хрест умертвіння розумування, хрест розп'яття свавілля, хрест відкидання всяких утіх, або, у сукупності все, хрест суворого самовідданого житія; і ще, вище за все хрест Боговідданості, коли завмирає в людини всяке знання про влаштування своєї долі тимчасової і вічної від передачі себе у волю Божу. Ось скільки хрестів!... І ще не все... Та й навіщо їх обчислювати всі детально...»5.

Поряд з цим таємничим, містичним значенням для християнина, Хрест отримав для нього й суто моральне значення. Він став натхненням і підтримкою для нього в тяготах особистого хрестоносіння.

«Подивіться, ніби говорить Христос, на те, що звершив Мій Хрест; зробіть і ви такого роду зброю, і звершіть те, що хочете. Нехай послідовник Христовий буде так готовий до того, щоб перетерпіти заколення і бути розп'ятим на Хресті, говорить Господь, як готовий той, хто несе хрест на своїх плечах; нехай вважає себе близьким до смерті. Перед такою людиною всі приходять у подив, тому що ми не так боїмося озброєних незчисленними людськими знаряддями і міцною мужністю, як людину, яка обдарована такою силою».

Бувши Христовим, Його славою і висотою, Хрест цей являється одночасно близьким до нас, як наш особистий Хрест. Христос поніс на плечах Своїх той самий Хрест, на якому був розп'ятий за тих, кому цей Хрест готувався, як покарання за беззаконня та боговідступництво. Тому Христос поніс Хрест, який належав нам. З такого розуміння і випливає, як через Хрест на людей виливається велике багатство різних благ.

««Цей добрий кормчий, наповнивши багатством наше життя і примиривши його, ще доправив насу майбутнє вічне життя (св. Єфрем Сирін). Хрестом визволились ми від ворожнечі і Хрестом утвердились у дружбі з Богом. Хрест об'єднав людей з ликом ангелів, зробив їх природу вільною від усякого тлінного діла і надав їм можливість провадити нетлінне життя (Василій Селевкійський). Він зробив чистою землю, возвів наше єство на царський престол... Цей Хрест навернув на істинний шлях вселенну, вигнав блуд, повернув істину, землю зробив небом (сет. Іоан Золотоустий). Він поклав кінець беззаконним ділам світу, присік його безбожні вчення, і світ не догоджає вже більше диявольським законам і не зв'язується узами смерті; (Хрест) утвердив заповідь доброчестя і викорінив сладострастя; освятив правило стримання і скинув панування похоті. Насправді, яке добро отримане нами, крім Хреста?Яке з благ дароване нам не через Хрест? Через Хрест ми навчились благочестя і пізнали силу Божественної природи; через Хрест ми зрозуміли правду Божу і досягаємо добродійства доброчесності; через Хрест ми пізнали один одного; через Хрест ми пізнали силу любові і не відмовляємось померти один за одного; завдяки Хресту ми зневажили всі багатства світу і оцінили їх ні на що, очікуючи майбутніх благ і невидиме приймаючи, як видиме. Хрест проповідується і істина по всій вселенній поширюється, і царство небесне підтверджується (сет. Іоан Золотоустий. Слово на Воздвиження)», переповідає багатство святоотцівської думки щодо Хреста Господнього професор Попов.

Священне Писання і особистий повсякденний досвід говорить про те, що всі люди грішні і всі страждають у більшій чи меншій мірі. Але одні люди, подібно до розбійника, розіп'ятого по ліву сторону від Христа, ремствують, чим більше страждають, тим більше озлоблюються, і скорботи не приносять їм користі. Інші ж, подібно до розсудливого розбійника, усвідомлюють, що вони заслуговують покарання і смиренно просять у Бога прощення та допомоги. При такому настрої їх життєві скорботи ставляться їм у страждання заради Господа, і їх особистий хрест перетворюється на Хрест Христовий. Це служить для їх духовного оновлення і спасіння.Китайский А. Догматическое учение о семи Церковных таинствах в творениях древней шихотцов и писателей Церкви до Оригена включительно. СПб., 1877. С. 234.

Тож не випадково в близьких до досконалості християн страждання можуть носити характер співучасті в стражданнях Христових. Це положення ґрунтується на словах ап. Павла: «Нині я радію в стражданнях моїх за вас і поповнюю нестачу в плоті моїй скорбот Христових за Тіло Його, яке є Церква» (Кол. 1, 24).

І ті з християн, які беруть участь у таких почесних стражданнях, наче продовжують і завершують велику справу Христа спокутування гріхів, учинених членами Церкви Христової.

