Размещено на http://allbest.ru

ВОЛИНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

АЛЬОШИНА АЛЛА ІВАНІВНА

УДК 796-053.7

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук

з фізичного виховання і спорту

ФОРМУВАННЯ ВЕРТИКАЛЬНОЇ СТІЙКОСТІ ТІЛА ДІТЕЙ 9-12 РОКІВ НА УРОКАХ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

24.00.02 - Фізична культура, фізичне виховання різних груп населення

Луцьк - 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Волинському державному університеті

імені Лесі Українки, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, доцент

Кашуба Віталій Олександровиич,

Національний університет фізичного виховання і спорту України, доцент кафедри кінезіології

Офіційні опоненти:

доктор педагогічнх наук, професор, член-кореспондент АПН України Нісімчук Андрій Сергійович, Волинський державний університет імені Лесі Українки, завідувач кафедри педагогіки

кандидат педагогічних наук, доцент Містулова Тетяна Євгенівна, Державний науково-дослідний інститут фізичної культури і спорту, старший науковий співробітник

Провідна установа: Львівський державний інститут фізичної культури, кафедра олімпійського і професійного спорту, Державний комітет молодіжної політики, спорту та туризму України, м. Львів

Захист відбудеться 26 вересня 2000 року об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 32.051.02 у Волинському державному університеті імені Лесі Українки (43021, м.Луцьк, вул.Винниченка, 30).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Волинського державного університету імені Лесі Українки (43021, м.Луцьк, вул.Винниченка, 30).

Автореферат розісланий 26 серпня 2000 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Цьось А.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Науково-технічний прогрес змінює характер вимог до рухової підготовленості людини. Для того, щоб фізичне виховання могло ефективно виконувати свою функцію, необхідні глибші знання структури моторики людини і закономірностей її зміни на різних етапах онтогенезу. Саме тому розкриття механізмів регуляції моторики відіграє важливу роль у розробці природньонаукових основ виховання та навчання дітей (О.О.Гужаловський, 1978; Л.Г.Харітонова, 1996; І.П.Ратов, 1997).

Одним із перспективних напрямків удосконалення системи фізичного виховання в загальноосвітній школі є розробка науково-обгрунтованої системи дидактичних засобів та методів розвитку фізичних якостей школярів (Л.В.Волков, 1981; О.О.Гужаловський, 1986; В.М.Болобан, Е.С.Вільчковський, 1997). Особливу актуальність у вирішенні цієї задачі має вивчення у школярів проблеми управління просторовою орієнтацією свого тіла, своїми рухами. Багато авторів, обгрунтовуючи задачі фізичного виховання, відзначали важливість вміння у дітей диференціювати окремі рухи, свідомо управляти ними і пристосовувати їх до перешкод, долаючи їх з якомога більшою спритністю (М.О.Бернштейн, 1947; Е.С.Вільчковський, 1983; М.В.Балк, В.Г.Болтянський, 1987). Більш повне пізнання вікових закономірностей управління рухами відкриває нові можливості для вдосконалення рухових функцій людини у процесі її індивідуального розвитку, засобами фізичного виховання (М.О.Бернштейн, 1966; І.А.Аршавський, 1981; О.Г.Сухарєв, 1991; А.Г.Рибаковський, 1998).

Інтенсивне становлення довільних рухових функцій та вдосконалення координаційних здібностей у дітей є передумовою для засвоєння ними достатньо складних рухів та успішного оволодіння різноманітними руховими діями, які використовуються при виконанні спортивних рухів, а також у повсякденному житті (Л.В.Чхаідзе, 1969; В.К.Бальсевич, 1987; В.В.Бойко, 1990; В.Г.Ареф'єв, 1998).

Поза тіла людини, його положення, як відомо, є ядром структури фізичної вправи, а координація вертикального положення при стоянні є своєрідним індикатором здоров'я людини (В.Н.Кардашенко, 1980; Ю.В.Верхошанський, 1988; Я.С.Вайнбаумн, 1993). Усе це обумовлює необхідність оцінки розвитку функції рівноваги тіла у дітей.

