Розвиток богословської освіти в Українській греко-католицькій церкві наприкінці ХХ ст.

The article analyzes the development of theological education in the Ukrainian Greek Catholic Church at the end of the 20th century. It also determines the role of the Synod of Bishops of the Ukrainian Greek-Catholic Church in the formation of the strategy for the development of theological education within the framework of the «Concept for the development of theological education in Ukraine» approved by the same Synod (Concept, 2000) and other regulatory and legal documents, analyzes the development and activities of higher theological educational institutions and theological seminaries at the beginning of their formation in the context of the new legislation of Ukraine on higher education. In addition, here was revealed the organization of theological education in theological seminaries of the UGCC, taking into account contemporary challenges and problems in different regions of Ukraine. Attention is focused on the fact that the development of theological education in Ukraine is connected with the formation of regulatory and legal support, since in Soviet times theological education was under a de facto ban, during the period of independence it was limited by Ukrainian legislation, and only on the twenty-fifth anniversary of independence discriminatory restrictions on the development of theological education in Ukraine were finally removed. The gradual liberalization of the regulatory and legal framework regarding educational processes in the activities of institutions of higher spiritual education in Independent Ukraine is analyzed. It was established that gradually in various circles the question of the need to equalize the rights of spiritual (confessional) and secular education began to be raised. Until now, institutions of higher theological education held the exclusive right to provide theological education. It was established that with each subsequent year of Ukraine's independence, the issue of recognition of the results of educational and scientific activities of institutions of higher spiritual education was raised with increasing urgency. The discriminatory attitude towards the system of theological education in the Soviet era changed to an adequate attitude and the corresponding regulatory and legal consolidation in the educational Ukrainian legislation, which enabled institutions of higher theological education to fully function in the educational environment of Ukraine. The author of the article convinces about the need for the development of theological education in Ukraine in order to ensure the necessary level of training of candidates for pastoral ministry, theologians and specialists in other forms of church service, as well as the creation of conditions for social determination of the importance of higher spiritual education and social integration of graduates of higher theological educational institutions, who would be able to provide the formation of a Christian worldview and Christian spirituality in a modern citizen of Ukraine.

Key words: theological education; concept of theological education; theological seminary; theological institutions of higher education; Ukrainian greek-catholic church.

Постановка проблеми, її актуальність

На початку 1990-х років в Україні розпочався процес релігійного відродження, нормалізувались демократичні, гуманні відносини між державою і церквою. Серед виявів релігійного відродження - зростання кількості релігійних спільнот, реставрація та відновлення старих храмів, активізація боротьби за легалізацію Української греко-католицької церкви, збільшення набору студентської молоді до духовних закладів освіти, поступова зміна акцентів у ставленні до релігії тощо. Характерною ознакою розвитку державно-церковних відносин були спроби незалежної Української держави врегулювати міжконфесійні конфлікти за допомогою мирного діалогу, знаходження реальних шляхів улагодження суперечок. Вагомим кроком у нормалізації цих відносин і забезпеченні конституційних прав віруючих став Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» (Закон, 1991). Окреслені цим Законом права людини на свободу совісті, думки й релігії узгоджені з нормами міжнародного права та відповідають міжнародним угодам у галузі релігії. Демократичні стандарти щодо права людини на свободу совісті та віросповідання були закріплені у ст. 35 Конституції України (Конституція, 2022), що є безпосереднім виявом демократичності держави.

Зростання греко-католицьких духовних освітніх установ відбувалось упродовж цього періоду. Серед чинників, які впливали на формування цієї мережі навчальних закладів, слід виокремити такі: демократичні процеси в українському суспільстві, зростання чисельності релігійних громад, що призвело до гострої нестачі кадрів священнослужителів; зміни в українському законодавстві, які значною мірою пришвидшили процес виникнення греко-католицьких освітніх установ та ін. У цей час вагоме значення має душпастирська праця кардинала Любомира Гузара для суспільно-педагогічної діяльності церкви та затвердженні Синодом єпископів у 1999 р. «Катехитичного правильника» УГКЦ (Постанови, 1999). Згідно з ухваленим церквою рішенням, у кожній єпархії утворено катехитичні комісії, при управліннях єпархій діють катехитичні центри, в яких здійснюють координацію й оперативне управління справами катехизації та шкільництва. Педагогічна праця духовенства здійснюється паралельно в теоретичній і практичній площинах, на основі чого обґрунтовано засадничі ідеї морально-релігійного виховання української молоді.

