Релігійні меншини в Україні: актуальні проблеми

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕЛІГІЙНІ МЕНШИНИ В УКРАЇНІ: АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ

Пивоварова Н.П., канд. соціол. наук, доцент, головний науковий співробітник науково-дослідного відділу соціологічних досліджень, моніторингу та прогнозування Науково-дослідного інституту соціально-економічного розвитку міста

Титаренко В.В., д-р філософ. наук, професор, старший науковий співробітник відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.М. Сковороди НАН України

Филипович Л.О., д-р філософ. наук, професор, провідний науковий співробітник відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, віце-президент Української асоціації релігієзнавців

Ключові слова: релігійні меншини, релігійна більшість, державно-конфесійні відносини, релігійні організації, правовий статус.

Pyvovarova N.P., PhD. (Sociology), associate professor, the lead scientific fellow of the department of sociological research, monitoring and forecasting of Research institute of socio-economic city.

Tytarenko V.V., Dr Habil (Philosophy), professor, senior scientific fellow, Religious Studies Department of Philosophy, Institute of Philosophy, National Academy of Sciences of Ukraine.

Fylypovych L.O., Dr Habil (Philosophy), professor, leading scientific fellow, Religious Studies Department, Institute of Philosophy, National Academy of Sciences of Ukraine, vice-president of Ukrainian Association of Researchers of Religion.

RELIGIOUS MINORITIES IN UKRAINE: CURRENT ISSUES.

The article presents the results of a sociological study on the main issues relevant to religious minorities in modern Ukraine. The main ones are legal aspects related to legislation, state registration, acquiring the status of a legal entity, obtaining or acquiring land for use or construction of a religious building, etc. Among other pressing problems faced by religious minorities in their lives and activities are social, humanitarian (including educational), and economic (property, financial). Respondents -- believers representing religious minorities reported violations of the right to provide for the religious needs of believers during military service (in particular, chaplaincy); harassment in the exercise of the right to participate in charitable activities (including volunteering, in particular, to work with at-risk groups -- people with drug and alcohol addictions, former prisoners, etc.); difficulties with the exercise of the right to acquire and use religious objects, in particular, the restriction of the «permissible» list of objects to be imported by Christian, mostly Orthodox, tradition; violation of the right of believers representing religious minorities to self-expression and/or prejudice of the public and/or denial of employment due to the appearance of believers, under the requirements of the faith; presentation of unverified or biased information about religious minorities in the media as a source of negative public opinion concerning religious minorities. The article concludes that the state policy in the religious sphere on religious minorities is insufficiently developed, which slows down the process of Ukraine's integration into the European international community and strengthens the marginalization of religious minorities. Moreover, the realization of the rights and freedoms of religious minorities requires the cooperation of experts, civil servants, the media, and believers of religious minorities.

Keywords: religious minorities, religious majority, state-confessional relations, religious organizations, legal status.

Релігійні меншини України здавна є елементом її релігійного ландшафту, фактором духовного життя, суб'єктом міжрелігійних, державно-церковних відносин. Як об'єкт вивчення вони в певному ракурсі виникають у сучасному медіаконтенті, дискурсах дослідників релігії, зокрема, серед філософів, релігієзнавців, юристів, істориків, культурологів, соціологів, у звітних статистичних профільних довідниках державних служб. У 2021 р. релігійні меншини нашої держави стали центром дослідницької уваги спеціалізованого фокусного науково-дослідного проєкту «Релігійні меншини України та державно-конфесійні відносини» Презентація підсумкового звіту за результатами наукового дослідження «Релігійні меншини України та державно-конфесійні відносини». URL: https://rmu.uarr.info/pidsumkoviy-zvit/; https://www.facebook.com/RMU.uarr.info/, соціологічне дослідження в якому стало вагомим компонентом.

Вивченню різних аспектів релігійного поля нашої держави присвячено значну кількість наукових праць таких сучасних українських релігієзнавців і соціологів, як А. Арістова, Л. Виговський, С. Здіорук, В. Єленський, А. Колодний, О. Недавня, Ю. Решетніков, О. Саган, П. Яроцький та інші. Вони порушили проблеми толерантності, міжконфесійних взаємин, державно-церковних відносин, взаємодії церкви та інших суспільних інституцій, дослідження етнічного фактора розвитку релігійного плюралізму, діяльності окремих конфесій, аналізу релігійних конфліктів тощо.