Ефективність розвитку координаційних здібностей дітей багато в чому залежить від вікової схильності до виконання рухів різної міри складності, а також від відповідного вмілого використання дидактичних принципів та раціонального використання відповідних прийомів і методів.

Згідно результатів досліджень (В.І.Ляха, 1976; Я.М.Коца, 1986; І.Ліндер, 1989; Ю.М.Кабанова, 1996) найсприятливішим для розвитку координаційних здібностей є вік від 8 до 13 років. Аналіз шкільних програм з фізичного виховання свідчить про те, що на сьогодні в літературі немає систематизованих даних про вплив спеціальних фізичних вправ на розвиток вертикальної стійкості тіла дітей, а також нема відомостей про те, які засоби та методи найефективніші для розвитку координаційних здібностей. Особливо гостро стоїть питання контролю вертикальної стійкості тіла школярів на уроках фізичної культури.

Таким чином, актуальність вибраної нами наукової теми підтверджується недостатньою вивченістю проблем розвитку та контролю вертикальної стійкості тіла дітей на уроках фізичної культури в загальноосвітніх школах.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано згідно із зведеним планом науково-дослідної роботи Національного університету фізичного виховання і спорту України за темою: 1.6.1. "Вдосконалення біомеханічних засобів та методів заданих властивостей моторики" (номер державної реєстрації 0196 U 010529).

Мета дослідження - вдосконалення процесу формування вертикальної стійкості тіла школярів засобами фізичного виховання.

Задачі дослідження:

1. Дослідити біомеханічні особливості формування геометрії маси тіла у школярів.

2. Визначити фактори, що впливають на формування вертикальної стійкості тіла дітей.

3. Розробити та експериментально обргунтувати дидактичні програми для вдосконалення вертикальної стійкості тіла школярів.

4. Розробити методи педагогічного контролю вертикальної стійкості тіла дітей.

Об'єкт дослідження - процес фізичного виховання в загальноосвітніх школах.

Предмет дослідження - формування вертикальної пози тіла школярів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше отримані дані про закономірності формування геометрії маси тіла у школярів та показники статодинамічної стійкості, що дало можливість визначити факторну структуру вертикальної стійкості їх тіла і подати кількісні характеристики цього взаємозв'язку. У праці вперше вивчено взаємозв'язок біомеханічних характеристик, розподілу у просторі маси тіла дітей певної вікової групи, які відображають їх вплив на ступінь стійкості рівноваги. На основі цих результатів складені дидактичні програми для вдосконалення вертикальної стійкості тіла дітей 9-12 років і оціночні таблиці для визначення рівня її розвитку. Запропоновані методи педагогічного контролю, які базуються на використанні розроблених лінійних рівнянь регресії, підвищують ефективність шкільних уроків з фізичної культури.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання запропонованих теоретичних положень та практичних рекомендацій у системі фізичного виховання учнів загальноосвітніх шкіл та у спортивних секціях під час занять різними видами спорту із складнокоординаційною структурою.

Розроблені та впроваджені у навчальний процес дидактичні програми для розвитку та вдосконалення вертикальної стійкості тіла дітей 9-12 років, які базуються на результатах дослідження факторної структури рівноваги. Розроблені відповідні оціночні і прогностичні математичні моделі, які дозволяють контролювати вертикальну стійкість тіла дітей на уроках фізичної культури. Отримані результати суттєво доповнюють уяву про формування вертикальної стійкості тіла школярів засобами фізичної культури.

Результати виконаної дисертаційної роботи впроваджені в практику навчального процесу з фізичної культури загальноосвітньої школи №25 м. Луцька, в навчальний процес Волинського державного університету ім. Лесі Українки, під час читання курсу теорії і методики фізичного виховання, а також на курсах підвищення кваліфікації викладачів фізичної культури та тренерів.

