Ампліфікація в літургійній гімнографії та стилі "плетіння словес": до питання про богослужбові джерела
Мета розвідки полягає в поетикальному та джерелознавчому дослідженні творів "прикрашеного" стилю, що були поширені в XII-XV ст. в літературі Православного Сходу, а також в історичному розгляді одного з головних художніх прийомів цього стилю ампліфікації.
| Рубрика | Религия и мифология |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 27.10.2023 |
| Размер файла | 55,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Ампліфікація в літургійній гімнографії та стилі "плетіння словес": до питання про богослужбові джерела
Світлана Шуміло
Анотація
Мета розвідки полягає в поетикальному та джерелознавчому дослідженні творів "прикрашеного" стилю, що були поширені в XII-XV ст. в літературі Православного Сходу, а також в історичному розгляді одного з головних художніх прийомів цього стилю - ампліфікації. Актуальність роботи полягає в недостатній вивченості літературних джерел багатьох середньовічних творів, браком досліджень, присвячених розгляду гімнографії як основного літературного джерела для стилю "плетіння словес". Використані методи: порівняння - під час спостереження за історичним розвитком художнього тропу, співставлення - у джерелознавчому аналізі обраних творів, підрахунку та лінгвістичного аналізу - під час дослідження синтаксичних особливостей ампліфікаційних періодів у творах, частково застосовано ґерменевтичний аналіз проповідей та житій. Висновки. Ампліфікація є головним художнім тропом "прикрашеного" стилю, інші тропи - антитеза, повтор, анафора, епіфора, гомеотелевтон - є лише складниками ампліфікації. Джерело цього важливого тропу - середньовічна гімнографія, яка природно пов'язана з ампліфікацією, покликаною затягувати час богослужіння, якомога довше зосереджувати думки вірян на євангельських подіях. Ампліфікація в цьому відповідає головному аскетичному завданню богослужіння, її вислуховування є своєрідною вправою на вдосконалення, увагу та безперервну молитву. Найбільш повно цей троп втілений в жанрі акафісту, який і диктує специфічні синтаксичні конструкції ампліфікаційним періодам житійної літератури. Особливості цих конструкцій, їхня числова, світлова та інші види символіки простежені на прикладі піснеспівів Тріоді, творів різних проповідників та агіографів Православного Сходу періоду пізнього середньовіччя.
Ключові слова: ампліфікація, "плетіння словес", акафіст, Кирило Туровський, Єпіфаній Премудрий, Григорій Цамблак, Пахомій Логофет.
Shumilo Svetlana M. - Ph.D. in Philological Sciences, Associate Professor of the Department of Ukrainian Language and Literature, T. H. Shevchenko National University "Chernihfv Colehium", editor-in-chief of the scientifi c journal "Severian Chronicle", scientifi c editor of the "The Chernihivian Athens" academic journal (Chernihiv, Ukraine).
Amplification in Hymnography and "Flowery Style": To the Question of Liturgical Sources стиль ампліфікація історичний
The paper's objective is poetical and source study research of "flowery style" writings that were common in the Orthodox East literature of XII-XV cent., while also historical review of amplification as one of this style major literary devices. The work's relevancy is in limited coverage of literary sources for many medieval writings, and lack of researches on hymnography as a basic literary source for "flowery style". The methods used are: comparison while surveying historical development of a literary trope; juxtaposition in source study analysis of the selected writings; calculation and linguistic analysis while examining syntactic features of amplification periods in the writings; partial hermeneutic analysis of sermons and saints' lives. Conclusions. Amplification is a major literary trope of "flowery style", whereas antithesis, repetition, anaphora, epiphora and homeoteleuton are just components of amplification. The source for this important trope is medieval hymnography naturally related to amplification that aims to prolong liturgy and concentrate believers' thoughts on evangelical stories as long as possible. In this capacity, amplification serves a primary ascetic task of liturgy; listening to it becomes a peculiar exercise of self-perfection, attention and continuous praying. This trope is most fully disclosed in the genre of akathist that dictates specific syntactic constructions to amplification periods of saints' lives literature. These constructions features, their number, "light" and other symbolism types are studied on the example of various late medieval Orthodox East preachers' and hagiographers' writings.
Key words: Amplification, "flowery style", akathist, Kirill Turovsky, Epiphanius the Wise, Gregory Tsamblak, Pachomius Logofet.
Найбільш важливим художнім прийомом у творах стилю "плетіння словес" є ампліфікація.
Ампліфікація (від лат. Amplificatio - збільшення, поширення) - посилення аргументу шляхом "нагромадження" рівнозначних виразів, надлишкова синонімія; в поезії використовується для посилення виразності мовленняФесенко Э.Я. Теория литературы: учебное пособие для вузов. Москва: Академический Проект; Фонд "Мир", 2008. URL: http://scibook.net/teoriya-literaturyi-istoriya/poeticheskiy-sintaksis-17001.html..
Прийом ампліфікації в творах стилю "плетіння словес" неодноразово розглядався літературознавцями і лінгвістами з точки зору особливостей метафорикиКоновалова О.Ф. Об одном типе амплификации в Житии Стефана Пермского. Труды отдела древнерусской литературы, Т. 37. Санкт-Петербург, 1983. С. 73-80., символікиТопоров В.Н. Сергий в "Слове похвальном" Епифания. Автопортрет автора. Стиль. Святость и святые в русской духовной культуре. Т. 2. Москва, 1998. URL: https://predanie.ru/book/111318- svyatost-i-svyatye-v-russkoy-duhovnoy-kulture-2/#/toc4., зокрема, числовоїКириллин В.М. Епифаний Премудрый: Умозрение в числах о Сергии Радонежском. Герменевтика древнерусской литературы. Москва, 1993. Сб. 6. Ч. 1. С. 80-120.. Медієвісти, як правило, бачать в ампліфікації стилю "плетіння словес" викарбовування того особливого розуміння словаЛогосу, яке пов'язане зі вченням ісихазмуРогожникова Т.П. "Житие Стефана Пермского" Епифания Премудрого: лингвостилистический анализ. Автореф. На соиск. уч. ст. канд. филол. н., специальность 10.02.01. Ленинград, 1988. 16 с.; Калиганов И.И. Тысячелетние традиции болгарской литературы. Родник златоструйный: Памятники болгарской литературы XI-XVIII вв. Москва: Художественная литература, 1990. С. 23; Бахтина О.В. Старообрядческая литература и традиции христианского понимания слова. Томск: Изд. Томского ун-та, 1999. 261 с.; Конявская Е.А. К вопросу об авторском самосознании Епифания Премудрого. Древняя Русь. Вопросы медиевистики. 2000. № 1. С. 16-41.. У перерахуваннях однорідних членів одні дослідники, наприклад, Л.А. Дмитрієв, убачають "стремление автора как можно полнее выразить охватывающие его чувства" і вважають, що "за этой риторичностью лежит глубокое, искреннее чувство любви и восхищения автора своим героем"Дмитриев Л.А. Нерешенные вопросы происхождения и истории экспрессивно-эмоционального стиля XV в. ТОДРЛ. Санкт-Петербург, 1964. Т. 20. С. 80.; інші ж, наприклад, Д.М. Буланін, навпаки, стверджують, що в середньовічній літературі "личность автора подвергалась сознательной и целенаправленной стилизации", тому перерахування синонімів, як взятий з античної літератури прийом, штучно вставляється в текст для ампліфікації, перетворюється в "загальні місця" ("locicommunes"), а вони, будучи перенесені з одного твору в інший, "становились набором формул, которые употреблялись независимо от содержания"Буланин Д.М. Античные традиции в древнерусской литературе XI-XVI вв. Munchen: Verlag Otto Sagner, 1991. С. 218, 220.. Г.М. Прохоров, кажучи про творчість Єпіфанія Премудрого, уводить визначення "панегіричної медитації" для позначення синонімічних періодів у текстіПрохоров Г.М. Епифаний Премудрый. Словарь книжников и книжности Древней Руси. Санкт- Петербург: Дмитрий Буланин, 1996. Вып. 2. Ч. 2. С. 213.. Д.С. Лихачов пояснював довгі синонімічні періоди в "плетінні словес" так: "Автор как бы колеблется выбрать одно, окончательное слово для определения того или иного явления и ставит рядом два или несколько синонимов, равноценных друг другу. В результате внимание читателя привлекают не оттенки и различия в значениях, а то самое общее, что есть между ними"Лихачев Д.С. Некоторые задачи изучения второго южнославянского влияния в России. Исследования по древнерусской литературе. Ленинград: Наука, 1986. С. 30.. Але природа ампліфікації донині залишається нез'ясованою.
