Феномен "нової унії" в філософсько-богословській системі протопресвітера Гавриїла Костельника

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Філософський факультет

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Феномен «нової унії» в філософсько-богословській системі протопресвітера Гавриїла Костельника

Стецяк І.В., аспірант

Актуальність обраної для дослідження теми в сучасній соціокультурній ситуації у світі, а зокрема і в нашій країні обумовлюється складним відношенням до фігури протопресвітера Гаврила Костельника (1886-1948) та його дій, що досі впливають на релігійну ситуацію в Україні. Сучасні вчені, мислителі та релігійні діячі досі рефлексують над філософським спадком панотця Гавриїла, досі опрацьовує його ідейні та практичні здобутки.

В даній статті пропонується ще одна спроба подивитися на цю складну фігуру, що жила та діяла в не менш складний час. На основі аналізу друкованих та рукописних праць протопресвітера висвітлено його погляди щодо унії, греко-католицизму та справжньої мети існування греко-католицизму. На те, до чого має привести Брестська унія. Висвітлена концепція «нової унії» чи «правильної унійності», вірно розуміючи яку дуже багато незрозумілого у вчинках та творах Костельника стане на свої місця.

Ключові слова: Гавриїл Костельник, греко-католицизм, міжцерковні відношення, апологетика, еклезіологія.

THE PHENOMENON OF THE «NEW UNION» IN THE PHILOSOPHICAL-THEOLOGICAL SYSTEM OF ARCHPRIEST GAVRIIL KOSTELNYK

Stetsiak І.V., postgraduate student, Faculty of Philosophy, Taras Shevchenko National University of Kiev

The relevance of the topic chosen for research in the current socio-cultural situation in the world, and in our country in particular, is due to complicated relation to the figure archpriest Gavriil Kostelnyk (1886-- 1948) and his actions, that influence the religious situation in Ukraine even today. Modern scientists, thinkers and religious figures are still reflecting on the philosophical heritage of Gavriil Kostelnyk, still studying his ideological and practical achievements.

Another attempt to look at this complicated figure are offered in this article. Here you can see archpriest's views based on the analysis of printed and handwritten works on the following concepts: Brest Union, Greek Catholicism and true goal of Brest Union and what the Brest Union should lead to. In the article, it is shown the concept of “New Union" or “correct Union". True meaning of above mentioned concepts helps a lot to understand Kostelnyk's works and actions.

Keywords: Gavriil Kostelnyk, Greek Catholicism, inter-church relations, apologetics, ecclesiology.

Вступ

Постановка проблеми та мета дослідження. Панотець Гавриїл залишив по собі значну кількість наукових та богословських робіт, що торкались самих різних тем, від проблем атеїзму до соціології релігії. Значний, хоч і не найбільший, блок цих робіт присвячений питанню унії та унійності як такої: дослідження та аналіз християнського віровчення, міжцерковних відносин (в основному греко-католицизму та православ'я) та християнського екуменізму. І в цьому смисловому блоці сам Костельник створює ряд ключових понять, правильне розуміння яких є необхідним для коректного дослідження всього іншого матеріалу. Правильне визначення та еволюція такого поняття, а саме «нова унійність», є проблемою даного дослідження.

Поняття «нова унія» чи «правильна унійність» та все, що сюди відносить протопресвітер Гавриїл Костельник, є надзвичайно важливими для розуміння ідей самого Костельника та їх еволюції. Та, що більш важливо, його вчинків, в тому числі організація Собору 1946 року в Львові. Саме тому потрібно всесторонньо вивчити цей феномен, адже це дозволить чіткіше розуміти погляди самого протопресвітера, краще їх класифікувати. Що, в свою чергу, проллє світло на цілий ряд богословських та релігієзнавчих проблем та доповнить наукові відомості про інтелектуальні пошуки українських мислителів 1-ї половини ХХ століття. Це також допоможе подолати конфлікти на релігійному та ідеологічному ґрунті, які досі існують. Окрім того, аналіз поглядів Костельника дозволяє перейти і на рівень теорії в релігієзнавстві. Такий аналіз удосконалює інтерпретацію вищеназваних концептів в межах компаративного релігієзнавства.

