Природничо–наукові основи фізичної культури

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Чернігівський державний технологічний університет

Реферат

Природничо-наукові основи фізичної культури

Чернігів ЧДТУ 2010

Зміст

Вступ

1. Організм людини, як єдина саморегулююча та саморозвиваюча складна біологічна система

2. Особливості адаптаційних морфологічних та функціональних змін, які відбуваються в організмі людини під час систематичних занять фізичними вправами та спортом

3. Кров та система кровообігу. Дихальна система, система травлення, органи виділення, нервова та гуморальна регуляція

Висновки

Використана література

Вступ

фізичний вправа спорт організм людина

Сучасна система фізичного виховання базується на широкому комплексі наукових даних, що є передумовою розуміння і раціонального використання законів, яким підпорядковане фізичне виховання. Природничо - наукову основу системи фізичного виховання утворюють суспільні (історія й організація фізичної культури, соціологія спорту та ін.), природничі (прикладно-спеціалізовані розділи анатомії, фізіології, біохімії, біофізики, гігієни, медицини та ін.) та психолого - педагогічні (психологія фізичного виховання та ін.) науки, які безпосередньо обслуговують практику фізичного виховання. Вони сформувались і розвиваються разом з практикою фізичного виховання завдяки діяльності спеціалізованих наукових закладів і лабораторій, кафедр фізичного виховання ВНЗ і спеціальних кафедр вищих фізкультурних навчальних закладів, аспірантур і докторантур, що готують науково - педагогічні кадри.

На сучасному етапі перед вітчизняною наукою стоїть складне завдання: всебічно дослідити закономірності розвитку фізичної культури і спорту в період побудови Української незалежної держави і на цій основі розробити науковий проект подальшого вдосконалення української національної системи фізичного виховання. Вирішенню цього складного завдання сприяє: секція "Фізичне виховання та спорт" Української Академії наук національного прогресу; мережа регіональних науково-методичних центрів та розробка міжгалузевої тематики наукових досліджень у фізкультурно - спортивній діяльності, передбачених Державною програмою розвитку фізичної культури і спорту в Україні; успішне функціонування Олімпійської академії України: активна робота науково-методичної ради з фізичного виховання і спорту Міністерства освіти і науки України.

1. Організм людини, як єдина саморегулююча та саморозвиваюча складна біологічна система

Знання будови і функцій людського організму дозволяє кожній людині свідомо дотримуватися правил особистої і загальної гігієни, уникати різних захворювань, бути здоровою, психічно і фізично розвинутою.

Щоб зберегти здоров'я, потрібно вивчити свій організм, процеси, що відбуваються в ньому, умови, що попереджають хвороби.

Біологія людини - це наука про будову, процеси життєдіяльності, розвиток, походження, еволюцію та географічне розселення людей.

Організм людини складається з клітин і міжклітинної речовини, які утворюють тканини, органи й системи органів. Ці компоненти поєднані в єдиний організм, який функціонує під впливом нервової та ендокринної систем.

Усі живі організми, що живуть на нашій планеті, складаються з клітин. У рослин, тварин і людини клітини -- це мікроскопічні утворення, що мають усі найважливіші життєві властивості, самовідтворення, саморегуляцію, єдність структури і функцій, історичний розвиток. Усі процеси, що відбуваються в клітинах на молекулярному рівні, подібні у всіх живих організмів, починаючи від простих одноклітинних і закінчуючи багатоклітинними вищими рослинами і тваринами. Організм людини складається з величезної кількості клітин, що відрізняються своїми розмірами, формою, величиною і функціями.

Клітина є не тільки одиницею будови, але й одиницею розвитку всіх живих організмів.

У наш час основні положення клітинної теорії формулюються в такий спосіб:

1. Клітина є структурною і функціональною одиницею, а також одиницею розвитку всіх живих організмів.

2. Клітині властивий мембранний стан.

3. Ядро -- головна складова частина клітини.

4. Клітини розмножуються тільки розподілом.

