Ресурсно-рекреаційний паспорт Кіровоградської області

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки молоді та спорту

Національний педагогічний університет ім.М.П. Драгоманова

Інститут природничо - географічної освіти та екології

Кафедра туризму

Ресурсно-рекреаційний паспорт Кіровоградської області

Виконав:

Студент 19Т групи

Данілов Віктор

Київ - 2013 р.

Зміст

кировоградський рекреаційний туристський ресурс

Вступ

1. Назва області, час утворення

2. Суспільно-географічне положення

3. Поверхня області

4. Домінуючий рослинний покрив області

5. Комфортність клімату області

6. Забеспеченість природними рекреаційно-туристськими ресурсами

7. Унікальні ландшафти та природні об'єкти області

8. Архітектурно-історичні ресурси, найвизначніші об'єкти

9. Види туризму, актуальні для даної території

10. Екологічний стан території

11. Перспективи розвитку туризму, створення нового турпродукту та інвестиційні проекти

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Кіровоградщина - край, який лежить у самому серці України. Край, багатий не тільки на природні ресурси, але й щедрий на талановитих людей! А ще Кіровоградщина - область таємниць і загадок. Як відомо, Кіровоградська область (разом із Запорізькою) вважається батьківщиною козацтва. І в цьому, безумовно, її унікальність. Але й сьогодні існують повні таємниць і загадок пам'ятки, про походження яких ніхто нічого не знає.

1. Назва області, час утворення

Кіровоградська область - область центральної частини України. Утворена 10 січня 1939 року.

Герб Кіровоградської області -- це офіційний символ Кіровоградської області. затверджений рішеннями Кіровоградської обласної ради від 29 липня 1998 року. У червоному щиті золотий степовий (скіфський) орел із повернутою вправо головою; над щитом прямокутна синя хоругва з жовтим тризубом, оздоблена по периметру жовтою лиштвою й охоплена декоративними гілками; обабіч щит, обрамований золотим колоссям, знизу -- дубовим листям, перевитими синьою стрічкою, закріпленою знизу золотим сувоєм, на стрічці подано золотими літерами девіз: «З добром до людей». Автори -- В. Кривенко та К. Шляховий, гасло -- В. Сибірцев.

Прапор Кіровоградської області -- один із офіційних символів Кіровоградської області. Він відображає історію й традиції області. Прапор Кіровоградської області затверджений рішеннями Кіровоградської обласної ради від 29 липня 1998 року № 24 та 23 жовтня 1998 року № 38. Являє собою прямокутне полотнище зі співвідношенням сторін 2:3, що складається з двох вертикальних рівновеликих смуг: малинової та жовтої, на малиновій смузі -- зображення жовтого орла, яке вважається символом мужності та великодушності, проникливості та справедливості, сили і влади, у дохристиянських уявленнях співвідноситься з небом і світлом (сонцем).

2. Суспільно-географічне положення

Розташована у центрі України, у межиріччі Дніпра і Південного Бугу у південній частині Придніпровської височини. Практично вся територія області розташована на правому березі Дніпра. На півночі межує з Черкаською, на північному сході з Полтавською, на сході та південному сході з Дніпропетровською, на півдні з Миколаївською та Одеською, на заході з Вінницькою областями України. Примітно, що в селищі Добровеличківка розташовується геометричний центр України. А центр Кіровоградської області знаходиться між селами Оникієве, Петрівське і Ленінське.

3. Поверхня області

Область розташовується на південних схилах Придніпровської височини. Таке місцерозташування обумовлює дуже нерівний горбистий рельєф, на території області знаходиться велика кількість балок і ярів. Дуже актуальною проблемою є водна ерозія ґрунтів.

На схилах долин річок Тясмину та Інгульця розповсюджені поля зсувів гірських порід та блоково-пластичне зміщення. Зсуви сформувались на схилах, складених плейстоценовими суглинками потужністю близько 7 м.

Поверхня її - хвиляста рівнина, заввишки 150 - 250 метрів (найвища точка - 269 м - у верхів'ї р. Червоний Ташлик, мінімум - 39 м - у заплаві р. Інгулу). Характерне чергування вододільних плато з глибоко врізаними долинами річок. Перевищення відносних висот досягає 150 - 200 метрів. Розвинутаяружно-балкова сітка

Грунти областi мають високу родючiсть. Грунтовий покрив областi характерний для перехiдної зони вiд пiвденного лiсостепу до пiвнiчного степу. В пiвнiчнiй частинi областi переважають чорноземи потужнi малогумуснi iз вмiстом гумуса 5,0% та середньогумуснi iз вмiстом гумуса трохи бiльше 5,5%. Значнi площi тут займають чорноземи в рiзному ступенi реградурованi, а також чорноземи опiдзоленi, темно-сiрi опiдзоленi та сiрi опiдзоленi грунти.

Для пiвденно-схiдних районiв найбiльш поширеними грунтами є чорноземи звичайнi, середньо - та малогумуснi, а в пiвденнiй частинi - чорноземи звичайнi малогумуснi малопотужнi. За механiчним складом грунти пiвнiчних районiв - важкосуглинистi, пiвденних - легкосуглинистi, а в Приднiпров`ї - легко - та середньосуглинистi.

4. Домінуючий рослинний покрив області

Рослинний світ області відображає типову екосистему лісостепу, хоча велика її частка розкопана і в даний час представлена ріллею. Серед дерев в області переважають:абрикос, вишня, в'яз листуватий, гледичія колюча, груша звичайна, дуб черешчатий, верба біла, гірко каштан, американський клен, клен звичайний, липа широколиста, горіх волоський, горобина звичайна, акація біла. Своєрідність рослинного покриву та різноманітність рослинних угруповань на території Кіровоградської області обумовлені її географічним положенням на південних відрогах Придніпровської височини в межах південного правобережного Лісостепу та північного правобережного Степу. Сучасний рослинний покрив значною мірою трансформований, розміщення рослинності є нерівномірним. Природна рослинність вкриває 15-16% площі території області та представлена лісовим, степовим, лучним, болотним і водним типами рослинності. В структурі земельного фонду області природні ліси займають близько 5% території, луки - близько 9%, степові ділянки - менше 1%,болота - 0,4%, кристалічні відслонення - 0,25%, піски - 0,1%.

