Умови розвитку та географія поширення екологічного туризму в Італії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

Умови розвитку та географія поширення екологічного туризму в Італії

Вступ

Туризм відіграє одну із головних ролей в світовій економіці, забезпечуючи десяту частину світового валового національного продукту. Ця галузь економіки розвивається швидкимими темпами і стала одним із найбільш важливих її секторів.

Міжнародний туризм являє собою активне джерело поступлень іноземної валюти та впливає на платіжний баланс країни. Окрім впливу на економіку багатьох країн міжнародний туризм впливає на їх соціальне та культурне середовищє, екологію. А останнє, в свою чергу, впливає на туристів.

Однак зріст міжнародного туризму визиває деякі негативні наслідки, наприклад інфляція, погіршення стану навколишнього середовища і порушення традицій місцевого населення. Це особливо наглядно проявляєтся в розвиваючихся країнах, де туристи із більш богатих індустріальних країн своєю присутністю нав'язують присущий їм спосіб життя та рівень споживання. Таким чином, своєчасна і всебічна оцінка наслідків міжнародного туризму являєтся дуже важливим фактором для складання такої економічної та туристичної політики, яка дозволяла би отримувати максимальну вигоду і попереджати негативний вплив туризму.

З початку 1980 р. стала помітною зміна в пріоритетах подорожуючих. Замість спекотного сонця все частіше перевага віддається темнитим лісам, а замість місцевих громад - поселенням традиційних народностей. Це заставляє говорити про феноменн так званого экологічного туризму, особливого сектору туристичної області, який, за деякими оцінками, вже охоплює більш 15% туристичного ринку, а темпи його зростання в 2-3 рази перевищують відповідні темпи у всій індустрії туризму.

Актуальність теми. В сучасний час найбільш перспективним напрямком туризму стає екологічний туризм (екотуризм), під яким розуміють тури, різні за цілями (пізнавальний, пригодницький та ін.), але об'єднані за загальними ознаками, одна з яких - використання природних територій, мало зачеплених людською діяльністю. Це зумовлює необхідність дослідження природно-територіальних комплексів як ресурсів туризму.

Об'єкт дослідження даної роботи - екологічний туризм в Італії.

Предмет дослідження - потенціал і якості природних та економічних умов, що є базою розвитку екотуризму та географія його поширення в Італії.

Мета роботи - визначити природно-рекреаційний та екотуристичний потенціал Італії. В рамках поставленої мети вирішувались наступні завдання:

o Вивчення літературних та картографічних джерел з метою:

· Розглянути підходи до класифікації видів туризму та виділення факторів та умов його розвитку;

· Визначити місце та роль екотуризму як окремого виду туристичної діяльності;

· Охарактеризувати якість та потенціал Італії для розвитку екотуризму та географію його поширення;

o Скласти карти, що відображають розташування об'єктів екотуризму та географією його поширення в Італії.

Основні методи дослідження, що були використані в роботі: метод теоретичного аналізу та картографічний. Робота складається з чотирьох розділів, містить одну таблицю, один рисунок, два графічних додатки (карти).

1. Поняття рекреації та туризму

1.1 Визначення понять туризму та рекреації

Туризм знаходиться в тісному зв'язку з новою галуззю географії - рекреаційною географією, що вивчає природно-географічні, культурно-історичні та інші умови, сприяючі розвитку туризму.

Рекреація - це сукупність явищ і відносин, виникаючих в процесі використання вільного часу для оздоровчої, пізнавальної, спортивної та культурно-розважальної діяльності людей на спеціалізованих територіях, що знаходяться поза населеним пунктом, який є місцем їх постійного проживання.

За своїм змістом тривала рекреація співпадає з таким ємким поняттям, як туризм. В сучасній научній літературі під туризмом прийнято розуміти сукупність відношень і явищ, виникючих в процесі подорожі та перебування людей поза своїм постійним місцем проживання, якщо перебування не перетворюється в продовжувальне або тимчасове заняття для заробітку.

Туризм (від латинського - поїздка), подорож у вільний час, один з видів активного відпочинку. Здійсняється, як правило, через туристичні організації за туристичнми маршрутами (у формі організованого чи самодіяльного туризму). Являєтся одним з найбільш ефективних засобів задоволення рекреаційних потреб населення, так як зміщує оздоровлення, пізнання, спілкування і т.д. [8].

Туризм має свої досить закономірні причини виникнення, розвитку і розповсюдження, закони сучасного існування як наукова категорія. Але тризм доволі важко описати одним чітким та зрозумілим означенням, бо в умовах свого активного розвитку, інтенсивної індустріалізації, туризм надбав абсолютно нових, раніше не властивих йому рис. Туризм має багато аспектів своєї діяльності, багато цілей і завдань, тому його так важко описати одним визначенням.

Різноманітні підходи характеристики сутності туризму як суспільного явища - це лише спроба пояснити всю його багатогранну природу. Розглянемо один з них.

Наприклад, М.П. Мальська описує туризм як «особливий вид споживання матеріальних та духовних благ, послуг і товарів, що відокремлюються в самостійну галузь господарства». Автор дає визначення туризму, як окремої галузі, що відноситься до сфери послуг, роблячи наголос на ролі цього явища у господарстві країни. М. Мальська розглядає туризм в географічному аспекті, вказуючи на туризм, як на «вид рекреації, пов'язаний з виїздом за межі постійного місця проживання, активний відпочинок, під час якого відновлення працездатності поєднується з здоровлю вальними, пізнавальними, спортивними і культурно-розважальними цілями».

Це лише один з підходів визначення туризму, в якому автор охарактеризував його лише з боку туристів, як споживачів і єдиних суб'єктів туризму. При цьому підході туризм виділяється переважно як активний вид діяльності. В цьому визначенні недоліком є те, що автор не наголошує на те, як туризм являє собою поєднану діяльність туристичних агентств, які створюють та реалізують тури та споживачами тобто туристами, в ході чого набувається безпосередня вигода як для підприємств у вигляді матеріальних благ, так і для туристів - духовних благ [7].

