Євангельські християни-баптисти та радянська влада на Донеччині в період "застою"

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЄВАНГЕЛЬСЬКІ ХРИСТИЯНИ-БАПТИСТИ ТА РАДЯНСЬКА ВЛАДА НА ДОНЕЧЧИНІ В ПЕРІОД «ЗАСТОЮ»

К.С. Нікіфоров

Анотація

баптистський донецький радянський релігія

Метою статті є аналіз складних та багатогранних стосунків різноманітних баптистських громад Донецької області з радянською владою в обличчі уповноваженого Ради у справах релігій по Донецькій області в період загострення кризи радянської системи у 1965-1985рр. Саме в цей період формується два основних релігійних центри баптистів в Радянському Союзі - відносно лояльна Всесоюзна рада євангельських християн-баптистів (ВР ЄХБ) та опозиційно налаштований Союз Церков євангельських християн-баптистів (СЦ ЄХБ).

За кількістю членів баптистських громад Донеччина посідала друге місце в Українській РСР, тож уповноважений Ради у справах релігій мав особливу конфесійну стратегію щодо баптистів.

Окрім того, автор з'ясовує, що 1960-1970-і рр.. стали періодом, коли тиск радянської влади на баптистські організації краю набув двох основних форм - адміністрування їхньої діяльності з метою виявлення порушень та подальшого покарання вірних та намагання поставити діяльність баптистів регіону на легальні рейки.

Ключові слова: євангельські християни-баптисти, Донецька область, релігійна політика, радянська влада

Annotation

K. Nikiforov EVANGELICAL CHRISTIAN BAPTISTS AND THE SOVIET AUTHORITIES IN THE DONETSK REGION DURING THE ERA OF STAGNATION

The purpose of the article is to analyze the complex and multifaceted relationships of the various Baptist communities of the Donetsk region with the Soviet authorities represented by a commissioner of the Council for Religious Affairs in the Donetsk region during the period of aggravation of the crisis of the Soviet system in 1965-1985. During this period there two main Baptist religious centers in the Soviet Union are formed - a relatively loyal All-Union Council of Evangelical Christian Baptist (C ECB)and opposition-minded Union of Churches of Evangelical Christian Baptists(UC ECB). It should be noted that the commissioner is grossly interfering in the process of uniting the religious communities of C ECB and the UC ECB.

By the number of members of the Baptist communities, Donetsk was second in the Ukrainian SSR, so a commissioner of the Council for Religious Affairs had a special confessional strategy for the Baptists.

In addition, the author finds that the 1960-1970s became a period when the pressure of Soviet power on the Baptist organizations of the region gained two main forms - the administration of their activities in order to identify violations and subsequent punishment of the faithful and the attempt to put the Baptists in the region on the legal rails.

The article gives numerous examples of cooperation betweena commissioner and the Baptist leaders and communities of the region. The employees of a commissioner were monitoring the number of believers, their social composition, the content of preaches on services, and so on.

It was concluded that, despite a certain mitigation of the control over the religious life of the Baptist,a Commissioner continued repressive policies towards them.

Key words: Evangelical Christians Baptists, Donetsk region, religious politics, Soviet authoriries.

Постановка проблеми

Бойові дії на сході України та політичні події в Донецькій та Луганській областях наново поставили перед українськими науковцями проблему регіональних відмінностей історичної пам'яті. Корені тих катастрофічних для українського політичного життя явищ, які спостерігаються в українському Донбасі, лежать глибше, ніж у вдалому політичному маркетингу та інформаційній політиці окремих політичних акторів. Саме тому історична наука повинна по-новому подивитися на минуле Донецької та Луганської областей, адже саме усвідомлення й аналіз минулого може стати ключем до пошуку причин, а відповідно і шляхів подолання цієї ситуації.

Донецько-Придніпровський мезорайон (до нього відносять Донецьку, Дніпропетровську, Запорізьку та Кіровоградську області) відрізняла наявність великого відсотка протестантських общин у мережі релігійних організацій регіону [1, с.13], саме тому Донеччина була однією з ключових областей, де розгорталася активна діяльність зареєстрованих та незареєстрованих баптистських громад та, відповідно, боротьба з останніми з боку уповноваженого.

