Сотеріологія святителя Феофана Затворника в контексті святоотцівського вчення про спасіння протоієрей Іван Боровий, протоієрей

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сотеріологія святителя Феофана Затворника в контексті святоотцівського вчення про спасіння протоієрей Іван Боровий, протоієрей

Миколай Цап'юк

Анотація

православний церква богослов писання

Ключові слова: сотеріологія, вчення про Спасіння, Православна Церква, Святе Письмо, святоотцівська спадщина, душа людини.

Основна частина

Богові як всезнаючому, було відомо від вічності, що людина не встоїть у праведному і святому житті та своїм падінням піддасть засудженню і лиху себе і все своє потомство. Господь не хотів залишити впалу людину в такому стані, віддану на поталу злу і вічній загибелі.

«Спасти нас або залишити на загибель, - навчає єпископ Феофан Затворник, - було у волі Божій. І знаючи від вічності й те, що відпала людина знову навернеться до Нього, Творець на "Божественній предвічній Раді" визначив спасти її і вибрав для цього засоби»¹ (Діян. 2,23; Еф. 1,9-11).

«Спасіння (гр. "сотерія") у класичній давньогрецькій літературі має декілька значень: спасіння, визволення, збереження, захист, безпека, неушкодженість і т. п. "Спасати" буде - "созо", що означає: зберігати неушкодженим, у цілості, здоровим, і особливо "благополучно повертатися додому". В основі обох слів - "соте- рія" і "созо" - лежить "сос", що означає: "здоровий, цілий, неушкоджений" і більш за все - "той, хто залишився живим". Відповідно, головна ідея, уміщена в словах "спасіння" і "спасати" - це або збереження вже наявних, або відновлення раніше порушених цілісності, здоров'я, життя, блага, щастя. У тексті Святого Письма слова "спасіння" і "спасати" використовуються саме у вказаному значенні. Так, апостоли під час бурі на Генісаретському озері звертаються до Ісуса Христа з проханням: "рятуй нас, гинемо" (Мф. 8, 25), збережи нам життя, не дай потонути. Жінка, яка страждала багато років на кровотечу, доторкається до одягу Ісуса Христа з надією стати здоровою (Мф. 9,21-22), отримати зцілення. Бог визволяє ізраїльський народ від важкого єгипетського рабства (Суд. 10,12).

Це слово також означає дарування людині щастя, блаженства. "Тяжко багатому увійти в Царство Небесне", - говорить Христос, і на запитання здивованихучеників: "Так хто ж може спастися?" - відповідає: "Богові все можливе" (Мф. 19,23-26).

Перед цією розмовою, у бесіді Христа з юнаком, було підняте питання про вічне життя, або, кажучи іншими словами, про вічне блаженство. У такому контексті значення розглянутих нами слів виходить далеко за рамки звичайного буденного їх вживання, охоплюючи область високих духовно-моральних понять і відносин. Таким чином, у Святому Письмі слово "спасіння" означає, з одного боку, визволення "від усякого зла взагалі" як фізичного, так і морального, а з іншого - надання і ствердження усякого добра, блага, і, "спасати" тут - це усувати перше і давати місце другому»².

Сукупність благодатних дій Бога як Спасителя людей від гріха, прокляття і смерті, називається Божественним домобудівництвом людського спасіння.

«Але коли визначив Бог спасти нас смертю Сина Свого втіленого, тоді увесь устрій спасіння належало влаштувати вже за вимогами цього вихідного визначення, - що все складає план домобудівництва нашого спасіння, накресленого до створення

Письма к разным лицам о разных предметах веры и жизни. - М., 1997. - С. 269-270. часу, який завершується в часі і має з'явитися в усій величі у вічності» Толкование Послання святого апостола Павла к Ефесянам. Изд. 2-е. - М., 1989. - С. 161..