Ампліфікації трапляються в проповідях Іларіона Київського та Кирила Туровського, в агіографічних творах Єпіфанія Премудрого та Пахомія Логофета, у творах сербських авторів Доментіана й Феодосія Хіландарського. І. П. Єрьомін вважав риторичну ампліфікацію основою стилістичного ладу "Слов" Кирила ТуровськогоЕремин И.П. Ораторское искусство Кирилла Туровского. ТОДРЛ, Ленинград, 1962. Т. 18. С. 5163.. Д.С. Лихачов указав на стилістичну близькість текстів Єпіфанія Премудрого й гомілетики Іларіона Київського та Кирила ТуровськогоЛихачев Д.С. Некоторые задачи изучения... С. 50.. Синонімічні перерахування, цитатні ряди, ланцюжки епітетів і метафор, а також ритмування мови - все це властиво як агіографії Єпіфанія Премудрого, так і гомілетиці Київської Русі. Ці паралелі дозволили вченим говорити про прагнення Єпіфанія уподібнити свої твори до церковної проповіді, зробити їх найбільш доступними і легкими для запам'ятовуванняТак, О.Ф. Коновалова пише про це: ".несмотря на усложненность, ученость, насыщенность цитатами текста Жития Стефана Пермского, писатель явно заботится о доступности своего произведения... Ритмическое звучание облегчает слушание, вместе с тем создает особое расположение духа, некую поэтичность, лиричность, задушевность" (Коновалова О.Ф. Об одном типе амплификации в Житии Стефана Пермского. ТОДРЛ, Ленинград, 1983. Т. 37. С. 73-80)..
Що спонукає агіографа до нескінченного "уповільнення" тексту, яке досягається за допомогою ампліфікації? У чому причина такої стилістичної "барвистості"? Для опису того чи іншого героя або для підтвердження правомірності того чи іншого його вчинку цілком було б достатньо однієї або двох біблійних цитат, двох-трьох епітетів або метафор. Для чого ж письменник творить у стилі "плетіння словес", деколи приводить їх більше двадцяти? І що є літературним джерелом цього прийому? Кому наслідували проповідники й агіографи, посівши в стилі "плетіння словес"?
На наш погляд, одним із прикладів тієї "вітіюватої лірики", у якій ампліфікація найбільш доречна, є гімнографія. Уважаємо, саме вона стала головним літературним джерелом для давньоруських авторів щодо використання цього прийому. За своєю природою богослужіння - це свого роду велика ампліфікація, розлогі описи того, про що можна було б сказати в двох словах. Євангеліє або житіє святого часто описують щось коротко і лаконічно, а гімнографічні твори, присвячені тій самій темі, відштовхуються від лаконічних оповідань і розширюють їх за допомогою ампліфікації. Це обумовлено змістовими особливостями, властивими творам гімнографічних жанрів: богослужіння не прагне передати сюжет, його завдання - викликати співпереживання і молитовний настрій. Розглянемо використання ампліфікації спочатку в гімнографічних текстах, а потім - в епідейктичних та агіографічних творах Давньої Русі.
Ампліфікація в пам'ятках гімнографічного жанру (за ркп. Тріодь пісна, РДБ, зібр. ТСЛ. Ф. 304. I. № 385 і Часослов, РДБ, зібр. ТСЛ. Ф. 304. I. № 16).
Звернувшись до богослужбових текстів великопісного циклу, ми побачимо, що більшість пісень, які входять в ці служби, створені за допомогою прийому ампліфікації. Так, стихири першого тижня Великого посту дають розгорнуту характеристику того, що таке піст. Розглянемо дві стихири на хвалітех (прийом ампліфікації підкреслено):
"Бесчестное воздержание начнем свСтло, лучами озаряющеся святых заповСди Христа Бога, лювезною свСтлостию. молитвенным влистаниемъ. честнымъ целомудрием, влагомужьства крСпостию..."Тріодь Пістна, XV ст. РДБ, зібр. ТСАР. Ф. 304. I. № 385. Арк. 45 зв.:
"Прииде пост, мати цСломудрию. овличитель грСуу. проповедник покаяниа. служити с ангеломъ и спасение человСкомъ..."Там само. Арк. 46 зв.
Висока поетичність цих стихир досягнута синонімічним перерахуванням образних характеристик посту, так би мовити, тлумаченням його значення. Метафоричність цих характеристик передбачає не визначення того, що таке піст, а створює його привабливий образ як однієї з вищих християнських цінностей.
За допомогою тієї ж синтаксичної фігури гімнограф дає й конкретні рекомендації тим, хто поститься, про те, яким має бути їх утримання (прийом ампліфікації підкреслено):
"Постимся постом приятным, богоугодным Господеви: истинен пост есть злых отчюждение. вздержание языку. ярости отложение. похотем отлучение. клеветы. и лжа. и клятвопреступления, еже сих умаление пост истинен и влагоприятнен" (стихира на стиховні)Там само. Арк. 48 зв..
Такі перелічення покликані роз'яснити реципієнту справжню суть явища через перерахування його характеристик. Вони трапляються в богослужбових текстах досить рідко. Найчастіше ампліфікація виконує естетичну функцію, посилюючи емоційний вплив тексту. Нерідко її використовують у фрагментах, що містять похвалу Богу, Богородиці і святим:
"Нескверная, Невлазная, Нетленная, Пречистая, Чистая Дево, Богоневестнсто Владычице." (молитва до Богородиці на повечір'ї)Часослов XIV ст. зібр. ТСЛ, Ф. 304. I. № 16. Арк. 244 зв..
Ампліфікація, посилена прийомом повтору, трапляється в покаянних фрагментах різних молитов, зокрема, в богородичній молитві на повечір'ї, - для підкреслення покаянних мотивів:
"Не гнушайся мене, грешнаго, сквернаго, скверными помыслы, и словесы, и деяньми всего севе непотревна сотворша, и разумом лености сластей жития рава вывша..." (продовження цитованої вище молитви на повечір'ї)Там само. Арк. 245-245 зв..
