Розвиток координації рухів у дітей 7–9 років на уроках фізичної культури у середній школі на підґрунті спрямованого впливу на сенсорні системи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розвиток координації рухів у дітей 7-9 років на уроках фізичної культури у середній школі на підґрунті спрямованого впливу на сенсорні системи

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук з фізичного виховання і спорту

Загальна характеристика роботи

Актуальність проблеми. Одним з перспективних напрямків вдосконалення системи фізичного виховання у середній школі є розробка науково-обґрунтованої системи дидактичних засобів та методів розвитку і вдосконалення координації рухів в учнів 1-3 класів.

Не дивлячись на те, що проблемі розвитку та вдосконалення координаційних здібностей у дітей присвячена велика кількість робіт (А.А. Маркосян, 1969; І.О. Аршавський, 1975; Л.Є. Любомирський, 1983; В.І. Лях, 1991,1996; D.-D. Blume, 1984; К. Mekota, 1984; K. Zimmermann, 1985 та ін.), наявні рекомендації носять загалом узагальнений характер, не враховують вікових особливостей у керуванні рухами, характеру сенсорного забезпечення рухів у кожній віковій групі, індивідуальних особливостей піддослідних.

У програмах з фізичного виховання у середній школі у наш час відсутня цілеспрямована система вдосконалення координації рухів у дітей з урахуванням гетерохронізму дозрівання рухових функціональних систем, рівневого складу виконуваного руху, сенситивних періодів до оволодіння рухами різної структури та інших критеріїв. Недостатньо науково обгрунтований методичний підхід до оцінювання та прогнозування координаційних здібностей тощо.

Цілеспрямований же розвиток координації рухів у дітей молодшого шкільного віку відповідно до їх морфофункціонального статусу є передумовою для подальшого успішного опанування різноманітими руховими діями, які використовуються у побуті, трудовій та спортивній діяльності (Л.Є. Любомирський, 1983; В.С. Фарфель, 1959-1977; Л.В. Волков, 1981; Є.С. Вільчковський 1983-1996 та ін).

Неповне висвітлення проблеми розвитку та вдосконалення координації рухів у молодшому шкільному віці, необхідність наукової розробки та обгрунтування системи засобів і методів розвитку координації рухів у дітей на уроках фізичної культури в середній школі визначили актуальність теми, яка вивчається.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана згідно із Зведеним планом НДР Державного комітету України з фізичної культурі та спорту на 1996-2000 р. за темою 1.7.4. «Оцінювання і прогнозування функціональних резервів організму спортсменів на підставі вивчення сомато-вегетативних взаємозв'язків» (№ держреєстрації 0196U010536).

Мета роботи полягає у вивченні вікових закономірностей розвитку координації рухів у дітей 7-9 років, у розробці і експериментальному обґрунтуванні засобів та методів її виховання на уроках фізичної культури.

Задачі дослідження:

1. Вивчити вікові закономірності розвитку координації рухів у дітей 7-9 років під час занять фізичною культурою у середній школі.

2. Дослідити роль сенсорних систем у розвитку та вдосконаленні координації рухів у учнів молодших класів.

3. Розробити та науково обґрунтувати засоби та методи вдосконалення координаційних здібностей у дітей молодшого шкільного віку на уроках фізичної культури за спрямованого впливу на сенсорні системи.

Наукова новизна полягає у з`ясуванні закономірностей розвитку координації рухів різного рівневого складу у дітей 7-9 років, у визначенні основних факторів, які впливають на вдосконалення координаційних здібностей у молодших школярів на уроках фізичної культури, у розробці та науковому обгрунтуванні системи засобів та методів розвитку координації в учнів початкових класів у середній школі, у методичних рекомендаціях з розвитку рухової координації у учнів 1-3 класів.