Господь готував Свій вибраний народ шляхом надприродним, шляхом божественного керівництва, через особливих богопросвічених людей-пророків, а всі інші народи - природним шляхом, дозволивши їм у духовному житті ходити власними шляхами, які врешті-решт під впливом Божого Промислу також привели їх до Вифлеємських ясел Богомладенця. За словами єпископа Феофана, «і язичники належали до того ж дерева людства, як воно організоване Богом після падіння і після потопу, - вони також прийняли перші обітниці, але потім відломилися. Вони, як нерозумний син, пішли з батьківського дому із узятою невеликою спадщиною - і Бог залишив їх ходити свавільними шляхами» Там само. - С. 166-167..

Безвихідь морального стану язичників святитель Феофан називав «тугою серця, що охоплювала ввесь язичницький світ» Там само. - С. 166-167.. Допустивши таке падіння людства, Бог проте поклав йому межі: бо інакше людство було б не здатним до засвоєння плодів викуплення. Поряд із розвитком зла живі були в язичництві прагнення до істини і добра, бажання істинного і заспокійливого блаженства, щире прагнення до досягнення Божества і єднання з Ним. Але задоволення цих природних прагнень богоподібної природи людини неможливе лише власними її силами. «Брався, наприклад, хтось дійти до пізнання істини, але всі намагання марні, оскільки вона не являла лиця свого, а під ногами не видно було до неї дороги» Там само. - С. 166-167.. У цьому язичницький світ переконався на власному досвіді після марних тисячолітніх зусиль і блукань. «Уся земля була в глибокому траурі» Небесный над нами покров святых и уроки от лица их во дни празднственного чествования их. Изд. 2-е. - М., 1900. - С. 111. Толкование Послання святого апостола Павла к Ефесянам. Изд. 2-е. - М., 1989. - С. 168.. «Язичники були схожі на того, хто потрапив у трясовину і засмоктується нею»*. Смерть, що очікувала на людину в кінці земного життя, була «грізною подією для тих, хто неви- разно уявляв, чи будуть вони жити після смерті і якщо будуть, то як їм там бути» Толкование Послання святого апостола Павла к Ефесянам. Изд. 2-е. - М., 1989. - С.168..

Коли прийшов на землю Спаситель світу, то в цей момент і юдеї, які визначено шукали, і язичники, що невизначено шукали, зустрічали Бажаного і ставали усі єдиним цілим.

«Уході влаштування нашого спасіння було так, що прийшов час привести до синівства юдеїв і язичників - прийшов Син Божий, звершив усе визначене в Раді Божій про наше спасіння і вознісся на небо, Духа Святого зіславши нам від Отця. Цей Дух потім і усиновив усіх, хто увірував» Толкование Послання святого апостола Павла к Галатам. Изд. 2-е. - М.,1989. - С. 295. Толкование Послання святого апостола Павла к Колоссянам // Толкование Посланий святого апостола Павла к Колоссянам и к Филимону. Изд. 2-е. М., - 1989. - С. 40..

Визволивши людей від рабства гріха, тобто від підкорення йому як нездоланній силі, Ісус Христос тим самим визволив їх від владарювання диявола. «Визволені ми від влади темної, - навчає преосвященний Феофан, - визволені через відпущення гріхів»¹¹.

Викупительна жертва Спасителя, як жертва, що принесена Богом у плоті, є жертвою всеохоплюючою і всезагальною. Спасительна сила її поширюється на всіх людей, на різноманітні їхні гріхи і на всі часи, так само як і на всі породжені гріхом наслідки. Його жертва стала вічним викупленням (Євр. 9,26). За словами апостола Павла, вона дарує «відпущення раніше від вчинених гріхів» (Рим. 3,25) або «злочинів, заподіяних за першого завіту» (Євр. 9,15).

Участь віруючого у викупленні досягається тісним єднанням його із Христом, на зразок єднання лози з гілками, голови з іншими членами тіла.

«Бог влаштував нам, - навчає святитель Феофан, - відпущення гріхів смертю Христовою і внаслідок цього приготував також і всі інші блага, приготувавши все, просить і благає нас прийти та насолодитися цими благами» Святитель Игнатий Брянчанинов. Слово о человеке. - М., изд-во Свято-Введенского монастыря Оптиной Пустыни, 1997. - С. 206., і до того навіть простягає Свою любов до нас, послугою для Себе вважає, якщо хтось скористається цим для свого особистого спасіння. Бог усе приготував у Христі Ісусі і послав апостолів просити всіх скористатися цими благами для свого спасіння.