Особистий внесок здобувача полягає у постановці проблеми, визначенні мети досліджень, безпосередній їх організації і проведенні, аналізі та узагальненні отриманих результатів. Автор зробила основний внесок при підготовці сумісних публікацій, виконала запланований об'єм роботи: представила експериментальний матеріал для аналізу, провела математичну обробку та графічний аналіз результатів дослідження, сформулювала висновки.

Апробація результатів дисертації. Матеріали досліджень доповідались на Міжнародних науково-практичних конференціях "Фізичне виховання, спорт і культура здоров'я у сучасному суспільстві" (Луцьк, 1999); Всеукраїнських наукових конференціях "Концепція підготовки спеціалістів фізичної культури в Україні" (Луцьк, 1994, 1996); щорічних наукових конференціях викладачів Волинського державного університету імені Лесі Українки (1989-2000 рр.); обласних семінарах та курсах підвищення кваліфікації вчителів фізичної культури та тренерів.

Публікації. Основні положення дисертації опубліковано в 11 наукових працях, серед них, 6 статей у наукових фахових виданнях України.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, п'яти розділів, висновків, практичних рекомендацій, списку використаних джерел та додатків. Текст дисертаційної роботи викладено на 200 сторінках комп'ютерного набору, містить 20таблиць, 29 рисунків, 4 додатки. У роботі використано 233 літературних джерела, із яких 47 - іноземні.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Особливості формування моторики дітей шкільного віку

У першому розділі проаналізовано й узагальнено відомості про особливості морфо-функціонального розвитку дітей 9-12 років, а також особливості розвитку моторики дітей в онтогенезі, формування геометрії маси тіла, закономірності формування та контролю вертикальної стійкості тіла школярів. Аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури свідчить про те, що проблема формування і контролю вертикальної стійкості тіла дітей на уроках фізичної культури в теперішній час є надзвичайно актуальною і недостатньо дослідженою.

Організація і методи дослідження

Методологічною основою дослідження є системно-стуктурний підхід, який розглядає різноманітні явища і процеси у їх функціональній єдності ( П.К.Анохин, 1975; В.М.Платонов, 1997).

Для вирішення поставлених задач проводились педагогічні спостереження та експерименти з використанням комплексу методів: аналіз спеціальної науково-методичної літератури, антропометрія, педагогічне тестування з використанням інструментальних методів та технічних засобів реєстрації кількісних характеристик рухових якостей дітей, а також методи математичної статистики.

Дослідження проходили у три етапи: на першому етапі було організовано педагогічні спостереження та педагогічний експеримент, метою яких було формування масиву даних, необхідних для вивчення вікових закономірностей фізичного розвитку і формування геометрії маси тіла дітей, які займаються фізичними вправами за програмою загальноосвітньої школи. При вирішенні задач цього етапу ми використовували метод антропометрії. Дослідженнями було охоплено 900 чоловік, у кожного із яких реєструвалось 40 показників.

На другому етапі проводилось дослідження статодинамічної стійкості тіла школярів. Метою цього етапу було визначення амплітуди і частоти коливань загального центру маси (ЗЦМ) тіла школярів. Для вирішення поставлених завдань використовувався метод стабілометрії, який дозволив визначити зміну цих показників у сагітальній та фронтальній площинах у хлопчиків та дівчаток шкільного віку.

На третьому етапі був проведений експеримент з метою вдосконалення і контролю вертикальної стійкості тіла дітей 9-12 років. Для вирішення поставлених завдань використовувались дидактичні програми, спрямовані на розвиток та вдосконалення вертикальної стійкості тіла дітей.