Нажаль, ґрунтовних наукових статей по «новій унії» чи взагалі по Костельнику небагато. Творчість панотця Гавриїла була предметом вивчення таких науковців як Ігор Загребельний, Олег Гірник, Ірина Мірчук, Наталя Мадей, Олег Петрук, Ярина Петрук, Оксана Шеремета тощо. Серед ґрунтовних творів виділяється змістовна монографія Юліана Сильвестровича Тамаша під назвою «Гавриїл Костельник між доктриною та природою». Це самий ґрунтовний твір по Костельнику на сьогоднішній день, де в тому числі розглянуті архівні документи, поданий ґрунтовний аналіз безлічі маловідомих та невідомих творів протопресвітера, які так і не були надруковані, поданий та оцінений вклад отця Гаврила в філософію, дана аргументована оцінка Собору 1946 року тощо.

Також варто відмітити дисертаційне дослідження Ірини Мірчук «Філософські погляди Гаврила Костельника» (2002), де розглянуті основні філософські твори панотця, в тому числі ті, що стосуються його екуменічних ідей. Цьому також слугують збірники наукових праць «Гавриїл Костельник на тлі доби: пошук істини» (2007), виданий за матеріалами наукової конференції, присвяченої 100-й річниці виходу збірки поезій Г. Костельника «З мойого валала», та «Ultra posse» (2008) під редакцією Олега Гірника.

Варті уваги роботи Ігоря Загребельного, який у своїх дослідженнях торкається теми даної статті найбільш близько. Це його дисертаційна робота «Проблема секуляризації у творчій спадщині Гавриїла Костельника: критичний аналіз» та стаття «До проблеми власного еклезіального проекту Гаврила Костельника».

Основна частина

Самий різкий поворот на інтелектуальному шляху протопресвітера Гавриїла стався 1925 року. Ця дата така собі точка переходу, після якої тематика досліджень панотця змінюється. З-під пера Костельника виходить цілий ряд праць, які мали менший або більший градус критики в сторону католицизму. Причини такої зміни досі досліджуються. Одна з них недостатня суб'єктність українського греко-католицизму, його несамостійність, що неодноразово підкреслює панотець у своїх творах. «Внутрішня неопреділеність, несамостійність у житті, сліпе й необмежене підлягання чужим впливам» [8, с. 10] про це пише Костельник. І йдеться не про адміністративну підпорядкованість, а про значно глибший рівень недостачі суб'єктності. Протопресвітер вказував на відсутність власної теологічної традиції в греко-католицизмі, її копіювання з чужих зразків. «Від часів унії всі наші богословські книжки це просто плагіати переклади або перерібки западних книжок. Усі западні течії це взір, це просто канон думання для нас» [8, с. 11]. Костельник критикує греко-католиків, які сприймали міркування латинських теологів «за загально католицькі, а отже обов'язуючі для себе» [7, с. 257].

Костельник неодноразово вказує на те, що греко-католицизм не має під собою чіткого фундаменту, адже не виконує свою функцію об'єднання католиків та православних. Філософ відзначає стагнацію УГКЦ і на богословському, і на буденному рівнях. І мотив набуття греко-католицизмом власної суб'єктності буде одним з головних у наступних пошуках Костельника. Він підштовхнув протопресвітера окреслити «Церкву першого тисячоліття» [8, с. 11], до якої треба повернутись. Що, в свою чергу, заставило його заново передивитись суперечку між західним та східним християнством.

Результати перегляду цієї суперечки панотець висловлює у своїх роботах, де поступово формується концепт «правильної унійності», чи, інакше, «нової унії» такого стану греко-католицизму, який сам о. Гавриїл вважає найбільш догматично чистим та здатним до виконання початкової мети унії з'єднання християн.

«Нова доба нашої Церкви» стала твором, де несміливо, вперше та в напівсформованому вигляді була висловлена ідея цієї «нової унії». Автор чітко вказує на несамостійність грекокатолицизму, його недостатню суб'єктність. Після цього йде теза про «світове післанництво унії» [8, с. 4], що виражається через «реставрацію становища давньої Візантії» [8, с. 14]. Під цим панотець має на увазі цілком конкретну річ, а саме приведення греко-католицизму до такої точки суб'єктності, яка рівнялася б із суб'єктністю християнства в період його єдності Сходу та Заходу. Тобто закликаючи «реставрувати стару Византію», Костельник казав не просто про перехід з одної конфесії в іншу, а про доведення УГКЦ до стану, в якому перебувала Візантія, поки була в єдності з Римом. Власне кажучи, в усіх своїх наступних творах протопресвітер Гавриїл аналізує католицизм та греко-католицизм, бажаючи виокремити те, що на його думку лишилось від християнської церкви першого тисячоліття, та окреслити все нанесене. Ця робота стала ключем для вироблення «нової уійності» «вироблення живої, одушевляючої ідеології унії» [8, с. 6].