Зрозуміти всю глибину таємниці нашого спасіння, розкрити суть викупительного подвигу Христового неможливо обмеженому людському розуму; навіть Ангели лише бажають, намагаються пізнати її. Тому людський розум може лише частково привідкрити завісу над цією таємницею. За визначенням святителя Феофана, «небо і земля - усе, що існує - у Христі Ісусі гармонійно поєднується. Далі все плинне в часі в Ньому має свою серцевину.

І тому Він є ключем до розуміння таємниць світобуття і світоправління»¹⁵.

Домобудівництво спасіння людей обіймає і пронизує собою всю історію людства, від початку до кінця.

Свята Церква має важливе значення в житті християнина.

«Чим є свята Церква? - запитує преосвященний Феофан і відповідає: - Це спільнота віруючих, з'єднаних між собою єдністю сповідання богоодкровенних істин, єдністю освячення боговстановленими таїнствами і єдністю управління та керівництва Богом дарованим пастирством» Толкование Послання святого апостола Павла к Ефесянам. Изд. 2-е. - М., 1989. - С. 80. Чин Православия //Домашняя беседа. - 1872. - Вып. 10. - С. 250. ^{Письма к разным лицам о разных предметах веры и жизни. - М., 1997. - С. 67.}.

Через Церкву здійснюється єднання людей у Христі, через Неї відбувається покликання до віри, подаються дари Святого Духа, здійснюється спасіння людини.

«Ми, усі, хто віруює - тіло Христове, - пише преосвященний Феофан, - Христос Господь є Головою цього тіла. Як у тілі усякий член живе не своїм, а спільним для всього тіла життям, і якщо відділиться від тіла, то помирає і зотліває, так і жоден віруючий не живе окремо, а живе спільним для всієї Церкви життям, і якщо відділиться від нього, завмирає духовно і гине»¹⁵.

Тому, хто бажає спастися, потрібно бути в живому єднанні з істинною Церквою.

«Потрібно через виконання волі Божої прагнути до чистоти і святості, і той, хто не зберігає себе в чистоті, залишається поза тілом Церкви, незалежно від того, відділений він формально чи ні» Начертание христианского нравоучения. - М., 2001. - С. 428..

Церква, яка торжествує - це плід Церкви, яка подорожує на землі, Церкви, яка духовно народжує і вдосконалює дітей своїх засобами, що від Бога даровані і Ним установлені, готує їх до вічного перебування в небесному Єрусалимі (Євр. 12,22). Церква Земна готує матеріал, а сама будівля Толкование Послання святого апостола Павла к Ефесянам. Изд. 2-е. - М., 1989. - С. 194. зводиться на небі. Як зауважує єпископ Феофан,

«Свята Церква на землі, те саме, що завод з виготовлення цегли. Храм Богові будується на небі, а цегла і все інше виробляється на землі, у святій Церкві» Письма к разным лицам о разных предметах веры и жизни. - М., 1997. - С. 443..

Сонми святих зростають у Церкві на землі, щоб засяяти переможною славою на небі. Церква буде зростати до закінчення віку: «Будівля ще не завершена, завершиться в кінці віків» Толкование Послання святого апостола Павла к Ефесянам. Изд. 2-е. - М., 1989. - С. 194..

Світліше і вище за всіх святих ангелів і людей засяяла в Церкві слава Преблагословенної Діви Марії.

«Матір Бога-Слова, - сповідують східні патріархи, - шануємо більше, ніж рабу Божу; хоч Богородиця є воістину рабою єдиного Бога, але Вона є і Матір'ю, яка народила плоттю Єдиного від Тройці. Тому і величаємо Її вищою незрівнянно за всіх Ангелів і святих, і віддаємо Їй шану більше, ніж рабі Божій. Іншого роду поклоніння, яке належить рабам Божим, стосується до святих ангелів, апостолів, пророків, мучеників і взагалі всіх святих» Послание Патриархов Восточно-Кафолической Церкви о православной вере. - СПб, 1838. - Член 18. - С. 60-61..

