Трактування московської схизми та відповідь на інформаційну війну проти Флорентійської унії в полемічному доробку Теодора Скуминовича

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України

ТРАКТУВАННЯ МОСКОВСЬКОЇ СХИЗМИ ТА ВІДПОВІДЬ НА ІНФОРМАЦІЙНУ ВІЙНУ ПРОТИ ФЛОРЕНТІЙСЬКОЇ УНІЇ В ПОЛЕМІЧНОМУ ДОРОБКУ ТЕОДОРА СКУМИНОВИЧА

Руслан Ткачук, д-р філол.

наук, старш. наук. співроб.

Анотація

полемічний скуминович ігумен митрополія

Присвячено дослідженню окремих історико-літературних аспектів полемічного твору екс-ігумена Михайлівського монастиря в Києві Теодора Скуминовича "Przyczyny рописепіа Disuniey рггетаспети narodowi гиБкіеіпи podane" (1643). Письменник простежив єдність Руської церкви з Апостольською столицею в час відокремлення її північно-східних єпархій і проголошення автокефалії Московської митрополії. Зауваживши незаконність обрання рязанського єпископа Йони "митрополитом Київським і всієї Русі", унаслідок чого в Київській церкві виникло двовладдя, Теодор Скуминович обґрунтував думку, що законні первосвятителі Києва, на відміну від самопроголошених митрополитів-схизматиків у Москві, залишалися уніатами. На доказ цього католицький полеміст навів приклад поставлення папою Пієм II главою Руської церкви Ісидорового учня - Григорія II Болгариновича. Засуджуючи розкольницькі течії всередині Київської митрополії, книжник виступив із критикою автора "ПАТЕР1КОЫ"-у, який поставив під сумнівканонічність архієрейських свячень Григорія II Болгариновича й доводив легітимність влади митрополита-розкольника Йони, якого відмовився визнати Вселенський патріархат. За словами Теодора Скуминовича, унійну політику Руської церкви після Григорія II Болгариновича продовжували Мисаїл, священномученик Макарій I і Йосиф I Болгаринович. Підтримку митрополитом Мисаїлом діалогу Руської церкви з Римом засвідчував текст епістоли "Poselstwo do Раріега rzymskiego віхіа II od duchowiehstwa і od кзщіді і pan6w гизкісії w гоки 1476". Підтвердженням унійних переконань митрополита Йосифа I Болгариновича, котрого українські полемісти нерідко плутали з Йосифом II Солтаном, Теодору Скуминовичу слугував лист патріарха Ніфонта II, аналізу змісту якого у творі відведено значне місце.

Ключові слова: Теодор Скуминович, українська полемічна література, Берестейська унія, митрополит Ісидор, митрополит Григорій II Болгаринович, митрополит Йосиф I Болгаринович, митрополит Мисаїл, священномученик Макарій I, Флорентійська унія.

Annotation

Ruslan Tkachuk, Doctor of Philology, Senior Researcher Shevchenko Institute of Literature, National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, Ukraine

THE INTERPRETATION OF MOSCOW'S SCHISM AND THE ANSWER ON THE INFORMATIONAL WARFARE AGAINST THE FLORENTINE UNION IN THE POLEMICAL HERITAGE OF THEODORE SKUMYNOVYCH

The article is dedicated to the research of some historical and literature aspects of polemical work of the former Father Superior of St. Michael cloister in Kyiv Theodore Skumynovych "Przyczyny porzucenia Disuniey przezacnemu narodowi ruskiemu podane" (1643). The writer retraced the unity of Ruthenian church with Sede Apostolica at the time of separation of it's north and east eparchies and foundation of autocephaly of Moscow's metropolitanate. Accentuated the illegality of election of Ryazan's bishop Jonah by the metropolitan of Kyiv and the all Rus, on the score of in Kyiv's church occured the diarchy, Theodore Skumynovych substantiated the thought that legal protohierarchs of Kyiv, on the contrary of self-proclaimed schismatic metropolitans in Moscow, stayed Uniates. As the argument the catholic writer produced the example of appointment by the pope Pius II as the chief of Ruthenian church the Isidor's disciple - Gregory II Bulgarian. Condemning the schismatic trends inside of Kyiv's metropolitanate, the polemicist criticized the author of "nATEPIKON", who cast doubt in canonicity of hierarchal consecration of Gregory II Bulgarian and proved the legitimacy of the power of metropolitan-schismatic Jonah, whom refused to recognize the Universal patriarchate. According to Theodore Skumynovych, the uniate policy of Ruthenian church after Gregory II Bulgarian continued Misael, the priest-martyr Makarius I and Joseph I Bulgarian. The support by the metropolitan Misael of the dialogue of Ruthenian's church with Rome acknowledged the text of the epistle "Poselstwo do Papieza rzymskiego Sixta IIII od duchowiehstwa i od ksiqzqt i panow ruskich w roku 1476". The uniate persuation of metropolitan Joseph I Bulgarian, whom Ukrainian polemicists not infrequently confused with Joseph II Soltan, Theodore Skumynovych confirmed by the letter of patriarch Niphont II, which the contents revealed in the work.