Зазначимо, що в період «застою» на території Донецької області активізується діяльність протестантських громад, які частково продовжували залишатися в підпіллі. Тож можемо вважати тему актуальною та доцільною для всебічного вивчення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Історія протестантських релігійних організацій всіх в різні часи ставала об'єктом дослідження українських науковців. Зокрема, розвиток протестантських громад в Україні в 20-30 роки ХХ ст.. вивчав Р.А. Сітарчук [2]. Загалом доволі повний історіографічний огляд проблематики діяльності пізньопротестантських громад на території України в науковій літературі 1990-х рр. належить авторству Ю.А. Зінько[3].

Зважаючи на особливе переслідування у 60-80 рр. ХХ ст. протестантів різного спрямування та намагання радянської влади досягнути лояльності багаточисельних розрізнених протестантських громад, важливою в цей час є тема важких стосунків між ними, яка стала об'єктом дослідження українського вченого Ю.В. Вільхового [4].

Тема діяльності різних протестантських громад власне на Донеччині в пізньорадянський період є предметом пошуків таких істориків як С.В. Петров [5]та О.І. Панич [6]. Автори на основі великого корпусу архівних матеріалів досліджують нелегкі стосунки між зареєстрованими і незареєстрованими баптистськими, євангелістськими та п'ятидесятицькими громадами з одного боку та радянською державою з іншого.

Виклад основного матеріалу

В цьому контексті необхідно нагадати, що 1960-і рр. стали десятиріччям серйозних випробувань, з якими зіштовхнулися євангельські християни-баптисти в усьому СРСР. Після несамовитого тиску органів держбезпеки на громади баптистів, Всесоюзна Рада євангельських християн - баптистів (ВРЄХБ) на початку 1961 р. надсилає до вірян таємний лист, згідно з яким небажаними називаються традиційні для баптистів практики залучення до служб дітей, роботи з молоддю та новонаверненими. У відповідь на це зароджується та інституалізується радикальна релігійна опозиція до ВРЄХБ - Рада Церков Євангельських християн-баптистів (РЦ ЄХБ) [5, с. 316-317]. Саме боротьба з такими «сектантами-розкольниками» буде чи не найважливішим завданням уповноважених в областях та республіках.

Станом на 1972 р. Донецька область займала друге після Ровенської місце по УРСР за кількістю членів зареєстрованих громад ЄХБ, яких нараховувалося 9087 (з 97001 особи по Україні взагалі, що становить 9,4%), за кількістю ж самих громад область поділяла третє місце з Черкаською областю, поступаючись тільки Ровенській та Київській областям- 64 громади (з 1033 по УРСР - 6,2%) [7, арк.33-44]. Отже, Донецька область відрізнялася великою щільністю членів баптистських громад, що легально діяли, на одну громаду - 142 людини, тоді як в середньому по Україні - 94 людини на громаду.

Саме тому стратегія радянських органів влади в цей період формується за класичним принципом divide et impera. У 1966 р. починається активний наступ на незареєстровані громади Ради Церков, 14 березня Рада у справах релігій видає секретну постанову №50/с, а 26 березня Президіум Верховної Ради УРСР видає схожий наказ, в якому йдеться зокрема про «незаконну діяльність сектантів-розкольників ЄХБ» [8, арк.5].

Уповноважений Ради відповідно до директивних установ центральної влади починає діяльність по виявленню «вожаків розколу» та роботи з ними для подальшого їхнього приєднання до ВРЄХБ. У зв'язку з цим формується певний комплекс заходів, до яких входили: збір даних про «вожаків», профілактичні бесіди з лідерами незареєстрованих громад, атеїстична агітація та пропаганда, та суспільний остракізм, якому повинні були піддаватися лідери та члени громад ЄХБ (обговорення в робітничих колективах, за місцем проживання, публікації про «антирадянські вчинки» в місцевій пресі тощо). Наприклад, 14 січня 1974 р. в м. Слов'янську було зафіксовано несанкціоноване молитовне зібрання прихильників Ради Церков, стаття про його керівника, робітника Слов'янського керамічного комбінату, була опублікована в газетах «Социалистический Донбасс», «Радянська Донеччина», «Коммунист» та «Славянский керамик» [9, арк.13].