Божа Мати Пріснодіва Марія, за словами єпископа Феофана, є вищою за всі створіння.

«Вищим за херувимів і серафимів Бог нічого не створив; але Вона є чеснішою від херувимів і незрівнянно славнішою від серафимів; тому й допомога від Неї найрізноманітніша, швидка і надійна» Словов деньПокроваПресвятойБогородицы//Душеполезныйсобеседник.-1904.-С.297..

Внаслідок іпостасного поєднання природ Божественної і людської в Господі нашому Ісусі Христі - Пресвята Діва, від Якої благозволив воплотитися Єдинородний Син Божий, є Пріснодівою і Богоматір'ю. Преблагословенну Діву Марію Церква величає і визнає Богородицею. Таке ймення дане Їй не через те, що Божество Слова отримало від Неї початок тілесного буття, тому, що сприйняття Сином Божим людської природи в єдності Божественної іпостасі, як і обожнення цієї природи, відбулося в мить зачаття Сина в утробі Діви під час зішестя на Неї Святого Духа.

Святитель Феофан навчає: «Влаштування спасіння через втілення - справа Єдиного Бога. Творіння тут не мало місця. Але Божій Матері надано честь і в цьому: бо від Неї єство людське взяте Боголюдиною. Тому Вона вища за всіх і сила Її перед Господом виняткова, особлива. Синівство Їй Боголюдини і Йому Її материнство діють і до цього часу. І сила цих відносин перебуває завжди. Такий Син хіба не вчинить чогось для такої Матері? І така Матір хіба не виблагає чогось у такого Сина? Тому нам доречно промовляти: усе уповання моє на Тебе… будь мені Заступницею» Собрание писем святителя Феофана. - М.,1994. - Вып. 6. - С. 4-5..

Господь Ісус Христос Своїм втіленням, життям, хресною смертю, воскресінням і вознесінням зцілив людську природу, дав людині ту можливість, якої до цього часу в неї не було, а саме, через єднання з Ним, подолати роздвоєність своєї природи, досягнути цілісності через особистий подвиг. Але оскільки у світобутті все керується гармонійними законами, то й Домобудівництво нашого спасіння засновується на премудрих діях Промислу Божого. Звідси випливає, що шлях нашого особистого подвигу не може бути свавільною діяльністю, а повинен керуватися Христовим вченням, яке у своїй незмінності і чистоті зберігається в лоні Православної Церкви.

Святі Отці та Вчителі Церкви у своїй діяльності втілили досвід Христа, заглибились у лабіринти духовного життя і були живим взірцем благочестя для своїх сучасників. Вони у своїй прозорливості не забули про нас, залишили нам свої послання із висвітленням істинного шляху до Богоспілкування, щоб ми не блукали на манівцях раціоналізму, що породжується сухим, буквальним розумінням Священного Писання і щоб не потопали у морі алегорій, цьому плоді вільнодумства, але щоб ішли царським шляхом смиренного послуху Церкві Христовій, яка є стовпом і утвердженням Істини.

У сьогоденні ми зустрічаємо велику кількість людей, які перебувають у пошуках істини. Двадцять перше століття має свою особливість у плані релігійного життя. Збільшилося число тих, кому важко сприймати християнське вчення з тією простою вірою, про яку казав Господь наш Ісус Христос: Блаженні ті, що не бачили і увірували, вони не вимагають, мов апостол Фома, доказів істинності християнства. Церква повинна допомогти їм у цьому. Ми повинні явити їм Христа в собі через благочестиве життя, а також якомога повніше розкрити всі аспекти Євангельського вчення.

Є певний відсоток людей, які відкрито повстають проти християнства. Вони ніби й не відмовляються від понять моральності, проте їхнє розуміння її у своїх основах розходиться з Христовим ученням. Це явище викликане небажанням стати на шлях християнського подвижництва, основою якого є отримання і боротьба з пристрастями. Така опозиційна частина завжди існувала в житті Церкви, і Церква не відкидала її, а опікувалася нею, як тими, які не знають, що чинять.