Після «Нової доби» вийшли в світ розвідки «Так собі думаю» (1927) та «Спір про епіклезу між Сходом і Заходом» (1928) перші твори «критичного» циклу, що опублікував о. Гавриїл. Ці роботи присвячені питанню «епіклези» чи «євхаристичного канону» частини літургії, коли відбувається сходження Святого Духа на хліб та вино, що перетворюються у Тіло та Кров Христа. В них о. Гавриїл виступає проти католицького розуміння євхаристії та стає на сторону східного обряду.

Ці роботи одразу викликали широку дискусію Костельника з «западниками» та неприязнь з боку Римської Курії. Є цілком ймовірним, що санкції від Ватикану, нав'язаний статус опального богослова лише підштовхнули отця Гавриїла та поглибили його антикатолицьку позицію. Так, з-під пера панотця одна за одною виходять критичні розвідки. Паралельно з «Епіклезою» в 1927-28 роках Костельник пише працю «Викляті святі Кирило та Мефодій», у 1931 р. працює над розвідкою «Апостол Петро і римські папи, або догматичні підстави папства». Далі йдуть «Розвиток папства в перші п'ять віків» (1933), «Відродження церкви» (1935), «Як римські теологи воюють» (1936), «Непомильність папи і римської церкви» (1936), «Примат латинської церкви і уніатські церкви» (1939), «Римська церква і єдність христової церкви» (1948), «Місія» (1942) та багато інших. Всі ці праці були витримані в одному ключі: вони послідовно критикували все те в католицькій церкві, що протопресвітер вважав фальшивим та нав'язаним, та вимальовували «правильну» чи «нову унійність». Вище згаданий реферат «Нова доба нашої Церкви» починає цей процес.

В подальших творах ідея «власного еклезіального проекту» [4, с. 158], як її назвав І. Загребельний, еволюціонує. При цьому потрібно відзначити всі вищеназвані твори до 1935 року пишуться Костельником для того, щоб греко-католицизм сам повернувся до «старої Візантії», без зовнішніх змін, еволюційним шляхом, зсередини. І для цього панотець поступово, крок за кроком, заново аналізує католицьку догматику.

Говорячи більш конкретно, в період з 1925 по 1935 роки протопресвітер послідовно змінює свої богословські погляди. Це надзвичайно цікавий процес, якому варто присвятити не одну статтю, але за браком місця відмітимо коротко. О. Гавриїл дійшов висновку про помилковість та навіть єретичність наступних католицьких нових догматів:

вчення про владу (примат) Римського єпископа в Церкві;

вчення про походження Святого Духа «і від Сина» ^іі^ие);

вчення про непогрішимість Римського єпископа;

вчення про непорочне зачаття Пречистої Діви;

вчення про природу Євхаристії: вчення про форму «Євхаристії» і епіклези; вчення про те, що в кожної частинці присутній цілий живий Христос («Євхаристійний Ісус»), про використання безквасного хліба (оплаток), про причастя вірних тільки під видом хліба;

вчення про нерозривність шлюбу за винятком перелюбу.

Крім того, він вважав заснованими на єретичному вченні такі свята, як:

свято тіла Христового;

свято серця Христового;

шанування святого Йосипа Обручника як найбільшого святого в Церкві.

Неєвангельською він називає практику обов'язкового целібату духовенства.

При цьому автор завжди наголошує на тому, що ці догматичні положення заважають з'єднанню християн і «правильна унійність» інструмент для виконання головного екуменічного завдання. УГКЦ має стати точкою згоди, що примирить християнський світ. І лише 1935 року в статті «Відродження Церкви» Костельник вирішує концепцію «нової унії» вивести за рамки Греко-Католицизму та висловлює думку про перехід до православ'я.

Стаття була написана як відповідь на релігійні пошуки західних європейців у міжвоєнний період. Головна ідея статті полягає в тому, що релігією майбутнього буде християнство, представлене православ'ям. На думку Костельника, саме православ'я зможе відродити релігію в світі. До цього висновку автор прийшов після критичного огляду головних положень віри і принципів релігійного життя основних напрямів християнства: католицизму, протестантизму та православ'я. При цьому автор частково повторює ідеї з попередніх розвідок про Римо-Католицьку Церкву після її відпадання від Православної Церкви та ще раз торкається питання з'єднання християн.