Використання ланцюжка синтагм, перерахувань - це прийом ампліфікації у вузькому сенсі цього терміну. У широкому ж розумінні ампліфікація - це розширення теми, яке може відбуватися не тільки завдяки нанизуванню синонімічних найменувань, а й за допомогою драматизації оповіді, уведення в нього докладних описів, багаторазового варіювання однієї й тої самої теми. За такого розуміння багато гімнографічних творів, такі як покаянні та молебні канони до Бога або Богородиці, можна назвати однією великою ампліфікацією.
Ампліфікація в канонах (за ркп. Часослов, XIV ст. РДБ, зібр. ТСЛ. Ф. 304. I. № 16; Мінея службова, міс. Березень, XV ст. РДБ, зібр. ТСЛ. Ф. 304. I. № 534)
На відміну від канонів святим, покаянні та молебні канони не містять сюжетної основи, вони повністю присвячені одній темі - як правило, покаянній. Кожен тропар канону є варіюванням цього мотиву, і весь канон може бути розглянуто як одна велика ампліфікація. Розглянемо кілька найбільш уживаних канонів з Часослова.
Молебний канон Богородиці має в Часослові позначку на повечірниціЧасослов, XV ст. РДБ, зібр. ТСЛ. Ф. 304. I. № 16. Арк. 225., тобто він рекомендований до регулярного прочитування, а тому, треба припустити, більшість книжників знали його напам'ять. Такі тексти найчастіше ставали літературними джерелами для оригінальних богослужінь, а також проповідей і житій.
Головна ідея молебного канону - прохання про помилування й допомогу в різних життєвих обставинах. Усі тропарі в тій чи іншій мірі однотипні: моління про допомогу в різних видах. Вони не пропонують реципієнту ніякої нової інформації про Богородицю - це текст для молитовного читання, тому він не інформативний, але максимально емоційний. Сам жанр канону незмінно пов'язаний з необхідністю використовувати прийом ампліфікації, щоб у кожному тропарі запропонувати реципієнту варіювання однієї і тієї ж самої теми.
У молебному каноні прохання про допомогу написані за допомогою розширення трьох великих метафор: по-перше, бурі пристрастей, якій протистоїть Христос як "начальник тиші", по-друге, гріховної недуги, у якій допомагає Богородиця як цілителька, і, по-третє, метафори гріховного суму, який скасовує радість думки про порятунок.
Метафора бурі (часто морської бурі) пристрастей або гріховних помислів починається з першого ірмоса, у якому йдеться про перехід через Червоне море, і проходить через перші три пісні канону, так що вони є однією великою ампліфікацією - розкриттям теми "житейського моря". Так, у третій пісні Богородиця представлена як керманич, який управляє кораблем, молиться, уводячи його в "тиху пристань":
".Ты мене окорми к тиуому пристанищу своему."Там само. Арк. 227.
Тут душевне збентеження названо бурею, яка протиставляється Христу як джерелу тиші:
"Молю, Дівице, душевное смущение и печали вуря разорити ми, начальника тишины, Христа, родила еси..."Часослов, XV ст. РДБ, зібр. ТСЛ. Ф. 304. I. № 16. Арк. 227.
Четверта пісня практично повторює третю, знову розвиваючи тему бурі пристрастей:
"Стастей моиуъ смущение, яже Кормчия рожьши Господа, и буря утиши моиуъ прегрешений, Богоневестная"Там само. Арк. 229 зв..
З цим мотивом узгоджується і метафора "безодні", яка використана для зображення нескінченності Божого милосердя:
"Милосердия вездну призывающу твою подаждь ми, яже влагосердаго рождьши и Спаса всемъ, поющимъ тя"Там само. Арк. 229 зв. Там само. Арк. 231..
Метафора гріховної недуги - центральна тема канону. Гімнограф пише:
"ИсцЄли, чистая, души моея неможение и здравие мольвами си по-
даждь ми" .
Ця ж тема звучить в інших піснях канону:
"На одре волезни моея и немощи низълежащу ми, и нЄсть исцеления плоти моеи. Но яже Бога, и Спаса миру, и Извавителя недугомъ рождьшия, теве молюся, влагой, отъ истлЄния волЄзней возъстави""Там само. Арк. 232 зв.-233.;
"На одре волезни моея и грЄуовнЄ слежаща мя, яко человЄколювива, помози ми."Там само. Арк. 230.
Метафора гріховної печалі і радості порятунку, що їй протистоїть, часто зустрічається в останніх піснях канону:
"Исполни, Чистая, веселия живота нашего, твою нетлінную дающе радость, веселия рождьши сущаго Вину"Там само. Арк. 230 зв..
Гріх зображується як печаль, туга, плач і тьма, порятунок - як веселість, радість і світло:
"Раздреши мглу прегрешений моих, БогоневЄсто, светомъ твоея свЄтлости, яже СвЄть рождшая вожественный и превечный"Там само. Арк. 231.;
"Тока слез моихъ не отвратися, яже от всякаго лица вся слезы отъемша, ДЄвицє, Христа рождьши"Там само. Арк. 237. Там само. Арк. 237.;
"Радости мое срьдце исполни, ДЄво, яже радости приемши исполнение..."
Варіативність - один з найпоширеніших прийомів побудови ампліфікації в середньовічній гімнографії, його можна спостерігати практично в усіх Господніх та Богородичних канонах. Повтор метафор відіграє тут організаційну роль: він важливий для створення стрункої композиції та підпорядкування всіх частин твору єдиній темі. Ампліфікація в широкому сенсі є одним з жанростворювальних чинників канону.
Більшість канонів на Господні та Богородичні свята використовують ампліфікацію як головний художній прийом. Одним з найяскравіших прикладів ампліфікації, побудованої за рахунок драматизації оповіді, є канон Благовіщення, що являє собою, від першої до останньої пісні, довгий діалог Архангела Гавриїла та Марії. Наведемо один приклад з першої пісні:
"Вопию ти, веселяся: приклони ухо твое и вънми ми, Божие поведающу везсеменное зачатие, оврете во влагодать пред Богомъ, яже не оврете другаа николиже, Пречистая.
Да разумею, Аггеле, твоиуъ словес силу, как будеть, еже рече, глаголи явственно: как зачьну, Д^воюсущи; Отроковица, како же и Мати буду Зиждителя"30.
Це розлогий гімнографічний текст зі вкрапленнями догматичного й екзегетичного характеру. У Новому Завіті ми не знайдемо нічого подібного: Євангеліє описує подію, що відбулася, коротко, і розмова Марії з Гавриїлом міститься всього в парі фраз. Очевидно, гімнограф, використовуючи прийом ампліфікації, має на меті таке: не поспішати, пожити якийсь час євангельським життям, стати свідком зустрічі Архангела і Богоматері, завмерти перед цим дивом як перед іконою.