Вихід з підпілля, відновлення та легалізація організаційної структури УГКЦ в Україні в 1987-1991 рр. стимулювали процес відродження мережі закладів богословської освіти. Спершу, впродовж 1990-1994 рр., відновлюються духовні семінарії у Львові та Івано-Франківську, осередки яких мали історичне коріння з довоєнного періоду і продовжували існувати в «катакомбній» церкві. В той же час навколо «катакомбних» осередків богословської освіти формуються духовні семінарії в Дрогобичі, Тернополі, Ужгороді, інші осередки богословської освіти в Коломиї та Чорткові. Здобуття наукових ступенів з відповідної галузі богословських наук, продовжували навчання закордоном, в католицьких університетах Риму, Відня, Інсбрука, Любліна, Варшави тощо. З середини 1990-х років відбувається деяке переосмислення стратегічних цілей закладів богословської освіти. Так, у 1997-2000 рр. було розроблено та схвалено Синодом єпископів УГКЦ «Концепцію богословської освіти в Україні» (Постанови, 2000), в якій було визначено основні пріоритети, місце і призначення, рівні та суб'єкти богословської освіти.

Аналіз актуальних досліджень і публікацій

Проблема становлення та розвитку богословської освіти в Україні певною мірою привертала увагу дослідників - представників різних наукових шкіл і традиційних церков, зокрема:

- богословський аспект (М. Марусин, І. Кащак, В. Бедь, Т. Добко, Левицький, М. Щербан та ін.);

- серед істориків відомі нам (М. Лагодич, В. Марчук, О. Недавня, В. Пащенко, І. Пилипів та Р. Делятинський, В. Фенич та ін.);

- з релігієзнавців (Л. Дмитренко, О. Дроздова, В. Єленський, М. Закович, Ю. Решетніков, В. Хромець та ін.).

Важливими науковими форумами, що актуалізували дослідження проблеми розвитку богословської освіти в Україні, стали науковопрактичний семінар «Акредитація богословської освіти в Україні: досвід УКУ та перспективи співпраці», що відбувся у вересні 2006 р. на базі Українського Католицького університету у Львові, та Перша Всеукраїнська конференція «Майбутнє богослов'я в Україні», проведена в листопаді 2009 р. в Києві на базі Інституту релігійних наук ім. св. Томи Аквінського. Разом з тим, досі не проведено комплексного аналізу тенденцій розвитку богослов'я як освітньої галузі в період незалежності України.

Мета статті - проаналізувати процес формування богословської освіти, як науки в Українській греко-католицькій церкві наприкінці ХХ століття.

Завданням статті визначено: розглянути досвід становлення богослов'я як науки в Українській греко-католицькій церкві після виходу із «підпілля», тобто після проголошення Незалежності України в 1991 р., взявши за основу постанови Синодів єпископів Української грекокатолицької церкви.

Виклад основного матеріалу дослідження

Процес становлення і розвитку богословської освіти УГКц в незалежній Україні мав свої особливості, які обумовлювалися, конкретними стратегічними цілями відповідного історичного періоду.

Незалежна Україна, взявши за основу свого закону «Про свободу совісті та релігійні організації», в результаті отримала дві окремі системи (світську та духовну) та їхнє різке розмежування. Досі незрозуміло, чому в світській державі зі світським характером освіти не могли діяти духовні заклади освіти, які виконують державний компонент і отримують дозвільні документи на ведення освітньої діяльності, мають усі соціальні гарантії для студентів та викладачів цих навчальних закладів. Тому з 1991 року складається так, що в Україні вища богословська освіта регулюється у двох законодавчих площинах:

· Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації».

· Закон України «Про освіту».