У зв'язку з цим, проблемне питання реєстрації громад ЄХБ переходить в нову площину - саме в припиненні гальмування юридичних нюансів реєстрації вбачався ключ до лояльності місцевих баптистів та відповідно пониження «градусу опозиційності» (див. додаток А). Вже у 1968 р. одним з пріоритетних завдань на рік уповноважений Г.О. Гомля ставить реєстрацію громад ЄХБ в Комсомольскому (нині - Кальміуське) та Слов'янську [8, арк.4]. І хоча в Постанові Ради у справах релігій при Раді Міністрів СРСР №21 від 16.10.1965 йдеться, що «реєстрації підлягають всі баптистські релігійні громади та групи віруючих за умови беззастережного визнання і дотримання ними радянського законодавства про культи. Невизнання віруючими церковної влади і авторитетів, мала чисельність того чи іншого релігійного об'єднання, відсутність спеціального молитовного будинку не можуть служити підставою для відмови в реєстрації релігійного об'єднання» [10, арк.5-6], на справі саме «визнання авторитетів» було наріжним камінням при реєстрації тієї чи іншої громади.

Особлива увага, як зазначалося вище, приділялася лідерам «розкольників», адже громади відділялися від ВРЄХБ переважно через симпатії та позицію пресвітера. Найяскравішим з таких лідерів в Донецькій області був Михайло Тимофійович Шаптала, який протягом 1960-1970-х рр. вів активну релігійну діяльність, яка була класифікована владою як антирадянська. В м. Донецьку активними діячами руху Ради Церков були громадяни Сениченко та Ломанов, в м. Дружківка - громадянин Куманішин, сел. Амвросіївка - громадянин Степнін, в м. Жданов (сучасне м. Маріуполь) - громадянин Савченко [11, арк.6].

Намагання місцевої влади позбавитися активних діячів протестантського релігійного підпілля шляхом адміністративних та дисциплінарних стягнень не увінчувалися успіхом. Пресвітер незареєстрованої баптистської громади Куйбишевського району м. Донецька С.Є. Ломанов в розмові з уповноваженим заявив: «Жорстокість, до якої вдається влада до віруючих, користі не принесе, адже серед віруючих йде бурхливий процес, краще вирішувати питання без штрафів та покарань. Не буде великої користі з того, що мене посадять у в 'язницю, адже замість мене прийдуть інші, більш озлоблені.» [12, арк.38].

Можемо простежити зміни в кількості громад серед прибічників Ради Церков лонгітюдно. Так, в 1968 р. уповноважений звітує про 15 груп [8, арк.1], 1969 - про 12 [11, арк.2], в 1977 - про 10 [13, арк.5], у 1979 - про 9 [14, арк.4]. І вже в 1981 р. в щорічному плані на прийдешній рік уповноважений Л. Серпілін ставить завдання у найближчі два роки остаточно ліквідувати підпільну протестантську мережу в регіоні [15, арк.2]. Але необхідно зазначити, що незалежно від кількості громад протягом 1967-1979 рр. кількість прибічників підпільної організації ЄХБ залишалася відносно сталою - приблизно 300 осіб (згідно з донесеннями уповноваженого).

Особливо неоднозначна ситуація складається з ВРЄХБ, яка в цей час переходить до латентного співробітництва з місцевою владою. Зокрема, один за одним бачимо випадки донесень з боку пресвітерів громад ЄХБ на своїх «колег» з Ради Церков. Для ілюстрації вищенаведеної тези автор зупиниться на мікроісторичному аналізі діяльності двох найвідоміших персоналій ЄХБ регіону, які, згідно з документами уповноваженого, мали неформальні контакти з владою.

Так, старший пресвітер ЄХБ по Донецькій області, знаний в усьому Радянському Союзі проповідник І.Я. Татарченко на засіданні Ради у справах релігій у Москві звинувачував своїх колишніх «братів у Христі» у бажанні захопити владу у ВРЄХБ та висловлював там само своє обурення діяльністю «Ради родичів бранців, які засуджені за Слово Боже в СРСР», активною учасницею якої була матір відомого пастора Георгія Вінса [16, арк.19].