Ще більш чітко ідея переходу до православ'я маніфестується у промові «Ідеологія Унії» за 1936 рік, яку Костельник виголосив на з'їзді у Львові з нагоди 300-ліття смерті уніатського митрополита Иосифа Рутського. У цій промові автор запитує, з якою метою створювались унії? І каже, що «уніати мають стати авангардом локальної латинської Церкви та її нації в боротьбі проти Східної Церкви та її локальної нації. Значить, уніати мають стати «яничарами». Уніати мають перебрати від латинян-«фронтовиків» усю їхню смертельну ненависть до Східної Церкви та її локального народу, мають перейнятися всіма пофальшованими, карикатурними поглядами на історію і життєві вартості свого власного народу і своєї Церкви та йти з латинянами рука в руку в підкоренні Східної Церкви та в їхніх національних домаганнях і навіть у злободенній політиці» [5, с. 93]. «Їхнім бажанням є повна латинізація і денаціоналізація уніатів» [5, с. 94.]. «І ось ми є свідками..., що унія всюди денаціоналізувала «східний» народ на користь латинського сусіда. У давній Польщі денаціоналізувала українців і білорусинів на користь поляків, на Угорщині денаціоналізувала українців і румунів на користь мадярів, у Хорватії -- сербів на користь хорватів, в Італії -- греків на користь італійців» [5, с. 95]. «Невже це можливе,-- запитує доповідач,-- невже це може мати будучність, щоб ми на церковному полі були опановані латинським протисхідним воєнним психозом, котрого ціллю є понизити, висміяти, знівелювати, знищити все, що східне? Коли ми на національному полі обтряслися від ворожого психозу і віднайшли свій розум і своє рідне чуття, то чи на церковному полі не відродимось аналогічно? Я вірю, що це мусить наступити вповні, бо воно й зачалося одночасно з нашим національним відродженням у XIX ст.» [5, с. 96].

Як видно з наведених цитат, в розумінні панотця унія в сучасному йому вигляді не просто не виконує свою головну екуменічну задачу, але веде до протилежного. Саме тому на нашу думку відбулася трансформація «нової унії» від еволюційної зміни зсередини до приєднання всієї структури до іншої конфесії.

Схожі ідеї звучать у статтях «Покликання нашої Церкви» та «Місія».

Стаття «Місія» була видана 1942 року. У ній отець Гавриїл пише про те, що очікувати позитивних результатів у подоланні розбіжностей між католиками і православними найближчим часом не варто. Він знову пропонує поглянути на природу Католицької Церкви, виділити в ній те, що залишилося в ній від істинної Церкви I тисячоліття, та відокремити це від нового, що було винайдено самими католиками після відпадання від Вселенської Церкви. «Те, що Римська Церква проголосила «божественний примат» і непогрішність Римського папи як догмат віри, для мене має таку ж цінність, якби Римська Церква проголосила за догмат віри, наприклад, те, що Папа є найбагатшою людиною в світі. Це не ставитися до віри, не є засобом християнської етики і вічного спасіння» [6]. Таким чином, Костельник наголошує на загальному фундаменті православ'я з католицизмом і зазначає, що «грецька віра і римська віра це одна віра і одна Церква» [6]. І що тільки відкинувши католицькі єресі, на догматичному фундаменті Церкви I тисячоліття, за умови єдності у вірі можна створити, як він пише, «нові унії», «справді унійні поняття про єдність віри і Церкви».

Твір «Покликання нашої Церкви» також є дуже важливим для розуміння суті «нової унії». У ньому Костельник тісно переплітає три речі: створення «нової філософії», головна ціль якої примирити досягнення науки з християнством і зробити християнство привабливим для світської інтелігенції, месіанство галицького християнства та екуменізм. «Наше покликання тепер таке, щоб усій Церкві дати найвищу науково-релігійну свідомість і наймодерніший тип священика. А це повинно витворити ментальність, яка зближуватиме всіх християн, і з часом повинна зреставрувати давню, дійсно католицьку Церкву» [3, с. 42]. При цьому цілком зрозуміло, що під назвою «дійсно католицька Церква» Костельник має на увазі Церкву до розділення на Західну та Східну.

У вищеназваній розвідці особливу увагу привертає Костельниковий конструкт «нова філософія». Це ще один інструмент, що вимальовується всередині концепції «нової унії» для виконання самого головного з'єднання християн. На жаль, через недостачу часу (панотець трагічно загине 1948 року) сам Костельник не встиг розробити цю «нову філософію». Вона головним чином маніфестується, але ще не розробляється. Про цю саму «нову філософію» протопресвітер Гавриїл буде писати у творі «Священик наших часів»: «Коли православні не видумають нової християнської філософії, яка представляла б усі новітні природничі науки і змусила б усіх інтелігентів з респектом ставитися до тої нової християнської філософії, то православна Церква нічого великого не зробить у світі, не станеться наймодернішою Церквою» [3, с. 62-63].

