Сучасний стан рекреаційно-туристичного комплексу Одеського регіону

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсовий проект

на тему: «Сучасний стан рекреаційно-туристичного комплексу Одеського регіону»



Зміст

Вступ

1. Аналіз рекреаційних ресурсів України

1.1 Характеристика рекреаційних ресурсів

1.2 Туристично-пізнавальні та заповідні території

2. Організація туристично-рекреаційного процесу в нових економічних умовах: проблеми і перспективи

3. Туристичний потенціал Одещини

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Серед європейських держав Україна має один з найвищих інтегральних показників негативних антропогенних навантажень на природне середовище практично по всій території. Причому у двох третинах областей екологічна ситуація та якість середовища характеризуються як гостро критичні і не сприятливі для здоров'я людини. Природокористування є вкрай нераціональним, марнотратним й екологонезрівноваженим, а ефективність використання природних ресурсів надзвичайно низька. Особливо це стосується курортно-рекреаційних територій.

Проблеми охорони природи і раціонального природокористування в умовах курортно-рекреаційних комплексів стоять досить гостро. Курорти виступають складними територіальними утвореннями: їх розглядають як системи, що включають в себе природні комплекси, задовольняючі, власно, рекреаційні та побутові потреби; технічні системи і обслуговуючий персонал, забезпечуючи умови життєдіяльності, лікування та відпочинку, органи управління, здійснюючі планування і повсякденне регулювання підсистемами.

На сучасному етапі гранично можливе навантаження, тобто місткість об'єкта, може бути визначено з різних точок зору: з позиції охорони природи і санітарного стану місцевості; комфорту, здоров'я і безпеки відпочиваючих; з психологічних причин (враховується бажання відпочиваючих усамітнитися). За унікальністю та цінністю природно-лікувальних ресурсів та рівнем облаштованості виділяють курорти державного і місцевого значення. Підставою для визначення території курорту є наявність природних лікувальних ресурсів, наявність лікувальної інфраструктури для їх експлуатації та організації лікувально-профілактичної діяльності.

Мета роботи полягає в тому, щоб проаналізувати рекреаційну діяльність в Україні.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити деякі завдання, а саме:

- провести аналіз рекреаційних ресурсів України;

- розглянути проблеми і перспективи організації туристично-рекреаційного процесу в нових економічних умовах;

- проаналізувати культурно-історичний розвиток Одеської області.

1. Аналіз рекреаційних ресурсів України

1.1 Характеристика рекреаційних ресурсів

Рекреаційні ресурси - це сукупність природних, природно-технічних, соціально-економічних комплексів та їх елементів, що сприяють відновленню та розвитку фізичних та духовних сил людини, її працездатності. Розрізняють природні і соціально-економічні (або природні і культурно-історичні) ресурси рекреаційної діяльності.

Про потреби населення в організованих рекреаційних територіях, які б спеціалізувалися на окремих видах рекреаційної діяльності, почали говорити на початку 70-х років ХХ ст. Сьогодні рекреація постає як глобальне явище, що має стабільні темпи зростання, тому її вважають одним із найперспективніших напрямів суспільно-економічного розвитку. Рекреація як біологічна функція виявляється на конкретній території шляхом дії об'єктивних умов та суб'єктивних чинників, які забезпечують переваги її розвитку на цих територіях.

Природні рекреаційні ресурси - це особливості природи, природні та природно-технічні геосистеми, тіла, явища природи, їх компоненти й властивості, природоохоронні об'єкти.

Соціально-економічні рекреаційні ресурси - культурні об'єкти, пам'ятки історії, архітектури, етнографічні особливості території.

Фактори привабливості рекреаційно-туристичних ресурсів [1]:

· 31,1% - природа,

· 28,5% - клімат,

· 14,5% - мистецтво,

· 11,3% - історія,

· 7,7% - харчування,

· 3,7% - архітектура,

· 3,2% - релігія.

До основних видів рекреаційних ресурсів належать:

1) узбережжя теплих морів;

2) береги річок, озер та водосховищ;

3) лісові та лучні масиви;

4) передгір'я та гірські країни;

5) міста - столичні та історичні центри;

6) міста-курорти або курортні місцевості;

7) релігійно-культові комплекси та окремі споруди, розташовані поза межами населених пунктів;

8) давні міста, фортифікаційні споруди (печерні міста, фортеці тощо), каменярні.

Поняття “рекреаційні ресурси” є набагато ширшим від поняття “туристичні ресурси”, оскільки включає в себе компоненти природи, соціально-економічні принципи і культурні цінності, які задовольняють туристичні потреби споживачів. Зробивши порівняння всіх факторів привабливості рекреаційно-туристичних ресурсів, можна дійти до висновку, що і надалі основним джерелом задоволення туристичних потреб залишається природний потенціал [9]. Зупинимось на найбільш важливих складових саме природного потенціалу.

В Україні є великі рекреаційні ресурси, які мають міжнародне значення. Уся територія України характеризується виключно сприятливими умовами та наявністю різноманітних рекреаційних ресурсів для відпочинку і лікування населення, проведення різних видів туристичної діяльності.

Урізноманітнення та розширення рекреаційної діяльності внаслідок розвитку туризму як масового явища є головною причиною виділення нових рекреаційних територій, а основа їхнього виділення - конкретні ландшафти з індивідуальним набором сприятливих для відпочинку характеристик та природних умов. Оцінка та врахування природних умов і ресурсів сприяють ефективному веденню рекреаційної діяльності в кожній ландшафтній місцевості та правильному виділенню профілю рекреаційної зони.

Природні умови з огляду на їхню циклічність та періодичність необхідно розглядати окремо для зимових та літніх видів відпочинку.

Основа територіальної організації туризму - наявність на цій території рекреаційних ресурсів. Виділяють такі їхні типи: природні, історико-культурні та соціально-економічні.

