Релігія та її феномен в соціогуманітарному знанні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія Національної гвардії України

РЕЛІГІЯ ТА ЇЇ ФЕНОМЕН В СОЦІОГУМАНІТАРНОМУ ЗНАННІ

Гегечкорі Олександр Вахтангович доцент, доцент

кафедри соціальногуманітарних дисциплін

Васильченко Руслан Володимирович кандидат філософських наук,

доцент кафедри соціально-гуманітарних дисциплін

Анотація

У положеннях наукової статті авторами проведено соціально-філософський аналіз основних богословсько-теологічних, філософських, соціологічних та психологічних підходів щодо розуміння та визначення релігії у соцогуманітарному знанні.

Релігія була об'єктом філософського розгляду протягом всього свого існування, свого розвитку. Ступінь, рівень розробки її проблем у різні епохи, в різних країнах, у різних філософів був різнім.

Є щонайменше дві причини, що пояснюють інтерес філософії до релігії:

по-перше, неможливо зрозуміти специфіку релігії, її соціальні функції і механізм їх дії, не здійснивши дослідження ''кінцевих” (тобто соціально-онтологічних) основ релігійного культу, поведінки, віри. А це виключно прерогатива філософської науки;

по-друге, у релігійних уявленнях і в узагальнених їх теологічних концепціях закарбований багатовіковий морально-психологічний досвід, який представляє особливу цінність для філософських роздумів і насамперед про проблему людини.

Філософи можуть розглядати релігію з суб'єктивно-ідеалістичної, об'єктивно - ідеалістичної, діалектико - матеріалістичної та інших позицій.

Релігійний феномен здавна розглядався і багатьма конкретними науками так званого світського релігієзнавчого напрямку - соціологією, психологією, історією релігії і тому іншими. Підійти до такого розгляду було непросто. Адже релігія на відміну від інших об'єктивних явищ (предметів), в зв'язку зі своєю особливою “божественною природою”, вважалась “ірраціональною”, недоступною для наукового аналізу. Але революція тут відбулась і не безуспішно.

Релігія є не тільки соціальним, але й психологічним явищем. Це важлива складова внутрішнього емоційно-вольового і духовного життя віруючої людини. Саме на дану сторону релігії роблять акцент в своїх дослідженнях представники психології релігії, які мають велике значення в аспекті пізнання механізму психологічного впливу цього явища на соціум та людину.

Релігія - це особлива сфера духовного життя індивіда та соціуму, соціальне явище, яке характеризується глибоко усвідомленим високодуховним покликанням, психологічною налаштованістю та відповідним практичним діянням особистості або людської спільноти пов'язаних з їх відношенням до трансцендентного і надприродного. Сутність пізнання релігії полягає у розгляді її з різних світоглядних позицій через призму суспільного життя та свідомості індивіда у контексті соціального простору і часу. релігія богословський соціогуманітарний філософський

Ключові слова: сутність релігії, релігійні уявлення, філософія релігії, психології релігії, релігійна свідомість.

Abstract

Hegechkori Oleksandr Vakhtangovych Associate Professor, Associate Professor of the Department of Social and Humanitarian Disciplines, National Academy of the National Guard of Ukraine

Vasylchenko Ruslan Volodymyrovych Candidate of Philosophical Sciences, Associate Professor of the Department of Social and Humanitarian Disciplines, National Academy of the National Guard of Ukraine

RELIGION AND ITS PHENOMENON IN SOCIOHUMANITARIAN KNOWLEDGE

In the provisions of the scientific article the author conducts a sociophilosophical analysis of the main theological, philosophical, sociological and psychological approaches to understanding and defining religion in sociohumanitarian knowledge.

Religion has been the subject of philosophical consideration throughout its existence and development. The degree, level of development of its problems in different eras, in different countries, different philosophers were different.

There are at least two reasons why philosophy is interested in religion:

first, it is impossible to understand the specifics of religion, its social functions and the mechanism of their action without researching the "ultimate" (ie, socioontological) foundations of religious worship, behavior, faith. And this is exclusively the prerogative of philosophical science;

secondly, in religious ideas and in their generalized theological concepts, centuries-old moral and psychological experience is engraved, which is of special value for philosophical reflections and, above all, on the problem of man.

