Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Сучасні туристичні потоки формуються під впливом чинників, що сягають історією давніх епох. Це пояснюється намаганням людини пізнати навколишній світ, встановити зі сусідніми народами торговельно-економічні, культурні й інші зв'язки. Перші ознаки туризму спостерігаються у глибокій давнині й тісно пов'язані з подорожуванням як головним засобом пізнання довкілля.

Упродовж багатьох віків населення було статичним. Воно здебільшого характеризувалося прив'язаністю до землі, сільського господарства. Минали століття, зростали потреби в нових для проживання територіях. Для їх пошуку цілі племена вирушали в світові мандри, зустрічаючи маловідомі народи, котрі відрізнялися мовою, культурою, традиціями. Дехто з мандрівників описували ці особливості, а матеріали потім використовували для посилення зв'язків між народами. З-поміж середньовічних мандрівників, які описували культуру і побут, наприклад, народів Сходу, вирізнявся відомий мореплавець, венеціанський купець XIII ст. Марко Поло. Зібрані ним матеріали слугували основою для складання географічних карт.

Кінець XV-друга половина ХУП ст. - епоха Великих географічних відкриттів, що посприяло подальшому розвитку торгівлі й мореплавства. Централізовані монархії Європи споряджали експедиції для завоювання нових заморських територій. Усе це ознаменувало зростання рухливості населення світу. Отже, мандрівники упродовж багатьох століть вирушали в дорогу не задля отримання задоволення, а щоби досягти якоїсь мети. Подорожі задля задоволення стали лише тоді популярними, коли з'явились регулярні пасажирські перевезення, організоване харчування та засоби розміщення, дія подорожуючих (XVII ст.), коли зникли елементи явного ризику і повсякденних перешкод, які віками були головною перешкодою на шляху подорожуючих.

Після Першої промислової революції (наприкінці Х*УШ ст.), подорожі стали популярнішими, але переважно серед заможних верств населення. Однак зауважимо, що переміщення людей відбувалися постійно. Вони були пов'язані з війнами й іншими політичними подіями, з паломництвом до святих місць, пошуком роботи, навчанням. Однак обсяги цих подорожей були незначними.

Масштабне зростання туризму пов'язане з подальшим розвитком світового господарства, ринкових відносин і класичних складових попиту: вільного часу, грошей та споживчих преференцій.

Більшість сучасних дослідників туризму вирізняють чотири основні стадії (етапи) його розвитку, хоча їх терміни можуть дещо не збігатися. Так, англійські вчені Ю. Лікоріш і К. Дженкінс першу з чотирьох стадій пов'язують з тривалим періодом, що охоплює найдавніші часи аж до XVIII ст., а українські дослідники І. Беліков, Л. Устименко й І. Афа-насьєв продовжують його майже до середини XIX ст., а точніше - до 1841 р. На наш погляд, його верхня межа збігається з періодом розгортання Першої промислової революції, яка спричинила відчутні зміни у суспільному житті людства - появу парової машини та її практичного застосування.

Актуальність цієї теми зумовлена необхідністю з'ясувати, як великі географічні відкриття сприяли розвитку туристичного бізнесу в світі та Україні.

Об`єктом дослідження є:всесвітньовідомі географічні відкриття

Предмет дослідження:розвиток туризму в Україні та світі

Мета даної курсової роботи: дослідити вплив всесвітньовідомих географічних подорожей на розвиток підприємств туризму

Для досягнення мети поставлені наступні завдання роботи:

зародження та розвиток світового туризму;

історія туризму в Україні;

сучасний стан світового туризму;

сучасний стан туризму в Україні;

історичні єтапи розвитку туризму;

Розділ 1. Всесвітньовідомі географічні подорожжі

1.1 Христофор Колумб та його плавання до Америки

В іспанську історію видатний мореплавець увійшов як Крістобаль Колон (Colon), в італійську - Colombo, в португальську - Colom, у Великобританії його прізвище пишуть на латинський лад, - Колумбус. Нам же він відомий як Христофор Колумб.

Колумб походив із небагатої, але поважної сім'ї ткача-суконщика Домініко Коломбо з Генуї. Христофор був найстаршим із чотирьох дітей у цій сім'ї. Майбутній мореплавець працював в майстерні батька, але з ранньої юності мріяв про подорожі. Є свідчення, що у віці чотирнадцяти років Колумб уже володів основними навичками моряка. Пізніше він брав участь у поїздках у середземноморські країни і навіть побував одного разу в Ісландії.

В 1477 році Колумб приїхав в Португалію. Це був переломний момент в його житті. В Португалії він познайомився з дочкою італійця Перестрелло, правителя острова Порту-Санту, і женився на ній, причому тесть познайомив його з принципами навігації і заохотив до вивчення географії та космографії. Познайомившись з цими науками, Колумб прийшов до висновку, що використовуючи кулясту форму Землі, можна дістатись до Індії західним шляхом через Атлантичний океан, обминувши традиційний, небезпечний шлях вздовж Африки.

З цим фантастичним проектом Колумб в 1483 році звернувся до португальського короля Хуана ІІІ. Король повинен був дати кораблі, людей і забезпечити їх харчами. Крім того, Колумб вимагав виконання таких умов: якщо він дійде до Азії і відкриє нові землі, його призначать віце-королем (заступником іспанського короля) цих земель; чверть усіх прибутків від торгівлі з нововідкритими країнами відраховуватиметься на його користь; йому повинні надати чин адмірала; усі його звання та чини переходять у спадщину до дітей. Але король відмовився фінансувати експедицію - ідея здалась йому нереальною, ризик дуже великим, а винагорода, яку вимагав Колумб дуже високою.

Отримавши відмову, Колумб разом з сім'єю поїхав в Іспанію, маючи надію, що там його ідею зустрінуть більш прихильно. Іспанський король Фердинанд і його дружина Ізабелла хоча не відмовили Колумбу, але все ж вважали його проект доволі фантастичним; крім цього фінансове становище Іспанії щороку погіршувалось і не дозволяло робити непродумані витрати. Кілька років правителі Іспанії вагались і, нарешті, вирішили укласти з Колумбом договір. Вони тільки вдвоє зменшили частку Колумба в майбутніх доходах.

Перше плавання Колумба

3 серпня 1492 року з порту Палос в море вийшло три невеликих кораблі - каравели „Нінья”, „Пінта” та „Санта-Марія”; найбільший з них був лише 20 м завдовжки. Екіпаж кораблів складався здебільшого з засуджених злочинців. Разом на трьох кораблях було 90 матросів.