туризм рекреація екологічний

1.2 Класифікації видів туризму

Поняття туризму включає дуже багато аспектів, серед яких найважливіші: процес переміщення туристів, тривалість часу, протягом якого здійснюється подорож, система взаємодії о'бєкту і суб'єкту туристичної діяльності та ін. Тому щоб краще зрозуміти значення терміну «туризм» розглянемо класифікації М.П. Мальської, яка виділяє такі види туризму:

ь внутрішній (національный) - туризм, що здійснюється у межах країни, в якій проживає рекреант;

ь іноземний (міжнародний) - туризм, що здійснюється при виїзді в іншу.

В залежності від цілей подорожування, автор поділяє туризм на:

ь пізнавальний;

ь спортивний;

ь зелений;

ь аматорський;

ь діловий (ярмарки, конгреси);

ь релігійний;

ь вихідного дня;

ь курортно-лікувальний;

ь оздоровлювально-лікувальний.

Також М. Мальська виділяє характер організації туризму:

ь плановий (організований заздалегідь туристичним агентством або іншою організацією);

ь самодіяльний (організація здійснюється особою, що подорожує).

Самодіяльний туризм, в свою чергу, поділяється на декілька підтипів, що залежать характеру здійснення туристичного відпочинку:

ь аматорський;

ь пішохідний;

ь автомобільний;

ь велосипедний та ін.

І також автор виділяє класифікацію за кількістю учасників туристичної діяльності:

ь індивідуальна;

ь групова.

За тривалістю здійснення, туризм буває:

ь короткочасний («вихідного дня», як називає автор) - не більше трьох діб;

ь тривалий - три доби і більше.

За територіальною дальністю здійснення подорожі:

ь місцевий;

ь дальній.

Ця класифікація поділяє туризм на чотири види за інтенсивністю:

ь постійний,

ь сезонний,

ь одно сезонний,

ь багато сезонний [7].

Приведена вищє класифікація класифікація є досить розповсюдженою в сучасних підходах до виділення форм та видів туризму, оскільки в ній використовуються найбільш прийняті категорії і принципи, щодо яких диференціюється діяльність туристів М.П. Мальська характеризує як явищє з точки зору осіб, що його здійснюють та, переважно, географічних аспектів (сезонність, територія подорожування та ін.) і лише один критерій (характер організації) передбачає характер організаційної діяльності, але розглянутий досить мало.

1.3 Вплив туризму на природу

В процесі туристської діяльності неминуче відбувається зміна довкілля. В даний час проблема охорони довкілля і її поліпшення займають важливе місце в багатьох дослідженнях. Раніше дослідженням по аналізу туристської діяльності приділялося мало уваги, розглядали дію туризму лише в певних точках земної кулі або дію окремих його видів.

Дія туризму на довкілля може бути прямим, непрямим і спонукальним, а також позитивним і негативним. Туризм не може розвиватися без взаємодії з довкіллям, проте за допомогою управління розвитком туризму і чіткого планерування, можливо зменшити негативну дію і збільшити позитивну.

Позитивна дія міжнародного туризму включає: охорону і реставрацію історичних пам'ятників, створення національних парків і заповідників, захист берегів і рифів, збереження лісів і так далі.

Проте в багатьох країнах, що розвиваються, не роблять ніяких кроків для захисту і збереження природи через відсутність необхідних фінансових коштів, а отримані від туризму доходи перекачувалися в інших, пріоритетні сфери, що вважалися економічно вигіднішими [16].

При оцінці впливу туризму на природу важливо також, з якої точки зору вона ведеться: адже те, що вважається позитивним з точки зору туристів, може виявитися негативною з точки зору місцевих жителів. Наприклад, збереження парків може бути причиною скорочення пасовищ для худоби і, отже, причиною спаду виробництва харчових продуктів.

Негативні дія туризму, на жаль, часто беруть гору над позитивними. Зокрема, це дія на якість води в річках, морях, озерах і на якість повітря із-за вживання транспортних засобів з двигуном внутрішнього згорання на масляному паливі; шум від діяльності різних розважальних закладів; знищення місцевої і дикої фауни туристами; руйнування історичних пам'ятників вандалами, здійснюючи на них написи, і так далі. Це приклади лише незначних пошкоджень, що заподіюються довкіллю.

Політика будівництва нових готельних комплексів і інфраструктур уздовж побережжя, особливо в 70-і роки, що негативно вплинула на довкілля, останніми роками стала неактуальна. У деяких країнах застосовуються обмеження на будівництво будівель в безпосередній близькості до моря, наприклад в Індії.

Оскільки в туристській сфері вживається продукція багатьох інших галузей, прямо не виробляючих туристських продуктів, дія їх на довкілля також слід враховувати.

Політика по захисту довкілля має бути націлена на довгостроковий період для забезпечення тривалості туристської діяльності. Проте багато країн, що особливо розвиваються, ігнорують це, віддаючи перевагу комерційній і фінансовій миттєвій вигоді.

Для оцінки впливу на природне довкілля прийняті різні моделі. У деяких туристських місцях слабо діють нормативні акти, а природоохоронні служби практично відсутні. Проте відсутність нормативної бази, що забезпечує захист довкілля, не повинна зупиняти процес планерування розвитку туризму. Фахівці в цій області повинні провести власну оцінку дії на довкілля. Слід зазначити, що захист довкілля є більш простій і дешевою мірою, чим виправлення нанесеної шкоди в майбутньому.

Політика розвитку туризму з врахуванням екологічної дії стає усе більш актуальною, і усесвітня туристська організація пропонує багато програм з довкілля охорони.

Охорона і перетворення рекреаційних територій включає визначення норм навантажень на природні комплекси, виділення зелених зон і курортних лісів, охорону рекреаційних земель, лісовпорядні заходи, охорону підземних вод і мінеральних ресурсів і джерел, збереження чистоти повітряного басейну та ін.

Туристська діяльність може привести до негативних наслідків: до небажаних змін природи гірських схилів, до забруднення їх відходами і тому подібне. Розвиток рекреаційної діяльності обертається багатолюдністю, різким збільшенням числа автотуристів. Питання охорони природних ресурсів повинні вирішуватися за довго до початку експлуатації рекреаційної території, тобто ще в стадії проектування. Обумовлено це тим, що саме природні ресурси є основою розвитку рекреаційного господарства.