Philosophers can consider religion from a subjective-idealistic, objectivelyidealistic, dialectical-materialist, and other positions.

Religious phenomenon has long been considered by many specific sciences of the so-called secular religious studies - sociology, psychology, history of religion and so on. It was not easy to approach such a consideration. After all, religion, unlike other objective phenomena (objects), due to its special "divine nature", was considered "irrational", inaccessible to scientific analysis. But the revolution took place here and not without success.

Religion is not only a social but also a psychological phenomenon. This is an important component of the inner emotional, volitional and spiritual life of the believer. Representatives of the psychology of religion emphasize this side of religion in their research, which is of great importance in terms of understanding the mechanism of psychological impact of this phenomenon on society and man.

Keywords: essence of religion, religious ideas, philosophy of religion, psychology of religion, religious consciousness.

Постановка проблеми

Питання сутності релігії здавна є дискусійними. В результаті полеміки сформувалось декілька основних підходів щодо розуміння та визначення релігії, а саме богословсько-теологічний, філософський, соціологічний, психологічний та інші. Вони відрізняються в основному по пояснювальному принципу. Разом з тим всі підходи в деякій мірі взаємопов'язані і, насамперед, через вплив одних на інших, використання тією чи іншою світоглядною традицією окремих ідей своїх опонентів і т.п.

Метою статті є розкриття основних підходів щодо розуміння та визначення релігії у соцогуманітарному знанні.

На відміну від теології для філософії характерне критичне ставлення до всіх явищ дійсності, в тому числі й релігії. Богословсько-теологічний підхід здійснюється на основі сприйняття релігійного вірування в якості первинної і безумовної істини в рамках релігійного досвіду. Філософія ж вимагає вийти за межі цього досвіду і розглядати релігію з позиції розуму і напрацьованої нею та іншими науками методології дослідження.

Одне із головних завдань філософії, як відомо, є розробка світогляду, який відповідає сучасному рівню науки, історичній практиці та інтелектуальним потребам людини.

Здійснюючи аналіз ступеня розробленості проблеми, слід зазначити, що релігія була об'єктом філософського розгляду протягом всього свого існування, свого розвитку. Ступінь, рівень розробки її проблем у різні епохи, в різних країнах, у різних філософів не був однаковим.

Мають певну наукову та пізнавальну цінність, право на життя положення і висновки щодо релігії, які містяться у багатьох філософських працях Демокріта, Т.Гоббса, Б.Спінози, П.Гольбаха, І.Канта, Г.Гегеля, Л.Фейєрбаха, Ж.Меньє, Вольтера, В.С.Соловйова, М.О.Бердяєва, С.Л.Франка, К.Маркса, Ф.Енгельса та інших мислителів.

В Україні зародження філософських основ пізнання релігії приходиться на ХІХ століття. Воно пов'язане з іменами М.Драгоманова, О.Потебні, І.Франка, П.Юркевича, М.Грушевського та ін. Раніше до своїх оцінок релігійного феномену неодноразово звертався Г.Сковорода. Зрозуміло, що цими видатними творцями філософії їх перелік не завершується.

Виклад основного матеріалу

Є щонайменше дві причини, що пояснюють інтерес філософії до релігії:

по-перше, неможливо зрозуміти специфіку релігії, її соціальні функції і механізм їх дії, не здійснивши дослідження ''кінцевих” (тобто соціальноонтологічних) основ релігійного культу, поведінки, віри. А це виключно прерогатива філософської науки. Невипадково до релігії незмінно була прикована увага найбільших творців 'науки наук”;

по-друге, у релігійних уявленнях і в узагальнених їх теологічних концепціях закарбований багатовіковий морально-психологічний досвід, який представляє особливу цінність для філософських роздумів і насамперед про проблему людини. Саме тому ряд філософських шкіл був тісно пов'язаний з християнською доктриною і лише згодом відокремився від неї [1, с. 25].

Філософи можуть розглядати релігію з суб'єктивно-ідеалістичної, об'єктивно-ідеалістичної, діалектико-матеріалістичної та інших позицій.