Одержані результати суттєво доповнюють уявлення про розвиток та формування рухів різного рівневого та координаційного складу. Використання розроблених методів дослідження дозволило комплексно підійти до роз`язання низки сучасних задач теорії та практики процесу навчання та вдосконалення рухів різної координаційної структури у середній школі.

Практична значимість одержаних результатів полягає у можливості використання теоретичних положень та практичних рекомендацій у системі підготовки школярів молодших класів середньої школи.

Розроблені напрямки вдосконалення координації рухів у дітей 7-9 років, які грунтуються на нових знаннях про регулювання рухів різного ступеня складності, врахуванні змін функціонального стану організму школярів. Здійснене наукове обгрунтування застосування тестів для оцінювання якості керування різними рухами. Розроблені відповідні математичні моделі.

Результати проведених досліджень можуть використовуватись:

- у навчально-тренувальному процесі школярів 7-9 років у середній школі, у спортивних секціях з дітьми цього віку під час занять спортом зі складною координаційною структурою рухів;

- під час читання курсу фізіології, теорії та методики фізичного виховання у спеціальних навчальних закладах, на факультетах фізичного виховання університетів та педагогічних вузів;

- під час розробки програмно-нормативних документів з фізичного виховання школярів, на курсах підвищення кваліфікації викладачів фізичного виховання і тренерів.

Особистий внесок здобувача полягає у постановці проблеми, висуненні гіпотези, визначенні напрямків дослідження, безпосередній їх організації та проведенні, аналізі та теоретичному обгрунтуванні одержаних даних. Під час підготовки спільних публікацій автору належать фактичний матеріал та висновки.

Апробація роботи. Основні положення роботи були представлені та обговорені на першій Загальноукраїнській науковій конференції аспірантів у галузі фізичної культури і спорту (Львів, 1997); 11-й республіканській науковій конференції року «Iндивідуальні психофізіологічні властивості людини та професійна діяльність» (Київ-Черкаси, 1997); робочих зборах з узагальненої теми науково-дослідних робіт (Київ. - Держ. ком. України з ФК та спорту, УДУФВС, 1998); підсумковій науково-методичній конференції НУФВСУ (13 січня 1999 р).

Публікації. За матеріалами досліджень опубліковані 8 наукових праць. З них 5 статей та 3 тез.

Структура та обсяг дисертації

координація молодший школяр сенсорний

Дисертація викладена на 215 сторінках, складається зі вступу, п'ятьох розділів, висновків, практичних рекомендацій і 1 додатку. У роботі використано 219 літературних джерел, з них 41 іноземних авторів (в основному роботи останніх 10 років 19871999). Матеріали досліджень ілюстровані 18 малюнками та 24 таблицями.

Основні результати дослідження та їх обговорення

Закономірності розвитку координації рухів у дітей 7-9 років (огляд літератури)

У даному розділі проаналізовані загальні закономірності розвитку координації рухів у онтогенезі, показана роль сенсорних систем та значення фізичних вправ у розвитку координації рухів у ранньому віці, виділені критерії оцінки та методи тестування координаційних здібностей у дітей.

Методи та організація досліджень.

З метою розв`язання поставлених задач застосовувалися такі методи дослідження: аналіз наукової та науково-методичної літератури, стабіло - та треморографія, ходіння прямою лінією, тепінг-тест; тензодинамометрія, оцінювання точності м'язових диференційовок під час відтворення силових та просторових параметрів рухів, оцінювання метань на влучність у нерухому та рухому цілі, у концентричні кола різного діаметра, методи математичної статистики.

Досліджувалися рухи різного рівневого складу (за Бернштейном) та координаційної структури: зміщення загального центру мас (ЗЦМ) тіла та тремор у вертикальній позі, локомоторні рухи під час ходіння прямою лінією, ритмічні рухи у тепінг-тесті, локальні рухи на точність під час відтворення заданого зусилля та лінії у 10 см, кидки м'яча на влучність у нерухому та рухому цілі. Під час усіх рухів, які досліджувались, вивчалася роль зорової, вестибулярної та проприоцептивної сенсорних систем у їх регулюванні.