Дослідження особливостей формування геометрії мас тіла у дітей шкільного віку

В результаті проведених досліджень отримані достовірні дані про те, що тотальні розміри тіла дітей з віком збільшуються, але відбувається це по-різному. Так, у хлопчиків з 7 до 16 років довжина тіла збільшується на 51,6 см при збільшенні маси на 41,0 кг. У дівчаток в цей період довжина тіла збільшується на 35,3 см, маса на 34,2 кг. При цьому слід відмітити, що темпи приросту маси і довжини тіла у хлопчиків максимальні в період з 9-ти до 10-ти років, після чого відбувається їх спад. У дівчаток зміна цих показників відбувається по-іншому: в період з 9-ти до 10-ти років максимальний приріст маси, після чого відбувається спад, а потім знову ріст. Приріст довжини тіла відбувається аналогічним чинам, але максимальний показник з 11-ти до 12-ти років. Довжина верхньої кінцівки у хлопчиків збільшується на 25,2 см у дівчаток на 19,7 см. Довжина нижньої кінцівки у хлопчиків зростає швидше, ніж у дівчаток. Довжини ланок верхньої і нижньої кінцівок з віком також збільшуються, однак загальної тенденції цього росту не відмічено. Подібним чином відбувається і збільшення обсяжних розмірів тіла дітей. Отримані нами результати підтверджують точку зору багатьох авторів (В.Г.Властовський, 1976; В.М.Кардашенко, 1980; М.В.Хрипкова, 1990; О.Г. Сухарєв, 1991).

При вивченні особливостей формування вертикальної пози у дітей ми визначали показники амплітуди і частоти коливань ЗЦМ тіла у сагітальній та фронтальній площинах. Так, у хлопчиків і дівчаток амплітуда коливань ЗЦМ тіла в сагітальній площині більша ніж у фронтальній. З віком амплітуда коливань ЗЦМ тіла зменшується. У хлопчиків ці показники зменшуються з 8,28 мм до 3,51 мм у фронтальній площині із 12,38 мм до 3,84 мм у сагітальній. Показники частоти майже однакові в обох площинах, як у хлопчиків, так і у дівчаток. У хлопчиків у фронтальній площині частота коливань ЗЦМ тіла зростає з 3,38 Гц до 5,05 Гц, в сагітальній площині з 3,42 Гц до 5,17 Гц. У дівчаток частота коливань ЗЦМ зростає з 3,41 Гц до 4,39 Гц у фронтальній площині та з 3,46 Гц до 4,37 Гц у сагітальній.

У хлопчиків приріст показників амплітуди і частоти коливань ЗЦМ тіла в сагітальній площині значно нищий, ніж у фронтальній.

У дівчаток приріст амплітуди більший у фронтальній площині, а частоти в сагітальній .

Отримані нами результати досліджень не суперечать дослідженням, які підтверджують нерівномірність зміни амплітуди і частоти коливань ЗЦМ тіла ( В.М. Болобан, 1990; Т.Є. Містулова, 1996).

Проведені антропометричні вимірювання дали можливість визначити динаміку зміни висоти ЗЦМ тіла у дітей шкільного віку. Так, у хлопчиків висота ЗЦМ тіла над опорою з віком збільшується з 0,75м до 1,149м. У дівчаток цей показник зростає з 0,79м до 1,03м.

Темпи приросту висоти ЗЦМ тіла у хлопчиків вищі, ніж у дівчаток (рис.3). Максимальні темпи приросту цього показника у хлопчиків з 8-ми до 9-ти і з 11-ти до 12-ти років, у дівчаток максимальний приріст з 11-ти до 12-ти і з 13-ти до 14-ти років.

Використання методу лінійної кореляції для вивчення особливостей взаємозв'язку 40 морфо-функціональних показників і ступені їх впливу на стійкість рівноваги дало можливість визначити факторну структуру вертикальної стійкості тіла дітей. Аналізувались лише високі достовірні зв'язки (r = 0,95 і більше).

На основі даних кореляційного аналізу ми визначили рівняння регресії між показниками росту та ваги:

У = 97,65 + 1,294Х для хлопчиків,

У = 107,29 + 1,0507Х для дівчаток,

де У - довжина тіла, Х - маса тіла.