Океан здався мореплавцям безмежним. Минуло 33 дні, як експедиція залишила Канарські острови, а землі все ще не було видно. На кораблях назрівав заколот. Колумб погодився повернутись, якщо впродовж трьох днів вони не досягнуть суші. На щастя для Колумба, 12 жовтня 1492 року пролунав довгожданий крик: „Земля!”. Перед мандрівниками відкрився Новий Світ. Кораблі підійшли до плоского острова, вкритого буйним тропічним лісом. Виявилось, що острів населений. На ньому жили голі люди з шкірою мідно-червоного кольору. Це був острів Гуанахані з групи Багамських островів; Колумб дав йому назву Сан-Сальвадор (Святий Спаситель). Ще недавно моряки, учасники експедиції вважали себе на грані загибелі. Зараз же вони раділи, що розрахунки Колумба були правильними і вони дісталися невідомої землі. Багато з них просили вибачення у Адмірала і присягли йому на вірність. Місцеві жителі, побачивши європейців, відступили углиб острова, але згодом, помітивши, що білі прибульці не намагаються їх переслідувати, наблизились до іспанців і з захопленням їх роздивлялись. Колумб назвав туземців індійцями. Ця назва увійшла в обіг ще до встановлення істинного характеру відкриття Адмірала і пізніше поширилася на всіх аборигенів Нового Світу.

Незабаром Колумб відкрив ще декілька островів. Найбільший з них, що лежить на південний захід від Багамських островів, - Кубу - Колумб прийняв за півострів Азії. Від острова Куби Колумб пройшов на південний схід і на початку грудня був біля острова Гаїті, де до берега виходять „найчудовіші в світі долини”. Цей острів Колумб назвав Еспаньйола („Іспанський острів”). Незабаром Колумба спіткало нещастя: корабель „Санта-Марія” сів на мілину, і зняти його не вдалося. Частину команди - 39 іспанців - довелось залишити на Еспаньйолі в хатинах, збудованих з розібраного корабля, що зазнав аварії. Це було перше європейське селище в Америці, яке Колумб назвав Навідад (Різдво).

Так було відкрито острови поблизу Америки, які Колумб прийняв за острови біля берегів Азії.

На початку січня 1493 р. два кораблі рушили назад - у Іспанію. Зазнавши лютих штормів, судна „Пінта” і „Нінья” повернулись до Іспанії. Колумба зустріли як тріумфатора. Королівська пара надала йому великих почестей, іспанські аристократи давали банкети на його честь. Колумб повідомив про відкриття нового шляху до Азії, розповів про найяскравіші події своєї подорожі і описав відкриті ним острови. Він демонстрував чучела невідомих до того часу тварин і птахів, рідкісні лікарські та ароматичні рослини, показав індійське золото - пісок, злитки та прикраси. Також Колумб показував усім „індійців”, яких він привіз із собою.

Так Колумб привіз звістку про відкриття нових земель. 12 жовтня 1492 р. вважається офіційною датою відкриття Америки.

1.2 Кругосвітня подорож Фернандо Магеллана

Португалець за походженням, він вже в 1506-1511 рр. брав участь у поході навколо Африки і в завоюванні португальцями узбережжя Індії. Не отримуючи підвищення в чинах, Магеллан вирішив перейти на службу до Іспанії. Як і Колумб, вірячи, що Земля - куля, Магеллан запропонував іспанському королю свій проект знайти західний шлях до Азії до островів прянощів і уклав вигідний для себе договір.

Для плавання Магеллана були споряджені п'ять невеликих кораблів: «Трінідад», «Сан-Антоніо», «Сантьяго», «Консепсіон» і «Викторія». Весь екіпаж складався з 265 осіб.

20 вересня 1519 року кораблі вийшли з гирла Гвадалквівіра.

У листопаді ескадра підійшла до Південної Америки і рушила уздовж узбережжя на південь.

В квітні 1520 року кораблі зазимувати в бухті Сан-Хуліан на 49 ° пд. ш.

Боячись зимівлі на невідомій землі, капітани трьох кораблів («Вікторія», «Консепсіон», «Сан-Антоніо») підняли проти Магеллана бунт, який він жорстоко придусив. Капітанів «Вікторії» і «Консепсіон» він наказав убити, а капітана «Сан-Антоніо» і бунтівного священика висадив на пустельний берег на вірну загибель. Незабаром трапилася нова біда: корабель «Сантьяго», післаний на розвідку, розбився об скелі. Екіпаж його розмістився на решті чотирьох суднах.

Навесні кораблі вирушили в дорогу і в жовтні увійшли в невідому довгу протоку, пізніше названу ім'ям Магеллана. Більш місяця ескадра блукала в цій протоці і її численних розгалуженнях. Коли кораблі огинали південний край Америки, то по ночах моряки бачили на півдні вогні багать на островах. Магеллан назвав цей архіпелаг Вогняної Землею. Тим часом новий капітан корабля «Сан-Антоніо», скориставшись нагодою, дезертирував і направив корабель у Іспаннію. Там він обмовив Магеллана, звинувативши його у зраді.

28 листопада 1520 року три кораблі Магеллана, нарешті обійшовши з півдня Америку, вийшли в невідомий океан - частина його була раніше названа Бальбоа «Південним морем». Майже чотири місяці кораблі Магеллана йшли по океану на захід. Плавання було дуже важким. Запаси продуктів закінчувалися.

«Сухарі, якими ми харчувалися, - писав у щоденнику учасник експедиції Антоніо Пігафетта, - перетворилися на пилюку, змішану з хробаками, загиджену щурами і страшенно смердючу. Ми пили гнилу воду, що також смерділа ... Ми їли шкіри, якими покривають реї, щоб мотузка не перетирались деревом. Ці шкіри так затверділи, що їх доводилося розмочувати в морській воді чотири-п'ять днів, потім ми пекли їх на вугіллі і їли. Часто ми харчувалися тирсою, і навіть щурі, такі противні людині, стали таким вишуканим блюдом, що за них платили по півдуката золотом за штуку».

Майже весь екіпаж хворів цингою. Багато моряків загинуло. За весь час плавання з кораблів бачили тільки два безлюдних острови.

Нарешті, у березні 1521 року з'явились три острови (з групи Маріанських островів), які Магеллан назвав Злодійськими, тому що жителі, припливши на своїх човнах до кораблів, викрали у мореплавців багато речей і навіть одного з човнів.

Експедиція вирушила дальше і незабаром підійшла до Філіппінських островів. Налякавши правителя острова Сьобу міццю своєї зброї, Магеллан змусив його підкоритися іспанському королю. Потім Магеллан втрутився у війну між острів'янами і був убитий на острові Мактан.