Лісова рослинність представлена переважно широколистяними лісами, фрагменти сосново-дубових лісів трапляються на борових терасах рр. Дніпра і Тясмину. Степи як зональний тип рослинності в минулому займали значні площі плакорних ділянок.

5. Комфортність клімату області

Клімат Кіровоградської області помірно-континентальний.Територією області північного заходу на північний схід проходить смуга високого атмосферного тиску (вісь Воєйкова), на півночі від якої переважають вологі повітряні маси, що їх приносять західні вітри з Атлантичного океану, на півдні - континентальні повітряні маси. Зима м'яка, з частими відлигами, літо тепле, сухе. Середньорічна t° в області становить +7,7 - 8,4° С, а найтепліші - 1967-1975, 1989 - 9,6 -10,3° С. Середньорічна кількість опадів - 499 - 582 мм. Максимальна кількість їх випадає у теплий період року (~=70%). Середньорічна відносна вологість повітря становить - 73 - 76%. Сніговий покрив встановлюється в ІІІ декаді листопада, а сходить в ІІ декаді березня. Максимальне промерзання ґрунту - 98 - 144 см. Серед несприятливих кліматичних явищ слід відмітити посухи, суховії,пилові бурі, град, зливи.

Але,все-таки клiмат областi забезпечує сприятливi умови для розвитку сiльського зеленого туризму, а також для проведень туристичний походів, подорожів та оздоровлень.

6. Забеспеченість природними рекреаційно-туристськими ресурсами

Область достатньо забеспечена природними рекреаційно-туристськими ресурсами,а саме серед них можна виділити:

1. Заповідник Хутір Надія.

Державний музей-заповідник І. Карпенка-Карого (Тобілевича) «Хутір Надія» створений на території садиби, шо належала визначному драматургу, театральному діячеві кінця 19 -- початку 20 ст. І.Карпенку-Карому (Тобілевичу).

Садибу закладено в 1871 р. батьком драматурга К.Тобілевичем і названо іменем його дружини Н.Тарковської. Згодом І.Карпенко-Карийобирає садибу постійним місцем проживання. Спочатку сім'я Тобілевичів вела тут скромне власне господарство. З того часу і збереглися «Батькова хата» та стара чумацька криниця. Після повернення з трирічного політичного заслання, навесні 1887 року Іван Карпович оселяється на хуторі і вирішує перетворити його на мальовничий куточок рідної природи -- за його власним висловом «оазис в степу».На хуторі Надія ним написано 11 п'єс із 18, які увійшли в золотий фонд національної класичної драматургії. Це «Сто тисяч», «Хазяїн», тут же були написані ним історичні драми «Сава Чалий», «Гандзя» та інші.У садибі у різний час проживали Микола Садовський, Панас Саксаганський, М. Садовська-Барілотті. Тут зустрічалися талановиті митціМ.Заньковецька, М.Кропивницький, М.Старицький та багато інших відомих театральних діячів, письменників, художників.До комплексу садиби входять: батьківська хата, меморіальний будинок, приміщення літературно-меморіального музею, парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва площею 11 га та ставок. Встановлено пам'ятник-погруддя І. Карпенка-Карого. Нині тут постійно проводяться традиційні театральні свята «Вересневі самоцвіти». Неподалік хутора, на Карлюжинському кладовищі, похований Іван Карпович, а також члени його родини.

1956 року «Хутір Надія» оголошено державним заповідником-музеєм. Відтоді заклад працює на правах відділу обласного краєзнавчого музею. Його унікальність відзначена багатьма видатними діячами української культури, серед яких Юрій Яновський, Петро Панч, Олесь Гончар, Олександр Корнійчук тощо.

У 1970 році, під час святкування 125-річчя від дня народження Івана Карповича Тобілевича (Карпенка-Карого) за участі найвидатніших сучасних українських письменників та діячів театру започатковано щорічне свято театрального мистецтва «Вересневі самоцвіти», яке з 1990 року стало Всеукраїнським.

У 1982 році, до 100-річчя заснування українського театру корифеїв, відновлено будинок драматурга, що був зруйнований 1944 року. Напередодні відзначення 150-річного ювілею драматурга в ньому відкрито нову театрально-літературну і меморіальну експозицію.

У заповіднику-музеї «Хутір Надія» експонується біля 2 тисяч предметів, значна частина з яких передана сім'єю Тобілевичів-Тарковських.Щорічно «Хутір Надія» відвідують понад 4 тисячі гостей з різних регіонів України та зарубіжжя.

2. Заповідник Карпенків край.

Ландшафтний заказник "Карпенків край" находиться біля с. Арсенівка Новомиргодського району та с. Мар'янівки Маловисківського району. Територія площею 250 га займає частину заплави та корінного берега р. Великої Висі. Ця місцевість - батьківщина класика української літератури. К. Карпенка-Карого. Природа цього краю формувала його як письменника та особистість.

У природному відношенні територія заказника, розташованого по обох берегах Великої Висі, яка тут збагачена, складається з трьох частин. Це - ставки, прилеглі лучно-болотні ділянки, степові ділянки на схилі корінного берега Великої Висі.

У прибережно-водній смузі переважають угруповання очерету та рогозу вузьколистого. Тут зростають типові болотні види, такі, як півники болотні, щавель водяний, жнвокіст лікарський тощо. На ділянках заболочених лук по периферії прибережних заростей у травостої переважають лепешняк великий, мітлиця гігантська, жовтець повзучий, м'ята польова. На цій ділянці поодиноко зростає рідкісна рослина - оман високий. Частина лук випасається.

Природна степова рослинність краще збереглася на правому, більш підвищеному березі. Цей схил частково був терасований та заліснений. Проте висаджені дерева майже цілком загинули, і степова рослинність активно відновлює свої позиції. На основній частині корінного берега переважають лучні степи. У верхній частині схилу домінує келерія гребінчаста, а в нижній - тонконіг вузьколистий. У складі флори переважають види сухих лук та лучних степів, такі, як козельці українські, занесені до Європейського червоного списку, звіробій стрункий, мколайчики рівнинні, смілка татарська. Чимало в складі травостою цінних лікарських рослин - цмин піщаний, Петрові батоги, парило звичайне, чебрець Маршаллів. З малопоширених видів відмічений відкасник Біберштейна.