Чи була така «нова філософія» створена у світовому православ'ї? Коротко кажучи, швидше так, чим ні, і цей процес досі триває. Це ще одна надзвичайно цікава тема, якій треба присвятити окрему статтю. Проте навіть не розглядаючи її, а лише спираючись на викладки самого Костельника, виникає ряд запитань. Наприклад, яким чином галицьке духовенство мало цю «нову філософію» створити? Як ця «філософія» допоможе в справі з'єднання християн, враховуючи, що питання співвідношення науки та релігії чи віри займає далеко не перше місце у списку розбіжностей православних, католиків та протестантів?

Так, література, яка примиряє християнське віровчення з досягненнями науки завжди актуальна, але не у справі екуменізму. Сьогоднішні дискусії щодо з'єднання християн в основному зосереджені в області догматики, особливо еклезіології. Але Костельник в першу чергу створював «найвищу науковорелігійну свідомість» [4, с. 171]. Костельник вважав, що саме такий спосіб мислення є шляхом до «реставрації давньої, дійсно католицької Церкви» [3, с. 42].

Знову ж таки, особливе місце питання співвідношення науки та релігії в «новій філософії» зрозуміла. Очевидно, тут грає роль апологетична налаштованість Костельника на цю тему. Саме боротьбі з атеїзмом у різних формах присвячена більша частина всієї творчої спадщини протопресвітера. Подив викликає тандем питання співвідношення науки і релігії та екуменізму. Можливо, таким чином отець Гавриїл готував Галицьку Митрополію до теоретичної оборони від «наукового атеїзму» СРСР А можливо, причина зовсім в іншому. Це ще одне питання, яке потребує дослідження в майбутньому.

Наступна грань «правильної унійності», яку варто відзначити, стосується православ'я. Ця конфесія Костельником також піддається критиці, перш за все у сфері зовнішнього обряду. Галицька зовнішня церковна традиція (передусім зовнішній вигляд духовенства), на думку протопресвітера, краще підходить для екуменічного завдання унії та створення «нової філософії», що буде узгоджувати науку та релігію. Так, у звіті за серпень 1945 року по агентурній справі «Возрожденцы» зафіксовано, що Костельник «мав прагнення до створення в західних областях України своєї т. зв. Модернізованої православної церкви зі збереженням уніатських обрядностей» [12, с. 11]. На цю рису Костельника вказувала і православна сторона. У своєму листі НКДБ Макарій Оксіюк вказує на прагнення Костельника зберегти після возз'єднання своєрідність галицької традиції [1, с. 116].

Сам Костельник уже під час першої зустрічі з патріархом Алексієм (Симанським) говорив, що РПЦ «у тому вигляді, в якому вона існує зараз не можна пропонувати культурним людям. Вона підходила темним масам», і тому її «треба модернізувати» [11, с. 290]. Далі панотець пропонує ряд змін, що головним чином стосуються богослужбового життя та зовнішнього вигляду кліру. Костельник наголошує, що богослужбове життя РПЦ не відповідає вимогам часу. «Взагалі богослужіння в православній Церкві пристосовані до давніх часів, коли загал народу був неграмотний. Вірним подається все готове, вони мають тільки слухати і часто хреститися» [3, с. 38]. Як приклад реформ Костельник пропонує запровадження читаних літургій, однак аргументація такого кроку є досить дивною. Його панотець пояснює потребою щоденного публічного відправляння літургії. «Минули ті часи, коли церква могла бути зачинена цілий тиждень, а відчинена тільки в неділю і свято. Нині священик мусить служити у церкві щодня, деколи навіть і рано і ввечір, а ця нова практика тягне за собою і деякі нові адаптації в обряді як наприклад читана Служба Божа» [11, с. 375]. При цьому не дається пояснення, чому співана літургія просто не може справлятись щодня чи чому вона підходить виключно для неграмотних людей.

Протопресвітер також надавав важливу роль зовнішньому вигляду духовенства. Передусім панотець відстоював характерний образ галицьких священиків: коротке волосся і гоління бороди, підрясник латинського типу, можливість не носити підрясник під час не пов'язаних із релігійним служінням справ, обмежуючись при цьому строгим костюмом та колораткою [11, с. 137]. Крім того, він пропонував залишити зовнішні атрибути духовного вбрання: широкий пояс-фасцію як відзнаку, носіння нагрудного хреста лише митрофорними священиками, а також лишити існуючий тип єпископського жезлу [11, с. 373].