Keywords: Theodore Skumynovych, Ukrainian polemical literature, the Union of Brest, the metropolitan Isidor, the metropolitan Gregory II Bulgarian, the metropolitan Joseph I Bulgarian, the metropolitan Misael, the priest-martyr Makarius I, the Florentine Union.

Вступ

Питання єдності Київської митрополії з Римом у часи відділення від неї Московської церкви Теодор Скуминович проаналізував у підрозділі "Metropolis Papiez do Kijowa podaie, y Rus do Papieza pisze" [8, с. 76-78]. Розглядаючи період розколу Руської церкви на Київську і Московську митрополії, полеміст зауважив, що її законні предстоятелі були уніатами, натомість самоправно проголошені в Московії архієреї - схизматиками, які незаконно займали митрополичу кафедру та відокремили єпархії Великого князівства Московського від материнської церкви в Києві. Зокрема, ішлося про рязанського єпископа Йону (Одноушева), обраного "митрополитом Київським і всієї Русі" на Соборі московського духовенства всупереч встановленому Константинополем порядку, та Феодосія, від часу якого архієпископи Московської церкви іменувались "митрополитами Московськими і всієї Русі", що безповоротно зруйнувало єдність Руської церкви.

Методологія дослідження

Дослідження проведене із застосуванням культурно-історичного, текстологічного та герменевтичного літературознавчих методів.

Результати дослідження

Унійну позицію наступника Ісидора на Київському престолі Григорія II Болгариновича Теодор Скуминович вмотивував тим, що його поставив папа Пій II, надіславши номінаційний лист польському королю Казимиру IV Ягеллончику. Григорій II, що був болгарином за походженням, супроводжував у сані протодиякона митрополита Ісидора під час його першої поїздки до Москви (1437), а звідти у Феррару та Флоренцію для участі в об'єднувальному соборі. На додаток він у 1452 р. прибув разом з Ісидором для проголошення Флорентійської унії в Константинополь, де невдовзі його обрали ігуменом імператорського монастиря святого Димитрія Солунського. Після втечі з ув'язнення в Москві Ісидор більшість часу перебував у Римі, через що він фактично був титулярним митрополитом Київським і всієї Русі. Не маючи належних можливостей здійснювати урядування Руською церквою, Ісидор добровільно зрікся своїх повноважень митрополита та повністю присвятив себе допомозі папі Миколаю V у справі утвердження Флорентійської унії в рідній для нього Греції. Відомості про вирядження Папою Римським Ісидора легатом до Константинополя у 1452 р. Теодор Скуминович брав з праці "Liber de vita Christi ac omnium pontificum" італійського історика Бартоломео Саккі, більш відомого під прізвиськом "Платіна". 1458 р. на вакантну Київську кафедру папа Пій II затвердив Григорія II Болгариновича, якого хіротонізував патріарх Константинопольський Григорій III Мамма, надавши йому новий титул "Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі". Поставлення Григорієм III Маммою предстоятелем Руської церкви учня Ісидора всупереч наполяганням Василія II Темного санкціонувати митрополитування обраного ним на Соборі московських єпископів (1448) Йону, було своєрідним протестом проти розкольницьких течій усередині Київської митрополії, які велися на її північносхідних землях. У відповідь на такий крок Вселенського патріархату самопроголошений митрополит Йона скликав новий Собор московських архієреїв (1459), на якому де-факто проголосив автокефалію Московської церкви. Теодор Скуминович прокоментував самовільне зведення у Великому князівстві Московському Йони у сан митрополита Київського та всієї Русі так: "Na iego mieysce Papiez Hrehoria Graeczyna na Metropolis w Rzymie poswiзconego do Kijowa posyla, y list za nim do Krola Polskiego pisze. Nie wsmak to bylo Moskwie, obrali tedy drugiego sobie Jonз Schismatyka" [8, с. 76-77].

