Базова технічна підготовка гімнастів на перекладині

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський державний інститут фізичної культури

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук з фізичного виховання і спорту

24.00.01 - Олімпійський і професійний спорт

Базова технічна підготовка гімнастів на перекладині

Райтер Роман Іванович

Львів - 2002

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано у Львівській комерційній академії Центральної спілки споживчих товариствУкраїни.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, доцент Славік Микола Іванович, Львівський державний інститут фізичної культури, завідувач кафедри теорії і методики гімнастики.

Офіційні опоненти: доктор біологічних наук, професор Мицкан Богдан Михайлович, Прикарпатський університет ім. Василя Ммихайловича Стефаника, завідувач кафедри теорії і методики фізичної культури і спорту;

кандидат педагогічних наук, доцент Худолій Олег Миколайович, Харківський державний педагогічний університет ім. Григорія Федоровича Сковороди.

Провідна установа: Національний університет фізичного виховання і спорту України, кафедра теорії і методики гімнастики, Державний комітет України з питань фізичної культури і спорту, м. Київ.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.М. Вацеба загальна характеристика роботи

Анотація

гімнаст поперечина маховий вправа

Райтер Р.І. Базова технічна підготовка гімнастів на перекладині. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з фізичного виховання і спорту за спеціальністю 24.00.01 Олімпійський і професійний спорт. Львівський державний інститут фізичної культури, Львів, 2002 рік.

Дисертаційну роботу присв?ячено проблемі технічної підготовки юних гімнастів.

Узагальнено та проаналізовано досвід теорії і практики юнацького спорту з питань підвищення ефективності процесу навчання техніці сучасних складних махових вправ на поперечині. У роботі шляхом біомеханічного і системно-структурного аналізу кіноматеріалів махових вправ на поперечині досліджені їх розповсюджені форми і визначені раціональні варіанти. Розкрито основні механізми згинально-розгинальних рухів у плечових і кульшових суглобах і виявлені їхні оптимальні варіанти. Визначені універсально-видові та індивідуально-видові локальні компоненти махових вправ, які складають об?ємний матеріал базової технічної підготовки гімнастів на поперечині. Розроблено і обгрунтовано методику навчання маховим вправам, сконструйовано тренажерні пристрої, підібрано комплекс спеціально підготовчих і підвідних вправ для правильного формування рухових навичок і прискорення процесу оволодіння базовими вправами.

Ключові слова: підготовка гімнастів технічна основа, махові вправи, раціональні варіанти, локальні видові компоненти.

Аннотация

Райтер Р.И. Базовая техническая подготовка гимнастов на перекладине. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата наук по физическому воспитанию и спорту по специальности 24.00.01 Олимпийский и профессиональный спорт. Львовский государственный институт физической культуры, Львов, 2002 год.

Диссертационную работу посвящено проблеме оптимизации процесса обучения на этапе базовой технической подготовки юного гимнаста, а также методике обучения отдельным сложным маховым упражнениям.

В работе обобщен и проанализирован многолетний опыт теории и практики юношеского спорта по вопросу повышения эффективности процесса обучения современной технике маховых упражнений на перекладине. В работе путем биомеханического анализа большого количества различных форм упражнений удалось установить, что в процессе эволюции появилось множество теоретически необоснованных вариантов выполнения одних и тех же упражнений. Установлено также, что несмотря на структурное сходство таких упражнений, в технике их выполнения есть существенные различия. Прежде всего они связаны с механизмом управления механической энергией движения гимнаста в основной стадии и видами притягиваний, отталкиваний и отходов в завершающей стадии. Путем изучения мышечной координации движений гимнаста обосновано, что при "хлестообразно-бросковом” махе сгибательно-разгибательные движения в тазобедренных суставах обеспечивают высокую скорость перемещения гимнаста, способствуют накоплению необходимой механической энергии для качественного выполнения упражнения и при этом, наблюдается кратковременное, целеустремленное приложение мышечных усилий. Таким образом, при выполнении маховых упражнений, прежде всего профилирующих, перспективных, с точки зрения энергетики организма и рациональности мышечной координации "бросковый" мах более продуктивный нежели выполнение их посредством управляющих движений в плечевых суставах.

Экспериментально обосновано, что при выполнении упражнений большим махом, в фазе перемещения гимнаста к верхней вертикали распространенным в практике и биомеханически обоснованным, является последовательное сгибание вначале в тазобедренных суставах, а потом в плечевых суставах, происходящие после энергичного "броскового" движения. При выполнении соскоков следует использовать активный вид отхода - раннее притягивание и нормальное отталкивание. Упражнения с противовращением должны выполнятся активным бросковым махом позними притягиванием и отталкиванием. Системно-структурный анализ маховых упражнений на перекладине позволил выделить в них две группы видовых локально-двигательных компонент универсально-видовые и индивидуально-видовые. Установлено, что основное внимание в программе начальной подготовки должно уделяться овладению универсально-видовым,а в программе специализированной технической подготовки индивидуально-видовым, локально-двигательным компонентам техники маховых упражнений.

Исследование техники маховых упражнений позволило разработать оптимальную программу обучения с использованием специализированных средств обучения. В педагогическом эксперименте установлено, что работа по этой программе с использованием разработанных вспомогательных снарядов позволяет повысить объем тренировочных заданий на 40-60%, улучшить качество выполнения целевых упражнений и на 20-30 % сократить сроки обучения.

Результаты исследования были внедрены в учебно-тренировочный процесс юных гимнастов ДЮСШ СКА г.Львова и могут быть использованы для составления рабочих программ по гимнастике и включены в лекционный курс для студентов институтов физической культуры.

Ключевые слова: подготовка гимнастов, техническая основа, маховые упражнения, рациональные варианты, локально видовые компоненты.

Annotation

Rayter R.I. Basic technical training of gymnasts on the horizontal bar.-Manuscript.

Thesis for obtaining Scholarly of Candidate's Degree in Physical Education and Sport in speciality 24.00.01 Olympic and professional sport. L'viv State Institute of Phesical Training, L'viv, 2002.

