Теорія і методика поетапної підготовки спортсменів (на матеріалі дзюдо)

Значення отриманої інформації велике, тому що питання планування підготовки спортсменів на завершальних етапах підготовки до відповідальних змагань належать до числа таких, що при опитуванні тренерів і спортсменів різних країн, не розголошуються.

Ретроспективний і перспективний прогноз системи змагань на всіх шести вікових етапах підготовки спортсменів забезпечив динамічний ряд коефіцієнтів узагальненої підготовленості в рейтингових балах за віковими етапами підготовки, причому кожному рівню змагань став відповідати свій коефіцієнт узагальненої підготовленості. Результати прогнозування подані в.

Для експертної оцінки використовувалися офіційні таблиці підрахунку рейтингу в Європейській спілці дзюдо при видачі ліцензії на Олімпійські ігри 1996/2000 рр. За мінімально необхідну кількість балів було узято 75 (див. табл.4), що відповідає 7-8 місцям на чемпіонаті світу в рік проведення Олімпійських ігор і дає ліцензію на участь в Олімпіаді.

Ця процедура дозволила скласти таблиці завбачень перспективності спортсменів по виступах на змаганнях серед юних спортсменів (до 18 років), а на основі їх виконати процедуру прогнозування всіх інших педагогічних періодів передбачення спортивного результату.

Кожному рівню змагань на всіх трьох періодах педагогічного передбачення відповідає свій коефіцієнт узагальненої підготовленості. Цей метод прогнозування, заснований на використанні екстраполюючої функції (узагальненої підготовленості), вид і параметри якої підбиралися в процесі ретроспективного і перспективного аналізу вихідного динамічного ряду (системи вікових змагань, оцінених у рейтингових балах), називається в теорії прогностики як прогнозування за функцією з гнучкою структурою (І.В. Бестужев-Лада,1982; В.О. Лісічкин,1978).

Завданням цільової функції поетапної підготовки є визначення поточного (перманентного) значення узагальненої підготовленості в балах у всіх трьох періодах передбачення, що визначається вагомістю змагань даного рівня.

Для визначення точності прогнозу виконувалася процедура верифікації за відбором учасників Олімпійських ігор від Європейської спілки дзюдо. У відборі брали участь 14 вагових категорій (7 жіночих і 7 чоловічих). Обраний нами бар'єр у 75 балів не забезпечив прохідного значення у двох вагових категоріях із 14. Це 63 і 78 кг у жінок.

Таким чином, точність (Х) прогнозу для прохідного балу, рівного 75, складає

X = (12 х 100) / 14 = 86 %.Похибка - 14 %.

При збільшенні прохідного бала до 80 одержимо точність (Х) прогнозу

X = (13 х 100) / 14 = 93 %.Похибка - 7%.

Однак, збільшення точності прогнозу до 93 % вимагає набрати 80 рейтингових балів. А це, у свою чергу, потребує збільшення витрат на проходження кваліфікаційних змагань приблизно в 1,3 - 1,5 раза.

При будь-якому рівні повноти аналізу питання поетапної підготовки спортсменів навряд чи може вважатись задовільним без урахування місця і ролі в науковому дослідженні теорії. Для з'ясування саме цього питання ми і переходимо до підрозділу сьомого “Модель теорії поетапної підготовки спортсменів у спортивних єдиноборствах”.

У першу чергу, в підрозділі подається аналіз таких понять: теорія в широкому значенні слова, теорія у вузькому і спеціальному значенні , теорія спорту, предмет, мета, об'єкт теорії спорту тощо. Аналіз структури і суть цих понять дозволив перейти до теорії поетапної підготовки спортсменів у спортивних єдиноборствах, визначити місце цієї часткової теорії в загальній теорії підготовки спортсменів в Олімпійському спорті (В.М. Платонов,1997).