Природні рекреаційні ресурси формують компоненти ландшафтних комплексів. Їхні властивості повинні мати сприятливі для рекреаційної діяльності якісні та кількісні параметрами, що відповідають потребам відпочинку, лікування та оздоровлення суб'єкта рекреації.

Рельєф залежно від ступеня розчленованості сприяє формуванню пішохідного, гірськолижного, водного та інших видів відпочинку, зумовлює естетичність території.

Кліматичні характеристики повинні враховувати сонячний, температурний, вітровий режими, вологість повітря та опади, що оцінюють з урахуванням теплового стану людини та її потреб. Кліматичний комплекс також повинен охоплювати дані про стан повітря: чистоту, насиченість фітонцидами, ступінь іонізації. Кліматичні дані є основою для розрахунку середньорічної кількості сприятливих для кліматотерапії днів [6].

Гідрологічні складові потенційної рекреаційної зони також є сприятливим рекреаційним чинником. Потенційні експлуатаційні запаси термальних вод у цілому по Україні за способами експлуатації становлять [6]:

- при фонтанному способі - 23,2 тис.м3/добу,

- насосному - 125 тис.,

- з підтримкою пластових тисків - 273 млн. м3/добу.

Гідротермальна енергія досягає 687,2 млн. і 441 млн. Гкал/добу. Термальні води розміщені в Україні у двох артезіанських басейнах - Причорноморському і Закарпатському.

Ріки, озера, ставки, водосховища створюють можливість для водних видів спорту, прогулянок на воді, купання, любительського рибальства. Крім того, до водних плесів тяжіють водоплавні птахи, які є об'єктом спортивного мисливства. Наявність підземних мінеральних вод, пелоїдів свідчить про доцільність розвитку лікувально-оздоровчої рекреації на цій території. Доглянуті джерела стають для рекреанта під час походу головним постачальником питної води.

Лісові рекреаційні ресурси є однією з головних умов для визначення та формування рекреаційних зон. Важливе значення має ступінь благоустрою лісових територій, їхній видовий та віковий склад, продуктивність, загальна залісненість території. Рекреаційне використання лісових ресурсів здебільшого залежить від їхньої приуроченості до відповідних місцевостей. Характеристики лісових ресурсів необхідні для територіальної організації оздоровчих видів рекреації.

Компоненти ландшафтних комплексів, їхні властивості можуть сприяти, обмежувати або перешкоджати організації чи проведенню рекреаційної діяльності. Ландшафт комплексно відображає потенційні властивості природного середовища, тому для будь-якого проекту необхідне ландшафтне обґрунтування.

Історико-культурні рекреаційні ресурси мають пізнавальне значення і можуть бути використані для задоволення духовних потреб населення. Географічне довкілля - основа життєдіяльності етносу, тому пам'ятки культури, історії, архітектури, народної творчості є його надбанням, що відрізняється унікальністю і неповторністю, тож не може не привертати уваги туристів, адже людині завжди було притаманно цікавитися культурою та надбанням інших етнічних груп.

Соціально-економічні рекреаційні ресурси беруть участь у рекреаційній діяльності побічно. Вони формують матеріально-технічну базу перспективної території. Економічні параметри “продукції” рекреаційної діяльності залежать від різновиду рекреаційного ресурсу, його місцезнаходження, транспортної доступності, технології використання та екологічних характеристик, стану рекреаційного середовища. Ефективність рекреаційної діяльності функціональної зони значно залежить від розгалуженості об'єктів інфраструктури та кваліфікованих трудових ресурсів.

Рекреаційні ресурси свідчать про потенційні можливості території, а не реалізацію. Усі рекреаційні ресурси за ступенем впливу на формування та розвиток рекреаційної діяльності на певній території можна розділити на такі групи:

1) ресурси, функціонально необхідні для конкретних видів відпочинку;

2) ресурси, що впливають на процес відпочинку та його ефективність;

3) ресурси, що впливають на можливість рекреаційного будівництва та функціонування інфраструктури.

Рівень концентрації та комбінування рекреаційних ресурсів визначає масштаби перспективної рекреаційної зони та її спеціалізацію. Рекреаційна зона може бути інтегральною, що охоплює всі види рекреаційної діяльності, або спеціалізованою залежно від наявних рекреаційних ресурсів.

Потреби суб'єкта рекреації фіксовані комплексом оздоровчих, лікувальних, культурно-пізнавальних чи інших занять та залежать від наявності необхідних для реалізації цього комплексу природних умов і ресурсів. До питання рекреаційного попиту треба підходити індивідуально. Однак естетична привабливість ландшафту, висока розчленованість рельєфу, наявність оглядових майданчиків, унікальних пам'яток природи та культурні надбання того чи іншого регіону завжди будуть користуватися рекреаційним попитом. У разі формування потенційної рекреаційної зони потрібно пам'ятати, що повинна утримуватися рівновага між попитом на рекреаційні ресурси території та її можливостями.

У разі рекреаційного планування необхідне визначення допустимих та оптимальних навантажень на ландшафт, які забезпечують стійкість природних комплексів - важливу умову збереження рекреаційного потенціалу території. Стійкість - це здатність протистояти дії сил, що намагаються вивести територіальну систему зі стану рівноваги. Стійкість до рекреаційних навантажень залежить від багатьох природних факторів: крутості схилів, типу ґрунтового покриву, складу і віку трав'яного, чагарникового та деревного покриву, кліматичних характеристик тощо, а також різновиду рекреаційних занять та кількості рекреантів. Критичне рекреаційне навантаження на досліджувану територію не повинне перевищувати очікуваного потоку туристів, тобто оптимальної ємкості території. Потрібно зазначити, що не можна визначити загального навантаження, якщо невідомий прогнозований термін перебування суб'єкта відпочинку на рекреаційній території та тривалості самовідновлення пошкоджених рекреаційною діяльністю елементів природних комплексів. Коли розриваються зв'язки між компонентами природного комплексу, порушуються процеси обміну речовин та енергії, відбувається рекреаційна дигресія. Вона виявляється в погіршенні санітарного стану, естетичного вигляду території, в розвитку несприятливих процесів (площинної ерозії, зсувів) із-за тривалого неконтрольованого використання рекреаційної території. Конструювати виділену для провадження рекреації територію треба з урахуванням просторово-часових параметрів, що допоможе організувати рекреаційну діяльність на цій території ефективніше, правильно розподілити рекреаційне навантаження.