Туризм, як правило, виступає чинником, який стимулює виявлення, охорону, реставрацію і раціональне використання природних ресурсів і культурно-історичних цінностей. Це відбувається тому, що країна, що приймає іноземців, мобілізує рекреаційні ресурси, аби гідно зустріти гостей, довше за них затримати на своїй території і скласти найсприятливіше враження в цілях перш за все рекламного характеру для потенційних туристів. По-друге, це зустрічне прагнення мандрівників шукати і знаходити нове, цікаве і корисне під час зарубіжних поїздок. По-третє, можливість використання частини вступів від туризму на охорону і відновлення національних багатств.

В даний час більшість країн Європи провели паспортизацію природних і історичних цінностей, що дозволило намітити правильні дороги розвитку туризму і охорони національних багатств. Прийняття останніми роками у ряді країн строгих заходів, направлених на охорону природи, створення нових національних парків і заповідників, спроби наукового визначення допустимих навантажень на природу і т. п. - все це в значній мірі відобразило прагнення максимально нейтралізувати негативні сторони міжнародного туризму, що бурхливо розвивається, і одночасно створити для нього найбільш сприятливу обстановку, зберегти і поліпшити природно-географічну обстановку, зберегти і поліпшити природно-географічне середовище. Озеленення міст, боротьба проти шуму і наведення чистоти теж до певної міри результат вимог розвитку туризму [4].

Негативний вплив туризму, позначається, перш за все, на природних багатствах країн або районів масового відпочинку і подорожей. Особливу привабливість для туристів мають незаймані лісові ландшафти. Звичайно, лісові пожежі, пов'язані з розпалюванням кострищ, в основному відносяться до явищ, що характеризують внутрішній туризм, а не міжнародний, оскільки комфортабельно обставлені маршрути іноземних туристів, як правило, не супроводжуються приготуванням їжі на вогнищах. Проте вирубка лісів, викликана створенням туристських комплексів, які вимагають розчищання майданчиків для будівництва, стала супроводити розвитку міжнародного туризму.

Національні парки - одні з найбільш привабливих об'єктів для туристів. Так, в США відвідуваність національних парків досягає 90 млн. своїх та іноземних туристів в рік. І як би бажано не відносилися до природи організатори поїздок і відвідувачі, все ж із-за надмірного числа людей на обмежених площах національних парків відбувається розлякування тварин і витопчення рослинності. Вдосконалення комунікацій, створення торгівельної мережі і готелів на заповідних територіях, що викликається прагненням створити для туристів сервіс і отримати підвищений прибуток, також не сприяє збереженню первозданних ландшафтів.

Масовий розвиток туризму, у тому числі іноземного, таїть чималу небезпеку і для тваринного світу, оскільки багато туристів не задовольняються оглядом, кінофотозйомками представників фауни, а прагнуть взяти участь в полюванні, мало замислюючись над тим, чи не наносить відстріл тварин збитку природи. Не дивлячись на заходи, прийняті в багатьох країнах, те, що браконьєрство іноземців залишається і зараз є ще частим явищем в деяких районах Африки, Азії і Латинської Америки.

Отже, надмірний «наступ» на природу, що проводиться в цілях розвитку туризму, не служить ні збереженню природних багатств, ні поліпшенню відпочинку туристів.

Вирішення цієї найважливішої і далеко не простішої проблеми повинне йти по лінії підвищення загальної культури туризму, у тому числі і міжнародного, посилення законодавчих і охоронних заходів, вироблення з наукових позицій норм навантаження на кожен туристський об'єкт, розвитку екологічного туризму.

Охорона природних багатств вимагає створення і спеціальних технічних засобів. Це стосується, по-перше, впровадження в курортну справу різного вигляду машин для очищення пляжів, припливних вод і вод морів, озер і водосховищ; по-друге, ширшого використання техніки для спостереження за станом природи і поведінкою відпочивальників; по-третє, забезпечення туристів новим виглядом транспорту, спорядження і устаткування, використання яких виключило б нанесення збитку природі [9].

2. Місце, роль та цілі екологічного туризму в системі туристичної діяльності

2.1 Поняття «екологічний туризм», підходи до його визначення

Термін «екологічний туризм» і поширеніша його коротка форма «екотуризм» є буквальним перекладом англійських «Ecological tourism» і «ecotourism». Епітет екологічний - не єдиний, вживаний в англійській мові і відповідно в американській, канадській, англійській, австралійській літературі і в літературі багатьох інших країн для позначення нових напрямів в туризмі, що сформувалися в останнє десятиліття в результаті впливу ідей «зеленого руху» і розвитку екологічного світогляду. Зустрічається, наприклад, термін «зелений туризм». Звичайний також термін «природний туризм». Останній разом з обширним спектром інших поширений і в німецькомовних країнах, де прикметник «екологічний» вживається взагалі вельми рідко, а у визначеннях «зелених» галузей туризму практично не використовується. Там найбільш широке розповсюдженнння отримав термін «Sanfter Tourismus», який можна перекласти російською мовою як «м'який туризм».

Зазвичай «м'який» туризм протиставляється «жорстокому», головною метою якого є максимізація прибутку, тоді як для «м'якого» туризму пріоритетні не лише успішний бізнес, але і турбота про культурне благополуччя туристських регіонів, щадному використанні і відтворенні їх ресурсів, мінімізації збитку довкіллю. Слідує, проте, мати на увазі, що нерідко під «м'яким» туризмом мають на увазі туризм «спартанського» типу в умовах максимально тісного контакту з дикою природою.

Різноманіттю термінів відповідають широта змісту і множина конкретних форм діяльності в тій новій обширній області індустрії туризму, яку ми узагальнено називаємо екологічним туризмом. Існує немало і різних визначень екотуризму, кожне з яких виявляє ті або інші важливі аспекти останнього. В сукупності ці визначення досить повно описують і різноманітність, і еволюцію уявлень про цілі і завдання нової туристської галузі.

Відповідно до визначення Й. Кріппендорфа, головна мета нової політики туризму, спочатку названого цим автором тихим, або спокійним, туризмом, полягає в тому, аби «довготривало забезпечувати фізичний і духовний відпочинок можливо більшому числу людей в безпосередньому контакті з ландшафтом, а також в тих, що відповідають ландшафту і потребам відпочивальників формам поселень з врахуванням довготривалих інтересів місцевих жителів». Види занять, що рекомендуються, адекватні тихому туризму, що згодом отримав назву «М'який туризм», це спокійні, не технізовані заняття, тобто прогулянки пішки, на велосипедах або верхи, плавання, лижні прогулянки і тому подібне. Це визначення і пояснення до нього Кріппендорф формулював в основному через характеристики, що є альтернативами особливостям жорстокого туризму. Одним з лейтмотивів політики, запропонованої цим автором, служив мотив гуманізації туризму.

