Релігієзнавча концептуалізація вчення Інокентія Гізеля про мораль

Актуальність теми дослідження. Інокентій Ґізель належать до видатних українських церковних та культурних діячів середини XVII ст. Він один з найактивніших учасників собору Київської православної митрополії 1640 р., на якому було прийнято “Катехізис” Православної Церкви й здійснено низку важливих кроків для реформування церковного життя. Учений-богослов один із перших почав викладати філософію у Києво-Могилянському колегіумі. Будучи тривалий час настоятелем Києво-Печерського монастиря, продовжив курс митрополита Петра Могили з удосконалення церковного життя у Київській православній митрополії.

Під керівництвом Інокентія Ґізеля і з його благословення у друкарні Києво- Печерського монастиря вийшла низка важливих видань, які сприяли вдосконаленню церковного життя. Серед них виділяється об'ємний трактат щодо питань моральної теології “Мир з Богом чоловіку”, який побачив світ 1669 р. Ця книга стала першим твором у Православній Церкві ранньомодерного періоду, де у різних аспектах тлумачилися питання релігійної моралі. До того ж, трактування враховувало тогочасні умови розвитку. Цей твір справив неабиякий вплив на українську богословську думку й українську культуру кінця XVII - початку XVIII століть. Філософсько-богословська праця “Мир з Богом чоловіку” вплинула і на Православну Церкву у східнослов'янському регіоні. З огляду на це розгляд трактату “Мир з Богом чоловіку” є важливим для вивчення української культури, зокрема богословської думки ранньомодерної періоду.

Попри те, що твір з'явився понад триста п'ятдесят років тому, його положення не втратили своєї актуальності, зокрема щодо трактувань окремих релігійно-моральних питань. Наприклад, обставин, за яких вчиняється гріх, трактувань десяти церковних заповідей (“заповідей Мойсея”) тощо. Вони і зараз можуть використовуватися православними богословами при розгляді релігійно- моральних і соціальних питань. Свідченням значущості трактату “Мир з Богом чоловіку” є його перевидання 2012 р. у перекладі українською мовою у зібранні творів Інокентія Ґізеля.

Постановка проблеми. Аналіз сучасних наукових досліджень та розгляд узагальнених тлумачень стосовно релігієзнавчої концептуалізації вчення Інокентія Гізеля про мораль свідчить про недостатнє висвітлення її визначальних особливостей. Отже, таке дослідження є цілком закономірним, враховуючи ті зміни, які пов'язані з розвитком філософської думки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Однією з перших робіт, де подано огляд творчості Інокентія Ґізеля, стала книжка дослідника давньої української писемності Миколи Сумцова “Иннокентий Гизель”, що побачила світ 1884 р. у Києві. Це порівняно невелика праця, у ній автор не заглиблювався в аналіз творів письменника. Автор репрезентував Інокентія Ґізеля як одного з виразників київської ученості середини XVII ст., пов'язаної з діяльністю Києво- Могилянської академії. Ця вченість російськими й українськими дослідниками кінця ХІХ - початку ХХ ст. сприймалася як схоластична, така, що була відірвана від реалій життя. Звідси скептичне, а то й негативне сприйняття. Загалом, не був винятком з цього погляду й Микола Сумцов.

Певні кроки для “реабілітації” давньої київської ученості зробив Дмитро Чижевський - відомий дослідник української і російської філософії. Саме він започаткував думку, що в Україні XVII ст. під впливом Заходу у культурі, літературі зокрема, почав утверджуватися стиль Бароко. Для цього певні підстави, які визначалися характером (ментальністю) українців. Дмитру Чижевському належить праця “Український літературний барок. Нариси”. Щоправда, вона стосувалася здебільшого літератури XVIH ст., зокрема творчості Григорія Сковороди. Хронологічно творчість Інокентія Ґізеля вписувалася в рамки українського Бароко. Однак на цього автора Дмитро Чижевський не звертав уваги. Навіть у своїй роботі “Нариси з історії філософії на Україні” він не згадує Інокентія Ґізеля. Хоча, здавалось би, мав згадати. Адже Інокентій Ґізель був одним із перших викладачів філософії Київського колегіуму і залишив після себе філософські праці.

Власне, “реабілітація” філософської думки в Києво-Могилянській академії відбулася, як не дивно, за радянських часів. У середині 6о-х рр. ХХ ст. в Інституті філософії Академії наук Української РСР вдалося створити дослідницький осередок, що займався перекладом з латинської мови лекцій викладачів Києво- Могилянської академії. Наслідком цієї праці стала публікація творів Феофана

Прокоповича, Георгія Кониського, Стефана Яворського, Стефана Калиновського, Сильвестра Кулябки, Мануйла Козачинського, Йосифа Кононовича-Горбацького тощо. Були також видані деякі праці українських філософів кінця XVI - початку XVII ст. Результати досліджень постійно оприлюднювалися на сторінках журналу “Філософська думка”, у якому був спеціальний розділ “Філософія в Києво- Могилянській академії”.