Відповідні рівняння регресії були визначені і для показників росту, ваги та висоти ЗЦМ тіла:

У = - 20,7 + 0,7593Х для хлопчиків,

У = - 8,52 + 0,6785Х для дівчаток,

де У - довжина тіла, Х - висота ЗЦМ тіла.

У = 54,06 + 0,9683Х для хлопчиків,

У = 59,5 + 0,8274Х для дівчаток,

де У - маса тіла, Х - висота ЗЦМ тіла.

В результаті факторного аналізу були визначені біомеханічні характеристики, які мають найбільший вплив на вертикальну стійкість тіла дітей: ріст, вага, висота ЗЦМ тіла та обсяг стегон. У результаті математичної обробки отриманих даних, ми визначили рівняння регресії, які дозволяють контролювати показники амплітуди і частоти коливань ЗЦМ тіла дітей.

Формування вертикальної стійкості тіла дітей 9-12 років

Аналіз результатів статодинамічної стійкості тіла школярів свідчить про недостатній розвиток цієї якості у дітей 9-12 років. Нами

були розроблені дидактичні програми, спрямовані на розвиток та вдосконалення вертикальної стійкості тіла дітей. Програми складені із вправ, що сприяють розвитку вертикальної стійкості тіла дітей. Прямий порівняльний експеримент проводився протягом чотирьох місяців. Реалізуючи програми, ми використовували принципи індивідуальності, послідовності, надійності, використовуючи при цьому різні методи: цілісного та роздільного вивчення вправ, ігровий та змагальний. Результати педагогічного експерименту свідчать про покращення показників вертикальної стійкості тіла дітей експериментальної групи після використання дидактичних програм.

Зміна амплітуди коливань висоти ЗЦМ тіла у дівчаток (рис.4), у фронтальній площині, відбувається таким чином: у 9-ти річних дівчаток амплітуда зменшується з 7,24мм до 6,6мм в експериментальній групі і до 7,08мм в контрольній групі, при t = 2,26 > t_гр = 2,02 - різниця між результатами статистично достовірна.

У 10-ти річних - амплітуда зменшується з 6,8мм до 6,17мм в експериментальній групі та до 6,47 мм у контрольній групі, при t =2,8>t_гр - різниця статистично достовірна. В 11-ти річних дівчаток відбувається зменшення амплітуди з 6,31мм до 5,94мм в експериментальній групі до 6,10мм у контрольній групі, при t = 1,59 < t_гр - різниця між показниками статистично недостовірна. У 12-ти річних дівчаток - зміна амплітуди з 5,97мм до 5,79мм в експериментальній групі і до 5,82мм у контрольній групі, різниця між показниками не суттєве, а оскільки t = 0,3 < t_гр, різниця між показниками статистично недостовірна.

Зміна амплітуди коливань ЗЦМ тіла у сагітальній площині відбувається по іншому: у дівчаток 9-ти років цей показник зменшується з 11,59мм до 10,8мм в експериментальній групі і до 11,29мм у контрольній групі, при t = 4,02 > t_гр, різниця показників статистично достовірна. У 10-ти річних дівчаток амплітуда зменшується з 10,92мм до 10,6мм в експериментальній групі і до 10,76мм у контрольній групі, при t = 2,06 > t_гр, різниця статистично достовірна. Статистично достовірною є різниця показників у 11-ти річних дівчаток (при t = 2,05 > t_гр), амплітуда зменшується з 10,79мм до 10,3мм в експериментальній групі і до 10,46мм у контрольній групі. А у віці 12 років у дівчаток амплітуда зменшується з 10,11мм до 9,82мм в експериментальній групі і до 10,2мм у контрольній групі - різниця показників статистично достовірна (рис.4).

Частота коливань ЗЦМ тіла, у сагітальній площині (рис.5),

у дівчаток 9-ти років збільшується з 3,47 Гц до 3,52 Гц в експериментальній групі і до 3,50 Гц у контрольній групі, при t = 0,2 <t_гр, різниця показників статистична недостовірна. У віці 10-12 років, у дівчаток різниця у показниках частоти коливань ЗЦМ тіла, у сагітальній та фронтальній площинах, статистично недостовірна, оскільки t < t_гр .