У визначенні використовуваному П. Хасслахером, названо чотири «стратегічні» компоненти, наявність і взаємодія яких характеризує м'який туризм: «нетехнізований туризм, самостійний регіональний розвиток, соціальна відповідальність, культурна відповідальність». Всі ці компоненти автор вважає рівнозначним, проте на практиці, пропонуючи перелік територій в Австрії, де, на його думку, слід розвивати м'який туризм, він віддає перевагу районам, які ще не охоплені інтенсивним, технізованим туризмом. Таким чином, у визначенні Хасслахера пріоритетним критерієм м'якого туризму служить його нетехнізованність. Крім того, по Хасслахеру, м'який туризм не може розвиватися у всіх туристських регіонах [2].

Схоже по структурі, але інше за змістом визначення запропонував К.Х. Рохлітц. Згідно цьому авторові, м'який туризм є системою. Що складається також з чотирьох взаємодіючих елементів: оптимального відпочинку гостей, «інтактного» ландшафту, тобто такого, з яким гості стикаються безпосередньо, інтактної місцевої соціокультурної сфери і прибутку від туристської діяльності. Само визначення формулюється таким чином: «М'який туризм - це кількісно помірний туризм, який завдяки дистанційній інтеграції створює для місцевих жителів економічні вигоди і забезпечує взаєморозуміння між гостями і місцевими жителями, а також не заподіює збитку ні ландшафту, ні місцевому соціокультурному середовищу». Важливим поясненням автора до цього визначення служить вказівка на такий характер взаємодії елементів в системі «м'який туризм». Який забезпечується значною мірою за рахунок напряму частини прибутку на усунення до деякої міри неминучого порушення природного ландшафту.

Істотне доповнення до викладених вище визначенням і концепціям м'якого туризму зробив Д. Крамер. На його думку, гуманізація туризму, реформування і перетворення жорстокого туризму в м'який продуктивніші не на індивідуальному рівні, тобто не через зміну індивідуальної поведінки туристів або конкретних політиків і керівників туристського бізнесу, а через цілеспрямовану дію громадських організацій на політику крупних турфірм. Такими організаціями цей автор вважає, перш за все, альпійські союзи, а також природоохоронні суспільства, члени яких готові поступиться комфортом, і проводити свою відпустку в порівняно суворих умовах, в безлічі купуючи в крупних фірм «м'які» тури. Таким чином, по Крамеру, в системі «м'який туризм» найважливішим компонентом є не просто турист, а свідомий, підготовлений турист [6].

На думку А.В. Дроздова з охарактеризованими вище німецькомовними визначеннями м'якого туризму і строгішим термінологічним позначенням цього напряму в туризмі («екологічно і соціально відповідальний туризм») у багатьох відношеннях схожі визначення екотуризму, що існують в англомовній літературі. Можна лише відзначити їх порівняльний лаконізм і широке використання терміну стійкість. Ще одній їх помітною рисою є прагнення зв'язати екотуризм переважно з природними, непорушеними або мало порушеними і такими, що охороняються ландшафтами.

В той же час в деяких з цих визначень вказані і такі властивості екотуризму, як турбота про соціальне, культурне і економічне благополуччя місцевого населення.

Як характерний приклад можна привести визначення, вироблене урядовими і суспільними туристськими і природоохоронними організаціями Австралії і використовуване в документі «Національна стратегія екотуризму». Визначення свідчить: «Екотуризм - це екологічно стійкий туризм, що має своєю підставою природу, що включає ознайомлення з природним довкіллям і її пояснення».

Можна виділити п'ять критеріїв, яким повинен відповідати екологічний туризм. Екологічний туризм має бути: 1) зверненим до природи і заснованим на використанні переважно природних ресурсів; 2) що не наносить збитку або що мінімізує збиток місцю нашого існування, тобто екологічно стійким; 3) націленим на екологічну освіту і освіту, на формування стосунків рівноправного партнерства з природою; 4) що піклується про збереження місцевої соціокультурної сфери; 5) економічно ефективним і забезпечуючим стійкий розвиток тих районів, де він здійснюється.

Відповідно до цих критеріїв навіть плавання на лайнері по Амазонці можна порахувати екологічним туром за умови, що з позиції технології цей лайнер буде досконалий, що туристи часто покидатимуть судно для човнових піших або верхових маршрутів, що вони ознайомляться з місцевою природою, аборигенною культурою і екологічними проблемами регіону і внесуть певний вклад до їх рішення, нехай навіть простим способом - пожертвуваннями на природоохоронні проекти.

В той же час наведений приклад показує, що доцільно розрізняти два трактування екотуризму: вузьку (класичну) і широку. Даний приклад, вочевидь, відноситься до екотурів в їх широкому розумінні. Вузьке трактування екотуризму панує в країнах, що володіють великими територіями, - Канаді, США, Австралії. Таке трактування підтримують і розвивають, перш за все, представники «зеленого» руху. Широкого трактування дотримуються експерти по туризму і його дослідники з країн Західної Європи, що володіє вельми обмеженими ресурсами «дикої природи».

Отже, екотуризм є широким напрямом, що розвивається, в індустрії туризму, він не завжди однаково розуміється в різних країнах, його форми динамічні, він проникає в раніше далекі від екологічної орієнтації області туристської діяльності і обмежувати його дуже строгими рамками і одним єдино вірним визначенням навряд чи розумно [2].