Для будь-якої території є екологічна межа щодо використання рекреаційних ресурсів. Тому в процесі формування рекреаційних зон треба утримувати оптимальну рівновагу між природними передумовами, можливостями та потребами споживачів рекреаційних ресурсів із метою збереження навколишнього середовища та динамічного використання складових природних комплексів за умов інтенсивного рекреаційного використання.

Ландшафтознавець може бути в цій ситуації проектувальником, який дає рекомендації щодо облаштування території, на підставі всебічного вивчення взаємозв'язків між природними компонентами на основі ландшафтних карт. Ландшафтні карти відображають об'єктивну структуру природного комплексу, дають синтетичне уявлення про природні умови території.

Отже, на характер використання рекреаційних ресурсів надзвичайно впливає екологічний стан території - чистота або забрудненість вод, повітря, ґрунтів, порядок або безладдя в соціально-політичному житті суспільства, економіці країни. Нині до найгостріших екологічних проблем багатьох держав світу треба віднести забрудненість повітря, поверхневих вод, вод морів і океанів, розповсюдження СНІДу, тероризм, наркоманію, а також осередки десятків великих та малих військових конфліктів, що не припиняються.

1.2 Туристично-пізнавальні та заповідні території

Туризм в Україні може перевернути ваші уявлення про відпочинок. Залежно від схильностей та вподобань людини лише за одну поїздку до України можна охопити низку туристичних та оздоровчих напрямків [12].

Від часів язичницьких капищ минулого до сьогодення християнських, буддистських та мусульманських храмів Україна була та лишається рідною домівкою для багатьох релігій та освячених вірою та часом святинь. Софія Київська, Києво-Печерська Лавра - видатні, проте далеко не єдині історико архітектурні пам'ятки віри та духовності.

Архітектурні пам'ятки України можуть розповісти сиву історію античних міст - держав, повідати про боротьбу із кочовими племенами, про прийняття християнства, показати козацьке бароко та витвори сучасних зодчих.

Заповідниками в наш час оголошуються території, що мають загальнодержавне значення. Національна екологічна мережа включає частину земель країни, на яких збереглися майже незмінені чи частково змінені природні ландшафти. Крім того, до складу екологічної мережі входять окремі прибережні ділянки акваторії Азовського і Чорного морів.

Природні ландшафти спостерігаються майже на 40% території України. У найменш зміненому вигляді вони збереглися на землях, зайнятих лісами, чагарниками, болотами, на відкритих землях, площа яких становить близько 19,7% території країни. Враховуючи, що лише 44% лісів виконують захисні та природоохоронні функції, можна вважати, що стан, близький до притаманного природного, мають ландшафти на площі майже 12,7% території країни.

Найбільш захищеними є природні комплекси в межах територій природно-заповідного фонду. Станом на 1 вересня 2004 року природно-заповідний фонд України включає біосферні та природні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва загальною площею близько 2,4 млн. гектарів, або 4% території країни (таблиця 1.1.). З цих земель надано в користування установам природно-заповідного фонду майже 0,5 млн. гектарів.

Володимир Литвин: "У всіх країнах світу, на всіх континентах відомі музейні зібрання є гордістю держав, їх духовною скарбницею. Україна по праву пишається своїми музеями, які становлять частину культурної спадщини всього людства. Саме завдяки музейним працівникам збережено духовні цінності Української держави".

Славні і багаті традиції музейного будівництва сягають часів Київської Русі і знаменитої книгозбірні Ярослава Мудрого. Важливо згадати імена таких відомих істориків, археологів, етнографів, мистецтвознавців, як Микола Біляшівський, Данило Щербаківський, Дмитро Яворницький, Олександр Лазаревський, Іларіон і Віра Свєнціцькі, які активно працювали на ниві започаткування і розбудови музейних закладів. Розвиток цих традицій продовжується.

Немає сумніву, що музеї і заповідники України як культурно-освітні і науково-дослідні заклади і далі робитимуть вагомий внесок в реалізацію культурної політики держави.

Таблиця 1.1 Мережа природних і біосферних заповідників та національних парків України

Назва	Рік створення	Площа, га
Біосферні заповідники:
Асканія-Нова" ім. Ф.Е. Фальц-Фейна	1898	33307
Чорноморський	1927	87348
Карпатський	1968	63245
Природні заповідники:
Кримський	1923	44175
Канівський	1925	2027
Український степовий	1961	2764
Луганський	1968	1608
Поліський	1968	20104
Ялтинський гірсько-лісовий	1973	14523
"Мис Мартьян"	1973	240
Карадазький	1979	2855
"Дунайські плавні"	1981	14851
"Розточчя"	1984	2080
"Медобори"	1990	10455
Дніпровсько-Орільський	1990	3766
“Єланецький степ”	1996	1700
“Горгани”	1996	5300
Національні природні парки:
Карпатський	1980	50300
Шацький	1983	32515
“Синевир”	1989	40400
Азово-Сиваський	1993	54000
“Вижницький”	1996	7900
“Подільські Товтри”	1996	261300
"Святі гори"	1997	40600

