Чин освячення мира та його історія в Київській митрополії

Размещено на http://allbest.ru

Чин освячення мира та його історія в Київській митрополії

Протоієрей Василь Клочак

У статті висвітлюється спосіб звершення таїнства Миропомазання, склад, приготування та освячення мира. Особливості, пов'язанні із отриманням мира від Царгородського патріарха Київським митрополитом. Початок варіння й освячення мира в Русі-Україні.

Ключові слова: миро, архієрей, Київський митрополит.

У Православній Церкві разом із Таїнством Хрещення, через яке віря- нам відроджується для життя духовного і стає християнином, звершується Таїнство Миропомазання. Воно завершує благодатний процес вступу нового члена до Церкви. У Хрещенні людина отримує нове життя в Христі, а в Миропомазанні їй подаються благодатні сили і дари Святого Духа, а також Сам Святий Дух як дар. У Миропомазанні особистість людини помазується Святим Духом за образом і подобою Божественного помазаника - Ісуса Христа, Який у літургійній традиції Православної Церкви Сам іменується «Небесним Миром» (пор.: утреня Великого четверга, 2-а стихира на стиховні)¹. Починаючи від П'ятдесятниці кожному новоохрещеному подається Дар Святого Духа (48-ме правило Лаодикійського собору)². Тріодь постова: у 2 т. - К. : Вид. від. УПЦ КП, 2005-2008.

Книга правил святих апостолів, Вселенських і Помісних соборів, і святих отців. - Київ, 2008. - С. 135.

У який спосіб видимо це відбувається? Спочатку апостоли звершували це Таїнство через покладання рук (Діян. 8: 14-17; 19: 1-7). Згодом, ще в апостольський час, покладання рук у цьому Таїнстві було замінено помазанням миром (2 Кор. 1:21-22; 1 Ін. 2:20,27). Такій переміні міг сприяти приклад старозавітньої церкви (Вих. 30: 25). Прообраз миропомазання знаходимо в Старому Завіті, коли Господь велить Мойсею поставити брата свого Аарона на первосвященика: «...і привів Мойсей Аарона і синів його й обмив їх водою;. і полив [Мойсей] єлей помазання на голову Аарона і помазав його, щоб освятити його» (Лев. 8: 6,12). Так і Соломона, проголошуючи царем, архієрей помазав елеем після омиття в Гіоні (3 Цар. 1: 39-45). Відомо, що тоді миро освячувалося особливим священнодійством, а речовини, з яких миро мало складатися, були вказані Самим Богом, Який і заборонив використовувати миро для побутового вжитку (Вих. 30: 22-38). У книзі «Апостольські Постанови», авторство якої приписується св. Клименту Римському і датується кінцем IV століття або і ще раніше, про помазання ново- охрещеного миром говориться як про «звичай апостольського походження»³. Зміна зовнішньої форми Миропомазання аж ніяк не вплинуло і не впливає на суть таїнства: воно не змінилося. Апостоли завжди діяли через натхення Святим Духом, отже: таїнство подання дарів Святого Духа і через рукопокладання, і через помазання миром - має божественне походження. Таким чином, як і в Старому Завіті для отримання дару Святого Духа використовувалося миро, так і в новозавітній Церкві апостоли вибрали саме цю речовину, а не іншу.

Свідчень про склад, приготування та порядк освячення мира в апостольський період немає. Оскільки християнська літургійна традиція зароджувалася в умовах тісного взаємозв'язку із старозавітною, то можна припустити, що його склад не відрізнявся від того, що вико- ристовувася в юдейському старозавітному богослужінні. Оскільки миро має особливе священне призначення в Церкві, то цілком можливо, що його освячення спочатку відбувалося через особливе благословення і проголошення молитви Матфей Властарь Алфавитная Синтагма. [Електроннийресурс]. - Режим доступу: https:// azhyka.ru/otechnik/Matfej_Vlastar/Alfavitnaia_Sintagma/ Алмазов А. И. История чинопоследований Крещения и Миропомазания. - Казань, 1884. - С. 381-383.. У Постановах Апостольських міститься молитва, яка промовлялася перед миропомазанням. З тексту молитви видно, що миро мало особливі пахощі:

«Господи Боже,. Який Господь усього, Який пахощі благоуханні пізнання Євангелія у всіх народах дарував, Ти і нині дай миро це бути дієвим в тому, хто охрещується, щоб твердо і непохит- ноперебували в ньому пахощі Христа Твого, і щоб йому співпо- мерти, співвоскреснути і співжити з Ним» Апостольські постанови / Київська православна богословська академія УПЦ Київського Патріархату; пер. укр. мовою єп. Епіфанія (Думенка). - К.: Видавничий відділ УПЦ Київського Патріархату, 2011. - 282, [2] с..

