Роль сучасних пізньопротестантських парацерковних організацій у розбудові українського суспільства: фокус на соціальному служінні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державного університету інфраструктури та технологій

Роль сучасних пізньопротестантських парацерковних організацій у розбудові українського суспільства: фокус на соціальному служінні

Спис О.А.,

кандидат філософських наук, доцент, доцент кафедри філософії та історії науки і техніки

Пізньопротестантський рух у християнстві за весь час функціонування проявив себе як рух динамічний, гнучкий, творчий, у переважній більшості таким, який здатний весь час реформуватися. Це стосується як світового руху в цілому, так і українського зокрема. Хоча протестанти становлять лише 30% усіх релігійних організацій в Україні_[7], проте їхній внесок у розбудову українського суспільства стає все вагомішим, що стосується найрізноманітніших суспільних сфер - соціальної, політичної, освітньої, капеланської, економічної [6]. Вплив протестантів на різні сфери суспільства визначається перш за все активним привнесенням в український соціум християнських духовно- етичних цінностей. Найвиразніше це можна відстежити з досліджень парацерковних організацій, заснованих у переважній більшості протестантськими громадами або тих, до яких протестанти активно долучилися.

Діяльність різних протестантських парацерковних організацій є своєрідною місією церков поза межами Церкви, метою яких є піднесення християнських етичних цінностей та активної громадянської позиції.

Пізньопротестантський рух в Україні доби незалежності у вітчизняному релігіє- знавстві студіювався доволі великою когортою вчених. Серед них М. Балаклицький, В. Єленський, В. Любащенко, М. Мокі- єнко, Р. Соловій, В. Титаренко, А. Тригуб, Л. Филипович, М. Черенков, П. Яроцький та ін. З аналізу статей і монографій зрозуміло, що питання служіння українських протестантів не вичерпується на жодному етапі їхньої історії, оскільки динаміка розвитку цього руху, посвяченість і глибока відповідальність його представників за долю ближніх дають змогу напрацьовувати все нові й нові методи й форми служіння, до яких належать і парацерковні організації.

Парацерковна організація - це спільнота «відроджених людей» (найчастіше з різних Церков), котрі мають спільне бачення реалізації певної місії та входять до одної підзвітної організації задля виконання поставленого завдання.

Створення парацерковних організацій в українському протестантизмі стало феноменом, що знівелював гостре відчуття конфесійної належності. Часто місія чи рух збирає не лише різноконфесійних протестантів, а й фахівців та всіх охочих з інших християнських Церков - православних і католиків, усіх небайдужих до долі країни.

Найрозвиненішим напрямом діяльності парацерковних організацій, що вражає своєю багатоплановістю, є соціальне служіння. Про це свідчать хоча б самі форми служіння: капеланське; реабілітаційне, медичне - інвалідам, ВІЛ-інфікованим; тюремне - в'язням; дитяче - дітям вулиці, зі шкіл-інтернатів, з малозабезпечених сімей; молоді груп ризику (тій, яка виховується в неповних чи нездорових сім'ях); біженцям. Крім цього, існує й низка служінь, які спрямовані на попередження соціальних проблем, - студентське, для шкільних учителів, психологів, соцпрацівників.

«...Євангельські протестанти визначають тенденції», - за словами журналіста і громадського протестантського діяча Р. Кухарчука, у роботі зі всиновлення дітей. «Величезна кількість сиріт перебувають або в усиновленні в християнських родинах або - під опікою християн. Також першими в історії України ВІЛ-інфікованих дітей почали всиновлювати протестанти. Це великий приклад того, - продовжує Р. Кухарчук, - як євангельські християни у позацерковному середовищі вирішують велику соціальну проблему» [4]. На сьогодні системно функціонують 23 соціально-психологічні центри для дітей, для матері й дитини [2].

Особливо посилено євангельські християни працюють із безпритульними дітьми. Так, два десятиліття тому Р. Корнієнко, створивши Об'єднання соціальних проєктів «Отчий дім», започаткував соціальне служіння для «дітей вулиці». Щомісяця Об'єднання дбає про 5 тис. підопічних. Реабілітаційний центр «Республіка Пілігрим» за 17 років свого існування підтримав більше 3 тис. безпритульних дітей. Ще понад двом тисячам малолітніх безхатченків допомогла за 18 років «Служба порятунку дітей». Тож величезна, а можливо й основна, заслуга в тому, що для нашої країни нині не властиве таке явище, як безпритульні діти, належить саме протестантам [10, с. 9].