Двовладдя в Руській церкві, що виникло через поставлення у Москві митрополитом Київським Йони без дозволу константинопольських патріархів Митрофана II та Григорія III Мамми, отримало різне потрактування в українській конфесійній історіографії. Православні книжники, вибудовуючи антиримську концепцію історії Київської митрополії, нерідко з неї викреслювали імена первоієрархів, що підтримували унію, і вписували до неї тих, хто вів схизматичну діяльність. Наприклад, автор "nATEPIKON''-у у вміщеній наприкінці твору "Хронології православних руських митрополитів", що була відповіддю на укладений Левом Кревзою список очільників Київської кафедри у книзі "Obrona Jednosci Cerkiewney" [6, с. 59-66], написав, що згідно свідчень правдивих хроністів ( ішлося про " Палінодію" Захарія Копистенського [2, с. 1046]) у 1442 р. митрополитом став не Г ригорій II Болгаринович, а Йона, якого обрала Русь на місце Ісидора [5, с. 177]. У своєму творі Лев Кревза докладно зупинився на характеристиці Григорія II Болгариновича. Зокрема, він розповів про освіченість і благочестивість первосвятителя Києва, його проповідницьку діяльність в Україні, тісні стосунки з Ісидором, який рекомендував папі Пію II передати йому в розпорядження Київську митрополію, та обґрунтував законність зайняття ним митрополичого престолу, а не Йоною [6, с. 62-63]. Зі свого боку, Сильвестр Коссов обмежився короткою згадкою про Григорія II Болгариновича, у якій поставив під сумнів канонічність його обрання предстоятелем Руської церкви, і ствердив легітимність влади на Київській кафедрі митрополита-розкольника Йони, не визнавати уряд якого закликали в окружних посланнях вселенські патріархи [6, с. 63]. Така відповідь Сильвестра Коссова Леву Кревзі викликала обурення в Теодора Скуминовича. Полеміст пояснював двозначність висловлювання автора "nATEPIKON''-у про служіння Григорія II Болгариновича на Київській кафедрі намаганням приховати римські корені зведення його у сан митрополита, що виявляло історичні зв'язки Руської церкви з Апостольською столицею, а отже заперечувало доктрину православних книжників про їхнє переривання від часу "Фотієвої схизми". Доводячи лукавство Сильвестра Коссова відносно до Григорія II Болгариновича, Теодор Скуминович зауважив суперечність у наведеному ним повідомленні: висловлені тези не просто нелогічні, а й взаємозаперечують одна одну. Так, Сильвестр Коссов написав про поставлення у 1442 р. Григорія II Болгариновича, і водночас, заперечивши своє попереднє твердження, зазначив, що "правдивіші компутисти" [5, с. 177] повідомляють про обрання Руссю на Київську кафедру Йони. Відштовхуючись від виявленої контроверзи, католицький полеміст зробив висновок, що автор "nATEPIKON''-у або визнав допущення неточностей в укладеному ним хронологічному списку київських митрополитів, або ж наведені ним відомості "правдивіших компутистів" [8, с. 77] були недостовірними. Наявність протиріччя в розповіді Сильвестра Коссова про митрополитування Григорія II Болгариновича Теодор Скуминович зумів майстерно передати завдяки використанню риторичних прийомів моделювання емоційного мовлення, як от: метафори, анафори, риторичного запитання, риторичного вигуку, іронії, гри слів, які, крім того, посилювали переконувальний вплив на читача:

Aby siз sam swym orзzem nie zarzn^t, Paterikonu Kijowskiego author, Hrehoria iako Unita, za Metropolit^ ambiguл przyznawa, kiedy mowi: "XXXI. Metropolita byt Hrehory Roku 1442 (y tu omytka, bo Hrehoria przystano dobrze po tem, a wten czas ieszcze Isidor byt w Polszcze) Graeczyn, ale wedtug naszych prawdziwszych Computistow Jona, ktorego na mieysce Isidora Rus obrata byta". Y ktorzyz to wasi prawdziwsi Computistowie? Kto im takie daie Elogium? Kto prawdy tey w nich doswiadczyt? Moy mity chronologisto, abo twoy Comput nie prawdziwy, kiedy w samey liczbie Metropolitow ktadziesz Hrehoria, a prawdziwszych Computistow zdanie in appendice, albo tamci prawdziwsi nie prawdziwi, bos ich Computu nie przyiqt y prawdз ich zniewazyt, kiedys po Isidorze nie Jonз zaraz, ale Hrehorego potozyt. Mity Boze, gdzie nie skacze! Byle by na swym postawit" [8, с. 77; 5, c. 177].

Фальшування Сильвестром Коссовим історичних фактів у "nATEPIKON''-і, писав Теодор Скуминович, підтверджували давньоруські історичні книги, у яких справжнім спадкоємцем митрополита Ісидора на Київській кафедрі названо Григорія II Болгариновича, а не рязанського єпископа Йону. На сторінках літопису, надісланого папою Пієм II до Польщі, Григорія II Болгариновича змальовано "митрополитом Київської Русі" [8, с. 77], до якого русичі ставилися як до духовного отця і пастиря. Інакше літописці відгукуються про Йону, котрого, за словами Сильвестра Коссова та українських "правдивіших компутистів" [8, с. 77], обрала Русь. За їхніми свідченнями Йона був "імпостором" [8, с. 78], тобто ошуканцем, що самовільно зайняв митрополичий престол Руської церкви, духовенство якої його владу не визнало. Теодор Скуминович розповідав, що після самовільного обрання в Москві митрополитом Йони Київська церква, чиї землі охоплювали території Польського королівства, Литовсько-Руського та Московського князівств, розділилася на дві частини: унійну і схизматичну, межі яких визначались кордонами між цими державами. Предстоятелі Руської церкви, що перебували у Києві, Вільні та Новогрудку, були уніатами аж до моменту урядування Йосифа Солтана, натомість ставленики Московської церкви - схизматиками. До продовжувачів унійної лінії Київської митрополії після Григорія II Болгариновича Теодор Скуминович зараховував митрополита Мисаїла та священномученика Макарія I.

Прихильність митрополита Мисаїла до Флорентійської унії засвідчував надісланий у 1476 р. від його імені лист до папи Сикста IV. Теодор Скуминович зауважив, що текст епістоли "Poselstwo бо Раріега геутБкіедо Біжґа NN об бuchowienstwa і об кБІ^г^ґ і раг^ гиБкіеІі w гоки 1476," підготовлений настоятелем Києво-Печерського монастиря Іоанном, скріпили підписом у вигляді власноруч написаного імені архімандрит Віленського монастиря Макарій, що в майбутньому очолювавав Київську митрополію, а також багато руських князів та панів [8, с. 78]. Мисаїл був наступником на митрополичому престолі Києва Григорія II Болгариновича, що запам'ятався в історії Руської церкви заснуванням Черейського монастиря Святої Трійці, на розбудову якого він пожертвував увесь батьківський спадок [4, с. 84]. Такий вчинок виразно характеризує Мисаїла людиною, життя якої було сповнене християнськими чеснотами. Польський король Казимир IV Ягеллончик погодився номінувати на Київську кафедру Мисаїла за умови прийняття ним Флорентійської унії. Вочевидь, це, а також висвячення константинопольським патріархом Рафаїлом I монаха Тверського монастиря Спиридона митрополитом Київським, підштовхнуло Мисаїла розпочати перемовини з Римом щодо затвердження його кандидатури на урядування Руською церквою за прикладом Григорія II Болгариновича, якого поставив папа Пій II. 1476 р. Мисаїл надіслав лист до папи Сикста IV, у якому висловив підтримку прилучення єпархій Київської митрополії до Флорентійської унії. Крім того, в епістолі, що залишилася без відповіді з боку Папського двору, він розповів про утиски, які зазнавали православні віряни від католиків, а також деталізував деякі виклики й загрози для християнства від воєнних дій Османської імперії та Кримського ханату на Сході Європи. Митрополит Іпатій Потій у 1605 р. віднайшов у Кревській церкві примірник "Мисаїлового послання", яке він опублікував у контексті запровадження Берестейської унії в Речі Посполитій для підтвердження унійного вектору Київської митрополії у XV ст. [4, с. 84-90].За сто років до початку ініціативи духовенства Руської церкви об'єднатися з Римом, що реалізувалася на Берестейському унійному соборі (1596), митрополитом Київським було обрано священномученика Макарія. Він був архімандритом Віленського Свято-Троїцького монастиря, урядувати яким його поставив митрополит Симеон, що був свідком спалення Києва та розграбування кафедрального Софійського собору кримським ханом Менглі Гіреєм у 1482 р. Унійну спрямованість Макарія I Теодор Скуминович обґрунтував тим, що він був одним із підписантів "Послання Мисаїла" до папи Сикста IV. Такий самий аргумент на користь підтримки Макарієм I унії навів Лев Кревза у творі "ОЬгопа ОєСпобсі Сегкіе\\пеу", яким користувався католицький полеміст. Мощі священномученика Макарія, вбитого татарами під час проведення ним Божественної літургії у Світлу седмицю у селі Скригалова, що, зазначав Лев Кревза, розташоване над Прип'яттю, зберігалися в мармуровому саркофазі Софійського собору. Їхню нетлінність Теодор Скуминович пояснював збереженням Макарієм "доброї віри" [8, с. 78; 6, с. 64].