5. Клітинна будова -- свідчення того, що рослини і тварини мають єдине походження.

Ядро -- це «керуючий центр» клітини. Воно оточене захисною стінкою -- пористою ядерною мембраною. До складу ядра входить ДНК, на якій записаний генетичний код організму.

Орган - частина тіла, яка має певну форму, будову, розташування та виконує одну або декілька спеціальних функцій. Кожний орган утворений кількома тканинами, але одна з них завжди переважає і визначає його головну функцію. У кожному органі обов'язково є кровоносні судини і нерви. Частина органів розташована в порожнинах тіла, тому їх називають внутрішніми.

Анатомічне чи функціональне об'єднання органів, які виконують в організмі спільну функцію, складає фізіологічну систему органів. Розрізняють такі фізіологічні системи: опорно-рухова, кровоносна, дихальна, травна, нервова, ендокринна, сечостатева, система органів чуття (сенсорні).

Системи органів працюють не ізольовано, а об'єднуються для досягнення корисного для організму результату. Таке тимчасове об'єднання органів і систем органів називають функціональною системою. Наприклад, біг може бути забезпечений функціональною системою, що включає: нервову систему, органи руху, дихання, кровообігу, потовиділення.

Організм - це біологічна система, що має властивості: самооновлення, самовідтворення, саморегуляція.

2. Особливості адаптаційних морфологічних та функціональних змін, які відбуваються в організмі людини під час систематичних занять фізичними вправами та спортом

Рухова активність - це будь-яка м'язова активність, що дозволяє підтримувати гарну фізичну форму, поліпшувати самопочуття, забезпечувати приплив енергії, що дає додатковий стимул життя. Загальновідомо, що в процесі еволюції людини зміни функцій організму торкнулися в більшому чи меншому ступені всіх систем людини. Наразі велику частину фізичного навантаження виконують за Людину механізми.

Фізичні навантаження при трудових процесах, природних рухах людини, заняттях спортом впливають на всі системи організму, у тому числі і на м'язи. М'язи - активна частина рухового апарата. М'язові скорочення посилюють окисні процеси та обмін речовин у всьому організмі. У тілі людини нараховується близько 600 м'язів. У різних видах спорту навантаження на м'язи різна, як по інтенсивності, так і по обсязі, у ній можуть переважати статистичні чи динамічні елементи. Вона може бути зв'язана з повільними чи швидкими рухами. У зв'язку з цим і зміни, що відбуваються в м'язах, будуть неоднакові. Як відомо, спортивне тренування збільшує силу м'язів, еластичність, характер прояву сили й інші їхні функціональні якості. Разом з тим іноді, незважаючи на регулярні тренувальні заняття, сила м'язів починає знижуватися і спортсмен не може навіть повторити свій колишній результат. Тому дуже важливо знати, які зміни відбуваються в м'язах під впливом фізичного навантаження, який руховий режим спортсмену рекомендувати; чи належний спортсмену повний спокій перерив у тренувальному процесі, чи мінімальний обсяг рухів, чи нарешті, проводити тренування з поступовим зменшенням навантаження. Експерименти показали, що навантаження переважно статистичного характеру ведуть до значного збільшення обсягу і ваги м'язів. Збільшується поверхня їхнього прикріплення на кістах, коротшає м'язова частина і подовжується сухожильна. Відбувається перебудова в розташуванні м'язових волокон у бік більш пір'ястої будівлі. Кількість щільної сполучної тканини в м'язах між м'язовими пунктами збільшується, що створює додаткову опору. Крім того, сполучна тканина по своїх фізичних якостях значно протистоїть розтягуванню, зменшуючи м'язову напругу.

Під впливом фізичних вправ збільшується функціональна здатність дихального апарата. Збільшується і життєва місткість легень.