Після його загибелі командиром експедиції був обраний Барбоза. Перед відплиттям кораблів правитель острова Себу, запросивши частину екіпажу на прощальний бенкет, віроломно напав на гостей, й убив 27 чоловік, серед загиблих були Барбоза і астроном експедиції Сан-Мартін.

У складі експедиції залишилося менше 120 чоловік. Їх не вистачало для обслуговування трьох кораблів, і тому вирішили один корабель спалити. Вибір припав на «Консепсіон».

Новим начальником експедиції обрали Карвальо, але незабаром він був скинутий, а адміралом став Еспіноса.

Чотири місяці кораблі блукали між островами Малайського архіпелагу, розшукуючи казкові острови прянощів. Нарешті, мореплавці підійшли до протоки Чідорі в групі Молуккських островів. Закупивши багато гвоздики, мускатного горіха і інших прянощів, команда вирішила, що корабель «Трінідад» повернеться до Іспанії через Тихий океан, а «Вікторія» піде далі на захід через Індійський океан, в обхід Африки.

Це рішення моряків було викликано, ймовірно, побоюванням потрапити в полон до португальців, які захопили береги Індії та частину островів.

Корабель «Трінідад», не зустрівши попутних вітрів, що дмуть на схід, у напрямку до Америки, півроку блукав по Тихому океану і змушений був повернутися до Молуккських островів, де португальці захопили в полон весь екіпаж. Майже всі члени його загинули в португальському полоні в Індії.

З усієї експедиції Магеллана до Іспанії дісталося з великими втратами лише одне судно «Вікторія».

Капітан корабля іспанець Ель-Кано вів корабель далеко від берега, у південній частині Індійського океану, щоб уникнути зустрічі з португальським флотом. На кораблі було 47 членів екіпажу та 13 малайців, захоплених в полон з різних островів Індонезії. У травні 1522 року, коли «Вікторія» підійшла до мису Доброї Надії і обігнула його, в живих залишився всього 31 іспанець.

Коли скінчилися запаси прісної води, то Ель-Кано був змушений підійти до островів Зеленого Мису, де португальці захопили в полон ще 13 членів екіпажу «Вікторії».

6 вересня 1522 «Вікторія» повернулася до Європи і увійшла в гирло Гвадалквівіра, маючи на борту лише 18 іспанців, що залишилися з команди в 265 осіб.

Так закінчилося видатне для того часу перше навколосвітнє плавання, що тривало три роки. Усю подорож докладно описав його учасник Антоніо Пігафетта, який вів щоденник.

Для науки ця подорож мало дуже велике значення. Було доведено, що материк «Новий світ» (Південна Америка) на півдні дійсно звужується. Відкрита протоку, що відокремлює від Південної Америки великий острів - Вогняну Землю, отримала ім'я Магеллана. Це було перше плавання європейців по Тихому океану і по суті - відкриття зі сходу найбільшого на Землі океану. Магеллан назвав його Тихим океаном.

Вперше обійшовши навколо земної кулі, експедиція довела своїм плаванням, що Земля дійсно має форму кулі.

Перші навколосвітні мореплавці доставили в Іспанію на одному кораблі стільки пряностей, що продаж їх повністю окупив всі витрати по спорядження цієї героїчної експедиції.

Уцілілі учасники експедиції, котрі зазнали стільки поневірянь і страждань, здавалося, заслуговували високої нагороди. Але замість цього церковники звинуватили їх у важкому гріху - порушенню свят і постів - і змусили принизливо каятися в соборі.

1.3 Амеріго Веспуччі. Походження назви Америка

Амеріго Веспуччі народився 1454 р. в сім'ї нотаріуса у Флоренції. Отримати освіту йому допоміг дядько Антоніо.

В 1490 році Амеріго поїхав до Іспанії, де очолив торговий дім Медічі в Севільї. Так сталося, що цей торговий дім брав участь у оснащенні другої та третьої експедиції Колумба; Веспуччі познайомився з знаменитим мореплавцем і з того часу мріяв про далекі подорожі.

У 1499 році Веспуччі вирушив у далеке плавання в складі іспанської експедиції під керівництвом Охеди - учасника другої подорожі Колумба.

Кораблі перетнули океан і підійшли до материка трохи на північ від гирла Амазонки. Звідси вони повернули вздовж берега материка в Карибське море. Безперервність берега на значній відстані переконала мореплавців у тому, що вони йдуть уздовж узбережжя якоїсь великої країни. Повернувшись із свого першого плавання до Нового Світу, Веспуччі покинув Медічі і перейшов на вигіднішу службу в Португалію.

В Португалії він перебував недовго: саме в цей час у західну Індію вирушала експедиція Вінсенте Пінсона, до якої приєднався і Веспуччі. Мандрівники причалили спочатку до уже відомих островів у Карибському морі, потім попрямували на південь до територій, які рік тому дослідив Охеда. На відстані 100 кілометрів на південний схід європейці відкрили дельту якоїсь річки; це була Амазонка, але Пінсон не зацікавився випадковим відкриттям і повернувся на батьківщину.

У 1501 році Веспуччі знову вирушив на захід на португальському судні як астроном. На цей раз кораблі експедиції підійшли до суші на 5° на південь від екватора, до крайнього східного мису материка. Мореплавці дали йому назву „мис Рока”, яку він має і тепер.

Далі експедиція пішла вздовж берега на південь і незабаром опинилася біля гирла річки, яку вона назвала Ріо-де-Жанейро, що означає „Річка січня” (це було 1 січня). Веспуччі став також свідком відкриття річки Ріо-де-Ла-Плата, земель Патагонії, холодного острова Південна Георгія. Досягнувши 22° південної широти, кораблі повернули у відкритий океан, пройшли ще на південь, а потім взяли курс до Африки й далі до столиці Португалії - Ліссабона. Під час подорожі Амеріго Веспуччі записував свої спостереження, складав карти узбережжя і невідомого європейцям зоряного неба південної півкулі.

Веспуччі побував у Бразилії ще два рази: в 1503 та 1504 роках. Обидві експедиції очолював досвідчений мореплавець Гонзало Коельо, метою їх було детальне дослідження узбережжя. Але ні одна із них не принесла яких-небудь вагомих результатів - мандрівники не дійшли далі берегів теперішнього штату Парана. Експедиції не принесли удачі Веспуччі, але вони ще більше зміцнили його думку, що „Новий Світ” - не Азія. У 1504 році він написав про це своєму другові в Італію.