Під теорією в широкому значенні варто розуміти комплекс поглядів, уявлень, ідей, спрямованих на тлумачення й пояснення якогось явища. Теорія у вузькому і спеціальному значенні є вищою, ніж емпірична форма організації наукового знання, оскільки дає цілісне уявлення про закономірності й суттєві зв'язки визначеної галузі дійсності - об'єкта даної теорії. Віднесення теорії до того або іншого виду визначається обсягом і характером знань, що ставляться до даної галузі, і принципом класифікації. Залежно від предмета, що у них відбитий, можуть бути вироблені математичні, фізичні, біологічні, історичні та інші теорії; за методами вивчення - описові або емпіричні; за логічною структурою, засобом наукового обгрунтування - аксіоматичні, гіпотетико-дедуктивні й інші. Об'єктом теорії спорту є спортивна діяльність, що представляє собою систему організації і проведення як змагань, так і навчально-тренувальних занять і має мету, поряд із зміцненням здоров'я і загального фізичного розвитку людини, - досягнення високих спортивних результатів і перемог у змаганнях. Мета теорії спорту як науки - пізнання, опис, пояснення і завбачення об'єктивних закономірностей, процесів і явищ спортивної діяльності, що складають предмет її вивчення і включають різноманітні аспекти - соціальні, організаційні, методичні, педагогічні, біологічні та ін., з урахуванням тісного взаємозв'язку спорту зі сферою інформації та іншими суміжними галузями. Теорія спорту належить до гіпотетико-дедуктивного (або індуктивно-дедуктивного) виду теорій, що призводить у визначену систему, логічний взаємозв'язок емпіричні положення. На перший план у таких теоріях висуваються нові гіпотези й здійснюється активна переробка експериментального матеріалу (емпіричної інформації) на основі методу сходження - від абстрактного до конкретного. Теорія спорту як система взаємозалежних знань про сукупність предметів і явищ, що належать до сфери спорту, має такі основні функції: методологічну, завбачну, пояснювальну, яка систематизує, синтезує, а також описову і практичну. Теорія спорту - це цілісна система поглядів, що дає уявлення про суттєвість спорту, його закономірності та основні поняття, функціонування в суспільстві, зміст і форму оптимальної побудови спортивної підготовки і змагальної діяльності. Теорія спорту відіграє роль метатеорії стосовно усіх часткових теорій в окремих видах спорту або в окремих сторонах спортивної діяльності, встановлюючи межі, сфери застосування, повноту і несуперечливість окремих теорій та способів введення в них нових понять.

У теорії спорту виділяють такі структурні елементи (В.М. Платонов, 1997 і ін. - доповнене й уточнено нами АГМ):

1. Вихідна емпірична основа - експериментально отримані і відібрані під час експериментів факти спортивної діяльності, що потребують теоретичного пояснення. Факт розглядається як форма фіксації емпіричних знань. Сукупність фактів відбиває емпіричну основу для вираження і висування гіпотез, виявлення закономірностей, формування принципів і т. ін.

2. Вихідна теоретична основа, що включає в себе наступні компоненти:

ідеї - концентрована форма відбитку реальної дійсності, що включає в себе усвідомлення мети, перспективи її подальшого пізнання і практичного перетворення. Ідеї зумовлюють способи синтезу емпіричного і теоретичного знання. Виражаються у вигляді “ключового” слова;

основні принципи - вихідні положення, що виражають найважливіші закономірності, на яких ґрунтується теорія. Принципи варто розглядати як засадові підстави, якими потрібно керуватися в даній галузі знань;

закономірності (як прояв законів) - суттєві зв'язки між факторами, що впливають на спортсмена в тренувальному процесі, ефектами, що виникають у результаті їхнього впливу й умовами їхнього здійснення (Л.П. Матвєєв, 1984). Закономірності встановлюють логічну і прикладну субординацію між загально виховними і спеціальними принципами спортивної діяльності;

гіпотези - можливе судження про нові закономірності та причини зв'язку предметів і явищ у спортивній діяльності. Тому гіпотеза повинна пояснити нові факти і не суперечити раніше отриманим достовірним знанням, повинна носити евристичний характер, завбачити явища, що не спостерігалися раніше, і бути принципово перевіреною.

3. Вихідна логічна основа - поняття, судження та умовивід в теорії спорту, що формулюються як звичайними мовними засобами, так і з використанням загальнонаукової і спеціальної термінології.

4. Власне теоретична частина - сукупність наслідків, виведених із посилань, а також тверджень і доказів.

