Філософія туризму і сфери обслуговування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Севастопольський інститут банківської справи

Української академії банківської справи

Національного банку України

Реферат

Філософія туризму і сфери обслуговування

Виконав: студент академічної

Яворський Денис

Зміст

Вступ

1.Філософські аспекти туризму

2. Філософські проблеми туризму

3.Філософія релігійного туризму

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Філософія туризму, як і будь-яка інша теоретична рефлексія, прагне насамперед з'ясувати сутність туризму у понятійний спосіб, представити її категоріально, концептуально. Це досить складно, адже туризм настільки багатобічне явище суспільного життя, що його неможливо однозначно визначити. За своєю природою туризм є мультидисциплінарним, багатофакторним явищем.

Його можна представити як ланцюг, який пов'язує такі поняття, як інфраструктура, гостинність, свобода пересувань, якість турпродукту, - від якості кухні, до якості навколишнього середовища, підготовки кадрів, транспорту, ефективності комунальних служб, служби безпеки туристів.

Туризм водночас виступає як галузь господарства, складний міжгалузевий комплекс, де формується і реалізується туристський продукт, як вид економічноїдіяльності, як самодіяльність людей, їх спосіб життя, своєрідне хобі.

У наші дні туризм виступає як глобальне явище, динаміка його поступу вражає. Якщо 1950 року кількість туристів у світі налічувала 25 мільйонів, то в 1970 - 165, а в 2002 - 715 мільйонів. За прогнозними розрахунками в 2020 році світова спільнота туристів налічуватиме 1,5 мільярда людей. За визначенням Всесвітньої Ради з туризму і мандрівок (Барселона) , сучасний туризм у його економічному аспекті характеризується як найкрупніша індустрія світу (3,5 трильона доларів США оборотного капіталу), туризм - головний платник податків, найдинамічніша галузь світової економіки. З 476 мільярдами доларів прибутку и 2002 році туризм довів своє значення вагомого утворювача додаткової вартості, процвітання і нових робочих місць.

Туризм - це і розгалужена соціальна служба, яка надає робочі місця сотням мільйонів людей; це і система подорожей та екскурсій; це і форма рекреалогії, заснованої на антропоекологічній парадигмі. Туризм,далі, впливовий інструмент "народної дипломатії" , важливий чинник комунікативної культури.

1. Філософські аспекти туризму

Особливо слід підкреслити, що туризм є суспільною сферою гостинності, яка особливо виразно демонструє його сервісний, нетехнологічний характер. Інститут гостинності, до речі, один із найстарших в історії людської цивілізації. Гостинність (проксенія - грецьке) набула широкого розвитку вже в стародавній Греції, у 78 античних державах-полісах право та обов'язок піклуватися про іноземців одержували лише знатні громадяни - проксени. З часом гостинність перетворилася на справжню індустрію, в якій задіяно мільйони працівників, які забезпечують готельний та ресторанний бізнес, побут, відпочинок та розваги туристів, задовольняють їхні різнопланові потреби та інтереси.

Репрезентуючи туризм як духовне і соціокультурне явище, як своєрідну проекцію багатогранного буття людини, вираження її суспільної та духовної сутності, філософія здатна виконувати методологічну функцію щодо інших наук про туризм, збагачуюсь у своєму світоглядному та антропологічному змісті їхніми науковими доробками.

Не буде перебільшенням стверджувати, що філософія туризму поступово набуває певної дисциплінарної автономії у межах європейської тай світової соціальної філософії. В туризмологіїіснує коло проблем, які аналізуються лише філософськими засобами і про які можна говорити насамперед мовою філософських понять - таких як розвиток, істина, справедливість, свобода і відповідальність - справедливо наголошує І. А. Зязюн. "Найбільшої уваги потребує туризм в аспекті філософської і соціальної обумовленості його як "способу" і як "цінності".

В філософії туризму, безумовно, є і власна історико-філософська традиція. Це насамперед стосується періоду, коли туризм набув самостійного значення як специфічна галузь індустрії, система організації подорожей, інститут гостинності, що, у свою чергу, уможливило появу перших наукових узагальнень такого феномена, як туризм. Але значний інтерес викликає і та література, в якій містяться паративи (оповіді, спогади, спостереження) стародавніх мандрівників, "людини, що подорожує" різних історичних часів. "Становлення історико-філософської традиції осмислення подорожей і мандрівок", справедливо вважає професор М.В. Цюрупа, "повернення до витоків" - важливий концепт філософії і культурології туризму.