Одержані матеріали оброблялись на персональному комп'ютері Pentium-ІІ загальноприйнятими методами статистичного аналізу з використанням інтегрованих пакетів Excel-7, StatGrafics Plus, SPSS-8.

Організація досліджень. Обстеження були проведені у кілька етапів за умов лабораторії та навчального процесу у середній школі.

На першому етапі визначався рівень координації рухів у дітей 7-9 років за збереження вертикальної пози, керування ритмічними та влучними рухами.

На другому етапі здійснювалися підбір засобів та обгрунтування адекватних методів розвитку і вдосконалення координації рухів.

На третьому - розроблялись та випробувались цільові педагогічні програми для розвитку координації рухів дітей 7-9 років на уроках фізичної культури.

Вікові особливості розвитку координації рухів у дітей 7-9 років

Результати досліджень показали, що координація відносно простих рухів у дітей вже до 7 років досягає високого рівня, мало відрізняючись у обстежуваних групах за неускладнених умов.

Діти 7-9 років мають схожі між собою та з дорослими координаційні можливості під час керування стійкістю вертикальної пози, циклічні, ритмічні та влучні рухи за звичних умов функціонування організму. До 7 років вони вже володіють високою статокінетичною стійкістю, здатністю до оцінювання «схеми власного тіла», простору, до програмування локомоторного та влучного руху, екстраполяційного мислення. Вони якісно керують рівновагою вертикальної пози, ефективно реалізують програму рухів під час ходіння прямою лінією із заплющеними очима, точно диференціюють м'язові зусилля, не поступаючись учням 8-9 років за нескладних умов.

Вікові відмінності виявляються за складних умов рухового регулювання: під час вимкнення зору, вестибулярного подразнення, видалення частини проприоцептивної інформації, розвитку втоми. Вони свідчать про різний ступінь погіршення координації рухів у дітей 7-9 років за умов діяльності збиваючих факторів.

Діти 9 років точніше йдуть прямою лінією із заплющеними очима до та після вестибулярного подразнення порівняно з дітьми 7 та 8 років, у них краще виражена перепоностійкість та надійність реалізації програми руху за вимкнення зовнішнього кільця зворотнього зв'язку та дії вестибулярної гіпераферентації. У них точніше сформована програма пересування у просторі за складних умов та їх виконання.

Під час виконання ритмічних рухів діти 9 років виявляють більшу здатність опиратися втомі за більшої частоти виконуваних рухів у тепінг-тесті, більшу надійність керування їх руховою системою за умов перешкод (рис. 1).

Роль сенсорних систем за звичайних умов регулювання пози, виконання локомоторного руху відносно невелика, під час ускладнення ж задачі - значно зростає.

Менші зміни під час керування рухами у дітей 9 років за умов вимкнення зору, вестибулярного подразнення, зменшення площини стояння, видалення частини проприоцепції відображають вдосконалення компенсаторних механізмів регулювання усталеності пози та довільних рухів у відповідь на дію збиваючих факторів з віком та у процесі навчання.

Зменшення ролі низки сенсорних систем у регулюванні рухів у процесі навчання у старших дітей відбувається швидше, ніж у молодших.

Статистично достовірне погіршення точності виконуваних рухів під час вимкнення зору на початку навчання виявляє високу залежність якості регулювання від зорової зворотньої афектації у дітей.

Експоненціальний характер залежності точності навички, яка засвоюється, від зорової аферентації свідчить про те, що у початковому періоді опанування руху (у 1-8-ому відтвореннях) роль зорової інформації у дітей 7-9 років значна, у наступних рухах (9-15-е) - значно знижується, що говорить про динамічну роль зору у різні фази побудови руху.

Як тільки помилка засвоєного руху зменшується до 5 мм, він перестає корегуватися за участю зору.

