Псалтирні пісні в західноєвропейській традиції: історичний дискурс

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Псалтирні пісні в західноєвропейській традиції: історичний дискурс

Псалтир є важливою складовою східно-християнської і західно-християнської гімнографії. Окрім того, тексти Псалтиря також покладено в основу духовних пісень літургічного, паралітургічного та позалітургічного призначення в католицькій, православній і протестантських церквах. «Псалмами» й «псальмами» у барокову добу у східнослов'янській традиції називали духовні пісні книжного походження, згодом «псальмами» духовні пісні фольклорного побутування, що увійшли до лірницького репертуару з книжної традиції. Тексти біблійних псалмів є вагомим компонентом гімнографії у східно-християнській і західнохристиянській традиціях, натомість роль псалтирної поезії в церковній літургічній і паралітургічній практиках на християнському Сході й Заході є різною. Традиція поетичного переспіву Псалтиря найбільше проявилася в ренесансній Європі, а в церковному вжитку закріпилася у реформованих (протестантських) церквах. Практика віршованого переспіву псалмів, поширена на християнському Заході, стала потужним імпульсом розвитку псалтирної поезії на східнослов'янських землях: поетичні віршовані тексти Псалтиря стали вагомою складовою східнослов'янської церковної, а згодом й світської культури. Для висвітлення місця псалтирних пісень у східнослов'янській церковній традиції, окреслення спільних і відмінних рис їхнього функціонування на християнському Сході й Заході доцільно визначити, по-перше, особливості використання текстів псалмів у західно-християнській церковній гімнографії та, по-друге, поетичних переспівів Псалтиря у літургічній і паралітургічній церковних практиках католиків і протестантів Західної та Центральної Європи XVI ХІХ ст.

У латинському богослужінні, починаючи із Середньовіччя, псалми використовували у текстах літургії (меси) та добового кола богослужінь (офіція). У піснеспівах меси більшість текстів співаних частин пропрія (інтроїт, градуал, оферторій тощо) є рядками з віршів псалмів.

Псалтирні пісні в західноєвропейській традиції: історичний дискурс ти псалмових віршів покладено в основу як співаних (антифони й респонсорії), так і псалмодійних (верси) частин. Зазвичай, у кожному піснеспіві використовували два вірші псалма: один в антифоні або респонсорії та один у версі. У піснеспівах офіція у всіх богослужіннях добового кола звучали повні тексти псалмів: дев'ять на нічному служінні, п'ять на вечірні, три на малих денних годинах тощо. Псалми офіція у Середньовіччі псалмодували згідно з восьма церковними тонами.

У звичайний період на богослужіннях добового кола повністю озвучувався весь Псалтир (cursus ferialis), однак унаслідок реформи церковного календаря у посттридентську добу (остання третина XVI ст.) було визначено низку таких псалмів, які постійно звучали на урочистих вечірнях (недільні псалми: № 109¹, 110, 111, 112, 113; псалми на Богородичні свята: № 109, 112, 121, 126, 147, на апостольські свята: № 109, 110, 111, 112, 116 та ін., разом 14 святкових псалмів: 109, 110, 111, 112, 113, 115, 116, 121, 126, 127, 129, 131, 138, 147), що в барокову добу призвело до відходу від традиції cursus ferialis. Зазвичай, у великих храмах композитори ренесансної та барокової доби використовували в текстах святкових псалмів поліфонічні прийоми [226, с. 178-179].

У католицькій літургічній практиці тексти псалмів офіція та меси звучали латинською мовою. Однак у добу Просвітництва в літургічній практиці використовували й переспіви псалмів, зокрема в так званих «німецьких месах» («Deutsche Messe») і особливо в «німецьких вечернях» («Deutsche Vesper»), що набули популярності в Австрії з другої половини XVIII до першої третини ХІХ ст. У німецьких месах і вечернях традиційні тексти ординарія та пропрія меси та інших відправ замінювалися їх німецькими парафразами, серед яких є й повні тексти псалмів. Наприклад, Йозеф Оневальд (1781-1856) використав у «Німецькій вечірні» віршовані парафрази трьох псалмів; при цьому автор тексту вечірні не звернувся до класичних урочистих псалмів на церковні свята, а зробив вільний парафраз псалтирної поезії прославного характеру [162, с. 139140] У розділі нумерація псалмів буде подаватися у такий спосіб: коли йдеться про західну традицію або цитуються західноєвропейські автори та джерела, вико-ристано латинську нумерацію, що спирається на масоретський єврейський текст (М). Коли йдеться про східнослов'янську традицію, то нумерацію псалмів подано за грецьким текстом (Септуагінтою (LXX)). Якщо порівнюються східна та західна традиції, то використано подвійну нумерацію, де першою йде грецька, другою (у дужках) - латинська. Дивись оригінальний текст «Німецькій вечірні» Йозефа Оневальда та його переклад українською мовою у [162, с. 196-205].. Отже, тексти поетичних переспівів Псалтиря іноді потрапляли в католицьку літургічну практику, однак найчастіше їх використовували в паралітургічних відправах і позалітургічних практиках у громадських і приватних молебнях.

