Дмитро Поспєхов: філософ, психолог, богослов (до 200-річчя з дня народження)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дмитро Поспєхов: філософ, психолог, богослов

(до 200-річчя з дня народження)

Ткачук М.Л.

У статті, присвяченій 200-річному ювілею із дня народження філософа, психолога, богослова і перекладача Дмитра Васильовича Поспєхова (1821-1899), вперше в науковій літературі висвітлено віхи його академічної біографії та понад 50-річного (1845-1899) професорського служіння на кафедрі філософії Київської духовної академії. На підставі аналізу значного масиву друкованих джерел та архівних документів, свідчень колег і учнів Д. Поспєхова вперше розкрито зміст і специфіку його викладацької, педагогічної, адміністративної, редакційно-видавничої, перекладацької діяльності в Академії; доведено його вагому роль у підготовці професійних філософських і богословських кадрів, розбудові філософської освіти та поширенні філософських знань на східнослов'янських теренах. Приділяючи особливу увагу методиці викладання Д. Поспєховим філософських дисциплін, авторка увиразнює новаторський для тогочасних духовних шкіл характер його лекцій-бесід, їхній евристичний, релігійно-просвітницький і морально-виховний вплив на студентів. Окремий акцент зроблено на науково-редакційній роботі, біографічних і бібліографічних студіях Дмитра Поспєхова; розкрито його роль у збереженні та вивченні спадщини видатних філософів і богословів Київської духовної академії 1820-1840-хрр. - протоієрея Івана Скворцова (1795-1863), архімандрита Феофана (Петра Авсенєва, 1810-1852), Сильвестра Гогоцького (1813-1889). Вперше аналізуючи друковані праці Д. Поспєхова, авторка розкриває зміст і значення здійсненого ним богословсько-філософського дослідження біблійної Книги Премудрості Соломонової, в якому увиразнено безпосередній зв'язок цієї юдейської пам'ятки з філософськими вченнями Філона Александрійського, Платона і стоїків. Авторка звертає увагу також на значний дослідницький потенціал рукописної спадщини Дмитра Поспєхова, пов'язуючи з її вивченням перспективи визначення ролі київського професора у розбудові академічної психологічної науки і розширення сучасних наукових уявлень про зміст і специфіку викладання філософських дисциплін у Київській духовній академії другої половини ХІХ століття.

Ключові слова: Дмитро Поспєхов, Київська духовна академія, філософія, психологія, богослов'я, Книга Премудрості Соломонової.

Maryna Tkachuk

DMYTRO POSPIEKHOV: PHILOSOPHER, PSYCHOLOGIST, THEOLOGIST (TO THE 200th ANNIVERSARY)

The article dedicated to the 200th anniversary of Dmytro Vasyliovych Pospiekhov (1821-1899), a philosopher, psychologist, theologian and translator, for the first time in the scientific literature, highlights the milestones of his academic biography and more than 50 years (1845-1899) of professor's tenure at the Department of Philosophy of Kyiv Theological Academy. Based on the analysis of a significant array of printed sources and archival documents, memories of colleagues and students of Dmytro Pospiekhov, the content and specifics of his educational, administrative, editorial and publishing, translation activities at the Academy were revealed for the first time; his important role in the training of professional philosophers, the development of philosophical education and the spread of philosophical knowledge in the East Slavic territories was proven. Paying special attention to Dmytro Pospiekhov's methods of teaching ofphilosophical disciplines, the author emphasizes his lecturing methodology, innovative for the theological academies of the time, as well as the heuristic, religious, educational, and moral impact on the students. A special emphasis is placed on Dmytro Pospiekhov's scientific and editorial activities, his biographical and bibliographic studies, his role in the preservation and studying of the heritage ofprominent philosophers and theologians of Kyiv Theological Academy of the 1820s-1840s: Archpriest Ivan Skvortsov (1795-1863), Archimandrite Theophanes (Petro Avseniev, 1810-1852), Sylvestr Hohotskyi (1813-1889). Analyzing Dmytro Pospiekhov's printed works for the first time, the author reveals the content and significance of his theological and philosophical study of the Book of Wisdom, which emphasizes the direct connection of this Judaic source to the philosophical teachings of Philo of Alexandria, Plato, and the Stoics. The author also draws attention to the significant research potential of Dmytro Pospiekhov's manuscript heritage, linking it with the study of the prospects of determining his role in the development ofpsychological science in theological academies and the expansion of modern scientific ideas about the content and specifics of teaching of philosophical disciplines in Kyiv of the second half of the 19th Century.

Keywords: Dmytro Pospiekhov, Kyiv Theological Academy, philosophy, psychology, theology, The Book of Wisdom.

Серед видатних постатей Київської духовної академії (КДА, 1819-1924) особливе місце належить Дмитру Васильовичу Поспєхову (18211899), з ім'ям якого пов'язано довготривалий і важливий період її історії.

На жаль, професор із понад 50-річним академічним стажем, філософ, психолог, богослов, перекладач, Дмитро Поспєхов досі залишається майже невідомим шанувальникам історії та спадщини Київської духовної академії. Це й не дивно, якщо взяти до уваги, що його життя і творчість ніколи не поставали предметом спеціальних досліджень: присутність знаного колись київського професора в сучасному науковому дискурсі обмежується довідковими виданнями (Ткачук, 2002, 2016; Мень, 2002, с. 471) і кількома панорамними працями з історії вітчизняної академічної психології (Рождественский, 1999, с. 76-80, 198-199) та філософії (Ткачук, 2000, с. 64-65, 183-184, 204-213), не враховуючи, звісно, побіжних і помилкових згадок, «розсіяних» по деяких працях 1. Тож цьогорічний ювілей (200 років із дня народження) - вагомий привід привернути увагу до постаті Дмитра Поспєхова та нагадати про його поважну роль у розвитку філософської освіти, підготовці філософських кадрів і поширенні філософських знань на східнослов'янських теренах. поспєхов філософ богослов

Дмитро Васильович Поспєхов народився 22 жовтня (3 листопада) 1821 р. у сім'ї священника села Шокшово Суздальського повіту Владимирської губернії (нині - село Шекшово Гаврилово-Посадського району Івановської області Російської Федерації). Слідом за батьком, випускником Владимирської семінарії (1820) Василем Івановичем Поспєховим, із дитячих років торував духовну кар'єру. Початкову освіту Дмитро Поспєхов здобув у Суздальському духовному училищі, середню - у Владимирській духовній семінарії (1836-1841), де відзначився неабиякими здібностями до навчання. Як згадують сучасники, перебуваючи у вищому відділенні семінарії, він написав твір, присвячений тлумаченню догмата про два єства в Ісусі Христі, який настільки вразив викладачів богослов'я ґрунтовністю і гли-биною суджень, що став їхньою настільною книгою під час викладання цієї теми владимирським семінаристам. Передрікаючи своєму вихованцеві блискучу академічну кар'єру, професор богослов'я та інспектор (згодом - ректор) Владимирської семінарії ієромонах Євфимій (Бєліков) надав йому рекомендацію для дострокового (за рік до завершення семінарського курсу) вступу до Київської духовної академії, де він сам здобув вищу богословську освіту (Певницкий, 1899, с. 1201).

