Засади міфологізації особистості в контексті тоталітарного суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru

Львівської національної академії мистецтв

Засади міфологізації особистості в контексті тоталітарного суспільства

Ірина Костюк кандидат філологічних наук,

доцент кафедри історії і теорії мистецтва

Анотація

У статті аналізуються засади міфологізації особистості, а також проблема використання соціальних міфів у системі тоталітарного суспільства, викладені основні механізми їхнього впливу на всі сфери життя суспільства, сценарії діяльності. Визначені основні видозміни побутування соціальних міфів у сучасності. Тоталітарні суспільства ХХ століття (на прикладі Радянського Союзу та Німеччини) створювали свої міфи, міфологізували конкретних історичних персонажів, оскільки без них тоталітаризм у принципі неможливий, а також активно використовували вже напрацьовані тисячоліттями міфологічні схеми та образи. Сучасне інформаційне суспільство народжує нові міфи, комерційно орієнтовані, міфологізує нових історичних персонажів, але механізми впливу закорінені в архаїчній міфотворчості та міфотворчості тоталітарних держав.

Ключові слова: міфологізація особистості, соціальний міф, тоталітарне суспільство, міфодизайн, маніпуляція.

Annotatoin

Iryna Kostyuk. Fundamentals of mythologization of personality in the context of the totalitarian society

The article analyzes the problem of using social myths in the system of a totalitarian society, outlines the main mechanisms of their influence on all spheres of society life, scenarios of activity and modifications in modern times. The totalitarian societies of the twentieth century (on the example of the Soviet Union and Germany) created their myths, because without them, totalitarianism is in principle impossible, and also actively used millennial mythological schemes and images already created by the millennium. The modern information society gives rise to new myths, commercially oriented, but the mechanisms of influence are rooted in archaic myth-making and myth-creation of totalitarian states.

Objectives to analyze the mechanisms of the functioning of myths in a totalitarian society, the basic principles of mythologizing the image, the transformation of social myths in modern society. Scientific novelty. All modern theories of social myths can be conditionally divided into two kinds of flows: 1) those that interpret myth as a certain way of expressing the unconscious, to begin even an irrational experience that is experienced subjectively but is unique to the whole community; 2) theories that emphasize his or her ability to form types of thinking and norms of behavior (which is extremely important for totalitarian societies that want to ensure total control over citizens).

Results. Since the most researched totalitarian societies today are Soviet and Nazi, it is best to go there according to the models of the existence of mythological paradigms, even when realizing the diversity of these varieties of totalitarian regimes the Nazi totalitarianism is directed to the pre-Christian past. at the end of the XXI century. the latest social myths have started to play a much larger role than the new weapons. Considering the tangible effect of civilized means of influence on extremely militant states (through a set of economic and political sanctions, access to global financial systems and levers of influence on the politics and economy of other states), it is social myths relayed through all possible media (directly or veiled). ), began to form mass public opinion and even state ideology. It is the mythology that offers a person the key to understanding the situation (social, political, spiritual, emotional) in which they find themselves. The mythology (ideology) of an individual society (or even a particular social group) comprehensively characterizes its representatives, their motivation, and their interest. Myths are a guarantee that a particular community will not be completely destroyed during radical changes. Therefore, in times of social and economic crises, myth gives a person the possibility of unconditional identification with the team. Conclusions. Society and civilization of the twentieth century. modestly retreated to the laws and regulations of mythological consciousness, mythological laws, because for thousands of years man has preserved the collective subconscious and resist (in its mass) cannot, and "others" immediately found themselves outside the society, becoming social exiles (this in the scene of exile) or died. The modern information society gives birth to new, commercially oriented myths, but the mechanisms of influence are rooted in the archaic myth-making and myth-making of totalitarian states.

Key words: mythologization of the image, social myth, totalitarian society, myths design, manipulation.

Постановка проблеми

Історія розвитку світових цивілізацій від давнини до сучасності незаперечно доводить змінюються обставини життя, засоби виробництва, технології, екологія, світовий устрій, але незмінними залишаються основні механізми людської поведінки, а відповідно засоби впливу на особистість, на її бажання і прагнення. Максимально вичерпно ці засоби і механізми впливу апробовані через трактування людини як об'єкта соціальної міфології. Феномен соціального міфу викликав інтерес у багатьох дослідників, особливо ХХ ст.

