Діяльність релігійних громад Української автокефальної православної церкви у місті Чернігові у 1920-х роках

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний архітектурно-історичний заповідник "Чернігів стародавній"

ДІЯЛЬНІСТЬ РЕЛІГІЙНИХ ГРОМАД УКРАЇНСЬКОЇ АВТОКЕФАЛЬНОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ У МІСТІ ЧЕРНІГОВІ У 1920-Х РОКАХ

Глухенький Андрій Анатолійович

завідувач відділу наукових досліджень

печер та пам'яток археології

Анотація

У статті йдеться про становлення та діяльність релігійних громад Української автокефальної православної церкви у м. Чернігові у 20-х роках ХХ століття. Висвітлюється процес існування та основні етапи розвитку релігійних громад Української автокефальної православної церкви у м. Чернігові.

Ключові слова: Українська автокефальна православна церква (УАПЦ), релігійна громада, Борисоглібський собор, Воскресенська церква, Миколаївська церква.

Виклад основного матеріалу

Сьогодні в Україні, у зв'язку з отриманням 6 січня 2019 року Томосу про автокефалію, наданого Вселенським патріархом Варфоломієм Православній церкві України значно зріс інтерес науковців до вивчення історії діяльності Української автокефальної православної церкви. У часи радянської влади ця наукова тема майже не вивчалася істориками. Після відновлення незалежності України 24 серпня 1991 року розпочався активний процес наукового дослідження історії УАПЦ у ХХ столітті. Увагу дослідників привертає вивчення й історії діяльності УАПЦ на Чернігівщині у 1920-х роках. Зокрема, надзвичайно важливим джерелом з історії діяльності релігійних громад на Чернігівщині став упорядкований працівниками Держархіву Чернігівської області збірник документів і матеріалів 1]. Також, цінним джерелом з історії становлення УАПЦ на Чернігівщині став підготовлений А. Зінченком та І. Преловською збірник документів 2]. У праці В. Моренця були оприлюднені нові джерела до історії діяльності УАПЦ на Чернігівщині у 20-х роках ХХ століття, виявлені у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління 3]. Проте, на сьогодні науковцями не було детально досліджено процес існування та основні етапи розвитку релігійних громад УАПЦ у м. Чернігові у 20-х роках ХХ століття. Саме тому, метою статті є спроба з'ясувати на основі архівних матеріалів особливості існування та діяльності релігійних громад УАПЦ у м. Чернігові як організаційних центрів української церкви на Чернігівщині. Для дослідження використано документи з фондів Держархіву Чернігівської області, а також Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України.

Однією з основних подій Української революції 1917-1921 років було організаційне оформлення УАПЦ. Вже у грудні 1917 року у Києві була створена Всеукраїнська православна церковна рада - тимчасовий керівний орган Української Церкви. Діяла вона при Софійському соборі м. Києва. Одним із її керівників був протоієрей Василь Липківський. Також 1 січня 1919 року Директорія УНР на чолі з Симоном Петлюрою проголосила автокефалію Української Церкви спеціальним законом "Про верховне управління Української Православної Автокефальної Синодальної Церкви". Безумовно, ці важливі процеси сприяли створенню українських православних парафій на теренах Чернігівщини.

Зокрема, у Чернігові 14 травня 1921 року відбулися установчі збори першої української православної парафії, на яких були присутні 34 особи. На зборах обрали Тимчасову Раду парафії, якій було доручено зв'язатися з Києвом та забезпечити отримання церкви для здійснення богослужінь. Вже у червні 1921 року українська парафія подала заяву до ліквідаційної комісії з відокремлення церкви від держави з проханням про передачу їй у власність Борисоглібського та Спасо-Преображенського соборів 4]. У підсумку 26 вересня 1921 року чернігівський губвиконком своєю постановою ухвалив рішення про передачу Борисоглібського собору українській православній парафії 5].