Уже в III столітті запашне миро освячувалося у вівтарі спеціальним священнодійством, про що свідчать церковні письменники того часу.

«Необхідно також тому, хто хрещений, бути помазаним, щоб, прийнявши помазання, він міг стати помазаником Божим і мати в собі благодать Христову. Охрещені ж помазуються єлеєм, освяченим на вівтарі, де звершується Євхаристія...» Кипріан Карфагенський Лист до Януарія. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https:// azhyka.ru/otechnik/Kiprian_Karfagenskij/.

Починаючи з ІУстоліття в письмових пам'ятках говориться про освячення мира на літургії єпископом.

«Однак є і інше священнодійство... Наші наставники називають його освяченям мира. Після читання божественного слова, ієрарх, взявши миро, покладає його на жертовник під покров 12-ти крил (рипіди або щось подібне до них, на чому було зображення серафимів). У цей час із уст присутніх звучить пісня бого- натхненних пророків ( на думку прп. Максима Ісповідника, це "Святий Боже" або "Алілуя") і звершує над ним (миром) молитву освячення» Дионисий Ареопагит. Толкования Максима исповедника «О том, как происходит совершение мира и что совершается посредством его». [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://predanie. ru/dionisiy-psevdo-areopagit.

Із У-УІІ століття щодо священнодійства освячення мира немає свідчень. Євхологій Гоара містить цілий чин освячення мира взятий із пам'яток VIII століття. В основному він звершується так: освячення чинить єпископ у Великий Четвер на літургії; під час перенесення Святих Дарів на престіл попереду пресвітери несуть посудину із речовиною для мира, яку ставлять біля дискоса зліва, і літургія звершується за чином до виголосу архієрея «Нехай будуть милості великого Бога...» люди відповідають, а диякон промовляє «Будьмо уважні», архієрей тричі благословляє миро і читає над ним молитву освячення (вона і сьогодні читається), яка закінчується словами «Бо Ти Святий єси, Боже наш...», далі - «Мир усім», «Голови ваші схиліть...» і ще одна молитва (теж читається в наш час); після цього літургія продовжується за чином до кінця Алмазов А. И. История чинопоследований Крещения и Миропомазания. - Казань, 1884. - С.387. Свт. Симеон Солунський. Премудрость нашего спасения. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://azbyka.ru/otechnik/Simeon_Solunskii/premudrost_nashego_spaseniia/. Якщо порівняти цей чин освячення із тим, який описує Діонісій, про який говорили вище, то можна побачити, що вони подібні в загальних рисах. Це дає нам право зробити висновок про давнє походження чину освячення мира. На питання: хто його склав, ким написані молитви - в сучасній богословській науці відповіді немає. З плином часу чин освячення мира набував більш урочистого характеру, залишаючи незмінними дві молитви освячення, які промовляв єпископ. Так, наприклад, у XV столітті свт. Симеон Солунський у своїй книзі «Премудрість нашого спасіння»⁹ присвячує цілий розділ тлумаченню цього чину. Крім відомих нам уже обрядів і молитв, які існували з апостольських часів, він описує:

- процес приготування речовини (елей і різні види пахучих трав, що перетираються в порошок і опускаються в посудину де вариться миро);

- початок варіння мира, яке очолює патріарх із кліром в окремому приміщенні від вівтаря;

- говорить про молитви, які при цьому читалися;

- вказує на день року (Велика Середа), коли це відбувається;

- пояснює значення молитв на освячення мира.

Наступного дня на Літургії звершується саме освячення приготовленого мира за схемою, яка майже не відрізняється від уже описаних, що існували раніше. Протягом ХШ-ХШІ століть у цьому чині відбулися незначні зміни. Триразове благословення архієрея було не тільки перед читанням молитви-освячення, але й після неї. Миро після освячення пресвітер у супроводі дияконів із рипідами відносив у сосудохранетельницю. Приготування відповідних складників відбувалося протягом Великого посту. У Вербну неділю вже все повинно бути на місці, там де відбувалося варіння мира. Сам процес миро- варіння починався у Великий понеділок і закінчувався у четвер на літургії. У такій послідовніші, як описує Симеон Солунський, звершується приготування та освячення мира сьогодні всіма православними Помісними Церквами.