У хлопчиків зміна амплітуди і частоти коливань ЗЦМ тіла відбувається таким чином: амплітуда у фронтальній площині у 9-ти річних хлопчиків зменшується з 7,21 мм до 6,5 мм в експериментальній групі і до 7,04 мм у контрольній групі, при t = 5,09 > t_гр. У 10-ти річних - зменшується з 6,91 мм до 6,17 мм в експериментальній групі і до 6,75 мм у контрольній групі. У хлопчиків 11-ти років показники зменшуються з 6,12мм до 5,81мм в експериментальній групі і до 5,98мм у контрольній групі, різниця їх статистично достовірна ( t = 2,18 > t_гр ). У віці 12 років амплітуда зменшується з 5,59 м до 5,21мм в експериментальній групі і до 5,5мм у контрольній групі, при t = 2,42 > t_гр ( рис. 6).

У сагітальній площині амплітуда коливань ЗЦМ тіла зменшується у кожному віці у експериментальній та контрольній групах при статистично достовірній різниці показників: у 9 років - з 11,42мм до 11,06мм в експериментальній групі і до 11,31мм у контрольній групі, в 10 років - з 11,21мм до 10,85мм в експериментальній групі і до 11,09мм у контрольній групі, в 11 років з 11,09мм до 10,62мм в експериментальній групі і до 10,89мм у контрольній групі, в 12 років - з 10,72мм до 10,13мм в експериментальній групі і до 10,52 мм у контрольній групі ( рис. 6).

Частота коливань ЗЦМ тіла у хлопчиків у фронтальній та сагітальній площинах, у період з 9-ти до 12-ти років збільшується у контрольній та експериментальній групах, але відбувається це по-різному (рис.7).

Так, у 9-ти річних хлопчиків у сагітальній площині показник зростає з 3,5 Гц до 3,58 Гц в експериментальній групі і до 3,56 Гц у контрольній групі, у 10-ти річних - частота зростає з 3,53 Гц до 3,69 Гц в експериментальній групі і до 3,63 Гц у контрольній. У хлопчиків 11-ти років показник зростає з 3,58 Гц до 3,81 Гц в експериментальній групі і до 3,68 Гц у контрольній групі, у 12-ти річних хлопчиків показники ще вищі - 3,76 Гц в експериментальній і 3,66 Гц у контрольній групі. Слід також зазначити, що у всіх вище перерахованих випадках різниця показників статистично недостовірна, оскільки t < t_гр.

Контроль вертикальної стійкості тіла дітей доцільно проводити, використовуючи метод стабілометрії. Враховуючи, що не в кожній школі є така дорога апаратура, ми запропонували виконувати педагогічний контроль вертикальної стійкості тіла дітей аналітичним методом, за допомогою рівнянь регресії, використовуючи ряд показників, отриманих при прямих вимірюваннях ( табл.1).

Таблиця 1

Рівняння регресії для визначення параметрів стійкості тіла дітей.

Параметри, що корелюють	Ріст (см) Х	Вага (кг) Х	Висота ЗЦМ (м) Х	Обсяг стегон (см) Х
А (саг пл) хлопчики дівчатка	У=34,6-0,16Х У=41,5-0,21Х	У=18,7-0,22Х У=20-0,25Х	У=-10,2-0,2Х У=57,2-0,51Х	У=32,3-0,28Х У=32,5-0,27Х
А (фр. пл) хлопчики дівчатка	У=20,1-0,09Х У=22,6-0,11Х	У=11-0,12ХУ=11,4-0,13Х	У=-5,4-0,12Х У=20,8-0,16Х	У=19-0,16Х У=17,7-0,14Х
f (саг. пл) хлопчики дівчатка	У=-1,6+0,03Х У=0,05+0,26Х	У=2+0,04Х У=2,67+0,09Х	У=0,39+0,04Х У=0,59+0,04Х	У=-1+0,06Х У=1,12+0,03Х
f (фр. пл) хлопчики дівчатка	У=-1,5+0,03Х У=0,13+0,02Х	У=1,8+0,04Х У=2,6+0,03Х	У=-0,7+0,04Х У=0,66+0,03Х	У=-0,8+0,06Х У=1,16+0,03Х

А - амплітуда коливань ЗЦМ тіла, f - частота коливань ЗЦМ тіла.