The dissertation highlights the problem of technical training of young gymnasts. The paper has generalized and analyzed the experience of theory and practice of youth sport in terms of increasing the efficiency of the process of teaching the technique of modern complicated waggling exercises on the horizontal bar. The biomechanical and systemic and structural analyses of shot waggling exercises have shaped the research of their widespread forms and determined rational variants. The paper has discovered main mechanisms of bending and unbending movements in humeral and revealed hip joints and their optimum variants. The dissertation has determined universal specific and individual specific local movement components of waggling exercises comprising the voluminous of the basic technical training of gymnasts on the horizontal bar. The paper has eleborated and substantiated the methods of teaching waggling exercises, designed trainers, selected the complex of special preparatory and introductory exercises for proper forming of movement skills and accelerating the process of mastering basic exercises.

Key words: the training of gymnasts, the technical base, moving exercises, rational options, local specific components

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність. Ріст спортивних результатів у гімнастиці, конкуренція на міжнародній арені показують, що успіх супроводжує тих спортсменів, які демонструють на високому технічному та виконавчому рівні вправи максимальної складності. Критеріями оцінки технічної майстерності у всіх видах гімнастичного багатоборства є якість виконання змагальної програми.

На різних етапах розвитку гімнастики основним засобом технічної підготовки був як класифікаційний підхід, так і система підготовки гімнастів за спеціальною програмою для дитячо-юнацьких спортивних шкіл, остання з яких випущена ще в 1988 році.

Сучасний підхід до технічної підготовки в спортивній гімнастиці це засвоєння різного роду елементарних і складних вправ, які, на думку авторів (В.М. Смолевського, Ю.К. Гавердовського, 1999), належать до базових гімнастичних вправ.

Серед безлічі вправ на гімнастичних приладах найбільшою, найрізноманітнішою і найскладнішою є група вправ, що належить до першої структурної групи - елементи, які виконуються великим махом на поперечині. Арсенал цих вправ постійно росте й оновлюється рухами ускладненої структури, техніка яких відзначається великою різноманітністю зовнішніх форм.

Якщо на даний час, є обѓрунтовані основи методики навчання гімнастів молодших розрядів (О.М. Худолій, 1998; Т.В. Карпунець, 2001), то дослідження технічної підготовки гімнастів, націлених на високий спортивний результат суттєво відстають. Навіть сучасні дослідження технічної підготовки на поперечині відомими вченими (Л.Я. Аркаєв, Н.Г. Сучілін, 1997; K. Koханович, 1999; V.B. Korenberg 2000; J.K. Gaverdovski, 2001) не мають аргументованих доводів.

Для гімнастів України, як провідних спортсменів світового рівня, для збереження престижу на міжнародній арені проблема технічної підготовки набуває сьогодні особливої ваги. Розробка стратегії підготовки олімпійського резерву для збірної команди України вимагає вдосконалення навчально-тренувального процесу, тому вдосконалення програми базової технічної підготовки гімнастів на поперечині з врахуванням тенденцій її розвитку є актуальною науковою проблемою.

Зв?язок роботи з науковими програмами, планами, темами. на 1998 - 2000 роки Державного комітету України з фізичної культури і спорту за темою: 2.2.6 "Управління процесом підготовки осіб, які займаються спортивними видами гімнастики", номер державної реєстрації 0199И000940. Дисертацію виконано відповідно до зведеного плану науково-дослідної роботи Авторові належить збір та опрацювання експериментального матеріалу з технічної підготовки гімнастів, а також розробка програми базової технічної підготовки юних гімнастів.

Об'єкт дослідження - навчально-тренувальний процес гімнастів.

Предмет дослідження - методика спеціальної технічної підготовки гімнастів на поперечині.

Мета дослідження - вдосконалення методики спеціальної технічної підготовки юних гімнастів на поперечині.

Завдання дослідження:

1. Дослідити існуючі варіанти техніки виконання махових вправ на поперечині та визначити раціональні і перспективні способи їхного виконання.

2. Виявити локально-видові компоненти профілюючих махових вправ.

3. Розробити і обѓрунтувати методику навчання базовим маховим вправам на поперечині.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань використано такі методи й методики дослідження: вивчення й аналіз науково-методичної та спеціальної літератури; педагогічні спостереження; узагальнення досвіду роботи тренерів і спеціалістів у галузі гімнастики; антропометричні вимірювання з метою визначення пропорцій тіла гімнаста, вагових співвідношень і розташування центрів ваги окремих ланок тіла гімнаста; кіноциклографія для отримання вихідних матеріалів; тензометрія для виміру зусиль, які розвиває гімнаст при виконанні вправ на поперечині; електроміографія з метою визначення координаційної структури м'язових напружень; біомеханічний аналіз для дослідження кінематичних і динамічних характеристик рухів гімнаста при виконанні махових вправ; педагогічний експеримент в умовах спортивного тренування; методи математико-статистичного опрацювання результатів дослідження.

Наукова новизна полягає у визначенні раціональних і перспективних варіантів техніки виконання махових вправ на поперечині, розробці технічних і педагогічних засобів навчання для опанування локальними компонентами профілюючих вправ і на їх основі побудова програми базової технічної підготовки юних гімнастів на поперечині.

Практичне значення одержаних результатів. Розроблені практичні рекомендації з базової технічної підготовки гімнастів і комплекс тренажерів, що впроваджені в навчально-тренувальний процес юних гімнастів ДЮСШ СКА м.Львова. Матеріали програми базової технічної підготовки гімнастів включені в лекційний курс кафедр теорії і методики гімнастики Львівського державного інституту фізичної культури і Національного університету фізичного иховання і спорту України.

Теоретичні та практичні положення даного дослідження можуть бути використані в розробці аналогічної програми базової технічної підготовки гімнастів в інших видах гімнастичного багатоборства.

Особистий внесок автора полягає у самостійному вивченні проблеми, обѓрунтуванні техніки махових вправ, визначенні обсягу локально-видових компонентів для опанування базовими вправами й розробці методичної програми базової технічної підготовки юних гімнастів.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення та експериментальні результати дисертаційної роботи доповідалися на Всесоюзній науково-практичній конференції (1988, м. Москва), конференціях професорсько-викладацького складу Львівської комерційної Академії (1995, 1997 рр.), Всеукраїнській науково-практичній конференції "Роль фізичної культури в здоровому способі життя" (1994, м. Львів), Республіканській науково-практичній конференції "Сучасні інформаційні технології" (1995, м. Львів).