2. Організація туристично-рекреаційного процесу в нових економічних умовах: проблеми і перспективи

У сучасному світі відпочинок, рекреація, туризм, оздоровлення - що врешті-решт означає здоров'я - є найвищою соціальною цінністю. Тому за останні кілька десятків років у світі поступово зростає значення туризму і рекреації. Це пов'язано в першу чергу із значним ростом доходів населення економічно розвинутих країн, зростанням загальноосвітнього рівня людей, розвитком транспортного сполучення. Люди залишають свої домівки з наміром відвідати нові місця, збагатити себе знайомством з пам'ятками історії, культури і мистецтва. Крім того, індустріальний розвиток цивілізації, забруднення екологічних систем навколо великих промислових районів, збільшення психологічного навантаження на людину через прискорення темпу життя, змушує все більшу кількість людей шукати відпочинок та оздоровлення в поки що екологічно благополучних регіонах світу. Таким чином, у багатьох державах обслуговування рекреантів стало не лише самостійною галуззю економіки, але й життєво необхідною формою задоволення потреб людини [14].

На сьогодні рекреаційно-туристична галузь в світі є однією з найбільших галузей економіки, яка, за результатами 1998 року, утворила 10,7 % світового внутрішнього продукту і поглинула біля 11% витрат споживачів. За прогнозами Всесвітньої Туристичної Організації очікується зростання міжнародного туристичного руху у світі з 625 мільйонів туристів у 1998 році до 937 мільйонів у 2010, за рахунок чого передбачається збільшення доходів від туристичного бізнесу за цей період з 450 мільярдів до 1100 мільярдів доларів США [8].

Туризм і рекреація є одними з найбільш вагомих джерел утворення робочих місць і, за прогнозами, створюватимуть 2500 нових робочих місць на протязі наступних п'яти років. Це одна з небагатьох галузей економіки, де залучення нових технологій не приводить до скорочення працюючого персоналу.

У ряді країн державна рекреаційна політика проводиться в рамках регіональних програм економічного розвитку і спрямована на те, щоб розвиток рекреації сприяв піднесенню відсталих районів. Вона допомагає економічному розвитку тих територій, де немає ніяких перспектив розвитку промисловості, забезпечуючи зростання доходів населення і збереження історичного та культурного середовища.

Не залишається в стороні від цих процесів і Україна. З прийняттям у вересні 1995 року Закону України “Про туризм”, а у 2000 році Закону України “Про курорти”, держава зобов'язалася створити сприятливі умови для рекреаційно - туристичної діяльності і таким чином подолати кризову ситуацію, в якій дана сфера опинилась на початку 90-х років. Володіючи величезним природнім потенціалом, Україна усвідомлює необхідність розвитку рекреаційно - туристичної інфраструктури. Відвідавши нашу країну, туристи мають можливість не тільки відпочити і відтворити функціональні можливості свого організму, але й ознайомитись з її історією та культурою, побачити як живуть, працюють і відпочивають українці, почути мелодійні пісні, побачити запальні танці. У них є чудова нагода продегустувати оригінальні страви національної кухні, придбати унікальні сувеніри народних умільців. А головне - знайти щирих друзів.

Разом з тим, кількість рекреантів у 1990-1993 роках зменшилась на 80 % в порівнянні з аналогічними періодами попереднього десятиліття [8]. Цей процес занепаду в значній мірі продовжується і сьогодні, особливо по відношенню до внутрішнього туризму на території України. Більше того, в умовах, коли старі ринки втрачені, Україна, як усі інші країни, повинна вести конкурентну боротьбу як за внутрішній, так і міжнародний ринок.

На міжнародному ринку Україна фактично невідома як країна з розвинутою рекреаційною індустрією (окрім серед представників старшого покоління української діаспори, але і цей імідж фактично згасає). На даний час маркетинг туристичного потенціалу України на міжнародному ринку не проводиться. Будучи однією з найбільших країн Європи, вона не має жодного туристичного представництва за кордоном, не здійснює рекламних заходів і не має запланованих на національному рівні рекламних кампаній для зарубіжного ринку [1].

Все це, зокрема, стосується і Закарпатської області, яка будучи одним з наймальовничіших куточків держави, має надзвичайно сприятливі умови для розвитку практично всіх напрямків туризму і рекреації. Тому для визначення можливих подальших пріоритетних напрямків та етапів розвитку рекреаційного комплексу регіону, розробки заходів по їх реалізації необхідно охарактеризувати ті основні перешкоди, що зумовили фактичний занепад галузі у 1990 - 1993 роках і на даний час заважають ефективно використовувати всі сприятливі фактори. Саме вони є причиною різкого зменшення числа іноземних туристів, що сюди приїжджають. Деякі з факторів мають національний характер, деякі стосуються тільки Закарпаття. Усунення чи, принаймні, зменшення цих перешкод вимагає зусиль не тільки від учасників рекреаційного процесу, а й від цілого ряду інших державних та комерційних структур поза цією сферою. Найсуттєвішими перешкодами є наступні :

Негативний імідж України в цілому щодо проведення тут відпочинку. Відсутність належної реклами.

Транспортні труднощі, пов'язані з приїздом в Україну та пересуванням по її території. Візовий режим.

Низький рівень розвитку інфраструктури , якості продукції і послуг.

Недосконалість нормативно - правової бази забезпечення рекреаційної діяльності , несприятливий клімат інвестування.

1. Негативний імідж України в цілому щодо проведення тут відпочинку. Відсутність належної реклами.