Головним в релігійній філософії є вчення про відношення людини до Бога та Бога до людини. Практично воно мало чим відрізняється від богословсько-теологічних концепцій. Якщо останні безперечно трактують догмати священних писань, то релігійна філософія піддає їх аналізу, здійснює своє тлумачення.

Поряд з релігійною філософією існує філософія релігії, в якій превалює позитивна тенденція в оцінці релігії в житті людини і суспільства. В рамках філософії релігії одержали розвиток деїзм, який стверджує, що хоча Бог й існує в світі у вигляді першопричини, однак після його створення рух світобудови здійснюється без участі Бога, а також пантеїзм, який відстоює тотожність Бога і Всесвіту.

В філософії релігії слід виділити роботи Гегеля [2, 3] та матеріалістичну тенденцію, яскравим представником якої був німецький філософ Л.Фейєрбах. У своїх працях “Сутність християнства” і “Походження релігії” [2] останній намагався доказати, що людина - початок, середина і кінець будь-якої релігії, а Бог - це досконала і могутня людина.

Більш розвинутою формою матеріалізму, аніж антропологія Л.Фейєрбаха, виступає діалектичний матеріалізм.

Значний доробок в розуміння сутності релігії з позицій матеріалістичної діалектики внесено представниками так званої марксистсько-ленінської школи. К.Маркс, наприклад, в роботі “До критики гегелівської філософії права” дає влучну філософську характеристику цього явища, говорячи, що “релігія є самосвідомість і самовідчування людини, яка або ще не знайшла себе, або вже знову себе втратила. Але людина - не абстрактна істота, яка десь поза світом живе. Людина - це світ людини, держава, суспільство. Ця держава, це суспільство породжують релігію, неправдивий світогляд, бо самі вони - неправдивий світ. Релігія є загальна теорія всього світу, його енциклопедичний компендіум, його логіка в популярній формі, його спіритуалістичне point d'honneur (питання честі - прим. авторів), його ентузіазм, його моральна санкція, його урочисте доповнення, його всезагальна основа для заспокоєння і виправдання”[ 4, с. 384].

З цього та інших визначень релігії марксизмом можна виокремити ряд соціально-філософських принципів аналізу даного феномену. А саме:

- у релігії не має “особистої”. Її витоки знаходяться в реальному бутті. Для подолання релігійності необхідно створити таке буттєве становище, яке б не породжувало будь-яких ілюзій. ''Скасування релігії як ілюзорного щастя народу, - писав К.Маркс, - є вимога його дійсного щастя.[4,с. 385];

- релігія є частиною суспільної та індивідуальної свідомості, фантастичною формою віддзеркалення дійсності;

- релігія, як соціальне явище, має історичну природу. Це означає, що дане явище представляє собою породження не вічних, а перехідних соціальних умов;

- у результаті релігійності у свідомості людей віддзеркалюються земні сили, що набувають вигляду неземних;

- у релігійній свідомості оточуючий людину світ має реальну, земну і нереальну, неземну основу;

- релігія - це певна система знань, ідеологія, моральний і правовий кодекс, пласт культури, сфера для задоволення людей в період їх відчуження від реального життя тощо.

Марксистсько-ленінське вчення виходило з того, що релігія, як історичне явище, має свій початок і свій кінець, що вона, за словами Ф. Енгельса, помре своєю природною смертю [5, с. 112]. З авторами цієї ідеї можна посперечатися. Адже однодумець Енгельса К. Маркс відзначав, що релігія сама по собі позбавлена змісту, її витоки знаходяться не на небі, а на землі. Це ж підтверджує і відома теза К. Маркса про те, що 'релігійне почуття” само є суспільний продукт, сукупність всіх суспільних відносин [6, с. 265]. Знищити ж перекручену реальність, виразом якої є релігія, неможливо. Труднощі, суперечності, через наявність, усунення, розв'язання яких завжди розвивається будь-яке суспільство, живлять, як відомо, релігію. Треба мати також на увазі, що крім соціального, вона має гносеологічне (пов'язане зі складністю самого процесу пізнання дійсності) та психологічне (як індивідуальне для кожної людини, так і характерне у цілому для суспільства) підґрунтя. А воно є довічним супутником людини, суспільства. Слушним щодо доказу “вічності” релігії є й зауваження німецького релігієзнавця Д. Гольдшміта, який писав: 'Релігія існувала й існуватиме в усіх суспільствах в усі часи... Люди потребують бога, щоб ритуалізувати свій життєвий шлях. Бог ніколи не помре. Людина не дасть йому померти” (цитується за поданням Т. Білько [7, с. 8]). Заперечити даний висновок не можливо, адже кращого символу, ідеалу, аніж Бог людство поки що для себе не знайшло. Доречне з цього приводу і висловлювання Вольтера про те, що якби Бога не було, його слід було б вигадати.