Про зменшення ролі зору у корекційному процесі свідчать коефіцієнти кореляції між величиною помилки у першому: русі та величиною корекційного зрушення у другому: вони найбільш високі на початку навчання (r= 0,743, P<0,05) і низькі - наприкінці (r=0,283, P>0,05).

Факторний аналіз підтверджує неоднозначну роль зору у корекційному процесі під час керування рухами у різні фази його засвоєння у дітей 7-9 років. Так, у 1-8-ому повтореннях вона складає у дітей 7 років 35,17%, 8 років - 87,7%, 9 років - 94,57%. У подальших повтореннях роль зору зменшується у дітей 8 років до 15,6%, 9 років - 8,92%. І лише у дітей 7 років зростає до 70,4%. Ці залежності досить точно апроксимуються лінійними та нелінійними рівняннями регресії, які можна використовувати для оцінювання рухової функції та інтра- і екстраполярного прогнозування (табл.).

Модельні характеристики керування влучним рухом за участю зору на початку і наприкінці навчання дітей 7-8 років

* Y - точність рухів в мм, Х - кількість повторень, які корегуються за участю зору.

Найкраще за участю зорової сенсорної системи корегуються рухи, які здійснюються з помилками від 10 до 25 мм, від 5 до 10 мм - гірше, рухи нижчі, ніж 5 мм - корегуються найгірше (табл.).

Роль зору в корекції локального точностного руху, який виконується з різними помилками школярами 7-9 років

Виконання ж руху на пам'ять відбувається без вираженого корекційного процесу і з боку проприцептивного каналу зворотнього зв'язку, що виявляється у збільшенні помилок виконуваного руху мірою його повторення, у позитивних коефіцієнтах кореляцій між величинами помилок та кількістю повторень руху у трьох вікових групах (рис. 3).

Зниження ролі зору в регулюванні рухом мірою його вдосконалення у дітей 7-9 років свідчить про перехід за стабільних умов до програмового механізму регулювання, коли у регулюванні важливої ролі набувають механізми пам'яті та проприоцептивна інформація про «схему тіла», тривалості фаз виконання руху тощо.

Під час виконання метання на влучність діти 7 років мають гірші показники як під час кидків у нерухомі, так і у рухомі об'єкти.

Порівняння показників влучності метань у дітей молодшого шкільного віку з такими ж у студентів 18-20 років показало, що діти мають далеко недосконалі механізми координації під час керування рухами просторового поля та предметних дій (за М.О. Бернштейном), тобто рухів вищих рівнів регулювання.

Різниця між показниками влучності у дітей 7-9 років значно менша, ніж між ними та 18-20-літніми студентами. Виявлені відмінності відображають різну здатність дітей до екстраполяції, тобто до виконання кидків у рухому ціль - як важливого фактора резервних можливостей системи руху, який вдосконалюється у онтогенезі.

Низькі коефіцієнти кореляції, які відображають ступінь зв`язку влучності кидків у нерухомі та рухомі об'єкти говорять про різні програми керування рухами, які досліджуються.

Діти 8-9 років володіють більш високими координаційними здібностями під час метань у нерухомий та рухомий об'єкти, порівняно з дітьми 7 років. Дані відображають розробку різних механізмів керування цими рухами, оскільки ступінь взаємозв'язків між вихідними параметрами кожної програми регулювання з віком зменшується. Старші діти збільшують резерви системи керування не лише за рахунок покращення зорово-моторної координації, збільшення лабільності нервово-м'язової системи, але і за рахунок розвитку екстраполяційного мислення, вироблення двох відносно незалежних програм керування влучними рухами, збільшення стабільності результату незалежно від дії збиваючих факторів.