Публікації. Основні результати дисертації розглядаються у 13 публікаціях у збірниках науково-методичних конференцій і наукових журналах, з них - 8 статей, серед яких - 3 у фахових виданнях України. У роботах, виконаних у співавторстві, дисертантові належать аналітичний огляд наукової літератури з теми дисертаційного дослідження, результати щодо проведення педагогічного експерименту та узагальнення отриманих даних.

Структура і обсяг роботи. Структурно робота складається зі вступу, 5 розділів, висновків, практичних рекомендацій, списку використаних літературних джерел та додатків. Дисертація викладена на 228 сторінках, включає 28 рисунків і 15 таблиць. Список використаної літератури складає 238 найменувань, у тому числі 23 іноземних.

2. Основний зміст роботи

У вступі обѓрунтовано актуальність проблеми, визначено мету та завдання дослідження, розкрито наукову новизну, практичне значення отриманих результатів дослідження, зазначено кількість публікацій, подано структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі дисертації "Сучасний стан досліджень за матеріалами науково-методичної та спеціальної літератури" подано загальну характеристику науково-методичних напрямків технічної підготовки спортсменів.

Вивчення науково-методичної літератури дозволило встановити, що одним із найважливіших моментів у підготовці висококваліфікованих гімнастів є спеціалізована технічна підготовка, побудована на послідовному засвоєнні локальних компонентів змагальних вправ. Найефективнішими для формування технічної підготовки на поперечині є ті вправи, які являють собою відносно автономні, біомеханічно доцільні локальні компоненти, що близькі за структурою до відповідних частин цілісних вправ.

Узагальнення даних літератури дозволило встановити також і те, що у фахівців з гімнастики немає ще чітко сформованої єдиної думки про характер рухової діяльності гімнастів, не визначені раціональні варіанти техніки виконання махових вправ на поперечині. Немає єдиної точки зору і в питанні формування технічної підготовки й навчанні складним маховим вправам на поперечині. Недостатньо науково обѓрунтовані дані про якісні і, особливо, кількісні сторони локально-базових елементів техніки, не обѓрунтована наявність в практиці великої кількості спеціально-підготовчих вправ, не виявлені оптимальні умови їх застосування, недостатньо обѓрунтовані дані про точність вибору й послідовність застосування навчальних вправ для фрмування технічної підготовки гімнастів.

У другому розділі дисертації "Методи і організація дослідження" розкрито використання методів дослідження, описано організацію експерименту, подано загальні відомості про контингент учасників досліджень.

Робота проводилася у три етапи (1995-2000 рр.)

На першому етапі (1995 р.) здійснювалось вивчення і аналіз науково-методичної літератури з пробем дисертаційної роботи, стану питання за допомогою спеціально організованих педагогічних спостережень і опитувань провідних фахівців з гімнастики.

На другому етапі (1996-1999 рр.) проводилися два експерименти з вивчення розповсюджених форм махових вправ, визначення їх ефективності, варіативності біомеханічних характеристик і виявлення основного механізму виконання махових вправ.

Перший експеримент було присвячено аналізу розповсюджених форм махових вправ, визначення їх ефективності й варіативності біомеханічних характеристик. У ньому взяли участь 99 гімнастів різної кваліфікації (15 осіб - П-го розряду, 14 - І-го, 20 - кандидатів у майстри спорту, 43 - майстрів спорту, 7 - майстрів спорту міжнародного класу.

Гімнасти виконували по 2 підходи на кожен елемент, від найпростішого (підйом махом назад в упор) до найскладнішого (потрійне сальто назад). Кожний спортсмен із запропонованого переліку досліджуваних вправ виконував лише ті, якими володів досконало. При аналізі бралась до уваги краща спроба. Виконавцями були гімнасти збірної команди України, ЛДІФК, а також вихованці ДЮСШ м.Львова. Усі спортсмени, що брали участь в експерименті, були розподілені на дві групи. У першу групу увійшли майстри спорту міжнародного класу й майстри спорту, у другу - кандидати в майстри спорту та спортсмени І-го і II-го спортивних розрядів. Крім того були проаналізовані кіноматеріали архіву Спорткомітету СССР починаючи з 1960 по 1990 роки і матеріали спеціально організованих кінозйомок гімнастів різної кваліфікації за період 1970-2000 роки.

Другий експеримент присвячено виявленню основного механізму техніки виконання махових вправ. Проведено поглиблений аналіз кінематичних і динамічних характеристик техніки з аналізом м?язової координації. Методика проведення експериментів полягала в наступному. Після попередньої розминки гімнаст виконував вправи на поперечині, із закріпленими на ній тензодатчиками, які реєстрували вертикальні складові зусиль. З гімнастів також здійснювались записи електроактивності 10 найважливіших для махових вправ м'язів рук, тулуба, ніг. Увесь процес фіксувався на кінокамеру й відеокамеру і синхронізувався з реєструючими приладами. У цьому експерименті взяли участь 28 гімнастів різної кваліфікації (6 майстрів спорту міжнародного класу, 8 майстрів спорту, 8 - кандидатів в майстри спорту, 6 спортсменів І-го спортивного розряду). Усі гімнасти були розподілені на дві рівноцінні, за технічною майстерністю та фізичною підготовленістю групи. Вони здійснювали по 2 підходи на виконання наступних вправ: підйом махом назад, великий оберт назад (прискорений), великий оберт вперед (прискорений).

Усього кожним гімнастом було здійснено по 6 спроб. Аналізувалася краща спроба виконання вказаних елементів.

На третьому етапі (1999-2000 рр.) були зроблені експериментальні перевірки деяких методичних положень, направлених на обгрунтування методів і засобів навчання техніці махових вправ.

Усього в спеціально організованих експериментах за 1996 по 2000 роки прийняло участь 146 осіб.

У третьому розділі "Дослідження тенденції розвитку технічної структури основних махових вправ на поперечині" наводятся дані про біомеханічні характеристики основних рухів на поперечині, визначенні раціональних варіантів техніки махових вправ і їх основного механізму. Це досягалось нами шляхом поглибеного вивчення фазової структури махових вправ (табл. 1) і їх кінематичних і динамічних характеристик.