2.2 Особливості розвитку екологічного туризму

За останнє десятиліття мало яке зарубіжне видання, присвячене туризму, обходиться без згадки екологічного туризму. У вітчизняній географічній науці проблеми екологічного туризму розглядаються в роботах Н.С. Міроненко, А.С. Дроздова, І. Н. Панова та ін. Новий вигляд туризму протиставляється туризму традиційному. Відмінність туризму екологічного - в пріоритетах туристів, які прагнуть в першу чергу до спілкування з природою, пізнанню її об'єктів і явищ, активному відпочинку на природі. Традиційні розваги і побутовий комфорт відходять на другий план. Це робить охорону природи економічно вигідною. Розвиток екотуризму грунтується на прагненні звести до мінімуму зміну довкілля. Із-за меншого об'єму необхідної туристської інфраструктури (готелів, ресторанів та інших розважальних закладів), з розрахунку на одного туриста і на кожен долар прибутку, даний вигляд туризму характеризується меншою ресурсоємкістю.

Невіддільно від екологічного туризму і екологічна освіта. Пізнаючи природу, туристи проникаються необхідністю дбайливого до неї відношення. Вклад екологічного туризму у формування екологічної культури неможливо оцінити.

Сучасність вимагає вкладати в поняття екотуризму інший, ширший сенс, не обмежуючись цілями екологічної освіти. Акцентування уваги на екологічному вихованні і освіті створює спокусу відносити до екотуризму всі подорожі з природознавськими цілями. З цієї причини відвідування музеїв природи практично завжди прирівнюють до форми екологічного туризму. Але сьогоденню екотуристів навряд чи захоплять чучела тварин або мисливські трофеї. Головна мета екотуристу - не природознавська освіта, а вживання екологічних ресурсів, в т.ч. і інформаційних. Екологічні ресурси - це властивості природного балансу компонентів природного середовища (тварин, рослинності, грунтів, клімату, рельєфу і т.д.), який формувався без активного впливу людської діяльності. Головною цінністю екологічних ресурсів є натуральна природність. Саме вона притягує туристів з міст, де люди постійно відчувають негативну дію забрудненого повітря і води, шуму і соціальних конфліктів. Споживаючи екологічні ресурси, відпочиваючі отримують оздоровчий і пізнавальний ефект.

Друга особливість екологічного туризму - його стійкість. Екологічний туризм на всіх рівнях управління туристським комплексом сприймається так само, як і простим споживачем, - дуже спрощено.

Поняття стійкості в екотуризмі має на увазі збереження в цілості екологічних ресурсів, а по-друге, традиційного устрою життя населення в місці організації екотуризму. Така позиція з одного боку виключає з екотуристських занять промислові види (охота, рибалка і збір грибів і ягід з метою заготівки), оскільки вилучення у великій кількості природних компонентів веде до порушення природного балансу і не відповідає мотивам екотуристів, а з іншої - передбачає створення інфраструктури, націленої не на задоволення вимог комфортабельного відпочинку, а на збереження природного середовища. При цьому рекреаційна функція екотуристскої інфраструктури є додатковою. Це означає, що екологічні стежки створюються, перш за все, для того, щоб управляти пересуванням туристів, а вже потім для того, щоб зручно було гуляти; устаткування вогнищ і заготівка для туристів дров потрібні в першу чергу для того, щоб відпочивальники не палили кострищ, де заманеться, і не вирубували дерева, і лише в другу чергу - для зручності відпочинку; обладнувати пляжі для створення привабливих місць відпочинку з метою відвернення уваги туристів від заповідного побережжя, а не для залучення більшого числа туристів, і тому подібне [2,8,9].

В той же час екологічний туризм повинен сприяти відновленню і збереженню традиційного способу життя місцевого населення, його культури і етнографічних особливостей. Розвиток стійкого екотуризму можливо лише із створенням в місцевостях, прилеглих до природоохоронних територій, спеціальних екотуристських (ландшафтних) парків, де діяльність місцевих жителів по реалізації туристам послуг з прийому і продуктів домашнього господарства мала б пільги і стимул-реакції. Схожі методи організації туристського обслуговування давно використовуються в Польщі. Так, наприклад, в польській частині Біловежзької пущі приватний сектор обслуговує більше 80% об'єму мешкання туристів. При цьому на служби національних парків покладаються функції по підтримці в належному стані дорожно-тропіночної мережі, по організації масових заходів, по контролю за рекреаційним навантаженням на природні комплекси. Така схема функціонування національних парків характерна для всіх цивілізованих країн. Саме вона здатна створити економічні умови для збереження етнічного колориту периферійних регіонів країни через зменшення відтоку сільського населення з них, їх соціально-економічного розвитку за рахунок туризму.

Таким чином, для того, щоб екологічний туризм міг реально робити позитивний вплив на господарство і соціальну сферу країни, а також бути реальним пріоритетним напрямом туризму, його поняття повинне вбирати три основні аспекти: 1) орієнтація туристів на вживання екологічних ресурсів, 2) збереження натурального природного середовища, 3) підтримка традиційного устрою життя населення периферійних регіонів [15].

2.3 Види, принципи та функції екотуризму

Серед складових та особливостей екотуризму найважливішими є чотири, які повністю охоплюють всі існуючі інтереси екотурстів. Ця класифікація поділяє екологічний туризм а такі види:

1. Науковий туризм. В ході цього виду екотуризму, його учаснки ведуть активну науково-пошукову роботу, яка може бути пов'язана з різними аспектами натуралістичної діяльності. Це можуть бути дослідження природи, польові дослідження тощо. Як правило, базами розміщєння для туристів служать природні заповідні об'єкти, наприклад, заповідники, національні парки, заказники, пам'ятки природи та ін. До різновиду наукового туризму також відносяться науково-дослідні експедиції та польові практики студентів природничих факультетів. Цей вид діяльності нерозривно зв'язаний з науковою діяльністю і, як елемент туризму, в ньому присутні подорожі, знайомство з унікальними об'ктами природи та навколишнім середовищем.

2. Природо - та краєзнавчі тури. Ці подорожі пов'язані з пізнанням навколишньої природи та місцевої культури. Їх можна охарактеризувати як навчальні, науково-популярні або тематичні екскурсії, але елементом екотуризму в них є те, що дані подорожі проводяться по екологічним стежкам. Також вони можуть організовуватись по територіям природоохоронних об'єктів: в заповідниках та національних парках. В цьому виді туризму поєднані аспекти туристичної діяльності зі спрямованістю на екологічну освіту, підняття екологічної свідомості населення та дії по очищенню навколишнього середовища.