Виконання кидків м'яча у кільця різного діаметра (оцінюються у балах) з відстані 5 м виявляє їх відносно невисоку влучність у дітей 7-9 років. Низька якість реалізації спостерігається як під час кидків з постійним контролем зору (оцінка у балах коливається від 1,270,04 для дітей 7 років до 1,77 0,06 для дітей 9 років, за максимально високої оцінки у 3 бали), так і під час кидків за участю зору лише у стадії аферентного синтезу, тобто за умов формування програми майбутнього руху, з наступним «вимкненням» зору у ході руху та у завершальній його стадії (0,860,04).

Про те, що корекційний процес у дітей за участю зору малоефективний говорять також низькі коефіцієнти кореляції між помилками у сусідніх рухах: для дітей 7 років - 0,2370,025, 8 років - 0,2720,024, 9 років - 0,3260,032. Слабко корегуються як великі, так і малі відхилення. Лише окремі «острівці» корекційних правок, про наявність яких говорять зворотні залежності між помилками попереднього та наступних рухів, зустрічаються більшою кількістю у дітей 9 років.

Розвиток та вдосконалення координації рухів у дітей 7-9 років на уроках фізичної культури за спрямованого впливу на сенсорні системи

Цілеспрямоване використання фізичних вправ, які активізують або послаблюють діяльність сенсорних систем під час забезпечення стійкості пози, локомоторних, ритмічних та влучних рухів сприяє значному прогресу у розвитку координації рухів.

Через активізацію або деривацію зорової, рухової, вестибулярної сенсорних систем під час виконання фізичних вправ у поєднанні з рухливими іграми та застосуванням елементів спортивних ігор відбувається суттєве покращення керування різнорівневими за структурою та регуляцією рухами: у дітей 7-9 років зростає якість координаційних перебудов пози, виконання локомоторного, ритмічного та влучного рухів. Найбільші зміни відбуваються під час керування досліджуваними рухами за складних умов їх виконання - за активізації вищих рівнів регулювання, які забезпечують ефективність компенсаторних перебудов у відповідь на збиваючі впливи.

Під впливом фізичних вправ стала меншою мірою погіршуватись координація пози, ходіння прямою лінією за вимкнення зору та вестибулярних подразнень, зросла точність рухів. За неускладнених умов керування вихідні програмні рухи мало змінюються під впливом тренувального впливу: коливання ЗЦМ тіла та руки, ходіння прямою лінією, ударні рухи в тепінг-тесті.

Зростання резервів системи руху відбувається за рахунок компенсаторних варіантів, які забезпечують можливість прийняття більш точного рішення, покращення зорово-моторної координації, здатності до екстраполяційного мислення та оптимального прогнозування рухів за ускладнених умов.

Роль зору у керуванні рухами під впливом застосовуваних впливів у педагогічному експерименті зменшилася у різних групах неоднаково. Це призвело до зменшення вікових відмінностей у показниках точності руху під час ходіння прямою лінією. Результати говорять про наближення якості керування циклічним рухом у піддослідних групах дітей, хоча більш досконале регулювання рухів і продовжує залишатися у дітей 9 років.

Вдосконалення зорово-моторної координації під час керування влучними рухами під впливом фізичних вправ виразилося у поліпшенні проприоцептивної чутливості, у швидкому формуванні програмових механізмів керування та автоматизації руху. Під їх впливом зменшуються величини здійснюваних помилок за участі та без участі зорової сенсорної системи в трьох групах піддослідних, швидше зменшується роль зору в опануванні рухами.

У всіх вікових групах, під час зменшення ролі зору у корекції виконуваного руху значно зростає значимість зорової аферентації у створенні програми влучного руху у стадії аферентного синтезу. Разом з цим діти 9-ти років ефективніше використовують зорову сенсорну систему з метою вдосконалення програми руху.

Аналіз змін у контрольній і експериментальній групах показав, що вдосконалення моторних реакцій пози в обох групах більш виражене у дітей 9 років та виявляється, в першу чергу, за ускладнених умов рухового регулювання.