По кожній вправі нами визначились: величини-кутів в суглобах, кутові швидкості й прискорення, момент інерції, вертикальна складова зусиль. Ці показники дозволили провести розрахунок і інших біомеханічних характеристик (потенціальної і кінетичної енергії і момента кількості руху), що надало можливість мати достатньо повне уявлення про дії гімнаста при виконанні різноманітних гімнастичних вправ. Аналіз проведеної роботи дозволив констатувати, що суттєві розбіжності в показниках просторових і часових характеристик окремих фаз, а також амплітуди згинально-розгинальних рухів у плечових і кульшових суглобах, які спостерігаються майже у всіх ідентичних вправах, призвела до появи в практиці гімнастики різноманітних біомеханічно необѓрунтованих форм виконання махових вправ, створених, в основному, внаслідок різного характеру дій гімнастів у підготовчій і основній стадіях.

Основним технічним елементом підготовчої стадії є спад. Вивчення техніки спаду дозволяє вважати, що найраціональнішим є спад із збереженням прямої лінії між руками й тулубом і згинаннями в кульшових суглобах до 160 . Цей показник у кваліфікованих гімнастів є короткотривалим і ледь помітним. Його призначення обумовлено підготовкою рухового апарату до більш потужних, акцентованих наступних рухів.

В основній стадії переміщення гімнаста з нижнього в більш високе положення відбувається переважно або за рахунок згинально-розгинальних рухів у кульшових або плечових суглобах. Дії гімнаста при згинально-розгинальних рухах у кульшових суглобах є модифікацією, яка ділиться на дві групи:

Таблиця 1. Структура і рухові дії при виконанні махових вправ на перекладині (на прикладі виконання вправ високої складності з фазою польоту “Переліт Ткачова” з поворотом на 360^о у вис)

Стадії	Підготовча	Основна "робоча"	Завершальна
			"реалізації"	власне "завершальна"
Відношення до опори	Взаємодія з опорою (1,164 с)	Безопорна (0,374 с)	Опорна (0,124 c)
Фази руху	Спад	Підйом	Політ	Прихід
	0,956 с	0,207 c	0,332 c	0,166 c
Підфази рухів	І	ІІ "-"	ІІІ	І	ІІ "-"	І	ІІ	ІІІ	IV "-"
	0,291 c	0,166 c	0,291 c	0,208 c	0,166 c	0,166 c	0,208 c	0,083 c	0,083 c
Локальні компоненти махових вправ та їх основні рухові акти	"проведення"	"кипа"	"замах"	"кидок"	"перероз-поділ"	"обкрутка"	"прихід"	"перехід"
	0,291 c	0,166 c	0,291 c	0,208 c	0,207 c	0,332 c	0,083 c	0,083 c
	Рух з фіксованим тілом (прямим, трохи зігнутим)	Дії, що пов'язані з початковим згинанням "кипа" (прогинанням) в кульшових, плечових або одночасно в обидвох суглобах	Розгинання (згинання) і підготовка до кидкового маху	Енергійний кидковий рух, пов'язаний із згинанням (розгинанням) у кульшових суглобах	Дія на опорі, що сприяє визначен- ню форми елемента	Підготов-ка до відходу і відхід	Рух по програмі без опори	Прихід в кінцеве положення	Підготовка і перехід до наступного руху
Завдання	Нарощування щонайбільшої величини кінетичної енергії за рахунок збільшення моменту сили тяжіння і приведення ланок тіла до найраціональнішого розташування для виконання потужних строго спрямованих подальших дій	Подальше нарощування кінетичної енергії за рахунок активних м'язових зусиль необхідне для виконання наступної програми рухів	Виеористання придбаної кінетичної енергії для успішного виконання запланованої програми рухів	Вирішення завдань приходу переходу і приземлення

Примітка: фази дії, які обов`язково присутні при виконанні махових вправ різної міри складності, відмічені знаком “-”.

- відносно плавні згинально-розгинальні рухи, збільшення механічної енергії яких здійснюється внаслідок зменшення моменту інерції у результаті зміни конфігурації тіла;

- "хльостоподібно-кидковий" спосіб махового переміщення гімнаста. У ньому недостатність механічної енергії компенсується через зменшення моменту інерції, і завдяки механізму перерозподілу швидкостей.

Порівняння результатів наших досліджень і даних математичної моделі В.Т. Назарова (1975) показали, що його теорія справедлива лише в тому випадку, коли згинально-розгинальні рухи в кульшових суглобах виконуються плавно. У випадку, коли ці рухи носять "кидковий" характер, то перевага такого варіанту техніки очевидна. Біомеханічний аналіз показав, що залежно від швидкості й амплітуди виконання кидка цими діями можна поповнити недостатність механічної енергії на 10-20% більше, ніж дією у плечових суглобах. При виконанні вправ великим махом вперед у фазі переміщення гімнаста у верхню площину чисто кульшове згинання, а також одночасне згинання в кульшових і плечових суглобах у гімнастів високої кваліфікації не спостерігається. Нечисельні й не належать до профілюючих і складних - вправи, які виконуються плечовим згинанням. Основним, найпоширенішим у практиці й біомеханічно обѓрунтованим є послідовне згинання - насамперед (незначне) у кульшових, а потім у плечових суглобах, яке здійснюється після енергійного "кидкового" руху.

При виконанні махових вправ, у І-й фазі основної стадії згинально-розгинальні рухи в кульшових суглобах є керуючими, а рухи в плечових суглобах - коригуючими. У момент виконання власне завершальних дій відбувається зворотня реакція. Керуючими стають рухи у плечових суглобах, коригуючими -- в кульшових.

Більшість складних вправ, які виконуються великим махом, складають зістрибування сальто в різних модифікаціях. У результаті дослідження виявлено шість видів відходжень на сальто, які виконуються пасивними, напівактивними і активними діями гімнастів.

У процесі еволюції розвитку гімнастики відбулися суттєві зміни в техніці відходжень на сальто. Якщо раніше гімнасти користувались в основному (72 % випадків) нормальним відштовхуванням, то тепер (у 63 % випадків) рівноцінними є два види відходжень раннє притягування і нормальне відштовхування.

При виконанні сальто раннім притягуванням, керуючими в рівній мірі є дії у плечових і кульшових суглобах. При відходженні нормальним відштовхуванням керуючими рухами є: на початку робочої стадії - дії у кульшових суглобах, надалі - у плечових.