Фізичні вправи викликають великі зміни і в роботі серцево-судинної системи. При навантаженні підвищується зверненості крові, але одночасно знижується в'язкість крові, що приводить до нормалізації співвідношення цих двох процесів. При навантаженнях зареєстроване 6 - кратне підвищення активності крові. Одночасно збільшуються: коронарний кровотік, ефективність периферичного кровообігу, скорочувальна здатність міокарда, обсяг циркулюючої крові й обсяг еритроцитів, стійкість до стресів. У стані спокою серце людини за хвилину перекачує близько 5 літрів крові, а при виконанні фізичних вправ -- до 40 літрів, тобто працездатність серця зростає майже у 10 разів. Посилюється при цьому й швидкість течії крові. Якщо в стані спокою кругообіг крові в організмі відбувається за 21 секунл, то під впливом фізичних вправ цей час може скоротитися до 15-10 секунд. Кровоносні судини в процесі фізичного тренування стають більш еластичними, артеріальне тиск тримається в межах норми. Крім того, фізичні вправи розвивають рухову мускулатуру і тим самим поліпшують обмін газів між вдихуваним повітрям і киснем.

Великі зміни відбуваються під впливом фізичних вправ у нервовій системі. Вправи сприяють зниженню надмірної збудливості симпатичної нервової системи, поліпшують забезпечення кров'ю головного мозку, посилюють гальмівні процеси, благотворно впливають на психіку людини, підвищують трофічну функцію нервової системи.

Фізичні вправи сприяють урівноваженню процесів гальмування і збудження, посилюють їх.

При тривалому і систематичному тренуванні значні зміни настають у фізичному розвиткові, зокрема в кістковій системі. Усі зміни в кістках з'являються поступово. Через рік занять спортом можна спостерігати чітко виражені морфологічні зміни кісток. Кістки, що несуть велике навантаження, багатіше солями кальцію, чим кістки, що несуть менше навантаження. Під впливом занять спортом змінюється зовнішня форма кісток. Вони стають товще за рахунок збільшення кісткової маси. Усі виступи, гребені, шорсткості виражені різкіше.

Таким чином, фізичні вправи корисно впливають на організм людини.

3. Кров та система кровообігу. Дихальна система, система травлення, органи виділення, нервова та гуморальна регуляція

Кров циркулює по всьому тілу завдяки артеріям, венам і капілярам. Найбільша артерія - аорта. Аорта розгалужується на кілька великих артерій. Одна з них переносить кров до рук і голови. Від іншої артерії відходять відгалуження до шлунка, печінки і кишечника. Від неї ж ідуть судини, що несуть кров униз, - до ніг, нирок і статевих органів. Артерії - це міцні, еластичні, з тонкими стінками судини, якими кров тече від серця, їх стінки в основному утворені пружною м'язовою тканиною. Тому вони досить міцні й еластичні та можуть витримувати високий кров'яний тиск - адже кров викидається із серця - насоса під великим тиском. Вени - венами кров рухається в напрямку до серця. Стінки вен тонші, ніж стінки артерій, і містять менше м'язової та пружної тканини, тому що тиск крові, що повертається в серце, не настільки високий. По венах кров, що несе вуглекислий газ і відходи, які утворилися внаслідок життєдіяльності клітин, надходить назад у серце.

Капіляри - найдрібніші кровоносні судина тіла. Вони утворюють величезну розгалужену мережу трубочок, що з'єднують артерії з венами, і забезпечують безупинну циркуляцію крові по всьому тілу.

Склад і функції крові

Кров, що безперервно циркулює в замкнутій системі кровоносних судин, виконує в організмі найважливіші функції: транспортну, дихальну, регуляторну та захисну.

Кров -- це різновид сполучної тканини, що складається з рідкої речовини -- плазми і клітин у ній -- форменних елементів крові: еритроцитів (червоних кров'яних клітин), лейкоцитів (білих кров'яних клітин) і тромбоцитів (кров'яних пластинок). У 1 мм3 крові міститься 4,5--5 млн. еритроцитів, 5--8 тис. лейкоцитів, 200--400 тис. тромбоцитів. Червоні кров'яні клітини транспортують кисень, а білі кров'яні клітини борються із хворобами.