Ампліфікація в акафісті (за ркп. Тріодь пісна РДБ, зібр. ТСЛ. Ф. 304. I. № 27)
Ампліфікація є жанростворювальним прийомом акафісту. Акафіст як твір зі своїми характерними жанровими ознаками виник в VI ст. у творчості Романа Солодкоспівця 31. Потім кілька століть цей жанр перебував у забутті, і лише в XIIIXIV ст. до нього знову звертаються візантійські й афонські гімнографи, серед яких відомий захисник і проповідник ісихазму константинопольський патріарх Філофей Коккін 32. Хвиля актуалізації жанру повинна була досягти й Русі, де саме в ці століття пожвавлюються культурні контакти з усім Православним Сходом.
Ікоси акафістів є перерахуванням синонімічних іменувань Бога або Богородиці, що, власне, і є використанням прийому ампліфікації. Наведемо приклад з першого ікосу акафісту Богородиці:
"Ангелъ предстатель с небесъ посланъ бысть рещи Богородиц^: радуися. И с безплотным гласомъ воплощаема Тя зря, Господи, ужасашеся, и стояше, зовый к ней таковая: Радуйся, еюже радость возсияет, радуйся, еюже клятва исчезнетъ; радуйся, падшаго Адама възвание, радуйся, слезъ Евинъ избавление; радуйся, высото, неудобовъсуодима человеческими помыслы, радуйся, глубино, неудобь зрима и аггельскыма очима; радуйся, яко еси царство седалище, радуйся, яко носиши носящаго вся; радуйся, зв^здо, являющия солнце, радуйся, утробо божественнаго въплощения; радуйся, еяже ради обновляется тварь, радуйся, еюже поклоняемся Творцю. Радуйся, Нев^сто ненев^стная"33.
У кожному з дванадцяти акафістних ікосів, як правило, міститься дванадцять різних привітань-похвал, "хайретізмів" (з грецького "радуйся"), із яких починається кожна з дванадцяти синтагм, складових ікосу, плюс ще одне привітання, яке повторюється наприкінці кожного ікосу. Іншими словами, в акафісті ампліфікація як стилістична фігура досягає найвищої точки свого розвитку: вона не тільки допомагає автору розширити сюжет і досягти піднесеного звучання, але й набуває все більш чітких стилістичних рис: наявність анафори в кожному хайретізмі, епіфори в кожному з ікосів, конкретного числа синтагм.
Саме під час актуалізації на Православному Сході жанру акафісту з його досконалими ампліфікаціями в нашій літературі виник стиль "плетіння словес", який успадкував стилістичний прийом ампліфікації в самих різних його проявах. Однак, запозичення цього прийому агіографією та епідейктикою, думається, не відбулося раптом: проникнення гімнографічних тропів в інші жанри відбувалося поступово, і до XIV ст. використання ампліфікації досягло того рівня досконалості, який дозволив медієвістам говорити про виникнення нового стилю епохи. Мінея службова, міс. березень, XV ст. РДБ, зібр. ТСЛ. Ф. 304.I. № 534. Арк. 151-151 зв. Аверинцев С.С. Поэтика ранневизантийской литературы. Санкт-Петербург: Азбука-классика, 2004. С. 238-239. Козлов Максим, диакон. Из истории акафиста... С. 45. Див. також: Момина М.А. Славянский перевод 'Ypvo^AKaBioio^. Полата кънигописьная.1985. № 14-15. С. 132-160. Тріодь пісна, РДБ, зібр. ТСЛ. Ф. 304. I. № 27. Арк. 163 зв.
Розглянемо ампліфікації в проповідях і житіях і поспостерігаємо, як використання цього стилістичного прийому набуває все більшого поширення, а разом з тим - все тіснішим стає зв'язок проповідей і житій з гімнографічною літературою.
Ампліфікація в проповіді
Загальне для літератури Середньовіччя прагнення до уповільнення розповіді, до своєрідного кружляння в стилістичних прикрасах було обрано письменниками-монахами як найбільш зручна форма відображення їх внутрішньої крайньої неквапливості та розміреного ритму життя.
Різноманітність словесних форм, у які вміщено один і той самий зміст, знаходимо в проповідях Кирила Туровського. До нас дійшла велика спадщина цього проповідника, і ми маємо можливість спостерігати, як по-різному автор використовує ті чи інші художні засоби в проповідях і повчаннях. Так, у тлумаченні на притчу про душу і тіло та в повчанні про білоризця Кирило Туровський не вдається до прийому ампліфікації, його розповідь суха і стримана. Із різних художніх засобів автор обирає тільки алегорію як найбільш зручну для повчання та тлумаченняДо речі, те саме можна сказати й щодо проповідей Серапіона Володимирського, який активно використовує прийом алегорії.. У проповідях же на Господні свята у Кирила Туровського знаходимо й ампліфікації, і повтори, і антитези, і символи - усі ті тропи, які характерні для емоційно напружених молитовних текстів стилю "плетіння словес".
Так, у проповіді на неділю Фомину Кирило Туровський використовує ампліфікацію й синтаксичний паралелізм, описуючи минуле свято Пасхи:
"В минувшюю неділю святыя Пасхи удивление eh невеси и устрашение преисподним, обновление твари, избавьление миру, раздрушение адово и попрание смерти, въскресение мертвым и погубьление прелестьныя злости дьяволя, съпасение же человhческому роду Христовым воскресениемь, обнищание ветхому закону и порабощение суботі обогащение церкви и въцарение нед^и"Слово Кирилла Туровского в неделю Фомину / Еремин И.П. Литературное наследие Кирилла Туровского. ТОДРЛ. Москва; Ленинград, 1957. Т. 13 С. 415. Там само. С. 416..
Іноді ампліфікація в Кирила Туровського охоплює кілька речень, побудованих за схожою схемою:
"Nbrnh солнце красуяся к высотh въсходить и радуяся землю огрhваеть, - взыде во нам от гроба праведное солнце Христос и вся вhрующая Ему спасаеть. Ныне луна с вышняго съступивше степени болшему свhтилу честь подаваеть; - уже во ветъхий закон по писанию с субботами преста и пророки Христову закону честь подаеть. Ныня зима грhховная покаяниемь престала есть и лед невhрия богоразумиемь растаяся; зима убо язычьскаго кумирослужения апостолскимь учением и Христовою вhрою престала есть, лед же Фомина невhрия показаниемь Христовых ребр растаяся..."
Із тим, яку композицію проповіді обирає автор, уміщує він ліричні молитовні відступи на початку проповіді або ближче до її кінця, залежить те, у якій частині твору використані ампліфікації. Так, Григорій Цамблак у проповіді на Великий четвер кілька разів вдається до прийому ампліфікації в першій половині промови. Твір починається емоційним вигуком про Юду:
"Печаль об'емлет ми душу и недоумение съдержит ми помысл, въспомянувшу окаяннаго Июду. От колики и каковы высоты в которую себе пропасть вверже! От колики славы апостольскаго чина в которое бесчестие страстный достиже! От колики сладости учителеве отпад! Каковою сребро- ЛЮЕІІЯ горестию севе ОБЛОЖИ, и сие во тому горкую ону удавления исуодатай смерть..."Цит. за: Пелешенко Ю.В. Розвиток української ораторської та агіографічної прози кінця XIV - початку XVI ст. Київ: Наукова думка, 1990. С. 119.
