Розвиток матеріально-технічної бази туризму в Україні. Загальна декларація прав людини ООН 1948 року. Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України
Розвиток туризму і туристсько-рекреаційні ресурси України. Сутність комплексу прав людини відповідно до Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН в 1948 році. Права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну.
| Рубрика | Спорт и туризм |
| Вид | контрольная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 29.04.2013 |
| Размер файла | 31,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Київський Славістичний Університет
Київський інститут Економіки та управління
Кафедра Менеджменту та Туризму
Наукова контрольна робота
з «Історії туризму»
Виконав
Студент 1-го курсу
Факультету «Туризму»
Групи 103
Лащук Марія Ігорівна
Київ-2010
Зміст
1. Подальше зміцнення і розширення матеріально-технічної бази туризму
2. Загальна декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року
3. Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України. «Закон України від 21 січня 1994 року»
Використана література
1. Подальше зміцнення і розширення матеріально-технічної бази туризму
туризм декларація ООН україна
Державна організаційна структура туристських закладів, посилення уваги до розвитку туризму з боку ВЦРПС надали нового імпульсу туристській роботі. Вона стала цілеспрямованішою, підвищились вимоги до змісту туристських подорожей та екскурсій. Оновлювались діючі туристські об'єкти та розпочалося будівництво нових туристських баз у Криму, на Кавказі, в Україні та інших місцях.
Радянська влада піклується також про збереження та примноження туристсько-рекреаційних ресурсів.
Найперший в Україні державний заповідник історико-культурного спрямування було створено в 1921 р. на місці археологічного дослідження давньогрецького міста Ольвія. У 1924 р. його було передано до системи Академії наук.
Серед об'єктів, що стали заповідниками в 20-ті роки, - могила Т.Г. Шевченка на Чернечій горі біля Канева (1925 p.), територія Києво-Печерської лаври (1926 р.), замок-фортеця у Кам'янці-Подільському та монастир босих кармелітів у Бердичеві (1928 p.).
У 1929 р. статус заповідника здобули Кирилівська церква у Києві, колишній замок князів Острозьких у Старокостянтинові, садибно-парковий ансамбль "Олександрія" у Білій Церкві (1922 р.) та "Софіївка" в Умані. Було утворено заповідник у Чернігові зі Спасо-Преображенського, Єлецько-Успенського та Троїцького соборів, заповідник у Новгороді-Сіверському.
Наприкінці 20-х p. p. було розроблено проект і навіть відкрито фінансування на роботи щодо створення державного заповідника "Київський Акрополь", який би об'єднав охорону таких пам'яток, як Софійський собор, Десятинна, Георгіївська та Андріївська церкви, Михайлівський Золотоверхий монастир. На жаль, проект не було реалізовано. Від варварської руйнації було врятовано лише Софійський комплекс, який у 1934 р. все ж набув статусу музею, та Андріївську церкву, якій згодом було надано статусу Києво-Андріївського архітектурно-художнього заповідника.
Вже з перших років свого існування радянська влада вживала заходів щодо перетворення Кримського регіону на "всесоюзну здравницю для трудящих". Невідкладно вирішувались питання охорони природи Криму.
В 1917 р. у Гірському Криму на місці колишнього заказника імператорського полювання (1870 р.) було створено національний заповідник. У 1918 р. Комісаріатом землеробства Республіки Таврида було видано декрет "Про охорону тварин у лісах Криму". 4 квітня 1919 р. було підписано декрет РНК "Про лікувальні місцевості загальнодержавного значення", яким було здійснено націоналізацію курортів.
У грудні 1920 р. В.І. Ленін підписав декрет "Про використання Криму для лікування трудящих". Вже впродовж 1924 р. в Криму відпочили й оздоровились 37 тис. чоловік. У 1925 р. під Ведмідь-горою було відкрито всеросійський санаторний піонерський табір "Артек". У другій половині 30-х p.p. в Україні було зроблено перші кроки щодо створення інфраструктури туризму. У цей період почали діяти будинки туристів і туристські табори в Києві, Трипіллі, Каневі, Дніпропетровську, Запоріжжі. Приділяється увага і розвитку готельного господарства.