Наступною метою стала організація першого богослужіння. Вже 1 жовтня 1921 року сталася визначна історична подія у житті чернігівських автокефалістів. Саме у цей день, у Борисоглібському соборі м. Чернігова відбулася перша відправа всенощної служби Божої українською мовою. Спеціально для цього з Києва приїхав протоієрей, член ВПЦР Нестор Шараївський, який і здійснив богослужіння. У своєму виступі 15 жовтня 1921 року на засіданні Першого Всеукраїнського Православного Церковного Собору Нестор Шараївський так згадував про ці події: "Приїхали ми в Чернігів напередодні Здвиження. Думав отслужить там службу Божу], але нічого не було... Але все ж ми вирішили залишиться і залишились там цілу неділю. За цю неділю ми здобули Катедральний Собор, той собор, де почивали мощі св. Феодосія, здобули величезне майно, з яким майно Софіївського собору порівнено бути не може... І в неділю після Здвиження була відслужена служба] Божа, співав хор із театру і було] сказано] промову]. Народу було 10 тисяч чоловік... Я з Чернігова повернувся страшенно задоволений" 6].

Завершив організаційне оформлення УАПЦ Перший Всеукраїнський Православний Церковний Собор, що відбувся 14-30 жовтня 1921 року в Києві. Церковний Собор затвердив автокефалію й обрав митрополитом УАПЦ Василя Липківського. Окрім того, Собор оголосив недійсним акт від 1686 року про підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату. Не була осторонь цих подій і древня Чернігівська земля. Зокрема, від Чернігівщини учасниками Собору були 39 чоловік. Серед них, від Борзенського повіту - 7 осіб, від Глухівського повіту - 1 особа, від Козелецького повіту - 6 осіб, від Конотопського повіту - 2 особи, від Ніжинського повіту - 9 осіб, від НовгородСіверського повіту - 1 особа, від Остерського повіту - 8 осіб, від Сосницького повіту - 2 особи, від Чернігівського повіту - 3 особи 7]. Таким чином, Чернігівщина була достойно представлена на Соборі, загалом 39 осіб серед 431 учасника. Це свідчило про те, що УАПЦ мала добрі перспективи свого розвитку на теренах Чернігово-Сіверського краю.

Найбільше представників Чернігівщини хвилювало питання призначення єпископа на Чернігівську кафедру. Про це свідчить те, що вже в перший день роботи Собору, а саме 14 жовтня 1921 року Чернігівська українська православна парафія надіслала звернення до ВПЦР у якому повідомляла, що "з огляду на страшенно відповідальну ролю нашої Парахвії при Борисоглібському Соборі яко зразкового губерніяльного огнища нашого руху й на неможливість на місці розв'язати питання про постійне духівництво при соборі й про українського єпископа для Чернігівщини. Звертаємось з уклінним проханням подбати про надіслання нам постійного соборного пан¬отця й диякона гідних губерніального осередку, а коли будуть хіротонісані кандидати на єпископів, то й про надіслання нам українського єпископа" 8]. Прохання парафії було задоволено. За ухвалою Собору, щойно висвячений 28 жовтня 1921 року архієпископ Юрій Міхновський був призначений до Чернігова. Кафедральним собором Чернігівського архієрея став Борисоглібський храм 9].

Проте, його перебування у місті над Десною було короткочасним. Однією з основних причин цього, як відзначав у своїх спогадах голова ВПЦР Василь Потієнко стало те, що у 1922 році "влітку Сосниччину об'їхав єп. Юрій Михновський, і не справив ніякого враження ні службою, ні промовами. Та, крім того, ще допускав страшенну нетактовність і нерозважливість - поїхав по єпархії з дружиною. Про це дізналися люди, вороги зразу використали цей момент для своєї агітації, а наші не були спроможні й захищатися проти цього безглуздя єпископського" 10]. Через таку поведінку єпископа вже 7 червня 1922 року Крайова Церковна Рада Чернігівщини вирішила: "прохати ВПЦР відозвати від нас в як найскорішім часі названого єпископа Юрія Михновського, а замість його призначити іншого, з яким наша справа змогла б піти краще" 11]. Окрім цього, Крайова Рада інформувала ВПЦР, що «парафія при соборі св. Бориса та Гліба в Чернігові існує в надзвичайно тяжких умовах, як тому, що вона є одна на весь повіт серед страшної ворожнечі з боку російсько-царськогопатріаршого духівництва» 12]. Таким чином, на середину 1922 року Борисоглібський собор був єдиним і провідним осередком Української церкви у Чернігові.