Теорія спорту побудована з таких елементів, як посилання, припущення, висловлення, що несуть різноманітну інформацію і випливають один з одного. Всі вони взаємопов'язані. При цьому наслідків може бути нескінченна множина. Відправними пунктами або початковими припущеннями теорії є ідеї, принципи, закономірності. З них виводяться всі наслідки і завбачення.

Аналіз змісту і структури загальної теорії підготовки спортсменів в Олімпійському спорті (В.М. Платонов, 1997) дав можливість визначити місце і межі застосування теорії поетапної підготовки спортсменів у спортивних єдиноборствах.

Теорія поетапної підготовки спортсменів у спортивних єдиноборствах за своїм змістом представляє загальну концепцію розвитку спортивної діяльності в спортивних єдиноборствах; за своїм цільовим призначенням - загальний метод пізнання спортивної діяльності в спортивних єдиноборствах; за своїми функціями - практичне керівництво до дій для спортсменів, тренерів та інших спеціалістів у галузі спортивних єдиноборств; за своєю структурою являє собою систему понять, принципів, закономірностей і функцій спорту, які використовуються у спортивних єдиноборствах.

Для моделювання теорії поетапної багаторічної підготовки в спортивних єдиноборствах припустимо, що:

проблема - результат змагання (вище досягнення);

гіпотеза - структура змагальної діяльності (майстерності);

теорія - структура тренувальної діяльності (результат - узагальнена підготовленість спортсменів);

структура - визначене сполучення складових частин цілого; будівля, устрій чого-небудь (БСЕ, Т3, стор.338, 1975).

У цьому випадку модель теорії поетапної підготовки спортсменів у спортивних єдиноборствах буде мати такий вигляд - це теорія побудови такої структури тренувальної діяльності і створення таких показників підготовленості спортсмена-єдиноборця, які б забезпечували показники спортивної майстерності в структурі змагальної діяльності і завбачили б спортивні досягнення у запланованому спортивному результаті.

Виходячи з цього визначення, під моделлю керування поетапною підготовкою спортсменів (із погляду кібернетики) варто розуміти процедуру порівняння показників підготовленості і показників спортивної майстерності, визначення сигналу неузгодженості між ними (?), формування і коректування структури тренування (тренувальної програми) за допомогою керуючого сигналу (?У) або розробку педагогічних впливів із заздалегідь відомим результатом.

Проте для теоретичного вирішення завдання за визначенням оптимального сполучення різноманітних показників підготовленості, що забезпечують пік спортивної форми, необхідно визначити виграшну стратегію поєдинку, тобто вирішити завдання з визначення переможця в поєдинку єдиноборців.

Для розв'язання цієї проблеми здійснювався аналіз структури спортивного поєдинку різними дослідниками (Г.С. Туманян,1998; Г.М. Арзютов,1995; В.Л. Дементьєв, О.Б. Малков,1986 та ін.). В усіх випадках автори виділяють три види стратегії в поєдинку: атакуючу, контр атакуючу, захисну.

Враховуючи виявлену структуру спортивного поєдинку, ми поставили завдання прогнозування переможця в поєдинку двох спортсменів. При цьому як вихідні засади були використані дані, отримані в результаті обстеження змагальної діяльності кращих дзюдоїстів України, Європи і світу. Для вирішення завдання на першому етапі ми застосували методику розрахунків граничних ймовірностей з використанням Марківських ланцюгів (Л.Є. Садовський, О.Л Садовський, 1990). Проте запропонована методика розрахунків виявилася недостатньою для розрахунку в єдиноборствах. Тому нами використовувалися формули повної ймовірності.

З використанням формул повної ймовірності була складена математична модель поєдинку дзюдо. Ця модель виконана у вигляді математичного графа, тобто черга переходів наступних дій заздалегідь регламентована.

Внаслідок стандартної процедури рішення системи 8-ми рівнянь, рівних числу аналізованих станів (станцій), на ЕОМ визначались таки компоненти підготовленості: активність, ефективність, якість, контратака - їхні ймовірні значення Р.