В організмі людини кількість крові становить в середньому 4,5-- 5 л (1/13 маси людського тіла). Плазма крові за об'ємом становить 55--60 %, а форменні елементи -- 40--45 %. Плазма крові на вигляд як жовтувата напівпрозора рідина. До її складу входить вода (90--92 %), мінеральні й органічні речовини (8--10 %), 7 % білків, 0,7 % жирів, 0,1 % глюкози, інша частина залишку плазми -- гормони, вітаміни, амінокислоти, продукти обміну речовин.

Переливання крові. При деяких захворюваннях чи крововтратах людині роблять переливання крові. Велика втрата крові порушує сталість внутрішнього середовища організму, кров'яний тиск падає, зменшується кількість гемоглобіну. У таких випадках в організм уводять кров, узяту в здорової людини. Кров усіх людей поділена на 4 основні групи за її сумісністю:

Сумісність крові людей

Вивчення груп крові дозволило розробити правила її переливання. Особи, що дають кров, називаються донорами, а особи, що одержують її, -- реципієнтами. При переливанні крові строго дотримуються сумісності груп крові.

Для функціонування клітин організму потрібний кисень. Дихальна система, що складається із повітроносних шляхів, легеневих судин, легень, та дихальних м'язів постачає у кров кисень, який далі розподіляється між тканинами, органами. Повітря надходить у легені завдяки змінам тиску внаслідок скорочення і розслаблення основних та допоміжних дихальних м'язів. Нормальне дихання - це переважно мимовільний процес, керований дихальним центром стовбура мозку.

Дихання - це процес постійного обміну газами між організмом і навколишнім середовищем. Дихання забезпечує поступання в організм кисню, необхідного для здійснення окислювальних процесів, які є основним джерелом енергії. Під час окислювальних процесів утворюється вуглекислий газ, який видаляється з організму через легені.

Дихання включає такі процеси:

- зовнішнє дихання -- обмін газами між зовнішнім середовищем і легенями;

- легеневе дихання -- обмін газами між альвеолярним повітрям і кров'ю капілярів;

- транспорт газів кров'ю, перенесення кисню від легень до тканин, а вуглекислого газу -- з тканин у легені;

- тканинне дихання -- обмін газів у тканинах;

- внутрішнє дихання -- біологічні процеси, що відбуваються у мітохондріях клітин.

Порушення будь-якого з цих процесів може стати причиною смерті людини.

а) Повітроносні шляхи

Проходячи через повітроносні шляхи повітря очищується, зігрівається і зволожується. Ці процеси починаються у носовій порожнині. Волосся при вході до носової порожнини затримує більші частинки пилу. Волога слизова оболонка носової порожнини, яка містить велику кількість слизових залоз, затримує дрібніші частинки пилу. Війки слизової оболонки переносять частинки до виходу, і вони або видмухуються, або викидаються при чханні. Носова порожнина через спеціальні канали з'єднана із придатковими пазухами (гайморовою, лобною, решітчастою і основною). Ці пазухи зменшують масу кісток і впливають на утворення голосу. Процес очищення повітря відбувається також у горлі, гортані, трахеї та бронхах.

Із порожнини носа повітря потрапляє у горло, яке має три частини: носову, ротову та гортанну. Верхній відділ горла є лише повітроносним шляхом, через нижні частини проходять повітря, їжа та рідини. У горло відкриваються слухові труби, які з'єднані із середнім вухом.

б) Гортань

Із глотки повітря потрапляє у гортань, яка відіграє головну роль у голосоутворенні. Гортань прикрита спеціальним хрящем -- надгортанником. Порожнина гортані лійкоподібна, вкрита слизовою оболонкою, що утворює дві пари складок. Верхня пара складок, що містять присінкові зв'язки, разом із надгортанником закривають вхід у гортань під час ковтання їжі. Нижня пара складок покриває голосові зв'язки. Скелетом гортані є спеціальні хрящі.