Досвід емпіричних досліджень релігійності, взаємодії релігії та інших сфер людської життєдіяльності представлений у працях українських соціологів, зокрема, Л. Бевзенко, О. Дурманенка, Л. Кондратика, А. Ніколаєвської, М. Паращевіна, О. Решетняк, Л. Рязанової, С. Сальнікової, С. Щудло, Н. Черниш, А. Юраша.

Дослідженню проблем релігійності та релігійних практик, культової та позакультової діяльності крізь призму відносин «держава - церква», їх ролі у формуванні громадянських якостей особистості, взаємодії релігії та інших сфер людської життєдіяльності тощо присвячені наукові праці авторів цієї статті.

Значний внесок у моніторинг релігійності українського суспільства соціологічними методами здійснюють такі соціологічні інституції, як Український центр економічних та політичних досліджень імені Олександра Разумкова (Центр Разумкова), Інститут соціології НАН України, ГО «Український інститут соціальних досліджень імені Олександра Яременка», Київський міжнародний інститут соціології.

Питанням релігійних меншин України присвячена праця «Релігійні меншини України» [1], в якій розглядається природа феномену релігійних меншин і особливості їх появи та функціонування в Україні, правове забезпечення свободи їх виникнення й діяльності в поліконфесійному просторі. Подається коротка історія та розкривається специфіка віровчення, обрядової практики й суспільного функціонування меншин, що виникли на ґрунті православ'я, католицизму або протестантизму. Описано особливості релігійних меншин, які наявні в Україні, як конкретизований вияв мусульманського або іудейського віросповідання, або як етноконфесійні духовні утворення.

Емпіричною базою цієї статті є соціологічне дослідження, проведене в червні - липні 2021 р. в рамках проєкту «Релігійні меншини України та державно-конфесійні відносини», в якому представники релігійних меншин України стали об'єктом вивчення. Проєкт тривав протягом 2021 р. та впроваджувався Українською асоціацією релігієзнавців за підтримки Фонду прав людини Посольства Королівства Нідерландів у партнерстві з Всеукраїнською радою релігійних об'єднань і відділенням релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України. Основна його ідея - представити релігійні меншини українському суспільству, визначити їхні нагальні потреби, донести до влади особливості їхніх інтересів, запитів і потреб, «включити» меншини в соціальну та духовну структуру суспільства. Соціологічне дослідження Соціологічне дослідження реалізовувалось як різновид кейс-стаді із застосуванням трьох методів збору інформації. Збір соціологічної інформації здійснювався такими методами: анкетування вірян громад релігійних меншин за допомогою гугл-форми з використанням оціночних шкал і неструктурованих запи-тань; дві фокус-групові дискусії з вірянами громад релігійних меншин (сімнадцять учасників, які представили одинадцять деномінацій релігійних меншин); експертне опитування - анкетування за допомогою гугл-форми з використанням оціночних шкал і неструктурованих запитань. Анкетуванням охоплено дві цільові групи респондентів: 1) віряни громад релігійних меншин - 211 анкет (головним у відборі респон-дентів був принцип самоідентифікації особи); 2) експерти - 135 осіб. Експертами виступили: 1) представ-ники центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування (з питань релігій) - 50 осіб; 2) лідери громад релігійних меншин - особи з адміністративним та організаційним досвідом - 52 особи; 3) спеціалісти з питань свободи совісті та релігій (зокрема, науковці, юристи, бого-слови, представники медіа тощо) - 33 особи. стало вагомим джерелом інформації про сьогодення, життєдіяльність, потреби й запити релігійних меншин. Мета статті - за результатами соціологічного дослідження виокремити й охарактеризувати актуальні для релігійних меншин України проблеми.