Повернувшись у Європу, Веспуччі зустрівся у Севільї з Колумбом, який запропонував йому перейти на іспанську службу. Веспуччі був вже відомим у Європі завдяки своїм листам та коментарям, які були присвячені відкриттям на заході, тому залучення його на службу було вигідним для Іспанії. Веспуччі прийняв запрошення і в 1505 році переїхав до Іспанського королівства.

Останні чотири роки життя (1508-1512) Амеріго Веспуччі служив в Іспанії і займався складанням глобусів та карт на матеріалах іспанських експедицій. Багато праці він доклав до складань загальної секретної карти відкритих земель.

Ідея увіковічнити пам'ять про великого дослідника виникла несподівано у Лотарінгії. Видатний географ Мартін Вальдзеємюллер із Сент-Дьє надрукував в 1507 році книгу „Вступ до космографії”, основану на повідомленнях Веспуччі про країни, які розташовані на західному узбережжі Атлантичного океану і назвав нову частину світу Америкою. Незабаром у різних країнах, де видавалась книга Вальдзеємюллера, вийшло кілька карт, на яких „Новий Світ” названо Америкою. На більшості карт ця частина світу відокремлена протокою від земель, відкритих Колумбом. Таким чином, спершу назва „Америка” стосувалась лише Південної Америки.

У 1538 році вийшла карта світу, а в 1541 році - глобус видатного голландського картографа Меркатора. На них вже було зображено обидва нові материки під загальною назвою „Америка”.

Ім'я італійського торговця лишилось назавжди на географічній карті, хоча деякі вчені тоді ж і пізніше протестували проти цього.



Розділ 2. Розвиток туризму в світі

2.1 Історичні єтапи розвитку туризму

Всю історію розвитку туризму можна розділити на чотири основні етапи:

Перший -- з найдавніших часів до 1841 року -- це початковий етап розвитку туризму.

Другий -- з 1841 року до 1914 року -- етап становлення організованого туризму.

Третій -- з 1914 року до 1945 року -- формування індустрії туризму.

Четвертий -- з 1945 року до наших днів -- етап масового туризму та глобалізації туристичної індустрії. Охарактеризуємо кожний етап окремо і дамо пояснення, саме таку періодизацію має розвиток туризму.

ПЕРШИЙ ЕТАП

Цілком очевидно, що попередницею сучасної туристичної, н нинішньому розумінні цього слова, подорожі була будь-яка мандрівка, яку здійснювали наші предки. Основними чинниками, що спонукали наших предків мандрувати, були:

- потреба освоєння нових територій, зручних для проживання та різних видів діяльності;

- людська цікавість, бажання пізнати оточуючий світ.

Найдавнішим видом транспорту можна вважати човен. Первісна людина, як правило, створювала собі житло біля водоймищ: річок, озер, морів. Це давало їй можливість не тільки мати продукти харчування, яких багато у водоймищах, але й, завдяки пересуванню з одного місця до іншого, освоювати оточуючий світ, знаходити місцевості з більш комфортними умовами життя, отримувати нові можливості. Первісні люди створювали перші комунікації, засоби пересування, прокладали шляхи, вчилися краще орієнтуватися на місцевості. Усе це закладало підвалини майбутніх подорожей на далекі відстані. Однак системи в організації мандрівок ще не існувало. Подорожі у стародавньому світі мали, здебільшого, стихійний і примусовий характер. Як правило, це були міграції до більш сприятливого місця проживання.

В результаті розвитку суспільства, виникнення товарно-грошових відносин, розподілу праці та виокремлення осіб, що не були зайняті в суспільному виробництві та управлінні, з'явилися категорії людей, які постійно подорожували. Для першого етапу розвитку подорожей і туризму були характерні такі риси:

- Розвиток торгівлі, що, в свою чергу, сприяє соціально-економічному розвиткові суспільства і задоволенню потреб людини в пізнанні оточуючого світу, інших народів, налагодженню економічних, культурних та політичних відносин між ними. З історії ми знаємо, що багато купців були водночас і мореплавцями, і вченими (зрозуміло, в тогочасному розумінні цього слова). Серед них можна назвати відомого мореплавця, венеціанського купця ХШ ст. Марко Поло, який залишив нащадкам книгу спогадів, що правдиво змальовувала культуру та побут народів Сходу та довгий час була керівництвом для складення географічних карт.

- Розвиток різних релігій також сприяв розвиткові подорожей в різні епохи, особливо в епоху Середньовіччя. Виконання віруючими релігійних призначень, прочанство сприяли тому, що для прочан створювалися необхідні умови для проживання, харчування, транспортування та ознайомлення зі святинями (своєрідне екскурсійне обслуговування). Тобто це були ті ж самі послуги, якими забезпечувалися в подальшому туристи. Прикладом цього може бути Києво-Печерська лавра, яка мала для обслуговування прочан у ХУП ст. аптеку, бібліотеку церковних книг, трапезну та «гостинні будинки», своєрідні готелі. Також прочани були однією з найбільш захищених категорій подорожуючих, у питаннях збереження здоров'я та життя. Цьому сприяли сам статус прочанина та різні заходи, до яких вдавалися організатори прочанства (різні релігійні ордени та місії; наприклад, організацією прочанства займався Мальтійський орден).

- Розвиток культури і мистецтва. Природно, що з'явилася певна категорія подорожуючих з метою ознайомитися зі звичаями, культурою та визначними пам'ятками мистецтва, а також дещо інша категорія мандрівників: ті, що прагнуть отримати освіту в інших країнах, вивчити або вдосконалити іноземні мови.

- Пізнання людиною природи призводить до відкриття нових земель, місць з унікальним кліматом, цілющих якостей мінеральних джерел, які можуть поліпшувати здоров'я людини. Це сприяло розвиткові подорожей з метою оздоровлення.

- Збільшення частки вільного часу в суспільстві є також важливим чинником, який сприяв появі туризму. Адже вільний час надає людині не тільки можливість відновлення своєї життєвої сили, а й змогу раціонально і корисно використати свій вільний час для пізнання оточуючого світу, займатись улюбленою справою та виховувати дітей та молодь, використовуючи досвід і досягнення минулих поколінь.

Характер подорожей на першому етапі розвитку був здебільшого стихійним і вимушеним.

Види подорожей на цьому етапі можна класифікувати за засобами пересування: пішохідні мандрівки; з використанням яті них транспортних засобів; з використанням тварин.

За мотивами подорожі поділялися на пізнавальні, розважальні, оздоровчі, торгові, дослідницькі, прочанство, військові походи, морські експедиції.