Досить важко переконати рекреантів приїхати в Українські Карпати в той час, як імідж країни практично відсутній в такому розумінні, або ж асоціюється з Чорнобильською катастрофою та радіаційною зоною. Імідж України як країни, куди можна приїхати відпочити, ще зберіг досить сильні позиції на території Росії, що ж до найближчих західних сусідів, то за останні роки набутий тут позитивний імідж було втрачено. Зараз Україна і, зокрема, Закарпаття, бачаться позаду таких держав як Польща, Угорщина, Чехія та інші. Щоб змінити цей імідж, необхідно розробити і впровадити ряд рекламних та стимулюючих заходів з метою створення нового іміджу, відкриваючи для масового рекреанта оновлені Карпати, культуру та етнос народу, що проживає на його схилах. Прийшов той час, коли Закарпаття, як туристичний край, зможе нормально конкурувати з іншими регіонами тільки у випадку, якщо буде активно пропагувати свої можливості, в першу чергу, шляхом участі у найрізноманітніших виставкових заходах. Важливим позитивним фактором при цьому може стати випуск найрізноманітніших рекламних матеріалів, починаючи з випуску туристичних друкованих видань та буклетів і закінчуючи рекламними відеофільмами та компакт-дисками.

На даний час, маючи хоч і невелику кількість сучасних комфортабельних баз прийому, ми не можемо гідно прорекламувати їх, а, значить забезпечити необхідною кількістю відпочиваючих. Вирішити це питання можна через проведення різного роду рекламних ознайомчих турів і залучення представників преси, телебачення, туристичних операторів провідних туристичних фірм до місць відпочинку, давши їм можливість на власні очі побачити все, чим ми володіємо. Наступним кроком може бути проведення переговорів з авіалініями, іншими транспортними організаціями, туристичними операторами, щодо включення інформації про Карпати в їхні туристичні пакети та рекламні матеріали. Звичайно проведення таких рекламних кампаній є достатньо дорогою акцією, однак саме вона дозволить привабити якнайбільшу кількість відпочиваючих у Карпати.

2. Транспортні труднощі, пов'язані з приїздом в Україну та пересуванням по її території.

Значною перешкодою для нормального розвитку рекреаційного комплексу є проблеми, пов'язані з в'їздом на територію України. Повільні поїзди, дорогі авіаквитки, обмежена кількість авіарейсів, черги на митницях, поганий стан доріг при подорожуванні автомобілем - ось тільки деякі з тих складностей, які чекають іноземного відпочиваючого, що бажає приїхати в Україну. Крім того, відсутність належної дорожньої інфраструктури на основних автомагістралях приводять до того, що туристи не завжди мають змогу зупинитись для відпочинку і харчування в належно облаштованих місцях. Змінити ситуацію на краще можна лише запровадженням радикальних змін щодо державного господарювання будівництвом належної дорожньої інфраструктури.

Безпосередньо з цим пов'язані і проблеми візового характеру. Існуючі вимоги до іноземних туристів щодо оформлення візи з метою приїзду до України надають нашим конкурентам велику перевагу. Коли перед туристом існує вибір, він вибере ту країну , яка не вимагає віз. І це пов'язано не тільки з вартістю візи. Це проблема із запрошенням, поїздкою до Посольства, яке можливо знаходиться у іншому місті і ряд інших супутніх проблем. Тому дуже важливою передумовою створення високоефективної конкурентоздатної рекреаційної галузі є зменшення на державному рівні вимог по оформленню візових документів.

3. Низький рівень розвитку інфраструктури, якості продукції і послуг.

Галузева структура рекреаційної системи на прикладі Закарпатської області, представлена санаторно-курортними та туристичними закладами. Зокрема матеріальна база станом на 01.01.2001 року складає 17 санаторії, 19 санаторіїв-профілакторіїв, 72 туристичні бази, бази відпочинку, 5 пансіонатів. Значно розширюють рекреаційно-туристичні можливості регіону 40 готельних (мотельних) установ, а також діяльність в області 63 суб'єктів підприємницької діяльності, що надають відповідні послуги. За відомчою приналежністю всі заклади поділяються на кілька груп: заклади Закарпатської обласної ради профспілок, заклади міністерства охорони здоров'я , відомчі та приватні об'єкти.

Ефективна повноцінна діяльність цих організацій могла б повністю забезпечити вимоги населення в рекреаційних послугах. Разом з тим, в умовах складної економічної ситуації, збанкротування ряду підприємств, зростання вимог громадян до якості послуг привело до фактичного припинення діяльності ряду закладів. Так, на даний час не працюють 44 установи, посезонно працюють 22.

Крім того, аналіз стану діючої матеріально-технічної бази свідчить про те, що рекреаційні заклади Закарпаття за функціями, об'ємом і рівнем обслуговування в своїй більшості не відповідають міжнародним стандартам. Коли перед туристом стає проблема, куди поїхати відпочити, на його вибір впливатимуть ряд факторів. У першу чергу його цікавитиме вартість та якість послуг, наявність зручностей. Однак переважна більшість наших об'єктів будувались для рекреантів, які не ставили великих претензій до умов відпочинку і лікування. Тому саме цей стан інфраструктури в туристично-санаторній галузі, в більшості випадків, не відповідає нагальним проблемам відпочиваючих.

Також слід врахувати, що через відсутність великих грошових коштів у основної маси населення України, рекреація в області має перспективу і зможе нормально розвиватись при умовах, якщо на наших турбазах і у санаторіях зможуть повноцінно відпочивати іноземні громадяни, що можуть повністю оплачувати отримані тут послуги. На жаль, на даний час, потрапляючи в умови нашого рекреаційного і туристичного сервісу, іноземний турист часто адекватно формує негативну громадську думку. Враховуючи це, одне з чільних місць повинно зайняти створення системи належного сервісу, в основу якого покладено бажання та інтереси самого відпочиваючого, а цього, в свою чергу, можна досягнути залученням великих інвестиційних коштів в галузь та проведенням якісної сертифікації всіх наявних готельних установ та інших баз прийому [1].