в) Трахея і бронхи

Нижче гортані розміщена трахея (дихальне горло), яка складається із 16-20 хрящів.

Кожний головний бронх входить у ворота легені і далі розгалужується на бронхи щораз меншого діаметра, утворюючи бронхіальне дерево, яке є дихальними шляхами у легенях.

г) Легені

Два губчасті органи -- легені, захищені грудною кліткою. Вони заповнюють більшу частину грудної порожнини. Легені є одним із найбільших органів тіла. Їх основна функція -- забезпечення організму киснем і виділення вуглекислого газу. Легеня має конусоподібну форму, основа її дещо увігнута і прилягає до діафрагми. Повітря заходить у легені через систему дихальних шляхів. Бронхіоли входять у легеневі міхурці -- альвеоли, наповнюючи легені повітрям. Легеневі міхурці є кінцевою частиною дихальних шляхів. Альвеоли мають тонкі еластичні стінки на внутрішній поверхні яких постійно присутні деякі лейкоцити. Вони захоплюють і перетравлюють бактерії, хімічні і механічні частинки. Кожна альвеола зовні оточена густою сіткою капілярів. Через стінки альвеол і капілярів проходить обмін газами.

Процес розщеплення складних органічних речовин на прості розчинні сполуки, які можуть всмоктуватися і засвоюватися організмом, називається травленням.

Стравохід - це вузька (2 см у діаметрі) трубка завдовжки 25-30 см, яка з'єднує глотку зі шлунком. Він складається з шийної, грудної та черевної частин і має чотири оболонки: слизову, підслизову, м'язову та зовнішню сполучнотканинну. Підслизова та м'язова утворюють складки, для розтягування при проходженні харчової грудки. М'язова оболонка верхньої третини стравоходу утворена поперечносмугастою м'язовою тканиною. М'язова оболонка нижньої третини стравоходу утворена гладкою м'язовою тканиною. Їжа по стравоходу переміщується за допомогою перистальтичних рухів. Шлунок - це розширений відділ травного каналу. Форма шлунка має індивідуальну особливість і залежить від положення тіла та наповнення шлунка їжею. Розміщується у верхній частині черевної порожнини під діафрагмою. У шлунку розрізняють малу і велику кривизну , а також вхідну частину, дно, тіло і воротарну частину.

Місткість шлунка у дорослої людини 3 л, але може збільшуватися до 5-10 л. У слизовій оболонці розташовані три види залоз: головні, обкладові, додаткові. Головні виділяють травні ферменти, обкладові - соляну кислоту, додаткові - слиз. Суміш усіх цих секретів утворює шлунковий сік. За добу у людини його утворюється 1,5-2 л.

Дванадцятипала кишка - порівняно короткий (25 см), але важливий відрізок, в якому здійснюється основне травлення. Реакція середовища лужна, нейтралізує кисле середовище шлункового вмісту, що поступає сюди. Сюди відкриваються протоки підшлункової залози і печінки. В 12 - палій кишці багато різних ферментів: як своїх, так і тих, що поступають в складі жовчі та підшлункового соку.

У порожній і клубовій кишках травлення їжі продовжується. В результаті білки розщеплюються до амінокислот, жири - до гліцерину і жирних кислот, вуглеводи - до моносахаридів. Тонка кишка відіграє роль не лише в розщепленні. Тут відбувається всмоктування речовин, що утворилися після розщеплення харчових продуктів. Всмоктування - це процес переходу води і розчинених у ній поживних речовин, солей, вітамінів з травного каналу в кров і лімфу. Для всмоктування слизова оболонка має величезну кількість мікроскопічних виростів - ворсинок. Зовні вони вкриті епітеліальними клітинами. Кровоносні і лімфатичні капіляри, в які всмоктуються речовини з просвіту кишки, містяться всередині ворсинки і в багато разів збільшують всмоктувальну поверхню тонкої кишки.

Нирки, виділяючи продукти обміну, підтримують сталість складу крові та внутрішнього середовища в цілому, зокрема їх іонного складу.