І в сьогоднішній буремний для України час, коли свої життя жертовно віддають кращі сини народу, поряд зі згадуванням і урочистими відзначеннями 1000-ліття упокоєння святого рівноапостольного великого князя Володимира, варто торкнутися увагою страстотерпницького подвигу його синів-мучеників святих Бориса й Гліба.Попов Е., прот. Нравственное богословие. СПб., 1901. С. 233.

Борис і Гліб були мучениками за Христа, але полягли жертвою політичного злочину, у княжій усобиці, як багато хто і до, і після них. Одночасно з ними від руки Святополка загинув і третій брат Святослав, про канонізацію якого й мови не було. Святополк, який почав убивати братів у прагненні встановити на Русі єдинодержав'я, лише наслідував свого батька Володимира-язичника, як про це згадує сам святий Борис. Показовим є те, що Грецька Церква знає надзвичайно мало святих мирян. Майже всі святі грецького календаря відносяться до числа мучеників за віру, преподобних (аскетів-подвижників) і святителів (єпископів). Миряни в чині «праведних» зустрічаються вкрай рідко. Потрібно пам'ятати про це, щоб зрозуміти всю винятковість, усю парадоксальність канонізації князів, убитих в міжусобиці, і притому першої канонізації в новій Церкві вчора ще язичницького народу.

У чому ж давньоруська Церква і весь народ бачили святість князів, сам сенс їхнього християнського подвигу?

Мучеництво святих князів позбавлене всякої подоби героїзму. Не тверде очікування смерті, не виклик силам зла, який так часто явно відчувається в стражданнях древніх мучеників Федотов Г. Святые Древней Руси. [Електронний ресурс].... їх подвиг мучеництва ґрунтується на Христовій заповіді про любов. Вони не побажали силою наполягти на своєму земному княжому праві, віддавши перевагу замість земного царювання «цесарству неразрушимому».

Ця центральна ідея Борисоглібського культу поряд з прокляттям братовбивці Святополка як «другого Каїна» слугувала могутнім стабілізуючим фактором політичної системи Древньої Русі. Шанування братів-мучеників як миротворців виражалося також у тому, що біля їх гробниці князі клялися в дотриманні договорів Борис и Глеб. // Православная энциклопедия. Т. 6. С. 44-60. [Електроннийресурс]..

Показовим є те, що Руська Церква, яка особливо полюбила страстотерпців, нічим не виділила із загального ряду своїх святих мучеників, які в Грецькій Церкві (як і в Римській) завжди займають перше місце і в літургійному, і в народному шануванні. Більшість давньоруських мучеників за віру або місцево шанують, або забуті народом. Чи багато православних людей знають варягів Федора та Івана, печерського інокаЄвстратія, Кукшу-просвітителя в'ятичів, Авраамія мученика болгарського, литовських мучеників Антонія, Іоана та Євстафія або казанських Іоана, Стефана і Петра? Ніхто з них ніколи не міг зрівнятися в церковному прославленні з Борисом і Глібом страстотерпцями. Це означає, що Церква не робила відмінностей між смертю за віру в Христа і смертю в послідуванні Христу, з особливим шануванням ставлячись до другого подвигу.

«Цей парадокс, звичайно, є вираженням основного парадоксу християнства. Хрест символ усіх страстотерпців, зі знаряддя ганебної смерті стає знаменням перемоги, непереможним апотропеєм10проти ворогів»11, пише дослідник давньоруської святості Г. Фєдотов.

У чому ж полягає сутність ««подвигу непротивлення національного релігійного подвигу як справжнього релігійного відкриття новохрещеного руського народу». Злоба дня не дає відповіді на це питання... Очевидно, справа в тому, що жертва святих князів увійшла у «великий час» як тихий голос совісті, звернений не просто до світу, а до серця кожної людини, як нагадування про її богообраність, вище від якої нічого бути не може. ««Через житія святих страстотерпців, як через Євангеліє, образ лагідного і страждаючого Спасителя увійшов у серце давньоруського народу навіки як найзаповітніша його святиня...».

Великим є значення дивного подвигу святих князів Бориса й Гліба, що з'явилися першим цвітом давньоруського Православ'я. їх коротке життя та мужня смерть показують, як швидко і рясно піднялося на нашому ґрунті насіння віри, запроваджене їхнім батьком Хрестителем Русі, святим рівноапостольним великим князем Володимиром. Подвиг Бориса й Гліба знаменує появу на Русі нового чину святих з числа християнських мучеників, названих страстотерпцями за страждання в ім'я Ісуса Христа, через підступи одновірців. Апотропей (др.-грец. «що відвертає біду») магічний предмет, якому в давнину приписували властивості оберігати людей, тварин, оселівідзлих сил. Апотропеї часто представляли собою зображення страхітливих божеств і звірів: Горгони, карлика Біса, лева, грифона та інш. Фєдотов Г. Святые Древней Руси. [Електронний ресурс]. Там само. Бычков В. В.Русская средневековая эстетика ХІ-ХУІІ веков. М., 1995. // Цитата по: Денисенко Димитрий, прот., КузыкБ. Борис и Глеб. Жизнь, подвиги, чудеса первых русских святых: Духовное чтение для познания истории Святой Руси. Д., 2005. С. 10. Денисенко Димитрий, прот., Кузык Б. Борис и Глеб. Жизнь, подвиги, чудеса первых русских святых: Духовное чтение для познания истории Святой Руси. Д., 2005. С. 10-11.