Наведений фрагмент побудований за допомогою прийому ампліфікації, посиленою антитезами, а також анафорами і синтаксичним паралелізмом. Почавши розповідь про Юду в настільки емоційному дусі, автор продовжує проповідь в тому ж "прикрашеному" стилі: переказ євангельського сюжету перемежовується численними ліричними відступами. Розповідаючи про угоду Юди щодо ціни зради, Григорій Цамблак задає риторичне питання: коли це було зроблено? Відповідь же представлена довгою ампліфікацією, у якій використані прийоми анафори і семантичного повтору:
"Єгда Блудница своя возненавидь грЬуи и къ покаянию притече. Єгда скверную съвлече влужения одежду. Єгда къ учителю притече. Єгда многоценное миро принесе от умножения приносимаго, многое являющее лювве. Єгда слезами омочи пречистыя нозЬ. Єгда главы своея власы отры мокроту слезную..."Там само. С. 199.
Тут автор протиставляє каяття блудниці - нерозкаяності Юди.
Опис Юдиної зради викликає в автора настільки сильні емоції, що він як би не задовольняється коротким зазначенням юдиного гріха, а продовжує відтіняти цей гріх все більш розлогими розповідями про те, від яких великих благ відмовився Юда, зробивши зраду:
"Показа, яко... вяше ученикъ... от овоюнадесяте. От онЬу, иже Учителю всегда съпревывауу, иже сладкая она и невесная слышаще учения, и въ церкви, и в народеу, и наединЬ. Им же открываше таинства, им же чудеса творити дарова, им же вЬсы изгонити овласть даст, им же крЬщати повелЬ, им же овЬтова сЬсти на дванадесятиу престолЬу и судити овЬманадесятим колЬном Израилевом..."Там само.
Використання прийому ампліфікації допомагає автору створити дуже яскраву картину зради й уникнути простого короткого оповідання про злочин, який і так відомий реципієнту з Євангелія, а також - поглибити аналіз євангельських подій. Ампліфікація тут - це своєрідний емоційний роздум про подію, уходження в євангельські події та співпереживання Христу. Проповідь Григорія Цамблака призначена для читання під час богослужіння, що випливає з її назви - на часех, - тому вона максимально наближена за стилістикою та тематикою до гімнографічних текстів. Переживання євангельських подій і співпереживання Христу - головна мета богослужінь Страсної седмиці, вона ж стає метою проповідей як Григорія Цамблака, так і багатьох інших церковних ораторів.
Автори Київської Русі, безсумнівно, черпали художні тропи з творів великих проповідників старовини. Так, проповідь на Великдень Кирила Туровського явно перекликається з проповіддю Григорія Богослова: туровський проповідник активно запозичує у Григорія Богослова і сам тип композиції, і окремі тропи і, що важливо, прийом ампліфікації як основний організаційний момент для проповіді. Отже, художній троп ампліфікації, зародившись в епідейктиці, пройшов довгий шлях через гімнографію, звідки знову потрапив в епідейктику і далі, в пізньому середньовіччі, - в агіографію.
Ампліфікація в житійній літературі
У XIII-XV ст. прийом ампліфікації став активно використовуватися в агіографії. Житія з лаконічних сюжетних оповідань поступово переросли в об'ємні тексти з множинними ліричними відступами: міркуваннями автора, молитовними зверненнями до Бога або описуваного святого, плачами і похвалами. Як й у випадку з проповіддю, усі ліричні відступи в житіях зазвичай написані за допомогою прийому ампліфікації.
Сербо-афонська література першою стала використовувати "прикрашений" стиль в агіографії. Південнослов'янська література не є спеціальним предметом нашого дослідження, але ми не можемо залишити без уваги той факт, що цикл текстів, пов'язаних з ім'ям Сави Сербського, написаний в стилі "плетіння словес" і хронологічно випереджає агіографічний стиль Єпіфанія Премудрого та Пахомія Логофета - східнослов'янських творців цього стилю. Розглянемо кілька ампліфікацій у творчості сербських авторів.
Так, Доментіан Хіландарський починає Житіє Сави Сербського з об'ємного вступу, написаного в стилі "плетіння словес" із використанням ампліфікації, побудованої на синтаксичному паралелізмі:
"Царствующу Господину нашему Иисусу Христу и прелести повіждіні ЕЫЕшни, и льсти идольсціи потревлені вывшии, и гонению же на Христианы пріставшу, и влазіи вірі просвітившеся по лицу всееи земли, и влаговірию процвитающу вь всемъ мирі..."40
Багато ампліфікацій Доментіана Хіландарського прикрашені використанням кореневих повторів, що підсилює їх емоційний вплив на реципієнта:
"И потом заметь воголювивая Анна въ утрові своеи, и роди и по воли Божии сынъ, от влагаго коріне отрасль вогопрозявенну, о немже вогосветлую радость приемша родители его, влагодариста Благодателя своего."41
Деякі ампліфікації Доментіана близькі до Акафістних прийомів, вони являють собою нанизування однакових синтаксичних конструкцій із варіантами хвалебних іменувань, які часом займають не один лист рукопису:
"Прииди, пастырю доврый влагодарственнаго ти стада, Прииди, заколи се, зане подовие Бладьїці своему Пастыреначальнику Христу, да овразъ вудеши стаду своему... Прииди, світилниче, гореи духом влагодати Божии, и світе се присно духом святым..."42
Наступник Доментіана Хіландарського, другий агіограф Сави Сербського Феодосій 43 також нерідко використовує прийом ампліфікації. Найчастіше вона зустрічається в тих фрагментах тексту, де автор прославляє Бога або описує безліч благих діянь Сави:
"Апостолъ діаниемт овріташеся. Ходяи во по вьсеи земли своего отьмества апостольскы и проповідаше Евангелие, Троицу всім сказаше, въплощению Сына Божия всіх научаше, равна же Того Отьцу вьсім исповідати веляше, и Духа Святаго от Отьца исходящаго славити и покланятися всіх научивше, крещение проповідавше, покаание въ отпущение гріхов, ереси разоряше, церкви въздвизаше..."44
Знаменно, що ампліфікація в пізньому середньовіччі починає використовуватися в житіях, а не тільки в проповіді, де вона цілком зрозуміла і природна, оскільки проповідь генетично й виконавчо пов'язана з богослужінням. Агіографічні ж пам'ятки, особливо об'ємні твори в стилі "плетіння словес", - це, перш за все, тексти для келійного читання. Запозичуючи художні тропи з богослужбових співів, агіографія розсунула рамки свого жанру, перетворила сюжетне оповідання на твір для церемоніального, молитовного прочитання. І якщо у Житіє Сави Сербського, написане Доментіаном. РНБ, Гільф. 54. Арк. 1-1 зв. Там само. Арк. 2 зв. Там само. Арк. 26 зв. Про авторство та редагування Житія Сави Сербського див: Розанов С.П. Источники, время составления и личность составителя феодосиевой редакции Жития Саввы Сербского. Известия Отделения русского языка и словесности Императорской Академии наук. Санкт-Петербург, 1911. Т. XVI. Кн. 1. С. 136-209. Див. також: Темчин С.Ю. Сербский писатель Феодосий Хиландарец как греческий гимнограф Multa & Varia: studio fferti a Maria Marcella Ferraccioli e Gianfranco Giraudo. Milan, 2012. P. II. S. 602-603. Цит. за: Кенанов Д. Славянска метафрастика. Плавдив: Жанет-45, Велико Търново: Пик, 2002. С. 193. сербських авторів ми бачимо тільки початок цього процесу, то в давньоруських житіях Єпіфанія Премудрого цей процес досягає своєї повноти.