Костельник пише про необхідність засвоєння такого образу духовенства рештою православного кліру. «Зовнішній вигляд православного руського священика не є достосований до нинішнього вигляду інших людей, тому в нас дивляться на таких священиків як на дивовижу. (...) А як появиться гірший тип такого священика (брудний, розпатланий), то наші люди просто жахаються, вважаючи такий вигляд священика за упадок священичого стану. Я і сам рішуче противний тому, щоб наші священики приймали зовнішній вигляд православного руського священика. Радше нехай православні священики поволі приймають наш зовнішній вигляд, бо їх вигляд відсталий (такий, який був тому 200-300 років), робить священика неповоротким, отяжілим у виступах, на всіх ліберально наставлених людей робить некорисне враження відсталості» [11, с. 137-138]. Що можна сказати з цього приводу. З однієї сторони, гоління борід, короткі зачіски, костюми в нецерковних справах та колоратка для сьогоднішніх священнослужителів будь-якої з православних церков є звичною справою. Доля впливу отця Гавриїла на таке становище речей є, але очевидно, вона не головуюча. З іншої ж сторони що сучасний, що радянський галицький православний клір абсолютно спокійно перейняв і руський підрясник, і бороду, і звичай носити наперсний хрест всім священникам.

До всього вищеописаного потрібно додати важливу грань характеру панотця несприйняття Костельником «кацапства». Назвати протопресвітера москвофілом аж ніяк не можна. Так, у 1907 році отець Гавриїл наступним чином реагує на москвофільську діяльність у Львівській духовній семінарії: «Ви хочете нашому народові допомогти, але насправді ви є його найбільшими ворогами, бо не даєте йому можливости відродитись у його власному дусі, так, як відродились всі європейські народи. Я до таких ніколи не приєднаюсь» [10, с. 134]. А в 1919 році отець Гавриїл писатиме в листі до церковного й громадського діяча бачванських русинів о. Дюри Биндаса: «Пиши до своїх знайомих горняків, щоб зберігали живу бесіду, бо до Унгвару (Ужгороду прим. авт.) прийшли кацапи й запроваджують московський язик. Україна самостійна чи ні, але це вже певне, що на ній пануватиме лише жива українська мова» [9, с. 337].

Ця риса Костельника, його прохолодне відношення до зовнішнього «російства», проявиться і в розумінні «правильної унійності», головним чином через критику зовнішньої традиції, як було описано вище. Але це не завадило о. Гавриїлу реалізувати свою концепцію «нової унії» до кінця, та організувати Собор (чи Псевдособор, назва події залежить від позиції промовляючого) у Львові 1946 року та приєднати Галицьку Митрополію до Руської Православної Церкви. На нашу думку, це вказує на дві речі. По-перше, це показує зацікавленість отця Гавриїла не зовнішнім обрядом, зовнішньою традиційністю, культурністю чи чимось ще, а саме глибинними, догматичними істинами, які пересилили його особисту неприязнь. По-друге, це відповідає характеру протопресвітера. Він завжди висловлював критику щодо непевних аспектів релігії, до якої належав, і переривання цієї тенденції свідчило б про якийсь примус чи контроль. Але ми бачимо, цього немає. І треба наголосити критика православ'я обмежується зовнішньою стороною: характерним виглядом духовенства та порядку літургії. Віровчення панотцем не переглядається. Єдина теоретична вада, яку Костельник бачить в східному християнстві це відсутність тої самої «нової філософії», що зможе примирити науку та релігію. Знову можна згадати працю «Священик наших часів» (1946), у якій Костельник писатиме: «Коли православні не видумають нової християнської філософії, яка передставила б усі новітні природничі науки і змусила б усіх інтелігентів з респектом ставитися до тої нової християнської філософії, то православна Церква нічого великого не зробить у світі, не станеться наймодернішою Церквою» [3, с. 6263].