Останнім предстоятелем Руської церкви, що схилявся до прийняття Флорентійської унії, Теодор Скуминович вважав Йосифа II Солтана. У своєму висновку католицький полеміст спирався насамперед на біографічні відомості про церковне служіння Йосифа II Солтана, які навели у своїх творах Лев Кревза та Сильвестр Коссов [6, с. 64; 5, с. 178]. Утім, згадані письменники сплутали Йосифа I Болгариновича з Йосифом II Солтаном, що очолював Київську митрополію з 1507 по 1522 рр., а не у 1497-1501 рр., як вони міркували. Їхню помилку повторив і Теодор Скуминович, назвавши наступником священномученика Макарія на Київській кафедрі Йосифа II Солтана, а не Йосифа I Болгариновича, унійний вимір зовнішньої політики котрого розкрито у підрозділі "О ^ерґііе Боїїапіе Меїгороіісіе, у ИІрИопІе РаїгІагБ2е" [8, с. 78-83]. Обґрунтовуючи унійні переконання Йосифа I Болгариновича, що належав до спорідненого з Сапігами українського шляхетського роду [3, с. 656], письменник покликався на московські літописні джерела. Зокрема, московські хроністи, звинувачуючи Йосифа I Болгариновича у латинництві, розповідали, що богослужіння, які той проводив у кафедральному соборі Смоленська, були ідентичними літургіям римського обряду за винятком використання давньоукраїнської, а не латинської мови. Крім того, літописці іменували його "відступником грецької віри" [8, с. 79] за те, що він разом із монахами-бернардинцями за вказівкою польського короля та великого князя литовського Олександра Ягеллончика намовляв княгиню Олену, дочку московського князя Івана III та Софії Палеолог, перейти в католицизм. Підкреслюючи непоступливість княгині Олени перед вмовляннями чоловіка стати католичкою та її покровительство над православними церквами в Литві, а також іронізуючи над звинуваченнями з боку московитів у ренегатстві Йосифа I Болгариновича, Теодор Скуминович назвав єпископа-уніата відступником не православної, а "правослабої" [8, с. 79] віри. Використовуючи експресивно-стилістичні можливості оказіоналізмів, письменник у такий спосіб підкреслив істотну невідповідність сутності православної церкви її назві. Йосиф I Болгаринович дотримувався унійних поглядів і впродовж служіння на митрополичій кафедрі Руської церкви, предстотелем якої його затвердив константинопольський патріарх Йоаким I у 1500 р. Підтвердженням цьому слугувало його листування з патріархом Ніфонтом II у справі виконання ухвал Ферраро-Флорентійського собору Київською митрополією. Про їхнє спілкування згадує Сильвестр Коссов у "Хронології православних руських митрополитів" [5, с. 178]. Письменник-агіограф, навівши вихоплену з контексту цитату з листа-відповіді патріарха Ніфонта II до Йосифа I Болгариновича, ствердив думку про пряме підпорядкування митрополитів Руської церкви первоієрархам Константинополя. Крім того, відповідно до процитованих автором "nATEPIKON''-у слів, патріарх Ніфонт II застерігав "великого боголюбця, брата і співслугу" [8, с. 80] Йосифа I Болгариновича від прийняття Флорентійської унії та співчував утискам, які зазнавало духовенство Руської церкви від католицьких єпископів та польських королів. Теодор Скуминович, обурившись викривленню Сильвестром Коссовим змісту епістоли патріарха Ніфонта II, вмістив у своєму творі більшу половину його тексту без скорочення для того, щоб "преславний руський народ" [8, с. 79] міг дізнатися, що первоієрарх відповів Йосифу I Болгариновичу стосовно канонічності Ферраро-Флорентійського собору та як він ставився до проголошеної на ньому унії:

Niech tedy wiadomo bзdzie, Ze tamten Synod byt zacny, y wspaniale pospolitym weselem ztwierdzony, a to przy obecnosci Przeoswieconego Cesarza naszego Jana Paleologa y Naswiзtszego Patriarchi Konstantinopolskiego, btogostawioney pamiзci Jozepha, ktory nie dawno byt przed nami. [...] A kto wie iesli nie tak przykro skarat, y dzis ieszcze karze nas Bog, Ze gdy nasi S. Iednosci nie przyiзli, utracilismy wszelkie positki, y do t^d tacinnicy nie tylko Zadney pomocy nam nie posytai^, ale teZ wielce nie sprzyiarз. (To co nastзpuie, cytuie Paterikonu Author). IednakZe Twoia Mitose nie mat^ bзdZiesz miat zastonз y wymowkз, iesli rzeczesz, Ze bez zdania Konstantinopolskiego, to iest twego, Patryarchi, nic czynic nie moZesz. (Ale czemu nie cytowat daley?). My zasiз zaprawdз bysmy nabarziey chcieli, atoli nic zgota niemoZemy czynic Z tych rzeczy na ktorych nam wiele zaleZy. Niech siз tedy na nas nie skarZ^, ale politowaniem naszego nieszczзscia poruszeni, Boga niech nam btagai^, abysmy z niewoley uwolnieni, znowu siз ziednoczyli za task^ BoZ^" [8, с. 80-81; 5, c. 178].

Висловлені патріархом Ніфонтом II у листі до Йосифа I Болгариновича рефлексії стосовно причин упадку Візантії підтверджували правильність висновків Теодора Скуминовича про поширення Божого прокляття на схизматиків. Католицький полеміст, екстраполюючи спостереження Ніфонта II над суперечками всередині Константинопольської церкви на релігійну ситуацію в Україні, значно розвинув висунуту первоієрархом ідею Божої кари розкольників та спробував знайти біблійне пояснення тим скрутним обставинам, у яких опинилося духовенство Візантії та Русі. Зокрема, корені конфлікту між українськими священнослужителями та братчиками, що контролювали й подекуди навчали богослів'ю своїх духовних наставників, Теодор Скуминович пов'язував із виповненням такого Божого застереження: "Чим хто згрішає, тим і карається" (Прем. 11:17) [1, с. 684]. Письменник міркував, що Бог покарав єпископів, які виявили непослух вищим унійним сановникам і відкинули верховенство влади Папи Римського, втручанням ремісників у церковні справи. Бунт проти архіпастирів зробив клір Руської церкви за виголошеним Богом у Книзі второзаконня прокляттям на непокірливих євреїв "хвостом", а не "головою", поставив їх "внизу", а не "на висоті" (Втор. 28:13) [1, с. 211], через що ті змушені були дослухатися голосу мирян у питаннях віри. Парадокс цієї ситуації Теодор Скуминович зобразив завдяки використанню таких риторичних прийомів: алегорія, метафора та антитеза, що увиразнювали підлегле становище українського духовенства. Описуючи суперечності церковно-суспільних відносин доби поширення реформаційних рухів в Україні, Теодор Скуминович порівнював підпорядкування єпископів парафіянам із тим, як пастирі йдуть услід за вівцями або ж "голова слухає ніг" [8, с. 82], що для нього було неприйнятним. У своїй критиці ремісників, купців і шляхтичів, що заходилися реформувати православну церкву, католицький книжник не перебирав слів. Він називав містян, що читали Євангеліє, прагнули попередити деморалізацію православних архієреїв і захищали релігійні права українців в умовах експансії католицизму на Руській землі, простими, неосвіченими, грубими, нещасними ремісниками, які заледве розумілись на своїх верстатах, а тим більше були некомпетентними в релігійних питаннях. Їхні ж громадські організації письменник не менш погордливо охарактеризував як "різнодумне збіговисько" [8, с. 82]. Учасникам братського руху в Україні Теодор Скуминович протиставляв священнослужителів, що, на відміну від мирян, завжди читали Біблію та правильно розуміли її зміст, а також керувалися Богом і розумом у здійсненні служіння душеопікунства:

O by Rus y Graecya za pasterzami szli swoiemi, nigdyby do takiego rozerwania, btзdow, gtupstwa y przeklзstwa Bozego nie zabrneli: a teraz s^dem wielkiego Monarchi sprawiedliwym, przez co zgrzeszyli, tym siз y pokarali: kiedy nalezytego Pasterza Namiestnika na ziemi Chrystusowego, za gtowз widom^ widziec y miec nie chcieli, nizey nog swych upadli: prostych, nieumieiзtnych, grubych rzemieslnikow, y ostatniego szczзscia ludzi, o Artykutach wiary diszkurui^cych stuchai^c, y polegai^c na tych w sprawach wiary, ktorym by siз zaledwo o warstatach swych dyszkurowac powiodto [8, с. 82].

Подібні метаморфози, а також непослух вищій ієрархії були властивими для Константинопольської церкви в часи патріаршества Ніфонта II. Теодор Скуминович твердив, що Ніфонт II, якого грецькі історики зараховували до найосвіченіших і красномовних теологів тієї доби, намагався подолати ці міцно вкорінені в церковне життя Константинополя труднощі, однак наштовхнувся на опір свавільних сановників. Підтримка Ніфонтом II прийняття церковної унії з Римом, припускав письменник, була причиною його кількаразового зміщення з патріаршої кафедри бунтівними єпископами та митрополитами. Відомості про змову колишнього патріарха Максима IV та інших архієреїв проти Ніфонта II, внаслідок чого той у 1498 р. вдруге був відсторонений від церковного управління, Теодор Скуминович брав з помилково атрибутованого Мануїлу Малаксу рукопису "Patriarchica Constantinopoleos Historia" [7, с. 106-184], надрукованого професором Тюбінгенського університету Мартіном Крузієм у книзі "Turco-Graecia". Цитуючи фрагмент грецького манускрипту, католицький книжник розповів, що усунення патріарха Ніфонта II від предстоятельства в Константинопольській церкві спричинило негаразди та значне замішання серед її духовенства. Інших доказів унійних орієнтирів Ніфонта II, крім його листа до київського митрополита Йосифа I Болгариновича, не збереглося. Згаданий текст послання виразно засвідчує прихильність первоієрарха Константинополя до церковної єдності з Римом і саме це, за взятими Теодором Скуминовичем з твору "Patriarchica Constantinopoleos Historia" словами ("inimicitiarum graves causas" [8, с. 82; 7, c. 142]), було причиною великої неприязні нерозважливих грецьких архієреїв до його урядування.

Висновки

Проаналізовані фрагменти книги Теодора Скуминовича "Przyczyny porzucenia Disuniey przezacnemu narodowi ruskiemu podane" розкривають зміст зовнішньої політики предстоятелів Руської церкви в час її розділення на Київську та Московську митрополії. Католицький полеміст засуджував вчинення злочину схизми правителів та духовенства Московії проти материнської церкви в Києві. Твір Теодора Скуминовича є цінною пам'яткою національного полемічного письменства та богослів'я XVII ст.

Список використаних джерел

1. Біблія. Книги священного писання Старого та Нового завіту / пер.: Патріарха Філарета (Денисенка) за Біблією російською мовою, яка була перекладена з єврейської та грецької мов у другій половині XIX століття. К.: Видання Київської Патріархії Української Православної Церкви Київського патріархату, 2004.

2. Копистенский З. Палінодія или Книга Обороны кафолической святой апостолской Всходней Церкви и святыхъ патріархові и о Грекохъ, и о Россохъ хрисланехъ. Въ ласцЬ Божой, за благословенюмъ старшихъ, презъ архимандрита Захарію Копистенского написана и зъ ревизіею учителей выдана а подъ розсудокъ поддана святыхъ Всходныхъ патріархові Року отъ Рождества Бога Слова Іисуса Христа, 1621-го, месяца 26 // Памятники полемической литературы въ Западной Руси. Кн. I. Петербургъ, 1878. С. 313-1200.