У відповідь на звернення із Чернігова члени ВПЦР на своєму засіданні 13 червня 1922 року ухвалили: "просить Всечесного Архієпископа Юрія Михновського повернутись до м. Києва, залишивши в порозумінні з Крайовою Церковною Радою Чернігівську катедру" 13]. Події, пов'язані зі зміщенням архієпископа Юрія Міхновського з Чернігівської кафедри, яскраво ілюструють соборноправність УАПЦ, тобто участь усіх вірних у розв'язанні церковних справ. Згідно з цим, єпископи частково втратили свою керівну роль в Українській Церкві. Церковна влада була передана в руки виборних Рад - Всеукраїнської та Крайових. Саме ця реформа в житті Української Церкви, що була розпочата постановами Першого Всеукраїнського Православного Церковного Собору, дозволила Крайовій Церковній Раді Чернігівщини ініціювати зміну неугодного архієрея.

Наступним керівником Чернігівської єпархії УАПЦ у вересні 1922 року було призначено архієпископа Івана Павловського. Характеристику цьому архієпископу у своїх спогадах надав голова ВПЦР Василь Потієнко, відзначивши, що "Павловський був загальновизнаним проповідником у Чернігові, користувався великими симпатіями віруючих" 14]. Окрім цього, з моменту призначення Івана Павловського на чернігівську кафедру церковне життя у регіоні помітно пожвавилося. Зокрема, українська парафія при соборі святих Бориса та Гліба у листі до ВПЦР 25 січня 1923 року повідомляла, що "при нашім соборі існує тепер катедральний причет у такому складі: єпископ, два панотці і два диякони" 15]. Отже, Борисоглібський собор був кафедральним храмом архієпископа Чернігівщини Івана Павловського. Також, у облікову картку № 64 служителів культу по м. Чернігову, складену підвідділом релігійних культів адмінвідділу Чернігівського виконкому 26 серпня 1924 року, занесені дані про архієпископа Чернігівщини Івана Даниловича Павловського, 1893 року народження. Місцем його служби зазначено собор Бориса і Гліба. Місце проживання - Соборна площа. Склад сім'ї: двоє дітей 8 і 5 років 16]. Варто відзначити, що наявність дітей у архієпископа Чернігівщини Івана Павловського свідчить про те, що він належав до білого духовенства, якому за канонами православної церкви дозволялося одружуватися. Проте, за багатовіковими православними канонами одружені чоловіки втратили право ставати єпископами. Натомість, лише монахи, які належали до чорного духовенства мали право бути висвяченими у єпископи. У цьому питанні УАПЦ радикально відійшла від канонів Вселенської Церкви. Зокрема, постанови Першого Всеукраїнського Православного Церковного Собору 1921 року дозволяли одружених єпископів. Саме на цій підставі Іван Павловський отримав право бути єпископом.

Також, найважливішою подією у житті чернігівських автокефалістів стало проведення 13-15 липня 1924 року Першого крайового собору УАПЦ на Чернігівщині. Архієпископ Іван Павловський особисто займався організацією та проведенням цього церковного зібрання. Він 19 червня 1924 року надіслав листа до Українських Парафіяльних Рад населених пунктів Чернігівщині. У ньому архієпископ повідомляв, що "з дозволу влади в м. Чернігові скликається Краєвий Собор Чернігівщини на 13, 14 і 15 липня 1924 р. н. ст. Крайцерада Чернігівщини пропонує Вашій парахвії надіслати двох представників: священика і мирянина. К дню собору приурочено урочисте святкування 800 річчя укр. Борисо-Глібського собору. Делегати повинні прибути не пізніше 12 липня" 17]. Засідання відбувалися у кафедральному Борисоглібському соборі. На соборі були присутні 64 особи, серед них - 25 священиків, 9 дияконів, 3 дяків, 23 мирян та 4 почесних гостей. Собор обрав Крайову Церковну Раду у складі 7 осіб та ухвалив: «просити Івана Павловського прийняти звання і взяти на себе роботу Крайового архієпископа» 18]. Таким чином, робота крайового собору засвідчила, що УАПЦ станом на середину 1924 року перетворилася на потужну релігійну силу. Безумовно, це викликало занепокоєння місцевих органів радянської влади і спонукало їх до рішучих дій.