Для успішного виконання місії Церкви у світі ми повинні якомога глибше опанувати святоотцівську спадщину, проаналізувати її значення для наших днів.

Святитель Феофан Затворник у своїх чисельних працях дбайливо зберіг і передав нам, своїм нащадкам, перлини духовної мудрості, пояснивши святоотцівський досвід відповідно до умов сьогодення. Перебуваючи в затворі, він своїм духовним зором бачив житейське море, що вирує за стінами його келії, а також ті немічні душі, що потопають у цьому морі пристрастей. І святительською десницею, пишучи свої твори, підіймав з безодні гріха безліч людей.

Основою для богомудрих писань святителя Феофана служили майже виключно твори східних церковних учителів та аскетів. Його богословські праці в повноті відтворюють дух і характер святоотців- ських аскетичних поглядів, які були предметом його ретельного всес- тороннього вивчення і постійної уваги. Єпископ Феофан був вірним і типовим послідовником отцівської традиції в аскетиці й богослів'ї.

У його творах викладаються основи святоотцівської психології, що є надзвичайно цінним для богословів. Особливістю світогляду святителя Феофана - є те, що його знайомство з аскетичною святоотцівською писемністю було визначним не лише за глибиною, але й за широтою охопленого ним аскетичного матеріалу.

Як рідкісний і видатний знавець аскетичної писемності, преосвящений Феофан не лише відтворив її особливості у своїх творах, але й втілив їх у своєму житті, засвідчивши істинність святоотцівської аскези власним духовним досвідом.

Усі аскетичні засади єпископа Феофана пережиті ним, почерпнуті із його власного духовного досвіду і закарбовані із самобутньою свіжістю і глибокою життєвістю. За кожною фразою Богонатхненного архіпастиря стоять його живий внутрішній досвід і духовний подвиг.

Гідним уваги є те, що святоотцівські погляди не просто були усвідомлені і засвоєні святителем Феофаном, вони всеціло охопили його світогляд, розчинилися в ньому і склали єдине й неподільне ціле. Звідси і той великий вплив, який справляли погляди святителя на тих, хто з ним знайомився. Тільки людина, яка сама перейшла через горнило духовного життя, може заговорити до людей з такою натхненною всепереможною силою, що збуджує духовну енергію і породжує готовність до подвигів, якою володів єпископ Феофан.

Щодо питання сотеріології, то, згідно зі словами святителя Феофана Затворника, спасіння має стати головною метою земного життя людини. Християнське вчення про спасіння є вченням про визволення людини від гріха, диявола, смерті і гніву Божого. Спасіння людини залежить від Бога і від самої людини. Відповідно до цього, головною проблемою у православному богослів'ї є вчення про те, що зробив Бог для спасіння людини і що повинна зробити сама людина, щоб спастися.

Спасіння людини є плодом обопільної дії благодаті і свободи, саме тому згідно зі слів святителя Феофана, не всі покликані стають вибраними, не всі досягають вічного блаженного життя. У Святому Писанні і у творах отців Церкви помітним є постійне прагнення переконати людину звершувати своє спасіння, тому що без власних зусиль ніхто не може спастися. Про Царство Боже Господь сказав, що воно береться силою, і лише ті, хто примушує себе, досягають його.

У творах святих отців Церкви постійно акцентується на важливості вільної волі людини у справі її спасіння, тому що без особистих зусиль ніхто спастися не може.

Протягом земного життя людина, яка прагне спасіння, повинна намагатися виконувати волю Божу, виявлену в заповідях Господніх. Християнин так має влаштувати своє життя, щоб воно слідувало певному плану, поступово зростало і вдосконалювалося, відповідаючи у своїх проявах Божому визначенню, яким є християнське, закарбоване у слові Божому Самим Господом і апостолами. Воля Божа складає основу всіх заповідей Господніх. Тому, на думку святителя Феофана, правилами для життя християнина повинні служити заповіді Христа Спасителя, виконувати які він обіцяє в Таїнстві Хрещення.