Упродовж 1926 - 1932 p.p. у зв'язку зі скрутними соціально-побутовими умовами життя населення готельні фонди здавались під житло робітникам і службовцям. Проте з 1933 р. ситуація почала змінюватись на краще. У великих містах розпочалось будівництво об'єктів соціально-культурного й побутового призначення. Так, у Києві було створено "Київенерго", трест "Водоканал", працювало 18 ринків, було відбудовано і передано за призначенням 10 готелів з інвентарною кількістю кімнат 694 (готелі "Франсуа", "Ермітаж", "Червоний Київ", "Імперіаль", "Інтернаціональ", "Гранд-Отель", "Палас").
З перенесенням у 1934 р. столиці України з Харкова до Києва з'явилися нові можливості для соціально-культурних перетворень у місті. В червні 1935 р. ЦК КП(б)У затвердив склад комісії з планування та реконструкції Києва. В 1935-1940 p.p. в міське господарство було інвестовано 1,3 млрд. крб., що забезпечило його комплексний розвиток. У 1937 р. відбувся Перший з'їзд архітекторів України, який обговорив питання "Про генеральний план реконструкції столиці України". Відповідно до цього плану в столиці з'явились нові магазини (ЦУМ), будинки культури, басейни, готелі ("Москва"). Загалом в СРСР у другій половині 30-х p.p. було створено 165 будинків туриста, 50 турбаз, 12 туристських готелів, 24 стаціонарних табори, 19 туристських притулків та сотні сезонних стоянок і кемпінгів.
2. Загальна декларація прав людини,прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року
10 грудня 1948 р. Генеральна Асамблея ООН ухвалила Загальну декларацію прав людиниДок ООН A/PES/217 А. Текст див.: Права людини. Міжнародні договори України. Декларації. Документи. - К, Наук, думка, 1992. - С. 18-24. яка є узагальнюючим фундаментом для визначення, визнання, реалізації і захисту прав людини. Цей історичний документ має глобальне міжнародне значення і в сучасних умовах. Невеликий за обсягом - лише 30 статей та Преамбула - він становить квінтесенцію сутності комплексу природжених прав людини, необхідних для її гідного духовного і фізичного існування. Одне з головних місць у системі таких прав займає право людини як члена суспільства на соціальне забезпечення.
Згідно зі ст. 22 Декларації кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення і на здійснення необхідних для підтримання її гідності та для вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави. Крім того, кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який необхідний для підтримання здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї, і право на забезпечення у разі безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, старості чи іншого випадку втрати засобів до існування через незалежні від неї обставини. Материнство і дитинство дають право на особливе піклування і допомогу. Всі діти, народжені у шлюбі або поза шлюбом, повинні користуватися однаковим соціальним захистом (ст. 25).
Не зважаючи на те, що Загальна декларація була (і залишається) декларацією і не накладала будь-яких зобов'язань на держави, її значення у справі визнання прав людини у кожній конкретній державі важко переоцінити. Вона вперше сформулювала певні соціальні еталони - соціальні стандарти у сфері прав людини, стала своєрідним взірцем поняття такого соціального явища, як "права людини", "навчальним посібником" у цій справі для країн світу. Генеральна Асамблея ООН ухвалила цей документ як завдання, до якого повинні прагнути всі народи. Відтоді день 10 грудня в усьому світі відзначається як День прав людини. У грудні 1998 р. весь світ відзначав 50-ту річницю прийняття Загальної декларації прав людини як всесвітнє свято. Цей документ заклав основи подальших міжнародних угод - на світовому і регіональному рівнях - у галузі прав людини, зокрема у сфері соціального забезпечення.
Міжнародні пакти - це багатосторонні міжнародні договори, в яких сформульовані норми - соціальні стандарти щодо забезпечення і захисту прав людини та основних свобод, що ґрунтуються на положеннях Загальної декларації прав людини, та закріплені конкретні зобов'язання держав-учасниць щодо додержання і втілення в життя таких норм. Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права був прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН на XXI сесії у 1966 р. (резолюція 2200 А/ХХІ/ від 16 грудня 1966 р.)Текст див.: Права людини. Міжнародні договори України. Декларації. Документи. - К.: Наук, думка, 1992. - С. 24-36, ратифікований УРСР 19 жовтня 1973 р., таким чином, цей документ є частиною національного законодавства.
*Стаття 9 Пакту містить зобов'язання держав, які беруть участь у цьому Пакті, визнавати право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування.
Сім'я як природний і основний осередок суспільства підлягає соціальному захисту, їй мають надаватися якнайширша охорона і допомога, особливо при її утворенні й поки вона відповідає за турботу про несамостійних дітей та їх виховання. Особлива охорона повинна надаватися матерям протягом розумного періоду до і після пологів. Протягом цього періоду працюючим матерям повинна надаватись оплачувана відпустка або відпустка з достатньою допомогою по соціальному забезпеченню (п. 2 ст. 10).
Особливі заходи охорони і допомоги мають вживатися щодо всіх дітей і підлітків без будь-якої дискримінації за ознакою сімейного походження чи за іншою ознакою. Дітей має бути захищено від економічної і соціальної експлуатації (п. 3 ст. 10).
Держави, що беруть участь у цьому Пакті, зобов'язалися визнавати право кожного на достатній життєвий рівень для нього і його сім'ї. Зауважимо, що поняття "прожитковий рівень" за Пактом включає не лише достатнє харчування, одяг і житло, а й неухильне поліпшення умов життя (ст. 11).
Окрім того, Пакт передбачає право кожної людини на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров'я. Для забезпечення повного здійснення цього права держави зобов'язуються вжити необхідних заходів забезпечення скорочення мертвонароджуваності та дитячої смертності й здорового розвитку дитини; поліпшення усіх аспектів гігієни зовнішнього середовища і гігієни праці в промисловості; запобігання і лікування епідемічних, ендемічних, професійних та інших хвороб і боротьби з ними; створення умов, які б забезпечували всім медичну допомогу і медичний догляд у разі хвороби (ст. 12).
Незважаючи на те, що цей Пакт з огляду на його ратифікацію є частиною національного законодавства України, проте його вимоги ще остаточно не упроваджені в юридичну практику. Поняття прожиткового мінімуму не включає такого стандарту, як "неухильне поліпшення умов життя", а стандарти щодо забезпечення усіх громадян медичною допомогою не тільки не поліпшилися з радянських часів, а навпаки, погіршилися.
Стаття 13 Пакту передбачає право кожної людини на освіту, причому повинна бути встановлена задовільна система стипендій і повинні постійно поліпшуватися матеріальні умови викладацького персоналу.
Таким чином, Пакт встановлює обов'язок держави щодо соціального захисту як кожної людини, так і окремих уразливих категорій - дітей, підлітків, жінок-матерів, працівників із сімейними обов'язками тощо.
Пактом встановлено контрольні заходи, зокрема передбачено обов'язок держав, котрі ратифікували цей документ, подання доповіді про вживані ними заходи і про прогрес на шляху до додержання прав, визнаних у цьому Пакті. Україна виконує це зобов'язання, регулярно надсилаючи доповіді Генеральному секретареві ООН, який надсилає їх на розгляд до Економічної і Соціальної Ради (ЕКОСОР).
У 1966 р. ООН прийняла Пакт про громадянські та політичні права, також ратифікований Україною. Серед цих прав передбачено такі соціальні права, як заборона примусової праці й вільне здійснення права на асоціацію, включаючи право на створення профспілок.
Факультативним протоколом до цього Пакту (набрав чинності 23 березня 1976 р.) встановлено процедуру розгляду скарг на порушення державами цього Пакту. Такі скарги, у тому числі індивідуальні, розглядає Комітет у правах людини (Женева). Україна ратифікувала Факультативний протокол, і він набрав для неї чинності 25 жовтня 1991 р.
У Декларації тисячоліття Організації Об'єднаних Націй, ухваленій 8 вересня 2000 р. Генеральною Асамблеєю ООН, серед принципів, котрих мають дотримуватись члени ООН, закріплено такі принципи, як солідарність і спільний обов'язок щодо управління глобальним економічним і соціальним розвитком, викорінення злиденності, захист вразливих верств.
3. Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України. «Закон України від 21 січня 1994 року»
Цей Закон регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері.
Стаття 1. Право громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну.
На громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки. За громадянами України зберігаються на її території майно, кошти, цінні папери та інші цінності, що належать їм на праві приватної власності. Будь-яке обмеження їх громадянських, політичних, соціальних, економічних та інших прав не допускається.
Порядок в'їзду до іноземної держави регулюється законодавством відповідної держави.
Громадянин України ні за яких підстав не може бути обмежений у праві на в'їзд в Україну.
Стаття 2. Документи громадянина України на право виїзду з України і в'їзду в Україну.
Документами, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну та посвідчують особу громадянина України під час перебування за її межами, є:
1. Паспорт громадянина України для виїзду закордон.
2. Проїзний документ дитини.
3. Дипломатичний паспорт.
4. Службовий паспорт.
5. Посвідчення особи моряка.
Положення про зазначені документи затверджуються у встановленому порядку. Ці документи є власністю України і за умови їх належного оформлення є дійсними для виїзду в усі держави світу.
У разі втрати громадянином України документів, зазначених у частині першій цієї статті, документом, що дає право на в'їзд в Україну, є посвідчення особи на повернення в Україну, яке видається закордонними дипломатичними установами. Положення про таке посвідчення затверджується Кабінетом Міністрів України. (Частина третя статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 03.06.2004 р. N 1742-IV).
У передбачених міжнародними договорами України випадках замість документів, зазначених у частині першій цієї статті, для виїзду за кордон можуть використовуватися інші документи.
Стаття 3. Порядок перетинання громадянами України державного кордону України.
Перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.
Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
Стаття 4. Порядок оформлення документів для виїзду громадян України за кордон.
1. Оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон провадиться:
- громадянам України, які постійно проживають в Україні і досягли 18-річного віку,
- за особистим клопотанням про отримання паспорта або через своїх законних представників до органу внутрішніх справ за місцем проживання. У виняткових випадках за наявності вимог держави, до якої здійснюється виїзд, чи вимог міжнародної організації, для участі в заходах якої здійснюється виїзд, а також у разі виїзду на постійне проживання за кордон усиновленої іноземцями дитини - громадянина України паспорт може бути оформлено до досягнення громадянином 18-річного віку; (абзац другий частини першої статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 24.10.2002 р. N 199-IV).
- громадянам України, які постійно проживають, перебувають у довгостроковому відрядженні, на навчанні, стажуванні, працюють за контрактом або перебувають на лікуванні за кордоном і досягли 16-річного віку, - за їх особистим клопотанням про отримання паспорта або через їх законних представників до закордонних дипломатичних установ України. Громадяни України, які постійно проживають за кордоном, можуть звернутися з клопотанням про отримання паспорта також до Міністерства закордонних справ України. Оформлення паспорта громадянам України, які не досягли 16-річного віку, провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків або їх законних представників у разі потреби в самостійному виїзді таких осіб за кордон (абзац третій частини першої статті 4 у редакції Закону України від 03.06.2004 р. N 1742-IV).
Особи, які звертаються за отриманням паспорта, сповіщають дані про себе, відомості про сімейний стан і наявність неповнолітніх дітей та утриманців, про відсутність обставин, що обмежують відповідно до цього Закону право на виїзд за кордон.
Паспорт громадянина України для виїзду за кордон оформляється на період до десяти років з можливістю продовження на такий же термін.
Продовження терміну дії паспорта провадиться у порядку, встановленому для оформлення його видачі.
Абзац сьомий частини першої статті 4 виключено (згідно із Законом України від 03.06.2004 р. N 1742-IV).
2. Оформлення проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі потреби самостійного виїзду неповнолітнього за кордон. У клопотанні зазначаються відомості про дитину, а також про відсутність обставин, що обмежують відповідно до цього Закону право на виїзд за кордон (лише для дітей віком від 14 до 18 років).
За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.
Проїзний документ дитини видається органами внутрішніх справ за місцем проживання (абзац третій частини другої статті 4 у редакції Закону України від 03.06.2004 р. N 1742-IV).
Проїзний документ на дитину оформляється на термін три роки або до досягнення нею 18-річного віку.
Виїзд з України на постійне проживання дітей віком від 14 до 18 років може бути здійснено лише за їх згодою, оформленою письмово і нотаріально засвідченою.
За видачу проїзного документа дитини державне мито не справляється (абзац шостий частини другої статті 4 у редакції Закону України від 03.06.2004 р. N 1742-IV).
3. Оформлення дипломатичного або службового паспорта громадянину України здійснюється консульською службою Міністерства закордонних справ України у встановленому порядку.
За видачу дипломатичного або службового паспорта державне мито і консульський збір не справляються.
4. Оформлення посвідчення особи моряка здійснюється у встановленому законодавством порядку.
За видачу посвідчення особи моряка державне мито не справляється.
Використана література
1. Федорченко В.К., Дьорова Т.А. Історія туризму в Україні.
2. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. -- К. : Юрінком, 1996.
3. Правове регулювання туристичної діяльності в Україні. Збірник нормативно-правових актів. Під заг. ред. проф. В.К. Федорченка.
4. Федорченко В.К., Костюкова О.М., Дьорова Т.А., Олексійко М.М. Історія екскурсійної діяльності в Україні: Навч. посібник. - К.: Кондор, 2004.
5. Федорченко В.К., Мініч І.М. Туристичний словник-довідник: Навчальний посібник. - К.: Дніпро, 2000.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Рекреаційні і туристичні ресурси. Поняття туристичного інтересу. Винятково сприятливі кліматичні умови Південного берега Криму для відпочинку і лікування. Пропускний потенціал півдня України. Організаційні форми та види туризму, поширені на Україні.
реферат [33,4 K], добавлен 02.05.2011Готельне господарство як матеріальна база туризму. Характеристика сучасного стану готельного господарства України. Проблеми, динаміка та тенденції розвитку туристського ринку України. Перспективи розвитку готельного господарства столиці України.
курсовая работа [42,2 K], добавлен 11.01.2011Законодавче регулювання і динаміка розвитку туризму в Україні. Географічного положення, історико-культурні ресурси, архітектурні і сакральні пам’ятки Волині. Аналіз сучасного стану та перспективи розвитку туристично-рекреаційного комплексу регіону.
курсовая работа [55,6 K], добавлен 13.10.2014Оздоровчий потенціал України. Відкриття перших будинків відпочинку та лікувальних центрів. Розвиток туризму на профспілковій основах. Розвиток курортів на Південному узбережжі Криму, грязьових курортів Криму, курортів Прикарпаття та Центральної України.
контрольная работа [24,9 K], добавлен 10.11.2012Характеристика рекреаційних ресурсів України. Рекреаційне законодавство, забезпеченість регіонів Україні рекреаційними ресурсами. Основні рекреаційні регіони та ресурси України. Кримський півострів, Приазовський регіон, Закарпаття та Донецька область.
реферат [27,9 K], добавлен 14.05.2011Сутність міжнародного туризму та його особливості. Види міжнародного туризму в Україні. Основні чинники, що впливають на формування і функціонування туристичного ринку. Дослідження організації туризму провідними міжнародними туристичними фірмами України.
дипломная работа [518,2 K], добавлен 27.03.2013Аналіз туристичного ринку України в сучасних умовах розвитку економіки, основні проблеми та перспективи його розвитку. Чорнобильська зона відчуження як новий туристичний продукт. Рекреаційні ресурси, природні та історико-культурні пам’ятки України.
курсовая работа [61,0 K], добавлен 21.09.2012Регулювання туристської діяльності на міжнародному рівні. Інструменти регулювання міжнародної туристської діяльності. Туристичні відносини України та світу. Туристична сфера України як плацдарм до розвитку національної економіки та міжнародного туризму.
курсовая работа [55,6 K], добавлен 28.03.2014Туристичні ресурси як головні складові розвитку туризму в Україні, їх типологія та класифікація. Характеристика та перелік бальнеологічних, фітолікувальних та пляжних ресурсів. Туристичне районування України: Крим, Карпати, Полісся, Центральна Україна.
курсовая работа [442,0 K], добавлен 18.06.2011Сучасний стан туризму в Іспанії: розвиток транспортної і туристичної інфраструктури. Історико-архітектурні ресурси держави: музеї, галереї та виставки. Природні туристсько-рекреаційні ресурси країни: рельєф, клімат, водні та бальнеологічні ресурси.
курсовая работа [1,8 M], добавлен 27.10.2014Роль групового туризму в Карпатах у функціонуванні рекреаційно-туристичного комплексу України. Особливості природних та історико-культурних ресурсів Карпатського регіону. Соціально-економічні умови розвитку зимового відпочинку на гірськолижних курортах.
курсовая работа [51,5 K], добавлен 11.05.2011Розвиток дитячо-юнацького туризму в Україні. Соціально-економічні рекреаційні ресурси. Специфіка діяльності Харківської обласної станції юних туристів на ринку дитячо-юнацького туризму. Проект програми української школи: навчання туризму й рекреації.
дипломная работа [232,3 K], добавлен 06.11.2011Спрямованість активного туризму на зміцнення здоров'я, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей людини. Проведення спортивних походів різної складності, змагань з техніки спортивного туризму, самодіяльних туристичних подорожей.
реферат [30,2 K], добавлен 21.11.2010Науково-методичні основи розвитку рекреаційних зон туристичного призначення. Мотиваційні аспекти вибору місць туристичного призначення. Гірськолижні курорти України. Стратегія розвитку гірськолижного туризму в Україні.
дипломная работа [73,2 K], добавлен 06.09.2007Вплив розвитку туризму на проблеми управління людськими ресурсами, політику зайнятості та продуктивні сили. Конкурентоспроможність регіонів України з точки зору надання туристичних послуг. Оцінка вкладу внутрішнього туризму в національний дохід країни.
статья [622,3 K], добавлен 20.05.2009Туризм в Україні, його роль у стабілізації української економіки. Підговка кадрів для туризму і готельного господарства в Україні. Упорядкування діяльності в сфері організації туризму, посилення позицій України на міжнародному туристському ринку.
реферат [28,8 K], добавлен 22.11.2010Загальна характеристика туристичних ресурсів України, значення туризму та екскурсій. Культові споруди та монастирські комплекси, місця козацької слави, античні міста північного Причорномор’я, замки і фортеці, перлини садово-паркового мистецтва.
курсовая работа [63,6 K], добавлен 09.11.2011Основні поняття про організацію турів. Туристично-рекреаційні ресурси України. Державне регулювання розвитку туризму в Україні. Організація туристичних послуг турфірмами та тур-агенствами: транспортне забезпечення, харчування та обслуговування в готелях.
курсовая работа [58,1 K], добавлен 21.01.2011Передумови збереження та розвитку рекреаційних ресурсів: природних, соціально-економічних, демографічних. Характеристика територіально-рекреаційних ресурсів. Головні стратегічні напрями подальшого розвитку рекреаційно-туристичного комплексу України.
курсовая работа [226,7 K], добавлен 27.02.2014Готельне господарство як важлива складова туристичної індустрії. Класифікація готелів України відповідно до "Рекомендації про порядок віднесення комунальних готелів України до міжнародної класифікації". Сучасний стан готельного господарства України.
реферат [504,9 K], добавлен 09.04.2013