На основі результатів досліджень нами були розроблені оціночні таблиці для визначення рівня розвитку вертикальної стійкості тіла дітей.

Обговорення результатів. Підбивається підсумок проведеної роботи, в якій було показано, що вивчення особливостей формування геометрії маси тіла у дітей , а також формування вертикальної стійкості тіла дозволило виявити основні фактори, що впливають на стійкість тіла у вертикальному положенні. У роботі запропоновані дидактичні програми, доведена їх ефективність, запропоновані аналітичні методи педагогічного контролю вертикальної стійкості тіла дітей.

ВИСНОВКИ

1. Аналіз спеціальної, науково-методичної літератури і власних експериментальних даних показав, що проблема розвитку та вдосконалення вертикальної стійкості тіла і координаційних здібностей дітей 9-12 років все ще далека від оптимального рішення. Її вивчення може дати новий стимул для вдосконалення засобів і методів фізичного виховання дітей шкільного віку. Проведені дослідження показали, що вона може бути вирішена з системних позицій, на основі комплексного аналізу різних форм прояву рухової координації дітей, її обумовленості як вродженими так і сформованими в онтогенезі механізмами. При цьому слід враховувати склад рухів за рівнями, вікову схильність дітей 9-12років до прояву тих чи інших координаційних здібностей, а також закономірності адаптаційного процесу в їх організмі.

2. У процесі досліджень було встановлено, що зміна геометрії маси тіла дітей і процеси їх природнього вікового розвитку носять поступальний і нерівномірний характер. Виявлені періоди максимальних та мінімальних темпів приросту ваго-ростових показників, розмірів ланок верхніх та нижніх кінцівок, а також обсяжних розмірів тіла у хлопчиків та дівчаток.

3. Біомеханічна структура вертикальної стійкості тіла школярів характеризується при цьому показниками амплітуди і частоти коливань ЗЦМ тіла (щодо сагітальної і фронтальної площин). Результати досліджень показали, що з віком ці показники у дітей покращуються. Так, у хлопчиків показники амплітуди і частоти, щодо обох площин, вищі, ніж у дівчаток. При цьому амплітуда коливань ЗЦМ тіла в сагітальній площині зменшується на 8,54 мм у хлопчиків і на 9,9 мм у дівчаток, у фронтальній площині цей показник зменшується на 4,77 мм у хлопчиків і на 4,85 мм у дівчаток. Частота коливань ЗЦМ тіла збільшується за цей період в сагітальній площині у хлопчиків на 1,75 Гц, у дівчаток на 0,89 Гц, у фронтальній площині - у хлопчиків на 1,28 Гц, у дівчаток на 0,88 Гц.

4. Кореляційний аналіз виявив високий ступінь прямого та зворотнього взаємозв'язку біомеханічних характеристик та антропометричних величин у досліджуваних, а також при виконанні ними ускладненої пози Ромберга. Встановлені високі ступені кореляційних взаємозв'язків між цими показниками свідчать про те, що по мірі збільшення тотальних розмірів тіла у дітей покращуються показники рівноваги. Серед факторів, що впливають на формування вертикальної стійкості тіла школярів, найсуттєвішими є: ріст (r = 0,92-0,99), вага (r = 0,94-0,98), обсяг стегон (r = 0,87-0,97), висота ЗЦМ тіла (r = 0,87-0,98), при Р=0,05.