Постановка завдання. Метою дослідження є комплексний розгляд релігієзнавчої концептуалізації вчення Інокентія Гізеля “про моралу”, зокрема трактування гріхів, їхніх обставин та спокути.

Виклад основного матеріалу. Інокентій Ґізель відігравав помітну роль у культурних і релігійних рухах на українських землях у середині XVII ст. Однак життя і творчість цього церковного діяча, письменника, філософа й богослова тривалий час залишалася поза увагою дослідників. Те ж саме можна сказати про трактат “Мир з Богом чоловіку”, виданого з благословення Інокентія Ґізеля і під його редакцією.

Зазначена праця фактично була першою систематичною роботою з морального богослов'я в українському православ'ї. Головною мета цього твору -- донести читачеві сутність етичного вчення християн, яке викладається на підставі з'ясування ставлення людини до Бога, власної душі й суспільства [6]. У всіх цих аспектах моральність пов'язується з побожністю та благочестям і розглядається невіддільно від критики негідних звичаїв та ненормальностей у тогочасному соціумі.

Трактат “Мир з Богом чоловіку” варто розглядати як виклад релігійно- моральних норм, притаманних християнству. Під релігійною мораллю розуміємо сукупність понять та принципів, які обумовлені релігійним світобаченням [5]. Релігійна мораль трактується як така, що має божественне походження. Однак її норми певним чином залежать від соціокультурних обставин. Саме це й обґрунтовується у трактаті “Мир з Богом чоловіку”.

Репрезентовані у трактаті норми релігійної моралі базуються не лише на біблійних заповідях, повчаннях Отців Церкви, творах християнської традиції, а й так чи інакше коригуються тогочасними українськими реаліями. У праці “Мир з Богом чоловіку” релігійно-моральні питання розглядаються через призму гріхів і їхньої спокути.

Особливо багато уваги приділено проблемам добра і зла, моральних чеснот і вад, гріховності, а також морального обов'язку. Така орієнтація мала на меті розширити коло культурних надбань, якими б могли скористатися православні. Як правило, дослідники розглядають трактат “Мир з Богом чоловіку” і загалом творчість Інокентія Ґізеля в контексті культури українського Бароко.

Інокентій Ґізель, який відіграв провідну роль у створенні релігійно- етичного трактату “Мир з Богом чоловіку”, належав до яскравих православних церковних діячів періоду конфесіоналізації. У його особі маємо інтелектуала, який намагався утвердити барокову культуру на українських землях, сприяючи взаємодії та синтезу східних та західних релігійно-філософських парадигм мислення [1].

Продовжуючи справи київського митрополита Петра Могили, він намагався упорядкувати церковне життя, посилити церковні структури в українському соціумі середини XVII ст. [14]. У тодішніх умовах, коли за українські землі йшла боротьба між православною Московією, католицькою Річчю Посполитою та мусульманськими Туреччиною та Кримським ханатом, Інокентій Ґізель, захищаючи інтереси Київської митрополії, передусім Києво-Печерської лаври, був зорієнтований на підтримку православної Московії, під контролем якої опинилася Лівобережна Україна. Звідси випливає москвофільство цього діяча, яке знайшло вияв у творах, зокрема у трактаті “Мир з Богом чоловіку” та “Синопсисі”, які були написані під його очільництвом. Водночас відстоюючи інтереси Київської митрополії, Інокентій Ґізель домагався збереження її автономії, належав до противників підпорядкування Московському патріархату.

У трактаті “Мир з Богом чоловіку” Інокентій Ґізель дає широку класифікацію гріхів як моральних вад, які трактуються з богословського погляду. На передній план ставляться гріхи релігійного чи суто церковного характеру [15]. Далі -- гріхи, які стосуються світського життя, зокрема сімейних відносин, діяльності людей різних станів та професій.

Варто відзначити, що чітко розмежувати релігійну і світську складову в інтерпретації гріхів у трактаті “Мир з Богом чоловіку” загалом проблематично. Розглядаючи релігійні і церковні гріхи, Інокентій Ґізель, попри звернення до Біблії і творів Отців Церкви, спирається на реалії життя тогочасної України [10]. При аналізі універсальних (загальних) гріхів, апелює не лише до сучасних йому реалій, а й до церковної традиції, акцентує увагу на релігійних аспектах.

Інокентій Ґізель не абсолютизував гріхи як моральні порушення. Він зауважував, що соціальні обставини в окремих випадках примушують людину діяти гріховним чином. Але такі діяння не будуть гріхом, або пом'якшують його.