Висновок 1. Найбільшу вагу мають параметри: Реф = Ряк = 35 %,

де Реф - характеризує рівень ефективності організації атаки дзюдоїстами “А і В” і є індикатором рівня “інтелектуальності” спортсмена, показує - наскільки спортсмен співвідносить свої дії з сформованою обстановкою на татамі. Ряк - коефіцієнт якості здійснення кидка в поєдинку дзюдоїстами, який характеризує ступінь володіння спортсменами “А і В” технікою кидка в умовах максимального опору супротивника, а також клас дзюдоїста. Найменшу вагу мають параметри Ракт = 25 %; Рконтр = 5 %. Для порівняння, у найкращих дзюдоїстів світу ці параметри знаходяться у межах: 0,6<Ряк <0,8; 0,07<Рконтр< 0,09.

Висновок 2. Оскільки параметри Реф, Ряк, Ракт, Рконтр залежать не тільки від спортсмена “А” (це випливає із самих визначень), то, маючи деякий статистичний матеріал про вищезгадані параметри суперників, можна з великою ймовірністю прогнозувати результат зустрічі.

Висновок 3. Для того щоб домогтися максимального результату в поєдинку, тренувальний процес повинен бути спрямований, у першу чергу, на реалізацію дій, що атакують (увага при цьому звертається як на доведення початої атаки до оцінки Реф = 35 %, так і на збільшення оцінки за рахунок роботи рук до Ряк=35 %); за високим ступенем активності ведення поєдинку Ракт= 25 %.

Для збереження резервних можливостей організму спортсмена при проходженні багаторічної підготовки був проведений розрахунок інтенсивності й обсягу фізичних навантажень на етапах підготовки спортсменів у спортивних єдиноборствах із позицій технологій, що зберігають здоров'я.

Обсяг навантаження (N) залежить від часу виконання роботи (T) й інтенсивності виконання вправ (I), тобто

N = T x I. (3)

Математично суть поставленої задачі визначається такою формулою

R= f (I, N),(4)

де R - змагальний результат спортсмена (досягнення максимальної працездатності); f - формула зв'язку, що перетворить I, N в R. Загальновідомо, що тренувальний процес можна описати визначеною функцією, яка включає інтенсивність в частоту вправ. Вид функції розподілу може бути встановлений на основі математичного опрацювання тренувальних програм або спортивних щоденників. Практика показала, що для більшості видів спорту кращою формою розподілу ознаки, що варіює, є нормальний розподіл, що часто зустрічається в біології та біометрії

(5)

Рекордне (змагальне) значення може бути показано один раз, тому при xi =1 маємо f (xi) = 1; вирішуючи рівняння (5) за цих умовах, одержуємо явне вираження R через I і N, тобто своєрідну формулу рекорду:

(6)

де aо, a1 - емпіричні константи, що обчисляються методом найменших квадратів за фактичними даними, узятими із програм тренування або щоденників спортсменів. Емпіричні константи відповідають особливостям виду спортивного єдиноборства, організму спортсмена і методам тренування;

xi - інтенсивність, що може бути повторена спортсменом f (xi);

х? - число повторень зазначеного обсягу навантажень;

к - значення варіації ознаки;

N - інтенсивність тренувального навантаження в передзмагальному циклі.

Формула (6) дозволяє вирішити дуже актуальне питання щодо ефективності тренувального процесу. Так, за умов нормальному спортивного режиму тренер може впливати на спортивний результат R при зміні перемінних I і N. Цікаво з'ясувати, яким чином зміна змагального результату DR залежить від зміни інтенсивності DI і обсягу DN навантаження. Передбачається також включення внеску кожного з аргументів формули (6) у спільну зміну змагального результату. Для цього розраховуються часткові похідні для кожної незалежної перемінної. На підставі наближеної рівності повного приросту функції її повному диференціалу ДR ~ DR визначається процес переходу (формування, визначення і т. ін.). Звідси випливає, що зміна інтенсивності сильніше впливає на приріст результату, ніж обсяг навантаження. З формули (6) логічно випливає, що за заданої інтенсивності тренування поліпшення змагального результату за рахунок підвищення обсягу навантаження відбувається зі спадаючою ефективністю. При збільшенні N другий додаток формули (6) прагне до нуля, організм ніби звикає до часто повторюваної роботи однакової інтенсивності. Якщо інтенсивність I змінилася стрибком на розмір ДI у допустимих для даного спортсмена межах, то на підставі наближеної рівності ДR ~ ДI ми очікуємо, що спортсмен повинен вийти на новий рекордний рівень, тобто

Rнов= R стар+ R(7)

Проте новий рекорд встановлюється спортсменом не відразу після стрибкоподібної зміни інтенсивності роботи, а лише після звикання організму до роботи з новою інтенсивністю (I + ДI). Це звикання виражається в тому, що організм поступово починає виконувати роботу з новою інтенсивністю у колишньому (або навіть більшому) обсязі. Звикання - це перехідний процес, що можна описати за допомогою звичайного математичного апарату.