Додатковим фактором, що привабить рекреанта, може стати розширення комплексу послуг, що надаються одним рекреаційним закладом. По цьому шляху вже пішли ряд підприємств, зокрема, бази об'єднання “Закарпаттурист”. В результаті були створені лікувально-оздоровчі та лікувально-спортивно-оздоровчі комплекси, де поряд з традиційно туристичними та екскурсійними послугами почали надаватись лікувальні та інші супутні послуги.

4. Недосконалість нормативно-правової бази забезпечення рекреаційної діяльності, несприятливий клімат інвестування.

Нормальний розвиток рекреаційної галузі може відбуватись за умови створення якісно нової системи господарювання. Базою для цього є економічна зацікавленість як безпосередніх власників закладів, так і їх трудових колективів, тобто отримання ними реальних прибутків, що можуть використовуватись на власний розсуд. Однак слід відмітити, що діючі норми державно - правового регулювання і особливо податкова система , не стимулює рекреаційної діяльності. Зокрема, гостро стоять питання щодо зменшення податкового тиску, а саме:

- звільнення від сплати ПДВ на продаж путівок;

- звільнення від оподаткування земельних ділянок, на яких діє рекреаційна інфраструктура;

- зменшення ставок податку на прибуток для туристичних підприємств, що надають пріоритет в'їзду туристів;

- встановлення протекційної податкової політики на здійснення туристичних подорожей дітей та молоді в межах України;

- звільнення від податку на прибуток частини прибутку тур. організацій, що використовується для розвитку їх матеріальної бази та реклами;

- зменшення ставок готельного збору.

Крім того, суперечливість українських законів служить відштовхуючим фактором для іноземних інвесторів, участь яких у рекреаційних процесах є обов'язковою складовою відродження галузі.

В умовах сьогодення, при усвідомленні факту неможливості створення відразу всіх необхідних європейських умов відпочинку і оздоровлення, ми повинні зосередитись на тих особливостях Закарпаття, які дозволять привабити іноземного і внутрішнього туриста вже сьогодні.

Зокрема при плануванні подальшого розвитку рекреаційного комплексу в основу повинна бути покладена ідея природно - історично - етнографічної рекреації, що базується на найбільш раціональному використанні територіального поєднання природних умов, ресурсів та історичних, архітектурних пам'яток краю.

3. Туристичний потенціал Одещини

рекреаційний туристичний ресурс україна одещина

Одеська область знаходиться на крайньому південному заході України. Межує з Вінницькою, Кіровоградською, Миколаївською областями. По суші та на морі межує із низкою закордонних країн: Республікою Молдова, Румунією, Болгарією, Туреччиною (рис. 3.1).

Площа - 33 тис. км. кв. Населення - близько 2 млн. чоловік. 19 міст, з них 6 - обласного підпорядкування. 1136 сіл.

Рис. 3.1 Територіальне розміщення Одеської області



Систематичне заселення і господарське освоєння території, на якій розташована Одеська область, почалося на початку XІ столітті. До середини 30-х років переселенський рух носив в основному землеробський характер, однак, швидкий ріст міст і зменшення вільних резервів державних земель підсилили роль неземлеробського міграційного руху до міст.

Необхідність господарського освоєння багатого на агрокліматичні ресурси і вигідно розміщеного в економіко-географічному відношенні краю сприяла тому, що уряд початок роздавати величезні земельні ділянки також і іноземним поселенцям (німцям, болгарам). Їхні поселення розташовувалися в приморських районах (дійсні Комінтернівський, Овідіопольский, Беляевський), а також на Ізмаїльщині. Переселенці створювали цілі округи, вони дістали права "іноземних колоністів" і пільгові умови заселення.

У першій половині XІ ст. Північно-Західне Причорномор'я виконувало функції транзитної території, через яку проходив на експорт український хліб. Завдяки своєму унікальному економіко-географічному положенню Одеса стала головним українським портом вивозу зерна. Вже в середині XІ століття обсяги вантажообігу перевищили відповідні показники Петербурзького порту.

Надзвичайно важливим фактором, що сприяв господарському освоєнню і заселенню краю, було будівництво залізниць. Цей фактор значно поліпшив транспортно-географічне положення Одеси і разом з наявністю різних видів сільськогосподарської сировини мала вирішальний вплив на швидкий розвиток обробної промисловості міста. Наприкінці XІ ст. в Одесі було майже 500 промислових підприємств, на яких працювало 16 тис. робітників. Будувалися вовняні фабрики, було налагоджене виробництво канатів, розвивався рибний промисел, виноробство, борошномельне виробництво, сільськогосподарське машинобудування. Швидкими темпами розвивався морський порт.

Приплив робочої сили мав вирішальний вплив на зростання міських поселень і портових центрів. Уздовж торговельних трактів виникали невеликі міські поселення, що здобували функції місцевих центрів торгівлі зерном. У них також починають розвиватися різні ремесла, а в деяких будуються фабрично-заводські підприємства (Балта, Ананьєв і ін.). На початок XX ст. Одещина характеризувалася суцільним заселенням з відносно рідкою мережею міських і сільських населених пунктів.

27 лютого 1932 року була утворена Одеська область у складі Української РСР. У 1956 році в її складові ввійшла територія колишньої Ізмаїльської області.

На сьогоднішній день в області нараховується 26 сільських районів, 18 міст (3,9% міст України), у т.ч. 6 - обласного підпорядкування, 12 - районного; 33 селища міського типу; 1143 сільських населених пунктів.

Історико-географічні особливості заселення території області визначили формування тут районів з компактним проживанням ряду національних груп - болгар, молдаван, гагаузів.

На території Одеської області розміщена значна кількість історично-культурних об`єктів, які датуються 18 - 19 ст. (таблиця 3.1.)