“Зняти” гріх можна через сповідь, покаяння і покуту. Розглядаючи питання сповіді і покути, чимало уваги приділяє психологічним питанням. Наголошує, що покаяльник мусить усвідомлювати, що причина гріха у ньому самому [2]. Священик же, який слухає сповідь і накладає покуту, має враховувати психологічні аспекти, визначати, чи вона є щирою, здійснювана без примусу, чи навпаки. Накладаючи покуту, він повинен знаходити “золоту середину” -- не робити покуту надто важкою або надто легкою, уміти спрямувати думки покаяльника на правильний шлях виправлення [8]. Покаяння ж трактується не просто як сповідь, а глибоке усвідомлення неправильності гріховного вчинку і прагнення покаяльника більше не вчиняти таких гріховних дій.

До гріхів релігійного і церковного характеру, наведених у трактаті “Мир з Богом чоловіку”, в основному відносяться гріхи проти чеснот богословських, десяти церковних заповідей (заповідей Мойсея), десяти заповідей церковних, гріхи, що трапляються при здійснення церковних таїнств, а також гріхи проти Духа Святого. Попри їхній релігійний характер, вони все ж мають фрагменти універсального (загального) характеру, тобто мають відношення як до священнослужителів, так і світських людей. До суто церковних гріхів належать передусім гріхи, що трапляються при здійснення церковних таїнств [3]. Чимало універсальних моментів знаходимо у десяти церковних заповідях (декалогу Мойсея) - це заборона вбивств, крадіжок, лжесвідчень тощо.

Опис гріхів релігійного і церковного характеру (передусім гріхів проти десяти заповідей церковних), вказівки щодо їхнього розгрішення мали на меті конфесіоналізацію, максимальне залучення широких верств населення до церковного життя, посилення ролі Православної Церкви в українському соціумі [4].

До універсальних гріхів як моральних порушень, які наводяться у трактаті “Мир з Богом чоловіку”, відносяться сім смертних головних гріхів (гордість, зажерливість, нечистота, обжерство, заздрість, гнів та лінощі), а також гріхи, що волають до неба, і гріхи проти милосердних справ [13]. Найбільша увага звертається на сім смертних гріхів. У трактаті детально розбираються ці гріхи, їхні прояви, а також наслідки (плоди).

При трактуванні гріхів універсального характеру Інокентій Ґізель посилається на біблійні тексти, а також твори Отців Церкви [10]. Однак він звертається до українських реалій того часу, говорить про актуальні події і явища.

Інокентій Ґізель постає як соціально відповідальний теоретик, виявляючи симпатії до бідняків, коли описує універсальні гріхи [11]. До того ж, часто дає зрозуміти, що чимало гріхів притаманні передусім багатим людям.

У трактаті “Мир з Богом чоловіку” змальовано картину українського соціуму ранньомодерного періоду.

Інокентій Ґізель виходив з того, що в основі суспільних відносин лежить сім'я. У трактаті “Мир з Богом чоловіку” приділено багато уваги саме сімейним гріхам. Надаючи перевагу патріархальній сім'ї, він усе ж виступав за гуманне ставлення чоловіків до жінок, за гармонійні моральні відносини [12]. У трактаті приділено увагу дітям, їхньому вихованню, прищепленню їм добрих звичаїв, віри у Бога.

Головною суспільною силою у трактаті “Мир з Богом чоловіку” постає православне духовенство. Воно структуроване, поділене на архієреїв, ченців. Основну ж масу становить біле парафіяльне духовенство.

До елітарних верств населення в трактаті “Мир з Богом чоловіку” належать пани-землевласники, що керують своїми господарствами. Вони мають підданих, челядь, або ж рабів. Стан панів структурований. Так, у трактаті “Мир з Богом чоловіку” виокремлюються великі пани і просто пани [7].

Помітне місце у тодішньому українському соціумі, судячи з трактату “Мир з Богом чоловіку”, займало місто. У містах і містечках до повстання під проводом Богдана Хмельницького проживало трохи менше половини усього населення. Інокентій Ґізель веде мову про різні категорії містян, а саме: про купців, ремісників, суддів, судових писарів, лікарів, аптекарів тощо.

В окрему групу у трактаті “Мир з Богом чоловіку” виділяються воїни і близькі до них охоронці кордонів та збирачів податків (мита). В Україні того часу велися безперервні війни, тому населенню доводилося часто стикатися з військовими людьми.

Інокентій Ґізель добре знав життя українського православного духовенства, порушення і вади, притаманні його середовищу [13]. При описі гріхів духовних осіб, він спирався переважно виходив сучасні йому реалії. Розумів, що духовенство, зазнаючи впливу торгово-ринкових відносин, усе частіше починає “служити мамоні”.