З огляду на те, що в Україні 106 тис. дітей проживає в інтернатних закладах, після закінчення яких 505 здійснюють злочини, 205 поповнюють ряди безхатченків, 155 вдаються до спроби самогубства і лише 15 здобуває вищу освіту, надзвичайно важливим служінням є сприяння таким підліткам у їхній адаптації до соціального життя. «Одна надія» - проєкт, започаткований протестантами в 2009 р., збирає людей, метою котрих є ефективна допомога дітям-сиротам і дітям з інтернатів у соціалізації.

Тільки з 50 п'ятидесятницьких місій, що займаються доброчинністю, 30 опікується сиротами та безпритульними дітьми. Відомо, що на утриманні Церков перебувають 14 сиротинців [5], хоча насправді точне число назвати важко, позаяк майже кожна протестантська Церква - баптистів, п'ятидесятників, адвентистів, харизматів так чи інакше залучена до такої діяльності.

Найпотужнішою громадською структурою, що зосереджена на проблемі подолання сирітства в Україні, є заснований протестантами Альянс «Україна без сиріт». Ця всеукраїнська організація об'єднує 100 християнських спільнот. До Альянсу входить, зокрема, чимало установ, організацій Церкви адвентистів сьомого дня: Український гуманітарний інститут, медіа-група «Надія», Міжнародний благодійний фонд «Крок з надією», ВБФ «Краще життя», ADRA Ukraine, Християнський адвентистський медичний центр «Angelia». «Україна без сиріт» співпрацює з «міжнародними та національними неурядовими, благо - дійними та громадськими організаціями, з релігійними спільнотами та об'єднаннями, комерційними та бізнес-структурами, а також урядовими та державними установами різних рівнів» [1].

Протестантськими Церквами практикуються і такі форми роботи, як оздоровлення сиріт, дітей із малозабезпечених і багатодітних сімей у літніх таборах. Табірні відділи функціонують фактично в усіх церковних об'єднаннях, на всіх рівнях: всеукраїнському, обласних, районних, міських та сільських [2, с. 7].

Серйозною причиною розлучень в українському суспільстві є алкоголізм та наркоманія. Протестанти дуже активні в служінні реабілітації. Реабілітаційне служіння є чи не найскладнішою формою діяльності, що потребує великих духовних ресурсів та матеріальних витрат, здебільшого розвинуте в п'ятидесятницьких і харизматичних церковних спільнотах. У вітчизняному протестантському середовищі особливо помітну роль відіграє «Асоціація християнських центрів реабілітації», до якої входить 200 закладів різних конфесій. Ще приблизно 100 реабілітаційних центрів функціонують поза межами Асоціації, як-от «Teen Chal-lenge» - місія, що мобілізує людей та ресурси для допомоги алко- і наркозалежним [10, с. 11].

Протестантські громади завжди відзначалися швидким реагуванням на всі труднощі в житті країни, бо у фокусі їхньої діяльності завше були назрілі проблеми суспільного життя та духовні цінності людини. У часі війни на сході України служінням для біженців займаються благодійний рух «Мені не байдуже», Асоціація «Духовне відродження», «Світло на Сході».

Протестанти все частіше демонструють і свою громадянську позицію. Уже не- одноразово згаданий Всеукраїнський громадський рух «Всі разом» з кожним роком стає дедалі ширшим і впливовішим, залучаючи національну еліту до вирішення важливих суспільних проблем через щорічні форуми.

На окрему увагу заслуговують дводенний Глобальний лідерський саміт у супроводі спікерів світового визнання, присвячений найроз- маїтішим сферам життя (побут, сім'я, церква, бізнес) [3], та чотириденний Східноєвропейський лідерський форум, метою щорічних заходів якого є підвищення впливовості Церкви в державі. «Наш фокус, - підкреслюється на сайті Форуму, - поширити розуміння Божої моделі політики, патріотизму, економіки, культури, медіа та інших сфер. Відкрити потенціал Церкви для суспільства» [9].