На межі Маловисківського і Новомиргородського районів, біля високовольтної лінії є невелика поперечна балочка в корінному березі Великої Висі. Вона має велику наукову цінність. Балка невелика, але різноманітна за рослинним покривом. Один схил балки має південно-західну, а другий - північно-східну експозицію. На схилі південно-західної експозиції переважають угруповання пирію середнього з куртинами стоколосу безостого. На цьому схилі виявлені рідкісні та малопоширені види рослин степової флори - ковила волосиста, яка занесена до Червоної книги України, айстра степова, головачка уральська, оман мечолистий, барвінок трав'яний, азинеума сірувата, є кущики шипшини горенківської. По днищу балки переважає костриця східна, а на схилі північно-східної експозиції - пирій середній та райграс високий. Тут є великі популяції віхалки розлогої, маруни щиткової, материнки, дзвоників болонських. Все це створює яскравий аспект балочки.

На правому березі зберігся будинок, пов'язаний з сім'єю І. К. Карпенка-Карого. Неподалік від нього є виходи каменю на місці колишнього кар'єра. Вони вкриті типовою петрофітною рослинністю, у складі якої є ряд рідкісних специфічних видів - ковила волосиста, цибуля Пачоського, очиток Борисової (ендемік Придніпровської височини). Ця ділянка дуже мальовнича і вдало доповнює природні комплекси заказника. Нині заказник розширений за рахунок заплавних ділянок біля с. Мар'янівки у Маловисківському районі.

Фауна досить типова для освоєних ділянок заплав півдня лісостепу. Її ядро складають водно-болотні тварини з незначною участю мешканців лучного степу та синантропних видів. Серед хребетних тварин найбільш численною групою є птахи. Найбагатшим виявився комплекс водно-болотних птахів, з яких у кількісному відношенні переважють лиска, крйяіень та крячок чорний. На одному зі ставків гніздяться сірі гуси. В незначній кількості траплялись лелека білий, чаплі сіра та велика біла, лунь болотний, курочка водяна, очеретянка болотна та вівсянка очеретяна. На прилеглих ділянках лук зустрічаються чайка, бекас, кулик-фіфі та плиска жовта. З інших навколоводних тварин зустрічаються в незначній кількості ондатра та полівка водяна, досить численна жаба озерна, трапляється черепаха болотна.

Схили з фрагментами лучно-степової рослинності в незначній кількості населяють перепел та жайворонок польовий, а із ссавців - заєць сірий. У невеликій балочці, охарактеризованій вище, оселився борсук - рідкісний звір, занесений до Червоної книги України.

В заростях деревно-чагарникової рослинності біля села трапляються синиця велика, жулан, славка чорноголова, вівсянка звичайна, досить численні горобці (польовий та хатній). У незначній кількості зустрічаються припутень, горлиця звичайна, іволга, яструб великий.

Територія заказника в значній мірі зберегла природний стан, уособлює типові ландшафти цього краю.В 1995 році до 150-ліття І. Карпенка-Карого в селі засновано музейно-природний заповідник «Батьківщина Карпенка-Карого» (як філія Кіровоградського обласного краєзнавчого музею). На місці, де знаходився будинок Тобілевичів, встановлено пам'ятний знак.

3.Чорний ліс

Чорний ліс -- великий лісовий масив (бл. 90 тис. га), розташований на межі лісостепової та степової смуг, на високому плато між Інгуломта Інгульцем, порізаному ярами (Олександрівський і Знам'янський райони Кіровоградської області). Переважають грабові діброви, по узбіччях з домішками ясена і береста.

Являє собою грабово-дубовий ліс, розташований на вододілі річок Інгулець і Тясмин. Загальна площа лісу - близько 3 500 га. На території лісу розташоване саме південне на Україні сфагнове болото, що займає площу близько 2 га і озеро Берестуватое (зване місцевими жителями Чорним озером).

На території урочища Чорний ліс, на дні глибокої балки, розташоване однойменне болото, в центрі якого розташоване озеро Берестоватое. Болото є самим південним сфагновим болотом на території України. На території болота виростають багато видів рослин, властиві більш північних районах. Походження болота і озера пов'язано з накопиченням талої води в льодовиковий і післяльодовиковий періоди. Загальна площа болота і озера - близько 16 га.

Історія:у XVIII столітті ліс входив до володінь Запорізької Січі, пізніше до Нової Сербії. Тут формувалися гайдамацькі загони і з Чорного лісу як бази чинили напади на польські володіння.

Із кінця XVII століття протягом наступних двох століть тривало зменшення масивів Чорного лісу.Під час національних визвольних змагань 1917--1922 років в Чорному Лісі діяла повстанська республіка.Після закінчення воєнних дій почалося комплексне вивчення урочища та запровадження штучного лісорозведення.

1937 - було виділено з загального масиву заповідну ділянку площею 445,8 гектара.

1948 - Чорний ліс внесли до категорії особливо цінних лісів і почалося його відновлення.

Постановою Ради Міністрів УРСР від 28 січня 1972 року «Про заходи по розширенню мережі державних заповідників і поліпшенню заповідної справи» передбачено створення заповідника «Чорний ліс» загальною площею 7,4 тисячі гектарів.За Чорним лісом названо Чорноліську археологічну культуру.

4.Дендрологічний парк “Веселі Боковеньки”

Перлиною Кіровоградської області є дендропарк „Веселі Боковеньки”, який розташований в Долинському районі. Ця пам'ятка садово-паркового мистецтва, що заснована в 1893 р., є справжньою прикрасою степового краю. Головною композиційною віссю його є річка Боковенька і балка Скотувата, на яких створена система мальовничих ставків.

Засновником парку вважається відомий еколог Микола Давидов. Говорять, історія парку тісно пов'язана з трагічною історією кохання Миколи Давидова і Ганни Бурдзункевич - дочки сусідського поміщика. Дівчина вийшла заміж за іншого, і померла молодою. Давидов був невтішний. Він вислав дорогу від найближчої станції, куди привезли тіло померлої коханої, до кладовища пелюстками троянд. За розказами, Давидов так ніколи і не одружився, все своє кохання він віддав саду.