3. Пригодницький туризм. Цей вид туризму поєднує в собі всі подорожі, пов'язані з активним способом переміщення і відпочинку на природі, а також ті, що спрямовані на отримання нових вражень, покращення фізичної форми та досягнення спортивних результатів. Пригодницький туризм включає в себе альпінізм, льодолазання, пішохідний та гірський туризм, лижний, кінський, водний та ін. види туризму. Всі ці види туризму пов'язані з ризиком, тому їх можна назвати екстримальними. Цей вид туризму спрямований на зближення туриста і природи. Спеціально для такого туризму існують екологічні тропи, специфічні види транспорту, обладнанні для життя туристів при пересуванні від однієї країни до іншої і т.д. Пригодницький туризм зближує людину і навколишнє середовище, вчить поважати і захоплюватись природою.

4. Подорожі до охоронних територій та природних резерватів. Наявність природних резерватів, що надзвичайно популярні та виняткові, користуються великим попитом серед туристів всього світу. Такі екологічні екскурсії стають для туристів неповторним шоу. Часто демонстрація об'єктів, наприклад у печерах, оздоблена спеціальним освітленням, музикою, навіть театральною виставою. Цей вид туризму знайомить з унікальними та неповторними об'єктами природи, одночасно включає надмірне навантаження на ериторію, робиться екологічний наголос на свідомості туристів.

Такий підхід охоплює всі можливі види екотуристичної діяльності, групує їх за завданнями, цілями подорожей, виходячи з наявних на території об'єктів, що становлять безпосередній інтерес для екотуристів. Виділяючи конкретний вид екотуризму необхідно враховувати і фактор природно-ресурсного або культурно-історичного потенціалу, тобто наявність певних об'єктів і цілі, з якими здійснюється дана туристична діяльність [14].

Дослідження проблем екотуризму визначається найголовнішими принципами, яких дотримуються при реалізації екотурстичної діяльності (в табл. 2.1).

Таблиця 2.1. Принципи екологічного туризму (складено автором за матеріалами [5,13])

екологічний	визначення та гармонізація основних зв'язків в екотуристичній системі (між туристами, туроператорами, природними ландшафтами). Ядром цієї системи є саме природне середовище тобто ландшафти;
геоекологічний	базування на природно орієнтованому раціональному використанні, охороні і відтворенні природних ресурсів;
екостабілізуючий	мінімізація шкоди, завданої природному середовищу, що не порушує екологічної стійкості середовища;
соціально-етичний	орієнтація на формування екокультури та екоетики спілкування з природним середовищем;
етноекологічний	повага до інтересів місцевих мешканців, поважне ставлення до етнокультурного середовища, збереження та відтворення етнокультурних традицій (свят, пісень, розваг, обрядів та ін.), традиційних систем природокористування та охорони природи;
інтелектуально-освітній	спрямованість на масову екологічну освіту та виховання;
економіко-розвиваючий	спрямування на ефективний сталий розвиток тих регіонів, де він здійснюється, інвестування та відтворення природного середовища.

Функції та завдання екологічного туризму:

§ гармонізувати відносини між природою, суспільством та економікою;

§ постійно та систематично культивувати критерії рівноваги навколишнього природного середовища;

§ орієнтувати туристичні організації на збереження, відтворення і збільшення споживчої вартості природного середовища;

§ формувати в туристів почуття особистої відповідальності за стан природи, її майбутнє, стверджуючи в їх свідомості приналежність до неї як невід'ємної частини.

Всі ці завдання зв'язані між собою, але жодне з них не є абсолютною умовою здійснення екотуризму, тільки їх комплексне поєднання забезпечує виконання головних функцій екотуризму:

§ культурно-пізнавальна - спрямована на формування екологічної культури в суспільстві за рахунок культуро формуючої та виховної діяльності менеджерів екологічного туризму;

§ інтелектуально-освітня та наукова - створює умови для розвитку творчої, інтелектуально розвинутої, свідомої людини через сполучення туристично-екологічних, культурно-освітніх, духовно-естетичних та оздоровчих форм активної роботи;

§ дозвільно-розважальна - реалізується на основі організації фахової науково-педагогічної, дидактичної та методичної підтримки екологічних організацій для роботи в польових умовах;

§ естетично-художня - розробка марок та стендів з екологічним змістом, випуск листівок, буклетів та ін. з екотуристичною тематикою [13,10].

Ці функції екотуризму також щільно пов'язані між собоюта нерозривні. Функції екологічного туризму повністю відповідають функціям туризму, як економічно-соціального явища. Але екотуризм є особливим випадком туризму і йому властиве виконання своїх функцій через дбайливе ставлення до навколишнього середовища. Виконання функцій можливе лише за умови не перешкоди їх стійкому розвитку навколишнього середовища та примноження його багатств в ході цієї туристичної діяльності.

3. Характеристика екотуристичного потенціалу Італії

3.1 Фізико-географічні умови Італії в аспекті екологічного туризму

Італія - це морська країна. У Державі відсутні території віддалені більш ніж на 120 км від моря. Здавна Сицилія та Апеннінський п-ів були з'єднувальними ланками між Європою та Африкою.

Омиваючі моря. Зі сходу Апеннінський півострів омивається Адріатичним морем з Венеціанською затокою в його північній частині. Пролив Отранто між Апулієй і Албанією сполучає Адріатичне море з Іонічним. Між Апулієй і Калабрієй глибоко упроваджується в сушу затока Таранто. Дуже вузька Мессинська протока відділяє Калабрію від Сіцілії, а Сіцілійська (або Тунісська) протока шириною 135 км - Сіцілію від Північної Африки. Тірренське море є басейном трикутної форми, що обрамлениний Сардінією, Корсікою, Тосканським архіпелагом, Апеннінським півостровом і Сіцілією. На північ від Корсіки знаходиться Лігурійськоє море з Генуезькою затокою.

Рельєф. На півночі - південні схили Альп з найвищою точкою Західної Європи горою Монблан (4808 м), південніше - Паданська рівнина; на півострові - гори Апенніни (найвища точка - гора Корно-Гранде, 2914 м). Так само Апенніни діляться на: Лігурійські, Тоськано-Еміліанські, Умбро-Маркські, Абруццькі, Кампанські, Луканські, Калабрійські Апенніни і гори Сабіні. Ще в східній частині півострова знаходиться півострів Гаргано, на південному сході і південному заході півострови Салентіна і Калабрія, відповідно. Вулкани, що діють - Везувій та Етна); часті землетруси.