Незважаючи на розвиток окремих напрямків туризму, розширення спектру цілей подорожей і навіть на проведення окремих заходів та будівництво спеціальних об'єктів для відпочинку, лікування, харчування, розваг для подорожуючих, туризм на початковому етапі не був організованим, масовим явищем, а також не мав комерційної спрямованості. Деякі комерційні заходи окремих осіб та організацій, які допомагали у здійсненні подорожей, були відособленими. Системною організацією таких заходів ніхто не займався. З XVIII ст. епізодично туризм існував, але не був окремою галуззю цілеспрямованої діяльності. Така ситуація у розвитку туризму спостерігалася майже в усіх розвинених країнах до другої половини XIX століття. Але незважаючи на те, що туризм на першому етапі розвитку не був окремою галуззю економіки та всеохоплюючим масовим явищем в суспільстві, доступним більшості, все ж таки він виконував властиві йому суспільні функції, а саме:

-- пізнавальну;

-- економічну;

-- соціокультурну;

-- рекреаційну (або оздоровчу);

-- політичну;

-- виховну.

ДРУГИЙ ЕТАП розвитку туризму характеризується появою перших туристичних організацій. Одним з перших, хто здійснив організовану подорож для великої кількості людей, був англієць Томас Кук. У 1841 р. він, будучи Головою товариства тверезості, організував подорож для членів цього товариства з Лейстера в Лафборо. Комплекс послуг для подорожуючих включав транспортне обслуговування (подорож здійснювалася залізничним транспортом), харчування для учасників туру, екскурсію. Ця мандрівка виявила і для самого Кука, і для багатьох інших підприємців новий перспективний та фінансове вигідний вид діяльності. І впродовж наступних 20 років в Англії почали виникати туристичні фірми. Аналогічні фірми у цей час також починають з'являтися в Європі. Ось чому 1841 рік можна вважати початком другого етапу розвитку туризму, важливими ознаками якого були:

- розвиток науково-технічного прогресу (на рубежі ХІХ-ХХ ст. з'явилися нові види транспорту, які зробили подорожі більш комфортними та швидкими, будувалися дороги, створювалися нові засоби комунікації);

- туризм формується як окремий елітний вид відпочинку для заможних верств населення (основними категоріями подорожуючих були аристократія, службовці, вищі та середні військові чини, інтелігенція, буржуазія);

- створювалася туристична інфраструктура (туристичні фірми, готелі, заклади харчування та розваг для подорожуючих, транспортні агенції).

- з'являлися перші туристичні кадри (менеджери туризму, турагенти, екскурсоводи, гіди, інструктори);

- створювалися нові туристичні центри, курорти, розвивали старі.

Отже, туристична галузь у цей період перебувала в процесі становлення.

Для ТРЕТЬОГО ЕТАПУ розвитку туризму характерні такі риси:

- туризм як галузь економіки вже існує;

- швидко формується туристична індустрія;

- з'являються державні та міжнародні туристичні організації, що свідчить про вихід туризму на державний та міжнародний рівні;

- офіційно встановлюються відпустки для працюючих, що дозволяє здійснювати подорожі людям, зайнятим на виробництві;

- розширюється географія туристичних подорожей.

ЧЕТВЕРТИЙ ЕТАП розвитку туризму характеризується такими рисами:

- значне зростання добробуту населення;

- збільшення частки вільного часу;

- на державному рівні встановлені обов'язкові оплачувані відпустки для працюючих;

- активно функціонує та розвивається туристична індустрія;

- туризм стає головною галуззю економіки багатьох країн;

- створені та функціонують основні міжнародні туристичні організації;

- туризм стає масовим явищем у світі, доступним для більшості громадян розвинених країн;

- туризм стає одним із чинників глобалізаційних процесів у світі.

Простеживши закономірності розвитку туризму, можна помітити, що чим вищий рівень добробуту і культури суспільства, тим більше його членів віддають перевагу туризму як засобу використання свого вільного часу.

2.2 Зародження та розвиток світового туризму

Масовий туризм є феноменом XX століття, оскільки отримав сучасний вигляд в основному за рахунок автомобілів і літаків з реактивними двигунами. Проте люди подорожували вже з незапам'ятних часів, головним чином для того, щоб уникнути голоду або небезпеки. Останки перших людей були знайдені в Західній Європі, Африці, Китаї і Джаві. Цей факт вказує на чудову здатність стародавніх людей подорожувати на дальні відстані без яких-небудь засобів пересування.

Винахід грошей фінікійцами і розвиток торгівлі, що почався в 4-му тисячолітті до н. э., можна визначити як початок сучасної ери подорожей. Фінікійци також винайшли писемність і колесо, так що їх по праву можна вважати родоначальниками "туристського бізнесу" [9, с. 176].

Як перших мандрівників можна виділити жителів Океанії та Середземномор'я.

Серед найперших були подорожі по Океанії. Маленькі човникові каное, не більше 40 футів завдовжки, використовувалися для подорожей з Південно-Східної Азії через Мікронезію і Тихий океан до островів Маркізи, архіпелагу Туамоту і З'єднаних островів. В 500 р. до н.е. Полінезія із З'єднаних островів подорожувала на Гаваї на відстань більше 2 тис. миль. Навігація здійснювалася шляхом спостереження за розташуванням сонця і зірок, хвилюваннями океану, хмарами і польотами птахів. Нерозгаданою залишається проблема поповнення запасів прісної води і їжі.

В стародавній колисці Західної цивілізації подорожі з метою торгівлі, комерції, релігії, лікування або навчання були популярними ще за давніх часів. У Ветхому Заповіті існують численні згадки про подорожі торговців на караванах.

З метою вивчення нових територій відправлялися в далекі подорожі старогрецькі учені (Геродот, V в. до н.е.) і дослідники інших країн (Піфей, IV в. до н.е.).

Починаючи з 776 р. до н.е. щорічно на Олімпійські ігри стікалися тисячі любителів спорту і шанувальників мистецтв не тільки з Еллади, але і інших держав Середземномор'я. До цього періоду відноситься і споруда спеціальних великих будинків, в яких могли розміститися і відпочити атлети і глядачі.

Нагромаджені до початку нашої ери географічні дані про різні країни якнайповніші були висловлені стародавніми географами Страбоном (63 р. до н.е.-20 р. н.е.) і Клавдієм Птоломєєм (90-168 рр. н.е.).

Стародавній Рим вніс свій внесок в історію туризму: багатство, достаток і величезні території імперії були першорядними складовими, необхідними для туризму. Римляни побудували прекрасну мережу доріг, по яких вони могли подорожувати на конях на відстань більше 100 миль в день, щоб подивитися знамениті храми в регіоні Середземномор'я, особливо піраміди і пам'ятки Єгипту. В період розквіту римської імперії для римлян з багатих сімей поїздка до Греції часто була пов'язана з необхідністю доповнити свою освіту. Пізніше подорож до Греції стала набувати розважального характеру: країна привертала туристів фестивалями, атлетичними змаганнями і іншими видами розваг. Переміщення багатих мандрівників вимагало відповідної організації їх відпочинку. Особливо охоче відвідувалися місця з теплими мінеральними джерелами.