3. Мицик Ю. Йосиф I Болгаринович / Ю. Мицик // Енциклопедія історії України. К.: Наукова думка, 2005. Т. 3. С. 656.

4. Ткачук Р. Творчість митрополита Іпатія Потія та полемічна література / Р. Ткачук. К.: Вид. дім Д. Бураго, 2011.

5. Kossow S. ПАТЕРІКОИ abo ZYWOTY SS. OYCOW PIECZARSKICH. W Kiiowie, 1635.

6. Kreuza L. Obrona jednosci cerkiewney. Wilno, 1617.

7. Patriarchica Constantinopoleos Historia // Crusio M. Turcograeciae libri octo. Basileae, 1584. P. 106-184.

8. Skuminowicz T. Przyczyny porzucenia Disuniey przezacnemu narodowi ruskiemu podane a Jasnie Wielmoznemu Przewielebnemu Panu lego MoSCi Panu Abrahamowi Woynie z Bozey y Apostolskiey Stolice taski Biskupowi Wilenskiemu ofiarowane od Theodora Skuminowicza. Wilno: W Drukarni Akademiey Societatis IESU, 1643.

References

1. Bibliia. Knyhy sviashchennoho pysannia Staroho ta Novoho zavitu. (2004). [Bible. Books of the Holy Scriptures of the Old and New Testaments]. Per.: Patriarkha Filareta (Denysenka) za Bibliieiu rosiiskoiu movoiu, yaka bula perekladena z yevreiskoi ta hretskoi mov u druhii polovyni XIX stolittia. Kyiv: Vydannia Kyivskoi Patriarkhii Ukrainskoi Pravoslavnoi Tserkvy Kyivskoho patriarkhatu. (In Ukr.).

2. Kopystenskyj, Z. (1878). Palinodiia ili Knyha Oborony kafolycheskoj sviatoj apostolskoj Vskhodnej Tserkvy y sviatykh' patriarkhov', y o Hrekokh', y o Rossokh' khrystianekh'. V' lastsi Bozhoj, za blahosloveniem' starshykh', prez' arkhymandryta Zakhariiu Kopystenskoho napysana y z' revyzieiu uchytelej vydana a pod' rozsudok' poddana sviatykh' Vskhodnykh' patriarkhov'. [The Palinody or the Book of Defense of the Catholic Holy Apostolic Church of the East and the Holy Patriarchs, and the Greeks and the Russian Christians. By the grace of God, with the blessing of the elders, it was written under the authority of Archimandrite Zakharius Kopistensky and published with the revision of the teachers and submitted to the judgment of the holy Eastern Patriarchs]. Roku ot' Rozhdestva Boha Slova Iysusa Khrysta, 1621-ho, misiatsa 26. Pamiatnyky polemycheskoj lyteratury v' ZapadnojRusy. Peterburh'. Kn. I. (In Russ.).

3. Mytsyk, Y. (2005). Josyf I Bolharynovych. Entsyklopediia istorii Ukrainy. Kyiv. T.3. (In Ukr.).

4. Tkachuk, R. (2011). Tvorchist' mytropolyta Ipatiia Potiia ta polemichna literatura. [The work of Metropolitan Hypatius Potia and polemical literature]. Kyiv. (In Ukr.).

5. Kossow, S. (1635). PATERIKON abo ZYWOTY SS. OYCOW PIECZARSKICH. W Kiiowie. (In Pol.).

6. Kreuza, L. (1617). Obrona jednosci cerkiewney / Leon Kreuza. Wilno. (In Pol.).

7. Patriarchica Constantinopoleos Historia (1584). Crusio M. Turcograeciae libri octo. Basileae. (In Lat.).

8. Skuminowicz, T. (1643). Przyczyny porzucenia Disuniey przezacnemu narodowi ruskiemu podane a Jasnie Wielmoznemu Przewielebnemu Panu Iego Mosci Panu Abrahamowi Woynie z Bozey y Apostolskiey Stolice faski Biskupowi Wilenskiemu ofiarowane od Theodora Skuminowicza. Wilno: W Drukarni Akademiey Societatis IESU. (In Pol.).

Размещено на Allbest.ru