Адміністративні заходи радянської влади призвели до того, що вже 1 грудня 1924 року релігійна громада УАПЦ у Борисоглібському соборі отримала повідомлення, що згідно із розпорядженням губернського адмінвідділу на 10 годину 2 грудня 1924 року призначене прийняття Борисоглібського собору окрвідділом культів. У цьому ж документі пропонувалося представникам громади у зазначений час здійснити передачу собору в розпорядження комісії від окружного адміністративного відділу 19]. Це означало, що релігійну громаду УАПЦ позбавляють права на законних підставах користуватися Борисоглібським собором м. Чернігова. Після цього вже на початку 1925 року рішенням органів влади Борисоглібський собор було передано у користування синодальної релігійної громади.Таким чином, згідно із архівними документами Борисоглібський собор був діючим кафедральним храмом Чернігівської єпархії УАПЦ з 1 жовтня 1921 року до 2 грудня 1924 року, тобто 3 роки і 2 місяці.

Архієпископ Чернігівщини Іван Павловський вживав усіх можливих заходів задля отримання автокефальною громадою нового храму для здійснення богослужінь. Так, ще 29 листопада 1924 року у своїй заяві до Чернігівського окрвиконкому він повідомляв, що "я в справі Україн. Автокеф. Парахвії м.Чернігова їду 30/ХІ ц. р. до Харкова і коли треба буде до Москви" 20]. Підсумком цих організаційних зусиль стало те, що 31 грудня 1924 року Чернігівський губвиконком у своєму листі до відділу культів зазначав: «губадмотдел предлагает передать Николаевскую церковь г. Чернигова в пользование автокеф. укр. религ. общины» 21]. Отже, у 1925 році новим організаційним центром діяльності релігійної громади УАПЦ у Чернігові стає Миколаївська церква, що була споруджена у 1862 році. Цей факт підтверджує і "Протокол загальних зборів Миколаївської Української парахвії м. Чернігова, що відбулися 9 серпня 1925 року". Загальні збори, що проходили за участі архієпископа Івана Павловського, одноголосно прийняли рішення: "і надалі єпископську катедру залишити в Чернігові про що і повідомити ВПЦР" 22].

Також у 1925-1926 роках у Воскресенській церкві м. Чернігова діяла релігійна громада УАПЦ. Зокрема, згідно із рішенням Чернігівського окрвиконкому № 1794 від 6 березня 1925 року було розірвано договір із старослов'янською релігійною громадою на користування Воскресенською церквою 23]. Після цього 14 березня 1925 року було укладено новий договір із автокефальною релігійною громадою та передано їй у користування Воскресенську церкву. Таким чином, згідно із офіційними даними станом на 1 січня 1926 року у м. Чернігові діяли дві релігійні громади УАПЦ у Миколаївській та Воскресенській церквах у кожній з яких нараховувалося по 50 членів 24]. автокефальний православний церква чернігів

З архівних документів ми дізнаємося про обставини припинення діяльності релігійної громади УАПЦ у Воскресенській церкві. Зокрема, у листі начальника окрадмінвідділу Чернігівського окрвиконкому Карасьова до НКВС УРСР, датованому 14 грудня 1926 року міститься цікава інформація. Так, згадуючи у листі про автокефальну релігійну громаду, Карасьов повідомляє, що "досі автокефальна група віруючих м. Чернігова мала в свойому користуванні дві церкви - Воскресенську та Миколаївську, але через брак коштів ці будинки не ремонтували й обидві церкви мають потребу в значному ремонті. Крім цього, за останні часи автокефальна група, в зв'язку з деякими непорозуміннями поміж духовництва та віруючих, а так само через брак коштів вирішила від користування Воскресенською церквою відмовитися, бо вважала, що для обслуговування релігійних потреб досить однієї Миколаївської церкви" 25]. Таким чином, наприкінці 1926 року релігійна громада УАПЦ припинила свою діяльність у Воскресенській церкві і ця церква органами влади була передана у користування синодальної релігійної громади.

Отже, на початку 1927 року єдиним храмом м. Чернігова, що знаходився у користуванні автокефальної громади була Миколаївська церква. Також у 1927 році підвідділом релігійних культів адмінвідділу Чернігівського окрвиконкому було складено книгу обліку релігійних громад. Згідно з цією книгою, до української автокефальної громади Миколаївської церкви м. Чернігова станом на 1 січня 1927 року входить 70 осіб. У цій же книзі зазначено, що станом на 1 січня 1928 року до відповідної релігійної громади УАПЦ входить вже 80 осіб, а станом на 1 січня 1929 року - 136 осіб 26].