У Законі України «Про освіту», який діяв на той час, у статтях 6 та 9 пропонується розуміння «світськості», продовжуючи радянську традицію, тобто світське означає мінус релігійне - світський характер визначається як безрелігійний. Так у статті 6 зазначено: «Науковий, а також світський характер освіти (крім навчальних закладів, заснованих релігійними організаціями)»; у статті 9 «Навчальні заклади і церква (релігійні організації)»: «Навчальні заклади в Україні, незалежно від форм власності, відокремлені від церкви (релігійних організацій), мають світський характер, крім навчальних закладів, заснованих релігійними організаціями». Хоча ці статті не забороняють, або навіть опосередковано вказують на можливість, надану церквам і релігійним організаціям створювати заклади всіх. Остаточною фіксацією неможливості церквами і релігійними організаціями створювати заклади освіти всіх типів була постанова Кабінету Міністрів України від 5 квітня 1994 р. № 228 «Про порядок створення, реорганізації, ліквідації навчально-виховних закладів» (Постанова, 1994). Вона визначала можливих засновників навчальних закладів і серед них не були вказані церкви та релігійні організації. Саме посилання на цю постанову стало підставою у відмові церквам і релігійним організаціям створювати навчальні заклади відповідно до освітнього законодавства.

Стаття 11 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачає, що релігійні центри (управління) можуть створювати вищі та середні духовні навчальні заклади для задоволення потреб у кваліфікованих кадрах для обслуговування релігійної діяльності. Хоча в законі не вказується формулювання «вища богословська освіта» чи «вищий богословський заклад освіти», зміст освіти є богословським, що засвідчує аналіз навчальних планів та назви деяких вищих духовних навчальних закладів, які існували, наприклад: Київська православна богословська академія, Івано-Франківська богословська академія імені св. Івана Золотоустого та ін. Важливо сказати, що відповідно до закону, заклади вищої духовної освіти є типом релігійної організації і можуть бути створені лише іншим типом релігійної організації - релігійним центром (управлінням). Оскільки це релігійний заклад освіти, відповідно до закону його діяльність розглядалася не як освітня, а як релігійна і тому освітній процес в цих навчальних закладах жодним чином спеціально не регламентувався. Відповідно, видані документи про вищу освіту, наукові ступені та вчені звання не визнавалися державою (Хромець, 2019). Така ситуація тривала до місяця вересня 2015 р., тоді спеціальність 041 «богослов'я» було затверджено в перелік галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти (Харевич, 2021). Заснування, а радше відновлення всіх семінарій Української греко-католицької церкви на західній території України розпочалося на початку 1990-х років. Спершу почали відроджуватися закриті радянською владою семінарії у Львові і Станіславові (тепер Івано-Франківськ). Новим центром виховання майбутнього духовенства стали Тернопіль та Дрогобич. З розвитком і становленням структури Унійної церкви України (таку назву в офіційних документах СРСР мала Українська греко-католицька церква перебуваючи в катакомбах (підпіллі)), та поширенням її діяльності на всій сучасній території, виникла необхідність заснувати семінарію в центральних, північних, південних і східних областях України. З огляду на це, в Києві була створена міжєпархіальна семінарія (Левицький 2016). Також для потреб духовенства на батьківщині та за її межами (тобто на територіях української діаспори по всьому світу) в УГКЦ в Україні сьогодні діє п'ять семінарій.

Засади формування майбутнього духовенства УГКЦ протягом перших п'яти років її діяльності були закладені відповідно до вимог сучасного стану церкви та потреб вірних. У дуже стислі терміни необхідно було підготувати молодих кандидатів до священства. Тому програми їх навчання та формування були короткі. Головна турбота не про освіту, а про самовиховання та обрядову практику. На той час в Українській Католицькій Церкві було лише кілька висококваліфікованих викладачів-богословів, тому студенти семінарій обмежувалися простим навчанням і духовним вишколом.

З огляду на брак повноцінних духовних семінарій та кадрового забезпечення, необхідних для їхнього управління, а саме настоятелів та вчителів відповідного рівня, посилати кандидатів на духовну підготовку та навчання у відповідних католицьких закладах Європи та Півночі протягом першого десятиліття, дана практика широко використовується в США, а також в Римі, Любліні, Інсбруку, Загребі, Стенфорді, Айштаті. Багато випускників цих закладів склали основу викладацьких колективів сучасних греко-католицьких семінарій в Україні.

Однією із перших була відновлена Львівська духовна семінарія у 1990 році в селі Рудно під Львовом.

З 1990 по 1995 рр. передані державою напівзруйновані старі будиночки піонерських таборів змушені були ремонтувати та перебудовувати. Таким чином створюються мінімальні умови для життя та діяльності семінарії. У 2006 р. семінарія переїхала в нове приміщення у місті Львів, яке розташоване на околиці міста і є цілісним комплексом. Семінарія була посвячена під покров Святого Духа. Сьогодні у Львівській духовній семінарії Святого Духа навчаються та отримують духовно-пастирський вишкіл студенти майже з усіх єпархій УГКЦ та з-за кордону, а також монахи різних монастирів. Станом на 2022 рік у цій семінарії формуються 165 семінаристів. Інтелектуальний вишкіл семінаристи проходять в Українському Католицькому Університеті, де отримують дипломи державного зразка.