Аналізуючи житія Бориса і Гліба, ми бачимо, що всі їхні дії втілювали якийсь новий принцип поведінки, близький, за православними поняттями, до досконалості. Очевидно, що в мирському житті Борис і Гліб належали до людей, чиїм головним заняттям і призначенням було владарювання над народами. Але цілком очевидно й інше: погляду братів відкрилося щось куди набагато цінніше, ніж влада земна. По суті справи, те, що сталося з Борисом і Глібом не трагедія влади, але «трагедія носіїв моральної свідомості в аморальну житті перед явищем зла: не людина чіпляється і тримається за владу, а влада залюдину, бо вона не може уявити собі, що можна Бути вільним щодо до неї. У цьому сенсі історія Бориса і Гліба зберігає свою актуальність і в наш час: її уроки виросли в ціні» Бычков В. В. Русская средневековая эстетика ХГ-ХУП веков. М., 1995. // Цитата по: Денисенко Димитрий, прот., Борис Кузык. Борис и Глеб. Жизнь, подвиги, чудеса первых русских святых: Духовное чтение для познания истории Святой Руси. Д., 2005. С. 13-14..

Отже, свобода стосовно влади ось головна відмінна риса Бориса і Гліба як державних мужів. Це свобода виняткова, свобода в ім'я блага вищого, морального й духовного. Князі втілили особливо близький слов'яно-українській душі ідеал правителя, який повинен володіти величезним духовним багатством, що дозволяє бачити «глибше» і «вище» від влади як такої, а значить, слідувати у своєму служінні згідно з певними абсолютними законами, встановленими Творцем Денисенко Димитрий, прот., Кузык Б. Борис и Глеб. Жизнь, подвиги, чудеса первых русских святых: Духовное чтение для познания истории Святой Руси. Д., 2005. С. 14..

Чи актуальна ця історія і в наші дні? Звичайно, що так, особливо сьогодні, як ніколи. Сучасний світогляд близький до язичницького. Боротьба за владу та наживу, прагнення до матеріального накопичення, популярність чаклунів і відьом, презирство до «лузерів», «лохів». І так потрібні зараз моральні приклади нестяжательства, милосердя, добротиСергеева М. Почему были канонизированы Борис и Глеб? [Електронний ресурс]..

Декілька років тому, влітку 2009 року, на виставці Іллі Глазунова відбувся примітний діалог. На багатонаселеній картині «Вічна Росія» високий гість на той час прем'єр-міністр Російської Федерації В. В. Путін звернув увагу на святих Бориса і Гліба. ««Борис і Гліб святі, це зрозуміло. Але вони все віддали без боротьби. Це не може бути прикладом Для нас. Лягли і чекали, поки їх уб'ють». Ілля Сергійович Глазунов погодився з державним мужем: «Мені це чуже».

Здається, співрозмовники не лицемірили, не лукавили: Глазунов усе життя оспівував героїку ратного подвигу; Путін як спортсмен, офіцер КДБ і політичний діяч виховав у собі дух переможця, чемпіонський характер. А святість Бориса і Гліба проявилася саме в тому, що вони ««есе віддали без боротьби». Правда, не зовсім ««все», а все мирське, матеріальне.

««Це ж безглузда смиренність! Вони потурали злу, фактично допомогли Сеятополку утвердитися на престолі. Якщо Сеятополк діяв за намовою лукавого у чому ж подвиг святих?», такі вигуки і запитання звучать у будь-якій аудиторії, коли мова заходить про Бориса й Гліба.

Важко поєднати наші уявлення про героїзм, про перемогу з образами князів, які могли б чинити опір злочинцю, могли б кинути в бій дружину, але обрали частку жертви та вічне життя.

Смирення... Як важко гордовитій сучасній людині приміряти цю якість на себе. Від інших ми щодня вимагаємо смирення, це нам дається легко. Борис і Гліб спаслися, не переступивши Христових заповідей смирення.