Результати дослідження

Як духовно-соціальний феномен релігійні меншини потребують уваги суспільства та держави, а також поглибленого вивчення, яке починається з визначення самого поняття. Поняття «релігійні меншини» є похідним від поняття національних або етнічних меншин, які юридично закріплені в міжнародних та українських документах. На відміну від них, поняття «релігійні меншини» не є присутнім в українському законодавстві, але використовується в інформаційному та науковому дискурсі. Водночас воно часто виражає інтереси національної / етнічної меншини. Крім того, поняття «релігійні меншини» є відносним, а наявність релігійних меншин можливе тільки відносно релігійної більшості. «Релігійні меншини» вважаються парною категорією до поняття «релігійна більшість»: при визначенні, які саме релігійні організації належать до релігійних меншин, потрібно з'ясувати, що є релігійною більшістю для цього регіону або для цієї країни. При визначенні «релігійна більшість» або «релігійна меншість» України науковці мають неабиякі складнощі, оскільки необхідно враховувати певні маркери/контексти: історичний, географічний, регіональний, конфесійний. Крім того, релігійні меншини не є сталою одиницею. З огляду на різні причини, вони можуть втрачати статус меншини в результаті кількісного зростання своїх послідовників та / або територіального поширення. У релігієзнавчому словнику зауважено, що релігійні меншини - «об'єднання вірян певної конфесійної зорієнтованості, яке в певній країні або її регіоні, або у світі в цілому має незначну поширеність і невелику кількість своїх послідовників, при цьому співіснує з глобальними релігійними системами» [2]. релігійна меншина вірянин совість

За даними звіту Державної служби України з етнополітики та свободи совісті про мережу релігійних організацій, станом на 01.01.2021 р. у реаліях України релігійну більшість становлять християни (близько 97% релігійної мережі в Україні репрезентовано саме християнськими конфесіями), а представники інших релігій належать до релігійних меншин Звіт про мережу релігійних організацій в Україні станом на 1 січня 2021 року. Державна служба України з етнополітики та свободи совісті. URL: https://dess.gov.ua/statistics-2020/. Проте християнство не є гомогенним, представлено різними напрямами та течіями, де релігійну більшість (насамперед, за кількістю громад) становлять православні. За даними соціологічних досліджень Українського центру економічних та політичних досліджень імені Олександра Разумкова, переважна частка населення України релігійно ідентифікує себе з православ'ям - 60% [3, с. 36]. Водночас православ'я є неоднорідним, може мати градацію на «більшість» і «меншість». Крім того, різниться й регіональне співвідношення релігійних організацій православного (і не тільки) спрямування, тому в релігійному контексті можна говорити про «меншини в меншині». Цей термін згадано в Рекомендації 1201 Парламентської Асамблеї Ради Європи 1993 р. Релігійну суть меншини в меншині можна пояснити так: це - «релігійні організації, що є формально представниками релігійної більшості (в масштабах країни), але в окремих частинах цієї ж країни відчувають незручності, незахищеність, притаманні ситуаціям релігійних меншин. Прикладом цьому є тенденція до домінування на Сході України УПЦ МП, а на Заході - УГКЦ, що спричинює наявність інших релігійних спільнот у цих регіонах в статусі меншин» [4, с. 7].

Статус релігійної меншини в Україні може мати міжнародний вимір. Наприклад, іудеї, буддисти, індуїсти, навіть католики та протестанти постають в Україні меншістю, хоча десь вони є панівною релігією більшості.