Найскладнішу групу вправ, які виконуються великим махом, складають вправи з протиобертанням. Усі вони повинні виконуватися активним "кидковим" махом двома видами відходжень пізнім притягуванням і пізнім відштовхуванням. Загалом при переміщенні гімнаста керуючими є згинально-розгинальні рухи в кульшових суглобах і лише у фазі відходу функцію керуючих виконують дії у плечових суглобах.

На основі результатів структурно-фазового і біомеханічного аналізу встановлено, що при виконанні складних махових вправ (зіскоки, перельоти і т.ін.) максимальна тривалість фази польоту, висота вильоту й швидкість обертання об'єктивно характеризують рівень технічної підготовленості гімнастів на поперечині.

Дослідження кінематичних і динамічних характеристик махових вправ різного рівня складності засвідчили, що техніка їх виконання залежить від кваліфікації гімнаста; вправи, що виконуються, і характеризуються такими особливостями:

1) у гімнастів високої кваліфікації при виконанні ідентичних рухів, варіативність техніки махових вправ менша за біомеханічними показниками порівняно з гімнастами низької кваліфікації. Окрім того, їх дії носять активний акцентований характер. Найбільша індивідуальність гімнастів проявляється в просторових і часових переміщеннях, а також у характері керуючих рухів;

2) між вправами різної складності у гімнастів високої кваліфікації, розкид просторових параметрів більший, ніж у гімнастів низької кваліфікації. Це говорить про індивідуалізацію техніки у кваліфікованих гімнастів і підтверджується такими просторовими параметрами при виконанні спаду і кидкового маху:

- у гімнастів високої кваліфікації під час спаду при виконанні великого оберту назад, величина стегнового згинання дорівнює 172⁰, а при виконанні подвійного сальто назад - 160⁰. Розкид параметрів складає 12⁰. У гімнастів низької кваліфікації ці дії характеризуються такими даними 155⁰ і 151⁰, а розкид параметрів складає лише 4⁰;

- під час "кидкового" руху у гімнастів високої кваліфікації у момент замаху, при виконанні великого оберту назад величина прогинання 198⁰, згинання - 164⁰, а при виконанні подвійного сальто назад у групуванні - відповідно 209⁰ і 156⁰. Розкид параметрів складав 11⁰ і 8⁰. У гімнастів низької кваліфікації виконання великого оберту назад характеризується такими даними: прогинання - 213⁰, згинання - 157⁰, а при подвійному сальто 216⁰ і 153⁰. Розкид параметрів складає відповідно всього 3⁰ і 4⁰.

Результати аналізу м'язової координації рухів гімнастів великим махом показують, що:

- при виконанні махових вправ прямим положенням тіла тривалий час спостерігається висока активність м'язів, що оточують кульшові суглоби, особливо при переміщенні гімнастів з нижнього положення в більш високе. Для даного варіанта характерна й висока активність м'язів розгиначів і згиначів плеча;

- при виконанні вправи кидковим махом м'язові зусилля прикладаються короткочасно, в основному в період замаху й кидка (величина й тривалість яких змінюється з кваліфікацією гімнаста), що вказує на економічність і раціональність м?язової координації;

- функціональна перевага “кидкового” згинально-розгинального руху в кульшових суглобах над іншими способами виконання махових вправ полягає щонайперше в тому, що “кидковим” махом забезпечується максимальна ефективність дії нижньої частини тіла як основного механізму переміщення гімнаста;

- при виконанні різноманітних махових вправ внаслідок “кидкового” руху в кульшових, а потім і в плечових суглобах виникає єдина система з двох механізмів, які забезпечують переміщення гімнаста в потрібному напрямку. Використання рухів у кульшових суглобах як основного механізму, і рухів у плечових суглобах, як механізму компенсатора, дає можливість досягти максимального рухового ефекту від зусиль, докладених гімнастом і максимально використати можливості організму у вирішенні поставленої рухової задачі, чого не можна досягти шляхом плечового згинання;

- при “кидковому” русі згинально-розгинальні дії у кульшових суглобах гарантують високу швидкість переміщення гімнаста, сприяють збільшенню додаткової механічної енергії. Тому при виконанні багатьох махових вправ із точки зору енергетики організму, вони є більш продуктивними, ніж згинально-розгинальні рухи у плечових суглобах.

Дослідження техніки виконання махових вправ дало можливість виділити не тільки профілюючі вправи, але і локальні компоненти, які мають із ними високу структурну подібність.

Встановлено, що із загальної кількості локальних компонентів техніки, найважливіше значення у технічній підготовці гімнастів на поперечині мають видові компоненти.

Результати структурно-фазового аналізу показали, що останні доцільно розділити на дві групи:

універсально-видові, характерні для цілої групи махових вправ;

індивідуально-видові, властиві лише окремим (як правило складним) маховим вправам.

На прикладі вправ на поперечині показано, що універсально-видові компоненти техніки мають однакову технічну основу і відрізняються лише просторово-часовими характеристиками руху.

Встановлено, що універсально-видові компоненти техніки повинні складати основу програми початкової, а індивідуально-видові спеціалізованої технічної підготовки. Основну увагу в цій програмі необхідно зосередити двом групам вправ:

універсальним та індивідуальним видовим компонентам техніки, які можуть бути в подальшому використані для якісного й прискореного засвоєння профілюючих вправ і вправ ускладненої структури;

вправам, що сприяють розвиткові фізичних якостей швидкісної сили й гнучкості в плечових і променевозап'ясних суглобах.

У четвертому розділі "Розробка і педагогічне обгрунтування методів і засобів навчання техніці махових вправ на поперечині" викладаються основні положення навчання техніці махових вправ на поперечині юних гімнастів за спеціально розробленою навчальною програмою. Програма охоплює багатолітній етап спеціальної технічної підготовки гімнаста, починаючи з 7- 8-ми літнього віку.

Навчання за програмою рекомендується вести розчленованим способом шляхом засвоєння певної кількості цілеспрямованих, структурно-споріднених за рівнем складності локально-видових компонентів профілюючих вправ, виявлених у результаті вивчення структури рухів і їх механічних і біомеханічних характеристик. Як видно із програми (табл. 2) весь навчальний матеріал засвоюється шляхом послідовного рішення 8-ми завдань.