Примітний також випадок, пов'язаний з О.Ф. Прокоф'євим - одним з активних діячів Ради Церков. Перебуваючи в ув'язненні в м. Чистякове Донецької області, Олексій Федорович Прокоф'єв, перед своїм етапуванням до Красноярського краю, розсилав по громадах листа з проповіддю, в якій, не вдаючись до відвертих закликів боротьби з діючою владою, наголошує на необхідності посилення спільної молитви. Намагаючись дізнатися про мотиви його проповіді, подальші плани та настрої серед баптистів з Ради Церков, уповноваженим до О.Ф. Прокоф'єва було скеровано пресвітера Макіївської громади ВРЄХБ Мітіна. Після довгої зустрічі в слідчому ізоляторі, Мітін виклав весь зміст розмови з опозиційним пресвітером Г.О. Гомлі у письмовій формі з усіма подробицями, вимагаючи при цьому з боку радянської влади забезпечення конфіденційності такого його кроку [17, арк.29-32].

Повільно та проблематично, але процес «об'єднання» громад ЄХБ з іншими протестантськими общинами відбувався. Неусипний контроль та ініціативність проявляв щодо нього уповноважений. Так, після посилення тиску на незареєстровані релігійні об'єднання, М.Т. Шаптала вимушений був в липні 1972р. разом з усією харцизькою громадою (170 чол.) вийти з релігійного підпілля та об'єднатися з зареєстрованою общиною ЄХБ [18, арк.4]. Про особливу роль в об'єднанні громад старшого пресвітера ЄХБ по області І.Я. Татарченка відзначав уповноважений [18, арк.5].

По риториці звітів у Москву та Київ можемо побачити, що об'єднання було вкрай штучним, віряни з обох сторін після довгої ідеологічної обробки не йшли на контакт з представниками «іншої» общини. Випадок був настільки показовим, що привернув увагу апарату уповноваженого по УРСР, який тримав ситуацію в м. Харцизьк під власним контролем. Зокрема, коли на богослужіння до нової громади (де більшість складали колишні «розкольники») прийшов вищезгаданий старший пресвітер ЄХБ по області І.Я. Татарченко, М. Шаптала передав йому записку з проханням не виступати з проповіддю, щоб не порушити спокій в і без того напруженій ситуації. Реакція І. Татарченка була блискавична - вже наступного дня Михайло Шаптала був викликаний на зустріч з інспектором уповноваженого Ради по УРСР І. Мнишенком, який в цей час перебував з перевіркою в Донецьку. Результатом бесіди стале публічне вибачення Шаптали перед Татарченком [18, арк.4]. Враховуючи довготривалу опозицію М.Т. Шаптали до радянської влади та його образ як активного громадського та релігійного нонконформіста, віруючі Ради Церков ЄХБ відмовлялися вірити в те, що Михайло Тимофійович Шатпала домовився з владою. Розповсюдження інформації про об'єднання громад назвали пасткою, а сам М. Шаптала просто змінив місце проживання та засновав власну громаду на півдні України [18, арк.5].

В 1976 р. справа об'єднання баптистських громад ВРЄХБ та РЦ ЄХБ закінчилася обранням пресвітером М.Т. Шаптали, який заявив, що, не дивлячись на диференційованість поглядів членів громади, він буде приймати міри перевиховання по відношенню до тих, хто до того часу підтримував «розкольників» для того, щоб «вони стали на правильні позиції» [19, арк.29].

Можемо з великою долею вірогідності припустити, що такий епізод є прикладом прихованого адміністрування та тиску з боку працівників апарату Ради у справах релігій.

Втім, навіть подібне ситуативне ставлення деяких видних діячів ЄХБ на Донеччині до радянської влади не змінювало жорсткої та незламної лінії цієї релігійної організації по відношенню до власної незалежності. Яскравим прикладом може слугувати випадок, коли баптисти відстояли право на обрання керівника власної організації в Донецькій області, незважаючи на втручання в цей внутрішньо-церковний процес з боку уповноваженого були вибори старшого пресвітера ЄХБ по Донецькій області в 1974 р.