Починаючи з 1929 року, автокефалісти відчували все більше бажання радянської влади знищити Українську Церкву. Справа у тому, що саме у 1929 році відбулась зміна генеральної лінії політики радянської держави по відношенню до церкви. У цей час об'єктом переслідувань з боку влади стали усі без винятку релігійні напрямки. Зокрема, відновилися політичні репресії проти духовенства з метою його знищення та закриття храмів. У 1929 - 1930 роках органами ДПУ було сфабриковано справу міфічної "контрреволюційної організації" "Спілки Визволення України" ("СВУ"). Автокефальна церква звинувачувалася у тому, що вона була однією з ланок антирадянського підпілля, що ставило за мету повалення радянської влади на Україні. Не оминули репресії і Чернігів, який певний час був потужним осередком українського автокефального руху.

Зокрема, 9 грудня 1929 року у Чернігові був заарештований колишній священник Борисоглібського собору Дмитро Лебідь. Він був звинувачений органами ДПУ в участі у контрреволюційній організації, що ставила за мету повалення радянської влади. Серед матеріалів особової слідчої справи Дмитра Лебедя міститься витяг зі свідчень обвинуваченого по справі "СВУ" педагога Володимира Дурдуківського, датований 7 вересня 1929 року. Зокрема, Володимир Дурдуківський свідчив, що "в Чернігові взагалі було підготовано грунт для "Буд"овської і "СВУ"вської організації попередньою діяльністю таких визначних українських національно-політичних діячів, як Б. Грінченко, І. Шраг, М. Коцюбинський" 27]. Дійсно, Дмитро Лебідь мав дружні стосунки з Михайлом Коцюбинським з часу їхньої спільної роботи у Чернігівському губернському земстві. Також у березні 1908 року Дмитра Лебедя було обрано до складу Правління чернігівського товариства "Просвіта", яке у той час очолював саме Михайло Коцюбинський 28].

Слідство у справі про притягнення до кримінальної відповідальності Дмитра Лебедя тривало майже чотири місяці. У підсумку 8 квітня 1930 року за рішенням Окремої Наради при Колегії ДПУ УСРР його було вислано на три роки за межі України до міста Льгов Курської області 29]. Після багатомісячного перебування у в'язниці стан здоров'я Дмитра Лебедя значно погіршився і він помер у засланні у Льгові у 1930 році 30]. Проте, 18 серпня 1989 року рішенням заступника прокурора Чернігівської області Дмитро Лебідь, як і тисячі інших знищених радянським тоталітарним режимом людей був реабілітований 31].

Після початку слідства у справі "СВУ" почалися масові закриття парафій УАПЦ з наліпленням на них ярликів "контрреволюційних націоналістичних релігійних об'єднань". Під тиском органів НКВС 28-29 січня 1930 року відбулися збори єпископів УАПЦ і 40 священників, які було оголошено "надзвичайним" Церковним Собором. Собор прийняв ухвалу про "самоліквідацію" УАПЦ. У цей час на початку 1930 року припинилася діяльність релігійної громади УАПЦ у Чернігові.

Отже, згідно із архівними документами релігійна громада УАПЦ діяла в Чернігові з травня 1921 року до початку 1930 року, тобто майже 9 років. Загалом, історія діяльності релігійної громади УАПЦ у Чернігові засвідчила, що місцеві автокефалісти своєю духовною працею підносили національну свідомість та гідність українського народу. Однією з найбільших заслуг УАПЦ було те, що вона зробила українську мову - мовою церковних богослужінь. Саме тому, радянська влада, яка боялася відновлення незалежної Української держави, доклала всіх зусиль для поступового знищення Української церкви.

Список використаних джерел

1. Морозова, А. В. & Полетун, Н. М. (2010). Радянська влада та православна церква на Чернігівщині у 1919 - 1930 рр. Чернігів: Лозовий В. М.