Релігійний феномен здавна розглядався і багатьма конкретними науками так званого світського релігієзнавчого напрямку - соціологією, психологією, історією релігії і тому іншими. Підійти до такого розгляду було непросто. Адже релігія на відміну від інших об'єктивних явищ (предметів), в зв'язку зі своєю особливою “божественною природою”, вважалась “ірраціональною”, недоступною для наукового аналізу. Але революція тут відбулась і не безуспішно.

Свого часу німецький соціолог М.Вебер започаткував вивчення ролі протестантської етики в генезисі західно-європейського капіталізму. Його фундаментальна праця “Протестантська етика і дух капіталізму” (1904-1905 рр.) [8] викликала до життя цілу низку досліджень, пов'язаних з аналізом “господарської ролі” світових релігій, виявлення соціальних функцій релігії, її місця в культурі, а також сучасних форм релігійності. Важливість появи соціологічного підходу до релігії полягає і в тому, що сучасна теологія не відсторонюється від соціології, а, напроти, намагається взяти її на озброєння. Відбувається соціологізація теології. А отже з'являється можливість світоглядного і теоретичного діалогу між світською гуманістичною думкою і різними течіями теології, а також відповідних спільних практичних дій.

У працях М.Вебера [9] отримали подальший розвиток ідеї та висновки, які розробив французький мислитель Е. Дюркгейм. Так, останній вважав релігію соціальним феноменом, що практично сьогодні важко заперечити. Загальні вірування, цінності і практичні життєві орієнтації релігії великий вчений розглядав як основу суспільного організму, що дозволяють соціуму функціонувати у вигляді певної цілісності. Саме тому призначення релігії в такій же мірі, як і моралі та права, Е. Дюркгейм вбачав у забезпеченні нею соціальної рівноваги, яка постійно порушується різними суспільними імпульсами і зрушеннями. Якщо релігія не спроможна підтримувати такий баланс, вона, на думку соціолога, замінюється іншими релігійними утвореннями. Правда, зазначимо, що даний висновок, очевидно, більш прийнятий і важливий для демократичного суспільства. В антагоністичному суспільстві релігія, а вірніше церква нерідко виступає в ролі “служниці” експлуататорських класів і може на їх користь стримувати прогресивні зміни. Взагалі ж розуміння Е. Дюркгеймом релігії як інтегруючої сили та стимулятора суспільного розвитку (що також знайшло обґрунтування в його працях) - це вагомий внесок в скарбницю академічного релігієзнавства та філософської науки в цілому.

Релігія є не тільки соціальним, але й психологічним явищем. Це важлива складова внутрішнього емоційно-вольового і духовного життя віруючої людини. Саме на дану сторону релігії роблять акцент в своїх дослідженнях представники психології релігії. Один із її засновників американський філософ В. Джемс вважав, що релігія має коріння в емоційній сфері психіки індивіда.

В психології релігії важливе місце займає психоаналітичний напрямок, представлений роботами З. Фрейда, К. Юнга, Е. Фромма [10; 11; 12]. Так, у наукових працях З. Фрейда висвітлені важливі питання побудови внутрішнього світу особистості, її спонукань і переживань, конфліктів між бажаннями і почуттям обов'язку, розриті причини душевних стресів, ілюзійних уявлень людини про саму себе і її оточення. В релігії З. Фрейд вбачав “арсенал уявлень”, що породжені потребою зробити людську безпомічність менш болісною як для неї самої, так і для суспільства.