Для вирішення кожного завдання включаються такі вправи, які сприяють досягненню гімнастом необхідного рівня підготовки для засвоєння наступних рухів. Більша частина запропонованих вправ сприяє формуванню не лише технічної, але фізичної та психічної підготовленості гімнаста.

З метою правильного формування локальних компонентів навчання на всіх етапах рекомендуємо проводити на спеціально сконструйованих тренажерах.

Останні, при необхідності, можуть підвищувати рівень підготовленості гімнаста, компенсовувати недостатньо розвинуті фізичні якості, зменшувати вплив негативних психічних станів на процес засвоєння вправ.

У пропонованій методиці навчання успішне вирішення завдань технічної й фізичної підготовки рекомендуємо здійснювати шляхом застосування спеціалізованих засобів навчання міні батута і тренажерних рам, які дозволяють:

виконувати всі навчальні вправи програми самостійно в безпечних і комфортних умовах;

виконувати видові компоненти техніки близькі за напрямком, амплітудою і режимом роботи м'язів цілісним маховим вправам;

усі вправи, які складають спеціалізовану технічну підготовку, виконувати розчленованим способом з урахуванням спортивної кваліфікації й індивідуальних особливостей гімнастів;

виконувати навчальні вправи з вузьким руховим завданням в одному підході багаторазово.

При навчанні складним маховим вправам число індивідуальних видових компонентів техніки, якими потрібно оволодіти, зводиться інколи до двох, а то й однієї вправи. Як правило це вправи, що моделюютьрухові дії кінцевої стадії.

Об?єктивною оцінкою ефективності запропонованої нами методики навчання стали результати педагогічного експерименту.

Таблиця 2. Структура авторської програми навчання техніці махових вправ

№ завдань	1	2	3	4	5	6	7	8
Зміст завдання	Створення правиль ної уяви про техніку вису	Напрацювання навичок “кидкового” руху та окремих компонентів великих обертів назад і вперед	Напрацювання навичок великих обертів, підхватів і перехватів	Напрацювання навичок сальто назад	Напрацювання навичок “кидкового” руху махом назад	Напрацювання навичок руху у зворотньому хваті й у хваті “Манікеллі”	Напрацювання навичок руху протиобертанням	Напрацюван-ня навичок великих обертів на одній руці
Обсяг матеріалу	По 3-5 серій підготовчих і підвідних вправ	6 серій підвідних вправ	5-7 серій підготовчих і 6 серій підвідних вправ	4 серії підвідних вправ	4-6 серій підвідних вправ	5-6 серій підвідних вправ	3-4 серії підвідних вправ	4 серії підвідних вправ
Результат, який очікується	Оволодіння технікою активного маху невеликої амплітуди	Виконання великого оберту назад і вперед	Оволодіння технікою повороту у висі і в зоні стійки	Виконання сальто назад прямим тілом із високим вильотом і швидким обертанням	Оволодіння “кидковим” махом із завершальними діями у зоні стійки	Оволодіння технікою великого оберту вперед у зворотньому хваті та оберту “Манікеллі”	Виконання перельоту “Ткачова” і зістрибування “летом”	Виконання великих обертів на одній руці назад і вперед

У першому експерименті перевірялася доцільність навчання великим обертам назад і вперед шляхом засвоєння локальних компонентів вищевказаних цілісних вправ із використанням тренажерних пристроїв.

Для проведення педагогічних експериментів були відібрані контрольна (К) й експериментальна (Е) групи в кількості 9 і 10 осіб відповідно. Вік дітей складав 8-9 років на початок експерименту. Вони займалися гімнастикою 1-2 роки і мали приблизно однаковий рівень технічної й спеціальної фізичної підготовленості.

У процесі першого експерименту експериментальній групі було запропоновано методику вивчення великих обертів назад і вперед шляхом засвоєння 6 основних вправ, які являлись локальними руховими компонентами вказаних цілісних вправ. Усі вправи виконувались на міні-батуті. Разом із тим на кожному занятті вони по одному підході виконували на міні-батуті 4 вправи з акцентом на розвиток спеціальних швидкісно-силових якостей за принципом сполученої дії фізичної й технічної підготовки.

Гімнасти контрольної групи тренувалися за загальноприйнятою методикою.

Гімнасти обох груп тренувались тричі на тиждень, відводячи вправам на поперечині 30 хвилин на кожному занятті. Усього в кожній групі було проведено 50 занять.

Результати порівняння ефективності різних методик навчання великим обертам назад показали, що до першого виконання цієї вправи з допомогою тренера, гімнасти експериментальної групи затратили менше часу (Е=18,1 ± 0,9; К=22 ± 1,19 занять) ніж контрольної. Гімнасти експерементальної групи, завдяки засвоєнню локальних компонентів великих обертів, швидше приступили і до самостійного їх виконання (Е=25,1 ± 0,83; К=31 ± 2,5). Цей же чинник відбився і на якості засвоєння обертів. Оцінка в експерементальній групі на 0,45 бала вища (при такому ж терміні навчання) ніж у контрольній.

У процесі II-го педагогічного експерименту перевірялись:

переваги розробленої методики навчання над загальноприйнятою у процесі оволодіння трьома більш складними профілюючими маховими вправами;

доцільність виховання спеціальних рухових якостей за принципом сполученої дії фізичної й технічної підготовки на етапі спеціалізованої базової підготовки.

Умови проведення другого педагогічного експерименту й контингент гімнастів залишились ідентичними першому. Результати проведеного експерименту показали, що методика навчання базовим вправам шляхом попереднього оволодіння локальними компонентами (складовими цих вправ) напрацьованими на спеціальному тренажері, ефективніша як за часом освоєння вправи, так і за якістю ії виконання. Так, гімнасти експериментальної групи виконали: 1-шу вправу на 5,84, 2-у на 2,7, 3-ю на 5,6 занять раніше, ніж контрольної. Середньогрупові значення оцінок у експерементальній групі також вищі, ніж у контрольній і склали відповідно: І-а вправа 9,08 ± 0,21 і 7,8 ± 0,25 при Р < 0,05; ІІ -га вправа 9,04 ± 0,12 і 7,9 ± 0,48, Р < 0,05; ІІІ - я вправа 8,5 ± 0,18 і 7,3 ± 0,43, Р < 0,05.