Разом з цим роль зору в керуванні мікрорухами рук у них практично не змінилася. Що за пропорційного зменшення амплітуди тремору у всіх позиціях говорить про вдосконалення регулювання у системі керування рухами у них за рахунок поліпшення проприоцептивного контролю, тобто внутрішнього зворотнього зв'язку. У дітей же 7 та 8 років роль зору в керуванні мікрорухами рук залишається більш вираженою як до, так і після експерименту. Це говорить про менші їх внутрішні резерви компенсації за ускладнених умов регулювання пози.

Таким чином, вікові відмінності у вдосконаленні різнорівневих рухів виявляються більшою мірою за ускладнених умов реалізації програми руху та характеризуються більш вираженим покращенням компенсаторних реакцій на збиваючі впливи у дітей 9 років експериментальної групи, більшим зниженням у них ролі зору у керуванні рухом у стадії еферентного синтезу та зростанням - у стадії аферентного синтезу (під час прийняття рішення та формування програми дії).

Застосування фізичних вправ, які вдосконалюють зорово-моторну координацію, сприяє поліпшенню проприоцептивної чутливості, прискореному формуванню програмових механізмів керування, автоматизації руху, покращення результату під час метань у ціль у нерухомий та рухомий об'єкти у всіх 3-х групах. Але найбільший приріст спостерігається у дітей 8-9 років, найменший -7 років. Після закінчення експерименту діти 9 років мають найкращі результати під час метань у нерухомий об`єкт та результати, які мало відрізняються, від дітей 8 років під час метань у рухому ціль (рис. 5). Вони більшою мірою були здатні до використання зорової сенсорної системи з метою формування програми руху.

Виражене покращення керування стійкістю рівноваги, ходіння прямою лінією, кидками на точність стосується умов, які вимагають підвищеної активності сенсорних систем як каналів зворотнього зв'язку, умов, які вимагають різноманітності компенсаторних механізмів для адекватного реагування на ситуацію, яка часто змінюється, що в старших дітей більш виражене та більшою мірою змінюється під впливом тренувального процесу. За звичних же умов виконання рухів якість регулювання має менше виражений вікової аспект та меншою мірою піддається тренувальному впливу.

У дітей експериментальної групи більшою мірою, ніж контрольної, зменшується роль зорової сенсорної системи у регуляції стійкості пози, зменшується виразність вестибуло-соматичних реакцій, прискорюється перехід до програмового способу керування стійкістю пози та локомоторним рухом під час ходіння прямою лінією. Вдосконалення керування системи ритмічного руху у тепінг-тесті в експериментальній групі виявляється у більшому прирості частоти ударів, які наносяться, у більш стійкому утриманні високої частоти до кінця тестування, у більшій здатності опиратися втомі. Зменшення крутизни падіння експоненціальної кривої змін частоти ритмічного руху у тепінг-тесті у експериментальній групі є однією з прикмет зростання резервів системи керування таким рухом.

Найбільше зменшення ролі зору у керуванні ходінням прямою лінією відбувається у дітей 9 років експериментальної групи, зростання вестибулярної стійкості - у дітей 8 років контрольної групи. Хоча діти 9 років і йдуть точніше прямою лінією із заплющеними очима до та після вестибулярного подразнення порівняно з дітьми 7 і 8 років як у контрольній, так і в експериментальній групах, як до, так і після експерименту, найбільший ступінь зменшення вестибуло-соматических виявів спостерігається у дітей 7-8 років.

Ступінь приросту результату під час виконання метань на влучність у рухому ціль виражений більшою мірою у дітей 8 і 9 років експериментальної групи. Діти 9 років більшою мірою схильні до оволодіння навичками метання у рухому ціль. Володіючи більш вираженим екстраполяційним мисленням, вони виявляють і більш виражену здатність до вдосконалення у ньому, ніж діти 7 і 8 років.