Успішно подолавши іспити, у вересні 1841 р. Дмитро Поспєхов вступив до Київської духовної академії, з якою пов'язав усе своє подальше життя. У студентські роки (1841-1845) він виявив не лише надзвичайні успіхи в опануванні навчальних дисциплін, засвідчені найвищими позиціями в академічних рейтингах (розрядних списках), а й такі характерні риси своєї натури, як любов до читання та широта й різнобічність розумових запитів і зацікавлень. Здобуваючи вищу богословську освіту, Д. Поспєхов приділяв значну увагу філософії, загальній словесності, гомілетиці, історичним наукам, класичним та новоєвропейським мовам. У постійному колі його читання завжди була не лише давня, а й сучасна література, а серед улюблених книжок - не тільки наукові, а й художні твори. Недаремно читацькими «кумирами» Дмитра Поспєхова студентських часів були Олександр Герцен і Микола Гоголь, а настільними книжками - славнозвісні «Письма об изучении природы» та «Мертвые души» (останній твір, до речі, викликав серед студентів КДА 1840-х рр. «положительный фурор») (Кудрявцев, 1899, с. 787).

Навчаючись у Київській духовній академії, Д. Поспєхов виявляв не лише неабиякі інтелектуальні здібності, а й надзвичайно сумлінне ставлення до занять, яке вражало як його однокурсників, так і викладачів. Зокрема, працюючи під керівництвом професора протоієрея Григорія Крамарєва над випусковим твором «Критическое обозрение устава Св. Владимира о церковных судах», Дмитро Поспєхов із таким натхненням опрацьовував історичні акти і документи з історії києворуської доби, що для збереження відповідних виписок і конспектів йому знадобилося дві великі скрині (Флоринский, 1901, с. 17). Не дивно, що цей твір здобув високу оцінку академічної Конференції, яка рекомендувала його автора до присудження магістерського ступеня , а керівництво КДА доручило йому оприлюднити уривки з твору під час публічного курсового іспиту, що відбувся 3 липня 1845 р. Видатні здібності та знання, виявлені Поспєховим під час студентських екзаменів, справили настільки потужне враження на митрополита Київського та Галицького Філарета (Амфітеатрова), що він ініціював його зарахування до викладацького штату КДА.

За рішенням Конференції Київської духовної академії від 11 липня 1845 р., з нового навчального року Дмитро Поспєхов мав обійняти посаду вчителя німецької мови. Однак у зв'язку зі звільненням від духовно-училищної служби професора протоієрея Івана Скворцова (з 29 жовтня 1845 р.) і, відповідно, відкриттям вакансії на кафедрі філософії, 24 вересня 1845 р. його було зараховано на посаду вчителя філософських наук (Формулярный список, 1870, л. 13 об.). Вочевидь керівництво КДА взяло до уваги видатні успіхи Поспєхова у вивченні філософських дисциплін, засвідчені його викладачами і старшими колегами - протоієреєм Іваном Скворцовим, Петром Авсенєвим (архімандритом Феофаном) та Сильвестром Гогоцьким.

Із кафедрою філософії Київської духовної академії пов'язана понад 50-річна викладацька діяльність та академічна кар'єра Дмитра Поспєхова. Тут він послідовно обіймав посади бакалавра (від 22 листопада 1845 р.), екстраординарного (від 4 жовтня 1851 р.), ординарного (від 28 вересня 1853 р.) і заслуженого ординарного (від 20 листопада 1870 р.) професора. Навіть після виходу у відставку (з 13 грудня 1895 р.) він до останніх своїх днів продовжував викладацьку діяльність на філософській кафедрі КДА у статусі позаштатного професора, читаючи без винагороди одну лекцію на тиждень.

За довгі роки педагогічної діяльності Д. Поспєхову судилося набути досвіду викладання майже всіх філософських дисциплін, що входили до сиггісиїит'ів православних духовних академій ХІХ ст. На початку академічної кар'єри йому було доручено розроблення і викладання курсу філософії отців і вчителів Церкви, який до того часу не читали ані в КДА, ані в інших православних духовних академіях. Однак через втручання митрополита Філарета (Амфітеатрова), впевненого, що «у св. отцев и учителей Церкви мы учимся не философии, а православному христианскому апостольскому святоотеческому соборному богословию», а отже, занепокоєного небезпечною, з його погляду, ініціативою підвідомчого богословського закладу, молодий викладач мусив обмежити свій предмет «обозрением философии Филона и прочих философов школы Александрийской» (Флоринский, 1901, с. 15). Як свідчення цього, згадаймо віднайдену нами в Центральному державному історичному архіві України (м. Київ) програму курсу Дмитра Поспєхова для студентів КДА «Историческое обозрение философии в продолжение первых веков христианства», розпочатого у першому півріччі 1846/1847 навчального року (Ткачук, 2000, с. 183184). Наприкінці 1840-х рр. Д. В. Поспєхов читав історію новочасної філософії (від Бекона до Канта) та логіку; згодом до цих предметів долучилися психологія та метафізика. Зі зміною поколінь, що відбулася на філософській кафедрі КДА у 1850-х рр., і зарахуванням на посади нещодавніх вихованців - Памфіла Юркевича (з вересня 1851 р.) і Матвія Троїцького (з листопада 1857 р.), Дмитро Поспєхов відійшов від викладання історико-філософських курсів, зосередившись на читанні психології та метафізики , а з набуттям чинності нового статуту духовних академій (1869) залишив за собою лише лекції з психології. За словами одного з його учнів і наступників за філософською кафедрою КДА Петра Кудрявцева, багаторічна викладацька діяльність Поспєхова у цій царині сприяла поступовому відходу від панівної у КДА перших десятиліть умоглядної психології й утвердженню в київському духовно-академічному середовищі засад психології досвідної (Кудрявцев, 1899, с. 794).