Послідування чину освячення мира в Київській митрополії у XVI ст. відповідало практиці грецької церкви. Проте існував окремий, особливий устав приготування і освячення мира, який трохи відрізнявся. Він мав назву «Чин і устав як освячувати святе і велике миро» Прилуцкий В., свящ. Частное богослужение в Русской Церкви в XVI и первой половине XVII в. - К., 1912.- С. 124-131.. Відповідно до цього уставу, перед початком мироваріння приготовляли піч і ставили над нею новий казан. Піч і казан освячувалися. У Лазареву суботу починали готувати необхідні складники для мира. Їх розтирали в порошок, а у Вербну неділю їх просіювали. Увечері Вербної неділі в приміщені, де була піч, звершувалося все- нічне бдіння. Ранком Великого понеділка до місця мироваріння приходив архієрей, священики, диякони, які після вливання вина та єлею в казан починали варити миро.

Чинопослідування складалось із таких елементів: звичайний початок, 50-ий псалом, молебний канон до Богородиці. Після канону розпалювали в печі, а в казан всипали розтерте зілля й читали молитви П'ятдисятниці. Далі - прокімен, Апостол, Євангеліє П'ятдесятниці та велика ектенія із вечірні, з якої пропускалися прохання, що не відповідали змісту події. Усе це завершувалось відпустом.

У Великий вівторок архієрей із священнослужителями знову приходили до місця варіння мира і звершували чинопослідування, подібне до попереднього. Особливістю його було те, що замість канону Богородиці співали канон Предтечі (той, що сьогодні входить у правило перед причастям). Замість молитв П'ятдесятниці читали молитви, прокімен, Апостол, Євангеліє, велику ектенію із великого освячення води на Богоявлення, міняючи у відповідних місцях слово «вода» на слово «миро».

У Велику середу над речовиною для мира читався канон із таїнства Соборування. Архієрей читав молитви із чину таїнства (на освячення єлею в сучасному чині, молитву після 3-го Євангелія, молитву після 7-го Євангелія та ще одну, якої немає в сучасному послідуванні Соборування). Після молитв проголошувався прокімен, читались

Апостол, Євангеліє (перші із таїнства Соборування), єктенія із цього чину, у якій замість хворого згадували архієрея. Служба завершувалася відпустом. Цього ж дня до вечора миро переливали в особливу посудину, яку перед тим благоловляли свяченою водою, а єпископ читав молитву. Молитву брали із чину великого освячення церкви (вона там читалася над водою і вином, призначеними для омовіння престолу). Далі ще три молитви із чину освячення храму, які використовавалися в давній практиці нашої Церкви.

У Великий четвер освячення приготовленої речовини для мира відбувалась у храмі св. Софії на літургії в послідовності, як і в грецькій церкві.

Давньоруська практика мироваріння мала нехарактерні для грецької церкви елементи. Це вказує на те, яке значення надавала наша Церква освяченю мира. Воно було в центрі літургійного життя Церкви і тісно пов'язане із подією свята П'ятдесятниці, великим освяченням води і храму, святими таїнствами.

У перших друкованих требниках послідування освячення мира вже відповідало практиці грецької церкви¹¹. Найперше усі складники благословляються водою, освяченою самим архієреєм. Окроплюється водою і сам посуд, у якому воно буде варитися. Речовина для мира опускається в посудину. Вогонь під нею запалює сам єпископом, а підтримують його священнодиякони. Пресвітери протягом усього часу варіння читають Євангеліє. Усе це відбувається в перші три дні Страсного тижня. У кінці третього дня приготовлену речовину для мира розливають у 12 посудин. У Великий Четвер, перед читанням часів, священнослужителі вносять їх у вівтар і ставлять на жертовник. На великому вході пресвітери несуть його перед приготовленими дарами і в царських вратах передають їх архієрею, який ставить їх на престіл ліворуч антимінса. Після освячення св.Дарів, тричі благословляються посудини з речовиною для мира, читаються дві молитви - освячення. Далі, при читанні 44-го псалма, уже освячене миро, пресвітери переносять у відповідне місце, де воно й зберігається. Алмазов А. И. История чинопоследований Крещения и Миропомазания. - Казань, 1884. С. 392.