На нашу думку, теоретичні розробки психологів релігії мають велике значення в аспекті пізнання механізму психологічного впливу цього явища на соціум та людину. Загальновідомо, що для стабілізації та еволюційного розвитку суспільства потрібні певні духовні моральні та психологічні засади.

Але слід наголосити, що у психології релігії є й “зворотня сторона медалі” - релігія не тільки може стабілізувати, але й дестабілізувати психіку церковних прихожан, що наочно видно на прикладах діяльності окремих конфесій, тоталітарних сект, новітніх нетрадиційних церковних структур. Все це вимагає глибокого об'єктивного наукового вивчення даної сторони релігії, вироблення відповідних рекомендацій як законодавчого, так і організаційного порядку.

У людини, зазначав З. Фрейд, в процесі її життєдіяльності під впливом суспільного оточення, яке постійно контролює індивіда, пред'являючи йому певні табу, розвиваються почуття страху і провини з послідуючою появою неврозу. Таку хворобу він порівнює з індивідуальною релігійністю, а релігію в цілому називає “універсальним колективним неврозом”. Тобто, З. Фрейд виводить ідею бога, звертаючись до так званого Едипового комплексу, із пригнічених бажань людини, які витіснені в підсвідому сферу душі [10].

Теологи і священнослужителі намагаються використати психоаналіз Фрейда як для теоретичного обґрунтування необхідності релігії в житті людини і суспільства, так і в практичній релігійній психотерапії. Існує парадокс: вільнодумець і раціоналіст Фрейд за допомогою представників теологічної традиції сам, не бажаючи цього, зайняв місце “апостола психоаналітичного євангелія”.

Згідно теорії психоаналітика К. Юнга релігія допомагає людям, які відчувають потребу в доступі до таємного і символічного, тобто відіграє важливу роль, насамперед, у художній творчості. На думку представника психоаналітичного напрямку Е. Фромма релігійний досвід не обов'язково може бути пов'язаний з теїзмом. Ідею бога він розглядає як символічну і створює свою концепцію “нової теології” [12, с. 3]. Релігійність вбачається ним в будьякому служінні ідеалам незалежно від того, кому поклоняється людина: чи ідолам, богам і святим, чи вождям, класу, нації, партії або своєму успіху, багатству і силі.

Існує ще ряд інших підходів до визначення релігії. Так, наприклад, німецький філософ І. Кант вважав релігією усвідомлення людьми своїх моральних обов'язків; Гегель замість поняття Бога ввів в науковий обіг поняття “абсолютної ідеї”, надавши вирішального значення в релігії інтелектуальному моменту; англійський етнограф Едуард Тейлер вважав найважливішою ознакою релігії віру в духовні істоти, а французький історик релігії Рейнак розумів під релігією систему заборон (табу), відносячи до релігійних явищ все заборонене.

Не можна не згадати при цьому і про концепцію “еволюційно-космічного християнства” Тейяра де Шардена. Подолання традиційного для християнства поділу буття на дві субстанції - духовну і матеріальну, божественну і земну Тейяр де Шарден здійснює на основі визнання всезагальної “одуховленості” матерії. В ході творення еволюційно-космічної картини світу він застосовує ряд принципів діалектичної методології і насамперед принцип розвитку [13].

Релігійна свідомість людей, релігійний феномен, у тому числі й у нашому суспільстві, є фактом, а вірніше, масовим явищем, яке потребує не тільки більш-менш вірного визначення, але й свого подальшого вивчення.

Взагалі релігія з соціально-філософської точки зору - це багатозмістовна категорія. Її можна розглядати в широкому і вузькому значенні цього слова.

Такий двоякий підхід при розгляді релігії був обґрунтований Е. Фроммом. Під релігією він розуміє “будь-яку систему поглядів і дій, котрої дотримується певна група людей і котра надає індивіду систему орієнтацій та об'єкт поклоніння” [12, с. 236]. З точки зору Е.Фромма, кожна людина певною мірою є релігійною, а релігія притаманна всім історичним епохам.