20 грудня 1972 р. від крововиливу в мозок помер старший пресвітер ВРЄХБ по Донецькій області І.Я. Татарченко. Його похорони стали важливою подією, яка спонукала багатьох пресвітерів ЄХБ з усього Радянського Союзу приїхати до Донецька (всього були присутні близько 500 осіб) [20, арк.91]. Одразу після смерті проповідника серед пресвітерів почалися розмови про нового кандидата на цю високу посаду. До старшого пресвітера по Україні М.М. Мельникова надійшов лист від 19 кліриків з вимогою вибрати на цю посаду пресвітера громади ЄХБ Червоногвардійського району м. Макіївка С.Ф. Карпенка, або пресвітера громади м. Краматорськ П.М. Рибалка, а заступником старшого пресвітера донецького проповідника Д.С. Кіяшка [20, арк.91].

Однак такі інтенції баптистської верхівки не відповідали бажанням уповноваженого. Г.О. Гомля волів бачити старшим пресвітером В.Т. Мітіна, якого було згадано вище в контексті його донесень на ув'язненого Прокоф'єва. Звичайно, що перебування на посаді В.Т. Мітіна, який довів своїми справами лояльність до влади, допомагало б уповноваженому контролювати релігійне життя та настрої всередині неоднорідної баптистської спільноти [20, арк. 98].

Цікавими видаються нам ті характеристики на кандидатів, які подає Г.О. Гомля своєму начальству в Києві та Москві. Так, В. Мітін, за словами Григорія Гомлі, «знає радянське законодавство про релігійні культи [...] виконує його сам та запобігає його порушенню», «про внутрішні процеси в громадах [...] інформує об'єктивно», «вміє правильно побудувати взаємини з місцевими органами влади та уповноваженим Ради» [20, арк.98]. Тоді як про його опонентів уповноважений докладає: «ані Карпенко, ані Рибалко як по своїм політичним мотивам, так і по ерудиції не підходять. Вони своєрідно розуміють законодавство про релігійні культи та неодноразово намагалися його порушити. Так, Карпенко притягувався до адміністративної відповідальності за організоване навчання дітей релігії. Рибалко ігнорує місцеві органи влади, сприяв організації чоловічого хору» [20, арк. 98].

На початку 1973 р. Г.О. Гомля помітив затягування процесу виборів старшого пресвітеру з боку пресвітерської ради області через небажання бачити на цій посаді владну креатуру. Уповноважений зазначає: «Не виключена можливість направлення на цю посаду особи іншої області. Ця людина буде займати нейтральну позицію, її легше буде виховувати; маючи контакт із нами, вона буде сприяти ліквідації екстремістських проявів з боку окремих пресвітерів» [21, арк.198].

Після довгого опору членів пресвітерської Ради обранню В.Т. Мітіна, уповноважений в доповідній записці до члена Ради у справах релігій Т.О. Тарасова доповідає, що не має претензій до обрання на посаду старшого пресвітера по області С.Ф. Карпенка [22, арк. 144].

Нарешті, 23 березня 1974 року в м. Костянтинівка Донецької області в присутності старшого пресвітера ЄХБ по Україні М.М. Мельникова Степана Федоровича Карпенка (1929 р. н.) було обрано старшим пресвітером ЄХБ по області [23, арк. 38].

Цей епізод з життя баптистської спільноти на Донеччині яскраво ілюструє автономістські прагнення цієї конфесії, від яких вона, не зважаючи на поступки радянській владі, не відмовилася. Але разом з тим можемо побачити в ситуації, що склалася з виборами старшого пресвітера ЄХБ по області і недостатністю адміністративних методів уповноваженого Ради у справах релігій для тотального впливу на релігійні громади.

9 лютого 1985 р в м. Донецьк відбулася обласна нарада представників релігійних об'єднань ЄХБ Донецької області, на якій були обговорені наступні питання: звіт старшого пресвітера і обласної пресвітерської ради, вибори старшого пресвітера і обласної пресвітерської ради, обрання делегатів на 43-й всесоюзний з'їзд ВРЄХБ, обрання делегатів на республіканську нараду ЄХБ, інформація старшого пресвітера по Україні Я.К. Духонченка про стан справ в громадах ЄХБ по республіці. Зі звітною доповіддю на нараді виступив старший пресвітер по області С.Ф. Карпенко [24, арк.65]. На 43-ому Всеоюзному з'їзді ЄХБ від Донецької області були присутні 22 людини [24, арк.127].