Ще їх батько князь Володимир, ««пізнавши істинного Бога», відмовлявся від звичних привичок, які в минулі роки приносили йому перемоги і славу. Багатьом добре відомий цей епізод літопису:

««Жиеяше же Володимер е страсе Божием. И умножишася зело разбоеее и реша єпископи Володимеру: се умножешася разбойницы, почто не казнишиих? Он же рече им: боюсь греха. Они же решаему: ты поставлен есиот Бога на казнь злым, а добрым на милование. Достоит тиказнити разбойники, но со испытом. Володимер же отверг виры, начаказнити разбойников»Замостьянов А. Борис и Глеб: «Легли и ждали, пока убьют»? [Електронний ресурс]..

У цьому притчевому сюжеті князь двічі проявив здатність до смирення. Спершу він скасував смертну кару, показавши, що гріха він боїться більше, ніж ослаблення власної влади... А потім не став наполягати на своєму максималізмі, підкорився умовлянням єпископів! У колишні роки могутній князь своїх рішень не відміняв.

У древній Русі вміли найскладніші, далекі від язичництва євангельські заповіді сприймати як щось просте і зрозуміле. Адже і Борис, і Гліб здійснили свій подвиг, коли після Хрещення Русі не минуло й тридцяти років. Термін незначний! Князі-страстотерпці були з першого покоління руських людей, яких хрестив князь ВолодимирЗамостьянов А. Борис и Глеб: «Легли и ждали, пока убьют»? [Електронний ресурс]..

І в теперішній час, дивлячись на приклад мучеників-страстотерпців, усі явища життя, усе доступне нашому індивідуальному чуттєвому сприйняттю і так само індивідуальному теоретичному пізнанню, усе, чим ми володіємо (як нам здається!) через наші власні властивості, усе це повинне бути розіп'яте і поховане, віддане смерті як твердиня нашої егоїстичної самовпевненості, щоб стати жертовністю і самовіддачею в любові.

Ось чому християни хрестяться не тільки під час молитви, а й перед кожною справою, осіняючи себе хресним знаменням. Кожна обставина, кожне явище щоденності повинне бути позначене знаком оживляючої смерті, знаком покірності Отцівській волі, тобто волі самого життя. Насправді, Хрест це не просто сентиментальне або морально-повчальне нагадування про події минулого, а символ і знак прийняття образу буття Христового, який є Життя. Тому Хрест як прояв життя того життя, на якому будується Церква і уповання вірних, невипадково ставиться на могилах померлих, запевняючи таким чином входження їх до Царства живих.

Християнам сучасності слід вчитися християнської мудрості, учитися довіряти Промислу Божому й дякувати Йому за все, що вгодно Йому послати в нашому житті не тільки за радості, але й скорботи, не тільки за солодке, а й гірке. Бо, роблячи так, ми покажемо себе наслідувачами святих, які перемогли світ з його гіркотою і сумом, перемогли його вірою і славослів'ям Богові. Якщо ж ми будемо наслідувачами святих, якщо навчимося їхній вірі, то й нас Господь прилучить до їхнього сонму, удостоїть їхньої нагороди і приведе в їхнє Царство Царство вічного життя і славослів'я Богові.

Список літератури

таїнство хрест біблія божественний

1. Біблія. Книги Священного Писання Старого та Нового Завіту. К.: Видання Київської Патріархії Української Православної Церкви Київського Патріархату, 2004. 1416 с.

2. Борис и Глеб. // Православная энциклопедия. T. 6. С. 44-60. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.pravenc.ru/text/153171.html

3. Денисенко Димитрий, протоиерей; Кузык Б. Борис и Глеб. Жизнь, подвиги, чудеса первых русских святых: Духовное чтение для познания истори иСвятой Руси. Д.: АРТ-ПРЕСС, 2005. 244 с.

4. Замостьяное А. Борис и Глеб: «Легли и ждали, пока убьют»? [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.pravmir.ru/boris-i-gleb-legli-i-zhdali/

5. Иларион (Алфеев), игум.Вы свет мира. Беседа о христианской жизни. Клин: Фонд «Христианская жизнь», 2000. 312 с.

6. Катанский А. Догматическое учение о семи Церковных таинствах в творениях древнейших отцов и писателей Церкви до Оригена включительно, СПб., 1877, 423 с.

7. Попов Е., прот. Нравственное богословие. Для мирян.: В 2-х ч. Спб., 1901. 1087 с.

8. Сергеева М. Почему были канонизированы Борис и Глеб? [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.pravmir.ru/pochemu-byli-kanonizirovanyboris-i-gleb-2/

9. Федотов Г. Святые Древней Руси. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http:// azbyka.ru/tserkov/svyatye/svyatye_i_podvizhniki/fedotov_svyatrus_1g_0.5_all.shtml

10. Феофан (Говоров) Затворник, сет. Слова на Господские, Богородичные и торжественные дни. М.: «Отчий дом», 2010. 424 с.

11. Шмеман Александр, протопресв. За жизнь мира. М., 2003. 112 с.

Размещено на Allbest.ru