Другою семінарією, яку було відновлено на початку 90-их рр. є семінарія в Івано-Франківську. Відроджена в 1990 році, коли вперше було набрано 479 кандидатів. Формально вона була складовою частиною Івано-Франківського Теологічно-Катехитичного Духовного Інституту.

На початку 1995 р. семінарія отримала приміщення, де одним із головних питань постало формування викладацького складу професорів семінарії, забезпечення навчальної літератури, організація навчально-формаційного процесу. Ректорат та ієрархи усилено працювали над статусом семінарії на церковному та державному рівнях (Горбань, Делятинський, 2010).

Ректорат орієнтувався на західну систему богословської освіти, щоб забезпечити викладання сучасного Католицького навчання в семінаріях і виховувати нове покоління українських богословів, які отримали б наукові ступені з різних богословських дисциплін. Наступним критичним етапом заснування семінарії є чітке окреслення структури богословської освіти на основі створених семінарій. Тому у вересні 2000 р. відбувся формальний поділ на Івано-Франківську духовну семінарію та Івано-Франківську Теологічну Академію, створені як дві окремі структури задля того, щоб розділити сферу повноважень і підготовки богословів на світських та духовних.

Від самого початку семінарія носила ім'я священномученика Йосафата Кунцевича, який є її духовним покровителем. Як зазначає Юрій Козловський, аналізуючи стан греко-католицької формаційної інституції духовенства: «Поволі семінарія була повністю укомплектована, а матеріальна основа згодом змінилася з однобудинкової на багатобудинкову споруду. Все, що було необхідно для повноцінної семінарії» (Левицький 2016). У листопаді 2012 р. семінарія отримала сучасний новий навчальний корпус.

Сьогодні Івано-Франківська духовна семінарія ім. свщмч. Йосафата є однією з найкращих семінарій в Україні. Духовна семінарія є серцем Івано-Франківської Архієпархії та всієї Митрополії, в якій отримують формацію студенти з різних архієпархій, єпархій, екзархатів з цілої України та з-поза її меж (Для абітурієнта 2022). Зараз в ІФДС формується 200 семінаристів, це найбільший показник чисельності семінаристів в усіх католицьких семінаріях Європи. Весь курс навчання та формації триває 6 років (Курія, 2021).

Інтелектуальна формація семінаристів ІФДС здійснюється в Академії Івана Золотоустого, вона є продовженням діяльності грекокатолицької семінарії в Станіславі (тепер Івано-Франківськ), яка була закрита в 1945 р. і відкрита в 1990 р. як частина Івано-Франківського Богословсько-Катехичного Інституту, була відновлена і реорганізована в 2000 р. як Івано-Франківський Теологічна Академія. З 30-го липня 2014 р. Теологічна Академія була перейменована на Івано-Франківський богословський університет ім. св. Івана Золотоустого.

21 травня 2018 р. університет реорганізовано в Приватний заклад вищої освіти «Івано-Франківська академія Івана Золотоустого». 30 листопада 2018 р. академія отримала державне акредитування бакалаврського рівня освіти, а 6 березня 2019 р. акредитування пройшов другий магістерський рівень освіти, отже сьогодні академія навчає не тільки богословів-священиків, а й світських богословів, які отримують дипломи державного зразка.

Про Тернопільську вищу духовну семінарію слід сказати наступне. Вона почала свою діяльність у 1990 р. у приватному будинку в смт. Велика Березовиця, що під Тернополем (Дем'янова, 2019). Початковим форматом було вільний набір семінаристів, як вільних слухачів, які відвідували спільні лекції та здобували духовну формацію. Згодом семінарія отримала право на користування парафіяльним будинком, і таким чином почався розвиток та становлення семінарії. Будинок поступово перебудовували відповідно до умов семінарійного способу життя.