Під соціальним міфом ми розуміємо, у першу чергу, те повідомлення, яке транслюється за допомогою панівного в певному суспільстві дискурсу. Принципова відмінність соціального міфу від міфу, так би мовити, «класичного» полягає у його штучності («рукотворності»), маємо на увазі незаперечне існування автора, хай навіть колективного. Адже класичні міфи ми вважаємо описом сакральної історії, саме в цьому їх істинність («справжність»), вони підтверджують характерний для певного періоду світовий порядок і цим сприяють його збереженню, а от міфи сучасні відображають і, що важливо, укріплюють сучасне суспільство: «обидва ці механізми, так чи інакше, є способами фіксування колективного досвіду і виконують інтегрувальну функцію в суспільстві. Однак якщо значення першого універсальне, тог значення другого динамічне і більш ситуативне» [1, с. 176].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Усі сучасні теорії соціальних міфів можна умовно поділити на два видові потоки: 1) такі, що трактують міф як певний спосіб вираження неусвідомленого, почати навіть ірраціонального досвіду, який переживається суб'єктивно, однак є єдиним для всієї спільноти; 2) теорії, що підкреслюють його здатність формувати типи мислення і норми поведінки (що вкрай важливо саме для тоталітарних суспільств, які хочуть забезпечити тотальний контроль за громадянами). Яскравий зразок теорії першого типу бачимо в працях видатного французького філософа і соціолога Ж. Сореля, який визначає соціальний міф як соціально-психологічну цілісність, у якій знаходять вираження прагнення, почуття певної соціальної групи «емоційно-психологічний імператив, який об'єднує і стимулює до дії, ґрунтований не на знанні детерміністських схем, а на вірі» [2, с. 129]. Тобто стверджується, що поведінка людини детермінується не раціональними причинами, а ідеологічними системами, які маскують справжні мотиви певними псевдологічними причинами (суб'єкт щиро вважає їх логічними та єдино правильними, витвореними його власною свідомістю і волею, а не накинутими зовні). Теорії Ж. Сореля підтримував німецький культуролог Ґ. Зіммель, відзначаючи, що суспільство не можна розглядати без урахування специфіки спільного існування його індивідів: «Мотиви і почуття первинно мають індивідуальний характер, але набувають загального значення через певні форми суспільної взаємодії» [3, с. 170].

Прихильники другого потоку трактування соціальних міфів акцентують на його штучності. Видатний німецький дослідник міфу Е. Кассірер аналізує специфіку сучасних міфів порівняно з архаїчними [4], радянський вчений П. Гуревич визначає соціальний міф як сукупність різноманітних ілюзорних уявлень, що їх панівні в суспільстві сили (передусім, звичайно, представники влади) зумисне використовують для впливу на маси [5, с. 160]. До цього потоку трактування міфів належить Р. Барт, який детермінував міф як комунікативну систему (для передавання повідомлень), а метою соціальних міфів називав репрезентацію ціннісних структур влади суспільства [6, с. 72]. Окрім цитованих, феномен соціального міфу (у тоталітарних суспільствах зокрема) досліджували також М. Еліаде, Х. Арендт, Г. Гюнтер, Ф. Корні та ін.

Мета статті проаналізувати механізми функціонування міфів у тоталітарному суспільстві, основні засади міфологізації образу, трансформації соціальних міфів у сучасному суспільстві.

Виклад основного матеріалу

Як засвідчує історія, міфологія відіграє винятково важливу роль у становленні, розвитку та функціонуванні тоталітарного суспільства. На світовій арені тоталітаризм як соціально-політичне явище актуалізувався на початку ХХ ст. Намагання підкорити багатомільйонні маси певній «надметі» вимагало через пропаганду й терор сформувати ідеологічну монолітність держави. Засадничою складовою тоталітарно організованої системи культури став міф. Уже згадуваний Е. Кассірер передумовою появи та розвитку політичних (тоталітарних) міфів на європейських просторах початку ХХ ст. цілком слушно називає вкрай несприятливі соціальні умови в післявоєнний час (голод, розруха, занепад економіки), а також нездатність влади (зокрема Німеччини, Італії, СРСР) вирішити проблеми за допомогою правових засобів [4].

Оскільки сьогодні найбільш дослідженими тоталітарними суспільствами є радянське та нацистське, то за зразками побутування міфологічних парадигм найкраще звертатися саме туди, навіть усвідомлюючи різновекторність цих різновидів тоталітарних режимів нацистський тоталітаризм скерований у дохристиянське минуле, а радянський у невизначене «світле майбутнє». Мірча Еліаде першим справедливо зауважив, що в основі радянського міфу простежується схема архаїчного середземноморського міфу про героя-рятівника (його образ дещо трансформовано в узагальнений «світовий пролетаріат», страждання якого і змінять світобудову), саме перемога цього «пролетаріату» розпочне новий Золотий вік людської цивілізації та продовження історії в абсолютно безконфліктному суспільстві [7].