Варто зазначити, що вже з перших років академічної діяльності Д. Поспєхов виявив себе неординарним лектором і талановитим педагогом. Від 1840-х рр. його «візитівкою» серед студентства були так звані лекції-бесіди, що вирізнялися, з одного боку, ґрунтовністю і продуманістю змісту, а з іншого - жвавою й незашореною формою. Наслідуючи перипатетиків, свої лекції він виголошував без традиційних «зошитків», прогулюючись аудиторією і підтримуючи безпосередній зв'язок із слухачами. Ерудованість і глибоке знання матеріалу в поєднанні з демократичною манерою викладу і вимогливістю справляли на слухачів Д. В. Поспєхова неабияке враження, яке закарбовувалося на все їхнє життя. Доволі промовистими видаються у цьому сенсі спогади видатного історика Івана Малишевського, випускника і професора КДА, який був серед слухачів лекцій Дмитра Поспєхова з логіки, психології та історії новочасної філософії у 1849-1850 рр.: «Философствовал он с нами именно не из-за столика, и не чтением, а живой беседой на ходу. Помню, как, бывало, ходит он своей тихой и мерной походкой вперед и обратно вдоль аудитории между сторонами сидящих на партах студентов, на ходу держится бодро и прямо, минутами приостанавливается, от времени до времени обращается лицом то к той, то к другой стороне студентов, сопровождает речь действиями в виде интонации голоса, движения рукой, говоря глазами и лицом. Все это сильно оживляло наше внимание, помогало нам чувствовать себя в живом общении с душой и мыслию преподавателя. Понятно, как вместе с тем оживлялись и усиливались в нас впечатления философских учений и суждений наставника, в которых, притом, с необыкновенною ясностью и убедительностью логической соединялось ощущение истины, осязаемой в глубине души» (Титов, 1895, с. 525-526).

Таку промовисту характеристику Дмитра Поспєхова як викладача підтверджують і спогади однокурсника Івана Малишевського, відомого церковного педагога і журналіста протоієрея Дмитра Певницького. «Лекции Димитрия Васильевича, обладавшего тонким философским умом, - писав він, - были весьма интересны. По истории философии он, бывало, скажет одну лекцию, например, о Малебранше или Якоби, но охарактеризует так, что это останется у слушателей навсегда» (Певницкий, 1915, с. 83).

Рідному брату протоієрея Дмитра Певницького, професору КДА і видатному церковному вченому Василю Певницькому довелося не лише навчатися у Дмитра Поспєхова у 1851-1855 рр., а й понад чотири десятиліття співпрацювати з ним у рамках викладацької академічної корпорації. Згадуючи старшого колегу як одного з найавторитетніших професорів, а також шанобливо відгукуючись про його «умные лекции», викладені «живой устной речью» (Певницкий, 1911, с. 154), він вважав Д. Поспєхова «главным представителем философии в Киевской Академии» з початку 1850-х рр. Прикметно, що, порівнюючи виклади Дмитра Поспєхова та його молодшого колеги з філософської кафедри КДА Памфіла Юркевича, Василь Певницький стверджував від імені своїх однокурсників: «В пятидесятых годах мы слушали обоих этих философов, но по силе таланта, по ясности и твердости философской мысли мы отдавали предпочтение Поспехову пред Юркевичем, и лекции Поспехова нас интересовали гораздо более, чем лекции Юркевича» (Певницкий, 1899, с. 1202-1203).

Дидактичну майстерність Поспєхова-лектора високо шанували й студенти наступних поколінь. Зокрема, згадуючи свого професора психології, відомий церковний педагог і освітянський діяч Іван Пічета, який навчався у КДА в 18631867 рр., писав: «Это бесспорно был один из даровитых наставников академии. Он знал свою науку превосходно, читал лекции отлично, а главное - ясно и удобопонятно» (Пичета, 1911, с. 68). Із таким самим захопленням відгукувався про лекції Дмитра Поспєхова й однокурсник Івана Пічети, один із чільних представників київського духовенства кінця ХІХ - початку ХХ ст., церковний діяч і педагог протоієрей Михайло Златоверховніков. Згадуючи вміння професора висловлюватись із «замечательной точностью и простотою», робити найскладніші предмети «понятными, ясными и, если можно так выразиться, осязаемыми», він особливо зазначав «сильное и благотворное действие» лекцій-бесід Поспєхова, під час яких у студентів «поддерживалось непрерывное внимание, вызывалось самостоятельное мышление, возбуждался живейший интерес» (Титов, 1895, с. 529).

Попри те, що найактивніший період викладацької діяльності Д. В. Поспєхова припав на 1840-1860-ті рр., а похилий вік і стан здоров'я, підірваного ще в молоді роки хронічною перевтомою від постійного нічного «бдіння» за книжками, написання і редагування різноманітних текстів, заважали працювати на повну силу, студенти наступних поколінь сприймали його лекції-бесіди з не меншим ентузіазмом, аніж їхні попередники. Зокрема, «прекрасные, глубоко научные» лекції Дмитра Поспєхова з психології назавжди закарбувались у пам'яті відомого церковного діяча й історика, протопресвітера Івана Філевського та його однокурсників, які навчались у Київській духовній академії в 18861890 рр.: «Мы как будто сейчас еще видим пред собою, на академической кафедре, в полной аудитории, необыкновенно подвижную фигуру доброго профессора, всегда кроткого и ласкового Дмитрия Васильевича, живое лицо его то улыбающееся, то спокойное, то величаво-прекрасное, то строго-обличительное, то величаво-уверенное, - писав він у 1899 р. - Академическая учащаяся молодежь любила слушать лекции Дмитрия Васильевича за их образцовую ясность и отчетливое изложение. Все в них интересовало и увлекало нас. И эта глубина научного анализа, и эта задушевность их тона, с которым велась аналитическая и синтетическая работа профессора, и эта академическая правда их литературного изложения, и это научное беспристрастие, и эта отзывчивая чуткость в философском понимании психологических вопросов, относящихся к самой духовной жизни...» (Филевский, 1899, с. 566).