Офіційно семінарія була зареєстрована у 1993 р. і з того часу діє як юридична особа в державі. Перший офіційний набір закладу відбувся у 1993/94 навчальному році. Водночас вона прийняла своїм духовним покровителем патріарха з Тернопільщини Йосифа Сліпого. Нині семінарія нараховує 125 семінаристів. Весь курс навчання та формації триває 7 років. Перший рік семінаристи навчаються в Марійському Духовному Центрі «Зарваниця» (тут проходить духовна та інтелектуальна формація студентів першого курсу), а наступних 6 років в смт. Велика Березовиця.

Витоки Дрогобицької духовної семінарії можна віднести до 1989 р., коли невелика група кандидатів почала навчатися в декількох приміщеннях церков у Дрогобичі на Львівщині. Незабаром кількість студентів, які приєднались до навчання, зросла до 150 осіб. Внаслідок цього перехідного етапу відродження УГКЦ студенти семінарії працювали на роботах або навчаються в різних навчальних закладах, а ввечері їздили на навчання до Дрогобича.

На початку навчання тривало близько року. Тоді, у 1996 р., декретом єпископа Юліана Вороновського було засновано факультет богослов'я при Дрогобицькому Єпархіальному Катехитичному Інституті, що саме стало формальним початком семінарії (Історія, 2018).

Як і в інших семінаріях того періоду, навчання тут тривало 5 років, а у вересні 2003 р. Катехитичний Інститут був реорганізований в Дрогобицьку духовну семінарію, яка знаходиться під покровительством блаженних священномучеників Северина, Якима і Віталія.

Наймолодшою семінарією УГКЦ є Київська Трьохсвятительська духовна семінарія. Заклад було створено за ініціативи єпископів УГКЦ, які не мали семінарії в своїй єпархії чи екзархаті, де б могли забезпечити своїх вірних душпастирями. Спільним рішенням Глави УГКЦ Блаженнішим Любомиром Гузаром і співзасновників Київська духовна семінарія постала у червні 2010 р., яка знаходиться в Княжичах під Києвом. Завданням семінарії є підготовка священиків для Північно-Центральних, Східних і Південних регіонів України. Перший набір до семінарії відбувся у вересні 2010 р.

Висновки і перспективи подальших досліджень

Отже, починаючи від кінця ХХ ст. в Україні створено всі умови для розвитку та формування системи богословської освіти. Майже одностайно більшість експертів сходяться на думці, що богослов'я повинно розвиватися в тісній співпраці з церквами та релігійними організаціями, оскільки такий варіант дозволяє більш якісно визначити зміст освіти та відкрити природне поле залучення богословів. Україна підійшла впритул до формування унікальної моделі богословської освіти. У найближчій перспективі це має призвести до перетворення спорадичних форм співпраці зацікавлених осіб на повноцінну комплексну систему відтворення богослов'я засобами вищої освіти.

Особливості релігійних процесів, які проходять в Україні дають можливість успішно розвиватися богословській освіті. Відроджена богословська освіта в Україні покликана сприяти відновленню повноти церковного життя в усіх його ланках: душпастирській, богословській, місійній, харитативній, тощо.

Богословська освіта охоплює підготовку чотирьох категорій фахівців: висококваліфікованих богословів (дипломованих бакалаврів, ліцензованих магістрів, докторів), священиків, катехитів і допоміжних кадрів (регентів, дяків, паламарів тощо).

На богословські академії та богословські факультети світських університетів покладено наступні обов'язки:

- формування високопрофесійних богословських кадрів і постійне підвищення їхньої кваліфікації;

- формування авторських колективів та окремих авторів для підготовки богословських підручників, наукових праць, популярних видань;

- організації і забезпечення роботи термінологічних комісій, формування перекладацьких колективів та організація перекладів богословської літератури.

На духовні семінарії покладено обов'язок формувати новітнє священство належного ступеня духовності, самопосвяти, освіти й культури, яке покликане подолати комуністичний стереотип «служителів культу» і відновити підупалу за попередні десятиліття довіру народу до духовного сану.

Відродження й розвиток богословської освіти в Україні стає засобами гармонізації особи, відродження її духовності, очищення її душі, формування українця-християнина та патріота. Значення богословської освіти для виховання майбутніх поколінь оцінюється з перспективи часу світоглядним знаменником. Саме богослов'я наповнює інтелект і формує багатство душі.

У перспективі подальших досліджень вбачаємо необхідність глибшого вивчення проблематики становлення богословської освіти не тільки в Українській греко-католицькій церкві, айв інших традиційних християнських церквах Київської традиції в наступних періодах та історичних рамках їхнього становлення.

Список використаних джерел