Від апарату уповноваженого на нараді був присутній інспектор по культам І.А. Козловський [24, арк.66]. Не зважаючи на епізодичні прояви толерантності з боку радянської влади, її позиція по відношенню до громад Всесоюзної Ради євангельських християн-баптистів на території області і далі втілювалася в намаганні загального контролю за їхньою діяльністю. Радянські державні та партійні органи турбувало розширення мережі баптистських громад, активізація релігійного життя в них, збільшення обсягів видання баптистських друкованих органів. Зокрема, в 1976 р. уповноважений звернувся за консультацією щодо збільшення тиражу журналу «Братський вісник». На цей запит викладачі кафедри наукового атеїзму Донецького державного університету В.І. Бояренцев та І.Ю. Чарських заявили, що не можна збільшувати тираж журналу, оскільки він був наглядним прикладом розповсюдження релігійної ідеології, а також надали рекомендації щодо урізноманітнення статей матеріалами релігійно-патріотичного характеру. Продовжував уповноважений і контролювати зміст проповідей баптистських пресвітерів. Було підраховано, що протягом 1976 р. в зареєстрованих громадах ЄХБ 360 проповідників прочитали 34 000 проповідей [26, арк.207]. Деякі з них викликали в уповноваженого критичні зауваження. Так, проповідник з м. Макіївка Ковтков переконував вірян, що «людини на Місяці не було, так само як не було там місяцеходу», а пресвітер І.М. Блажко на проповіді сказав: «подивіться, браття та сестри, живемо ми добре, все в будинках є - і холодильники, и телевізори. Але нема вдома і в серці радості, оскільки нема віри, падає вона» [26, арк.206].Остання заява дала підставу уповноваженому зробити висновок про поглиблення кризи релігії.

На позиції українських баптистів вплинуло також прийняття Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі, відомі як «Гельсінські угоди», який заклав підвалини для створення ОБСЄ. Олена Панич зазначає, що саме після Гельсінських угод, інформація про утиски баптистів в СРСР стала активно розповсюджуватися в закордонних засобах масової інформації [27, с.87].

Як зазначав уповноважений по Донецькій області, деякі групи баптистів області, які він називає «екстремістами», пропагували ідеї демократизації церкви. Прикладом такої лібералізації можуть слугувати події вересня 1975 р., коли в Донецькій області відбувся зліт баптистської молоді. У відповідь на невдоволення з боку уповноваженого щодо заходів, спрямованих на дітей та молодь, баптистській проповідник Кригін заявив, що церква в СРСР відділена від держави і остання не мусить «втручатися в діяльність церкви» [28, арк.36].

Висновок

Отже, протягом 1960-сер.1980-х рр. на території Донецької області продовжувала активну діяльність баптистська спільнота, яка за кількістю громад та віруючих була однією з найбільших в Українській РСР. З боку радянської влади в особі уповноваженого Ради по Донецькій області та його апарату щодо євангельських християн- баптистів була обрана політика внесення каталізування розколу всередині баптистської спільноти. Так, завжди опозиційна ВРЄХБ перейшла до тактичних проявів лояльності до радянської системи, через що тиск на неї уповноваженого був, відповідно, набагато меншим. Водночас, саме в 60-80 рр. ХХ ст. уповноважений починає втручатися у внутрішньо-конфесійні процеси ВРЄХБ, наприклад, підтримує одних і не підтримує інших кандидатів на посад старшого пресвітера по області. Водночас прихильники опозиційної Ради Церков ЄХБ продовжували зазнавати утисків та адміністрування з боку влади, який виявлявся в намаганні цілковитого контролю над релігійним життям всередині незареєстрованих громад, забороні їхньої діяльності тощо. Втім з початком лібералізації суспільно-політичного життя другої половини 1980-х рр., адміністративний тиск з боку уповноваженого стає дедалі меншим.