У соціологічному дослідженні під поняттям «релігійні меншини» розумілися, з огляду на наведене релігієзнавче визначення, об'єднання вірян певної конфесійної зорієнтованості, віросповідна та культова практика яких мають свою самодостатність і самобутність, які за своєю чисельністю, рівнем поширеності, впливу в релігійному середовищі територіально не посідають домінуючого становища. Під поняттям «релігійна більшість» позиціонувалися віруючі таких релігійних організацій, що територіально широко та багаточисельно представлені в Україні, зокрема, віряни ПЦУ, УПЦ МП, УГКЦ, РКЦ, деяких протестантських деномінацій. У контексті такого понятійного підходу до релігійних меншин, які функціонують в Україні, були віднесені: 1) релігії (релігійні організації) національних меншин (іудаїзм, караїмське віросповідання, іслам, вірменська церква, німецькі лютерани, релігія ромів, старообрядці тощо); 2) релігійні новоутворення: неохристиянські рухи, релігії орієнталістського напряму, езотеричні об'єднання, неоязичницькі вірування, синтетичні неорелігії, саєнтологічні рухи тощо; 3) регіональні релігійні меншини конфесій, що домінують в Україні (наприклад, общини УГКЦ, ПЦУ тощо у Східних областях України або УПЦ МП в Галичині) При проведенні дослідження вірянам пропонувалося ознайомлення з визначеннями понять «релігійна більшість», де фігурувало формулювання - «деякі протестантські деномінації» та «релігійні меншини», де також зазначалося формулювання «історично присутні в релігійному полі України спільноти певних протестантських конфесій і християнських деномінацій» та надавалося право на основі самоідентифікації позиціонувати себе як вірянина та власну релігійну спільноту (як «релігійної більшості» чи «релігійних меншин») й взяти участь або відмовитися від участі у дослідженні. За самоідентифікацією до релігійних меншин віднесли себе представники таких релігійних громад, як Свідки Єгови, Євангельські християни- баптисти, Християни Віри Євангельської, Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів (мормони), Церква адвентистів сьомого дня..

Під час дослідження «Соціологічні дані про статус, потреби та очікування релігійних меншин» отримано оцінки експертами та вірянами спільнот релігійних меншин стосовно: законодавства України у сфері свободи совісті та діяльності релігійних організацій; реалізації рівності прав усіх об'єднань вірян; державно-конфесійних відносин в Україні; рівня підтримки та лояльності з боку держави до релігійних організацій і міжрелігійних об'єднань; рівня державно-конфесійної та міжконфесійної комунікації в суспільстві; рівня релігійної толерантності в українському суспільстві; рівня релігійної толерантності між релігійною більшістю та релігійними меншинами в українському суспільстві; відчуття безпеки та захищеності в Україні представниками релігійних меншин. Вивчені пропозиції експертів і вірян релігійних меншин щодо змін у Законі України «Про свободу совісті та релігійні організації» для покращення становища спільнот релігійних меншин і щодо гармонізації міжконфесійних відносин та підвищення рівня релігійної толерантності в Україні [ 5].

Одним із завдань соціологічного дослідження було визначити актуальні проблеми релігійних меншин у сьогоденних реаліях їхнього буття. Узагальнений перелік зазначених респондентами актуальних проблем, з якими стикаються релігійні меншини в українському суспільстві, з урахуванням широкого контексту їх соціального функціонування представлено в табл. 1 (згідно з якісним дослідженням, респонденти самостійно зазначали проблеми, з якими стикалися спільноти релігійних меншин; наведено від найчастіше згадуваних до менш згадуваних):

- недотримання (зволікання/затягування/ігнорування) реалізації майнових прав - права на отримання у власність або в користування (оренду) земельних ділянок, приміщень для забезпечення обрядово-побутових потреб (будівництво, експлуатація культових споруд, оренда приміщень для богослужінь тощо);

- труднощі з реєстрацією/перереєстрацією статутів релігійних організацій взаємопов'язані з проблемою недостатньої компетентності спеціалістів у релігієзнавчій проблематиці, насамперед, державних реєстраторів, юристів, правоохоронців, бухгалтерів, аудиторів та інших, особливо за межами столиці;

- порушення права на забезпечення релігійних потреб вірян під час військової служби (зокрема, капеланство);

- складнощі в реалізації права на діяльність в економічній сфері (зокрема, створення та функціонування товариств і підприємств, які займаються законною діяльністю, що приносить фінансові доходи тощо);

- утиски в реалізації права на участь у доброчинній діяльності (волонтерство, зокрема щодо роботи з групами ризику - споживачами наркотичних засобів, психотропних речовин, алкогольних напоїв, колишніми в'язнями та ін.);

- перешкоди в реалізації права на придбання та використання предметів релігійного призначення, зокрема, обмеження списку предметів, дозволених для ввезення християнською, переважно православною традицією;

- орієнтація забезпечення права на реалізацію обрядово-культових потреб вірян (щодо святкових і вихідних днів у державі), насамперед, християнською традицією;

- порушення права вірян на самовираження та/або упереджене ставлення громадськості, та/або відмова у працевлаштуванні внаслідок зовнішнього вигляду вірян, відповідно до вимог віри;

- подання невивіреної або заангажованої інформації про релігійні меншини в ЗМІ як джерело формування негативної громадської думки у ставленні до релігійних меншин. На протилежному боці - відсутність просвітницької інформації про релігійні меншини для формування позитивної громадської думки та підвищення рівня релігійної толерантності.