Зрозуміло, однак, що відгуки студентів, яким довелося слухати лекції Д. Поспєхова на самому схилку його понад півстолітньої академічної кар'єри, були вже не такими «ідилічними», як у попередні десятиліття. Приміром, Петро Кудрявцев, чий період навчання припав на 18881892 рр., за всієї глибокої шаноби та щирої симпатії до свого наставника мусив констатувати, що прослуханий у нього курс психології дещо «отступает от современной постановки этой науки», зокрема подекуди схиблює в метафізику, не приділяє належної уваги методам психологічного дослідження, з недовірою ставиться до ролі експерименту у психології й при викладі деяких питань «мало считается с новейшими взглядами» (Кудрявцев, 1899, с. 806). Для пом'якшання цих невтішних констатацій П. Кудрявцев нагадує читачеві, що психологічні погляди Д. Поспєхова сформувалися і набули характеру переконань ще у середині ХІХ ст., а отже, їхня анахронічність є цілком природною. Більше того, зазначаючи поряд із недоліками вагомі достоїнства лекцій його професора психології, що полягають у «правильности основных взглядов, в выдержанности самой системы, в ясности и отчетливости изложения, в богатстве и меткости наблюдений, подтверждающих общие положения и т. п.», П. Кудрявцев висловлює переконання: «Если бы система Поспехова появилась в печати несколько лет тому назад, она, без сомнения, заняла бы одно из самых видных мест в области психологической литературы... Нас, слушателей Поспехова, - резюмує він, - его чтения, повторяю, не вводили в самый круговорот современных психологических учений, но хорошо подготовляли к тому, чтобы разобраться в этом круговороте...» (Кудрявцев, 1899, с. 807) . Між іншим, як стверджує ще один випускник (1887-1891) і професор КДА Володимир Рибинський, у сту-дентських колах існувала гадка про те, що добре відомий семінаристам «учебник по психологии, составленный Гиляревским, представлял сокращение лекций Д[митрия] Васильевича], так что последнему, дескать, и печатать уже нечего было» (Рыбинский, 1936, арк. 48 зв.). Ця інформація видається нам вартою спеціального дослідження, оскільки йдеться про протоієрея Олександра Костянтиновича Гіляревського, який навчався у Київській духовній академії в 1872-1876 рр. і, відповідно, слухав у Дмитра Поспєхова курс психології. Виданий ним у період викладацької діяльності в Донській духовній семінарії «Учебник психологии» (Гиляревский, 1883) був рекомендований Учбовим комітетом Св. Синоду до вивчення у православних семінаріях Російської імперії й під назвою «Пособие к изучению психологии» у подальшому витримав чимало перевидань .

Як зазначають слухачі Дмитра Поспєхова, його лекції мали для них не лише навчально- пізнавальне, евристичне, а й релігійно-просвітницьке, морально-виховне і, навіть, терапевтичне значення. Цьому сприяла не тільки характерна для його викладання звичка переривати виклад безпосереднього предмета екскурсами до біблійних сюжетів чи розмислами богословського змісту, а й талант «истинно-христианского философа» (Флоринский, 1901, с. 16), який органічно поєднував, за відгуками слухачів, глибину розмислів і суджень із силою віри і теплотою серця (Титов, 1895, с. 481, 502). Не останню роль, вочевидь, відігравав і самий зміст викладів Д. Поспєхова. Особливо це стосувалося психології, його основного лекційного курсу в КДА, який тлумачив про надзвичайно цікавий і важливий для його студентів предмет - людину та її внутрішній світ. За їхніми відгуками, Дмитро Поспєхов викладав «систематические уроки идеалистической психологии, связно и равномерно излагающей идеальную правду о нашей душе, о ее бытии, существенных свойствах в самой себе и в отношении к окружающему материальному миру...»; розгортав «положительно-научное учение о вечной жизни человека, как разумного и свободного существа, предназначенного к идеальному совершенству богоуподобления, о вечной природе нашего духа как самостоятельного, цельного, единого, самосознающего субъекта» (Филевский, с. 565). Очевидно, що виразний у лекціях Дмитра Поспєхова християнсько-антропологічний підхід до людської особистості, її внутрішнього світу, взаємодії духовного і фізичного начал мав особливий відгук у студентів богословського навчального закладу: задовольняючи розумові запити, він зміцнював їхню віру, цінності й ідейні переконання.

Зрештою, набуттю і зростанню авторитету Поспєхова-лектора чимало сприяли і його особисті людські якості: «Его обаятельно-чистая душа была раскрыта пред всеми. Искренно-религиозный, без малейшей тени ханжества, отзывчивый и снисходительный, терпимый к чужим мнениям, открытый и честный, органически неспособный к лукавству или лицемерию даже в малейших дозах, - Д[митрий] В[асильевич] не мог не производить на окружавших возвышаю- щаго и очищающаго влияния» (Кудрявцев, 1899, с. 795). У такому відчутному моральному впливі зізнавалося чимало колег, студентів і випускників КДА 1840-х - першої половини 1890-х рр., які протягом усього життя зберігали шанобливе ставлення і вдячність до професора Поспєхова: досить згадати їхні численні індивідуальні та колективні привітання з нагоди 50-річного ювілею його викладацької діяльності (24 вересня 1895 р.), надіслані з різних кутків Росії, Сербії та Болгарії (Титов, 1895).

Звісно, авторитету і визнанню Дмитра Поспєхова у КДА й інших духовних академіях сприяла не лише багаторічна педагогічна діяльність. Поряд із викладанням значну частину його академічного життя займала адміністративна робота на посадах помічника інспектора (27 січня 1848 р. - 28 лютого 1849 р.), помічника ректора по богословському відділенню і члена Правління КДА (з 25 серпня 1869 р. до 1884 р.), тимчасового виконувача обов'язків ректора (10 червня - 16 вересня 1870 р.; 19-29 червня 1872 р.).

Варто згадати і систематичну участь Д. В. По- спєхова у редакційно-видавничій діяльності Київської духовної академії . Зокрема, тривалий час він мав безпосередній стосунок до підготовки і видання журналу «Труды Киевской духовной академии»: як помічник ректора по богословському відділенню, у 1870-х рр. брав постійну участь у редагуванні журнальних матеріалів; був випусковим редактором другого і третього томів «Трудов» за 1878 р., а також усіх номерів з 1879 р. до квітня 1881 р.

Крім того, від початку 1860-х рр. невід'ємною складовою академічної діяльності київського професора стало упорядкування та наукове і літературне редагування праць, а також біографічні й бібліографічні студії, пов'язані із збереженням та вивченням спадщини видатних філософів і богословів Київської духовної академії перших десятиліть. У доробку Дмитра Поспєхова - підготовка до друку і видання передсмертного рукописного твору протоієрея Івана Скворцова (Последнее сочинение, 1863), перший біобібліографічний нарис, присвячений Сильвестру Гогоцькому (Поспехов, 1887; Поспехов, 1888), співучасть в упорядкуванні ювілейного, присвяченого 50-річчю КДА «Сборника из лекций быв-ших профессоров Киевской духовной академии архимандрита Иннокентия, протоиерея И. М. Скворцова, П. С. Авсенева (архимандрита Феофана) и Я. К. Амфитеатрова» (Сборник, 1869) 11. Уміщені в цьому грубезному томі з кількох пагінацій першодруки лекцій із моральної філософії («Записки по нравственной философии») протоієрея Івана Скворцова (Сборник, паг. ІІ, с. 1-83) і частини курсу психології («Из записок по психологии») архімандрита Феофана (Авсенєва) (Сборник, паг. ІІІ, с. 1-263) , що були підготовлені Дмитром Поспєховим, досі зберігають значення важливих першоджерел з історії становлення київської духовно-академічної філософії. Крім того, написані ним у вигляді «биографичес-ких заметок» передмови до цих частин збірника (Сборник, паг. ІІ, с. І-VIII; паг. ІІІ, с. І-XVI) донині привертають увагу дослідників, як перші історико-філософські екскурси життя і творчості зазначених професорів і водночас ексклюзивні свідчення їхнього учня і колеги по Київській духовній академії.