До додаткових органів виділення відносяться шкіра (у вигляді поту виділяються продукти обміну та деякі солі), легені (вуглекислий газ, вода, леткі продукти обміну), кишечник (солі).

Сечоводи - трубки довжиною близько 30-35 см, діаметром від 3 до 9 мм. Вийшовши із лаханки сечовід позаочеревинно спускається вниз, проходить спереду по клубових артеріях на рівні тазової пограничної лінії і переходить у малий таз. У малому тазі сечовід досягає нижнього відділу сечового міхура, косо пронизує його стінку і відкривається у порожнину міхура. Сечоводи транспортують утворену сечу до сечового міхура, у якому вона накопичується. По сечівнику сеча періодично виводиться із сечового міхура назовні.

Сечовий міхур - порожнистий орган, форма якого залежить від наповнення сечею: порожний він сплющений, наповнений - грушеподібний чи яйцеподібний. Ємкість у дорослої людини коливається в межах 500-700 мл.

Сечівник різний у жінок і чоловіків. Жіноча уретра має форму трубки довжиною 3-3,5 см, розташована спереду від піхви. Канал розпочинається своїм внутрішнім отвором у районі шийки сечового міхура, проходить назад і вниз від лобкового симфізу і відкривається зовнішнім отвором у присінку піхви. На своєму шляху канал пронизує сечостатеву діафрагму, де він оточений м'язом - сфінктер сечівника. Чоловіча уретра має форму зігнутої трубки довжиною 18-23 см і є одночасно каналом виведення сечі і сім'яної рідини. Від міхура він проходить: крізь простату, сечостатеву діафрагму і губчасте тіло статевого члена, на голівці якого відкривається зовнішнім отвором. В зв'язку з цим у каналі виділяють простатну, перетинчасту і губчасту частини. Простатна має довжину близько 2,5 см. Це найширша частина каналу.

Вегетативні функції - функції внутрішніх органів, гладеньких м'язів судин та обмін речовин. Вегетативна нервова система - вегетативні центри, які розміщені в центральній нервовій системі, а також еферентні провідники, що беруть участь у формуванні вегеативних рефлексів.

Таким чином, особливістю будови дуг вегетативних рефлексів є наявність вегетативних гангліїв в складі еферентних провідників, тобто, ця ланка рефлекторної дуги двохнейронна. У зв'язку з особливостями розміщення гангліїв:

- в симпатичних еферентних провідниках короткі прегангліонарні волокна і довгі постгангліонарні;

- в парасимпатичних еферентних провідниках довгі прегангліонарні волокна і короткі постгангліонарні.

Вегетативні ганглії представляють собою нервові центри, що винесені на периферію . Вони можуть виконувати ті ж функції, що і нервові центри. Вони є основою для функціонування метасимпатичної нервової системи, відділу вегетативної нервової системи, який забезпечує замикання вегетативних рефлексів без участі центральної нервової системи, на рівні парасимпатичних, симпатичних гангліїв, а також за участю власних метасимпатичних гангліїв. Особливо великого значення такі рефлекси (метасимпатичні, місцеві, периферичні) відіграють в регуляції діяльності порожнистих м'язових органів (кишківник, серце) - саме в них особливо добре розвинуті структурні елементи метасимпатичної нервової системи.

Схема дуги периферичного рефлексу, що забезпечує регуляцію секреції кишкового соку при подразненні рецепторів стінки кишки хімусом:

На елементи рефлекторних дуг метасимпатичних рефлексів можуть здійснювати вплив симпатичний та парасимпатичний відділи вегетативної нервової системи, але вони можуть реалізовуватись і повністю автономно.

Значення периферичних рефлексів заключається в тому, що за їх допомогою центральної нервової системи розвантажується від переробки зайвої інформації. Ті вегетативні функції, які не потребують складної координації в межах цілісного організму, регулюються за допомогою периферичних рефлексів.