Таблиця 1. Проблеми, з якими нині спільноти релігійних меншин стикаються в Україні *

* За результатами якісного опитування («відкрите» запитання), наведено цитати-відповіді.

У якісному та кількісному компонентах дослідження запитання щодо нагальних проблем пропонувались у різний спосіб. У якісному опитуванні респондентам пропонувалося «відкрите» запитання з проханням зазначити приклади проблем, з якими стикалися їхні спільноти; у кількісному дослідженні - перелік гарантованих українським законодавством у сфері свободи совісті та діяльності релігійних організацій прав з проханням диференціювати реалізацію певного права за 5-бальною шкалою, де 1 - зовсім не реалізовано, 5 - повністю реалізовано (рис. 1).

При порівнянні результатів найактуальнішими серед наявних проблем релігійних меншин є забезпечення майнових прав (реалізація цього права, відповідно до кількісного опитування, забезпечена на рівні 3,2 бала з 5 балів), труднощі в реалізації права на діяльність в економічній сфері (зокрема, створення та функціонування товариств і підприємств, які займаються законною діяльністю, що приносить фінансові доходи - 3,4 бала), права на забезпечення релігійних потреб вірян під час військової служби (3,4 бала) та права на використання ЗМІ для популяризації власної діяльності, просвітництва, місіонерської діяльності (3,4 бала). У якісному дослідженні другою з найчастіше згаданих проблем для релігійних меншин згадувалися перешкоди при реєстрації / перереєстрації статутів релігійних організацій, що пов'язані з проблемою недостатньої компетентності спеціалістів у релігієзнавчій проблематиці, насамперед, державних реєстраторів, юристів, правоохоронців, бухгалтерів, аудиторів та ін., особливо за межами столиці. У формалізованому вигляді забезпечення права на реєстрацію організації віряни релігійних меншин оцінили на 3,8 бала.

Рис. 1. Оцінка вірянами релігійних меншин реалізації в Україні прав, гарантованих законодавством України у сфері свободи совісті та діяльності релігійних організацій, бали*

* Середні оцінки в балах розраховані в програмі SPSS шляхом зважування відповідей, порахованих у відсотках, за 5-бальними шкалами. Розрахунки здійснено відповідно до часток респондентів, що надали відповіді, n - кількість осіб, які надали відповіді.

Згідно із Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації», правовий статус релігійних меншин є ідентичним правовому статусу будь-якої релігійної організації. Попри те, що «цей Закон України суттєво не переглядався з 1991 р., за винятком зміни процедури реєстрації релігійних організацій як юридичних осіб у 2019 р., чимало його декларативних положень потребують конкретизації з метою створення правових механізмів для їх реалізації» [6], мусимо зазначити, що «упродовж 1991-2021 рр. в текст Закону України внесено 20 змін і доповнень, з огляду на динамічний характер сфери державно-конфесійних відносин в Україні. Більшість з таких змін мала технічний характер.

Серед нововведень, які стосувались актуальних питань державно-релігійного комплексу, зазначимо: унормування можливості почергового користування культовими спорудами; удосконалення реєстраційної процедури статутів релігійних організацій; можливості зміни релігійними громадами юрисдикційної підлеглості; питання щодо повідомлення про проведення мирних зібрань релігійного характеру; зміни у статуті (положенні) релігійної організації, керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України, в державі, що здійснила військову агресію проти України тощо» Владиченко Л.Д. Про свободу совісті та релігійні організації. Закон України. Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/%D0%9F%D1%80%D0%BE_%D1%81%D0%B2%D0%BE%

D0%B 1%D0%BE%D0%B4%D1%83_%D1%81%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%81%D1%82%D1%9 6_%D1%82%D0%B0_%D1%80%D0%B5%D0%BB%D1%96%D0%B3%D1%96%D0%B9%D0%BD% D1 %96_%D0%BE%D 1 %80%D0%B 3%D0%B0%D0%BD%D 1 %96%D0%B7%D0%B0%D 1 %86%D 1% 96%D1%97._%D0%97%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%BD_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0 %D 1 %97%D0%BD%D0%B 8. Станом на 2021 р. зміни стосувалися підлеглості релігійних організацій і процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи Там само..