Використовуючи стандартний математичний опис найпростішого перехідного процесу в системах, що самі пристосовуються, до яких належить і організм людини, отримуємо (А.Ф. Кононенко, 1992):

(8)

З формули (8) очевидно, що Rнов залежить від колишнього рівня рекорду і збільшення інтенсивності, є асимптота, до якої прагнуть змагальні можливості організму.

Саме тому збільшення тільки обсягу навантаження N без контролю за інтенсивністю часто призводить до застою спортивного удосконалення спортсмена. Величина ж в формулі (8) є важливою біологічною константою, що залежить від індивідуальності спортсмена, методів тренування. Вона вказує, скільки треба тренувань, щоб досягнутий рекорд поліпшився на 63%, тобто через скільки тренувань поточний рекорд спортсмена буде дорівнювати

R(x) = Rстар + 0,63 DI. (9)

Із загальної теорії перехідних процесів відомо, що

R (2 x) = Rстар + 0,97 DI, (10)

R (3 x) = Rстар + 0,997 DI, (11)

тобто практично маємо R(3x) = Rнов. Подальше збільшення обсягів навантажень N без зміни інтенсивності майже не веде до поліпшення змагального результату. Виконуючи дані багаторічних тренувань, величину ж можливо знайти графічно або з рівняння (8) методом найменших квадратів.

Така математико-статистична модель тренувального процесу дозволяє прогнозувати: 1. Ефективність досягнення необхідного результату при збільшенні обсягу навантаження.

2. Збільшення змагального результату згідно зі збільшенням інтенсивності ДI, оскільки ДRі =ДI.

3. Вихід на новий граничний рівень, тобто встановлення особистого рекорду.

Центральне місце в підрозділі займає тема створення структури і змісту освітянського компоненту теорії поетапної підготовки спортсменів у спортивних єдиноборствах.

Розрахунок різноманіття техніки дзюдо починався з вибору і опису всіх положень боротьби:

1.У стійці (обидва борці торкаються килима тільки ступнями).

2.Напівстоячи (один у стійці, другий навколішки).

3.Напівлежачи (один у стійці, другий лежить на спині, животі).

4.У партері (обидва навколішки або животі).

5.Лежачи (один на спині, інший поверх спиною, грудьми).

Відповідно до японської системи навчання техніці дзюдо за п'ятьма принципами Гокио кидки виконуються 7-ма частинами тіла у 8-ми напрямках руху. Новим технічним рухом будемо вважати рух, у якому є елемент новизни (напрямок, частина тіла, що не повторює сукупність, яка складає техніку елементів). Тоді обсяг техніки можна розрахувати за допомогою формул комбінаторики:

Аnm= m(m-1)(m-2)…[m-(n-1)], (12)

де А- кількість різноманітних розміщень (комбінацій) частин тіла і напрямків кидків; m - кількість напрямків кидків (m = 8); n - кількість частин тіла, за допомогою яких виконуються кидки (n=7).

Отже, кількість кидків, що можна якось розрізняти між собою, складає

А7по8= 8(8-1 )(8-2)... [8- (7-1)] = 8*7*6*5*4*3*2= 40320 кидків.

Тренуючись чотири рази на тиждень на татамі і виконуючи по 150 повних кидків за одне тренування в залі, одержимо таку статистику освоєння всієї сукупності техніки кидків із стійки (визначимо рівень освоєння рухового досвіду - 250-300 спроб до рівня “знання”):

1) загальна кількість спроб повторень, необхідних для вивчення 40320 кидків із стійки дорівнює 40320 х 300 = 12096000 кидків;

2) за місяць можна виконати - 4 х 4 х 150 = 2400 кидків;

3) за рік (без канікул) - 12 х 2400 = 28800 кидків;

4) на освоєння 12 096 000 кидків на рівні “знання” (освоєння просторового параметра руху) необхідно 420 років життя (це без навчання техніці в боротьбі лежачи!).