Знавець французької мови і шанувальник французького спіритуалізму та його представників (Мен де Бірана, Віктора Кузена, Поля Жане та ін.) , Дмитро Поспєхов був відомий своїм сучасникам також як перекладач і редактор перекладів низки творів французьких авторів, здійснених під його безпосереднім керівництвом. Серед доробків київського професора у цій царині - переклад фрагмента праці відомого історика Франсуа Гізо «Роздуми про християнську релігію» (“Meditations sur I'essence de la religion chretienne”, 1864), а також видані за його редакцією коментований переклад книги філософа Поля Жане «Граничні причини» (“Les causes finales” (Н. Л., 1882, с. 242). (у двох частинах) протягом останніх десятиліть була передрукована двічі (Тьерри, 1997; Тьерри, 2006), тож залишається у читацькому обігу майже півтора століття. Шкода лише, що сучасні видавці фактично вводять читачів в оману, пропонуючи їм «переклад» Д. Поспєхова, який насправді є переробленою і доповненою відповідно до православних канонів російськомовною адаптацією твору французького автора. На жаль, у випадках «механічних» відтворень дореволюційних праць, якими підміняють їхню належну наукову підготовку до перевидань, такі казуси трапляються доволі часто.

Відомо також, що у 1860-1870-х рр. Дмитро Поспєхов разом з іншими викладачами КДА брав участь у підготовці російськомовних перекладів пам'яток західної патристики (творів Св. Кіпріана Карфагенського, Св. Ієроніма Стридонського, Августина Блаженного) (Корольков, 1883, с. 311; Титов, 1895, с. 477-478), що виходили друком у журналі «Труды Киевской духовной академии» та в багатотомному серійному виданні «Библиотека творений Св. Отцов и Учителей Церкви западных, издаваемая при Киевской духовной академии». Віднайдення детальніших відомостей про зміст і тривалість цієї участі потребує, зрозуміло, спеціального дослідження.

Варті подальшого вивчення й ініціативи Д. Поспєхова щодо перекладу філософських праць новітніх західних авторів та залучення до цієї роботи вихованців КДА. Відомо, наприклад, про керівну роль київського професора у підготовці студентом Василем Богоявленським російськомовного перекладу трактату з логіки (частини праці «Elemente Der Philosophie») німецького філософа Ґеорґа Гаґемана (Georg Hagemann), який було опубліковано в журналі «Труды Киевской духовной академии» за 1874 р. і видано того ж року окремим накладом (Гаге- ман, 1874).

Що стосується авторських публікацій Дмитра Поспєхова, то їхній перелік зовсім незначний . Його головним науковим доробком є монографія «Книга Премудрости Соломона, ее происхождение и отношение к иудейско-александрийской философии. Историко-критическое исследование» (обсягом у понад 500 сторінок), написана на здобуття ступеня доктора богослов'я (Поспехов, 1873). Як згадують студенти КДА різних років, тлумачення цієї неканонічної для східнослов'янських православних церков старозавітної книги було найулюбленішим предметом тих біблійно-богословських екскурсів, до яких професор вдавався в аудиторії (Титов, 1895, с. 527; Певницкий, 1911, с. 153-154 та ін.). Першорядне місце зазначеної теми у колі дослідницьких зацікавлень Д. Поспєхова засвідчив і його нарис «О Книге Премудрости Соломоновой (опыт историко-библиологического исследования)», оприлюднений на початку 1860-х рр. у журналі «Труды Киевской духовной академии» (Поспехов, 1862; Поспехов, 1863). Тож не дивно, що, виконуючи вимогу духовно-академічного Статуту 1869 р., згідно з якою посада і звання ординарного професора передбачали обов'язкову наявність у викладачів академій докторського ступеня , Дмитро Поспєхов обрав предметом відповідної дисертаційної роботи свій улюблений біблійний текст. Уперше на теренах Російської імперії він здійснив спеціальний аналіз Книги Премудрості Соломонової як пам'ятки юдейської писемності, розкривши її безпосередній зв'язок з юдео-александрійською філософією (зокрема з філософським ученням Філона Александрійського) і простеживши потужний вплив на її зміст філософії Платона та стоїків. Попри те, що висновки Поспєхова не вирізнялися особливою новизною й оригінальністю порівняно із західною богословсько-філософською літературою, йому вдалося розкрити тему настільки докладно, чітко і переконливо, що офіційні рецензенти-опоненти (вихованці й викладачі КДА Петро Ліницький і Григорій Малеванський) оцінили його дослідження як капітальний внесок до біблійних студій (Протоколы, 1874, с. 139-165). Дисертаційна праця Дмитра Поспєхова була успішно захищена на публічному засіданні Ради КДА 16 грудня 1873 р., зайвий раз засвідчивши його богословську й історико-філософську «вченість». Рішенням Св. Синоду від 11 квітня 1874 р. київського професора було затверджено у ступені доктора богослов'я. Переконливим свідченням наукової значущості здійсненого ним дослідження Книги Премудрості Соломона стало його довготривале перебування у фаховому обігу, зокрема численні поси-лання у працях відомих російських біблієзнавців та екзегетів кінця ХІХ - початку ХХ ст. (Глубоковский, 1904, с. 618-621, 623, 645; Юнге- ров, 1907; Тычинин, 1908, с. 77 та ін.).