Крім базового Закону України, «десятки інших законодавчих актів врегульовують специфічні аспекти життя вірян і діяльності релігійних організацій, чимало практичних питань залишаються в компетенції органів місцевого самоврядування, рішення яких часто відображають інтереси релігійної більшості. З огляду на це, саме на л о- кальному рівні релігійні меншини можуть відчувати труднощі в реалізації своїх прав повною мірою та не завжди знаходити підтримку з боку місцевої влади порівняно з представниками релігійної більшості» Там само..

Соціальна сфера діяльності релігійних організацій - це потенційний «простір єднання» для релігійних меншин і релігійної більшості. Важливе значення в цьому контексті має діяльність реабілітаційних центрів, де проводиться робота з десоціалізованими особами.

За даними Центру психічного здоров'я і моніторингу наркотиків та алкоголю МОЗ України, в Україні діє близько 500 реабілітаційних центрів. Їх може бути набагато більше, частина з них має статус звичайних громадських організацій. Для низки релігійних меншин функціонування таких центрів - органічна складова їхньої діяльності, яка є основою євангельського служіння. Проте наявність реабілітаційних центрів, де перебувають переважно десоціалізовані особи, поблизу звичайних поселень влада на місцях і самі жителі сприймають негативно. Крім того, через численні випадки втручання чиновників у діяльність християнських реабілітаційних центрів, пов'язану з цим бюрократичну тяганину державних структур, а також вторгнення та провокації з боку силових структур необхідно врегулювати це питання на законодавчому рівні.

Дійсність спонукає підняти питання функціонування реабілітаційних центрів і поставити у правову площину - через законодавче закріплення такої форми соціального служіння, поширення практики підтримки національних меншин і на релігійні меншини - через грантову, фінансову допомогу тощо. Зі свого боку консолідація міжконфесійних, міжрелігійних зусиль для налагодження соціального служіння сприятиме урегулюванню й інших питань (наприклад, медичного, військового капеланства), які для напрацювання конкретніших рекомендацій потребують додаткового дослідження та глибшого аналізу.

Виваженості політики у сфері державно-конфесійних відносин сприятиме й релігієзнавча експертиза:

«Під час залучення експертів необхідно звертати увагу на склад і діяльність релігійних організацій, адже під ними можуть реєструватися організації нерелігійного напряму».

Наведена відповідь представників релігійних меншин ілюструє їх побоювання, що під релігійною організацією може зареєструватися далека від релігії інституція. Плутанина і хаос у реєстрації здатні провокувати поширення неправдивої інформації, яка поширюватиметься на інші релігійні меншини та здатна принижувати їх честь і гідність, завдати шкоди діловій репутації. Тому розробка й узгодження механізмів проведення релігієзнавчої експертизи, статус якої сьогодні ще не узгоджений, сприятиме підвищенню ступеня обґрунтованості управлінських рішень.