Ампліфікація, на думку О.Ф. Коновалової, дала Єпіфанію Премудрому можливість найбільш повно втілити найважливіший для нього стилістичний принцип, сформульований ним самим: "от словес похваление съвираа, и приовретаа, и приплетаа"45.
Ампліфікації Єпіфанія Премудрого мають явну схожість з ампліфікаціями акафісту: вони ритмічні, мають анафори й епіфори, використовують варіативність найменувань, - похваляючи святителя Стефана Пермського в Житії, Єпіфаній пише:
"Что еще тя нареку? Вожа завлужшим, оврітателя погибшим, наставника прелщеным, руководителя умом осліпленим, чистителя оскверненим, възискателя расточеным, стража ратним, кормителя алчющим, подателя тревующим, наказателя несмысленым, помощника овидимым, молитвеника тепла, ходатая вірна, поганым спасителя, вісом проклинателя, кумиром потребителя, идолом попрателя, Богу служителя"46.
Під час порівняння творів Єпіфанія Премудрого з пам'ятками, укладеними в жанрі акафісту, можна спостерігати очевидний збіг риторичних фігур і синтаксичних побудов. Для древніх акафістів, як і для агіографічних творів Єпіфанія, характерна особлива увага до фонетичної сторони слова, до ритмування, співучості мови. Прийом поетичного звернення до святого або Бога через нанизування різних похвал, як ми вже зазначали, не був рідкістю в проповідницькій прозі. У дослідженні, присвяченому народженню середньовічної рими, на це вказує С.С. Аверинцев і наводить приклад з проповіді Софронія Єрусалимського (560-638 рр.) на свято Благовіщеня: ""Радуйся, Радости небесной Родительница; радуйся, Радости верховной Питательница; радуйся, Радости спасительной Подательница..." - мы обрываем цитату, но ряд только начинается", - пише С.С. Аверинцев 47. У наведеному вище уривку з Житія Стефана Пермського ми бачили таке саме прагнення до нескінченного іменування-прославляння, у якому рух тексту завмирає, а читач разом з автором занурюється в своєрідне словесне милування предметом похвали.
Однією з властивих акафісту рис, що знайшла втілення в житіях, написаних Єпіфанієм, є дотримання сакральної числової закономірності в синонімічних рядах. Числовій символіці в Житії Сергія Радонезького присвячено дослідження В.М. Кириліна. Вчений зазначає, що знамениті єпіфанієві синонімічні ряди нерідко налічують таку кількість синтагм, яка відповідає тому чи іншому сакральному числу: 3, 7, 12. З точки зору дослідника, "писатель с помощью нумерологии сумел явственно выразить самые сокровенные тайны Божественного Промышления - то именно, о чем говорить прямо было невозможно" .
За спостереженнями Кириліна, агіограф вводить числову символіку в текст Житія різними способами: сакральному числу може дорівнювати кількість простих речень у складі складного, кількість цитат зі Святого Письма, що введені в текст ланцюжком - одна за однією, або кількість синонімічних виразів, що характеризують те чи інше явище. Для нас найбільш цікавим є останній випадок, коли Єпіфаній підпорядковує сакральній символіці свої знамениті прикрашені Коновалова О.Ф. Об одном типе амплификации в Житии Стефана Пермского. ТОДРЛ. Ленинград, 1983. Т. 37. С. 73. Цит. за: Прохоров Г.М. Святитель Стефан Пермский. Санкт-Петербург: Глаголъ, 1995. С. 252. Аверинцев С.С. Поэтика... С. 239. Кириллин В.М. Епифаний Премудрый: Умозрение в числах о Сергии Радонежском. Герменевтика древнерусской литературы. Москва, 1993. Сб. 6. Ч. 1. С. 115. Наведемо один з випадків троїчного сакрального ряду в Житії Сергія Радонезького, де саме троїчні ряди зустрічаються найчастіше: "И повсягда, по вся времена, с великымприлежаниемь (1), и съжела- ниемь (2), и съ слезами (3) моляшеся Богу..." (Слово о житии преподобнаго и богоноснаго отца нашего Сергия, игумена Радонежского. БЛДР. Санкт-Петербург, 1997. Т. 6: XIV - середина XV века. Санкт-Петербург, 1999. С. 294). вихваляння святого або Бога. Наприклад, розкриваючи зміст слова "Велікодатель", яке стосується Творця, агіограф пише:
"Тъй во есть Богъ нашъ Великодатель, и влагых Податель (1), и Богатых даровъ Дародавець (2), премудрости Наставникъ (3), и смыслу Датель (4), несмысленным Сказатель (5), учай человека разуму (6), даа умение неум^ющимъ (7), дая молитву молящемуся (8), даяй просящему мудрость и разумъ (9), даяй всякое даяние Благо (10), даай даръ на плъзу просящимъ (11), даай незловивымь коварьство и отроку уну чувьство и смыслъ (12)"50.
Слово "Велікодатель" у цьому випадку є своєрідним узагальненням, а наступні дванадцять синтагм - різними тлумаченнями цього слова. Знаменно, що таке ж "винесення за дужки" однієї синтагми з синонімічного ряду та приведення кількості інших синтагм до сакрального числа спостерігається в композиції акафісту, а точніше, в складовій частині цього великого гімну - ікосі. У кожному з дванадцяти акафістних ікосів, як правило, міститься кілька різних привітаньпохвал, до того ж, їх число обов'язково кратне чотирьом 51, і є ще одне узагальнювальне звернення. Як у житії, так і в акафісті автор чітко вимірює та порівнює число синтагм і в такий спосіб створює всередині тексту якийсь сакральний простір. Відтак у житіє вводиться одна з акафістних структур; акафіст практично стає складовою частиною житія, яка, утім, ніяк не виділяється автором, але міститься в усьому тексті і час від часу як би "просвічує" крізь тканину Єпіфанієвого оповідання. Похвали святому, якими пронизаний увесь житійний текст у Єпіфанія Премудрого, особливо ж трьох-, семи-, або дванадцатічастинні - це своєрідні невеликі фрагменти акафісту, уплетені в агіографічний твір.
Наведемо ще один приклад акафістної конструкції в житії, створеному Єпіфанієм Премудрим:
"Кто во, слыша доврый его сладкий ответь, не насладися когда от сладости словесего (1)? Или кто, зряй на лице его, не веселяшеся (2)? Или кто, видя свято его житие, и не покаася (3)? Или кто, видя кротость его и незловие, и не умилися (4)? Или кто сревролювець высть, видя его нищету духовную, и не подивися (5)? Или кто похыщникь и гръдостию превъзносяйся, видя его высокое смирение, и не почюдися (6)? Или кто высть влудникь, видя чистоту его, и не променися от влуда (7)? Или кто гн^вливъ и напрасен, вес^дуя с ним, на кротость не преложися (8)? Н^смь во азъ вид^лъ въ дни сиа, и въ нын^шняа времена, и в наша л^та сицева мужа свята, и съвръшена въ всяко д^ло влаго, и украшена всякою доврод^телию всячьскы. Яко же от прочихь святых иже кто възлювленъ есть от Бога, яко сей преподовьный Сергие?"52
Ця конструкція, на наш погляд, також може бути розглянута як запозичена з акафісту, вона віддалено нагадує акафістний ікос. Тут ми бачимо восьмичастинний ряд питальних речень (як і належить, в акафісті кількість синтагм має ділитися на 4), а після нього - два підсумкових речення, в останньому з яких використано ім'я Сергія.