Список використаної літератури

1. Павлов С. В. Організація релігійно-географічної сфери в Україні: дис... канд. геогр. наук: спец 11.02.00 / Сергій Валентинович Павлов; Київський університет ім. Т. Шевченка. Київ, 1999. 227 с. ; Pavlov S. V. Orhanizatsiia relihiino-heohrafichnoi sfery v Ukraini: dys... kand. heohr. nauk: spets 11.02.00 / Serhii Valentynovych Pavlov; Kyivskyi universytet im. T. Shevchenka. Kyiv, 1999. 227 s.

2. Сітарчук Р. А. Діяльність протестантських конфесій у Радянській Україні в контексті ії державної політики (20-30-і рр. ХХ ст.): дис... канд. іст. наук: спец. 09.00.11 / Роман Анатолійович Сітарчук; Ін-т філософії ім. Г. С. Сковороди Національної Академії Наук України. Київ, 2001. 222 с. ; Sitarchuk R. A. Diialnist protestantskykh konfesii u Radianskii Ukraini v konteksti ii derzhavnoi polityky (20-30-i rr. ХХ st.): dys... kand. ist. nauk: spets. 09.00.11 / Roman Anatoliiovych Sitarchuk; In-t filosofii im. H. S. Skovorody Natsionalnoi Akademii Nauk Ukrainy. Kyiv, 2001. 222 s..

3. Зінько Ю. А. Християнська пізньопротестантська церква України в радянську добу. Історіографічнний нарис / Ю. А. Зінько // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського. Сер.: Педагогіка і психологія. 2000. Вип. ІІ. C. 249-254 ; Zinko Yu. A. Khrystyianska piznoprotestantska tserkva Ukrainy v radiansku dobu. Istoriohrafichnnyi narys / Yu. A. Zinko // Naukovi zapysky Vinnytskoho derzhavnoho pedahohichnoho universytetu im. M. Kotsiubynskoho. Ser.: Pedahohika i psykholohiia. 2000. Vyp. II. C. 249-254

4. Вільховий Ю. В. Політика радянської держави щодо протестантських церков в Україні (середина 40-70-их років ХХ ст.): дис.канд. іст. наук: спец. 09.00.11 / Юрій Віталійович Вільховий ; Ін-т філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України. Київ, 2003. 298 с. ; Vilkhovyi Yu. V. Polityka radianskoi derzhavy shchodo protestantskykh tserkov v Ukraini (seredyna 40-70-ykh rokiv ХХ st.): dys.kand. ist. nauk: spets. 09.00.11 / Yurii Vitaliiovych Vilkhovyi ; In-t filosofii im. H. S. Skovorody NAN Ukrainy. Kyiv, 2003. 298 s.

5. Петров С. В. Євангельські церкви в контексті кризи державно-церковних відносин в СРСР наприкінці 50-х - першій половині 60-х років ХХ століття / С. В. Петров // Історичні і політологічні дослідження. 2013. №1. С. 310-320 ; Petrov S. V. Yevanhelski tserkvy v konteksti kryzy derzhavno-tserkovnykh vidnosyn v SRSR naprykintsi 50-kh - pershii polovyni 60-kh rokiv KhKh stolittia / S. V. Petrov // Istorychni i politolohichni doslidzhennia. 2013. №1. S. 310-320.

6. Панич О. І. Практичні аспекти реалізації політики державного атеїзму щодо євангельських християн-баптистів у 1960-1980-х роках на Донеччині / О. І. Панич // Нові сторінки історії Донбасу. 2008. Вип. 15-16. С. 215-222 ; Panych O. I. Praktychni aspekty realizatsii polityky derzhavnoho ateizmu shchodo yevanhelskykh khrystyian-baptystiv u 1960- 1980-kh rokakh na Donechchyni / O. I. Panych // Novi storinky istorii Donbasu. 2008. Vyp. 15-16. S. 215-222.

7. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі - ЦДАВО). Ф. Р-4648 - Оп. 5 - Спр. 293 - 158 арк. ; Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv vyshchykh orhaniv vlady ta upravlinnia Ukrainy (dali - TsDAVO). F. R-4648 - Op. 5 - Spr. 293 - 158 ark.