Робота над створенням парку продовжувалася протягом 30 років, тут було висаджено близько 250 різних видів і форм древесно-чагарникових порід на площі 109,3 га. Ці рослини Микола Давидов збирав багато років. Колекція дендропарку на сьогоднішній день налічує близько 1000 видів дерев і чагарників. Тут зростає одне з найдавніших на Землі дерев - гінкго, залізне дерево, деревина якого тоне у воді, цегельне дерево, західний платан, завезений до України з Південної Америки в 1809 році. Можна тут зустріти і болотистий кипарис, унікальну породу горіхів, липи, кленів, тюльпанчик і навіть дуже рідкі в нашій широті південноамериканські дерева. А ще в парку є величезна колекція бузку. Територія парку дуже мальовнича. Окрім річки Боковеньки в парку є три озера, в яких можна купатися, і водоспад. У 1893 році на базі дендропарку був створений дослідно - селекційний дендрологічний лісовий центр «Веселі Боковеньки», який займає площу майже 540 га. До речі, тут можна придбати саджанці декоративних пород, фундуків, горіхів.

Дендропарк є вельми популярним серед туристів. Сьогодні «Веселі Боковеньки» переживають новий життєвий етап - його колекції розширюються і поновлюються, створено декілька нових туристичних маршрутів. Тут є всі умови для пікнікового відпочинку на березі ріки Боковенька, рибалки.

Окрасою краю та місцем відпочинку є лісові насадження, 400-літні дуби, цілющі джерела. Загальна площа лісового фонду становить 179,1 тис. га. Основні рекреаційні ресурси на Кіровоградщині -- оздоровчі (м'який клімат, мальовничі береги річок і водосховищ). Діють 3 санаторії та пансіонати з лікуванням, 4 будинки і пансіонати відпочинку, численні бази відпочинку, профілакторії та дитячі табори відпочинку.

7.Унікальні ландшафти та природні об'єкти області

На території області є багато унікальних ландшафтних та природних об'єктів, зокрема це:

1) проектований ландшафтний заказник місцевого значення "Любовичка"

Проектований ландшафтний заказник місцевого значення "Любовичка" знаходиться в Устинівському районі, неподалік від с. Любовички, тобто - на самому півдні району, на межі з Миколаївською областю. Ця мальовнича територія займає стрімкі береги по р. Інгул в місці впадіння в нього р. Березівки.

Найвищі ділянки в рельєфі (смуги плакорів) і стрімкі схили являють собою різноманітні степові екосистеми. Добре представлені тут екотопи кам'янистих відслонень, які займають значну площу на стрімких схилах. Характерними є також лучні та прибережно-водні екотопи.

Найбільш поширеною є степова рослинність, яка відображає основні риси смуги різнотравно-типчакових степів. Основні площі займають угруповання типчаку, місцями зі співдомінуванням келерії гребінчастої. Зі злаків у цих ценозах виявлена ковила волосиста, занесена до Червоної книги України. Серед степового різнотрав'я звичайні шавлії поникла та дібровна, залізняк бульбистий, астрагал еспарцетовидний, люцерна румунська, цмин пісковий, а на ділянках з більш щебенюватими грунтами - гвоздика прибузька (Червона книга України). Тут же зростає інший червонокнижний вид - тюльпан бузький.

Кам'янисті відслонення характеризуються різноманітністю рослинного покриву. У верхніх частинах схилів виявлені трав'янисті угруповання петрофітного комплексу, нижні частини більш заліснені. Серед трав'яних видів поширеними тут є перлівка трансільванська, цибулі Пачоського та круглоголова, у розщілинах каменів - аспленій волосовидний, чебрець двовидний. Зростає тут і ефедра колоскова - цінна реліктова рослина, яка в області підлягає охороні.

У залісненій частині добре представлені чагарники - бруслина європейська, верба козяча, калина-гордовина і глід, а серед дерев переважає клен татарський, який часто знаходиться в одному ярусі з чагарниками. В цих екотопах виявлені значні за кількістю екземплярів популяції валеріани високої.

Лучна рослинність на цій ділянці розміщується в неширокій заплаві Інгулу. З цими досить зволоженими екотопами пов'язані угруповання костриці східної, а на найбільш зволожених ділянках з нею співдомінує ситняг болотний. Серед лучних видів тут можна зустріти вовчуг польовий, конюшину лучну, герань лучну, горошок заборний, вербозілля лучне і осоку лисячу.

Уздовж русла виявлені ділянки прибережно-водної рослинності, представленої тут угрупованнями лепешняку великого та осоки гострої. Флористичне ядро утворюють типові гідрофільні види - м'ята водяна, сусак зонтичний, півники болотні, куга озерна; виявлена тут і така гідрофільна ліана, як паслін солодко-гіркий.

У фауні ділянки переважають представники двох фауністичних комплексів - деревно-чагарникового і навколоводного. Типовими представниками першого є фазан, горлиця звичайна, ґава, шпак, синиця велика, славка сіра, зеленяк і горобець польовий. До другого належать очеретянка велика, водяна курочка, лунь болотяний і, в певній мірі, чекан луговий та плиска біла. Біля річки численною є жаба озерна. На степових схилах можна зустріти зайця сірого, жайворонка польового, вівсянку садову, одуда, зрідка тут трапляється полоз жовточеревий (Червона книга України).

Таким чином, різноманітні комплекси цієї ділянки є добре збереженими у природному стані. Багаті рослинний та тваринний світ, в складі яких виявлена ціла низка видів, що охороняються в Україні та входять до списку рідкісних видів області. Доцільно створити тут ландшафтний заказник місцевого значення.

2) заказник "Панські гори" знаходиться біля с. Костянтинівка Новомиргородського району в долині р. Велика Вись. Площа його 8,1 га. Ділянка включає схил високого правого корінного берега річки та частину заплави і відзначається різноманітністю екологічних умов та рослинного покриву. На досить стрімких схилах корінного берега, які дали назву заказнику, переважають степи. Серед них найбільшу площу займають угруповання з переважанням келерії гребінчастої. На окремих ділянках домінують типчак, тимофіївка степова, пирій середній. Найвищі горби зайняті угрупованнями келерії гребінчастої із цмином пісковим. Схили здалеку помітні своїм барвистим аспектом. Тут чимало таких яскравоквітучих лучно-степових рослин, як конюшина гірська, вероніки сиза та рання, пижмо звичайне, волошка степова, гвоздика польова. На схилах виявлені малопоширені в області види - азинеума сірувата, шипшина яблучна. Рясно зростають залізняки колючий та бульбистий, дзвоники болонські, смовдь Любименка.