Про таке використання міфологічної свідомості попереджав Е. Кассірер, стверджуючи про механізми потенційного застосування міфів: «Нашому ХХ століттю епосі технічної цивілізації судилося створити і нову техніку міфу, оскільки міфи можуть створюватись точно так само і відповідно до тих самих правил, як і будьяка інша сучасна зброя, будь то кулемети чи літаки. Це новий момент, що має важливе значення. Він змінить все наше соціальне життя» [4, с. 121]. Як свідчить історія європейської цивілізації ХХ ст., так і сталося. А наприкінці ХХ ст. новітні соціальні міфи почали відігравати значно більшу роль, аніж новітня зброя. Зважаючи на відчутний ефект цивілізованих засобів впливу на надто войовничі держави (через комплекс економічних і політичних санкцій, доступ до світових фінансових систем і важелів впливу на політику та економіку інших держав), саме соціальні міфи, ретрансльовані через усі можливі засоби масової інформації (прямо чи завуальовано), почали формувати масову суспільну думку та навіть державну ідеологію.

У наш час ми часто використовуємо термін «міф» на позначення чогось вигаданого, недоведеного, такого, що вводить у оману, однак, наприклад, для соціології терміни «міф» і «ідеологія» належать до одного дискурсу та понятійного ряду. Просто термін «міф» використовується для аналізу давніх суспільств (так званих «примітивних»), а «ідеологія» для сучасних. Із цього приводу слушне зауваження висловив видатний французький соціолог А. Мендра (досліджував будь-яке суспільне явище на стику соціології, соціальної психології, етнології та етнополітології) про спільні риси міфології та ідеології: «„ідеологія, подібно до міфів, має подвійну фундаментальну вимогу: внутрішній логічний взаємозв'язок і застосування до реальності. З напруги між цими двома суперечливими вимогами народжується еволюція ідеологій, їх трансформація. Якщо ідеології вдається запропонувати цілком взаємопов'язану інтерпретацію певної соціальної реальності, з'являються шанси, що ця соціальна реальність трансформується, унаслідок чого доведеться піддати сумніву ідеологію та створити для неї нову ситуацію взаємопов'язаності» [8, с. 294]. Слід у цьому контексті згадати Жовтневу революцію, яка сама була міфом (насправді це профінансований і добре продуманий державний переворот), але спричинила появу багатьох інших міфів, а разом з вульгарно трактованою марксистською доктриною стала могутнім інструментом маніпуляції мільйонами. Міфи в основі цієї революції ніби позитивні -- загальна соціальна рівність, справедливий розподіл благ, влада належить народу. Але саме на цьому прикладі бачимо, що на основі міфів можна створити найбільш криваве і несправедливе суспільство.

Саме міфологія пропонує людині ключ для розуміння ситуації (соціальної, політичної, духовної, емоційної), у якій вона опинилася. Міфологія (ідеологія) окремого суспільства (чи навіть окремої соціальної групи) вичерпно характеризує своїх представників, їхню мотивацію та спрямованість інтересів. Міфи виступають гарантом того, що конкретна спільнота під час докорінних змін не буде повністю зруйнована. Тому в періоди соціальних і економічних криз міф дає людині можливість беззастережної ідентифікації з колективом. Як слушно відзначав Е. Кассірер, «в умовах цілісності сучасного суспільства будь-які інші способи «цементування» соціуму є неприйнятними [4, с. 115].

Як знаємо з історії, увесь радянський і нацистський духовний простір був сакралізованим і тому старанно й суворо охоронявся від «чужих». Саме міфологічна свідомість і навіть більше міфологічна практика охоплювали увесь цей простір, з міфологічних позицій вирішувалися найважливіші питання: війни і миру, державної влади та форм її реалізації, виховання молодого покоління, спілкування, науки, літератури, побуту, організації дозвілля тощо.

Зважаючи на цілком слушне трактування міфу, яке запропонував М. Еліаде (міф говорить лише про те, що реально відбулося, що заклало «початок» світобудови, розкриває творчу активність певних «надістот», виявляє сакральність або просто надприродність їхніх дій [7, с. 15-16]), можемо пояснити і міфи ХХ століття: більшовики вважали, що переворот 1917 р. став початком нової ери в історії людства, сформував нову людину і запровадив новий тип влади (владу народу) і нові стосунки між людьми; вождь революції (а потім його наступники -- керівники партії, держави) постають абсолютно сакральними міфологізованими персонажами, які живуть у легендарні часи -- надприродні, позбавлені будь-яких вад, з винятковими фізичними і розумовими здібностями й харизмою, пророки (їх так і називають), вони мають виконати свою «велику місію» в боротьбі Добра зі Злом.