Відбиття явища туризму у специфічний філософський спосіб зумовлює те, що філософія туризму виступає як своєрідна соціально-філософська феноменологія. її об'єктом є суспільство як "життєвий світ" людини, як джерело її культурного досвіду, що його вона набуває в результаті комунікативної дії зі світом культури, з досвідом Іншого та Інших (інтерсуб'єктивність та міжсуб'єктна комунікація). Основна ідея феноменології - нерозривність і в той же час взаємна незведеність свідомості і людського буття, особистості і предметного світу, соціуму і духовної культури своєрідно трансформується у філософії туризму. Велике значення у феноменології надається проблемі значення, смислу, інтерпретації. Всі ці проблеми конкретно розв'язуються в туристській практиці, яка дозволяє людині осягнути навколишню дійсність і розшифровувати смислові засади культури.

Філософське осмислення феномена туризму реалізується і завдяки його герменевтичним потенціям. Розуміння і сприйняття цінностей культури, яке здійснюється в туристських подорожах, реалізується через витлумачення, інтерпретацію (герменевтика). Людина, що пізнає, не лише слухає розповіді і спостерігає, а й особисто "розшифровує" зміст пам'яток історії, шедеврів архітектури, "витворів природи", тим самим освоює їх, робить своїм ("привласнення"). Герменевтика є феноменологією людського буття (Dasein), однією із граней якого є мандрівки, подорожі, відвідування, поїздки і походи. За допомогою процедури герменевтичного розкодування культурних символів виявляються об'єктивні, онтологічні параметри людського існування, тобто ті умови, завдяки яким це буття може бути тим, чим воно є. Ці умови є екзистенціалами буття людини, що подорожує. Пізнаючи "світ Іншого", людина водночас уя пляє і осмислює багатоваріантність культурного середовища і туристичного простору, визначає особливості свого існування, порівнює його з життям інших. Порівнювальність, компаративізм, оцінювання та самоідентифікація - важливі світоглядно-філософські риси, які ініціюються туристськими подіями. Внаслідок і цього у людини формується складний етико-психологічний комплекс відчуттів - задоволення і незадоволення, заздрощів і гордощів, радощів та розчарувань тощо.

Тим самим туризм виявляє своє антропологічне значення. Насичений філософським, людиноцентрованим змістом, туризм справляє розвиваючий вплив на особистість як професійного діяча туристської справи, так і на пересічного учасника туристських подій. Вони відчувають себе причетним до створення ноосфери, світу цивілізованого людського єднання, в якому людина є не випадковим чужинцем, а законним жителем або господарем. Звичайно, це усвідомлення, характер відчуттів випадковості чи закономірності перебування у цьому світі великою мірою залежить від суб'єкта туристської дії - функціонера, менеджера чи відвідувача, мандрівника, звичайного туриста, від його життєвого досвіду, культури, освіченості, мотивації діяльності тощо. Звичайно, не можна при цьому не враховувати те, що неабияку роль у туризмі відіграють фінансові можливості як володаря туристських послуг, так і тих, хто їх споживає, - елітарного, ексклюзивного туриста, який подорожує за "альтернативною" програмою, чи учасника туризму соціального, так би мовити, "стереотипного". Але, як свідчить практика, для туриста, який здійснює поїздку з діловими, науковими, культурно-пізнавальними цілями, головним є незабутні враження від зустрічей з історією, культурою та звичаями інших народів і країн, позитивні емоції, як правило, переважають порівняно із незручностями, що нерідко трапляються під час подорожі: "Сотри случайные черты и ты увидишь - мир прекрасен."(0. Блок).[1]

2. Філософські проблеми туризму

Які ж мотиви є в людини, для того, щоб вона в якийсь день зібрала речі та поїхала в інше місце? Одні зв'язують туристські подорожі з новими враженнями, знайомствами і спілкуванням. Інших захоплює сама дорога, рух до раніше невідомого. Для третіх це спосіб, хоча б на певний час втекти з місця, яке людині набридло, яке вона не любить, у якому живе та працює. Інші вирушають у подорож, тому що це «модно», престижно буди подорожуючим. Інші ідуть у світ незайманої, чистої і вічної природи, подалі від «кам'яних джунглів» міст. Люди йдуть, щоб випробувати, перевірити себе, перебороти виникаючі труднощі, втекти від буденності.

Філософський погляд на феномен туризму виявляє в ньому такі проблеми: визначення духовних цінностей, раціонального використання часу людини, раціонального використання природних ресурсів.

Туристська індустрія, з одного боку виступає споживачем певних природно-рекреаційних благ, тим самим призводить до збільшення навантаження на природне середовище, з іншого боку, туризм для підтримки та зростання попиту зацікавлений в збереженні природних ресурсів, пам'яток природи. Тому, при розвитку туристських об'єктів важливо враховувати екологічні ризики та рівень навантаження на навколишнє середовище. Кожна людина повинна розуміти свою відповідальність за збереження природи, тут постає питання екологічного, культурного виховання, економічна проблема розвитку екологічного, безвідходного виробництва, утилізації сміття.

Розповсюдженість туризму має такий наслідок, що все більше місць на нашій планеті стає курортами та туристичними центрами, все менше стає місць, що не є туристичними об'єктами. Туризм є провідником масовості та стандартизації в економічному житті людини, тому поступово спричиняє девальвацію самобутніх національних культур. Насадження стандартів масового туристського ринку, наприклад, «фаст-фуд», розчинює унікальні культурні зразки, тому поспішайте подорожувати. У нашому світі важливо зберегти свою культуру, свої відмінності, при цьому толерантно та із розумінням ставитися до інших світоглядів.

У трансформаційній економіці постає проблема обмеженості часу, який стає новим ресурсом, для кожної людини постає питання ефективного його використання. Також у інформаційному суспільстві поряд з проблемою фізіологічного навантаження є проблема психоемоційного навантаження. Тому важливого значення набуває рекреаційна функція туризму, сутністю якої є зміна місця, оточення, моральний відпочинок, набуття нових вражень та відчуттів.[2]

3. Філософія релігійного туризму Україні

Кінець другого - початок третього тисячоліття увійде в історію людства з нерозв'язаними і навіть подекуди вкрай загостреними етнорелігійними проблемами. Останнім часом світ дедалі глибше поглинається прірвою етнічних і релігійних конфліктів. Релігійний екстремізм, ісламський фундаменталізм загрожують не лише окремим країнам і народам, а стали реальною загрозою світовому миру і міжнародній безпеці.

Етнорелігійні конфлікти спалахують майже на всіх континентах. Криваві зіткнення відбуваються між християнами і мусульманами у ряді країн Азії та Африки (Філіппінах, Індонезії, Замбії, Судані, Сомалі та інших державах), між православними і мусульманами (в Боснії, Герцеговині, Косові, Македонії). Релігійний екстремізм спричиняє напруження і людські жертви в Індії та Пакистані (індуїстсько-ісламські зіткнення). Події у Середній та Центральній Азії (Узбекистан, Таджикистан, Киргизія, Афганістан) і на Кавказі дедалі більше асоціюються з релігійним екстремізмом, базою якого є ісламський фундаменталізм, який уже вписав криваві сторінки в новітню історію таких країн, як Алжир, Єгипет, Ліван та постійно підживлює палестино-ізраїльський конфлікт. Події 23 жовтня 2002 р. у Москві засвідчили, що ісламський фундаменталізм в його екстремістсько-терористичному вияві загрожує всім і в будь-якому місці.

В Україні функціонує демократичне законодавство про свободу совісті та релігійні організації, яке убезпечує українське суспільство від міжконфесійних конфліктів. Поліконфесійність і полі-етнічність України збалансовується низкою законодавчих актів, які відповідають стандартам міжнародного, зокрема європейського, законодавства. Це забезпечує міжконфесійну стабільність, гарантує українське суспільство від будь-яких небажаних етноконфесій-них трансформацій. Україна може слугувати добрим взірцем країни безпечної і привабливої для міжнародного туризму, зокрема релігійного, паломницького туризму.

В Україні здавна приймали паломників в її святих місцях. І українські паломники відвідували святі місця в далеких від неї землях. Це не був туризм у сучасному розумінні цього поліфункціо-нального явища. Але в ньому вже були закладені комунікативні, інформативні, інтегративні, соціальні та інші функції туризму. Доказом цього є паломництво українців до Святої землі, одне з яких знайшло свого літописця в особі Данила Паломника у творі "Житье и хожденье Данила Руськия земли игумена" . Данило Паломник не був першим паломником з Руси-України у Святій землі. У "Печерському Патерику" знаходимо інформацію про українських паломників ще в XI ст. Однак Данило Паломник першим описав своє паломництво, яке здійснив в 1106-1108 pp. Він був ігуменом заможного монастиря, "ішов з великою дружиною" .Описи паломництва він збагачує не лише сакральною інформацією, а й надзвичайно цінним і цікавим матеріалом географічного, історичного, етнографічного змісту, моментами спілкування, які засвідчують повагу приймаючої сторони до "руських паломників", і гордість паломників за "свою Руську землю". Мабуть, за цей патріотизм та свіжий і різнобарвний паломницький колорит "Хождение Данила" було перекладене грецькою, німецькою, французькою мовами .

На українській землі, як засвідчують давні літописи і хроніки, побувало багато подорожуючих зі Сходу і Заходу. їх приваблювала краса української природи, шляхетність душі українського народу, духовна величність Києво-Печерської і Почаївської лавр, Київської Софії, культурних і сакральних пам'яток інших регіонів України.

Україна - багатонаціональна і багатоконфесійна країна, в якій налічується понад 70 різних релігійних течій. Міжконфесійні конфлікти в Україні, які, на жаль, подекуди існують, хоча їх географія і динаміка значно звузилася і впала за останні роки, не переростають (і, будемо сподіватися, не переростуть) в етнорелігійне протистояння. Запорукою цього є послідовна, цілеспрямована державно-церковна політика Української держави, яка ґрунтується на конституційних положеннях і державних правових актах, що відповідають міжнародному праву і захищають свободу совісті, релігійні свободи та права всіх національних меншин, всіх громадян України - як віруючих, так і невіруючих . Це створює сприятливі передумови та можливості для розвитку як вітчизняного, так і міжнародного паломницького туризму в Україні.

В Україні немає виявів релігійного екстремізму, який значно посилився в кінці другого тисячоліття і завдає шкоди міжнаціональним відносинам, співіснуванню різних народів, рас, культур, релігій, зокрема такому дієвому гуманітарному чиннику розвитку й утвердженню цього співіснування, як міжнародний туризм. Останнім часом терористичні акції релігійних екстремістів безпосередньо здійснюються проти туристів і туристських фірм та кампаній (Єгипет, Алжир, Ізраїль, Індія, Пакистан, Близький Схід). У результаті етнічно-релігійних конфліктів цілі країни і регіони закриваються для міжнародного туризму, індустрія туризму в них занепадає, знищується його інфраструктура, а відтак виснажується державний бюджет, знижується життєвий рівень населення (прикладом може слугувати нинішня Югославія).

У різних регіонах України збереглися історично-культурні пам'ятки християнства, ісламу, іудаїзму, караїзму та інших релігій і етносів. Вони притягальні, надто привабливі культурними і сакральними осередками для українців, євреїв, кримських татар, караїмів, кримчаків, інших вихідців з України та їхніх нащадків, які проживають нині за її межами. Останніми роками ці люди здійснюють приватні і неорганізовані паломницькі поїздки до місць, пов'язаних з пам'ятними датами, подіями, визначними особистостями їхнього етноконфесійного минулого.

Про можливу перспективу розвитку туризму, пов'язаного з хасидистським паломництвом необхідно сказати докладніше. Хасидизм як релігійно-містичний рух виник внаслідок розвитку єврейської містики і релігійної філософії у специфічній соціально-економічній, політичній і духовній ситуації України XVIII ст. Засновник цієї течії Бешт (1700-1760) підкреслював, що нерівність, яка існує в світі, не впливає на взаємини між Богом і людиною. Справжній праведник не той, хто хизується своєю вченістю, а той, хто піклується про ближнього. Слугувати Богові треба радісно і самовіддано, і навіть спокута має стати не скорботою за минулим, а радісним актом встановлення душевної гармонії. Хасидизм не послабив очікування Месії, не відкинув жодну із заповідей іудаїзму, але по-новому осмислив їх. Він швидко поширювався і охопив половину світового єврейства. На чолі громад хасидів стали цадики, багато з яких сформувалися як святі і діяли в Україні.

Брацлавські хасиди - послідовники цадика Нахмана Брацлавського (1772-1810), який вважав основою етики іудаїзму простий спосіб життя, самопожертву, відвертість, щирість, безпосередність у молитвах. Найчисленніші громади брацлавських хасидів зареєстровані у Нью-Йорку, Єрусалимі, Бней-Браці та Цфаті (Ізраїль). їхня діяльність координується Всесвітньою радою брацлавських хасидів. Святе місце брацлавських хасидів - могила Нахмана в Умані, яку, згідно з його заповітом, на Рош-Гашана (Новий рік за хасидським календарем) відвідують брацлавські хасиди з усього світу, а їх налічується до 100 тисяч.

Таким чином, Україна безпосередньо пов'язана з хасидизмом, який генетично є духовним продуктом українського єврейства. Цей різновид паломницького туризму не обслуговується в Україні на належному рівні, спричиняє незручності як для тисяч щорічних прочан-хасидів, так і для місцевих жителів. А він може стати істотним каналом наповнення бюджету. Ще в 80-ті роки (за радянської влади) були пропозиції американських і ізраїльських послідовників хасидизму належним чином профінансувати влаштування інфраструктури паломницького туризму хасидів до святих місць в Україні (побудова відповідних аеропортів, шляхів сполучення, готелів тощо). Проте радянська влада проігнорувала цю пропозицію, надавши перевагу ідеологічним розрахункам антирелігійної політики.

Регіонами міжнародного паломницького туризму можуть і повинні стати Прикарпаття та Закарпаття, пов'язані з культурою, пам'ятними місцями народів, споріднених з католицизмом, іудаїзмом, вірменською церквою. Київ, Чернігів, Одеса, Полтава - ці та інші міста є носіями не лише християнської монокультури, а й поліконфесійної культури як у минулому, так і в наші дні. Тут збереглися пам'ятки давньої християнської і навіть дохристиянської - язичницької цивілізації. Низка українських міст обласного і навіть районного підпорядкування (згадаємо тут наше Поділля - Хмельниччину - Вінниччину) - якщо не діючі, то потенційні туристичні маршрути не лише для громадян України, а й для іноземців.

Для розвитку міжнародного прочанського туризму в Україні надзвичайно важливо досягти встановлення та збереження мирного співжиття, спокою, злагоди між усіма етносами і культурами, конфесіями та віруваннями багатонаціональної України. Міжнаціональний і міжконфесійний мир - підґрунтя та запорука успішного розвитку міжнародного туризму в Україні. А це вимагає від українських туристських організацій, спеціалістів туристської індустрії та туристської культури поряд з іншими філософськими та гуманістичними засадами туризмології засвоїти, сповідувати та пропагувати й релігієзнавчі засади, а саме:

- На терені України зустрівся та зімкнувся не лише православний Схід і католицький Захід, а й Схід і Захід у масштабному, геополітичному вимірі. Починаючи з середини XVI ст., від часів Реформації, Україна стає батьківщиною різних протестантських течій - лютеранства, кальвінізму, социніанства, згодом - баптизму, адвентизму, п'ятидесятництва, свідків Єгови, а сьогодні - різних харизматичних течій, неорелігій. Ще раніше на українській землі прижилися іудаїзм та іслам. Отже, нині маємо досить різнобарвну конфесійну карту України. Тут пускають коріння, знаходять прихильників і послідовників нові християнські та нехристиянські течії, відгалуження, групи, іноді досить екзотичні, далекі від національної традиції та культури.

У правовій державі, демократичному суспільстві гарантується вільний світоглядний, віросповідний вибір, якщо він не виходить за межі загальнолюдської етики, не перешкоджає утвердженню сутнісних сил людини, інтелектуальному, моральному розвитку особи, цивілізованому співжиттю громадян.

- Національні культури, конфесійні відмінності, світоглядний плюралізм не повинні (і не можуть) в Україні бути підґрунтям для релігійного екстремізму і етнорелігійної ворожнечі. Бо ж християнська культура, що Грунтується на Євангелії, має спільні корені з культурою іудейською, що грунтується на Торі, та ісламською, яка в Корані увібрала багато сакральних сюжетів Старого та Нового Заповітів Біблії. Всі вони доповнюють одна одну і в багатьох аспектах - не лише провіденціальному й есхатологічному, а й культурологічному й етичному - можуть гармоніювати між собою. Отже, Україна - перспективна, безпечна та приваблива країна для розвитку міжнародного паломницького туризму.

Регіонами активного міжнародного паломницького туризму в Україні можуть бути:

Крим (тут зосереджені пам 'ятки християнства і дохристиянських релігій, іудаїзму, ісламу, караїзму);

Умань, Бердичів, Меджибіж, Тараща, інші міста, пов'язані з історією хасидизму, захоронениям цадиків - святих, глав хасидистських громад, які відвідують щорічно десятки тисяч прочан-ха-сидів з США, Ізраїлю. Хасидизм-духовний феномен українського єврейства, що був своєрідною реакцією на трагічні для євреїв подій Хмельниччини і Коліївщини, може і повинен стати новою сторінкою толерантних християнсько-іудейських, україно-єврейських взаємовідносин;

Галичина, Буковина, Закарпаття - пограниччя латинської і візантійської культури, перехрестя західного і східного християнства; регіон, в якому збереглися "святі місця" католицизму, православ'я, іудаїзму, протестантизму, вірменської церкви, ознайомлення з якими матиме не лише туристсько-пізнавальне, а й насамперед екуменічно-гуманістичне значення;

Низка міст обласного і районного підпорядкування (Вінниччина, Житомирщина, Хмельниччина, Волинь) відтворюють національну і сакральну культуру княжої доби і середньовіччя (українського бароко), співжиття католицького і православного світу; відтворенням багатої героїчної, сакральної, культурної минувшини українського народу може стати кільцевий туристський маршрут Острог - Пересопниця - Берестечко - Володимир-Волинський;

Новим туристським прочитанням славнозвісного твору Олеся Гончара "Собор" може стати туристський маршрут у степову Україну до святинь Запорозької Січі;

Туристське відтворення шляху "від варяг у греки" поверне історичну пам'ять до витоків Київського християнства, до знакових постатей української християнської історії та доленосних подій, пов'язаних із запровадженням християнства, - першої княгині-хрис-тиянки Ольги і рівноапостольного Володимира Великого; Київ, Чернігів, інші міста центральної України в перспективі розвитку міжнародного (та й внутрішнього, загальноукраїнського) туризму можуть і повинні стати, завдяки зосередженням у них істо-рико-культурних і сакральних пам'яток, своєрідним туристським засвоєнням багатої української дохристиянської і християнської культури і духовності.

Туристські маршрути могли б мати орієнтовні привабливі назви:

- Витоки християнської України

- Монастирі України

- Перехрестя східного і західного християнства

- Сакральні пам 'ятки Поділля

- Звитяжний і духовний волинський край

- Шляхами святинь Запорозької Січі

- Культурно-релігійні пам'ятки Криму

- Святі місця хасидизму в Україні

Організація міжнародного паломницького туризму в Україні істотно гальмується наявністю численних проблем, розв'язання яких - справа держави, всіх організацій та установ, причетних до туризму. Серед них зазначимо насамперед наступні невідкладні завдання:

- Інвентаризація і реставрація історико-культурних, сакрально-духовних місць, пам'яток, які приваблюватимуть туристів. Більшість з цих пам 'яток, на жаль, перебуває в занедбаному, непривабливому стані.

- Створення сучасної цивілізаційної інфраструктури міжнародного паломницького туризму (шляхи сполучення, зв'язок, місця відпочинку).

- Підготовка кваліфікованих кадрів (гідів, провідників туристських груп, організаторів туристських маршрутів) із знаннямісторії, культури, релігії, традицій, звичаїв, обрядів України і народів, які в ній проживали, а також іноземних мов.

- З метою докладнішого вивчення перспектив розвитку міжнародного паломницького туризму, уточнення можливих потоків туристів з конкретних країн, їхніх інтересів і запитів, необхідно встановити контакти з культур-аташе посольств цих країн в Україні (США, Канади, Ізраїлю, Ватикану, Німеччини, Польщі, Швеції, Болгарії та ін.), а також з товариствами, асоціаціями, національно-культурними фондами, конфесійними центрами національних меншин в Україні.[3]

туризм послуга паломництво

Висновок

Отже, туристська індустрія виступає важливим чинником та впливовим засобом економічного, соціального розвитку країни, сприяє духовному розвитку людини, розумінню інших культур та народів. Філософія туризму теоретично вмотивовує соціальні, моральні прагнення туризму, стверджує його гуманістичну місію.

Таким чином, навіть побіжний погляд на феномен туризму дає підстави вважати, що його філософське осмислення - філософія туризму-передбачає з'ясування його гносеологічних, соціальних, аксеологічних, духовно-культурних функцій, а також виявлення праксеологічних можливостей. Філософсько-світоглядний підхід до туризму переконує, що цей вид суспільної, групової та індивідуальної діяльності істотно сприяє справі об'єднання людей, комунікації та соціалізації особистостей на основі їх ознайомлення з цінностями вітчизняної та світової культури, опанування і поширення загальнолюдських етичних цінностей у дусі їх розуміння і поваги. В цьому сенсі будь-який (крім сурогатного) туризм є "культурним". Не можна вважати, що культурно-моральною орієнтацією не позначається, скажімо, діловий, бізнесовий або лікувально-оздоровчий туризм. Тому коректною підставою диференціації видів туризму має бути не критерій культури - який відокремлює "культурний туризм" від інших його різновидів як "некультурних", а його змістовно-функціональна мета. "Краса врятує світ" - стверджували мудреці. Ідеалізм цього вірування не раз спростовувався вульгарною прагмою життєвих вчинків, гірким перебігом драматичних історичних подій. Найяскравішим доказом крихкості, взаємопов'язаності сучасного світу, трагічної "влади" в ньому злочинних "випадковостей" і "раптовостей", здатних внести радикальні переміни у світоглядну свідомість, є американська трагедія 11 вересня 2001 року, або російські трагедії 2004 року, які насправді виявилася викликом з боку світового тероризму усьому цивілізованому світові. Звичайно, подібні злочинні акції здатні істотно вплинути на глобальні туристські тенденції. Але будемо сподіватися, що людство здатне приборкати і таку сучасну форму існування соціального зла, як тероризм. Можливо, світ людей стане цивілізованішим саме завдяки туризмові? Люди, що мандрують, не воюють, не вбивають собі подібних, не розбивають наметових містечок протесту. Вони хочуть іншого - відпочити, оздоровитися, пізнати нове і цікаве, духовно розвинутися і вдосконалитися, потоваришувати з іншими людьми. В цьому - життєва філософська істина туризму. Сприяти здійсненню цих бажань, реалізувати можливість безпосередньо і особисто відкривати для себе визначні місця України, Європи, нашої планети взагалі найважливіше завдання відповідального, стійкого, усталеного і загальнодоступного туризму в межах реалізації прав, які належать всім людям.

Зазначені суперечності, негативні тенденції, наявні і приховані (латентні) загрози, притаманні туризмові, а наведений перелік їх можна значно продовжити, також є об'єктом саме філософської уваги. Ось чому планування і впровадження широкомасштабних туристських заходів та й повсякденна туристська практика має здійснюватися не лише фахівцями та експертами галузі, які зосереджують головну увагу на грошових, матеріальних, статистичних аспектах туризму. "Навпаки, в туризмі мають поєднуватися риси мистецтва, філософії, етики і естетики, які об'єднані у загальну концепцію". "Філософія туризму-говорив у своєму виступі на "круглому столі", присвяченому цій темі, професор М.В. Попович, - повинна бути такою ж цікавою і змістовною, як і філософія книги" - це коли думка вільна, людина має можливість фантазувати, мріяти, описувати свої роздуми і висловлювати їх у книгах, наукових розробках" . Розвиток туризму не самоціль, а важливий елемент загальної стратегії соціально-економічного і духовного поступу країни, стратегії, яка покликана забезпечити сталий розвиток суспільства. "Концепція сталого розвитку стосується не лише економічного зростання, соціального прогресу та охорони навколишнього середовища. Вона має також етичний та культурний виміри". У цьому зв'язку особливої уваги потребують духовні, гуманістичні цінності туризму. Філософія туризму теоретично "санкціонує" соціальні, моральні інтенції туризму, стверджуючи тим самим його благородну гуманістичну місію сприяти духовному вдосконаленню суспільства, бути впливовим чинником розвитку особистості.[1.2.3]

Список використаних джерел

1.Електронний ресурс [Філософія туризму] - режим доступу http://tourlib.net/books_ukr/filotur11.htm

2. Електронний ресурс [Філософські проблеми туризму] - режим доступу http://tourlib.net/statti_ukr/didenko.htm

3. Електронний ресурс [Філософські аспекти релігійного туризму України] - режим доступу http://tourlib.net/books_ukr/filotur111.htm

Размещено на Allbest.ru