Таблиця 3.1 Пам`ятки Одеської області

№ п/п	Найменування пам'ятки	Датування	Місцезнаходження	Охоронний номер та номер у комплексі
м. Одеса
2318	Потьомкiнськi сходи (мур.)	1837-1842 рр.	бульв. Приморський	541 0
2319	Пам'ятник Рiшельє (мур.)	1828 р.	бульв. Приморський	542 0
2320	Будинок Присутствених мiсць (мур.)	1827-1830 рр.	бульв. Приморський, 7	543 0
2322	Палац Р. Шидловського	1830 р.	бульв. Приморський, 9	545 0
2323	Садиба Воронцова(мур.)	1826-1834 рр.	пров. Воронцовський, 2	546 0
2324	Воронцовський палац	1828 р.	пров. Воронцовський, 2	546 1
2325	Стайня (мур.)	1826-1829 рр.	пров. Воронцовський, 2	546 2
2326	Бельведер (мур.)	1826-1828 рр.	пров. Воронцовський, 2	546 3
2327	Стара бiржа (мур.)	1828-1873 рр.	пл. Думська, 1	547 0
2328	Будинок Лiдерса (мур.)	1820-1830 рр.	вул. Ланжеронiвська, 3	548 0
2329	Театр опери та балету	1884-1887 рр.	вул. Ланжеронiвська, 8	549 0
2331	Палац адмiрала Абази (чоловiча гiмназiя) (мур.)	1856-1858 рр.	вул. Пушкiнська, 9	551 0
2333	Будинок Вучинi (мур.)	1847-1849 рр.	вул. Пушкiнська, 19	553 0
2334	Палац Потоцького (мур.)	1810, 1828 рр.	вул. Короленка, 5-а	554 0
2335	Комплекс будинку вчених (мур.)	1830-1897 рр.	Сабанєєв мiст, 4	555 0
2336	Палац Толстого (мур.)	1830 р.	Сабанєєв мiст, 4	555 1
2337	Картинна галерея (мур.)	1896-1897 рр.	Сабанєєв мiст, 4	555 2
2338	Сабанськi казарми (мур.)	1827 р.	вул. Канатна, 23	556 0
2339	Особняк Камо (мур.)	1834 р.	вул. Тираспільська, 4	557 0
2340	Аркада карантину з баштою (мур.)	1799,1803-1807 рр.	парк iм. Шевченка	558 0
2341	Склади (мур.)	1810 р.	узвiз Польський, 2	559 0
2342	Ансамбль Приморського бульвару (мур.)	19 ст.	бульв. Приморський	1458 0
2343	Будинок Потоцького( мур.)	1826 р.	Бульв. Приморський, 1	1458 1
2344	Будинок Наришкiна(мур.)	1836 р.	бульв. Приморський, 2	1458 2
2345	Будинок Маринi (мур.)	1824-1826 рр.	бульв. Приморський, 3	1458 3
2346	Будинок Серато (мур.)	1824-1826 рр.	бульв. Приморський, 4	1458 4
2347	Прибутковий будинок Лерхе (мур.)	1823-1826 рр.	бульв. Приморський, 5	1458 5
2348	Будинок Зонтага (мур.)	1826-1827 рр.	бульв. Приморський, 6	1458 6
2349	Будинок Родоконакi(мур.)	1823-1825 рр.	бульв. Приморський,10	1458 7
2350	Готель "Лондонський"	1827-1899 рр.	бульв. Приморський,11	1458 8
2351	Будинок Золоторьова (мур.)	1820-1872 рр.	бульв. Приморський,12	1458 9
2352	Будинок Маюрова (мур.)	1827-1828 рр.	бульв. Приморський,13	1458 10
2353	Будинок Магнера (мур.)	п.19 ст.-1904 р.	бульв. Приморський,14	1458 11
2354	Будинок Фука (мур.)	1828-1846 рр.	бульв. Приморський,15	1458 12
2355	Грецька церква Св. Трiйцi (мур.)	1808, 1908 рр.	вул. Катерининська, 55	1459 0
2356	Палац Гагарiна (мур.)	1842-1850 рр.	вул. Ланжеронiвська, 2	1460 0
2357	Будинок археологічного музею (мур.)	1882-1883 рр.	вул. Ланжеронiвська, 4	1461 0
2358	Будинок Англiйського клубу (мур.)	1841 р.	вул. Ланжеронiвська, 6	1462 0
2359	Лютеранська церква Св. Павла (мур.)	1897 р.	вул. Новосельського, 8	1463 0
2361	Будинок Боффо (мур.)	1844 р.	пров. Чайковського, 8	1465 0
м. Білгород - Дністровський
2362	Аккерманська фортеця (мур.)	15 ст.		560 0
2363	Генуезький замок (мур.)	15 ст.		560 1
2364	Брами, башти та мури	15 ст.		560 2
2365	Вiрменська церква Богородицi (мур.)	13-14 ст.		561 0
2366	Грецька церква (мур.)	к.15-п.16 ст.		562 0
2367	Пiдземна церква Iоанна Сучавського (мур.)	14-17 ст.		1466 0
2368	Михайлiвська церква та дзвiниця (мур.)	1837 р.	с. Крутоярiвка	568 0
Біляївський район
2369	Вознесенська церква (мур.)	1826 р.	с. Нерубайське	569 0
2370	Церква Рiздва (мур.)	1822 р.	с. Усатове	570 0
м. Болград
2371	Мавзолей Iнзова (мур.)	1825 р.		571 0
2372	Преображенський собор (мур.)	1838 р.		572 0
2373	Миколаївська церква (мур.)	1871 р.		1470 0
м. Ізмаїл
2374	Мала мечеть (мур.)	15-16 ст.	фортеця	563 0
2375	Церква Рiздва (мур.)	1823 р.	вул. Кутузова, 24	564 0
2376	Покровський собор (мур.)	1822-1836 рр.	просп. Суворова	565 0
2377	Свято-Миколаївська церква (мур.)	1833 р.	вул. Дзержинського,124	1467 0
2378	Успенська церква (мур.)	1841 р.	фортеця	1468 0
2379	Миколаївська церква (мур.)	1852 р.	фортеця	1469 0
2380	Успенська церква (мур.)	1841 р.	с. Кирнички	573 0
2381	Введенська церква (мур.)	п.19 ст.	с. Нова Некрасiвка	1471 0
2382	Дзвiниця церкви Iоанна Богослова (мур.)	1823 р.	с. Нова Некрасiвка	574 0
Кілійський р - н
2383	Миколаївська церква та дзвiниця (мур.)	1485-1891 рр.	м. Кілія	566 0
Комінтернівський р - н
2384	Садиба (мур.)	1820-1892 рр.	смт. Петрiвка	575 0
2385	Палац (мур.)	1810-1892 рр.	смт. Петрiвка	575 1
2386	Господарський флігель (мур.)	19 ст.	смт. Петрiвка	575 2
2387	Парк	19 ст.	смт. Петрiвка	575 3
Котовський р - н
2388	Михайлiвська церква (мур.)	1807 р.	с. Липецьке	576 2
2389	Дзвiниця Михайлівської церкви (мур.)	1807 р.	с. Липецьке	576 2