У світлі зазначеного мусимо звернути увагу на хибність та упередженість характеристики дисертаційної праці Дмитра Поспєхова, наданої протоієреєм Володимиром Базаряніновим у щоденнику часів його навчання в КДА. У записі від 24 вересня 1895 р. він зазначає, зокрема: «В ученой литературе Дмитрий Васильевич себя не заявил. Магистра он получил по старому положению, выходя из академии, и не печатал диссертации. С магистерским дипломом он выслужил и ординарного профессора. Когда же в 1869 г. вышло новое положение, по которому ординарные профессора должны быть все докторами и назначался 2,5-годичный срок, в который все доселе пролезшие в ординарные магистры должны были подать докторские диссертации под страхом отставки, то Поспехов перепугался и побежал за советом к ректору Филарету . Ректор утешил его, обещал пропустить какую бы тот ни написал диссертацию и советовал ему переделать и подать свою магистерскую о книге Премудрости Соломона , что Поспехов и сделал. На диспут он явился очень робко, защищался мало и, обращаясь к оппонентам, часто повторял: “Надеюсь, что господа ученые снисходительно отнесутся к моему наскоро написанному труду”. Доктора дали, а после диспута все пошли к Поспехову на роскошную закуску. Так передает об этом мой сотоварищ Ал[ексей] Петрович] Бельковский со слов его земляка (туляка) учителя Киевской семинарии священника Богородицкого, который присутствовал и на диспуте » (Базарянинов, 1895, арк. 6 зв.). Ці курйозні, інспіровані, як бачимо, чужими оповідями і плітками твердження й оцінки можна було б залишити, кажучи словами класика, «грызущей критике мышей», якби не серйозне сприйняття їх деяки-ми сучасними істориками як буцімто «факту», який, утім, «не варто екстраполювати на загальну оцінку науково-педагогічної діяльності Д. Поспєхова» (Шип, 2010, с. 196). Намагаючись пом'якшити юнацький максималізм оповідача, читачеві розтлумачують, що у випадку з професором Поспєховим «ідеться про людину похилого віку, яка вже не встигала за вимогами часу», і водночас допомагають зрозуміти особливу цінність тверджень, узятих зі студентського щоденника, який, буцімто, «не містить якогось особистого інтересу», наявного (вочевидь a priori) у спогадах викладачів та «офіційній історії Академії» (Шип, 2010, с. 196). Ось так відбувається, на жаль, фактична «легітимізація» спотвореного образу Поспєхова-науковця, особливо дивна на тлі слушних порад дослідникам дотримуватися методологічних настанов критики історичних джерел.

Що ж до основного предмета багаторічної викладацької діяльності Дмитра Поспєхова - суто філософських дисциплін, то вони, схоже, надихали його переважно в аудиторії. Замість друкованих праць із питомо філософської чи психологічної тематики у фондах Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського збереглося чимало рукописних викладів його лекцій із психології, логіки, гносеології, історії філософії, які досі чекають на своїх дослідників. Вивчення цих рукописних викладів видається важливим для адекватного розуміння та оцінки поглядів Д. В. Поспєхова у царині філософії та психології, його ролі у розбудові психологічної науки, а також загального змісту і специфіки викладання філософських дисциплін у Київській духовній академії другої половини ХІХ століття.

Як бачимо, Дмитру Поспєхову судилося напрочуд довге і плідне академічне життя, яке залишилося в «анналах» КДА яскравим прикладом справжнього професорського служіння. Він зробив перші важливі кроки у вивченні історії київської духовно-академічної філософії і збереженні спадщини її видатних представників першої половини ХІХ ст., а також вагомий внесок у розвиток філософської освіти і просвіти. Визначною є роль Дмитра Поспєхова і в підготовці професійних філософських кадрів. Саме він став наставником більшості членів викладацької корпорації та майже всіх своїх колег і наступників за філософською кафедрою Академії. Памфіл Юркевич (1826-1874), Матвій Троїцький (1835-1899), Петро Рублевський (1833 - після 1903), Петро Ліницький (1839-1906), Григорій Малеванський (1840-1919), Дмитро Богдашевський (архієпископ Василій, 1861-1933), Петро Кудрявцев (1868-1940), Іван Четвериков (1875-1969) - такою плеядою учнів, погодьмося, міг би пишатися будь-який професор філософії. До неї ж належать численні викладачі філософських наук у духовних і світських навчальних закладах Російської імперії (Микола Марков, 1834-1895; Олександр Гіляревський, 1852 - після 1910; Олексій Аристов, 1853-1931; Олексій Недосєков, 1856-1892; Петро Калачинський, 1857- невід.; Михайло Вержболович, 1861-1911 та ін.) і низки балканських країн та православного Сходу (Алімпій Василевич, 1831-1911; Даниїл Конисі, 1862-1940; Йоаким Бакалов, 1862-1952; Чедомир Мар'янович, 1872 - після 1935 та ін.), які завдячують київському професорові важливими кроками у своєму фаховому становленні.

Багаторічний викладач психології, Дмитро Поспєхов умів пробуджувати у своїх учнях професійну зацікавленість її проблематикою. Це засвідчують постаті відомих своїми психологічними студіями та внеском у розбудову психологічної освіти і науки на теренах Російської імперії Матвія Троїцького, Михайла Вержболовича, Івана Четверикова. З кожним із цих вихованців Київської духовної академії доля пов'язала Поспєхова особливими зв'язками. Він був одним із перших, хто помітив у М. Троїцькому видатні аналітичні здібності й заохотив майбутнього професора та декана історико-філологічного Московського університету, автора численних праць із психології та логіки, до викладацької діяльності, а згодом став членом заснованого ним у 1885 р. Московського психологічного товариства. Михайло Вержболович, автор одного з перших систематичних оглядів історії психології в Росії, був не лише студентом, а й професорським стипендіатом Дмитра Поспєхова, займаючись у 1887-1888 рр. під його керівництвом поглибленим вивченням західної та російської психологічної літератури і здобуваючи спеціальну підготовку до викладання психології в духовних академіях. Доволі символічним видається і той факт, що саме останньому з представників київської духовно-академічної психології, згодом - дійсному члену Державної академії художніх наук, професору низки російських університетів і Свято-Сергіївського інституту в Парижі, Івану Четверикову судилося бути не лише серед слухачів останніх викладів Дмитра Поспєхова за академічною кафедрою, а й серед тих, хто виголошував прощальні про-мови біля його труни, висловлюючи шану і вдячність від імені студентства КДА.

Зрештою, слід визнати і помітний слід Дмитра Поспєхова у примноженні богословських кадрів та розвиткові у Київській духовній академії богословських наук, передусім біблієзнавства. Цей аспект діяльності професора психології заслуговує на спеціальну розвідку з огляду на низку підготовлених під його керівництвом кандидатських творів із питань старозавітної та новозавітної екзегези, а також прорецензованих магістерських і докторських дисертацій із питомо богословської проблематики. Доволі промовистим свідченням авторитету Поспєхова-богослова видається, наприклад, його участь у статусі опонента у захистах докторських дисертацій таких видатних фахівців, як єпископ Сильвестр (Малеванський) («Учение о Церкви в первые три века христианства», 1873) та Степан Сольський («Сверхъестественный элемент в новозаветном Откровении по свидетельствам Евангелий и посланий апостола Павла», 1877).

Визнаючи важливу роль київського професора у становленні низки відомих філософів, психологів, богословів, варто брати до уваги не лише його фахову діяльність, а й вагоме педагогічне значення самої його постаті, вчинків, спілкування зі студентами і колегами, людської вдачі. Недаремно Дмитра Поспєхова шанували не тільки за його глибокі знання, ерудованість і розум, а й за шляхетність натури та «беспристрасность своих, на философской справедливости и глубокой житейской мудрости покоющихся суждений о лицах и их умственной и нравственной состоятельности» (Ястребов, 1899, с. 419). А саме таке гармонійне поєднання «слова» і «діла», філософської вченості з дотриманням філософського способу життя з давніх часів слугувало ознакою справжнього філософа та підґрунтям його морально-виховного впливу на учнів і послідовників. Згадуймо про це не лише з нагоди ювілеїв...