2. Зінченко, А. Л. & Преловська, І. М. (2012). В Українській Церкві велика була духовна сила: Становлення Української автокефальної православної церкви в описах самовидців та учасників церковно-визвольного руху на Сіверщині та в Середньому Подніпров'ї. 1917-1925 рр. Ніжин: N. р.

3. Моренець, В. І. (2016). Церковно-визвольний рух на Чернігівщині в 1920-х роках. Кам'янець-Подільський: Медобори.

4. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. Ф. 3984. Оп. 1. Спр. 197. Арк. 105.

5. Держархів Чернігівської області. Ф. Р-15. Оп. 1. Спр. 169. Арк. 10.

6. Михайліченко Г. М., Пилявець, Л. Б. & Преловська, І. М. (1999). Перший Всеукраїнський Православний Церковний Собор УАПЦ 14 - 30 жовтня 1921 року. Документи і матеріали (с. 51 -52). Київ - Львів: Жовква.

7. Михайліченко Г. М., Пилявець, Л. Б. & Преловська, І. М. (1999). Перший Всеукраїнський Православний Церковний Собор УАПЦ 14 - 30 жовтня 1921 року. Документи і матеріали (с. 433-436). Київ - Львів: Жовква.

8. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. Ф. 3984. Оп. 1. Спр. 197. Арк. 8.

9. Білокінь, С. І., Преловська, І. М. & Старовойтенко, І. М. (2007). Другий Всеукраїнський Православний Церковний Собор УАПЦ 17 - 30 жовтня 1927 року. Документи і матеріали (с. 643). Київ: Оранта.

10. Моренець, В. І. (2016). Церковно-визвольний рух на Чернігівщині в 1920-х роках (с. 271-272). Кам'янець-Подільський: Медобори.

11. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. Ф. 3984. Оп. 1. Спр. 197. Арк. 26а - 26а зв.

12. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. Ф. 3984. Оп. 1. Спр. 197. Арк. 23 зв.

13. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. Ф. 3984. Оп. 1. Спр. 197. Арк. 27.

14. Моренець, В. І. (2016). Церковно-визвольний рух на Чернігівщині в 1920-х роках (с. 325). Кам'янець-Подільський: Медобори.

15. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. Ф. 3984. Оп. 1. Спр. 197. Арк. 51.

16. Держархів Чернігівської області. Ф. Р-67. Оп. 1. Спр. 132. Арк. 5.

17. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. Ф. 3984. Оп. 1. Спр. 197. Арк. 79 зв.

18. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. Ф. 3984. Оп. 1. Спр. 197. Арк. 91.

19. Держархів Чернігівської області. Ф. Р-67. Оп. 1. Спр. 37. Арк. 375.

20. Держархів Чернігівської області. Ф. Р-67. Оп. 1. Спр. 37. Арк. 388.

21. Держархів Чернігівської області. Ф. Р-67. Оп. 1. Спр. 37. Арк. 675.

22. Держархів Чернігівської області. Ф. Р-67. Оп. 1. Спр. 278. Арк. 1.

23. Мельник, І. В. (2018). Воскресенський храм м. Чернігова. Матеріали та документи до історії парафії (с. 71-72). Чернігів: Десна Поліграф.

24. Мельник, І. В. (2018). Воскресенський храм м. Чернігова. Матеріали та документи до історії парафії (с. 31 -32). Чернігів: Десна Поліграф.

25. Держархів Чернігівської області. Ф. Р-67. Оп. 5. Спр. 117. Арк. 392.

26. Держархів Чернігівської області. Ф. Р-67. Оп. 1. Спр. 415. Арк. 2.

27. Держархів Чернігівської області. Ф. Р-8840. Оп. 3. Спр. 11500. Арк. 6.

28. Фомська, С. С. (2010). Становлення та діяльність чернігівської «Просвіти» (1906-1908 рр.). Сіверянський літопис, (2-3), 189-190.

29. Держархів Чернігівської області. Ф. Р-8840. Оп. 3. Спр. 11500. Арк. 72-73.

30. Андрійчук, Т. В. (2011). Родина Лебедів у національно-культурному житті Чернігова на початку ХХ ст. Шрагівські читання, (1), 92.

31. Держархів Чернігівської області. Ф. Р-8840. Оп. 3. Спр. 11500. Арк. 75.

Размещено на Allbest.ru