У північно-східній частині острову Сіцілія розташовані гори Неброді, а в південно-західній частині остроів Сардінія та рівнина Кампідано.

Клімат. Клімат середземноморський, у зв'язку з витягнутістю території країни з півночі на південь - Італія знаходиться як в межах лісової зони помірного поясу (північ), так і в субтропічному поясі (південь). Середні температури січня на Паданській рівнині - від 0 до 12°C, липня 20-28°C. Восени тут активно утворюються циклони. Взимку завжди випадає сніг, не рідко бувають морози до 10°. З 600-1000 мм річних опадів половина доводиться на весну і літо (в горах місцями понад 3000 мм). Не рідкі в Північній Італії сильні, навіть катастрофічні зливи. Літні дощі часто супроводжуються грозами і градом. Клімат Альп змінюється залежно від висоти від помірно теплого до холодного. У горах сніг тримається декілька місяців, а на вершинах гір ніколи не тане. Більш всього опади випадають на схилах Карнійських Альп - 3000 мм. На останні Альпійські райони доводиться щорік в середньому 1000 мм. Середземноморський клімат чітко виражений на півдні Апеннінського півострова і на островах. Літо сухе і спекотне (середня температура липня - +26°), зима м'яка і тепла (середня температура січня - +8-10°). У північній і центральній частинах Апеннінського півострова середні температури інші - +24° у липні і +1 - 4° у січні. Сніг на Апеннінському півострові випадає дуже рідко. З березня по жовтень на півдні Італії дме сірокко - сухий і жаркий вітер з Африки, що приносить підвищення температури до +30-35° і червонуватий пил. Приморські райони Італії відрізняються особливою м'якістю клімату. Тут різниця між середніми температурами найхолоднішого місяця (січня) і найспекотнішого (липня) приблизно 15°. Тому по узбережжю Італії, особливо на Лігурійськой Рів'єрі, ланцюжком тягнуться відомі кліматичні курорти. Температура води в період з січня по квітень складає 14 - 16 градусів, з травня по серпень підвищується до 25 градусів після чого поступово знижується, залишаючись сповна комфортною до жовтня, а в листопаді і грудні її значення від 18 до 21 градусу [11].

Річки. Розташовані на материковій частині Італії: По-найдовша річка Італії, її довжина - 682 км., інщі: Адідже, Брента, Арно, Тібр, Сезія, Кьезе, Пьяве, Адда, Мелла, Треббія, Баккильоне, Авізіо, Рено, Фолья, Езіно, Потенца, Нера, Тенна, Чечина, Танаро, Дора Бальтва, Омброне, Лірі, Тронто, Сангро, Брадано, Базенто, Танагра, Агрі, Синні, Офанто, Селі, Мезіна, Савуто, Анієне, Калоре, Черваро, Конделаро, Рієнца, Ольо, Агонья.

Річки на острові Сардінія: Когінас, Тірсо, Чедріно, Флумендозі. Річки на острові Сіцілія: Беліче, Торто, Платані, Сальсо, Діттайно.

Озера. Велика частина озер Італії знаходиться в передгір'ях і гірських районах Альп і на Адріатичному узбережжі. Це обширні, площею до 370 кв. км., водоймища льодовикового походження з глибинами більше 400 м. Озерні котловини мають м'який і здоровий клімат. Береги Альпійських озер славляться курортами світового значення. Озера біля Адріатичного узбережжя - це перегороджені піщаними косами колишні лагуни. Вони мілководні, вода в них солона. Озера центральної Італії - Больсена, Віко, Альбано, Немі, Браччано утворилися в результаті заповнення водою кратерів деяких вимерлих вулканів.

Грунти. Грунтовий покрив Італії дуже різноманітний. На півночі, в Альпах, поширені гірсько-лугові і гісько-лісові грунти. Південні підніжжя Альп і велику частину Паданської рівнини покривають бурі лісові грунти. У середньовисотній зоні Альп вони малородючі. У прибережних районах біля Адріатичного моря зустрічаються болотисті грунти.

3.2 Екотуристичні центри Італії

За даними ВТО (всесвітньої туристичної организації) Італія займає 3 місце за кількістю прибування після Франції та США. В сучасному світі Італія є туристичною Меккою, куда приїздять туристи із самих різних країн. Розвиненими туристичними центрами країни є:

П'ємонт

Географічне положення області визначило її назву: «Біля підніжжя гір». Цей північно-західний район межує з Францією і відомий своїми гірськими курортами. Центр і столиця області - місто Турін.

З точки зору екотуризму найбільший інтерес в П'ємонті представляють гірські курорти і Турін. У горах розвинений гірськолижний туризм, в літній час організовуються тури для молоді і любителів активного відпочинку (піші прогулянки в горах, катання на конях, велосипедні прогулянки).

Багаточисельні замки Сен-Пь'єр, Сарр, Феніль, Іссонь, Верр - свідки рицарського і бойового минулого, є сусідами з живописними ландшафтами. Для гурманів організовуються тури гастрономів і дегустації.

У Туріні, окрім історичних пам'яток Палаццо Мадама, Вілла делла Реджина, Порта Палатіна - археологічна зона з розвалинами римського театру, знаходиться християнська реліквія - плащаниця з відбитком тіла Ісуса Христа. Зберігається плащаниця в Кафедральному соборі Дуомо, по попередньому запису відкритий доступ тих, що бажають. Тому всі паломнические маршрути обов'язково включають відвідини Туріну для того, щоб побачити плащаницю.

Також в Туріні розташований Єгипетський музей - 2-й за значністю зібраної колекції музей в світі після Каїрського [17].

Валле - д' Аоста

Ця область географічно є частиною Пьємонту, але з 1948 року користується деякими правами автономії. Граничить з Францією і Швейцарією. Центр області - Аоста.

Туризм тут широко розвинений, як в зимовий, так і в літній час. Найбільшу популярність принесли популярні гірськолижні курорти: Червінія, Курмайор, Грессоней. Курорти, розташовані на кордоні з Францією, мають в своєму розпорядженні підйомники, що дозволяють кататися в італійських і французьких Альпах.