У процесі першого і другого педагогічних експериментів також перевірялась доцільність виховання спеціальних фізичних якостей за принципом сполученої дії фізичної й технічної підготовки. Для цього кожний гімнаст експериментальної групи, напрацьовуючи локально-рухові компоненти махових вправ, розвивав спеціальні швидкісно-силові якості.

У результаті проведених педагогічних експериментів виявлено різний вплив методик тренувань на рівень розвитку спеціальних фізичних якостей гімнастів експериментальної й контрольної груп. Так, у експериментальній групі відбулися достовірні зміни за всіма показниками. Збільшились показники відносної сили м'язів рук і тулуба. Приріст у експериментальній групі відносної сили м'язів рух становив 16%, Р < 0,05 (згиначі плеча) і 13%, Р < 0,05 (розгиначі плеча). Водночас приріст за цими показниками у гімнастів контрольної групи незначний 6%, Р < 0,05 і 6,8%, Р < 0,05 відповідно. Аналогічна картина спостерігається і в збільшенні відносної сили м'язів згиначів і розгиначів тулуба, які мають суттєве значення при виконанні кидкових рухів 8% Р < 0,05 згиначів тулуба і 12% Р < 0,05 розгиначі тулуба в експериментальній групі й відповідно 4%, Р < 0,05 і 7,9% Р < 0,05 у контрольній групі. Тренування гімнастів експериментальної групи за розробленою методикою дозволили за період експерименту підвищити також і швидкісно-силові якості без додаткових затрат часу в більшій мірі ніж у контрольній. Варто також відмітити, що як підвищення розвитку фізичних якостей так і поліпшення координаційних можливостей, напрацьованих на тренажері, дозволили підвищити рівень технічної підготовленості гімнастів експериментальної групи, порівняно з контрольною. Відмінності статистично достовірні.

Таким чином, педагогічний експеримент засвідчив високу ефективність розробленої методики навчання базових махових вправ. Вона повинна полягати в комплексному використанні спеціально допоміжних приладів, вивченні видових локально-базових компонентів техніки, цілеспрямованій швидкісно-силовій підготовці та раціональній послідовності застосування розроблених засобів і методів навчання.

У п?ятому розділі "Аналіз і узагальнення результатів досліджень" зроблено підсумок проведеної роботи. Експериментально досліджені різноманітні форми сучасних махових вправ на поперечині, визначені їх раціональні варіанти. Розкрито біомеханічний зміст "хльостоподібно-кидкового" руху як основного механізму виконання махових вправ. При виконанні вправ великим махом у завершальній стадії біомеханічно обѓрунтованим є послідовне згинання у кульшових, а потім у плечових суглобах, яким передує енергійний "кидковий" мах. Виявлено, що більшість складних вправ, які виконуються великим махом, складають зістрибування сальто в різних модифікаціях. Основним механізмом відходжень на сальто є раннє притягування і нормальне відштовхування. Найбільш складну й перспективну групу складають вправи з протиобертанням. Усі вони повинні виконуватись пізнім притягуванням і пізнім відштовхуванням.

Визначено оптимальний обсяг видових локально-базових компонентів, які складають об?ємний матеріал базової технічної підготовки гімнастів на поперечині.

Розроблено й обѓрунтовано методику навчання махових вправ на тренажерних пристроях; підібрано комплекс спеціально-підготовчих і підвідних вправ та методичні рекомендації щодо оволодіння сучасною технікою махових вправ. Експериментально обѓрунтовано переваги розробленої методики навчання на етапі попередньої базової підготовки над загальноприйнятою.

Висновки

1. Літературним оглядом установлено, що підвищення ефективності процесу навчання техніці сучасних складних махових вправ не може відбуватися без точного уявлення про раціональні варіанти техніки всіх структурних груп махових вправ і їх складових компонентів. Суттєві розбіжності в показниках просторових і часових характеристик окремих фаз, а також амплітуди згинально-розгинальних рухів у плечових і кульшових суглобах, призвела до появи в практиці гімнастики різноманітних біомеханічно необѓрунтованих форм виконання махових вправ.

2 Установлено, що різноманітність способів виконання махових вправ створена, в основному, внаслідок різного характеру дій гімнастів у підготовчій і основній стадіях.

Основним технічним елементом підготовчої стадії є спад. Встановлено що найраціональнішим і найперспективнішим є спад із збереженням прямої лінії між руками й тулубом і згинаннями в кульшових суглобах до 160 . Його призначення обумовлено підготовкою рухового апарату до більш потужних, акцентованих наступних рухів.

Дослідженням кінематичних і динамічних характеристик а також аналізу м'язової координації махових вправ різного рівня складності встановлено, що найраціональнішим способом виконання основної стадії є “хльостоподібно-кидковий” мах. Його перевага перед іншою технікою полягає наступному:

при виконанні вправи “кидковим” махом м'язові зусилля прикладаються короткочасно, в основному в період замаху й “кидка” (величина й тривалість яких змінюється з кваліфікацією гімнаста), що вказує на економічність і раціональність м?язової координації;

- при “кидковому” русі згинально-розгинальні дії у кульшових суглобах гарантують високу швидкість переміщення гімнаста, сприяють збільшенню додаткової механічної енергії через зменшення моменту інерції, і завдяки механізму перерозподілу швидкостей. Тому при виконанні махових вправ із точки зору енергетики організму, вони є найперспективнішими.

3. Більшість складних вправ, які виконуються великим махом, складають зістрибування сальто в різних модифікаціях. Раціональними і рівноцінними є два види відходжень на сальто раннє притягування і нормальне відштовхування.

При виконанні сальто раннім притягуванням, керуючими в рівній мірі є дії у плечових і кульшових суглобах. При відходженні нормальним відштовхуванням керуючими рухами є: на початку робочої стадії - дії у кульшових суглобах, надалі - у плечових.

4. Найскладнішу групу вправ, які виконуються великим махом, складають вправи з протиобертанням. Раціональним і перспективним є виконання цих вправ активним "кидковим" махом двома видами відходжень пізнім притягуванням і пізнім відштовхуванням. Загалом при переміщенні гімнаста керуючими є згинально-розгинальні рухи в кульшових суглобах і лише у фазі відходу функцію керуючих виконують дії у плечових суглобах.