Говорячи про Собор 1946 року, відразу треба сказати, що думка, ніби Костельник розпочав діяльність по з'єднанню УГКЦ з РПЦ виключно через тиск із боку спецслужб, хибна. Иосиф Сліпий пригадував, що Костельник планував «виступ проти Риму» ще до початку Другої Світової Війни, відкладаючи активні дії до моменту смерті Шептицького [2, с. 133]. Оцінка цієї діяльності у більшості дослідників Костельника (особливо тих, хто стоїть на греко-католицьких засадах) приблизно однакова. Наприклад, О. Пагіря вважає, що Костельник «через власні амбіційні схильності вважав, що може переграти радянський режим у боротьбі за греко-католицьку церкву та реалізувати своє бачення майбутнього УГКЦ» [12, с. 11]. Приблизно так само висловлюється О. Гірник: «Беручи під увагу високий рівень освіти о. Гавриїла, важко повірити в те, що, очоливши “ініціативну групу” і скликавши “собор”, він не усвідомлював його неканонічність і нелегітимність... Скликавши нелегітимний “собор” і продемонструвавши таким чином свою лояльність до більшовиків, Костельник, можливо, мав намір розпочати підготовку культурного підґрунтя для широкомасштабної Унії “нового стилю”, яка мала охопити не лише Україну, але й Росію» [12, с. 41-42].

Залишимо осторонь питання лояльності Костельника до більшовиків. Взаємовідносини панотця з радянськими спецслужбами це окрема складна тема, на яку потрібно відвести окреме дослідження. А ось теза про створення «унії нового стилю» виглядає переконливо і підтверджується рядками самого Костельника. Лише варто зауважити, що Олег Гірник розуміє поняття «нової унії» не так, як сам Костельник. Саме цей момент, на наш погляд, породжує більшість непорозумінь. Дослідники вкладають у цей термін інше значення, розуміючи під унійністю повернення православних до католицизму, тоді як сам Костельник прийшов по протилежної думки повернення уніатів та католиків до православ'я. Саме ця ідея ще один раз описується у рефераті про перспективи «возз'єднання» УГКЦ із РПЦ від 3 серпня 1945 року. «Мої ідеали такі, щоб ми, галицькі уніати, не тільки автоматично повернулись до православної Церкви, але щоб змагались перетворити православну Церкву в наймодернішу, найживішу християнську Церкву, яка притягала б до себе всі інші християнські Церкви» [11, с. 138-139].

Таким чином протопресвітер бажає приєднати Галицьку греко-католицьку митрополію до РПЦ та через це передати їй цю «нову унійність», яка перетворює РПЦ і робить її центром екуменічного тяжіння. Правда, для приєднання РКЦ має відмовиться від папського примату, що може статись лише в одному випадку якщо Римська церква розколеться на декілька шматків.

унія протопресвітер костельник

Висновки та напрями подальшого дослідження

1925 року протопресвітер Гавриїл починає перегляд католицького віровчення в контексті власного розуміння «правильної унійності» чи «нової унії» як християнського екуменічного проекту. Саме так панотець назвав цю концепцію. Вперше вона з'являється у статті «Нова доба нашої Церкви». Протягом десяти років Костельник послідовно критикує католицьку догматику, вимальовуючи «нову унійність», яка розуміється як «реставрація становища давньої Візантії» [8, с. 14]. Іншими словами, Костельник хоче підвести віровчення УГКЦ на той самий рівень, який мала християнська Церква першого тисячоліття до розділення на Західну та Східну. Вимальовується наступний алгоритм: перегляд догматики доведення віровчення до спільного знаменника об'єднання католицизму та православ'я, а в перспективі і всього християнства. Саме так розуміється «правильна унійність» Костельником початково. Тобто йдеться про перетворення УГКЦ зсередини, еволюційним шляхом. І вже греко-католицизм стає точкою об'єднання католицизму та православ'я.

Проте під час свого дослідження позиція панотця змінюється, і 1935 року в статті «Відродження Церкви» Костельник висловлює думку про те, що для виконання екуменічного завдання унії потрібен перехід в православ'я. Але мається на увазі не одностороннє приєднання УГКЦ, а створення екуменічного базису на основі Галицької митрополії: ортодоксальна догматика, до якої додається Костельникова «нова філософія», та греко-католицький зовнішній культ. Сам протопресвітер почав втілювати свою «нову унію», організувавши Собор 1946 року та почавши розробку «нової філософії», покликаної примирити наукові досягнення та релігійну свідомість. Але, на жаль, рання смерть у 1948 році завадила подальший розвиток концепції «нової унії» самим о. Гавриїлом.

Дослідження Костельникової «нової унії» та її втілення далеке від завершення. Найголовніше, це ще не досліджені джерела. Значна частина творчого спадку панотця або не опублікована, або не доступна для широкого кола науковців. Можливо, саме в цих роботах буде знайдений більш ґрунтовний виклад «правильної унійності» та інших ідей протопресвітера. Як, наприклад, «нової філософії», що є критичною для всієї концепції. Або всіх інших аспектів дослідження. Мотиви Костельникового перегляду католицького віровчення, зміст цього перегляду, більш точні причини бажання приєднання до ортодоксії тощо. Все це потрібно дослідити більш детально. Як і все, що стосується реалізації «нової унії» на практиці: взаємодія Костельника та радянських спецслужб, організація та проведення Собору 1946 року тощо. Ці аспекти майже не зачіпалися в даному дослідженні. Що, маємо надію, станеться в майбутньому.