Ще в 1 в. до н.е. в римській імперії виникли державні заїжджі двори, що знаходилися один від одного на відстані одного дня їзди на коні. Вони розташовувалися в містах і на головних дорогах, по яких проїжджали кур'єри і державні службовці з Рима, аж до Малої Азії і Галії.

В правління Олександра Великого (з 334 р. до н.е.) місто Ефес в Туреччині стало важливим торговим центром і одним з головних міст в античному світі, куди стікалися туристи, щоб помилуватися на акробатів, жонглерів, чарівників, які переповнювали його вулиці.

Проте занепад римської імперії (1 в. н.е.) супроводжувався і занепадом туризму. Потік багатих мандрівників скоротився, дороги прийшли в непридатність, країна стала наповнюватися бандитами, злодіями, що зробили подорожі небезпечними. Протягом подальших століть і до середини XV століття головним видом подорожей було паломництво європейців, які подорожували по святих місцях континенту.

Наймасовіше пересування людей в середньовічній Європі відбувалося за часів хрестових походів, які робилися європейськими лицарями і слідуючими за ними купцями в цілях захоплення чужих багатств і територій. Вслід за ними рухалися на схід священики і паломники у супроводі незліченних натовпів бродяг і знедолених. Представники привілейованих класів в середні століття подорожували до цілющих джерел. Проте, не дивлячись на різні цілі походів і подорожей, всі вони об'єктивно розширювали географічні пізнання людини. Докладні описи побачених ними річок, морів, материків і країн залишили Афанасій Никітін, Марко Поло, Васко де Гама, Христофор Колумб і ін.

Створювалися передумови для великих географічних відкриттів кінця XV - другої половини XVII століття, число невідкритих географічних місць на карті миру неухильно скорочувалося.

В XVI столітті величезний континент Північної Америки досліджувався іспанцями, які для своїх подорожей використовували коней.

Перші подорожі американців по країні здійснювалися пішки або на конях, надалі стали використовуватися маленькі човни і каное. Залежно від того як будувалися дороги, стали розповсюджуватися поїздки на поштових каретах. Будівництво залізниць по всій країні привело до ще більшої популярності подорожей. В 1850 р. була заснована компанія "Амерікен Експрес", яка стала піонером у використанні дорожніх чеків (1891 р.) і різних туристських послуг.

Однією з найважливіших подій в історії подорожей по Америці є поїздки, вчинені під час другої світової війни: більше 12 млн. американців обслуговували озброєні сили з 1941 по 1945 р.

2.3 Сучасний стан світового туризму

В даний час індустрія туризму є однією з найбільших динамічних форм міжнародної торгівлі та послуг. У останні 20 років середньорічні темпи росту числа приїжджих іноземних туристів у світі склали 5,1%, валютних надходжень - 14%. Відповідно до даних всесвітньої туристичної організації, у 2004 році у світі було зареєстровано 576 мільйонів приїжджих туристів, а надходження від міжнародного туризму досягло 372 мільярда доларів (без урахування надходжень від міжнародного транспорту). В цілому обсяги валютних надходжень від туризму за період із 1950 по 2004 рік зросли в 144 рази. [10]

За прогнозами експертів, бурхливий розвиток міжнародного туризму буде продовжуватися і далі. За їх підрахунками, до 2005 року ця галузь стане головною експортною галуззю у світі. Очікується, що при збереженні таких темпів росту число міжнародних подорожей до 2006 року досягне 900 млн. чоловік, а в 2010 році складе порядку 937 млн. чоловік.

Міжнародний туризм входить у число трьох найбільших галузей, поступаючись нафтовидобувної промисловості й автомобілебудуванню, питома вага яких у світовому експорті 11% і 8,6% відповідно. У 1991 році сумарний прибуток країн світу від міжнародного туризму складав 7% від загального об'єму світового експорту і 3% від світового експорту послуг.

Значення туризму як джерела валютних надходжень, забезпечення зайнятості населення, розширення міжособистисних контактів зростає. Міжнародний туризм у світі нерівномірний, що пояснюється в першу чергу різними рівнями соціально-економічного розвитку окремих країн і регіонів.

Найбільший розвиток міжнародний туризм має місце у західноєвропейських країнах. На частку цього регіону доводиться понад 70% світового туристичного ринку і біля 60% валютних надходжень. Приблизно 20% приходиться на Америку, менше 10% - на Азію, Африку й Австралію разом узяті.

Всесвітня організація з туризму у своїй класифікації виділяє країни, що є переважно постачальниками туристів (США, Бельгія, Данія, Німеччина, Голландія, Нова Зеландія, Швеція, Канада, Великобританія) і країни що приймають туристів (Австралія, Греція, Кіпр, Італія, Іспанія, Мексика, Туреччина, Португалія, Франція, Швейцарія, Болгарія, Україна, Єгипет, Кавказький регіон).

Подібний бурхливий розвиток міжнародних туристичних зв'язків спричинило створення численних міжнародних організацій, що сприяють поліпшенню роботи цієї сфери світової торгівлі. У їх число входять: спеціалізовані інститути системи ООН, організації, де питання розвитку міжнародного туризму обговорюються епізодично і не є головними в сфері діяльності; неурядові спеціалізовані, міжнародні, комерційні, національні і регіональні організації з туризмі.

Відповідно до Статуту Всесвітньої Організації з Туризму (ВОТ), цілями її діяльності є заохочення туризму як засобу економічного розвитку і міжнародного взаєморозуміння для забезпечення миру, добробуту, поваги і дотримання прав людини незалежно від раси, статі, мови і релігії, а також дотримання інтересів країн, що розвиваються, в області туризму

туристичний магеллан колумб бізнес



Розділ 3. Розвиток туризму в Україні

3.1 Історія туризму в Україні

Туристсько-екскурсійних рух являє собою складову невід'ємну частину культурного відродження в Україні, що відбувалося у 20-х рр. XX ст. Біля його джерел стояли представники української інтелігенції, вчені, діячі освіти, які дбали про просвіту народу, піднесення його культурного рівня. Екскурсійній роботі надавало великого значення і партійно-урядове керівництво, прагнучи з її допомогою поширювати серед народу комуністичну ідеологію, використовуючи екскурсії як засіб політичної пропаганди.