Сплеск інтересу до псалтирної поезії спостерігається за доби Відродження в контексті гуманістичних тенденцій розвитку європейської культури, а також у зв'язку з поширенням протестантського руху з його ідеєю актуалізації Св. Письма, до числа книг якого входить Псалтир. Слід, однак, зазначити, що, попри те, що традиція поетичного переспіву Псалтиря здебільшого асоціюється з європейською практикою доби Відродження, перші зразки його поетичних парафраз відомі ще з перших століть християнства, причому авторство належить гімнографам з християнського Сходу. Так, за свідченням Єфрема Сирина, гностик Бардесан (Вардесан, Бар-Дайшан) написав сірійською мовою цикл зі 150 псалмів, до яких він створив мелодії. Цей твір кінця ІІ початку ІІІ ст. до нас не дійшов, але вплинув на становлення християнської гімнографії [35, с. 149-150]. У ІУ ст. грецький єпископ Аполлінарій Лаодикійський здійснив повний переклад Псалтиря грецькою мовою¹, використавши гомерівський гекзаметр [35, с. 144]. Ймовірно, цей твір також міг сприяти становленню християнської гімнографії, подібно до того, як вергілієві та горацієві строфи лягли в основу гімнів Амвросія Медіоланського. Отже, віршовані переспіви Псалтиря національними мовами в європейській культурі мають давню традицію, проте в добу Відродження псалтирна поезія актуалізувалася в нових текстових і музичних формах, вплинувши на церковну культуру Нового часу.

Поетичні переспіви Псалтиря набули поширення в Західній Європі, починаючи з XVI ст., особливо в протестантському середовищі. Однією з вагомих причин їхнього інтересу до текстів Псалтиря стала опора на Біблію як єдине джерело Божественного Одкровення і відкидання ними церковної традиції. Таким чином, орієнтація протестантів на Св. Письмо наново актуалізувала тексти Псалтиря як джерело богослужбових піснеспівів. На відміну від літургічного використання псалмів в усталеній католицькій традиції, де вони чергувалися з іншими піснеспівами й молитвами, протестанти віддали перевагу «чистому» Псалтирю. Саме тому повні переклади усього Псалтиря й поширення псалтирної поезії характерні передусім для протестантського середовища. На Заході твір Аполлінарія було надруковано повністю лише в добу Відро-дження (1552), його видав видатний французький філолог Адріан Турнеб (1512-1565), автор багатьох перекладів стародавніх авторів.

Окремі віршовані переспіви національними мовами текстів Псалтиря протестанти почали видавати вже у своїх перших канціоналах: лютеранський «Ерфуртський Енхірідіон» (1524) містив переспів 11-го псалма німецькою мовою. Німецький текст належав Мартіну Лютеру, як, найімовірніше, і мелодія. псалтирна пісня західноєвропейський

Одним з найпопулярніших видань стає виданий у 1562 р. «Женевський Псалтир». Згідно з кальвіністськими поглядами на церковне мистецтво, автори «Женевського Псалтиря» використовували мінімальні засоби виразності, відмовляючись від багатоголосся. Утім, широка популярність збірника інспірувала появу численних багатоголосних обробок його мелодій, з яких найвідомішими є чотириголосні твори Клода Гудімеля (1565). Їх автор пропонував виконувати вдома, а не в церкві, позаяк згідно з доктриною кальвіністів, на богослужінні не могла звучати багатоголосна музика. «Женевський псалтир» користувався популярністю не лише у Швейцарії: у 1632 р. у Лондоні вийшов переклад «All the French Psalm Tunes with English Words» [326], де на мелодії «Женевського Псалтиря» було покладено англійський текст.

Якщо кальвіністська традиція не передбачала використання багатоголосся в церковних служіннях, то лютеранська церква дозволяла використання багатоголосних творів під час літургії. Серед видатних лютеранських поетичних псалтирних циклів зі 150 псалмів назвемо «Беккерівский псалтир» (1628, 1661) Генріха Шютца (назву він отримав за прізвищем автора текстів Корнелія Беккера), де всі псалми подано в чотириголосному акордовому викладі [336].