Ці риси яскраво виявлені в міфології більшовизму-комунізму, менш яскраво -- у міфології нацизму, де роль надлюдини мала виконати «раса» заради щасливого майбутнього усього світу (пропонувався «тисячолітній рейх»). У обох випадках заперечувалися традиційні християнські цінності, нові вожді апелювали переважно до дорелігійного минулого (німці більше, аніж будь-яка інша західноєвропейська нація, були схильні до містики, таємних вчень, усього таємничого). Обидва тоталітарні режими заперечували віру в Бога, оскільки «комунізм і фашизм вірять у магічну силу створених ними міфів, у магічні здібності своїх вождів і свої власні змінити суспільство і природу так, як їм хочеться. Тому більшовики і нацисти прагнули створити собі такі умови, які типові для суспільства, у якому панує магія, а не цивілізована релігія» [9, с. 191]. Як типові маги, ідеологи обох режимів були впевнені, що досягнуть світового панування, якщо будуть дотримуватися певних обрядів і ритуалів (звідси -- повсюдне і недоречне побутування різноманітних лозунгів і закликів, на всіх доступних інформаційних майданчиках). Наших сучасників дивує мільйонна армія прихильників цих ідеологій, але не варто дивуватися -- і комунізм, і нацизм виграли на одвічному прагненні людей до справедливого розподілу матеріальних благ, потребі в мрії про світле майбутнє, спокій і загальне задоволення життям.

Ми бачимо яскраве міфологічне мислення і міфологічну картину світу з точки зору Леніна, Гітлера, Сталіна: світ у їхньому уявленні спрощений до протистояння друзі-вороги, добро-зло, багаті-бідні; уявні вороги от-от знищать рідну країну, тому їм треба жорстко протистояти, краще воювати на випередження (зараз цю картину світу активно пропонує Путін). Довкола вождів створювали таємничий ореол надлюдей, ці особистості вселяли у звичайний плебс ірраціональний жах, який сковував волю і заважав мислити логічно, людей трактували як масу, «розчиняли» в спільноті, позбавляли індивідуальності. Для створення такої атмосфери всю попередню історію брутально фальсифікували на догоду новій міфології, створювали нові соціальні міфи, завдяки яким збиралися будувати «світле майбутнє», пропагували їх у науці, літературі, мистецтві, кіно.

Запропоновані та використані тоді механізми впливу активно актуалізуються в сучасному суспільстві, зокрема у динамічному розвитку «міфодизайну» (термін запропонував дослідник А. Ульяновський [10]) звернення до міфологічного мислення і колективного несвідомого, що забезпечує легкість і природність сприймання інформації, прогнозування і навіть проектування суспільних реакцій, що приводить до маніпулювання суспільною свідомістю. Наприкінці 20 ст. відбувається трансформація людської свідомості та способів сприймання світу, з'являється людина інформаційної культури. Поява віртуальних реальностей (особливо медіареальності) змушує сумніватися в правильності нормативних соціальних практик. Якщо давні міфи реципієнт буквально «проживав», то сучасні міфи обмежуються візуальним рядом, презентацією, вони штучні й лише нагадують реальність, «мімікрують» під неї. Становлення суспільства споживання наприкінці ХХ - початку ХХ ст. призводить до появи комерційно-орієнтованих міфів (брендів), активно репродукованих через електронні засоби масової інформації.

Висновки

Як бачимо, більшовизм і нацизм створювали свої міфи, оскільки без них тоталітаризм у принципі неможливий, але й радо використовували вже напрацьовані тисячоліттями міфологічні схеми та образи:

більшовизм активно експлуатував давню ідею загальної рівності (ця ідея відображена ще в Біблії); обидві ідеології обіцяли царство блаженства і вічної радості, щось схоже на міфологічний рай, однак міфологія говорила про нього у певному локальному місці, а згадані ідеології перенесли його у далеке майбутнє треба просто вірити в нього;

- тоталітаризм утверджував концепцію людини як «ґвинтика», який можна формувати і маніпулювати ним, оскільки це жалюгідно мала величина (порівнюючи з «героями» і «богами» тоталітаризму), що демонструвалося у численних концтаборах обох систем (радянської та нацистської);