Таке поєднання інтересів (хоч і з різною метою) громадських і державних кіл обумовило швидкий розвиток туристично-екскурсійної справи в Україні. Одним з основних документів, що визначав напрямок діяльності туристично-екскурсійних закладів, був Кодекс законів про народну освіту УРСР. затверджений постановою ВУЦВК від 22 листопада 1922 р. У ньому було виділено окремий розділ про екскурсійні дослідження як перший етап екскурсійно-виставочно-музейної роботи. У Кодексі було накреслено ряд завдань екскурсійних досліджень, що полягали у виявленні невикористаних природних ресурсів країни для прискорення розвитку народного господарства, а також у залученні трудящих мас до усвідомлення явищ навколишнього життя, до безпосереднього ознайомлення їх з господарсько-економічним, соціально-побутовим та ідеологічним станом країни і процесом її поетапного розвитку.[6] Практичне виконання таких важливих завдань вимагало від туристсько-екскурсійних закладів значної організаційної роботи, спрямованої на посилення контролю над екскурсійним і туристичним рухом, що постійно зростав і навіть набував стихійних форм. Екскурсійна справа запроваджувалась на підприємствах, у робітничих клубах, гуртках, сільбудах, хатах-читальнях, у школах, училищах, вищих навчальних закладах, в армії. Вони допомагали вивчати історію, культуру, природу, побут. Екскурсантів приваблювала і різноманітність подорожування: залізницею, пароплавом, катером, човном.[13] Багатьом робітникам, селянам, школярам далекі екскурсії взагалі, надали можливість вперше в житті відвідати індустріальні міста, музеї, парки, заповідники, побачити великі ріки і моря.

Природні умови України спричинили організацію найрізноманітніших екскурсій, що поєднували в собі пізнавальні функції та відпочинок.[12]

Діяльність системи туристично-екскурсійної системи забезпечувалася роботою закладів екскурсійної мережі: екскурсійних комун, екскурсійних баз, екскурсійних бюро. Екскурсійні комуни відкривалися у великих містах. Головною була Всеукраїнська екскурсійна комуна. Вона керувала губернськими екскурскомунами, що обслуговували велику територію і засобами екскурсій, в першу чергу, повинні були сприяти з'єднанню міста і села. Екскурсійні кабінети комун займалися організацією історичних, природничо-історичних, художніх, виробничих екскурсій. Для прийому екскурсантів - дорослих і дітей, що прибували за направленнями повітових та волосних установ, в екскурскомунах створювалися гуртожитки. Вони були розраховані приблизно на 200 екскурсантів. У них також могли проживати курсанти, які навчалися на курсах екскурсійно-виставочно-музейного відділу НКО.[16]

Найбільше навантаження у системі туристсько-екскурсійних закладів припадало на екскурсійні бази. Вони відкривалися в усіх куточках України як у великих містах, так і в повітових містечках і селищах. Потреба в них була великою, що обумовлювалося зростанням туристсько-екскурсійного руху.

Екскурсійні бази були розраховані на різну кількість екскурсантів. У великих містах, курортних, індустріальних центрах, відомих заповідниках, таких як Харків, Дніпрельстан, Асканія-Нова вони могли прийняти одноразово по 250 екскурсантів. В інших населених пунктах: Дніпропетровську, Бердянську, Артемівських горах - по 150 екскурсантів, у Кривому Розі, Сталіно. Нікополі, Каховці, Херсоні, Мелітополі, Новгород-Сіверському, Ромнах, Зінов'євську, Константинівці - по 50-30 екскурсантів. Екскурсійні бази діяли також у Криму в Сімферополі, Алушті, Гурзуфі, Євпаторії та інших містах.

До системи туристсько-екскурсійних закладів належали також екскурсійні бюро.

Туристсько-екскурсійний рух стрімко зростав і починав набувати тенденцій неконтрольованої самодіяльності, що дезорганізовувало планову роботу екскурсійних бюро. Туристські групи часто прибували до них без попередньої домовленості, не дотримуючись графіку прийому і тому не одержували обслуговування на потрібному рівні або зовсім залишалися без нього. Така ситуація негативно впливала на загальний розвиток туристсько-екскурсійної справи і зумовила необхідність організаційного зміцнення екскурсійного руху та встановлення контролю над ним.

Одним з напрямів діяльності туристично-екскурсійних закладів була розробка конкретних маршрутів, що пропонувалися екскурсійним групам.

3.2 Сучасний стан туризму в Україні

Україна має вагомі об'єктивні передумови, щоб увійти до групи країн із високорозвинутою індустрією туризму. Маючи вигідне географічне, геополітичне і геотуристичне положення, територія нашої держави здавна стала перехрестям транспортних людських потоків із Півночі на Південь та з Заходу на Схід у межах Чорноморо-Балтійського культурно-економічного простору Особливо вигідним, у контексті розвитку рекреаційної сфери, є межування з Росією - надзвичайно ємним ринком споживання туристичних послуг. Частка росіян у структурі споживання українських туристичних послуг є традиційно високою і перевищує 50% [14; 8]. До того ж, у Росії українці - третя за чисельністю нація, яка офіційно нараховує близько 4,5 млн. осіб [17; 175], що створює об'єктивні передумови для формування стабільних і потужних туристичних потоків.

Україна володіє значним природним рекреаційно-туристичним потенціалом: сприятливими кліматотерапевтичними умовами, привабливими рівнинними, гірськими й аквальними (морськими та річковими) ландшафтами, багатою флорою фауною. Лікувально-оздоровчі ресурси країни - мінеральні радонові води, пелоїди, ропа лиманів - належать до унікальних у світовому масштабі.

Загальна площа земель, придатних для рекреаційного використання, становить близько 9,5 млн. га, що складає майже 16% від території країни.

Важливим ресурсом туристично-рекреаційної діяльності є ліси. Ними вкрито 14% території України. Із них рекреаційні ліси становлять близько 10% усіх лісів державного лісового фонду [7; 21 ]. Найбільші лісові масиви зосереджені в Карпатах, де лісистість досягає 40%, у Кримських горах, де вона перевищує 30%, та на півночі країни - понад 25% [8; 88]. На хвойні породи, відомі своїми лікувально-оздоровчими властивостями, припадає більше половини загальних площ, вкритих лісом. Основними районами поширення хвойних лісів є Полісся та Карпати.

Природно-заповідний фонд країни нараховує понад 5 тис. об'єктів, загальною площею більше 1 млн. га [8; 104]. У недалекому майбутньому ці показники планується збільшити за рахунок створення нових об'єктів природно-заповідного фонду, що сприятиме розвиткові екологічного туризму.