Медіаторами парасимпатичного відділу ВНС є:

- при передачі інформації з аферентного (вставного) нейрона на ефекторний нейрон медіатором є переважно ацетилхолін, який взаємодіє з Н-холінорецепторами (як в вегетативних гангліях);

- в нервово-органних синапсах як медіатори виступають АТФ, гістамін, серотонін, речовина Р і т.д.

Гуморальна регуляція здійснюється за допомогою виділення біологічно активних речовин - справжніх та тканинних гормонів, метаболітів в рідкі середовища організму (кров, лімфа, тканинна рідина). З током цих рідин біологічно активні речовини надходять у тканини та органи, змінюючи їх функції та метаболізм.

В силу вказаних відмінностей нервова регуляція використовується для регуляції швидких процесів, що потребують більш тонкої регуляції (скорочення скелетних м'язів), гуморальна регуляція впливає на повільні, тривалі процеси (ріст, обмін речовин).

Гормони, що виділяються спеціалізованими чи неспеціалізованими ендокринними клітинами характеризуються дистантністю дії (діють на великій відстані від місця виділення), високою біологічною активністю (здійснюють регуляторний вплив у малих концентраціях), високою специфічністю (мають специфічну структуру, високоспецифічний характер дії на функції організму).

Висновки

В умовах сучасного світу з появою пристроїв, що полегшують трудову діяльність різко скоротилася рухова активність людей у порівнянні з попередніми десятиліттями. Це, в остаточному підсумку, приводить до зниження функціональних можливостей людини, а також до різного роду захворюванням.

Інтелектуальна праця різко знижує працездатність організму. Але і фізична праця, характеризуючи підвищеним фізичним навантаженням, може в деяких випадках розглядатися з негативної сторони.

Узагалі, недолік необхідних людині енерговитрат приводить до неузгодженості діяльності окремих систем (м'язової, кістковий, дихальної, серцево - судинної) і організму в цілому з навколишнім середовищем, а також до зниження імунітету і погіршенню обміну речовин.

У той же час шкідливі і перевантаження. Поетом і при розумовому, і при фізичній праці необхідно займатися оздоровчою фізичною культурою, зміцнювати організм.

Фізична культура робить оздоровчий і профілактичний ефект, що є надзвичайно важливим, тому що на сьогоднішній день число людей з різними захворюваннями постійно росте.

Фізична культура повинна входити в життя людини з раннього віку і не залишати її до старості. При цьому дуже важливим є момент вибору ступеня навантажень на організм, тут потрібний індивідуальний підхід. Адже надмірні навантаження на організм людини як здорового, так і з яким-небудь захворюванням, можуть заподіяти йому шкоди.

Використана література

1. «Физические тренировки как средство укрепления здоровья». Обзоры поважнейшим проблемам медицины, Москва. 1988.

2. Анатомия человека: Учебник для техникумов физической культуры / Під ред. А.А. Гладишевої. -- М.: Физкультура и спорт, 1977. - 343 с.

3. С.Л. Аксельрод «Спорт и здоровье».

4. Л.А. Лещинский. Берегите здоровье. М., «Физкультура и спорт», 1995.

5. Дубровский В.И. Движения для здоровья // Физкультура и спорт. - 1989.

6. Физиология человека / Под общ. ред. проф., докт. мед. наук Н.В. Зимкина. - М.: Физкультура и спорт, 1970.

7. Теория и методика физического воспитания / Под общ. ред. А.Д. Новикова, Л.П. Матвеева. Т.1. - М.: Физкультура и спорт.

8. Физическая культура: Учеб. пособие для студентов сред. спец. учеб. заведений / Н.В. Решетников, Ю.Л. Кислицын. - М., 1988.

9. Физиология человека / Под общ. ред. И.М. Серопегина. - М.: Физкультура и спорт, 1961.

10.Физическая культура студента: Учебник /Под ред. В.И. Ильинича. - М.: Гардарики, 1999.

11. Физическая культура: Учебное пособие / Под ред. В.А. Коваленко.- Изд-во АСВ, 2000.

Размещено на Allbest.ru