8. Державний архів Донецької області (далі - ДАДО). Ф. Р-4021. Оп. 1. Спр. 230. 13 арк. ; Derzhavnyi arkhiv Donetskoi oblasti (dali - DADO). F. R-4021. Op. 1. Spr. 230. 13 ark.

9. ЦДАВО. Ф. Р-4648. Оп. 7. Спр. 6. 205 арк. ; TSDAVO. F. R-4648. Op. 7. Spr. 6. 205 ark.

10. ЦДАВО. Ф. Р-4648. Оп. 5. Спр. 71. 20 арк. ; TSDAVO. F. R-4648. Op. 5. Spr. 71. 20 ark.

11. ДАДО. Ф. Р-4021. Оп. 1. Спр. 240. 12 арк. ; DADO. F. R-4021. Op. 1. Spr. 240. 12 ark.

12. ЦДАВО. Ф. Р-4648. Оп. 5. Спр. 358. 63 арк. ; TSDAVO. F. R-4648. Op. Spr. 358. 63 ark.

13. ДАДО. Ф. Р-4021. Оп. 1. Спр. 365. 12 арк. ; DADO. F. R-4021. Op. 1. Spr. 365. 12 ark.

14. ДАДО. Ф. Р-4021. Оп. 1. Спр. 387. 18 арк. ; DADO. F. R-4021. Op. 1. Spr. 387. 18 ark.

15. ДАДО. Ф. Р-4021. Оп. 1. Спр. 387. 9 арк. ; DADO. F. R-4021. Op. 1. Spr. 387. 9 ark.

16. ЦДАВО. Ф. Р-4648. Оп. 5. Спр. 148. 19 арк. ; TSDAVO. F. R-4648. Op. Spr.148. 19 ark.

17. ЦДАВО. Ф. Р-4648. Оп. 5. Спр. 47. 87 арк. ; TSDAVO. F. R-4648. Op. 5. Spr. 47. 87 ark.

18. ЦДАВО. Ф. Р-4648. Оп. 5. Спр. 297. 15 арк. ; TSDAVO. F. R-4648. Op. 5. Spr. 297. 15 ark.

19. ЦДАВО. Ф. Р-4648. Оп. 7. Спр.2 5. 252 арк. ; TSDAVO. F. R-4648. Op. 7. Spr. 25. 252 ark.

20. ЦДАВО. Ф. Р-4648. Оп. 5. Спр. 296. 109 арк. ; TSDAVO. F. R-4648. Op. 5. Spr. 296. 109 ark.

21. ЦДАВО. Ф. Р-4648. Оп. 5. Спр. 331. 209 арк. ; TSDAVO. F. R-4648. Op. 5. Spr. 331. 209 ark.

22. ЦДАВО. Ф. Р-4648. Оп. 5. Спр. 332. 165 арк. ; TSDAVO. F. R-4648. Op. 5. Spr. 332. 165 ark.

23. ЦДАВО. Ф. Р-4648. Оп. 5. Спр. 370. 131 арк. ; TSDAVO. F. R-4648. Op. 5. Spr. 370. 131 ark.

24. ЦДАВО. Ф. Р-4648. Оп. 7. Спр. 304. 180 арк. ; TSDAVO. F. R-4648. Op. 7. Spr. 304. 180 ark.

25. ЦДАВО. Ф. Р-4648. Оп. 7. Спр. 339. 229 арк. ; TSDAVO. F. R-4648. Op. 7. Spr. 339. 229 ark.

26. ЦДАВО. Ф. Р-4648. Оп. 7. Спр. 23. 209 арк. ; TSDAVO. F. R-4648. Op. 7. Spr. 23. 209 ark.

27. Панич О. І. Міжнародна діяльність ЄХБ в умовах радянської політики державного атеїзму / О. І. Панич // Український історичний журнал. 2017. № 5. С. 7290 ; Panych O. I. Mizhnarodna diialnist YeKhB v umovakh radianskoi polityky derzhavnoho ateizmu / O. I. Panych // Ukrainskyi istorychnyi zhurnal. 2017. № 5. S. 72-90.

28. ЦДАВО. Ф. Р-4648. Оп. 7. Спр. 2. 278 арк. ; TSDAVO. F. R-4648. Op. 7. Spr. 2. 278 ark.

Размещено на Allbest.ru