У замкнутих міжгорбових зниженнях багато таких видів, як зіновать австрійська, нечуй-вітер отруйний, пижмо звичайне. Невелика за площею степова ділянка вражає різноманітністю видів.

У заплаві переважають обводнені зарості очерету з кущами верб попелястої та тритичинкової. Тут рясно трапляються такі типові для лісостепових боліт види, як сідач коноплевий, дягель лікарський, гадючник в'язолистий, плакун верболистий. У прирусловій частині біля мосту виявлені алтей лікарський, м'яти польова та водяна, півники болотні.

У складі флори ділянки багато цінних лікарських рослин. Це такі лучно-степові види, як материнка, звіробій стрункий, пижмо звичайне, буквиця лікарська, лучно-болотні - алтей лікарський, дягель лікарський, череда трироздільна, види м'яти. Поодиноко зростає і рідкісна лікарська рослина - оман високий.

Урочище досить бідне в фауністичному відношенні. З хребетних найбільш різноманітною групою є птахи. В прибережних заростях високотрав'я мешкають бугайчик, курочка водяна, очеретянка велика, збирають їжу чаплі руді та сірі, лелека білий. Полює лунь болотний. На горбах з окремими куртинами чагарників трапляютея славка сіра, коноплянка, польовий та хатній горобці. Групу дерев біля річки відвідують сороки, щиглики, костогризи. "Панські горби" є дуже мальовничою і типовою для регіону ділянкою, яка зберігає чимало типових видів рослин і тварин. Вона знаходиться неподалік від районного центру, а тому є перспективною для обладнання екологічного маршруту.

3) ландшафтний заказник місцевого значення "Витоки ріки Інгул" знаходиться біля Бровкове Новомиргородського району. Площа - 1,0 га. Ця територія являє собою невелику долинку поміж плескатими горбами. У верхній частині долини знаходиться лісовий масив, нижче - заболочене зниження, яке прилягає до ставу із заболоченою лукою, лучними та болотними угрупованнями.

На заболоченій луці переважають угрупування тонконогу болотного та лепешняку плавучого. Найбільш зволожена частина зниження зайнята болотними угрупованнями рогозу широколистого та ситнягу болотного. В цих угрупованнях зростають жовтець отруйний, жовтець повзучий, зніт рожевий, ісохвіст колінчастий, наявні невеликі деревця верби ламкої, до 3 м заввишки. На ділянці є джерела. Ближче до периферії ділянки виявлена смуга мітлиці повзучої та м'яти польової. Ділянку заболоченої луки оточує смуга вологого осикового лісу із зірочником ланцетолистим. Тут відмічене зростання цінної лікарської рослини - валеріани високої. Між вищеохарактеризованою ділянкою заболоченої луки та лісом наявна ділянка справжньої луки з тонконогом лучним.

Весь цей зволожений комплекс і оточує витоки р. Інгулу. Слід зберегти цю важливу у гідрологічному відношенні ділянку З типовим рослинним покривом заболочених місць.

4) «Каскамди» -- урочище в Маловисківському районі Кіровоградської області, геологічна пам'ятка природи місцевого значення. Площа -- 2,5 га.

Урочище знаходиться в долині річки Буки (права притока Плетеного Ташлика) на південний захід від села Злинка Маловисківського району, за 10 км від залізничної станції Капустине.

Каскади є одним з небагатьох місць поширення природних водоспадів на Придніпровській височині та рівнинній частині України в цілому. Урочище є прикладом типових рівнинних лісостепових східноєвропейських ландшафтів річкових долин лісостепової смуги, збережених в у своєму природному місці розташування.

Урочище цікаве з багатьох точок зору. Тут знаходиться місце виходу на поверхню масивної глиби нижньопротерозойських гранітів і мігматитів - елементів найдавнішої тектонічної структури України, - Українського щита.

Рослинний світ урочища дуже різноманітний. Тут збереглися рослинні угрупування петрофітних, чагарниковою і лучних степів. 9 видів рослин, урочища, що зустрічаються на території, занесено до Європейського Червоного списку і Червоної книги України. Є регіонально рідкісні види і формації.

Не менш цікавий і унікальний тваринний світ. Тут мешкає безліч рідкісних і зникаючих видів. 58 представників тваринного царства урочища охороняються Бернською конвенцією, 14 занесені до Червоної книги України.

5) Унікальне урочище "Монастирище "

На крайньому півдні Кіровоградської області, біля с. Завтурове Устинівського району знаходиться ландшафтний заказник загальнодержавного значення "Монастирище" площею 15,3 га.

Територія заказника займає стрімкі схили каньйону р. Інгул і прилеглі плакорні ділянки. Це одна з найбільш мальовничих ділянок Кіровоградщини - надовго лишаються в пам'яті глибокий каньйон, гранітна скеля біля річки, хаотичне нагромадження великих кам'яних брил.

На стрімких схилах річки на щебенистих ґрунтах виявлені петрофітні степові ценози. Привертають увагу жовті зірочки очитку їдкого, жовті голівки цмину піскового і рожеві суцвіття чебрецю двовидного. В розщілинах каміння зустрічається авринія скельна і очиток Борисової. Ранньою весною великі куртини утворює рідкісний червонокнижний вид - сон чорніючий. Тут можна побачити деякі рідкісні для області види: навесні - гіацинтик блідий з блакитними квіточками, зібраними у витягнуте суцвіття; влітку - куртини гоніолімону Бессера, а також рідкісний реліктовий вид - ефедру дво - колоскову. Слід відмітити на гранітних схилах великі популяції тюльпану південно-бузького. Це - єдине місце на Кіровоградщині, де знайдені рябчик руський та причорноморський ендемік голонасінник одеський, які занесені до Червоної книги України.

На стрімких схилах з виходами гранітів (в основному на правому березі р. Інгул) зустрічаються густі зарості чагарників і невисоких дерев, в яких переважає клен татарський. Тут можна побачити різноманітні види чагарників - свидину, калину-гордовину, а також малопоширепі види - кизильник чорноплідний, мигдаль степовий та вишню степову.

Степові ценози на прилеглих плакорних ділянках представлені в основному типчаково-ковиловими степами. Крім ковили волосистої, тут зростають ковили Лессінга та пірчаста (всі 3 види занесені до Червоної книги України). Серед різнотрав'я виділяється своїми темно-синіми квітами шавлія степова, поруч ростуть льон австрійський з бузково-голубими квітами, молочай Сегієрів, волошка рейнська. Слід відмітити такі характерні степові рослини, як кринетарія волохата, горлянка хіоська, чабрець Маршалів.