Скдадниками для речовини, яка освячується в миро є: вода, єлей (олія оливкова), вино, набір запашних трав та інших ефірних масел Алмазов А. И. История чинопоследований Крещения и Миропомазания. - Казань, 1884. - С. 391..

З моменту хрещення Київської Русі миро до Київської Церкви привозили із Константинополя в особливій посудині Макарий(Булгаков)., митр. История Русской Церкви. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://azbyka.ru/otechnik/Makarij_Bulgakov/istorija-russkoj-tserkvi/. Тут з рук митрополита його отримували усі архієреї Київської митрополії, до складу якої входили землі сучасної України, частина земель Білорусії, Польші, Росії. Отже, ніхто із архієреїв українських єпархій не отримував миро в Константинополі, а брав його в Києві. Не дивлячись на те, що Київська митрополії знаходилась в юрисдикції Вселенського Патріарха, вона була незалежною в адміністративному й культурному житті. Основна «залежність» від Константинополя полягала в тому, що митрополита висвячували (або затверджували) в Константинополі, а сам митрополит за потребою мав бути присутнім на константинопольських Синодах (Соборах)^{1 4} Карташев А., проф. Очерки по истории Русской Церкви. [Електронний ресурс]. - Режим доступу:. https://azbyka.ru/otechnik/Anton_Kartashev/ocherki-po-istorii-russkoj-tserkvi-tom-l/.

«Київський Митрополит як Митрополит був оточений великою повагою. Його офіційний титул завжди був такий: "митрополит Київський і всієї Русі". Під час богослужіння Він мав патріарші права як митрополит окремої Церкви: носив митру з хрестом на ній, носив дві панагії,... богослужби правив, стоячи на килимі, роздавав миро всім єпархіям на Сході»^{1 5} Знаменский П., проф. История Русской Церкви. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://azbyka.ru/otechnik/Petr_Znamenskij/istorija-russkoj-tserkvi-znamenskij/.

Отже, перебуваючи під владою Константинопольських Патріархів, Київський митрополит мав фактично рівні права з предстоятелями Помісних Церков. Це означає, що централізація сакрального життя Митрополії відбувалася не навколо кіріархальної Церкви, а навколо митрополії Київської. Із падінням Константинополя виникла проблема отримання мира Київською митрополією, тому приблизно із цього часу в Києві започатковується процес мироваріння та освячення мира. Такий крок був наслідком не небажання спілкуватись із Царгородським Патріархом, а наслідком великої складності поїздки до Стамбула. Мироваріння стало настільки невід'ємною частиною прав Київського митрополита, що дослідники говорять про нього, як про «давню традицію Київської Митрополії, у якій не чекали на миро з Константинополя»¹⁶. Право варити та освячувати миро гарантувалося Святій Київській митрополії в якості однієї з умов збереження її незалежних прав та привілеїв при вилученні Київської митрополії з-під юрисдикції Константинопольського Патріархату та перепідпорядку- вання до Московського Патріархату в 1686 р. Незважаючи на те, що за перші десятки років, що пройшли після цієї події, Російська Церква знищила всі права та привілеї Київської Митрополії, прирівнявши її до звичайної єпархії, право варіння та освячення мира було збережено за митрополитом Києва. За часів Російської імперії в Україні мироваріння здійснювалося в Благовіщенському храмі Митрополичих палат у Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі. Увесь посуд для мироваріння ще й досі зберігається у Верхній Лаврі в музеї. Таким чином, впродовж ХУ-ХІХ століть священним правом Православної Церкви в Україні було мироваріння, а прерогативою Київського митрополита було освячення мира. У 1917 р. ця давня практика перервалася. Основною причиною припинення мироваріння в Києві слід вважати революцію та події громадянської війни тих часів. У ХХ столітті миро- варіння в Українській Православній Церкві відбулося раз у Великий четвер 1998 року у Володимирському кафедральномусоборі при Екзархові Філареті (Денисенко), митрополитові Київському.