У цілому, високі показники природного рекреаційно-туристичного потенціалу притаманні західним областям України, АР Крим, Одеській і Київській областям [8; 7].

Численні культурно-історичні пам'ятки є вагомою складовою туристично-рекреаційного потенціалу України. Туристів приваблюють залишки античних міст Північного Причорномор'я (Ольвія, Херсонес, Пантикапей), архітектура епохи Київської Русі, унікальні культові споруди (Софія Київська, Спаський та Борисо-Глібський собори в Чернігові тощо), палацові та палацово-паркові комплекси (Бахчисарай, Качанівка), фортифікаційні споруди (Білгород-Дністровська, Судацька, Хотинська, Кам'янець-Подільська фортеці), музеї з унікальними експонатами, шедеври садово-паркового мистецтва (Софіївка, Олександрія, Тростянець). Наша держава володіє багатими і різноманітними історико-культурними ресурсами як нинішніх, так і минулих часів, з Україною пов'язане життя і діяльність багатьох відомих діячів світової культури і науки. Лише з Ніжином, невеликим містом у Чернігівській області, пов'язані імена Миколи Гоголя, Нестора Кукольника, Олександра Пушкіна, Пантелеймона Куліша, Тараса Шевченка, Євгена Гребінки, Марка Бернеса, Сергія Корольова Юрія Лисянського, Марії Заньковецької та багатьох інших неординарних особистостей, що лишили помітний слід в історії та культурі України й людства.

Надпотужна культурна спадщина країни створює чи не ідеальні передумови для розвитку багатьох видів рекреаційно-туристичної діяльності, в першу чергу, освітнього, релігійного, пізнавального туризму. Справа за малим. Треба навчитися цінувати власне культурне надбання і доносити його до інших



Висновки

Масовий туризм є феноменом XX століття, проте люди подорожували вже з незапам'ятних часів, головним чином для того, щоб уникнути голоду або небезпеки.

Винахід грошей фінікійцами і розвиток торгівлі, що почався в 4-му тисячолітті до н. э., можна визначити як початок сучасної ери подорожей. Як перших мандрівників можна виділити жителів Океанії та Середземномор'я. Серед найперших були подорожі по Океанії.

Стародавній Рим вніс свій внесок в історію туризму: багатство, достаток і величезні території імперії були першорядними складовими, необхідними для туризму.

Наймасовіше пересування людей в середньовічній Європі відбувалося за часів хрестових походів, які робилися європейськими лицарями і слідуючими за ними купцями в цілях захоплення чужих багатств і територій.

Перші подорожі американців по країні здійснювалися пішки або на конях, надалі стали використовуватися маленькі човни і каное.

Туристсько-екскурсійних рух являє собою складову невід'ємну частину культурного відродження в Україні, що відбувалося у 20-х рр. XX ст. Біля його джерел стояли представники української інтелігенції, вчені, діячі освіти, які дбали про просвіту народу, піднесення його культурного рівня.

Природні умови України спричинили організацію найрізноманітніших екскурсій, що поєднували в собі пізнавальні функції та відпочинок.

В даний час індустрія туризму є однією з найбільших динамічних форм міжнародної торгівлі та послуг. За прогнозами експертів, бурхливий розвиток міжнародного туризму буде продовжуватися і далі.

Міжнародний туризм входить у число трьох найбільших галузей, поступаючись нафтовидобувної промисловості й автомобілебудуванню.

Україна має вагомі об'єктивні передумови, щоб увійти до групи країн із високорозвинутою індустрією туризму.

Україна володіє значним природним рекреаційно-туристичним потенціалом: сприятливими кліматотерапевтичними умовами, привабливими рівнинними, гірськими й аквальними (морськими та річковими) ландшафтами, багатою флорою фауною.

На території України створена розгалужена туристично-рекреаційна інфраструктура, особливо в АР Крим, приморських областях та в Карпатах, але вона не відповідає світовим стандартам, фізично й морально застаріла.

Рекреаційно-туристична галузь складається з лікувальної, спортивно оздоровчої, відпочинкової складових, кожна з яких має свої специфічні особливості.

Загалом структура туризму в Україні дуже своєрідна. Його істотну частину (близько 43%) займає відпочинок на курортах і в інших рекреаційних зонах. У той же час сільський, оздоровчо-спортивний, мисливський та інші види складають лише 9%.

Тенденції розвитку туризму в Україні протягом декількох останніх років дозволяють виділити кілька суттєвих моментів: по-перше, в національному туризмі високою є частка виїзного туризму; по-друге, з боку держави підтримка вітчизняного туризму носить декларативний характер; по-третє, зростає диспропорція між ресурсним забезпеченням і ступенем його використання; по-четверте, розвиток нових видів туризму урізноманітнив національний туристичний продукт.

Важливою складовою туристичної діяльності в Україні і одним з головних напрямів його розвитку є соціальний туризм.

Перспективним напрямом розвитку туризму в Україні стає сільський зелений туризм.

У науково-практичному вжитку з'явилося нове поняття агроекологічний туризм.

У рамках вітчизняної індустрії туризму чітко окреслився окремий напрям діяльності - оздоровчо-спортивний туризм.



Список використаної літератури

1. Про основні напрямки розвитку туризму в Україні до 2010 року:Указ Президента України від 10.08.99№973/99 Урядовий кур`єр.-1999.-29 вересня.

2. Закон України "Про туризм" // ВВР від 15.09.1995.

3. Закон України "Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки" / Відомості Верховної Ради (ВВР), 2000.-№47.-с.405.

4. Указ Президента України "Про підтримку розвитку туризму в Україні" №127/2001) від 2.03.2001 р.

5. Постанова Верховної Ради України "Про Програму розвитку туризму в Україні до 2005 року" / ВВР, 1997.-№ 702-97-п.

6. Биржаков М.Б.Введени в туризм.Учебник.-Спб.,1999.

7. Воронкова Л.П.История туризма:Учебное пособие.М.-Воронеж,2001.

8. Всесвітня історія: Підручник для вузів / За ред. Г. Б. Поляка, О. М. Маркової. - М. : ЮНИТИ, 2000. - 496 с.

9. Всесвітня історія: Підручник для вузів / За ред. Г. Б. Поляка, О. М. Маркової. - М. : ЮНИТИ - ДАНА, 2000. - 742 с.

10. Велика історична енциклопедія. / Новіков С. В. та ін - М. : філол. про-во «Слово»: ОЛМА - ПРЕС Освіта, 2004. - 943 с. : Іл.

11. Географічна енциклопедія України: У 3 т.-К.: Українська енциклопе-дія, 1989-1993.- Т. 3: П-Я.- 480с.

...