В заказнику зростає ряд видів, властивих південному варіанту степів, які в області трапляються рідко. Це такі види, як цінна лікарська ефедра двоколоскова, громовик великощетинистий, гвоздика Андржійовського, це мешканці південних степів на північній межі ареалу.

По днищу ріки переважають ценози осоки гострої, зустрічаються куртини очеретянки звичайної і комишу лісового. По берегах р. Інгул слід відмітити високі зарості очерету звичайного з окремими куртинами схеноплекту озерного. Поруч із типовими лучно-болотними видами тут виявлені і мало - поширені в даному регіоні такі види, як валеріана висока і комишівник звичайний.

Привертає увагу різноманітний тваринний світ заказника. На ділянках цілинного степу мешкають різні птахи - жайворонки чубатий, малий та степовий, щеврик польовий, боривітер звичайний, ворона сіра, чекан луговий, а серед безхребетних домінують прямокрилі, дикі бджолині і трав'яні клопи.

На кам'янистих схилах із заростями чагарників відмічені: з птахів - сорокопуди жулан та чорнолобий, мухоловка сіра, горобець польовий, камінка лиса, зозуля звичайна, соловейко східний, з плазунів зустрічаються два види ящірок (прудка та зелена), а також вуж звичайний та гадюка степова - вид, що занесений до Червоної книги України. В заплаві можна зустріти лелеку білого, різні види жаб, вужа водяного, черепаху болотяну; в заростях прибережно-водної рослинності мешкають бабки.

Заказник "Монастирище" - це один із найцінніших своєрідних природних комплексів Кіровоградщини, унікальна ділянка її природи.

Крім вищеперелічених природних об'єктів є ще дуже багато інших, а саме:ландшафтний заказник "Інгульські крутосхили",який знаходиться в Устинівському районі в околицях с. Олександрівки. Територія площею 15 га являє собою лівий стрімкий берег р. Інгул. Своєрідності ділянці надають різноманітні кам'яні відслонення, місцями у вигляді гранітних скель. У рослинному покриві заказника переважає степова рослинність. На верхніх прилеглих до стрімкого схилу ділянках із щебенистими ґрунтами збереглися угруповання різнотравно-тиичакових степів,також затока в гирлі Омельника-місцевість, де створений загальнозоологічний заказник місцевого значення "Деріївський" площею 100 га, є затокою Дніпродзержинського водосховища, що утворилася в гирловій частині р. Омельник. По різні боки затоки, яка вклинюється в правий берег Дніпра на 2,5 км, неподалік від її узбережжя розкинулись мальовничі села Успенка та Деріївка, а в межах берегової смуги побудовані бази відпочинку, в тому числі і мисливська база, і багато інших схожих природних об'єктів.

8. Архітектурно-історичні ресурси,найвизначніші об'єкти

Слід зазначити те,що в області народилося чимало людей, які стали героями Радянського Союзу,а також башато просто відомих людей є уродженцями Кіровоградської області: І.Карпенко-Карий(якого ми згадували раніше) відомий письменник,уродженець Кіровоградщини;Маринич Олександр Мефодійович- географ-геоморфолог, член-кореспондент НАН України;Авдієвський Анатолій Тимофійович (1933) -- хоровий диригент, композитор, народний артист СРСР (1983);Пестушко Костянтин Юрійович (псевдонім Кость Степовий-Блакитний; 1898 -- 1921) -- військовий діяч, отаман Степової дивізії, Головний отаман Холодного Яру.

Найважливішими об'єктами туризму є: усипальниця російського військового діяча, героя Вітчизняної війни 1812 р. М.М. Раєвського,Хрестовоздвиженська церква в Розумівці - православний храм в селі Розумівка Олександрівського району на Кіровоградщині, пам'ятка архітектури та містобудування загальнодержавного значення, родова усипальня родини Раєвських. Церква-усипальня підпорядкована Народному музею історії села Розумівка; пам'ятка архітектури Іллінська церква 1786 р. у м. Новомиргород- православний храм в місті Новомиргороді на Кіровоградщині, пам'ятка архітектури XVIII століття. Вважається найстарішою пам'яткою архітектури області.Іллінська церква збудована на кошти купця Миколи Годжія з цегли у перехідному стилі від бароко до класицизму. Церква цегляна, центрична, в плані має вигляд хреста (тетраконхова), з високим восьмигранним трибуном та куполом, увінченим главкою. Гладкі поверхні стін церкви з двома рядами вікон розділені пласкими пілястрами з невеликими розкрепівками, по карнизу їх оточує фриз з ліпними розетками. В силуеті церкви підкреслена ступінчаста композиція мас. Дзвіниці біля неї немає; Фортеця Святої Єлисавети (Єлисаветинська фортеця; зустрічається також написання Фортеця Святої Єлисавети, Єлисаветинська фортеця) -- фортеця, адміністративний центр Новосербського поселення (Нової Сербії та. Новослобідського козацького полку). Названо на честь святої Єлисавети, яку імператриця Єлизавета Петрівна вважала своєю покровительницею. Мала форму правильного шестикутникапериметром (разом із зовнішніми укріпленнями) до 6 верст. Єлисаветинська фортеця була головним поселенням (штаб-квартирою) Новослобідського козацького (згодом Єлисаветградського пікінерного) полку. Фортеця була одним з оплотів російського впливу у регіоні: протягом 1753-64 вона була місцем перебування вищого російського командування на півдні України; у ній діяла слідча комісія у гайдамацьких справах (з 1756). Під час російсько-турецької війни 1768-74, коли у межі Єлисаветградської провінції вдерлися татари, гарнізон укріплення не тільки вдало витримав облогу, а й відбив турецько-татарське військо від навколишніх селищ. З 1775 фортеця Святої Єлисавети остаточно втрачає своє оборонне значення; у 1784 з неї було вивезено до Херсона всю артилерію. З 1785 вона перетворюється на місто Єлисаветград (тепер -- місто Кіровоград, адміністративний центр Кіровоградської області). Фортеця Св. Єлисавети є унікальною фортифікаційною пам'яткою XVIII ст. Сучасне використання фортечного комплексу не відповідає його історико-культурному значенню. Фортецю внесено до переліку пам'яток культурної спадщини України.Контури фортеці лежать в основі герба Кіровограду; Комплекс юнкерського кавалерійського училища:із 1829 року Єлисаветград став центром військових поселень на півдні України. У місті розмістили штаб-квартиру резервного кавалерійського корпуса. Постійно проводилися збори, огляди й інші військові заходи за участю вищих царських сановників і самого царя. Протягом 1830-х років створюється комплекс юнкерського кавалерійського училища, що і понині займає величезну площу у самому центрі міста. До революції училище було самим більшим навчальним закладом міста. На плані міста 1854 року визначено місце і планувальну композицію майбутнього комплексу кавалерійського юнкерського училища. Ядром цієї композиції став плац (нині Ковалівський парк). Присутній на маневрах 1847 року Микола І власноручно зробив закладення палацевого і штабних корпусів адміністративного центру військових поселень. Однак будівництво було розпочато лише весною наступного 1848 року. Автором проекту був архітектор з Одеси Верлон, а керував проектно-кошторисними роботами одеський технік-будівельник Шумилін. У комплекс увійшли: 3-поверховий палацевий корпус, 3-поверхові штабний і навчальний корпуси, манеж, будинок офіцерського зібрання, стайні;