За почином вже згадуваного Р. Кухарчука влітку 2010 р. був створений громадський рух «Всі разом ! ». Його головна ціль - побудова на базі традиційних християнських сімейних цінностей здорового громадянського суспільства. Саме цей рух поклав початок соціальним фестивалям «Всі разом за сім'ю ! » У 2017 р. до національного марафону цих фестивалів долучилося по всій Україні вже понад 100 тис. осіб, а вуличний сімейний рух охопив 33 районних та обласних центри. «Організація «Всі разом» чинить також активний опір намаганням змінити культурні підвалини суспільства, заснованого на християнських цінностях, докладаючи чимало зусиль до цього в юридичній площині. У тісній співпраці з усіма, хто поділяє християнський погляд на сім'ю, вона ефективно протидіє спробам вилучити з Конституції України визначення шлюбу як союзу чоловіка та жінки, а також впровадженню через українське законодавство легалізації одностатевих шлюбів» [2, с. 4].

Потужним Альянсом, ідею створення якого подав уже названий Стів Вебер, є «Україна за сім'ю» (2014). До цього об'єднання належать 23 організації, 7 корпоративних партнерів, 5 проєктів, 2 тис. учасників.

Євангельські християни переймаються також просвітництвом, покликаним закласти підвалини щасливого життя та успішного батьківства. На будування міцних сімей, зосібна, зорієнтована «Молодь з місією» як складова загальносвітового руху християн із різних культур, вікових груп і християнських конфесій, посвячених служінню Ісусу Христу по всьому світі. Особливістю цього руху є сімейні клуби. Сімейне служіння відбувається також при місії «Україна для Христа» (1991).

Українські протестанти, попри свою конфесійну розгалуженість, доволі одностайні в розумінні значущості тих служінь, що стосуються подолання кризи батьківства в країні. 2003 року з'явився Міжнародний центр батьківства, який пропонує матеріали семінарів і тренінгів, що містять досвід батьків різних країн, результати досліджень у цій сфері, корисні практичні поради та ін.

У жовтні 2006 р. цим Центром розпочато проєкт під назвою Громадська ініціатива «День Батька». Основним її завданням визначено формування в українському суспільстві належного сприйняття життєвої сутності чоловіка як батька і встановлення святкування Дня Батька в Україні на державному рівні. Тобто «шлях до подолання кризи батьківства в першу чергу повинен полягати в наявності відповідного світогляду до того, хто є добрим батьком, у вигляді державної ідеології з цього питання», - зазначає В. Виноградов [2, с. 6]. протестантський парацерковний християнський

Отже, завдяки створенню парацерковних організацій - місій, рухів, альянсів, клубів, форумів, пізньопротестантський рух відзначається масштабністю та різноплановістю служінь. Посвята, вірність християн, об'єднаних спільною метою, через різні форми служінь за 30 років функціонування в умовах релігійної свободи відіграє вагому роль у подоланні найрізноманітніших соціальних криз в українському суспільстві.

Список використаних джерел

1. Альянс «Україна без сиріт».

2. Виноградов В. Сім'я як духовна фортеця. Протестанти. Надбання України. С. 4-7.

3. Глобальний лідерський саміт.

4. Експертне опитування до Дня подяки 2018. 23 вересня 2018 року.

5. Лірник О. В. Аналіз та осмислення соціального служіння п'ятидесятників, баптистів та адвентистів у сучасній Україні.

6. В. Любащенко Євангельський протестантизм в Україні: пошуки нової парадигми Церкви Історія релігій в Україні: актуальні питання / за заг. ред. О. Киричук, І. Орлевич, М. Омельчук ; Львівський музей історії релігії ; Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського ; Інститут філософії ім. Г. С. Сковороди ; Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН Українии. Львів : Логос. Вип. 30. 2020. 284 с.

7. Майже 30% усіх релігійних організацій в Україні є протестантськими, - статистика Мінкультури

8. Соціальне служіння євангельських християн. Протестанти. Надбання України. С. 8-11.

Размещено на Allbest.ru