Якщо слідувати твердженню Е.Фромма, то, на нашу думку, релігія - не тільки прояв набожності, входження людини до трансцендентного. Історія знала комуністичну, нацистську та інші тоталітарні ідеології, які являли собою своєрідну світську релігію з її обов'язковими атрибутами (віровченням, емоційно-психологічною обробкою населення, обрядовістю, наявністю певних організаційних структур). За виразом М. Бердяєва, будь-який тоталітаризм сам воліє бути церквою, а ідеологічний міф, що сприймається на віру, є по суті перелицьованою релігією [14].

Людина за своєю природою, на думку Аристотеля, - істота (крім всього іншого) ідеологічна, якій притаманна потреба у власних віруваннях (переконаннях), здатних служити надійним захистом її приватного інтересу, її прав на місце у земному бутті. При цьому ми виходимо із визначення ідеології, яке дав Карл Ясперс. Згідно його бачення, ідеологія - це система ідей або уявлень, яка є для мислячого суб'єкта “абсолютною істиною” і яка формує у нього однобоке тлумачення світу та його місця в ньому [15]. Таким чином, психічне життя кожної людини постійно пронизує її особиста віра, у тому числі з ознаками ідеологічної зашореності, навіть фантастичності. Віра дозволяє невидиме тобто очікуване, потенційне, перспективне сприймати як реальне, наочне, не обов'язково звертаючись при цьому до бога або входячи до так званого потойбічного світу.

З релігією так чи інакше пов'язані народні вірування та повір'я. Всі міфологічні і демонологічні уявлення, магічні обряди, звичаї та ритуали в своїй першооснові належать до фантастики, до релігійного світогляду. Вони відіграють неабияку роль у житті людини, формують її духовність, відбивають багатющий досвід людей, а часом відтворюють їхні вікові прагнення, мають не тільки історико-пізнавальний, але й практичний інтерес[16, с. 21]. Процес національного відродження України може бути прискорений, зокрема, через засвоєння духовних багатств народу, накопичених багатьма поколіннями.

Будь-яка віра чи повір'я для людини, у тому числі і з ознаками містики, тобто суто релігія, є засобом ствердження особистості, пошуку нею сенсу свого буття, вираження її впевненості у своїх планах і надіях.

Аналіз різних світоглядних підходів стосовно розуміння релігії, ознайомлення з багатьма положеннями Святого Письма, богословської та релігійно-філософської літератури, спілкування зі священнослужителями та віруючими дозволяє нам викласти своє бачення сутності цього феномену.

Людина, а відтак і людська спільнота, яка пов'язує себе з релігією змінює не тільки свої світоглядні орієнтири, але й оновлюється духовно, перебудовується психологічно (почуттєво), свідомо вибирає зарегламентований, а не рідко і аскетичний спосіб життя. Для істинно віруючих непорушним правилом стають праведні, правильні та правдиві помисли і діяння [17]. Таким чином, на нашу думку, релігія - це особлива сфера духовного життя індивіда та соціуму, соціальне явище, яке характеризується глибоко усвідомленим високодуховним покликанням, психологічною налаштованістю та відповідним практичним діянням особистості або людської спільноти пов'язаних з їх відношенням до трансцендентного і надприродного.

Отже роблячи висновки, відзначимо, що сутність пізнання релігії полягає у розгляді її з різних світоглядних позицій через призму суспільного життя та свідомості індивіда у контексті соціального простору і часу.

Література

1. Митрохин, Л. Н. (1989). Философы и религия. Вопросы философии, 9, 16-35.

2. Гегель, Георг Вильгельм Фридрих (1976). Философия религии (Т. 1). Москва: Мысль.

3. Гегель, Георг Вильгельм Фридрих (1976). Философия религии (Т. 2). Москва: Мысль.

4. Маркс, К., Енгельс, Ф. (1964). Твори (Т. 1). Киев: Видавництво політичної літератури України.

5. Ильин, И. А. (1993). О противлении злу силою. Путь к очевидности, 5-132.

6. Маркс, К., Энгельс, Ф. (1978). Тезисы о Фейербахе: собрание сочинений (Изд. 2; Т. 42).