Список посилань

[Базарянинов, В. П.]. (1895). Дневник студента Базарянинова. (Ф. 711. Оп. 3. Од. 4931). Центральний державний історичний архів України, м. Київ.

Выписка из утвержденного г. обер-прокурором Св. Синода 2 февраля 1885 г. журнала Учебного комитета при Св. Синоде, за № 388, о книгах под названием «Рассказы из римской истории в V веке по Рождестве Христовому: Несторий и Евтихий - ересиархи V века», соч. А. Тьерри, в переводе профессора Киевской духовной академии Д. Поспехова (вып. І и ІІ. Киев, 1880 и 1883). (1885). Киевские епархиальные ведомости. Отд. офиц., 12, 546-548.

Гагеман, Г. (1874). Логика (Пер. с нем. В. Богоявленский). Киев: Тип. С. Т. Еремеева.

[Гизо, Ф. П.]. (1864). Размышление о христианской религии м. Гизо. (Пер. с франц. и прим. Д. В. Поспехова). Труды Киевской духовной академии, 11, 643-656.

Гиляревский, А. К. (1883). Учебник психологии. Новочеркасск: Тип. Траилина.

Глубоковский, Н. Н. (1904). Учение книги Премудрости Соломоновой о божественной Премудрости или духа по сравнению с апостольским. Христианское чтение, 5, 615-659.

Жанэ, П. (1878). Конечные причины, или целесообразный порядок вещей в природе и его причина (Пер. с фр. под ред. Д. В. Поспехова). Киев: Тип. В. Давиденко.

Корольков, И. Н. (1883). Двадцатилетие журнала «Труды Киевской духовной академии» (1860-1879 гг.). Киев: Тип. Г.Т. Корчак-Новицкого.

Кудрявцев, П. П. (1899). Димитрий Васильевич Поспехов. Страничка из внутренней жизни Киевской духовной академии за последнее полустолетие. Вера и Церковь, 10, 786-812.

Лебедев, А. П. (1881). Церковно-историческое сочинение Амедея Тьерри в русском переводе. Прибавления к Творениям Св. Отцов, 28 (3), 347-361.

Мень, А., прот. (2002). Библиологический словарь (Т. 2). Москва: Фонд имени Александра Меня.

Н.Л. (1882). Рассказы из римской истории в V веке по Рождестве Христовому: Несторий и Евтихий - ересиархи. Соч. Амедея Тьерри, члена Французского института, дополненное и переработанное профессором Киевской духовной академии Д. Поспеховым. Вып. І, 1880. Исторический вестник, 1882, VII, 240-242.

Огородник, І. В., Огородник В. В. (1999). Історія філософської думки в Україні. Київ: Вища школа, ТОВ «Знання».

Отчет о состоянии Киевской духовной академии за 1869-1870 учебный год. (1871). Труды Киевской духовной академии, 3, 1-54.

Отчет о состоянии Киевской духовной академии за 1888-1889 учебный год. (1890). Труды Киевской духовной академии, 1, 99-148.

[Певницкий, Д. Ф., прот.]. (1915). Академические воспоминания f протоиерея Д. Ф. Певницкого. Киевские епархиальные ведомости. Ч. неофиц., 4, 81-84.

Певницкий, В. Ф. (1899). Д. В. Поспехов [некролог]. Прибавления к «Церковным ведомостям», 30, 1200-1204.

Певницкий, В. Ф. (1911). Мои воспоминания. ІІ. Студенческие годы. Киев: Тип. Университета Св. Владимира.

Пичета, Й. Х, прот. (1911). Факты и воспоминания из школьной жизни герцеговинца. Харьков: Мирный труд.

Последнее сочинение протоиерея Ивана Михайловича Скворцова. Два слова по поводу этого сочинения. (1863). Труды Киевской духовной академии, 8, 500-524.

Поспехов, Д. В. (1862). О книге Премудрости Соломоновой (опыт историко-библиологического исследования). Труды Киевской духовной академии, 1, 11-52; 10, 180-215; 11, 333-363.

Поспехов, Д. В. (1863). О книге Премудрости Соломоновой (опыт историко-библиологического исследования). Труды Киевской духовной академии, 5, 49-106.

Поспехов, Д. В. (1873). Книга премудрости Соломона, ее происхождение и отношение к иудейско-александрийской фи лософии. Историко-критическое исследование. Киев: Тип. Киево-Печерской лавры.

Поспехов, Д. В. (1887). Пятидесятилетие ученой деятельности бывшего профессора Киевской духовной академии и Университета Св. Владимира С. С. Гогоцкого. Труды Киевской духовной академии, 12, 655-665.

Поспехов, Д. В. (1888). Поправка. Труды Киевской духовной академии, 6, 442.

Протоколы заседаний Совета Киевской духовной академии за 1873-1874учебный год. Киев: Тип. С. Т. Еремеева.

Рождественский, Ю. Т. (1999). Киевская школа академической психологии первой половины XIX в. Киев: Гнозис.

Рыбинский, В. П. (1936). К истории Киевской духовной академии (курс 1887--1891 гг.). (Ф. 33, № 973). Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, м. Київ.

Сборник из лекций бывших профессоров Киевской духовной академии архимандрита Иннокентия, протоиерея И. М. Скворцова, П. С. Авсенева (архимандрита Феофана) и Я. К. Амфитеатрова, изданный академиею по случаю пятидесятилетнего юбилея (1819-1869) ея. (1869). Киев: Тип. Губернского управления.

Титов, Ф. И., прот. (1895). Пятидесятилетний юбилей заслуженного ординарного профессора Д. В. Поспехова. Труды Киевской духовной академии, 11, 473-531.

Титов, Ф. И., прот. (Ред.) (1915). Акты и документы, относящиеся к истории Киевской Академии. Отд. ІІІ (1796-1869 гг.) (Т V: 1823-1869 гг.). Киев: Тип. И. И. Чоколова.

Ткачук, М. Л. (2000). Київська академічна філософія ХІХ - початку ХХ ст.: методологічні проблеми дослідження. Київ: ВІПОЛ.

Ткачук, М. Л. (2002). Поспєхов Дмитро Васильович. У В. С. Горський & М. Л. Ткачук (Ред.), Філософська думка в Україні: біобібліографічний словник (с. 161-162). Київ: Університетське видавництво «Пульсари».