Навіть, збільшивши ефективність навчання в 10 разів, ми одержимо - 42 роки, що теж не реально з огляду на середньостатистичну тривалість життя людини - 72 - 75 років. Де ж вихід? Вирішення проблеми можна шукати в декількох напрямках: а) удосконаленні існуючої методики навчання; б) навчанні єдиноборству з використанням методики постановки “коронної техніки” змагальної і т. ін. Один із варіантів вирішення поставленої проблеми поданий у даній роботі.

Таким чином, весь виявлений обсяг техніки можна умовно розбити на такі групи

Значна частина в роботи присвячена проблемі кадрів. Серед факторів розвитку концепції поетапної підготовки спортсменів у спортивних єдиноборствах першорядне значення практично падає на фактор “педагогічні кадри”. Доведено численними даними, що при наявності обдарованих тренерів-викладачів багато інших (негативних для підготовки) факторів відпадають. Фактор “кадри” розглянутий у двох аспектах: 1) методика відбору студентів, здатних до тренерської діяльності; 2) вимоги до програми навчання студентів.

Завершуючи роботу, що подається, й узагальнюючи дослідження, зробимо ряд висновків.

Теорія поетапної підготовки спортсменів це:

- у широкому розумінні - комплекс поглядів, уявлень, ідей, спрямованих на тлумачення і пояснення явища “поетапна багаторічна підготовка”;

- найбільш розроблена форма наукового обгрунтування і програмування практичної діяльності всіх учасників багаторічної підготовки (спортсменів, тренерів, медперсоналу, офіційних осіб, спонсорів і т. п.);

- у вузькому і спеціальному розумінні як вища, найбільш розвинена форма організації наукового знання, що дає цілісне уявлення про закономірності та істотні зв'язки поетапної багаторічної підготовки спортсменів у спортивних єдиноборствах.

При цьому теорія поетапної підготовки спортсменів не обмежується узагальненням досвіду практичної діяльності і перенесенням його на нові ситуації, а пов'язана з творчою переробкою нового досвіду, завдяки чому теорія відкриває нові перспективи перед практикою, розширює її горизонти, виконує функцію передбачення майбутнього.

Експериментальна перевірка гіпотези дослідження, що потребує довгих лонгітюдних досліджень (довжиною 24 роки - тривалість шести 4-річних етапів підготовки), принципово можлива. Гіпотеза, висунута в роботі, пройшла часткову експериментальну перевірку, і наукове дослідження завершується викладом “Теорії поетапної підготовки спортсменів у спортивних єдиноборствах”.

Висновки

1. У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і досягнуто нове вирішення наукової проблеми, що знайшло свій вигляд у створенні теорії і методики поетапної підготовки спортсменів у спортивних єдиноборствах. Аналіз існуючих вітчизняних і зарубіжних систем багаторічної підготовки, показав, що в теорії і методиці спортивних єдиноборств йде постійний процес пошуку і зміни різноманітних точок зору, гіпотез, теорій щодо системи багаторічної підготовки спортсменів. Нині відсутнє вирішення ряду проблемних питань (в дзюдо), а саме, бракує:

- теоретичного обґрунтування концепції поетапної багаторічної підготовки, що задовольняло б запити сучасного олімпійського і професійного спорту;

- методології дослідження і проектування структури багаторічної підготовки;

- методики відбору і підготовки кадрів, яка б відповідала запропонованій концепції і новій парадигмі мислення.

2. Дані проблемні питання вирішені на основі створення концепції системи багаторічної підготовки в спортивних єдиноборствах, що забезпечує біологічно оптимальний термін підготовки і використання цільової функції, котрою виступає комплексна підготовленість, через оптимальне керування якою досягається прогнозований спортивний результат, що забезпечує виграш трьох золотих олімпійських медалей.

Цільова функція підготовки забезпечує участь у трьох олімпійських іграх у часовому інтервалі від 22 до 32 років. Мінімальне співвідношення часу попередньої підготовки і часу участі в змаганнях вищого рівня 1:2.