Преосвященний Феофан Затворник, викладаючи Святоотцівське вчення про синергію, пише, що створити нас Бог міг без нас, а спасти нас без нас не може. Звідси, за його словами, у справі нашого спасіння треба розрізняти два питання: або влаштування спасіння Господом Спасителем, домобудівництво спасіння і потім застосування цього до спасіння кожного, або учинення спасіння кожним. У першому все - від Господа Спасителя, а в другому - і наша участь є, і настільки важлива, що вона є умовою спасіння.

«Господь усім бажає спастися, - навчає владика Феофан, - після влаштування нашого спасіння через втілене домобудівництво, у Господа тепер одне піклування - усіх залучати до Себе для дарування їм спасіння. І Він дійсно притягує. Жоден грішник не позбавлений цього».

Для Господа кожна людська душа дорожча за весь світ. Християни повинні постійно пам'ятати, що ми маємо Спасителя - премудрого, всеблагого і всемогутнього, який нічого так не бажає, як спасіння кожного з нас.

У своїх творах святитель Феофан виступає самостійним глибоким православним богословом-мислителем споглядального напрямку, таким богословом, у якого богословські православні поняття глибоко проникли через свідомість, прийняли оригінальну форму і отримали своєрідну систему. Твори єпископа Феофана дихають духом благодаті, що робить слово його натхненним, таким, яке проникає в серце читача. У них проявляються нездоланна сила щирості і правди, глибока сила переконання, палке бажання спасіння ближньому і внаслідок цього безпосередній могутній вплив на душу читача.

У моральноповчальних творах преосвящений Феофан зобразив ідеал істинного християнського життя і шляхи, що ведуть до його досягнення. Він хотів окреслити образ християнського життя, вказати напрямок духовного шляху і в цьому його незрівнянне історичне значення.

Досліджуючи душевні і духовні здібності людини, у контексті святоотцівського вчення, святитель глибоко проникає в її внутрішній світ. Цей розгляд відрізняється силою і, широтою самоспостереження. Автор ніби спускається в темні переплетені лабіринти духу і незважаючи на слабке світло лампади, усюди встигає відрізняти в них дуже тонкі прояви моральних основ.

Оскільки моральне вчення християнства полягає в безперервному зв'язку з християнськими догматами, то в працях преосвяще- ного Феофана в різних місцях ми знаходимо розкриття догматичного вчення. Особливістю розкриття святителем християнської догматики є чіткість поглядів на найважчі і ключові пункти цієї богословської науки. У працях єпископа Феофана деякі пункти догматичного вчення отримали не лише повне і грунтовне розкриття, але й такі формули, яких православна вітчизняна догматика до цього не мала. Зокрема, це потрібно сказати стосовно істин: участі всіх Осіб Святої Тройці в різних моментах нашого спасіння з перевагою однієї із Осіб Святої Тройці в тому чи іншому моменті нашого спасіння.

Список джерел і літератури

православний церква богослов писання

1. Начертание христианского нравоучения. - М., 2001.

2. Небесный над нами покров святых и уроки от лица их во дни празднственного чествования их. Изд. 2-е. - М., 1900.

3. Письма к разным лицам о разных предметах веры и жизни. - М., 1997.

4. Слово в день Покрова Пресвятой Богородицы // Душеполезный собеседник. - 1904. - С. 296-300.

5. Собрание писем святителя Феофана. - М.,1994. - Вып. 6.

6. Толкование Послання святого апостола Павла к Галатам. Изд. 2-е. - М.,1989.

7. Толкование Послання святого апостола Павла к Ефесянам. Изд. 2-е. - М., 1989.

8. Толкование Послання святого апостола Павла к Колоссянам // Толкование Посланий святого апостола Павла к Колоссянам и к Филимону. Изд. 2-е. М., - 1989.

9. Чин Православия //Домашняя беседа. - 1872. - Вып. 10. - С. 250-253.

10. Святитель Игнатий Брянчанинов. Слово о человеке. - М., изд-во Свято- Введенского монастыря Оптиной Пустыни, 1997.

11. Сочинения св. Иустина философа и мученика. - М., 1994.

12. Послание Патриархов Восточно-Кафолической Церкви о православной вере. - СПб, 1838. - Член 18.

Размещено на Allbest.ru