Окрім цілих псалтирних циклів, у протестантських канціоналах завжди були представлені й поетичні переспіви окремих псалмів. У словацькій лютеранській збірці «Cithara sanctorum» (1636) є низка псалтирних пісень (№ 113¹ псалом 102 (103), № 115 псалом 150, ін.), частина з яких словацькі переклади німецькомовних псалтирних пісень, що належать перу М. Лютера.

У католицькій церковній практиці також використовуються псалтирні пісні. Проте вони посідають значно менше місця в пісенниках і канціоналах. Причин тут, як мінімум, дві. По-перше, католицька літургічна практика використання псалмів у літургії і в офіції залишилася незмінною, отже, псалтирні тексти широко представлені в католицькому богослужінні. По-друге, значно менша кількість псалтирних пісень у католицьких пісенниках і канціоналах та практична відсутність повного Нумерацію пісень подано за виданням [224]. пісенного Псалтиря¹ пов'язана з їх змістовим наповненням та відмінністю від протестантських. Ми вже зазначили, що у католицьких пісенниках вагоме місце посіли пісні до Богородиці і святих, які, унаслідок видозмін у протестантських доктринах, відсутні в канціоналах реформованих церков. Саме цим, а не лише перевагами біблійних текстів як основи богослужбового співу у протестантів, на нашу думку, пояснюється вагомий відсоток псалтирних пісень у протестантських канціоналах і значно менша їхня кількість у католицьких пісенниках.

Наприклад, у словацькій католицькій збірці «Cantus саЛоІісі» (1655) є лише тринадцять псалтирних пісень (№ 168-180), що утворюють окремий розділ у другій половині збірки, після пісень до проповіді та перед піснями загального змісту (Pysne Obecne), в той час як збірка налічує більше 200 пісенних творів За рідкими винятками, до яких належить, наприклад, «Давидів псалтир» («Psalterz Dawid6w» Яна Кохановського (1579), покладений на музику Миколаєм Гомулкою (1580). Кількість творів та нумерацію пісень подано за виданням [224].. В угорському канціоналі «Cantus саЛоІісі» (1651) [330], на який спиралися словацькі видання 1655 р. та 1700 р. [331] Словацькі видання «Cantus сatholici» 1655 р. та 1700 р. різнилися між собою, однак цикл псалтирних пісень залишився незмінним. та з якого перенесено частину репертуару, псалтирні пісні також утворюють окремий розділ, але він міститься у середині пісенника, після пісень до святих і перед літаніями. Усього в угорському «Cantus саЛоІісі» одинадцять псалтирних пісенних текстів (6-й, 31-й, 37-й, 50-й, 101-й, 129-й, 142-й, 41-й, 22-й (один текст з двома варіантами мелодії), 148-й); цикл псалтирних пісень завершується кантиком (біблійною піснею) Трьох юнаків (Cantucum Тгіит puerorum) з книги пророка Даниїла). З цих псалмів усього шість надруковані з мелодіями, усі інші мають вказівки, на яку мелодію їх треба співати (усі мелодії вміщені в циклі псалтирних пісень). Цікавим є той факт, що жодна з цих мелодій не представлена у словацькій збірці «Cantus сatholici», натоміть і тексти псалтирних пісень, і їх мелодії є в словацькому протестантському виданні «Cithara sanctorum» Див. примітки до псалтирниіх пісень у виданні [224, с. 326-330].. Отже, у католицькій традиції у пісенниках XVII ст. зазвичай містилися пісні на поетичні переклади Псалтиря, що були зібрані разом у окремий підрозділ, деякі псалтирні пісні могли бути взяті з протестантських канціоналів. Однак вага псалтирних пісень у католицьких канціоналах була невеликою (близько десяти творів), що складало дуже незначний відсоток від усього репертуару.

Кожна європейська країна, як католицька, так і протестантська, має тривалу традицію створення псалтирних пісень національними мовами, яка починається перекладами, а потім парафразами книги Псалтир. У дослідженнях Р. Петкевича ([231]; [232]) детально розглянуто польські католицькі та протестантські біблійні видання 1518-1638 рр. з історичним екскурсом у пізньосередньовічну добу. Вчений окремо розглядає польські видання Псалтиря як одну з найбільш популярних біблійних книг, де характеризує різні види видань псалтирних текстів.

Серед поетичних переспівів Псалтиря Р. Петкевич називає «Псалтир Давида» («Psalterz Dawida», 1558) Яна Любельчика. Цей твір є типово протестантським, що був свідомо спрямований на поширення практики інтерпретації текстів Псалтиря в дусі Реформації. Твір Я. Любельчика було призначено не лише для читання, а й для співу, отже, він мав і нотний текст [232, с. 147-150].