У структурі концепції є також модель формування індивідуальної спрямованості та методологія, що забезпечує науковий супровід (моніторинг) моделі.

Модель багаторічної підготовки в спортивних єдиноборствах включає шість чотирирічних етапів підготовки з 8 до 32 років. З огляду на технічну складність дзюдо як виду спорту і важливість фундаментальної поглибленої базової підготовки, два початкових етапи підготовки мають високий рівень пропрацьованності (випущена державна програма для ДЮСШ, розроблена і впроваджена система підвищення кваліфікації спортсменів і тренерів за кольоровими поясами "КЮ" і "ДАНами").

Як базовий компонент методології багаторічної підготовки розроблено та застосовано теорію наукового передбачення спортивного майбутнього.

Для технологічного забезпечення моніторингу модель розбита на три педагогічні періоди передбачення спортивного майбутнього:

- період завбачення перспективності спортсмена за результатами виступів у змаганнях серед юнаків, кадетів і молоді. Тривалість цього періоду 10 років (з 8 до 18 років);

- період передбачення тенденцій спортивного зросту (переходу від змагань серед молоді до змагань серед дорослих). Тривалість цього перехідного періоду (буферної зони) 4 року (з 18 до 22 років). Це найбільш проблемна галузь у практиці світового спорту;

- період прогнозування результату виступів в Олімпійських іграх. Тривалість цього періоду 10 років (з 22 до 32 років).

3. Структура апарату теорії наукового передбачення спортивного майбутнього включає завбачення, прогнозування, планування, моделювання й антиципацію.

Завбачення з великим часовим проміжком (до 24 років і більше) якісно визначає майбутню подію. Під якісною характеристикою завбачення розуміється така певність предмета або явища, зміна якої викликає корінну зміну цього предмета або явища (участь або пропуск змагань).

Завбачення виконує головну роль у структурі передбачення, визначаючи весь вихід процедури передбачення залежно від достатності своєї підстави. Для основ завбачення розроблена рейтингова система участі спортсменів у змаганнях. Залежно від кількості балів, що лежать в основах завбачень, вони можуть бути розділені на чотири групи:

Слабка підстава - містить проблемне знання, що забезпечує завбачення здійснення події з можливістю не більше 25% (Р> 0,05). Участь у відборі на змагання (0 - 50 балів).

Середня підстава - містить гіпотетичне знання, що забезпечує завбачення здійснення події з можливістю не більше 50% (Р> 0,05). Спортсмен може потрапити в команду (50 - 75 балів).

Сильна підстава (1-місце на Чемпіонаті Європи в рік проведення Олімпіади) - утримує знання у формі закономірності, що забезпечує завбачення здійснення події з можливістю до 95% (Р<0,05). Визначено закономірність або знайдено тенденцію в розвитку події (забезпечує ліцензію для участі в Олімпійських іграх - від 75 до 160 балів).

Дуже сильна підстава (влучення у вісімку на чемпіонаті світу - завойована ліцензія для участі в Олімпійських іграх за рік до старту): утримує знання у формі закону відбору на змагання, що забезпечує завбачення здійснення події з можливістю до 99% (Р<0,01). Виведений закон відбору на Олімпійський турнір - 240 і більше балів.

Прогнозування визначає майбутня подія кількісно зі зменшенням тимчасового попередження (до 8 років). Під кількісною характеристикою прогнозування розуміється така певність, зміни якої до відомого моменту не змінюють докорінно предмет (прогнозування сторін підготовленості до змагання).

Стадія планування (до 10 років) виступає як дійова частина досягнення якісних і кількісних показників очікуваної події (тобто спортивного результату вищого гатунку).

Модель є результатом планування, моделювання - це процес переходу від одного плану (моделі) до іншого.

Антиципація реалізує всі властивості передбачення безпосередньо перед переходом майбутньої події в теперішню. Форма передбачення - "антиципація" - розкривається в результаті накопичення великого рухового досвіду боротьби. Цей момент відбувається стрибкоподібно, що якісно змінює почерк єдиноборця в поєдинку. Найбільш чітко він проявляється після 10-ти років тренування.