Любителів природи залучають національний парк Гран-Парадізо і околиці Монблану, самої високої гори Європи.

У Аості, заснованою римлянами, екотуристів залучають пам'ятники римської епохи і середньовічні квартали. Також популярні екскурсії в замки, розташовані в долинах.

Лігурія

Є одним з найважливіших приморських торгівельних центрів Середземномор'я. Столиця області - місто Генуя.

В основному туризм в Лігурії пов'язаний з відпочинком на морі. М'який клімат, тепла зима, цілюще повітря, живописні ландшафти, розвинена інфраструктура сприяли круглорічному сезону на курортах Лігурії. Близькість Блакитного берега Франції - додатково залучають туристів в Лігурію.

Єдиний шенгенський простір забезпечує можливість здійснення екскурсій до Ніцци, Канн, Ментону, Антіб, в Монако.

Популярністю користуються екскурсійно-пізнавальні тури по найживописніших місцях побережжя: ботанічний сад у Вентімілья, Іль Муретто - стіна з автографам и музикантів і письменників в Алассіо, красива берегова лінія в Портофіно і Рапалло, чарівні 5 селищ, що «приліпилися» на вершинах скель в Чинкує Тері, Сестрі-Льованте, розташоване між морем і затокою Тиші і по «внутрішніх землях» - територіях, розташованих в приморських Альпах далеко від моря. Красиві пейзажі, природні парки, невинні куточки незайманої природи, маленькі середньовічні городки (Дольче Аквуа Сантуаріо) - все це залучає екотуристів в Лігурію круглий рік.

Генуя, столиця Лігурії, - місто з багатою історією і пам'ятниками різних епох, що добре збереглися: Палаццо Дукале, Кафедральний Собор Сан Лоренцо, старе місто - квартал, що повністю зберіг середньовічну подобу, старовинне кладовище Стальено - одне з найкрасивіших в Європі, будинок, де народився Христофор Колумб, один з найкрупніших акваріумів в Європі.

Ломбардія

Центр області - місто Мілан. Місто є крупним культурним центром з музеями, галереями і знаменитим оперним театром «Ла Скеля».

Найважливіші види туризму в Ломбардії:

- екскурсійний (відвідини Мілана) - унікальний готичний собор Дуомо, Замок Сфорцеско, Церква Санта Марія делле Граціє з фрескою Леонардо да Вінчі «Таємна вечеря», картинна галерея Пінакотека Брера; Бергамо - середньовічне верхнє місто, оточене кріпосними стінами і бастіонами; Павії з картезіанським монастирем, критий міст; Мантуї - Палаццо Дукале (палац герцогів Гонзага);

- відпочинок на природі в горах і на озерах Маджоре, Комо, Гарда. Ломбрадію називають - озерний край, тут зосереджена безліч невеликих живописних озер;

- катання на гірських лижах (область Вальтелліна з курортами Борміо, Санта-Катерина, Лівініо);

Трентіно-Альто Адідже

З 1948 року ця область користується особливими автономними правами у зв'язку з тим, що там проживає значне число жителів, що говорять німецькою мовою. Цей гірський район граничить з Австрією. Центри області - Тренто і Больцано. Велике значення надається тут розвитку екотуризму. Кращі курорти області: Пінцоло, Мерано, Брунико.

В основному розвинений гірськолижний туризм, відпочинок на природі. Особливу привабливість для туристів має зміщення італійських і австрійських традицій (по-німецьки дуже чисті і акуратні готелі, всіляка італо-австрійська кухня), місцевий фольклор, німецькі традиції в архітектурі [19].

Венето

Центр області - місто Венеція.С ним же зв'язана і назва області. Це місто користується заслуженою популярністю у всьому світі. Впродовж століть воно було квітучею столицею Венеціанської республіки. Місто розташоване на багаточисельних острівцях в лагуні Адріатичного моря.

Туризм в області Венето грає велику роль, розвинені всі види туризму:

- екскурсійний (відвідини Венеції - єдине в світі місто на воді - Площа Сан-Марко, Палац Дожів, картинна галерея Академія, прогулянки на гондолах; відвідини островів лагуни Мурано, Бурано, Торчелло.

Верона - друге після Риму романське місто, тут римські пам'ятники (амфітеатр Арена, римський театр, арка і ворота, міст) поєднуються з пам'ятниками Середньовіччя, романськими церквами і готичними будівлями (замок Скаліджерів, будинок Джульєти і будинок Ромео); Падуї - капела делла Скровеньі з фресками Джотто, собор Сан Антоніо, університет, заснований в 1222 г., тут в Анатомічному театрі Мікеланджело вивчав будову людського тіла; Тревізо - історичний центр з багаточисельними каналами і старовинними віллами; Віченци - багаточисельні роботи архітектора Андреа Палладіо, ротонда - символ міста.

- відпочинок на морі (найвідоміші курорти Венето - Лідо ди Езоло, Каорле, Соттомаріна Лідо;

- відпочинок на природі в горах (Доломітові Альпи) і на озерах (озеро Гарда Мізуріно;

- альпінізм (Кортину д' Ампеццо - спортивний і світський центр альпінізму);

- катання на гірських лижах (найвідоміші, модніші курорти Кортину д'Ампеццо, Валь ді Фасса, Мадонна ді Кампільо; тут проходять багато міжнародних змагань по лижних гонках, по гірських лижах.

- відвідини тематичних парків, розташованих між Вероною і Сирміоне (на березі озера Гарда) - Гардаленд - італійський аналог Діснейленду, ландшафтний парк Сігурта, сафарі-парк;

- термальне лікування і відновлення організму (найвідоміші курорти Абано-Терме і Монтегротто-Терме; є терми в Сірміоні; термальний парк Вілла дей Чедрі з відкритим термальним озером і температурою води 37 градусів [17,19].

Фріули-Венеція-Джулія

Ця область є найсхіднішою областю Італії. Розташована між Адріатичним морем і Альпами. Центр області - місто Трієст. Це сучасне місто, важливість якого в області судноплавства тісно пов'язана з його географічним положенням.

Основні види туризму в області Фріулі - Венеція - Джулія - відпочинок на морі, літній і зимовий відпочинок в горах, дитячий відпочинок в горах і на морі, екскурсійні поїздки по містах області:

...