Ткачук, М. Л. (2016). Поспєхов Дмитро Васильович. У М. Л. Ткачук (Упоряд., наук. ред.), В. С. Брюховецький (Відп. ред.), Київська духовна академія в іменах: 1819-1924: енциклопедія в 2 т. (Т. 2: Л-Я, с. 467-470). Київ: Вид. дім «Києво-Могилянська академія».

Ткачук, М. Л. (2019). Кандидатські твори студентів Київської духовної академії (1819-1924): специфіка жанру. Наукові записки НаУКМА. Філософія та релігієзнавство, 3, 3-14.

Тьерри, А. (1880). Несторий и Евтихий, ересиархи V века. Сочинение Амедея Тьерри, члена Французского института, дополненное и переработанное заслуженным профессором Киевской духовной академии Д. Поспеховым (Т. 1). Киев: Тип. Г. Т. Корчак-Новицкого.

Тьерри, А. (1883). Несторий и Евтихий, ересиархи V века. Сочинение Амедея Тьерри, члена Французского института, дополненное и переработанное заслуженным профессором Киевской духовной академии Д. Поспеховым (Т. 2). Киев: Тип. Г. Т. Корчак-Новицкого.

Тьерри, А. (1997). Кирилл Александрийский и Несторий, ересиарх V века (Перераб. и доп. пер. с фр. засл. проф. КДА Д. Поспехова). Москва: Путем зерна.

Тьерри, А. (2006). Ересиархи V века: Несторий и Евтихий (Пер. с франц. Д. Поспехова). Минск: В. П. Ильин.

Тычинин, П. А. (1908). О Книге Премудрости Соломона. В Толковая Библия, или Комментарий на все книги Св. Писания Ветхого и Нового Завета. Изд. преемников А. П. Лопухина (Т. 5). Санкт-Петербург: Странник.

Филевский, И. И., свящ. (1899). Памяти незабвенного наставника Д. В. Поспехова. Труды Киевской духовной академии, 8, 564-578.

Флоринский, Н. И., прот. (1901). Из студенческих воспоминаний. Москва: Университетская типография.

Формулярный список о службе заслуженного ординарного профессора Киевской духовной академии, магистра Димитрия Васильевича Поспехова за 1870 год (Ф. 711. Оп. 3. Од. 923). Центральний державний історичний архів України, м. Київ.

Шип, Н. А. (2010). Київська духовна академія в культурно-освітянському просторі України (1818-1819). Київ: Фенікс.

Шпет, Г. Г. (2008). Очерк развития русской философии. І. Москва: РОССПЭН.

[Эрлих, Й. Н.]. (1891). Нравственное назначение человека. [Пер. с нем. под ред. архим. Феофана (Авсенева) и Д. В. Поспехова]. Киев: Тип. Г. Т. Корчак-Новицкого.

Юнгеров, П. А. (1907). Частное историко-критическое введение в священные ветхозаветные книги. Вып. 3. Пророческие и неканонические книги. Казань: Типолит. имп. ун-та.

Ястребов, М. Ф. (1899). Димитрий Васильевич Поспехов (Некролог). Труды Киевской духовной академии, 7, 414-420.

References

[Bazarianinov, V. P.]. (1895). Dnevnik studenta Bazarianinova [Diary of Bazaryaninov the Student] (F. 711. Op. 3. Od. 4931). Tsentralnyi derzhavnyi istorychnyi arkhiv Ukrainy, Kyiv [in Russian].

[Ehrlich, J. N.]. (1891). Nravstvennoe naznachenie cheloveka [The Moral Purpose of Man] [Transl. from German, ed. by Archimandrite Feofan (Avsenev) and D. V. Pospekhov]. Kyiv: Tipografiia G. T Korchak-Novitskogo [in Russian].

Filevskii, I. I., priest (1899). Pamiati nezabvennogo nastavnika D. V. Pospekhova [In the Memory of the Unforgettable Mentor Dmytro Pospiekhov]. Trudy Kievskoi dukhovnoi akademii, 8, 564-578.

Florinskii, N. I., prot. (1901). Iz studencheskikh vospominanii [From the Student Memories]. Moskva: Universitetskaia tipografiia.

Formuliarnyi spisok o sluzhbe zasluzhennogo ordinarnogo professora Kievskoi dukhovnoi akademii, magistra Dimitriia Vasil'evicha Pospekhova za 1870 god [A Formulary List of the Service of Master Dmytro Pospiekhov, the Honored Ordinary Professor of Kyiv Theological Academy, for the Year 1870] (F. 711. Op. 3. Od. 923). Tsentralnyi derzhavnyi istorychnyi arkhiv Ukrainy, Kyiv [in Russian].

Glubokovskii, N. N. (1904). Uchenie knigi Premudrosti Solomonovoi o bozhestvennoi Premudrosti ili dukha po sravneniiu s apostol'skim [The Teaching of The Book of Wisdom About the Divine Wisdom or Spirit Versus the Apostolic One]. Khristianskoe chtenie, 5, 615-659 [in Russian].

Giliarevskii, A. K. (1883). Uchebnikpsikhologii [Psychology Textbook]. Novocherkassk: Tipografiia Trailina [in Russian].

Guizot, F. P. (1864). Razmyshleniia o khristianskoi religii [Reflections on the Christian Religion] (Translation from French by D. V. Pospekhov). Trudy Kievskoi dukhovnoi akademii, 11, 643-656 [in Russian].

Hagemann, G. (1874). Logika [Logics] (Translation from German by V. Bogoiavlenskii]. Kyiv: Tip. S. T. Eremeeva [in Russian].

Iastrebov, M. F. (1899). Dimitrii Vasil'evich Pospekhov (Nekrolog) [Dmytro Pospiekhov (An Eulogy)]. Trudy Kievskoi dukhovnoi akademii, 7, 414-420.

Iungerov, P. A. (1907). Chastnoe istoriko-kriticheskoe vvedenie v sviashchennye vetkhozavetnye knigi. Vyp. 3. Prorocheskie i nekanonicheskie knigi [Private Historical and Critical Introduction to the Holy Old Testament Books]. Kazan: Tipolitografiia imperatorskogo universiteta [in Russian].

Janet, P. (1878). Konechnye prichiny, ili tselesoobraznyi poriadok veshchei v prirode i ego prichina [The Final Causes, or The Teleological Order of Things in Nature and its Cause (Translated from French by priest Grigorii Malevanskii, edited by D. V. Pospekhov). Kyiv: Tipografiia V. Davidenko [in Russian].

Korolkov, I. N. (1883). Dvadtsatiletie zhurnala “Trudy Kievskoi dukhovnoi akademii“ (18600-1879 gg.) [“Kyiv Theological Academy Works” Journal's 20th Anniversary]. Kyiv: Tipografiia G. T. Korchak-Novitskogo [in Russian].