Фізичне виховання дітей в дошкільних навчальних закладах

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Теорія і методика фізичного виховання дітей дошкільного віку як навчальна дисципліна

1.1 Предмет теорії і методики фізичного виховання дітей дошкільного віку

Теорія фізичного виховання дітей дошкільного віку - це наука про загальні закономірності фізичного виховання та формування особистості дитини. Вона має єдиний зміст та предмет вивчення з загальною теорією фізичного виховання. Однак її спрямованість обумовлена дослідженням різноманітних питань фізичного виховання дитини від народження до шести років і відповідно до цього - виявленням закономірностей управління розвитком дитини в процесі виховання та навчання фізичним вправам.

Вивчаючи особливості кожного вікового періоду, теорія фізичного виховання дошкільників, узагальнюючи наукові дані та практичний досвід, визначає завдання фізичного виховання, доцільні засоби та методи, оптимальні організаційні форми процесу фізичного виховання.

У перші шість років життя фізичне виховання є основою всебічного розвитку дитини. У цей період закладається фундамент здоров'я, нормального фізичного розвитку та виховуються основні риси особистості людини. Тому створення відповідних умов для комплексного вирішення цих завдань завжди було предметом вивчення теорії фізичного виховання дошкільників.

Організм дитини дуже гостро реагує на незначні відхилення від норми в оточуючому її середовищі, що пов'язане з його інтенсивним розвитком та недостатньою функціональною зрілістю окремих органів та систем. Зв'язки між соматичними та психічними процесами у дошкільників більш міцні, ніж у дорослих.

Тому теорія фізичного виховання обов'язково враховує психічні та анатомо-фізіологічні особливості дітей раннього та дошкільного віку, науково обґрунтовуючи засоби та методи фізичної культури дитини.

Вивчаючи та враховуючи закономірності потенціальних можливостей дитини у кожному віковому періоді, теорія фізичного виховання передбачає розроблення найбільш ефективних засобів фізичної культури для дітей від народження до шести років, які систематизуються відповідно до вікових груп у програмах для дошкільних закладів. Потенційні можливості дітей у руховій підготовці з часом збільшуються, змінюються деякі умови фізичного виховання дошкільників (матеріальна база, професійний рівень вихователів та ін.), накопичується фактичний матеріал досліджень, пов'язаних з оптимізацією засобів та організаційних форм з фізичної культури. Тому через певні періоди (5-6 років) удосконалюються та змінюються програми виховання для дошкільних закладів (розділ «Фізична культура»), де реалізуються основні вимоги теорії фізичного виховання щодо всебічного розвитку дітей на сучасному етапі становлення нашого суспільства.

Теорія фізичного виховання постійно займається розробленням змісту всіх організаційних форм фізичної культури від народження до шести років; проведенням масажу, занять з фізкультури, рухливих ігор, ранкової гімнастики та ін. Наукові рекомендації щодо удосконалення цих форм дають змогу вихователям підвищувати їх ефективність у комплексному вирішенні завдань фізичного виховання дітей.

Ця наукова дисципліна постійно розвивається та збагачується новими знаннями та фактичним матеріалом, одержаними під час досліджень різних аспектів фізичного виховання дітей. Дані цих досліджень входять до програм для дитячих садків, навчальних посібників та методичних рекомендацій дошкільним працівникам, що сприяє подальшому удосконаленню системи фізичного виховання дітей.

Фізичне виховання здійснюється в тісному зв'язку з моральним, розумовим, естетичним та трудовим вихованням, тільки за цієї умови воно буде сприяти формуванню всебічно розвиненої дитини.

У процесі фізичного виховання створюються сприятливі умови для засвоєння загальнолюдської моралі і виховання на цій основі стійких звичок поведінки. Під час виконання вправ, проведення рухливих ігор, застосування загартовуючих процедур діти одержують уявлення про певні моральні поняття (чесність, доброзичливість, акуратність та ін.), а також систематично вправ-ллються в їх дотриманні під час спілкування зі своїми однолітками. Емоційна насиченість переважної більшості фізичних вправ посилює їх вплив на формування особистості дитини.

Фізичне виховання здійснюється переважно в колективних формах роботи. Під час занять з фізичної культури, ранкової гімнастики у дітей виховуються почуття колективізму, дисциплінованості, організованості, тобто ті якості, які конче потрібні в майбутньому навчанні або трудовій діяльності людини. Значні досягнення у розвитку фізичних якостей та формуванні рухливих навичок підростаючих поколінь можуть бути непридатні для суспільства і якщо молодь не має міцних позитивних моральних якостей, вона не буде активно намагатися прикласти свої сили на благо суспільства. Таким чином, суспільно корисний ефект фізичного виховання визначається тим, як тісно взаємопов'язані фізичне і моральне виховання.

У процесі фізичного виховання здійснюється розумове виховання дитини. Між ними існує два види зв'язку: безпосередній та опосередкований. Безпосередній зв'язок полягає в тому, що в процесі занять фізкультурою часто виникають рухові пізнавальні ситуації, вирішення яких потребує від дитини певного розумового напруження. Наприклад, виконуючи будь-яке рухове завдання, дитині потрібно продумати, як зробити вправу більш чітко, швидко, що необхідно зробити для виправлення помилок та ін. Все це являє собою певний ланцюг психічних операцій, які передбачають спостереження, узагальнення, прийняття рішення. Специфічність розумової діяльності дитини в процесі виконання фізичних вправ полягає в тісному взаємозв'язку між рухами різних частин тіла та розумовими операціями, діти безперервно порівнюють програму руху з його фактичним виконанням. Внаслідок цього закріплюються усвідомлені зв'язки між м'язовими почуттями, руховим завданням та способом його вирішення. Розумовий розвиток буде відбуватися більш успішно, якщо вихователь створює пізнавальні ситуації, в яких діти мусять приймати правильне рішення і діяти творчо. Наприклад, обрати найдоцільніший спосіб подолання перешкоди (при перелізанні через колоду або лавку), в іграх сюжетного характеру - імітація руху певної тварини або птаха та ін.

Свідоме ставлення дошкільників до запропонованих для виконання рухових дій, їх активність, зацікавленість у процесі навчання, бажання оволодіти рухами якомога краще і швидше допомагають успішному вирішенню завдань фізичного виховання. П.Ф. Лесгафт стверджував, що «між розумовим та фізичним розвитком існує тісний зв'язок... розумовий зріст та розвиток вимагають відповідного розвитку фізичного»¹.

Опосередкований зв'язок фізичного виховання з розумовим полягає в тому, що міцне здоров'я та повноцінний фізичний розвиток обумовлюють загальну високу працездатність організму, швидке пристосування до виконання завдань у розумовій діяльності. Рухова діяльність позитивно впливає на розвиток лобних відділів головного мозку, які відіграють основну роль у здійсненні розумових операцій. Рухи активізують функціонування всіх аналізаторських систем, таким чином, швидше розвиваються органи почуттів. Відомий психолог О.М. Леонтьєв підкреслює, що психіка не просто проявляється в довільних рухах; у певному розумінні рухи формують психіку. Саме рухи здійснюють безпосередній практичний зв'язок дитини з навколишнім світом, і цей зв'язок покладено в основу розвитку її психічних процесів.

Естетичне виховання спрямоване на формування у дітей почуття прекрасного, вмінь оцінювати навколишню дійсність за законами краси. У процесі фізичного виховання розвиваються здібності сприймати, відчувати і правильно розуміти прекрасне у руховій діяльності та поведінці дитини, в її гармонійній будові тіла, стрункій поставі. Естетичний потенціал закладено в самому змісті фізичних вправ. При оволодінні руховими діями діти намагаються виконати їх чітко, виразно, що сприяє вихованню естетичних почуттів. Значно впливає на виховання цих почуттів та суджень навколишнє середовище, у якому проводять ранкову гімнастику та заняття з фізкультури. Чистота та порядок у фізкультурному залі, яскравий та зручний інвентар (м'ячі, обручі, гімнастичні лави, куби тощо), охайний спортивний одяг - все це неодмінні складові прекрасного у фізичному вихованні дошкільників.

Глибокий вплив на емоційні почуття, переживання, смаки справляє застосування у фізичному вихованні таких засобів мистецтва, як музика та танцювальні вправи. Музичний супровід під час виконання ходьби, бігу, загальнорозвиваючих вправ, деяких рухливих ігор підвищує емоційний стан та сприяє більш чіткому виконанню рухів. Танцювальні вправи, що виконуються зі старшими дошкільниками під час занять фізкультурою, сприяють ритмічності рухів, їх виразності, граціозності та формуванню правильної постави. Все це сприяє кращому сприйманню навколишнього середовища і, таким чином, впливає на створення відповідних умов для естетичного виховання дошкільників.

1.2 Зв'язок ТіМетФВ дітей дошкільного віку з іншими дисциплінами

Фізичне виховання тісно пов'язане з трудовим, воно створює необхідні передумови для високопродуктивної праці людини. Технічний прогрес у сфері праці сьогодні не знижує, а певною мірою збільшує необхідність фізичної підготовки до трудової діяльності, хоча і в іншому, ніж раніше, відношенні. У перспективі, як стверджують соціологічні прогнози, підвищуються вимоги до загальної працездатності робітника у переважній більшості професій, які базуються на міцному здоров'ї та нормальному фізичному розвитку людини. У процесі занять фізкультурою поширюються функціональні можливості організму, розвиваються координаційні здібності, окомір, сила, швидкість, витривалість та інші якості, що позитивно впливають на оволодіння трудовими діями.

Під час занять фізкультурою дошкільники (особливо старших груп) виконують нескладні трудові операції: розставляють посібники в залі або на майданчику, допомагають очистити майданчик від снігу (взимку) або листків з дерев та кущів (восени), прибирають інвентар на своє місце та ін. Позитивна оцінка трудової активності дітей з боку вихователя змінює свідомість дітей у необхідності суспільно корисної праці.

Посильна для дошкільників праця не тільки формує у них відповідні трудові навички, вона також розвиває такі фізичні якості, як силу, витривалість, спритність. Все це сприяє поліпшенню фізичного розвитку дітей. Таким чином, якщо фізичне виховання є необхідною основою праці, то праця, в свою чергу, також впливає на фізичний розвиток дитини.

Теорія фізичного виховання дітей належить до суспільних наук. Методологічною основою її є діалектичний матеріалізм. Це дає можливість дошкільним працівникам глибоко аналізувати та об'єктивно оцінювати правильність спрямування своєї діяльності, розробляти оптимальні методи та прийоми навчання фізичним вправам, удосконалювати та використовувати передовий педагогічний досвід з фізичного виховання дітей у дошкільних закладах та в сім'ї.

Наукові уявлення в галузі фізичного виховання спочатку виникають та розвиваються як комплекс різноманітних знань, що належать безпосередньо не тільки до самого процесу фізичного виховання дитини, а й до пов'язаних з ним явищ.

Теорія фізичного виховання має тісний зв'язок з іншими науковими дисциплінами, предметом вивчення яких є дитина. Частина цих наукових дисциплін має гуманітарний характер: загальна педагогіка, дошкільна педагогіка, дитяча психологія, які вивчають засоби, форми та методи педагогічного впливу на дитину, зокрема її психіку. Інші відносять до природничонаукового (біологічного) циклу наук: фізіологія, анатомія, гігієна, педіатрія та ін., які вивчають закономірності біологічного розвитку дітей.

Теорія фізичного виховання дітей узагальнює досягнення інших наук, які мають повне відношення до розуміння загальних закономірностей фізичного виховання підростаючих поколінь.

Зв'язок теорії фізичного виховання з загальною та дошкільною педагогікою зумовлено єдністю мети про всебічне виховання підростаючих поколінь, вона спирається на наукові дані педагогіки про засоби, форми, методи виховання та навчання дітей в реалізації специфічних завдань фізичного виховання. Навчання та виховання - складний процес психічної діяльності педагога та дітей. Досягти оптимальної ефективності у фізичному вихованні можна лише за умов знання вихователем закономірностей розвитку психіки дитини та врахування її особливостей. Процес фізичного виховання спрямовано на формування моральних та вольових якостей дитини, її пам'яті, почуттів та ін., тому він обов'язково використовує знання та наукові рекомендації вікової психології.

Теорія фізичного виховання, спираючись на дані про морфологію і функціональну діяльність дитячого організму, розвивається у тісному зв'язку з біологією, фізіологією, анатомією, гігієною, педіатрією. Зокрема, наукове обґрунтування раціональних вікових норм фізичних навантажень під час виконання вправ у процесі занять фізичною культурою та ранковою гімнастикою, рекомендації щодо застосування різноманітних засобів фізичної культури та ін. обов'язково потребують знань анатомо-фізіологічних особливостей організму дітей різних вікових груп.

Наукове обґрунтування комплексу педагогічних умов, які забезпечують підвищення оздоровчої ефективності різних організаційних форм фізичного виховання, позитивний вплив факторів зовнішнього середовища (повітря, води, променів сонця та ін.) у процесі занять фізкультурою, вимагає врахування наукових даних гігієни дітей раннього та дошкільного віку. Профілактика захворювань дітей, попередження порушень постави та склепіння стоп у дошкільників потребує від педагога певних знань педіатрії.

Кожна з перелічених наукових дисциплін вивчає певну сторону фізичного розвитку дитини. Однак жодна з них не може бути покладена в основу системи цілеспрямованого педагогічного виливу для досягнення кращих результатів у фізичному вихованні дошкільників. Це завдання вирішує теорія фізичного виховання, яка синтезує досягнення інших наук, що мають певне відношення до фізичного виховання дітей.

1.3 Розвиток теорії фізичного виховання дітей дошкільного віку

Фізичне виховання є історично одним з найстародавніших напрямків цілеспрямованого виховного впливу на підростаюче покоління. Становлення теорії фізичного виховання дітей як науки попереджало виникнення практики як соціального явища. Із зародженням культури, науки, ускладненням соціальних відносин між людьми у рабовласницьких державах виникають перші системи суспільного виховання дітей, які обов'язково передбачали всебічний фізичний розвиток підростаючих поколінь.

У філософських судженнях Сократа, Платона, Аристотеля та ін. відмічається необхідність фізичних навантажень для зміцнення здоров'я дитини. Вони підкреслюють, що рухова активність людини у різні періоди її життя замінює будь-які ліки. За висловлюванням Платона (427-347 до н.е.): «Гімнастика є цілюща частина медицини». На його думку ігри дітей повинні спрямовуватися таким чином, щоб вони з раннього віку звикали до способу життя дорослих. Поряд з рухливими іграми вони повинні поступово привчатися до вправ у стрибках, з м'ячем, танців під музику, плавання, щоб «завдяки слабкості тіла в них не було прояву малодушності під час війни або в будь-яких випадках».² Фізична досконалість людини уявлялась йому як особистість, що має певні здібності оволодіти музикою, поезією, філософією.

Досвід, який було накопичено в розвитку фізичних вправ та народних рухливих ігор у період раннього середньовіччя, вплинув на те, що при розробленні своїх педагогічних систем видатні просвітителі різних країн (Я.А. Коменський, Ж.Ж. Руссо, Й.Г. Песталоцці та ін.) обґрунтовували значення фізичного виховання у всебічній підготовці підростаючих поколінь.

Під впливом поглядів утопістів Відродження, а також узагальнюючи особистий досвід, видатний чеський педагог Ян Амос Коменський (1592-1670) дійшов висновку про необхідність застосування фізичного виховання дітей у педагогічному процесі школи та сім'ї. У його працях «Велика дидактика» та «Материнська школа», де розглядалися також питання виховання дітей дошкільного віку, відзначається, що правильно підібрані та дозовані фізичні вправи зміцнюють здоров'я дітей і підвищують їх працездатність. Він рекомендував матерям годувати немовлят материнським молоком та давати дітям, коли вони трохи підростуть, більше гратися та бігати. У педагогіці Коменського роль рухливих ігор та фізичних вправ не обмежувалася лише фізичною підготовкою, вони виконували також важливу функцію як засіб духовного та естетичного виховання особистості дитини.

Про значення фізичного виховання як складової частини всебічного розвитку дітей писав англійський філософ та просвітитель Джон Локк (1632-1704). Відповідно до його теоретичної концепції фізичного виховання було характерне намагання до обґрунтування корисності фізичних вправ для підростаючого покоління. Людині перш за все, на його думку, необхідно дбати про зміцнення здоров'я, постійно доглядати за своїм тілом, систематично виконувати фізичні вправи, мати хороші манери та впевненість у своїх силах. Популярність теорії Д. Локка сприяла введенню фізичного виховання в навчальні заклади Англії у вигляді рухливих ігор, спорту та спортивних ігор.

Жан Жак Руссо (1712-1778) - французький педагог, філософ та просвітитель - у своїй роботі «Еміль, або про виховання» обґрунтував ідею вільного виховання всебічно розвиненої сильної, вмілої та розумної особистості. На його думку, будь-яка суспільна проблема пов'язана з людським злом, а зло, в свою чергу, - від слабкості людини. Це положення можна змінити тільки шляхом виховання загартованого та сильного підростаючого покоління. Чим більше дитина привчається боротися з силами природи, тим більш спритною та сильною вона зростає. Ж.Ж. Руссо був першим, хто вважав за необхідне тренувати у дітей органи почуттів. У своїх педагогічних рекомендаціях він підкреслював важливість розвитку рухової діяльності дитини, спрямованої на подолання різних природних перешкод, таких, як лазіння по деревах, перелізання через стінку, стрибки, плавання. Ж.Ж. Руссо у своїй системі використовував погляди інших прогресивних педагогів. Наприклад, у Д. Локка він взяв принцип любові до фізичної праці, до систематичної рухливості людини, яку слід прищеплювати у дитинстві. Він підтримував погляди Я.А. Коменського про те, що фізичне виховання повинне починатися з перших днів народження дитини. Основою фізичного виховання, на його думку, повинні бути дитячі рухливі ігри та фізичні вправи на свіжому повітрі.

Погляди Ж.Ж. Руссо викликали серед його послідовників значний інтерес. Частина з них, особливо молодь, сприйняла його рекомендації про природний спосіб життя й почала за прикладом первісних людей ходити в шкірах тварин з дубинкою на плечах. Були також батьки, які застосовували жорстку форму загартування: занурювали новонароджених у холодну воду, піддавали різного роду природним випробуванням, виставляли голими на холодний вітер або дощ та ін. Крайності моди на теорію Ж.Ж. Руссо швидко пройшли, однак його погляди про всебічне виховання дитини широко розповсюдились у західноєвропейській педагогіці.

Одним з найбільш відданих послідовників Ж.Ж. Руссо у всебічному вихованні дитини був швейцарський педагог Йоган Генріх Песталоцці (1746--1827). У своїй популярній книзі «Елементарна гімнастика» він згрупував підібрані ним вільні вправи залежно від рухливості суглобів людини (за анатомічною класифікацією). На його думку, природні дії дітей та рухливі ігри являють собою лише вправи суглобів (вправи для голови, ніг, рук, тулуба). Виходячи з цього, вважав Песталоцці, слід крок за кроком домагатися того, що корисно дітям для їх фізичного розвитку. Однак він не вважав систему вільних вправ єдиною для фізичного виховання дітей, а лише «підготовчим засобом», за допомогою якого можна забезпечити нормальне функціонування внутрішніх органів, формування правильної постави та більш швидке опанування складними за координацією рухами (біг на ковзанах, спортивні ігри, танці та ін.).

Наприкінці XVIII сторіччя велику увагу питанням фізичного виховання приділяв відомий філософ та просвітитель України Г.С. Сковорода (1722-1794). У його праці «Благородний Еродій» чітко обґрунтоване положення про те, що діти з перших років життя повинні отримати фізичне виховання, яке «зміцнить їх таким чином, що допоможе краще пізнати науки».

Таким чином, педагоги та філософи ХVІ-ХVIII століття науково обґрунтували та активно пропагували необхідність всебічного розвитку особистості, яка поєднує в собі широку освіченість та фізичну досконалість.

Значний внесок у теорію фізичного виховання дітей зробили лікарі та прогресивні діячі Е.А. Покровський (1838-1895) та Е.М. Дементьєв (1850-1919). Е.А. Покровський написав понад 70 робіт з фізичного виховання. У цікавій книзі «Фізичне виховання дітей у різних народів, переважно Росії» він обґрунтовує положення про те, що від розвитку фізичного виховання дітей та молоді залежить й розвиток загальної культури суспільства. Е.М. Дементьєву належить фундаментальна робота «Гімнастика, або ігри». Серед засобів фізичного виховання він на перше місце ставив рухливі ігри, які є найбільш корисними для дітей.

К.Д. Ушинському (1824-1871) належить пріоритет у новому підході до проблеми виховання дітей. Його ідея зводилася до того, що процесу освіти та виховання дитини повинно передувати всебічне вивчення її. Він неодноразово підкреслював, що в фізичному вихованні необхідно використовувати багатий арсенал народних ігор, найбільш доступних дітям. К.Д. Ушинський був впевнений, що ігри не тільки сприяють фізичному розвитку дітей, а й зміцнюють їх здоров'я.

Великий внесок у розвиток теорії фізичного виховання дітей зробив видатний вчений в галузі анатомії, антропології, педагогіки П.Ф. Лесгафт (1837-1909). У фундаментальній праці «Керівництво з фізичної освіти для дітей шкільного віку» він науково обґрунтував концепцію фізичного виховання людини, яка містила такі положення:

Системи фізичного виховання підпорядковані закономірностям фізіології. Паралельно з розвитком фізіології постійно повинні переглядатися та удосконалюватися фізичні вправи.

Фізичне виховання є необхідним засобом формування гармонійно розвиненої людини. Тільки гармонійно розвинена людина здатна у всіх сферах життя виконати суспільні обов'язки з найбільш економним використанням енергії і в найбільш короткий строк.

Гармонійний розвиток ґрунтується на єдності фізичних та духовних сил людини й відбувається за умови провідної ролі свідомості.

Навчання в фізичному вихованні є, по суті, частковою передачею навчального матеріалу, який накопичено суспільством у ході історії.

Нормальний фізичний розвиток дитини можна досягти тільки за науково обґрунтованою системою «фізичної освіти».

Фізичне виховання є функцією загальної педагогіки. У процесі навчання фізичних вправ більшу увагу слід звертати на поступовість, послідовність, вікові особливості дітей, тобто загальні принципи дидактики.

До нашого часу основи положення теорії фізичного виховання у які розробив П.Ф. Лесгафт, не втратили своєї актуальності. Ідея гармонійного розвитку, необхідність керуватися дидактичними принципами у навчанні дітей фізичних вправ; методика оволодіння рухами свого тіла поетапно - від вивчення правильних форм руху через поступове збільшення напруження до вироблення орієнтування в часі та просторі - повністю перенесені до сучасної системи фізичного виховання дітей.

В.В. Гориневський (1857-1937) - лікар та педагог, послідовник П.Ф. Лесгафта - був автором багатьох праць з питань фізичного виховання, гігієни та загартування дітей. Його методичний посібник «Фізична культура дітей дошкільного віку» був першою публікацією, де розглядалася система засобів фізичного виховання (фізичні вправи, рухливі ігри, загартовуючі процедури), які при систематичному їх застосуванні сприяли зміцненню здоров'я та покращанню фізичного розвитку дітей цього віку.

Про необхідність своєчасного формування моторики у дітей В.В. Гориневський писав: «Готуючи нову зміну моторно активних людей, ми повинні докласти всіх зусиль, щоб своєчасно упередити всі недоліки розвитку, зробити це потрібно в найбільш юному віці, коли моторні навички починають утворюватись, коли пластичність тіла дитини ще дуже велика».³

Відомий спеціаліст у галузі гігієни та фізичного виховання Л.І. Чулицька (1868-1938) експериментально обґрунтувала, що систематичне застосування фізичних вправ у вихованні дітей дозволяє зміцнити здоров'я та покращити психічний розвиток дітей. «Сфера інтелекту, волі і почуття закладається у дитини і починає проявлятися тільки через руховий апарат. Ось чому наше піклування повинне насамперед торкатися моторної сфери».⁴

Вона науково обґрунтувала об'єктивну методику оцінки фізичного розвитку дошкільників, розробила систему загартування дитини від народження до школи.

У розвиток теорії про всебічний розвиток дітей дошкільного віку значний внесок зробила С.Ф. Русова (1856-1940) - засновник національної концепції суспільного дошкільного виховання на Україні. Акцентуючи увагу дошкільних працівників на необхідності фізичного виховання, як складової частини гармонійного розвитку дитини, вона пропонувала у виховному процесі дошкільного закладу ширше застосувати рухливі ігри - універсальний засіб розвитку та виховання дітей.

Значний вплив на розвиток теорії фізичного виховання дошкільників мали ідеї Н.К. Крупської (1869-1939). Розглядаючи фізичну культуру як засіб виховання здорового та міцного покоління, вона підкреслювала виняткове значення рухливих ігор для виховання у дітей товариськості, вміння володіти собою, самостійності та впевненості у своїх силах. «Є дуже багато ігор, які фізично зміцнюють, які розвивають трудові навички, які зміцнюють влучність ока, розвивають швидкість. Ігри, які розвивають спритність, силу, вміння влучати в ціль та інші речі, що мають велике значення для праці, дуже важливо практикувати в наших дошкільних закладах».⁵

М. Монтессорі (1870-1952) - видатний італійський педагог та лікар - вважала, що фізичний та інтелектуальний розвиток дітей здійснюється на основі специфічних законів, у той час як дорослі виховують їх на свій розсуд, чим гальмують природний розвиток дитини. Вона дивилася на дитину як на активну особистість. В будинках дитини, які працювали під керівництвом М. Монтессорі, був встановлений чіткий режим. День починався з виконання гімнастичних вправ, дошкільників вчили граціозно рухатись, у них виховували правильну поставу, формували різноманітні гігієнічні навички, намагалися стимулювати рухову активність дітей у вільний від занять час. У системі М. Монтессорі є певні протиріччя, однак вона не втратила актуальності для суспільного виховання і в наш час.

Значний внесок у розвиток сучасної системи фізичного виховання дошкільників зробив Є.А. Аркін (1873-1948). Його праці з питань анатомії, фізіології, гігієни, загартування дітей користувалися значною популярністю серед дошкільних працівників. Основні вимоги щодо створення режиму дня в дошкільному закладі, добору фізичних вправ для дітей різних вікових груп, застосування загартовуючих процедур та ін. не втратили актуальності й сьогодні.

А.С. Макаренко (1888-1939) - видатний педагог та письменник - розглядав фізичну культуру як один з важливих засобів формування всебічно розвиненої особистості. Він вважав, що мету фізичного виховання не можна зводити тільки до зміцнення здоров'я та розвитку фізичних здібностей дитини, в його процесі в певною мірою вирішуються завдання морального та естетичного виховання. А.С. Макаренко вважав, що заняттям фізичними вправами та спортом потрібно відводити значне місце у житті дітей. Інтерес до систематичних занять фізкультурою та спортом у дитини повинні виховувати батьки. Від того, як вони ставляться до застосування фізичних вправ у побуті, в сім'ї, дотриманні режиму, застосуванні загартовуючих процедур, залежить виховання здорової дитини.

Певний вклад у розвиток теорії фізичного виховання дітей вніс В.О. Сухомлинський (1918-1970), його практичний досвід в організації навчально-виховного процесу з шестирічними дітьми (школа під відкритим небом), рекомендації педагогам та батькам про всебічне виховання дитини отримали широке розповсюдження серед громадськості України. На його думку: «Фізична культура - важливий елемент всебічного, гармонійність розвитку людини. Виховання фізичної культури - це, по-перше, турбота про здоров'я і збереження життя як найвищої цінності, по-друге, система роботи, що забезпечує гармонію фізичного розвитку і духовного життя, багатогранної діяльності людини».⁶

Теоретичні основи формування у дітей навичок в основних рухах розглядалися у 40-50 роках у роботах Е.Г. Леві-Гориневської та Г.І. Бикової. Досліджуючи особливості розвитку ходьби, бігу, стрибків та метань у дітей 3-7 років, Е.Г. Леві-Гориневська обґрунтувала вимоги щодо рухової підготовки дошкільників. Результати її досліджень були покладені в основу програмних вимог тих часів.

Г.І. Бикова розробила методи та прийоми навчання дітей основних рухів, а також методику проведення рухливих ігор з дошкільниками різних вікових груп. Е.Г. Леві-Гориневська і Г.І. Бикова разом з М.О. Метловим та Л.І. Михайловою підготували перший навчальний посібник з методики фізичного виховання дітей дошкільного віку для учнів педагогічних училищ та вихователів дитячих садків. У посібнику було розглянуто основи теорії та методики навчання дітей рухів, проведення рухливих ігор, організацію та зміст різних форм фізичної культури (заняття, ранкова гімнастика та ін.).

У 50-х роках, узагальнюючи результати багаторічних досліджень розвитку дітей від народження до трьох років, під керівництвом Н.М. Аксаріної та М.М. Щелованова були розроблені методичні рекомендації щодо загартування, масажу та застосування вправ у системі фізичного виховання дітей раннього віку. У цей час розробляються системи комплексів ранкової гімнастики (М.О. Метлов, М.К. Шейко), видаються методичні посібники з рухливих ігор (М.М. Контарович, Л.І. Михайлова, Г.І. Бикова, М.К. Шейко), загартування дітей дошкільного віку (Е.Г. Леві-Гориневська та Г.І. Бикова, С.С. Познанська).

Проблеми фізичного виховання дошкільників у цей період вивчаються не тільки педагогами, а й лікарями та психологами. Під керівництвом О.В. Запорожця групою психологів було проведено фундаментальне дослідження розвитку довільних рухів. У його праці «Развитие произвольных движений» (1960) обґрунтовані психологічні закономірності розвитку моторики у дітей.

У 60-х роках питання фізичного виховання дітей вивчалися з різних позицій. М.Ю. Кистяковською було завершено дослідження розвитку рухів у дітей першого року життя. Методика навчання дітей вправ спортивного характеру, плавання (Т.І. Осокіна) та ходьби на лижах (М.П. Голощокіна) була розроблена на основі досліджень та рекомендована дошкільним працівникам. Було обґрунтовано методику навчання технічно складних для дітей рухів (Д.В. Хухлаєва, Т.І. Осокіна, Е.С. Вільчковський).

Наукові пошуки в 70-х роках спрямувалися на розробку оптимізації рухової активності дошкільників (Н.М. Ледовська, Д.М. Шептицький, Г.В. Сендек), розвиток рухових якостей у дітей (Е.М. Вавілова), обґрунтування методики проведення занять з фізичної культури з дітьми раннього та дошкільного віку (С.Я. Лайзене, Е.С. Вільчковський, Й.Й. Рауцкіс). У цей період видаються перші посібники з теорії та методики фізичного виховання дітей раннього та дошкільного віку для студентів педагогічних інститутів (О.В. Кенеман та Д.В. Хухлаєва, Т.І. Дмитренко).

У 80-90-х роках наукові дослідження та методичні розробки присвячувалися обґрунтуванню системи занять з фізичної культури для дітей різних вікових груп, у тому числі на свіжому повітрі цілорічно (О.Г. Аракелян, Л.В. Карманова, Л.І. Пензулаєва), обґрунтуванню методики проведення рухливих ігор різних видів (Т.І. Осокіна, Е.А. Тимофєєва, Е.С. Вільчковський), створенню оптимального рухового режиму в дитячому садку (Т.І. Дмитренко, Н.Ф. Денисенко, В.А. Шишкіна), навчанню дітей грі в баскетбол та футбол (Е.І. Адашкявичене, О.І. Курок), катанню на ковзанах (Л.І. Пустиннікова), удосконаленню основних рухів у дошкільників в природних умовах під час прогулянок (Г.В. Шалигіна) та застосуванню допоміжних вправ у навчанні складних рухових дій (Г.П. Лескова, Н.А. Ноткіна, Т.С. Грядкіна), взаємозв'язку фізичного виховання в дитячому садку та сім'ї (В.Я. Ликова).

Останні роки характеризуються значним збільшенням наукових пошуків у дослідженні різних аспектів фізичного виховання дітей дошкільного віку та випуску відповідної методичної літератури: з навчання дітей вправ та ігор спортивного характеру (Т.І. Осокіна, С.Ф. Цвек, Ю.О. Короп, О.І. Курок) диференційованого підходу в навчанні фізичних вправ (Е.В. Давиденко), впливу фізичних вправ та рухливих ігор на виховання позитивних моральних та вольових якостей у дітей (Е.Ю. Яницька, Н.А. Кіт), застосування ігрового методу в навчанні дітей фізичних вправ (О.Л. Богініч, Г.В. Біленька, А.Я. Волочинський), використання «малих форм» фізичної культури (О.М. Кириченко), мотивації дітей до занять фізкультурою (Л.А. Сварківська), змісту фізичного виховання дітей раннього та дошкільного віку в сім'ї (М.М. Аляб'єва, Е.С. Вільчковський). Наукові дослідження з проблем фізичного виховання та узагальнення передового практичного досвіду покладено в основу розробки нових програм для дошкільних закладів України (розділ «Фізична культура»), які видано в 1992-1993 роках (Малятко, Дитина, Ладусі та ін.).

1.4 Основні поняття теорії фізичного виховання

У теорії і методиці фізичного виховання застосовується специфічний понятійний апарат, розуміння та засвоєння якого обов'язкове для спеціалістів дошкільного виховання. Зміст цих понять не є постійним, він уточнюється та поглиблюється у зв'язку з розвитком науки про фізичне виховання та її практичне застосування.

Фізична культура - частина загальної культури, сукупність матеріальних та духовних цінностей суспільства, які створюються та використовуються ним для фізичної досконалості людини. Вона історично зумовлена і змінюється на кожному новому етапі розвитку суспільства. До матеріальних цінностей належать: спортивні споруди (стадіони, спортивні зали, басейни, фізкультурні майданчики та ін.), фізкультурне обладнання та інвентар, а також рівень фізичної досконалості дитячого та дорослого населення, включаючи їх спортивні досягнення та ін. До духовних цінностей належать соціальні, політичні та практичні досягнення в галузі фізичного виховання.

Фізична культура має багато функцій: нормативну, яка полягає у закріпленні раціональних норм рухової діяльності; інформаційну, яка відображує властивості накопичувати культурну інформацію, бути засобом її розповсюдження та передачі їх від одного покоління до іншого; комунікативну, яка характеризується властивістю сприяти спілкуванню, встановленню міжособистісних контактів; естетичну - задоволення естетичних потреб особистості у красивих рухах, своєму гармонійному фізичному розвитку та ін.; біологічну, яка пов'язана з задоволенням природної потреби людини (особливо дітей) у русі, покращання її фізичного стану та забезпечення високої працездатності організму. Ці функції покладено в основу класифікації видів фізичної культури, яка може бути представлена як базова (загальнорозвиваюча), прикладна та оздоровча фізкультура, спорт.

Фізичне виховання - це організований педагогічний процес, спрямований на морфологічне і функціональне удосконалення організму людини, формування і поліпшення її основних життєво важливих рухових вмінь, навичок і пов'язаних з ними знань. Фізичне виховання в дитячому садку як цілеспрямований педагогічний процес здійснюється всією системою організаційних форм, які передбачено програмою (щоденні заняття фізкультурою, ранкова гімнастика, рухливі ігри та ін.).

Фізичний розвиток - це процес становлення та змін біологічних форм та функцій організму людини під час її індивідуального життя. Він оцінюється рівнем антропометричних та біометричних показників (маса та довжина тіла, окружність грудної клітки та ін.), фізичних якостей (швидкості, спритності, сили, витривалості, гнучкості), показників формування постави (вигинів хребта, відстані між кутами лопаток та ін.).

Фізична підготовка - цим терміном визначають прикладну спрямованість фізичного виховання щодо трудової або іншої діяльності людини (наприклад, фізична підготовка моряка, спортсмена, космонавта та ін.). «Загальна фізична підготовка» - це процес фізичного виховання, що створює загальні передумови для високопродуктивної праці людини. «Спеціальна фізична підготовка» спрямована на підготовку людини до професійної та спортивної діяльності.

Рухова підготовленість - зумовлює рівень розвитку рухових умінь та навичок, фізичних якостей, що задовольняють вимоги спортивної класифікації (для спортсменів), шкільної програми з фізичної культури (для учнів шкіл). Для дітей дошкільного віку розроблені нормативні показники з усіх основних видів фізичних вправ та вимог щодо якості їх виконання, які визначені програмою виховання для дитячих садків.

Фізкультурна освіта - цим терміном визначають рівень знань з фізичного виховання, рухових і гігієнічних вмінь та навичок. Цей термін запровадив П.Ф. Лесгафт, вважаючи, що фізичне виховання має на меті не лише зміцнення фізичних сил людини, а й накопичення нею спеціальних знань, вмінь та навичок.

Фізична досконалість - передбачає міцне здоров'я, гармонійний фізичний розвиток та всебічну фізичну підготовленість людини до життя, праці та захисту Батьківщини. У людей різних професій, статі, віку фізична досконалість має свої специфічні особливості. Кожна історична епоха створює свій ідеал фізичної досконалості людини. Тому що в цьому відображаються умови економічного та соціального життя людей, їхнього світогляду.

Фізичні вправи - це рухи, рухові дії, а також складні види рухової діяльності (рухові та спортивні ігри), які відібрані засобами для вирішення завдань фізичного виховання. Термін «вправа» застосовується також для визначення процесу багаторазового повторення рухових дій.

Рухова діяльність - це діяльність, яка характеризується активністю рухового апарату дитини.

Рухова активність - це основа індивідуального розвитку і життєвого забезпечення організму дитини.

Спорт - це спеціальна діяльність, спрямована на досягнення у якому-небудь виді фізичних вправ найвищих результатів, які виявляються у процесі змагань. Спорт не може існувати без інтенсивної підготовки. Характер її визначається видом спортивної спеціалізації, яка здійснюється на базі загальної фізичної підготовки. У дитячому спорті ця властивість реалізується з акцентом на більш широку та тривалу підготовку.

2. Форми організації занять з фізичного виховання в дошкільних закладах

2.1 Різноманітність форм організації занять з дітьми дошкільного віку

Форми організації фізичного виховання дітей в яслах:

1. Індивідуальні сеанси фізичних вправ і масаж. При повітряних ваннах вихователь виконує з дитиною рухи, чергуючи їх з прийомами масажу, які покращують кровопостачання, а також знижують тонус м'язів згиначів. Використовуються як активні рефлекторні рухи у відповідь на застосовувані дорослим зорові, слухові подразники (маніпуляції іграшками, перекладання дитини в незручну позу і ін), так і пасивні (згинання та розгинання рук, ніг, тулуба).

Сеанс триває близько 10 хв., містить приблизно 12-15 вправ і прийомів масажу.

2. Групове заняття (не більше п'яти-шести дітей) у вигляді вільного переміщення в манеж з іграшками, причому вихователь стимулює до певних дій, даючи відповідні іграшки.

Крім спеціальних форм занять, спонукання до активної рухової діяльності відбувається в іграх, на прогулянці.

До форм організації фізичного виховання дітей 3-6 років, відносяться:

1.Фізкультурні заняття

2.Фізкультурно-оздоровчі заходи в режимі дня:

а) Ранкова гімнастика

б) Фізкультхвилинка

в) Гартуючі процедури у поєднанні з фізичними вправами

г) Фізкультурні паузи

3.Робота з фізичного виховання дітей у повсякденному житті

а) Рухливі ігри

б) Прогулянки та екскурсії

в) Індивідуальна робота з окремими дітьми

г) Самостійні заняття дітей різними видами фізичних вправ

д) Свята, дозвілля, дні здоров'я

Всі ці форми, відповідаючи загальним завданням фізичного виховання і всебічного розвитку дитини, знаходяться у взаємозв'язку, кожна з них має свої спеціальні завдання, що визначають її місце в режимі дня дошкільного закладу.

Співвідношення форм організації фізичного виховання в різних групах дитячого саду визначається освітньо-виховними завданнями. Ранкова гімнастика і фізкультурні заняття проводяться починаючи з першої молодшої у всіх групах, але в кожній вони мають своєрідність по підбору вправ і методикою проведення.

Фізкультхвилинки, що мають переважне значення в старших групах дитячого саду, включаються до заняття і між двома заняттями як момент активного відпочинку і відновлення працездатності дітей. Загартовуючі процедури використовуються у всіх групах. Однак повітряні ванни в русі з поступовим зниженням температури, в приміщенні і на повітрі застосовуються переважно в старших групах. Рухливі ігри і різноманітна самостійна рухова діяльність дітей на повітрі є неодмінним змістом повсякденного дитячого життя у всіх вікових групах.

2.2 Фізкультурні заняття - основна форма організації занять фізичною культурою

Значення і завдання. Фізкультурні заняття - основна форма систематичного навчання дітей фізичним вправам. Спеціальним завданням занять є навчання дітей всіх вікових груп правильним руховим навичкам і розвиток фізичних якостей. Значення занять полягає в систематичному здійсненні взаємопов'язаних оздоровчих, освітніх і виховних завдань, виконання яких забезпечує фізичний розвиток, зміцнення здоров'я дитини, набуття нею правильних рухових навичок, виховання емоційно-позитивного ставлення до фізкультури і спорту, всебічний розвиток її особистості.

Зміст і структура занять. Зміст занять складають фізичні вправи, обумовлені програмою для кожної вікової групи, що виражаються в руховій діяльності дітей. Існуюча в даний час структура передбачає реалізацію на фізкультурних заняттях фізіологічних, психічних і педагогічних закономірностей. Це включення (поступове) дітей в основну діяльність; підтримку працездатності на певному рівні, зниження навантаження, вирівнювання функціонального стану та психологічне налаштування на відпочинок або інший вид занять.

Фізкультурні заняття складаються з трьох взаємопов'язаних частин: вступної (підготовчої), основної та заключної. Для кожної частини заняття однаково важливе значення мають всі завдання - освітні, виховні та оздоровчі. Виконання зазначених завдань забезпечує всебічний вплив на розвиток дітей.

Завдання підготовчої частини полягають у створенні у дітей інтересу й емоційної налаштованості до заняття, перевірки ступеня готовності уваги, уточнення деяких рухових навичок, поступової підготовки організму дитини до більш інтенсивної роботи в основній частині заняття.

З цією метою дітям пропонуються знайомі вправи або їх варіанти, які сприяють вихованню правильної постави, профілактики плоскостопості, що не вимагають багато часу на виконання. До таких вправ відносяться стройові, ходьба і її різновиди, біг з різними завданнями. Закінчується ця частина занять ЗРВ. Тривалість підготовчої частини в молодших групах 3-4 хв., у середній - 4-6 хв., у старшій - 5-10 хв.

В основній частині заняття вирішуються завдання навчання і вдосконалення рухових навичок, розвитку фізичних якостей. Після цього проводиться рухлива гра з правилами, що включає всіх дітей в інтенсивний рух.

З огляду на невелику тривалість оптимальної психічної працездатності дітей, більш важкі завдання ставлять на початку основної частини (наприклад, ознайомлення дітей з новим матеріалом, виконання вправ, що вимагають високої координації). Тривалість основної частини в молодших групах - 8-12 хв., в середній - 12-15 хв., у старших - 15-20 хв.

Заключна частина заняття включає ходьбу інтенсивного темпу з поступовим уповільненням, що сприяє зниженню загальної збудженості і приведення пульсу до норми. Ходьба іноді може бути замінена малорухомою грою, що включає всіх дітей в помірний рух і виключає статичні положення, які протипоказані організму після активних дій. Після цього підводиться підсумок проведеного заняття і діти переходять до іншої діяльності.

Тривалість заключної частини заняття в молодших групах - від 2 до 3 хв., в середній і в старшій - від 3 до 4 хв.

2.3 Фізкультурно-оздоровчі заходи в режимі дня (ранкова гімнастика гімнастика після денного сну, фізкультурні хвилинка та гімнастика після денного сну, фізкультурні хвилинки, фізкультурні паузи)

фізичний виховання дошкільник оздоровчий

Гімнастика після денного сну. Щоденно після денного сну у всіх дошкільних групах проводиться комплекс вправ гігієнічної гімнастики. До нього входять загальнорозвиваючі вправи, які виконувалися вранці, а також вправи з профілактики порушень постави та плоскостопості. Біг на початку гімнастики не пропонують у зв'язку з тим, що організм дітей після вставання з ліжка ще перебуває у стані гальмування й значне фізичне навантаження, яке викликає біг, у цей період не бажане.

При проведенні гімнастики у спальні, де площа не дозволяє дітям виконувати ходьбу та біг, після комплексу загальнорозвиваючих вправ ці рухи виконуються на місці. Тривалість та дозування вправ такі, як і в ранковій гімнастиці.

Якщо гімнастика після денного сну проводиться у груповій кімнаті, то попередньо необхідно звільнити достатню площу: зсунути стільці, провести вологе прибирання, провітрити кімнату. Температура повітря у приміщенні для дітей молодшої та середньої груп може бути в межах +16...+18°С, а старших -- +14...+16°С. Поєднання гігієнічної гімнастики із загартовуванням повітря значно підвищує її оздоровчий вплив на організм дитини.

2. Фізкультурні хвилинки

Дітям дошкільного віку важко провести ціле заняття не рухаючись, тривалий час концентрувати свою увагу на якомусь одному завданні або слухати пояснення навчального матеріалу. Наукові дослідження (М.В. Антропова, Г.П. Лєскова, Н.А. Ноткіна та ін.) свідчать про те, що статичне навантаження є найважчим для дитини.

Тривале сидіння в одній позі і розумове напруження дошкільнят під час занять (за винятком занять з фізичної культури та музичних) призводять до розумової втоми, послаблення уваги, уповільнення току крові та кровопостачання мозку. Стомившись, деякі діти сутулять спину, лягають грудьми на край стола, нахиляють тулуб вліво або вправо. Все це негативно впливає на поставу дошкільнят.

Основні ознаки стомлення дітей, як встановлено у дослідженнях Н.М. Аксариної, такі: порушення нещодавно сформованих вмінь; порушення координації дрібних рухів, уповільнення їх, тривалі відволікання; примітивне маніпулювання (перекладання предметів, що знаходяться на столі; постукування по столу та ін.), підвищена роздратованість, позіхання. Ці ознаки поведінки багатьох дошкільнят є сигналом для вихователя про те, що вони втомилися. Така реакція організму при даному розумовому напруженні може змінюватися процесом гальмування, для якого характерна млявість, діти потягуються, лягають грудьми на стіл та ін.