У квітні 2014 року в Українській Православній Церкві Київського Патріархату відбулась особлива та надзвичайно важлива подія - миро- варіння Інтерв'ю з Юрієм ЧОРНОМОРЦЕМ про ситуацію в УПЦ МП. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: кйр$://гі$п.огЈиа/иа/іпііех/ехрегі_ікощкі/іпіетем?агіісІе$_р=140 ^{1 7} Святійший Патріарх Філарет освятив миро. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: кир://-М№М.ка1:ей га 1. о ^. иа. З благословення Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета до цієї події готувалися заздалегідь. Протягом Великого посту було приготовлено велику кількість ефірних масел та пахучих трав, які є складовими компонентами мира. Цього разу для мироваріння у Володимирському соборі були використано понад 40 найменувань ефірних масел та пахучих трав, зокрема: жасмінове, трояндове, евкаліптове, пальмарозове, мускатне, розмаринове, кардамонове, кропу, кедрове, герані, іланг-ілангове, анісове, лавандове, соснове, піхтове, шалфейне, м'ятне, сандалове, чебрецеве, базилікове, чайного дерева, гвоздикове, бергамоту, мелісове, ялівцеве, коріандрове, кипарисове, мигдальне, лимонне, лимангрозове, фенхелеве, пічулове, неро- лове та нардове ефірне масло, а також наступні пахучі трави: м'ята, звіробій, хміль, корінь валеріани, евкаліпт, чебрець, материнка, меліса, цикорій, шавлія, календула, ромашка, багно, таволга, череда та донник медовий. Мироваріння розпочалося з благословення Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета у Великий понеділок. Вранці, після звершення літургії у Володимирському соборі, Святійший Патріарх Філарет разом з духовенством, співаючи тропар «Благословенний Ти, Христе Боже наш...», хресним ходом пройшли до приділу святих страстотерпців Бориса та Гліба, де й розпочався чин Мироваріння. Патріарх звершив чин Освячення води та благословив посуд для мироваріння, єлей, вино й пахощі. Після окро- плення святою водою всіх посудин і потрібних матеріалів, було запалено плити, на яких стояли два казани, у них були покладені відповідні інгридієнти. Так розпочався сам процес мироваріння. Протягом трьох перших днів Страсного тижня духовенство собору продовжувало розпочату Святійшим Владикою процедуру читання Євангелія біля посуду, у якому варилося святе миро. У Великий вівторок в посудини, у яких варилося миро, влили весь настій із трав, приготовлений у Хрестопоклонну неділю, а також всипали росний ладан, який напередодні був дрібно розтертий на порошок. У Велику середу процес мироваріння був завершений. Після охолодження, до мира додали всі приготовлені ефірні масла. Після цього суміш було перелито до ала- вастрових амфор та закорковано. У Страсний четвер, ще до початку Божественної літургії свт. Василія Великого, духовенство хресним ходом зі співом тропаря «Благословенний Ти, Христе Боже наш...» занесло посудини зі звареним миром до жертовника центрального приділу. Саме освячення відбулося під час літургії. На великому вході алабастрові амфори були перенесені від жертовника до святого престолу. Після співу страсного тропаря «Вечері Твоєї Тайної сьогодні, Сину Божий, причасником мене прийми...» і перенесення приготовлених дарів (хліба й вина) для Євхаристії, Патріарх, стоячи перед святим престолом, прочитав молитву для освячення мира. Так завершився процес варіння та освячення святого мира. Після закінчення літургії духовенство переправило алабастри з миром для зберігання в Патріархію.

Звершують Таїнство Миропомазання тільки єпископи і пресвітери, але тільки єпископу, як наступникові апостолів, належить сакраментальна влада здійснювати освячення мира. З часом освячення мира закріпилося тільки за предстоятелями Помісних Церков. Якщо у Євхологію БагЬегіпі є вказівка на освячення мира єпископом, то це аж ніяк не говорить про повсемісну таку практику. Потрібно пам'ятати, що цей дуже давній список Євхологія сформувався у византійській південній Італії і що римська практика щорічного освячення мира місцевим архієреєм могла бути адаптована віддаленим від Константинополя італійськими візантійцями Михаил Аранц 8} Избранные сочинения по литургике. - М., 2003. - Том 1. - С. 343..

Отже, з позиції церковного права, можливість освячення мира стала сприйматися як ознака автокефальності Церкви, і навпаки - отримання мира від кіріархальної Церкви є символ ЇЇ канонічної залежності Цыпин В., прот. Курс церковного права. - Клин, 2002. - С. 183..

таїнство миропомазання освячення миро царгородський патріарх

Список джерел і літератури: