Під час формування політики перспективного розвитку рекреаційної індустрії треба виходити з того, що існує ряд об'єктивних і суб'єктивних факторів, які в тій чи іншій мірі визначають реальні умови її реалізації.

Серед факторів суб'єктивного характеру відзначимо два.

1. Основні механізми і норми регулювання відносин в економічному житті, в тому числі і в рекреаційній сфері, будуть формуватись на державному рівні. Отже, можливості регіону в питаннях економічного сприяння розвитку відпочинкової індустрії будуть досить обмежені. Прогрес в тій сфері залежатиме від економічної ситуації в державі, що, з одного боку, фактично нівелює шанси на державну підтримку глобальних ініціатив і проектів, з другого - вимагає підприємницької активності як окремих організацій так і осіб. Тому в найближчі роки виправдає себе варіант окремого - локального розвитку рекреаційного регіону і надання відповідних послуг.

Суб'єктивні обставини, пов'язані з дією внутрішніх і зовнішніх чинників, безумовно, впливатимуть на хід подій і в основному визначатимуть стратегічні орієнтири розвитку рекреаційної індустрії.

Треба рахуватись і з тим, що об'єктивно існують несприятливі фактори, без врахування яких будь-які програми і проекти не принесуть бажаних результатів.

До таких несприятливих факторів можна віднести:

- населення регіону мало підготовлене до рекреаційного підприємництва;

- відсутні стабільні економічні механізми економічного регулювання господарських відносин;

- економічні важелі і стимули розвитку рекреаційної сфери лише формуються;

- соціальна інфраструктура загального призначення (дороги, транспортне сполучення, зв'язок, водопровідного - забезпечення, каналізація, торгівля, громадське харчування) розвинута слабо, рівень сервісу надзвичайно низький;

- відсутність широкого асортименту продуктів харчування, їх низька якість, невідповідність світовим стандартам і нормам;

- не розвинуті сучасні системи інформаційного забезпечення рекреаційного бізнесу, відсутня всеохоплююча реклама;

- дефіцит висококваліфікованих менеджерів у сфері рекреаційного бізнесу;

- загальна культура господарювання невисока;

- деформовані традиції і звичаї народу;

- санітарно-екологічна ситуація в багатьох рекреаційних центрах досить напружена, що знижує попит в зарубіжних партнерах [7, 37]. Окремо треба відзначити політичний фактор, вплив якого на формування попиту і контингент відпочиваючих останнім часом надзвичайно зріс. Рекреаційний бізнес дуже чутливий до політичних катаклізмів. Цей фактор у поєднанні з падінням життєвого рівня населення, ростом цін на путівки і вартості послуг в найближчі роки буде серйозним гальмом розвитку рекреаційної індустрії.

Принциповим моментом формування стратегії розвитку рекреації в регіоні є питання офіційного визнання місця і ролі цієї галузі в економічній структурі, відповідно визначення курсу практичних дій на різних рівнях державної влади. Розрахунки вчених підтверджують, що доцільність прискореного використання рекреаційного потенціалу свідчить про те, що дана галузь повинна стати рівноправною сферою впливу і сприяння органів державної влади, як і будь-яка інша галузь виробництва.

У такому випадку вирішується кардинальне питання - встановлюється баланс інтересів державних і представницьких органів влади, з одного боку, об'єктів, фірм і організацій - з іншого. При цьому завдання перших - установити єдині для всіх правила розвитку, визначати загальну стратегію дій в залежності від кон'юнктури ринку і відповідний режим економічного сприяння діяльності фірм і організацій, встановлювати територіально-екологічні регламенти розвитку.

Державна політика повинна бути спрямована на формування сприятливого ринкового середовища, соціально-ефективного, економічно вигідного і екологічно допустимого для територій розвитку рекреаційного бізнесу.

Наступний принциповий момент - визначення місця і ролі рекреаційної сфери в системі соціально-економічних пріоритетів територіального розвитку: 3 усіх потенційно можливих варіантів заслуговують на увагу два.

Перший - рекреаційна сфера залишається в полі зору державних і представницьких органів влади, розвивається як другорядна галузь соціальної інфраструктури, в основному функціонуючи за залишковим принципом фінансування. Рівень сервісу і обслуговування при цьому визначається фінансовими можливостями колективів, які в умовах економічної кризи обмежені в коштах. Різні форми тиску на органи державної влади можуть дати фрагменті фінансові і ресурсні ін'єкції в ці об'єкти, що не знімає проблему як таку [5, 54].

Отже, на основі досліджених факторів слід висловити думку, що ігри такому підході до справи досягнення світових стандартів рекреаційного обслуговування віддаляється в часі, а значить, ринок послуг звужується, за рахунок росту диспропорцій між існуючим ресурсним потенціалом і ефективністю його використання втрачається пряма економічна вигода для території.

Другий варіант - рекреаційна галузь визнається як пріоритетна сфера перспективного розвитку регіону з чітко визначеною політикою по відношенню до неї і займає відповідне місце на всіх рівнях державного управління, яке через різні форми сприяння стимулює підприємницьку активність у сфері рекреаційного бізнесу. В таких випадках рекреація дала б своєрідний поштовх практичним діям в інших сферах, безпосередньо з нею не пов'язаних.

Очевидно, що стоїть питання вибору цільового орієнтиру, основного критерію формування рекреаційної індустрії. Тут може бути два основні критерії вибору.

Перший - соціальний, коли вся система рекреаційного обслуговування спрямовується на задоволення внутрішніх потреб держави щодо оздоровлення і відпочинку населення. Такий підхід не вписується в пропоновану стратегічну лінію рекреаційного освоєння і відведеному цій галузі місцю в перспективній економічній структурі.

Другий критерій - економічний, коли в основу всіх практичних дій і планів закладаються принципи економічної вигоди як на рівні території, так і на рівні об'єктів рекреаційного господарювання. Виключна орієнтація на прибутковість цієї галузі несе загрозу в першу чергу природному потенціалу, може викликати тимчасовий спалах ділової активності, коли чисто фінансові інтереси домінуватимуть над соціальними цілями території.

Безперечно, що між тими варіантами необхідно вибирати середнє з екологічною безпекою і помірно зростаючими прибутками для регіону і держави.

Виходячи з основних стратегічних завдань і очікуваних результатів, політика перспективного розвитку рекреаційної сфери в регіоні повинна будуватись на наступних основних принципах, а саме:

- організація і формування індустрії відпочинку як специфічного виду товару - рекреаційних послуг, який діє у відповідності до законів ринкової економіки;

- створення багатопрофільних рекреаційних центрів та об'єктів з поєднанням в них оздоровлення, відпочинку, туризму і спорту;

- локалізація лікувально-оздоровчих санаторно-курортних установ і центрів як моно функціональних рекреаційних територій;

- максимальне розширення гами оздоровчих, культурно-пізнавальних, відпочинкових, спортивних і туристичних послуг, які надаються рекреаційними установами;

- пріоритетний розвиток сервісних служб і підвищення комфортності умов на існуючих рекреаційних об'єктах;

- формування рекреаційних центрів середньої і малої місткості у відповідності до природної і соціально-економічної специфіки території;

- стимулювання розміщення рекреаційних об'єктів невеликої місткості з необхідним інфраструктурним забезпеченням поза межами населених пунктів;

- обмеження росту існуючих крупних рекреаційних центрів і забезпечення їх комплексного розвитку без збільшення місткості рекреаційних установ [4, 28].

Прискорення темпів рекреаційного освоєння регіону і активізація ділової активності в цій сфері можуть викликати небажані соціально-економічні процеси і екологічні наслідки. Зокрема, швидкий розвиток подій може привести до надмірного перевантаження території рекреаційними об'єктами, що відіб'ється на економічній вигоді території. Може виникнути проблема виснаження природних ресурсів. Для їх попередження та усунення небажаних наслідків необхідно:

- провести комплексну оцінку ландшафту;

- встановити науково обґрунтовані норми антропогенного навантаження;

- встановити екологічно та соціально-економічно обґрунтовані норми допустимої місткості рекреаційних центрів;

- визначити зони обмеженого розвитку рекреації, резервні території, а також території заповідного фонду, встановити правила та умови їх використання;

- встановити адміністративні та економічні бар'єри з метою недопущення експлуатації рекреаційних об'єктів без відповідних природоохоронних споруд, інженерної підготовки території.

рекреаційний індустрія економічний територіальний

2. Економічне регулювання та структура рекреаційної сфери

- організаційно-правлінські структури [3, 71].

Специфіка рекреаційної сфери обумовлює необхідність поступової реформації форм власності і роздержавлення рекреаційних об'єктів. Першочерговому роздержавленню (мала приватизація) на курортах і в туристичних центрах повинні підлягати підприємства обслуговуючих, сервісних галузей (торгівля, громадське харчування, служби побуту тощо).

Фінансово-економічне регулювання розвитку рекреаційної сфери здійснюється через:

- механізм платежів за використання природних рекреаційних ресурсів;

- ефективну податкову політику;

- систему місцевих зборів (курортний, рекреаційний збір, податок на приватний житловий фонд, який використовується в рекреаційних цілях);

- механізм ціноутворення на рекреаційні послуги;

- інвестиційну політику і кредитування.

Основними джерелами фінансування розвитку рекреаційної індустрії є:

- державні асигнування;

- кошти підприємств, установ, організацій - власників рекреаційних об'єктів;

- кредитні ресурси;

- іноземні інвестиції.

Важливе місце в системі фінансово-економічного регулювання повинні зайняти механізми пільгового кредитування заходів, пов'язаних з розвитком рекреаційної індустрії, гнучка система ціноутворення на рекреаційні послуги.

Взаємовідносини між територіальними органами влади і суб'єктами рекреаційного господарювання повинні будуватись на принципах взаємної вигоди на основі договорів і угод. При цьому владні структури не повинні втручатися у внутрішні справи рекреаційних об'єктів, а ті, в свою чергу, мають дотримуватися встановлених владою законів і нормативів збереження довкілля.

Для реалізації політики розвитку рекреаційної індустрії видається доцільним створення потужної державної компанії з необхідними правами і повноваженнями, в сферу діяльності якої входило б широке коло питань розвитку рекреаційної сфери і об'єктів інфраструктури. Ця компанія, володіючи фінансовими і матеріальними ресурсами, маючи вихід на зовнішній ринок, повинна визначити тактику практичних дій в рамках виробленої стратегії і нести всю повноту відповідальності за її реалізацію.

Створення пропонованої структури абсолютно не виключає функціонування акціонерних товариств, асоціацій, фірм, які, будучи учасниками процесу, діють в межах своїх прав і можливостей.

Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності і активна політика щодо інтеграції України в європейську спільноту, законодавчі гарантії прав зарубіжних партнерів створюють сприятливі передумови для залучення іноземних інвестицій в рекреаційну сферу з поступовим виходом на світовий ринок рекреаційних послуг.

Вважається за доцільне створення спільних лікувально-оздоровчих чи туристичних підприємств з іноземними інвесторами. Внесок української сторони забезпечується вартістю земельних ділянок під забудову і природних ресурсів, які використовуються в процесі експлуатації об'єктів. Внесок зарубіжної сторони - фінансування будівництва і обладнання, інші можливі інвестиції. Прибуток ділиться пропорційно внескам в статутний фонд.

Важливою формою залучення іноземних інвестицій є зони вільного підприємництва рекреаційного профілю. Ними можуть стати обмежені території, де встановлюються особливі економіко-правові, фінансові, кредитні, а також митні умови господарювання вітчизняних і зарубіжних юридичних осіб.

Така форма діяльності змогла б дати значний поштовх розвитку соціальної інфраструктури, забезпечила б приплив вільно конвертованої валюти в місцеві бюджети, збагатила б управлінський досвід і в кінцевому наслідку прискорила вихід на міжнародний ринок рекреаційних послуг.

В нинішніх умовах рекреаційне господарство регіону виходить на початкові рубежі економічного росту. Наприклад, отримані в рекреаційному господарстві Львівської області економічні результати у порівнянні з результатами господарської діяльності в інших галузях не є надто вагомими. Виручка від реалізації рекреаційних послуг склала всього 1,2% валового доходу.

Однак слід врахувати, що рекреаційна діяльність, приплив туристів та курортників дає опосередковану економічну віддачу, а саме:

- фінансові вливання в область;

- збільшення торгового обороту;

- забезпечення зайнятості населення;

- розширення економічних зв'язків з іншими країнами;

- вихід регіону на міжнародний ринок послуг [2, 101].

Висновки