Особливо багато акафістних конструкцій в Похвальному слові Сергію Радонезькому. Можна сказати, що все воно написане саме за допомогою цих конструкцій: Епифаний Премудрый. Житие Сергия Радонежского (далі - ЖСР). БЛДР. Санкт-Петербург: Наука, 1999. Т. 6: XIV - середина XV века. С. 260. Думається, чотиричастинна композиція ікоса відображає найдавніші катрени, якими писалися перші акафісти. С.С. Аверинцев вказує на зародження рими якраз у древніх ікосах (Аверинцев С.С. Рождение рифмы из духа греческой диалекстики; Он же. Поэтика... С. 226-243.). Рима могла продиктувати, по-перше, поділ тексту на чотири рядки і, по-друге, певний мелодійний малюнок виконання акафістів. Мелодія ж назавжди зберегла в акафісті розподіл на чотири такти, навіть для тих слов'янських акафістів, які втратили риму під час перекладу. ЖСР. С. 260.
"Сьй уво преподобный отець нашь провосиалъ есть въ странЄ РусстЄй, и яко светило пресвЄтлое възсиа посреди тмы и мрака (1), и яко цвЄт прекрасный посреди тръниа и влъчець (2), и яко звезда незаходимаа (3), и яко луча, тайно сиающи влистающе (4), и яко кринъ въ юдолии мирьскых (5), и яко кадило Благоуханно (6), яко явлоко довровонное (7), яко шипок Благоуханный (8), яко злато посреди връниа (9), яко сревро раждежено, и искушено, и очищено седморицею (10), яко камень честный (11), и яко висеръ многоценный (12), и яко измарагдъ и самфиръ пресвЄтльїй (13), и яко финиксъ процвЄте (14), и яко кипарис при водахь (15), яко кедръ иже в Ливане (16), яко маслина плодовита (17), яко араматы Благоуханна (18), и яко миро излианное (19), и яко сад влагоцвЄтущь (20), и ако виноград плодоносенъ (21), и яко гроздъ многоплоденъ (22), и яко оград заключенъ (23), и ако врътоград затворенъ (24), и яко сладкый запечатленный источникъ (25), яко съсуд извранъ (26), яко алавастръ мира многоцЄннаго (27), и ако град нерушим (28), и яко стена неподвижима (29), и яко заврала твръда (30), и ако сынъ крепокъ и веренъ (31), и ако основание церковное (32), яко столпъ непоколЄвимь (33), яко вЄнєць пресветлый (34), яко коравль, исплъненъ вогатства духовнаго (35), яко земный аггелъ (36), яко невесный человекь (37)"ЖСР. С. 280..
Цей найдовший в похвальному слові акафістний період складається з 37 синтагм, що починаються союзом "яко", який, як маркер, позначає початок нової похвали. Загальну кількість синтагм поділено на 4 і до них додано ще одну - останню, як в акафісті. Привертає увагу й така особливість цієї конструкції: метафоричні порівняння Сергія з квітами, дорогоцінними металами і т. д. зібрані в невеликі групи всередині тексту, до того ж, ці групи часто кратні трьом або чотирьом - як в акафісті. Так, послідовно перелічено кілька метафор, присвячених світлу (святий порівнюється з променем, зіркою, світилом), пахощам ("благовонный", "добровонный", "благоуханный"), преподобного порівняно з чистим дорогоцінним металом ("злато", "сребро раждежено, искушено, очищено"), з дорогоцінними каменями ("камінь","бісер","ізмарагд","сапфір"), з міцними, пряморослими деревами ("фенікс"Гадаємо, "фенікс" тут написано помилково замість "фінік". Із прямим ростом та плідністю багатьох дерев, фінікових пальм, кедрів та маслин, із давніх часів порівнювали неухильне сходження праведників до Бога та велику кількість плодів їхньої праведності (Див.: Лопухин А.П. Толкование на псалом 91:5. Толковая Библия, или комментарий на все книги Св. Писания Ветхого и Нового Завета: в 3-х тт. Т. 1. Санкт-Петербург, 1904. С. 315)., "кедр", "кипарис", "маслина") і т. д., автор уподібнює акафісту цілі великі періоди Похвального слова.
Розглянемо ще одну акафістну структуру в Єпіфанієвому похвальному слові:
"Положено же высть тЄло преподовнаго въ церкви, юже сам създа (1), и възъдвиже (2), и устрои (3), и съвръши (4), и украси ю всякою подовною красотою (5), и нарече сиа вытии въ имя святыа (6), и живоначалныа (7), и неразделимыя (8), и единосущныа Троица (9); въ чєстнЄмь его монастыри (10), и пресловущей лавре (11), и велице ограде (12), и въ славней овители (13), яже самъ съгради (14), и съвокупи (15), и устрои (16); идЄжє вратию съвра (17), словесное стадо Христово и спасену паству упасе ю в незловии сердца своего (18), и в разуме настави (19); идЄжє и самъ одЄянь высть въ иночьскый овраз, паче же аггельскый (20), и много тмами тем труды положи (21), и неизчетныя подвигы показа (22); идеже непрестанныя молитвы сътвори (23); идеже повседневныя и нощныя пениа и влагодарениа славословяше и Бога въспевааше (24); идЄже многолЄтное и многострадалное течение свое препроводи и укрепи, не исходя от м^ста своего въ иныя пределы, разв^ нужда н^кыя (25)"55.
Традиційний для акафісту розподіл періоду на 25 синтагм доповнено, як і в попередньому прикладі, внутрішнім чотиритактним ритмом, який, утім, іноді збивається на три або п'ять тактів. Так, перші п'ять синтагм присвячені створенню монастиря Сергієм, їх "маркер" - дієслова: "сотвори", "созда", "устрої", "съвръшЬ, "прикраси". Другі чотири синтагми - прославляння Трійці, їх "маркер" - прикметники: "свята", "живоначальна", "нероздільна", "єдиносущна". Наступні чотири синтагми - прославляння монастиря, їх "маркер" - різні найменування обителі, іменники: "монастир", "лавра", "ограда", "обитель". Наступні три такти - знову створення монастиря, тому акцент повторно на дієсловах: "сшраді", "съвокут", "устрої" і т. д. Кінець цього періоду посилено повторенням слова "ідеже", яке також акцентує на багаточастинній композиції акафістної конструкції в похвальному слові.
Акафістні конструкції властиві далеко не тільки житіям Єпіфанія Премудрого, але й творам його попередників і послідовників.