Комплекс юнкерського кавалерійського училища являє значну цінність, як зразок архітектури пізнього класицизму і як об'єкт історії; Грецько-Володимирська церква (Кафедральний Собор), розташований у центральній частині міста, де були поселення греків, які і побудували у 1812 році "тщанием священнослужителей церковного старосты и парафиян" церкву. Дзвіниця споруджена 1828 року. Побудована по типовому проекту у стилі класицизму; Колишня жіноча гімназія:побудована у 1901-1902 роках за проектом архітектора Олександра Лишневського у стилі еклектики з впливом давньоруського стилю. Являє собою архітектурну цінність через використання у цегельному муруванні елементів дерев'яного російського зодчества; Колишній приватний будинок Марущака: Побудований у 1880-1890 роках на кошти колишнього земельного гласного Івана Марущака у стилі еклектики з впливом форм бароко. Автор проекту невідомий. Початкове функціональне використання: перший поверх - торгові приміщення; другий - житлові приміщення. Своїм декоративним оздобленням складає художню цінність і є одним з архітектурних зразків міського помешкання кінця ХІХ століття.; Комплекс лікарні Св. Анни Червоного Хреста:Розпочато будівництво у червні 1902 року, завершено - у травні 1904 року. Будувалася на кошти купчихи Ганни Дмитрян. Проект генплану розроблений архітектором Олександром Лишневським. У процесі будівництва коректувався архітектором Яковом Паученко, інженерне оснащення і його монтаж виконаний інженером Таммом при консультації земського лікаря Юцевича. Побудовано в стилі еклектики з впливом давньоруського стилю, надавши цегельному муруванню мотиви дерев'яного зодчества.; Синагога: знаходиться в центральній частині міста, побудована на місці старої синагоги 1853 року, що була зруйнована в 1895 р. через аварійність конструкцій. У 1895-1897 рр. збудовано існуючу "головну синагогу" по проекту архітектора Олександра Лишневського на кошти єврейської громади. Оригінальне спорудження будинку виконано у характерному еклектичному стилі кінця ХIХ століття з романтичним напрямком мавританського стилю. Належить до видатної спадщини архітектурної школи еклектики в Україні.

9. Види туризму, актуальні для даної території

Пріоритетними для Кіроовоградської області є пізнавальний туризм, сімейний відпочинок.М'який клімат, мальовничі береги річок і водосховищ створюють природні рекреаційні ресурси області. Рекреаційні можливості Кіровоградщини забезпечують санаторно-курортні та оздоровчі заклади різних форм власності.

Основні рекреаційні ресурси на Кіровоградщині -- оздоровчі (м'який клімат, мальовничі береги річок і водосховищ). Діють 3 санаторії та пансіонати з лікуванням, 4 будинки і пансіонати відпочинку, численні бази відпочинку, профілакторії та дитячі табори відпочинку.

10. Екологічний стан території

Екологічна ситуація в області у 2001 р. в цілому залишалася стабільною. Разом з тим, досягти помітного поліпшення в стані довкілля не вдалося. Це зумовлено тим, що продовжують мати місце низькотехнологічні та ресурсоємкі виробництва, не здійснюються відповідні вклади на охорону навколишнього природного середовища, збільшується знос та морально старіють очисне обладнання і технології. В останні роки через відсутність коштів нові установки і обладнання практично не впроваджуються, погіршується якість використовуваного палива.

Одним з факторів, що впливає на якість довкілля є контроль за кількістю відходів, що утворюються і розміщуються в області, ступінню їх небезпечності та руху. Ця робота знаходиться під постійним контролем і будується на основі Закону України “Про відходи“ інших законодавчих та нормативних актів.

Враховуючі відсутність в області спеціалізованого полігону для зберігання токсичних відходів, значна кількість підприємств області накопичують частину відходів виробництва на своїй території у місцях, обладнаних у відповідності з вимогами екологічних та санітарних норм і правил.

Динаміка утворення та накопичення токсичних відходів І-ІІ класів небезпеки, які утворювались на підприємствах області за останні 5 років дозволяє зробити висновок, що їх кількісний та якісний склад майже не змінюється, кількість утворюваних відходів стабільна тому потужностей установки демеркурізації ртутьвміщуючіх ламп і приладів, а також лінії по омонолічуванню відходів гальванічних виробництв в шлаколужні бетони, які діють на НВФ “ Екоцентр “ дозволять вирішити питання утилізації цих видів відходів та будуть сприяти підтриманню безпечного балансу накопичення і знешкодження значної частки відходів І-ІІ класів небезпеки на території області.

Аналіз документів, що надані на даний час в держуправління екології та природних ресурсів на погодження лімітів на утворення і розміщення відходів на 2003 рік показує, що збільшення кількості утворюваних відходів та зміни їх якісного складу не передбачається.

Найбільш складним залишається в області питання поводження з твердими побутовими відходами. Всі існуючі сміттєзвалища організовані понад 20 років, а у м. Кіровограді понад 50 років тому. В зв'язку з чим вирішення питання їх реконструкції або закриття і будівництва нових є нагальною проблемою для області.