Гріхи світських людей Інокентій Ґізель описує окремо по кожному стану. Він звертає увагу на те, щоб можновладці гуманно ставилися до своїх підданих. Представників соціальних низів закликає шанувати владу і своїх панів- господарів, не піднімати бунтів чи повстань.

Висновки з даного дослідження. Інокентій Ґізель орієнтувався на модель соціально структурованого стабільного суспільства. Він розумів, що тодішній український соціум далеко не ідеальний, що представники різних соціальних станів, у т.ч. й духовенства, чинять протизаконні і часто аморальні дії. Причому люди, наділені владою і багатством, роблять це частіше і більше.

Церква ж має виправляти таке становище, щоб суспільство стало більш моральним. Священнослужителі повинні знати гріхи, людей, наставляти їх відповідним чином, сповідувати і накладати на них покуту. Таким чином, мало б здійснюватися регулювання суспільних відносин.

Тому Інокентій Ґізель прагнув удосконалити церковне життя. Знайшов низку порушень у діяльності вищого духовенства, усунення яких зробило б діяльність Православної Церкви в Україні більш ефективною. Він наполягав на відповідальному виконанні своїх обов'язків з боку священнослужителів, намагався спрямувати у належне русло діяльність духівників, проповідників та ченців. Виконання пропонованих вимог Інокентія Ґізеля до православного духовенства цілком відповідало духу конфесіоналізації.

Моральні настанови, подані у трактаті “Мир з Богом чоловіку”, орієнтували на певний суспільний ідеал. Конструйоване на основі них суспільство назагал видається утопічним. Однак у “соціальній утопії” Інокентія Ґізеля проступає прагнення унормовувати суспільні відносини, зробити їх досконалішими.

Список використаних джерел:

1. Броджі Беркофф, Д 2010, `“Мир з Богом чоловіку” як система моральної філософії', в кн. Інокентій Ґізель. Вибрані твори в 3-х томах, Т. 3. Дослідження та матеріали, Київ-Львів, с. 103-132.

2. Буцьора, Я 2010, `До проблеми покаяння у трактаті “Мир з Богом чоловіку”: богословський аналіз', в кн. Інокентій Ґізель. Вибрані твори в 3-х томах. Т. 3. Дослідження та матеріали, Київ-Львів, С. 153-165.

3. Ґізель, І 1169, Мир с Богом чоловіку. Київ, 704 с.

4. Ґізель, І 2008, `Скарга царю Олексію Михайловичу на звірства московських ратних людей у Києві від 16 червня 1661 року', в кн. Україна: антологія пам'яток державотворення, Х-ХХст.: у 10 т. Т. ІІІ, Київ, с. 281-283.

5. Ґізель, І 2012, `Мир с Богом чоловіку, або Покаяння святе, що примиряє Богові людину', в кн. Інокентій Ґізель. Вибрані твори в 3-х томах, Т. 1, Книга 1, Київ-Львів, с. 55-475.

6. Горобець, В & Стратій, Я 2001, Ґізель Інокентій. Києво-Могилянська академія в іменах. ХУП-ХУШст., Київ, с.168-170.

7. Довга, Л 2005, Соціальна утопія Інокентія Ґізеля. Україна XVII століття: суспільство, філософія, культура, Київ, с. 227-266.

8. Довга, Л 2006, “Зрада” у трактаті Інокентія Ґізеля “мир з Богом людині”, Соціум, 6, с. 257-266.

9. Довга, Л 2010, `Наука про покуту в українських текстах XVII ст.', в кн. Інокентій Ґізель. Вибрані твори в 3-х томах, Т. 3. Дослідження та матеріали, Київ-Львів, с. 167193.

10. Жуковський, А 1969, Петро Могила й питання єдності церков, Париж, 282 с.

11. Корзо, М 2010, `“Мир з Богом людині” Інокентія Ґізеля у контексті католицької моральної теології кінця XVI - першої половини XVII ст.', в кн. Інокентій Ґізель. Вибрані твори в 3-х томах. Т. 3. Дослідження та матеріали, Київ-Львів, с. 195-262.

12. Кралюк, П 1991, Трактат Інокентія Гізеля “Мир з Богом людині” як джерело з історії вільнодумства. Секуляризація духовного життя на Україні в епоху гуманізму і Реформації, Київ, с. 183-193.

13. Нічик, В 1997, Петро Могила в духовній історії України, Київ, 328 с.

14. Яковенко, Н 2017, У пошуках Нового неба: Життя і тексти Йоаникія Ґалятовського, Київ, 704 с.

15. Яковенко, H 2002, Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в УкраїніXVI- XVIIст., Київ: Критика, 416 с.

Размещено на Allbest.ru