7. Білько, Т. (2005). Молодь ставить перед церквою вічні запитання. Урядовий кур'єр, 139, 8-9.

8. Вебер, М. (1990). Избранные произведения. Москва: Прогресс.

9. Дюркгейм, Э. (1991). О разделении общественного труда. Метод социологии. Москва: Наука.

10. Фрейд, З. (1991). Введение в психоанализ: лекции / ввторы очерка о Фрейде. Москва: Наука.

11. Юнг, К. (1998). Избранное. Минск.

12. Фромм, Э. (1990). Иметь или быть? Москва: Прогресс.

13. Тэяр, де Шарден П. (1987). Феномен Человека. Москва: Наука.

14. Бердяев, Н. А. (1989). Философия свободы. Смысл творчества. Москва: Правда.

15. Ясперс, К. (1994). Смысл и назначение истории. Москва: Политиздат.

16. Семенов, С., Гегечкорі, О. (2017). Основи економічної теорії: християнські витоки. «Власть и общество (История, Теория, Практика)». Научный журнал Ассоциации открытой дипломатии, 3 (43), 136-144

References

1. Mitrokhin, L. N. (1989). Filosofy i religiia [Philosophers and Religion]. Voprosy filosofii, 9, 16-35. [in Russian].

2. Gegel, Georg Vilgelm Fridrikh (1976). Filosofiia religii [Philosophy of Religion] (T. 1). Moskva: Mysl. [in Russian].

3. Gegel, Georg Vilgelm Fridrikh (1976). Filosofiia religii [Philosophy of Religion] (T. 2). Moskva: Mysl. [in Russian].

4. Marks, K., Engels, F. (1964). Tvori [Works] (T. 1). Kiev: Vidavnitstvo pohtichnoi.' hteraturi Ukraini. [in Russian].

5. Ilin, I. A. (1993). O protivlenii zlu siloiu [About resisting evil by force]. Put k ochevidnosti, 5-132. [in Russian].

6. Marks, K., Engels, F. (1978). Tezisy o Feierbakhe: sobranie sochinenii [Theses on Feuerbach: A Collection of Essays] (Izd. 2; T. 42). [in Russian].

7. Віїко, T. (2005). Molod stavit pered tserkvoiu viclim zapitannia [Young people ask the church eternal questions]. Uriadovii kur'er, 139, 8-9. [in Ukrainian]

8. Veber, M. (1990). Izbrannye proizvedeniia [Selected Works]. Moskva: Progress. [in Russian].

9. Diurkgeim, E. (1991). O razdelenii obshchestvennogo truda. Metod sotsiologii [On the Division of Social Labor. The Method of Sociology]. Moskva: Nauka. [in Russian].

10. Freid, Z. (1991). Vvedenie v psikhoanaliz: lektsii / vvtory ocherka o Freide [Introduction to Psychoanalysis: Lectures / Essays on Freud]. Moskva: Nauka. [in Russian].

11. Iung, K. (1998). Izbrannoe [Favorites]. Minsk. [in Russian].

12. Fromm, E. (1990). Imet ili byt? [To have or to be?] Moskva: Progress. [in Russian].

13. Teiar, de Sharden P. (1987). Fenomen Cheloveka [The Phenomenon of Man]. Moskva: Nauka. [in Russian].

14. Berdiaev, N. A. (1989). Filosofiia svobody. Smysl tvorchestva [Philosophy of Freedom. The Meaning of Creativity]. Moskva: Pravda. [in Russian].

15. Iaspers, K. (1994). Smysl i naznachenie istorii [The Meaning and Purpose of History]. Moskva: Politizdat. [in Russian].

16. Semenov, S., Gegechkori, O. (2017). Osnovi ekonomіchnoї teorii: khristiianskі vitoki [Fundamentals of economic theory: Christian origins]. «Vlast i obshchestvo (Istoriia, Teoriia, Praktika)». Nauchnyi zhurnal Assotsiatsii otkrytoi diplomatii, 3 (43), 136-144. [in Ukrainian]

Размещено на Allbest.ru