У більш ранніх житіях ці конструкції використовуються в основному тільки для створення похвали святому, частіше на початку або наприкінці твору. Їх небагато, але вони досить точно відтворюють синтаксичні особливості акафісту з його повторами, метафоричними найменуваннями та іноді - із "хайретізмом", тобто рефреном "радуйся!"
Так, Єфрем, автор Житія Авраамія Смоленського, створеного в простому, "неприкрашеному" стилі, закінчуючи твір, вдається до акафістної конструкції:
"Радуйся, граде твердъ, навдимъ и хранимъ десницею Бога Вседръжителя! Радуйся пречистая Д^во, Мати Божия, иже градъ Смоленескъ всегда светло радуется о тев^, хвалится товою, извавляемъ отъ всякыя в^ды! Радуйся, граде Смоленескъ, отъ вс^хъ находящихъ золъ извавляемъ молитвами пресвятыя Богородица и вс^хъ невесныхъ силъ, и вс^хъ святыхъ его! Радуйтеся, апостоли и пророци, мученици и святители, преподовнии, праведнии и вси святи въ день и в память святаго успениа преподовнаго Авраамиа! Радуйтеся, пастуси и наставници Христова стада, патриарси, епископи, архимандрити, игумени, иереи, и дьякони, и весь черноризьческый чинъ, и честьныхъ черноризець, и преставльшихся о Христ^, и еже и еще о Боз^и о Господи живущеи въ христоименитой в^р^, светло радуйтеся, ликоствующе въ память успениа преподовнаго Авраамиа!.."56
...Подобные документы
Характеристика богословських поглядів архієпископа Канівського Василія (Богдашевського). Його глибоке знання Святого Писання та творів святих отців. Проповідницький та інші таланти архієпископа Василія у становленні православного богослів’я в Україні.
статья [27,5 K], добавлен 19.09.2017Міфи як складне культурне явище. Зв'язок між міфологією й релігією. Джерела вивчення міфології Прадавнього Єгипту. Основні цикли міфів та джерела літературних творів. Культ священних тварин. Відбиття особливостей світосприймання жителів долини Нілу.
реферат [31,2 K], добавлен 27.10.2010Веди - найбільш відомі священні писання індуїзму. Таємниці індійської філософії, вивчення досвіду духовної досконалості, який інтерпретован у ведичній культурі. Аналіз морально-етичних та художніх особливостей у ведичній староіндійській літературі.
реферат [26,7 K], добавлен 19.01.2010Методологічні засади дослідження феномена юродства в Київській Русі. Характеристика головних понять. Сутність та особливості цього явища, чинники та шляхи його розвитку. Класифікація напрямків діяльності юродивих. Соціальне та культурне значення юродства.
дипломная работа [67,4 K], добавлен 06.04.2014Анализ мировых представлений о Боге и их отражение в языках. Два значения слова вера. Вера в понимании православного вероучения и ее значение. Основы православной веры. Источники богопознания согласно православному вероучению. Цель жизни человека.
сочинение [38,6 K], добавлен 21.02.2014Исследование положений православного учения о личности и его значения для понимания православного богословия и спасения. Первичность личности по отношению к природе в Троице. Любовь как проявление абсолютной свободы Пресвятой Троицы. Личность и церковь.
реферат [35,1 K], добавлен 18.02.2015История Свято-Успенского православного прихода с дореволюционного периода и до наших дней. Разграбление и уничтожение храма в послереволюционный период, расстрел священника, угасание православной жизни в поселке. Восстановление кафедрального собора.
реферат [35,8 K], добавлен 03.09.2010Характеристика научно-теоретических проблем имагологии в контексте изучения проблем этнорелигиозной образности. Место церкви в позиционировании образа еврея у православного населения. "Дело Бейлиса" как социокультурный дискурс позднеимперского периода.
дипломная работа [122,8 K], добавлен 08.06.2017Історія виникнення релігії ісламу на території Аравійського півострова. Вивчення джерел ісламського віровчення. Відмінності у вченнях сунізму та шиїзму. Головні вимоги до одягу жінок та чоловіків в ісламі. Основні традиції та святкові дні у мусульман.
презентация [3,7 M], добавлен 10.04.2019Что такое православное воспитание. Что входит в понятие образа Божия. Телесная и бестелесная концепция. Православная педагогика. Национальные черты русского народа. Воспитание христианского мировоззрения. Основное содержание православного воспитания.
реферат [21,8 K], добавлен 26.09.2008Аналіз православ’я в Україні: Української Православної Церкви (Московського Патріархату), Української Православної Церкви (Київського Патріархату) та Української Автокефальної Православної Церкви. Втручання влади у регулювання "православного питання".
курсовая работа [86,6 K], добавлен 18.03.2013Визначення протестантизму як одного з головних напрямків християнства. Характеристика основних напрямків у протестантизмі: лютеранства, англіканства, баптизму, п'ятидесятництва, Свідків Ієгови та мормонізму. Обряди і таїнства богослов'я та його теологія.
реферат [41,9 K], добавлен 22.11.2011Виникнення ісламу. Посланець Алаху. Основна частина. Загальна характеристика мусульманського права. Джерела мусульманського права. Коран. Сунна. Іджма. Кияс. Фірмани, кануни. "Релігія покірних".
реферат [19,5 K], добавлен 18.03.2003Походження та духовні джерела даосизму. Абсолютизація ідеї безсмертя. Особливості релігійного культу. Походження та духовні джерела конфуціанства. Релігійна концепція конфуціанства. Аспекти віровчення Конфуція. Проблеми моральної природи людини.
реферат [21,6 K], добавлен 09.08.2008Соціально-економічні умови та духовні джерела християнства. Духовні джерела релігії: Ісус Христос — центральна постать християнства. Віровчення: Царство Боже — шлях до спасіння. Вчення Ісуса про любов, природу і долю людини. Послідовники Боголюдини.
реферат [18,2 K], добавлен 09.08.2008Задачи экуменизма - движения за сближение и объединение различных христианских вероучений, один из механизмов межхристианских отношений. Отличие православного и протестантского подхода к единению Церквей. Признаки тоталитарной религиозной организации.
учебное пособие [63,8 K], добавлен 10.02.2017Українські легенди про ті народності, з якими українцям доводиться стикатись на своєму історичному шляху. Історії про походження назв "москаль", "хохол", "кацап" в українській мові, і відбиття в них відношення як до руського, так і до інших народів.
реферат [33,5 K], добавлен 15.12.2010Изучение основных сведений по христианской апологетике, особенности православного учения о богопознании и антропогенезе. Анализ социально-когнитивной теории в религиоведении. Характеристика религиозных и этических представлений населения древнего мира.
курсовая работа [55,6 K], добавлен 31.01.2010Пантеон слов'янських богів. Культові місця та ідоли давніх слов'ян. Культові скульптури доби язичництва. Амулети-обереги, що повинні були захищати своїх володарів від злих сил навколишнього середовища і як частина культової практики наших предків.
дипломная работа [96,3 K], добавлен 13.11.2013Описание типичной рабочей недели священника, его стандартного набора дел (с разделением на богослужебную и внебогослужебную деятельность). Сочетание сакрального и профанного в профессиональной деятельности священнослужителя Русской Православной Церкви.
дипломная работа [3,1 M], добавлен 16.11.2015