Питання щодо конституювання релігієзнавчої експертизи в Україні порушувалося в експертному середовищі неодноразово. Обговорення положень релігієзнавчої експертизи мало звершитися прийняттям Положення, його законодавчим закріпленням. Проте нині цей процес призупинився, що негативно впливає на структурування цілісного розвинутого експертного середовища в Україні. Нині чинним законодавством чітко не визначено підстави, конкретний порядок проведення релігієзнавчої експертизи, не окреслено коло осіб, уповноважених на безпосереднє проведення експертизи, нормативно не закріплено форму експертного висновку. На практиці релігієзнавчі експертизи виконувалися відділенням релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України впродовж всього періоду його існування. Експертиза здійснювалася Експертною радою з питань свободи совісті та діяльності релігійних організацій Департаменту у справах релігій і національностей Міністерства культури України. Проведено близько 40 засідань і обговорено понад сотні питань, важливих як для виконавчих структур зокрема, так і для суспільства в цілому. Відповідно до прийнятих Експертною радою рішень/резолюцій запропоновано законодавчі ініціативи, окремі з яких успішно втілено в життя. Рада припинила своє існування у 2020 р. внаслідок реорганізації Державного департаменту у справах релігій і національностей, при якій вона функціонувала. Новостворена Державна служба України з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) ініціювала створення консультативно-дорадчого органу - Експертної ради з питань свободи совісті. Проте питання формування та функціонування фахового релігієзнавчо-експертного середовища все ще залишається відкритим. Тому напрацювання, здійснені під час виконання проєкту «Релігійні меншини України та державно-конфесійні відносини», можуть виступити каталізатором активізації роботи відділу співпраці з релігійними спільнотами ДЕЕС у реалізації її моніторингової, аналітичної, медіаційної та просвітницької функцій у сфері свободи совісті.

Під час співпраці з релігійними меншинами в рамках проєкту виявлено їх готовність до діалогу, окреслено коло внутрішніх «проблем зростання», які можуть стояти на заваді їх інтеграції у суспільство:

«Державні органи мали б докласти більше зусиль у створенні конфесійних форумів або круглих столів для взаємооб'єднуючої релігійної атмосфери в регіонах. Є багато речей, які об'єднують релігійні конфесії - добробут українського народу»;

«На рівні держави слід заснувати комітети, які займалися б просвітницькою діяльністю... з приводу певної релігійної меншини. Таким чином, люди краще розуміли б одне одного, знали, хто їх оточує, як з ними спілкуватись і як реагувати на певні дії...»;

«Відсутність державних волонтерських програм, де релігійна більшість і релігійна меншість могли б брати участь.»;

«Слабка поінформованість суспільства про релігії меншин та упередження, які з цим пов'язані «;»Потрібно більше уваги від держави до збереження релігійної спадщини «.

Отже, без експертного супроводу розробки державної стратегії в релігійних питаннях важко вирішити проблемні аспекти у відносинах релігійних меншин із суспільством, державою. Рівень управлінських рішень залежить від готовності академічної науки ефективно функціонувати в нових умовах. Консолідовані зусилля релігієзнавчого експертного середовища здатні вплинути на культуру стратегічного мислення політичної еліти у прийнятті рішень з питань релігійного життя українського суспільства, у формуванні суспільного та державного «попиту» на релігієзнавчу аналітику, на розвиток системи результативного функціонування професійних кадрів для сфери суспільно-релігійних відносин.

Самі представники релігійних меншин висловлюють такі важливі для них потреби: «.проведення релігійних зібрань всеукраїнського масштабу»; «рівне ставлення державних органів до всіх релігій і конфесій»; «.створення комітету, до складу якого належать релігійні більшість і меншини»; «.створити телеканал для міжконфесійного спілкування»; «.більше спільних міжконфесійних заходів»; «щоб усі конфесії працювали в одному напрямі, з одними цілями та цінностями - любов, сім'я. Працювати разом, щоб уникнути «споживацького ставлення» до суспільства та релігійних спільнот».

За результатами соціологічного дослідження «Релігійні меншини України та державно-конфесійні відносини», які ґрунтуються на аналізі точок зору експертів і вірян-членів релігійних меншин, респонденти оцінили українське законодавство у цій сфері за 5-бальною шкалою (де 5 - найвищий бал) у 3,6 бала. Необхідність оновлення законодавства з метою підвищення рівня демократії експерти оцінили в 3,4 бала, віряни - у 3,0 (рис. 1). Це означає, що релігійні меншини на посередньому рівні задоволені своїм статусом в українському суспільстві. Отже, наявна суспільна потреба в правовому осмисленні нових принципів взаємодії держави та релігійних меншин, релігійних меншин і релігійної більшості.

Рис. 2. Оцінка законодавства України у сфері свободи совісті та діяльності релігійних організацій, бали*

* Середні оцінки в балах розраховані в програмі SPSS шляхом зважування відповідей, порахованих у відсотках за 5-бальними шкалами. Розрахунки здійснені відповідно до часток респондентів в «n» - кількість осіб, які надали відповіді.