Основними проблемами радіоекології в області є:

- есхаляція радону з поверхні хвостосховищ та відвалів уранодобувних шахт;

- перенесення з частками пилу радіонуклідів на значні відстані (до 650 м) від основного джерела забруднення;

- скиди забруднених шахтних вод та змив радіоактивних речовин поверхневими водами з забруднених проммайданчиків шахт у природні води;

- великі по об'єму відвали гірських порід та забалансової руди, які розташо-вані в межах населених пунктів області та м. Кіровограда.

Робота по покращенню стану радіаційної безпеки, враховуючі наявність в області сировинної бази атомної енергетики - уранодобувної промисловісті та використання в різних галузях господарства джерел іонізуючого випроміню-вання, набуває все більшого значення.

Характерним для видобутку урану є те, що майже усі відходи - відвали шахтних порід, скиди шахтних вод, викиди в атмосферне повітря являють собою джерела радіаційного забруднення навколишнього природного середовища.

На території Петрівського району в балці “Щербаківська” розташовано хвостосховище гідрометалургійного заводу Схід ГЗК, яке експлуатується з 1959 року і призначено для накопичення і зберігання твердих та рідких слабоактив-них радіоактивних відходів уранозбагачувальної промисловості. Площа хвосто-сховища складає 614,9 га, корисний об'єм - 28 млн. м3. На даний час в балці накопичено біля 50 млн. тонн радіоактивних відходів, загальна активність яких складає близько 48400 Кu.

На території області є прояви радону та дочірніх продуктів його розпаду, особливо в центральній частині, яка розташована на масиві гірських порід гра-нітоноїдного складу з підвищеним та високим кларковим вмістом розсіяних радіоактивних елементів урано-торієвого ряду. Цю проблему ускладнює викорис-тання у будівельних цілях місцевої мінеральної сировини та промислових відходів з великим вмістом природніх радіонуклидів урано-ториєвого ряду. В різні часи Інститутом ядерних досліджень, Інститутом проблем природокористування і екології (м. Дніпропетровськ) та ГРЕ -37 КП “Кіровгеологія“ проводились дослідження радіологічного стану території міста Кіровограда. На багатьох ділянках, включаючи житлову забудову відмічається підвищений гамма-фон та значний вміст радону та продуктів його розпаду в повітрі окремих приміщень і підвалів ( 20000 - 50000 Бк/м3 ), який на декілька порядків перевищує допустимі. Вихід та накопиченя торону на даний час вивчено недостатньо. Порова концентрація радону і торону в почві по місту висока від 9000 до 107000 Бк/м3

11. Перспективи розвитку туризму, створення нового тур продукту та інвестиційні проекти

Багатов чому унікальне соціокультурне минуле Кіровоградщини, в першу чергу особливості освоєння даної території, пов'язані з її порубіжним положенням на межі різних політичних та військово-політичних утворень, з поміж-яких найбільш цікавими уявляються Запорізька Січ та Нова Сербія, на сучасному етапі виступають тими джерелами, які можуть забезпечити формування унікального соціокультурного образу Кіровоградщини як цікавого рекреаційного регіону та визначити його можливу рекреаційну спеціалізацію. Наявність значної кількості історико-культурних пам'яток, компактних поселень різних етнічних груп та місць, пов'язаних з життям та діяльністю видатних особистостей, також сприяє зростанню пізнавального інтересу до краю та збільшують рекреаційні можливості регіону. Але на даному етапі для реалізації соціокультурних передумов розвитку рекреаційної галузі в області необхідне, в першу чергу, їх більш детальне наукове обґрунтування та розробка стратегії формування комплексу рекреаційних об'єктів соціокультурного спрямування.

Туризм у Кіровоградські області поки що розвинений слабо. Але завдяки зручному географічному положенню (у центрі України), гарним кліматом, значному рекреаційному потенціалу, можна сподівати на стрімкий розвиток туризму.

Висновок

Кіровоградська область полягає у центральній частині України, володіє сприятливими умовами і має дуже сприятливе фізико-географічне й економіко-географічне положення, що у свою чергу не мало важливо для розвитку туризму. Географічне положення визначає багато сприятливих умов області. Найбільшим багатством є величезний земельний фонд із чорноземними ґрунтами. Для ведення сільського господарства територія має у своєму розпорядженні унікальне сполучення рельєфу, ґрунтових і кліматичних ресурсів, що сприяло високому господарському освоєнню. Надра багаті різноманітними природними ресурсами.

Традиційно вважається, що Кіровоградська область, маючи високий рівень антропогенного освоєння території, володіє недостатнім рекреаційним ресурсним потенціалом. Тому можливості розвитку рекреації в межах області нібито обмежені.

Кіровоградська область не володіє потужним природно-ресурсним комплексом, основу якого складають земельні та мінерально-сировинні ресурси. Але помірно теплий клімат, наявність радонових родовищ і мінеральних вод (запаси близько 150 тис. м. куб.), лісових масивів, луків, річок (має значний рівень забезпеченості території регіону водними ресурсами) створюють сприятливі умови для організації коротко- і довготермінового відпочинку, а також будівництва мережі курортно-лікувальних закладів.

Насправді можливості для розвитку туризму в Кіровоградській області цілком достатні. Потенційними ресурсами є природні рекреаційні території - об'єкти природно-заповідного фонду області, а також історико-культурні туристські ресурси.

Головною метою курсового проекту було вивчення туристських ресурсів Кіровоградської області, а також розроблення екскурсійно-пізнавального туру. Маршрут має назву «Кіровоградщина». Даний тип маршруту є тематичним, тому що тут переважає екскурсійне обслуговування й пізнавальна спрямованість. Він направлений на відвідання найвидатніших історико-культурних центрів Кіровограду та ознайомлення ближче з культурою та традиціями цієї області.

Для визначення конкурентоспроможності та собівартості туру «Кіровоградщина» було розраховано його економічну ефективність, що проводилася в такому порядку:

- визначення вартості розміщення;

- визначення вартості харчування;

- визначення вартості на надання екскурсійних послуг;

- визначення вартості на проїзд;

- визначення собівартості подорожі;

- рентабельність туру;

- прибуток фірми від реалізації даного туру.

Виконані розрахунки дозволять на стадії розробки туристського продукту оцінити можливу його економічну ефективність, визначити слабкі місця туристського продукту, вибрати заходи щодо підвищення економічної ефективності туристського продукту або відмовитися від його розробки.

...