Висновки

Весь комплекс рекреаційних ресурсів можна розділити на три групи: природні (клімат, водні ресурси, мінеральні джерела та лікувальні грязі, рельєф, печери, рослинницький і тваринний світ, природні парки і заповідники, живописні ландшафти, унікальні природні об'єкти та інші); культурно-історичні (музеї, виставки, театри, археологічні, історичні, архітектурні пам'ятки, етнографічні особливості рекреаційної території, фольклор, центри прикладного мистецтва та інші); соціально-економічні (економіко-географічне положення, сучасна і перспективна територіальна організація господарства, рівень обслуговування населення, трудові ресурси, особливості розселення, рівень розвитку транспортної мережі тощо).

До рекреаційних ресурсів пред'являють наступні вимоги:

1) виконання лікувально-оздоровчих функцій;

2) споживання природних цінностей (огляд пейзажів і визначних пам'яток природи, у тому числі заповідних територій);

3) споживання культурних цінностей (огляд пам'ятників історії, культури, архітектури, відвідування музеїв, виставок, театрів тощо);

4) заняття спортом (пішохідні, водні, лижні, велосипедні, авто- і мотоподорожі, прогулянки, плавання, спортивні ігри і т.п.);

5) аматорські заняття (збирання грибів і ягід, рибальство, полювання та ін.).

Рекреаційні ресурси в тій чи іншій мірі визначають формування низки функціональних ланцюгів територіального рекреаційного комплексу, які виступають як регіональні рекреаційні системи. Питоме навантаження на ландшафти визначається кількістю людей на одиницю площини за конкретний відрізок часу (як правило за рік, добу, день, годину). Розрізняють оптимальне навантаження, яке не призводе до порушень; граничне та деструкційне (необоротне, згубне). Найсуттєвішими перешкодами є наступні: негативний імідж України в цілому щодо проведення тут відпочинку, відсутність належної реклами; транспортні труднощі, пов'язані з приїздом в Україну та пересуванням по її території, низький рівень розвитку інфраструктури, якості продукції і послуг, недосконалість нормативно - правової бази забезпечення рекреаційної діяльності, несприятливий клімат інвестування.

Головна особливість економіко-географічного розташування Одеської області - її приморське і прикордонне положення. Широкий вихід до Азовсько-Чорноморському басейну і до великих річкових магістралей - Дунаю, Дністру, Дону, Дніпру - визначає її переваги і транспортні можливості. Одеська область має багаторічну історію та значну кількість визначних історико-культурних міць.

Список використаних джерел

1. Бовман Б. // Пропозиції щодо ролі туристичних відділів та управлінь облдержадміністрацій у маркетингу та розвитку туризму. - Львів, 2010. - 37 c.

2. Высоцкий П.Н. Учение о влиянии леса на изменение среды его произрастания и на окружающее пространство: Курс лесоведения. Ч.II. - М.; Л.: Гослебумиздат, 1950. -104 с.

3. Гінсірук С.А. Регіональне природокористування: Навч. посібник. - К., 2008.

4. Голубець М.А., Кучерявий В.П., Генсірук С.А. та ін. Конспект лекцій з курсу "Екологія і охорона природи". К., 1990.

5. Історiя мicт i ciл Української РСР. Одеська область, 1969.

6. Курортно-рекреаційні зони Криму. // Довідник 2000. - Одеса, 2000. - 235 с.

7. Кучерявий В.П. Екологія. - Львів: Світ, 2010. - 500 с.

8. Марчак А.В. Ліс і довкілля. - Вінниця, ВДСТІ, 1998, - 199 с.

9. Мацола В.І. Рекреаційно-туристичний комплекс України. - Львів, 1997. - 259 c.

10. Машинский Л.О. Город и природа. - М.: Стройиздат, 1973. - 227 с.

11. Молчанов А.А. Влияние леса на окружающую среду. - М.: Наука, 1973.-360 с.

12. Молчанов А.А. Воздействие антропогенных факторов на лес. - М.: Наука, 1978.-139 с.

13. Родічкін І.Д. Лісопарки України. - К.: Будівельник, 1968. - 188 с.

14. Шеляг-Сосонко Ю.Р та ін. Збереження і невиснажливе використання біорізноманіття України: стан та перспективи. - К.: Хімджест, 2009. - 248 с.

Размещено на Allbest.ru

...