Список використаних джерел

1. Боцюрків Б. Українська Греко-Католицька Церква і Радянська держава (1939-1950) / пер. з англійської Наталії Кочан. Львів: В-во УКУ, 2005. 268 с.

2. Волошин Ю. 20 вересня 50 років тому у Львові було вбито про-топресвітера Гавріїла Костельника (1886 1948) [Текст] / Юрій Волошин // Людина і світ. 1998. №9. С. 14-15.

3. Гірник О. Пошук ідентичності як «principum movens» творчості Гавриїла Костельника. Костельник Г. Ultra posse. Вибрані твори. Ужгород: Ґражда, 2008. С. 17-89.

4. Загребельний І. Проблема секуляризації у творчій спадщині Гавриїла Костельника: критичний аналіз. Дис.... д. філос. наук. Київ, 2019 р., 203 с.

5. Костельник Г. Ідеологія унії. Праці Богословського наукового товариства у Львові. Матеріали зібрав і упорядкував о. Володимир Кучабський. Львів, 1937

6. Костельник Г. Місія. Електронний ресурс.

URL: http://orthodox.lvrv.ua/kostelnik/works/vt_k_mi.htm

7. Костельник Г. На ясні зорі, на тихі води. Нива. 1928. Ч. 8. С. 254-262.

8. Костельник Г. Нова доба нашої Церкви. Львів, 1926. 16 с.

9. Костельник Г. Писма Дюрови Биндасови // Проза на бачванско-сримским руским литературним язику. Нови Сад, 1975.

10. Костельник Г. Чом сом постал Українєц? // Проза на бачванско-сримским руским литературним язику. Нови Сад, 1975.

11. Ліквідація УГКЦ (1939-1946). Документи радянських органів державної безпеки / За заг. ред. Володимира Сергійчука. К.: ПП Сергійчук М.І., 2006. Т. I. 919 с.; Т. II. 804 с.

12. Пагіря О. Гавриїл Костельник та ОУН: проблема стосунків (1941-1948 рр.). З архівів ВУЧКГПУ-НКВД-КГБ. 2009. № 33

References

1. Botsurkiv B. Ukrainian Greek-Catholic Church and Soviet Union. (1939-1950) / tr. from english by Natalia Kochan. Lviv: publishing house UCU, 2005. 268 p.

2. Voloshin Y. 20-th of september 50 years ago in Lviv was killed archpriest Gavriil Kostelnyk (1886 1948) [Text] / Yuriy Voloshin // Person and world. 1998. №9. p. 14-15.

3. Girnyk O. Search of identity as «principum movens» in Gavriil Kostelnyk's work. Kostelnyk G. Ultra posse. Chosen works. Uzhhorod: Grajda, 2008. p. 17-89.

4. Zagrebelnyi I. Problem of secularization in Gavriil Kostelnyk's creative heritage: critical analisys. Dis.... Doctor of Philosophy. Kyiv, 2019 year, 203 p.

5. Kostelnyk G. Competition of the new generation for a new system / G. Kostelnyk // Ukrainian Youth. 1935. Part 6 (26), June. P. 87-88.

6. Kostelnyk G. Mission. Electronic resource.

URL: http://orthodox.lviv.ua/kostelnik/works/vt_k_mi.htm

7. Kostelnyk G. At bright stars, at quite waters. Nyva. 1928. Part 8. p. 254-262.

8. Kostelnyk G. New age of our Church. Lviv, 1926. 16 p.

9. Kostelnyk G. Letters to Durov Bindasov // Prose on bachvan-strymsk Russian literature language. Novy Sad, 1975.

10. Kostelnyk G. Why did I become a Ukrainian? // Prose in the Bachvan-Srym Russian literary language. Novi Sad, 1975.

11. Liquidation UGCC (1939-1946). Documents of Soviet state security agencies/ On gen. edition by Volodymyr Sergiichuk. K.: Sergiichuk M. I., 2006. T I. 919 p.; T. II. 804 p.

12. Pagirya O. Gavriil Kostelnyk and OUN: problem of relations (1941-1948 pp.). From VuChKGPU-NKVD-KGB archives. 2009. № 33

Размещено на Allbest.ru