Таким чином, результати продемонстрували наявність різних резервних можливостей у школярів 7-9 років до виконання рухів різних рівнів регулювання: пози, ходіння, ритмічних рухів, високовлучних локальних рухів та метальних рухів у просторі, а також до оволодіння такими рухами. Активація провідних сенсорних систем прискорює вдосконалення координаційних механізмів регулювання різнорівневих рухів більш ефективно, ніж загальновживана система впливу фізичними вправами на уроках фізичної культури у середній школі.

У більшості виконуваних рухів найбільший приріст результатів спостерігається у дітей 9 років, в окремих - 8 років.

Характерними ознаками вдосконалення механізмів керування рухами різної координаційної структури у дітей 7- 9 років є зменшення амплітуди та зростання частоти коливань ЗЦМ тіла та тремора під час керування стійкістю рівноваги вертикальної пози, зростання частоти ритмічних рухів у тепінг-тесті, більш стійке утримання високої частоти у кінці тестування, більш виражені здібності опиратися втомі, зменшення ролі зору в керуванні позою, ходіння прямою лінією, виконання влучності рухів, зниження вестибуло-соматичних реакцій, підвищення влучності під час метань у нерухому та рухому цілі, більш виражене екстраполяційне прогнозування під час виконання рухів у просторі та часі, наявність компенсаторних реакцій за складних умов рухового регулювання та перешкод (сенсорної активізації, депривації, втоми тощо).

Висновки

Аналіз стану проблеми у літературі, власних експериментальних даних показав, що питання розвитку та вдосконалення координації рухів у дітей молодшого шкільного віку далекі від кінцевого розв`язання та повинні вирішуватись з системних позицій на підставі комплексного аналізу різних форм вияву рухових координацій, їх обумовленості як природженими, так і сформованими у онтогенезі механізмами, з урахуванням рівневого складу рухів, вікової схильності дітей до вияву тих чи інших координаційних здібностей, закономірностей адаптаційного процесу.

Діти 7-9 років мають високі координаційні здібності під час керування відносно простими рухами та недосконалі механізми координації під час керування рухами вищих рівнів регулювання (С та D за Бернштейном). Вікові відмінності найбільш наочно виявляються за складних умов рухового регулювання - під час дії збиваючих факторів та перешкод, тобто за підвищених вимог до механізмів компенсації, формування яких в онтогенезі прискорюється за систематичного ускладнення умов збереження рівноваги, виконання локомоторного, ритмічного та влучного рухів, у регулюванні яких більшою мірою виявляється перевага координаційних здібностей дітей 9 років.

Однією з ознак вдосконалення керування рухами різної координаційної структури з віком та під впливом фізичних вправ є перехід до відносно автономного, програмового механізму регулювання, який мало залежить від сигналів зовнішнього зворотнього зв'язку за стабільних умов простору. Чим краще реалізується програма руху за стабільних умов простору, тим менше значення має зір у керуванні ним у ході просування до кінцевої мети, але його роль залишається високою у стадії аферентного синтезу, під час прийняття рішення та формування програми дії.

Періодичне вимкнення зору активізує проприоцептивну сенсорну систему, підсилює її участь у перепрограмуванні руху у стадії аферентного синтезу, у сенсорному контролі виконуваних рухів під час повторних відтворень. Разом з цим зростає проприоцептивна чутливість, прискорюється процес оволодіння влучним рухом, його автоматизація, швидше зменшується роль зору в опануванні рухом.

Вибірковий вплив фізичних вправ на сенсорні, програмуючі та виконавчі компоненти системи керування рухами розвиває механізм компенсації у системах регулювання пози та довільного руху, рухливість нервових процесів, лабільність нервово-м'язової системи, зорово-моторну координацію, точність м'язових диференціювань, здатність до екстраполяції. Разом з цим зростає стійкість пози, частота ритмічних рухів, точність виконання рухів у просторі, перешкодостійкість та надійність реалізації програми руху за вимкнення зовнішнього кола зворотнього зв'язку.