Серед польських віршованих переспівів Псалтиря «Давидів Псалтир» («Psalterz Dawidow», 1579) Яна Кохановського посідає особливе місце. Цей твір написано віруючою людиною, яка була водночас й ренесансним гуманістом, закоханим у давню літературу. Переклад Я. Кохановського є високохудожнім зразком вбирання псалтирних текстів у шати античної поезії, написаних національною (польською) мовою. Автор перекладу був знайомий з європейськими невіршованими й віршованими парафразами Псалтиря, а також зі зразками польських псалтирних парафраз. Утім, останні було використано в малій кількості, вони скоріше надихали автора до власних творчих пошуків. Збірник Я. Кохановського був дуже популярним і витримав протягом наступних століть 28 видань. Попри високохудожній текст, цей твір дещо «випадає» з богослужбової практики, оскільки не має тих обов'язкових частин Псалтиря, котрі виконують функцію молитовника у ньому відсутні звичні на ті часи коментарі для пояснення складних місць, а є лише віршовані тексти псалмів. Також жодне з цих 28 видань не містить мелодій, що було характерно для численних протестантських псалтирних канціоналів. Знаменитий збірник Миколая Гомулки «Мелодії на польський псалтир» («Melodiae па Psalterz polski», 1580) містив лише перші строфи текстів Я. Кохановського. Саме тому твір М. Гомулки не став таким популярним, бо його виконання вимагало користування одночасно двома книгами [232, с. 161-163]. Звернемо увагу на той момент, що, крім нетипової форми, що базувалася на зразках античної поезії і значно відрізнялася від аналогічних творів, «Давидів Псалтир» Я. Кохановського, формально наслідуючи зразки протестантських Псалтирів, був написаний і функціонував у католицькому середовищі. Відповідно й видання М. Гомулки не переслідувало богослужбових цілей і тому з'явилося з «неповними» текстами, що було абсолютно неможливим у протестантському середовищі з його концентрацією на проголошенні Слова Божого.

У католицькій практиці тексти псалмів переклади й поетичні переспіви широко використовувалися в народних молебнях, паралітургічних практиках, богослужіннях офіція, що їх відправляли народною мовою. Так, у ХІХ ст. в Польщі була поширена практика відправ як літургії, так і офіція народною мовою. Польська вечірня з пісенника М. Мьодушевського включає псалми № 109, 110, 111, 112, 116 на апостольські свята [344, с. 336-340]. Текст псалмів не є віршованим і розспівується на псалмові тони, подібні до григоріанських модусів. У цьому пісеннику вміщено також окремі псалтирні пісні, які виконують на різні потреби. Так, парафраза на покутний 130 псалом «De profundis» «Z gl^bi mojego serca gios wydany» (ХІХ ст.) входить до циклу пісень за померлих [344, с. 286].

Доволі багато псалтирних текстів є в пісеннику ХІХ ст., укладеному Антонієм Янушем і двічі (1857, 1858) виданому в Сілезії [347], детально описаному Е. Польочком [233]. У пісеннику псалми часто є обов'язковим елементом різних таїнств (наприклад, під час таїнства покаяння виконується 102-й і сім покаянних псалмів) і молитовних прохань (прохання про дощ псалом 146-й, під час хвороб і мору 6-й, під час війни 45-й тощо). Також у пісеннику представлено співи на утрені («Nabozenstwo przy Jutrzni»), що називаються «псалмами» (і виконують їхню функцію), але які є радше пісенною поезією за псалмовими зразками [233, с. 112].

Отже, псалтирна поезія й псалтирні пісні представлені в європейських католицькій і протестантській традиціях дуже широко, що відображає конфесійне розмаїття європейського культурного простору та широкі можливості функціонування у ньому псалтирної поезії. Ренесансна і постренесансна європейська традиція виокремила такі види рецепції текстів книги Псалтир національними мовами:

1) Повний віршований переклад Псалтиря, виконаний національними мовами. Повні псалтирні цикли стали важливою складовою протестантського репертуару, для католицької традиції вони є менш характерними, оскільки псалми не є основою католицького літургічного репертуару.

2) Окремі псалтирні пісні, уміщені в різних частинах канціоналів і пісенників відповідно до їхньої тематики (прославні, покаянні тощо). Невеликі цикли псалтирних пісень були популярні у католицькій і протестантській церковних практиках.

3) Невіршовані тексти псалмів національними мовами у літургічних і паралітургічних католицьких практиках.

Другий вид є найбільш універсальним, оскільки не залежав від конфесійних церковних практик, а тому став провідним для східнослов'янської духовної пісенності.

Размещено на Allbest.ru