- постійна агресія і захоплення нових територій, нищення «чужих» задля розширення власних меж;

- оскільки панівна міфологія розглядається як єдино можлива і така, що не підлягає критиці (бо це загрожує її сакральності й непорушності догм), спостерігаємо упереджене ставлення до гуманітарної інтелігенції будь-які критики (навіть дуже ліберальні) розглядалися як вороги народу та переслідувались за «інакомислення»;

- міфологія завжди прославляла бідність, тому тоталітарна ідеологія старанно підживлювала ненависть бідних до багатих і підтримувала ідею «змови» проти певного народу чи держави (це зараз, зокрема, спостерігаємо у Росії);

- існує міфологічне програмування життя, що виражається найяскравіше у посвяченні молодих (ініціації), оскільки треба готувати нових «хранителів міфології». Бачимо це і в тоталітарних системах Ленін, Сталін, Гітлер, Муссоліні звертали особливу увагу на молодіжні організації, воєнізовані ігри. Уникнути ініціації у давніх суспільствах не міг ніхто, це школа виживання, саме такими хотіли бачити своїх апологетів вожді ХХ ст. сильними, мужніми, бездумними виконавцями будь-яких наказів.

Отже, суспільство і цивілізація ХХ ст. скромно відступили перед законами і регламентом міфологічної свідомості, міфологічних законів, оскільки людина впродовж тисячоліть зберегла колективне підсвідоме і опиратися йому (у масі своїй) не може, а «інші» відразу опинялися поза межами суспільства, ставали соціальними вигнанцями (це у кращому сценарії подій) або гинули. Сучасне інформаційне суспільство народжує нові міфи, комерційно орієнтовані, але механізмами впливу закорінені в архаїчній міфотворчості та міфотворчості тоталітарних держав.

тоталітарний суспільство міфологізація

Література

1. Тараканова Е. Социальный миф, дискурс и нарратив в современной культуре. Культурология и искусствоведение. Вопросы теории и практики. 2016. №11 (73) Ч. 2. С. 176-179.

2. Сорель Ж. Размышления о насилии. Москва : Фаланстер, 2013. 293 с.

3. Зиммель Г. Общение. Пример чистой, или формальной социологии. Социологические исследования. 1984. №2. С. 170-176.

4. Кассирер Э. Техника современных политических мифов. Феномен человека: антология / сост. П. С. Гуревич. Москва : Высшая школа, 1993. С. 108123.

5. Гуревич П. Социальная мифология. Москва : Мысль, 1983. 175 с.

6. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика. Москва : Издательская группа «Прогресс», 1994. 616 с.

7. Элиаде М. Аспекты мифа / пер. с фр. В.П. Большакова. Москва : Академический проспект, 2010. 256 с.

8. Мендра А. Основы социологии. Москва : Nota Bene, 1998. 344 с.

9. Антонян Ю. Миф и вечность. Москва : Логос, 2001.464 с.

10. Ульяновский А. В. Мифодизайн: социальные и коммерческие мифы. Санкт-Петербург : Питер, 2005. 544 с.

References

1. Tarakanova E. (2016). Social myth, discourse and narrative in contemporary culture. Cultural Studies and Art Studies. Questions of theory and practice. No. 11 (73). Part 2. P. 176-179. [In Russian].

2. Sorel J. (2013). Reflections on violence. Moscow: Falanster. 293 p. [In Russian].

3. Simmel G. (1984). Communication. An example of

pure or formal sociology. Sociological research. №2. Pp. 170-176. [In Russian].

4. Cassirer E. (1993). Technique of modern political myths. The phenomenon of man: anthology / comp. P. Gurevich. Moscow: High School. Pp. 108-123. [In Russian].

5. Gurevich P. (1983). Social mythology. Moscow: Thought. 175 p. [In Russian].

6. Bart R. (1994). Selected Works: Semiotics. Poetics. Moscow: Progress Publishing Group. 616 p. [In Russian].

7. Eliade M. (2010). Aspects of myth / trans. with fr. V.P. Bolshakov. Moscow: Academic Prospect. 256 p. [In Russian].

8. Mendra A. (1998). Fundamentals of Sociology. Moscow: Nota Bene. 344 p. [In Russian].

9. Antonyan Yu. (2001). Myth and eternity. Moscow: Logos. 464 p. [In Russian].

10. Ulyanovsky A.V. (2005). Mifodizayn: social and commercial myths. St. Petersburg: Peter. 544 p. [In Russian].

Размещено на Allbest.ru