Амплітуда коливань загального центру маси тіла до 2-3 мм, відхилення до 30 см під час ходіння прямою лінією на відстань 5 м із заплющеними очима, величини помилок до 2-3 кг під час відтворення зусилля наполовину від максимального і до 5 мм - під час відтворення просторового локального руху (лінії в 10 см) із заплющеними очима, частота рухів більша, ніж 30 уд за 5 сек у тепінг-тесті, відносно високий відсоток влучань у нерухомий (понад 65%) та рухомий (понад 50%) об'єкти є показниками високого рівня розвитку координації рухів у дітей 7-9 років за неускладнених умов функціонування організму. Вимкнення зору, зменшення площини опору, вестибулярні подразнення зменшують якість регулювання рухів. Разом з цим хорошою реакцією на застосовувані ускладнення, яка відображає зрілість компенсаторних механізмів у системі рухів, можна вважати відхилення до 15% вихідних.

Вдосконалення координації рухів у дітей 7-9 років з віком та під впливом розробленої програми фізичних вправ характеризується розширенням компенсаторних регуляторних механізмів, які зменшують відхилення параметрів руху від вихідних значень за сенсорних обмежень та подразнень, дії збиваючих факторів. Ступінь відхилення є одним із критеріїв оцінювання функціональних резервів системи руху, якості механізмів компенсації, надійності результату.

Вік 7-9 років сприятливий для розвитку як тілесної, так і предметної спритності. Разом з цим діти 7 років схильні до розвитку тілесної спритності, до виконання вправ у режимі спостереження, а діти 8-9 років - також до розвитку предметної спритності, вияву екстраполяційного рефлексу на випередження.

Застосування спеціалізованих фізичних вправ призводить до покращення координації локального силового та просторового влучного руху - у дітей 7-9 років, виявом якої є зменшення величин здійснюваних помилок у рухах, які виконуються без участі зорової сенсорної системи, зростання швидкості опанування влучним рухом, перехід до автономного, програмового механізму керування.

Лінійні та нелінійні математичні моделі, відображаючи спрямованість та характер координаційних перебудов з віком та під впливом фізичних вправ, можуть використовуватися для оцінювання та прогнозування функціонування рухових систем різної складності: пози, ритмічних, локомоторних і влучних рухів.

Список робіт, які опубліковані за темою дисертації

Асми Назем О роли зрительного канала обратной связи при овладении точностными движениями у детей 7-9 лет // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. - Харків: ХХПІ, 1998. - №11. - С. 22-26.

Асми Назем Возрастные особенности управления ритмическими движениями у детей 7-9 лет // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. - Харків: ХХПІ, 1998. - №11. - С. 27-30.

Асми Назем Особенности управления устойчивостью равновесия вертикальной позы и ритмическими движениями у детей 7-9 лет // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. - Харків: ХХПІ, 1999. - №.12. - С. 22-29.

Асмі Назем Про роль зорової та пропріорецептивної сенсорних систем при оволодінні точнісними рухами у дітей 7-9 років // Фізичне виховання в школі. - Київ. - 1999. - №2. - С. 27-30.

Асмі Назем Взаємозв'язки зорової та пропріорецептивної сенсорних систем при оволодінні точнісними рухами у дітей 7-9 років // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. - Харків: ХХПІ, 1999. - №14. - С. 13-19.

Приймаков А.А., Дудин Н.П., Евгеньева Л.Я., Вертай А.Н., Асми Назем Состояние и перспективы развития теории управления движениями // Наука в олимпийском спорте, 1999. - С. 110 -116.

Асми Назем Розвиток координації рухів у дітей 7-9 років // Матер. Першої Всеукраїнської наукової конференції аспірантів в галузі фізичної культури та спорту. - Львів. - 1997, ЛДіФК. - С. 51-52.

Размещено на Allbest.ru