5. Дослідження техніки виконання махових вправ дало можливість виділити локальні компоненти, які мають високу структурну подібність з цілісними вправами. Встановлено, що із загальної кількості локальних компонентів техніки, найважливіше значення у технічній підготовці гімнастів на поперечині мають видові компоненти.

Результати структурно-фазового аналізу показали, що останні доцільно розділити на дві групи:

універсально-видові, характерні для цілої групи махових вправ;

індивідуально-видові, властиві лише окремим (як правило складним) маховим вправам.

На прикладі вправ на поперечині показано, що універсально-видові компоненти техніки мають однакову технічну основу і відрізняються лише просторово-часовими характеристиками руху.

6. Програма навчання маховим вправам має будуватись за такою схемою:

створення висхідної бази (оволодіння елементами динамічної осанки й універсально-видовими локальними компонентами базових вправ);

оволодіння профілюючими базовими вправами (великими обертами назад і вперед, зістрибуванням сальто назад прямим тілом, поворотами в зоні стійки на руках, подвійним сальто назад у групуванні, великими обертами назад і вперед на одній руці) і на їхній основі більш складними вправами.

6. Встановлено, що якісне виконання складних махових вправ вимагає від гімнаста високих швидкісно-силових якостей (середні зусилля, які розвиває гімнаст вагою 60-65кг при виконанні "кидкового" маху, досягають 250-300 кг). Відпрацювання головних керуючих і коректуючих рухів у суглобах за принципом сполученої дії фізичної й технічної підготовки найефективніший підхід до оволодіння маховими вправами, особливо на етапі попередньої й спеціалізованої базової підготовки.

7. Педагогічний експеримент показав:

Високу ефективність методики базової технічної підготовки гімнастів на поперечині з використанням розроблених тренажерів, які збільшують обсяг тренувальних завдань на 40-60% без збільшення тривалості занять і сприяють попередженню травматизму й зниженню емоційної напруженості. Ефективність їх застосування при вивченні великих обертів назад і вперед підтверджується даними дослідження:

середньогрупова оцінка оволодіння великим обертом на кінець експерименту в експериментальній групі на 0,45 бала вища, ніж у контрольній (Р<0,05);

- термін навчання великим обертам до самостійного їх виконання у гімнастів експериментальної групи на 19,4 % коротший ніж у контрольній (Р<0,05);

Доцільність навчання маховим вправам, на етапі початкової базової підготовки, шляхом послідовного оволодіння універсально-видовими локально-руховими компонентами базових цілісних вправ виражається в скороченні термінів навчання у експериментальній групі порівняно з контрольною:

при виконанні зіскока сальто прямим тілом на 29%;

поворота махом вперед на 180 градусів в хват знизу ("Келеровський поворот") на 32%;

поворота плечем вперед на 57%.

Виявлено доцільність виховання спеціальних фізичних якостей за принципом сполученої дії фізичної і технічної підготовки, що підтверджується даними дослідження:

у експериментальній групі приріст відносної сили м'язів рук становив 16%, Р < 0,05 (згиначі плеча) і 13%, Р < 0,05 (розгиначі плеча). Приріст в контрольній групі менш значний 6%, Р < 0,05 і 6,8%, Р < 0,05 відповідно;

приріст відносної сили згиначів і розгиначів тулуба становив: у експериментальній групі 8%, Р < 0,05 згиначів тулуба і 12%, Р < 0,05 розгиначів тулуба і відповідно 4% Р < 0,05 і 7,9%, Р < 0,05 у контрольній групі.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Райтер Р.І. Координаційна структура м?язових зусиль при хльостоподібно-кидковому масі // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Збірник наукових праць за ред. С.С. Єрмакова. Харків: ХХПІ, 2001 . №15. С. 31-35.

2. Райтер Р.І. Аналіз варіативності техніки спаду в процесі еволюції //Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Збірник наукових праць за ред. С.С. Єрмакова. Харків: ХХПІ, 2001. № 16. С. 9-12.

3. Райтер Р.И. Рабочая классификация упражнений выполняемых большим махом с противовращением // Физическое воспитание студентов творческих специальностей: Сборник научных трудов под ред. С.С Ермакова. Харьков: ХХПИ, 2001. № 3. С. 29-34.

4. Чукарин В.И., Райтер Р.И. Соскок лёт с поворотом на 360° с перекладины // Теория и практика физической культуры. 1970. N 2. С. 19-22.

5. Чукарин В.И., Райтер Р.И. Перелет через перекладину с поворотом на 360° в вис // Гимнастика: Сб. вып. 2-ой /Сост. В.М. Смолевский. Москва: Физкультура и спорт. 1975. С. 23-25.

6. Чукарин В.И., Райтер Р.И. Исследование техники маховых упражнений на перекладине // Спортивная гимнастика. К.: Здоров?я, 1977. С. 45-61.

7. Райтер Р.И. Метод кинографии при анализе техники гимнастических упражнений // Теория и практика физической культуры. 1983. № 2. С. 53-54.

8. Райтер Р.И., Марченко Ю.П., Читайло С.Д. Мини-батут для обучения маховым упражнениям на перекладине // Гимнастика: Сб. вып. 2-ой / Сост. В.М. Смолевский. Москва: Физкультура и спорт, 1984. С. 31-33.

9. Петренко К.Г.,Райтер Р.И. Устройство для измерения усилий гимнастов на снарядах // Стандартизация измерений в спорте: Тез. докл. 2-й Воесоюз. науч.-техн. конф., Минск, 22-24 окт. 1980 г. - Москва, 1980. - С. 74.

10. Райтер Р.I., 3авійська В.М. Дмитренко Л.В. Базова технічна підготовка гімнастів на різновисоких брусах // 1-а Всеукраїнська наук. - практ. конф. "Роль фізичної культури в здоровому способі життя": Тези доп. Львів, 1993. С. 143-144.

11. Райтер Р.I., Іваночко В.В., Гоцій В.М. Засвоєння нових елементів спортивної техніки з допомогою ЕОМ // Матеріали республ. наук.-практ. конф. Львів, 1995. С. 137-138.

...