4. Принципи наукового керування (передбачення), прийняті для вирішення практичних завдань спортивного єдиноборства в кожному конкретному випадку, такі:

- принцип найближчого шляху: та теорія краща, що веде до перемоги найкоротшим шляхом;

- принцип мінімуму в засобах для досягнення максимуму в результатах;

- принцип ефективності завбачення: ефективність завбачення є тим вищою, чим точніше збігається уявна конструкція майбутньої події з самою подією;

- принцип переваги: слід жертвувати однією максимальною умовою заради реально можливої іншої (наприклад, точністю за рахунок простоти, простотою за рахунок точності, глибиною проникнення в невідоме за рахунок точності та простоти і т. ін.).

Ефективність наукового передбачення в найбільш загальному вигляді можна подати як функцію чотирьох перемінних:

F = f (i, е, м, t),

Для оптимального прогнозування тренувального процесу на етапах багаторічної підготовки необхідно закладати параметри виграшної стратегії поєдинку, що базуються на таких висновках (100 %-на можливість здійснення події Р взята за 1):

- ефективність нападу спортсмена "А" Реф = 0,63;

- якість нападу спортсмена "А" Ряк = 0,63;

- активність ведення поєдинку спортсмена "А" Ракт = 0,45;

- частота пасивної контратаки дорівнює Рконт = 0,09.

8. Прогнозована модель цільової підготовки чемпіона Олімпійських ігор включає такі параметри:

- рівень технічної майстерності. Дзюдоїст повинен мати у своєму арсеналі від 4-х до 6-ти кидків у стійці, пов'язаних у 2-3 комбінації, що покривають 4 тактичних квадранти; у середньому 2 атаки в боротьбі лежачи, і вміти захищатися від основних 5-ти груп кидків Гокіо;

- рівень фізичної підготовки повинен дозволяти дзюдоїсту реалізувати свою технічну майстерність при ЧСС 160-210 уд/хв протягом 5 хвилин;

- рівень психологічної підготовки повинен забезпечити володіння у плані внутрішнього мовлення формулою ОБС (оптимального бойового стану).

9. Методика відбору і підготовки кадрів, готових реалізувати запропоновану концепцію багаторічної підготовки, грунтується на впровадженні в практику державної програми 2-х етапної підготовки за кольоровими поясами (учнівські звання КЮ) і системи кваліфікації спеціалістів дзюдо за ступенями майстерності (ДАНи) і розробки навчальних програм для факультетів фізичного виховання вищих навчальних закладів. Запропоновані заходи дозволяють підвищити ефективність вибору варіантів підготовки і побудови тренувального процесу з урахуванням індивідуальних темпів біологічного розвитку. Запропоновані методики затверджені Європейською спілкою дзюдо і Міжнародним інститутом дзюдо "КОДОКАН".

10. Методика прогнозу зайнятого місця на майбутніх змаганнях базується на виконанні завбачення із сильної або дуже сильної підстави. Такою підставою для завбачення є рейтингова таблиця виступів спортсмена на попередніх змаганнях.

Для видів спортивних єдиноборств прогнозування результатів виступів на Олімпійських іграх (дзюдо, греко-римська боротьба, вільна боротьба, бокс, фехтування - у порядку черговості) має такий вигляд:

11. Створено модель переможця і призерів Олімпійських ігор, яка відрізняється в 1,8 раза більшою точністю порівняно з існуючими аналогами.

Ми усвідомлюємо, що виконане дослідження та зроблені з нього висновки - це лише перший крок у розв'язанні проблеми багаторічної підготовки спортсменів - олімпійців. Розуміючи складність проблеми, ми не претендуємо на вичерпність висновків. До перспективних напрямів подальших досліджень відносимо вивчення впливу річних змагань різного рівня на формування загальної підготовленості спортсмена та успішність виступів в головних змаганнях року, розробку наукових понять стосовно поетапної підготовки спортсменів, виявлення можливостей змагальної діяльності як фактора збереження адаптаційних резервів спортсмена, дослідження психофізіологічних основ розрахунку прогностичних оцінок щодо механізму слідових явищ після тренувальних навантажень.

Тема поетапної підготовки спортсменів до змагальної діяльності не вичерпала себе також у методичному аспекті, потребує подальшого методичного забезпечення процес індивідуалізації поетапної підготовки спортсменів.