5. На основі результатів кореляційного і факторного аналізу складені лінійні рівняння регресії, які дають можливість спеціалістам аналітичним шляхом визначати амплітуду і частоту коливань ЗЦМ тіла дітей щодо сагітальної і фронтальної площин. Виявлені закономірності та отримані показники дозволяють прогнозувати кількісні параметри вертикальної стійкості тіла школярів у процесі фізичного виховання.

6. Проведений педагогічний експеримент показав, що використання дидактичних програм на уроках фізичної культури в загальноосвітніх школах, суттєво впливає на покращення показників вертикальної стійкості тіла дітей 9-12 років. При цьому у дітей експериментальної групи статистично достовірно зменшуються показники амплітуди коливань ЗЦМ тіла у сагітальній та фронтальній площинах: у хлопчиків на 1,29 мм у фронтальній площині та на 0,93 мм в сагітальній, у дівчаток на 0,81 мм у фронтальній та на 0,98 мм у сагітальній площині. Показники частоти коливань ЗЦМ тіла при цьому зростають: в сагітальній площині - на 0,26 Гц у хлопчиків і на 0,13 Гц у дівчаток, у фронтальній площині - на 0,44 Гц у хлопчиків та на ,032 Гц у дівчаток. школяр вертикальний фізичний стійкість тіло

7. Результати досліджень дають підставу для чіткішого орієнтування спрямованості використання спеціальних фізичних вправ на уроках фізичної культури. З метою розвитку та вдосконалення вертикальної стійкості тіла школярів доцільно використовувати запропоновані в роботі дидактичні програми, які включають спеціальні фізичні вправи, спрямовані на розвиток вертикальної стійкості тіла школярів.

8. Педагогічний контроль вертикальної стійкості тіла на уроках фізичної культури доцільно здійснювати аналітичним шляхом, використовуючи запропоновані лінійні рівняння регресії, які враховують найсуттєвіші фактори, що впливають на вертикальну стійкість тіла дітей.

9. Розроблені в результаті проведених досліджень оціночні таблиці і наведені у них показники можуть бути використані у якості нормативних документів під час контролю якості педагогічного процесу фізичного виховання у школі. Вони дозволяють на об'єктивній основі враховувати особливості розвитку дітей, які проживають у певному регіоні, та найефективніші при оперативній оцінці вертикальної стійкості тіла школярів безпосередньо на уроках фізичної культури, при неможливості використання складних апаратурно-вимірювальних комплексів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Алёшина А.И Закономерности формирования вертикальной позы у детей 9-12 лет //Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. праць за ред.Єрмакова С.С. - Харків: ХХПІ, 2000. - №13. - С.37-40.

Алёшина А.И. Особенности расположения ОЦМ тела у мальчиков школьного возраста //Фізичне виховання студентів творчих спеціальностей: Зб. наук. праць за ред.Єрмакова С.С. - Харків: ХХПІ, 2000. - №3. - С.42-45.

Алёшина А.И. Педагогический контроль вертикальной устойчивости тела детей на уроках физической культуры //Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. праць за ред.Єрмакова С.С. - Харків: ХХПІ, 2000. - №15. - С.28-30.

Алёшина А.И Совершенствование вертикальной устойчивости тела детей 9-12 лет на уроках физической культуры // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. праць за ред.Єрмакова С.С. - Харків: ХХПІ, 2000. - №16. - С.20-23.

Алёшина А.И. изменение роста и длин звеньев тела у детей подросткового возраста //Фізичне виховання, спорт і культура здоров'я у сучасному суспільстві: Зб. наук. пр. - Луцьк: Медіа, 1999. - С.245-248.

Лапутин А., Кашуба В., Алёшина. А., Хабинец Т. Формирование массы тела человека в онтогенезе //Фізичне виховання, спорт і культура здоров'я у сучасному суспільстві: Зб. наук. пр. - Луцьк: Медіа, 1999. - С.436-439.

Мороз М.С., Ярошенко Ю.Я., Альошина А.І. Формування спортивної майстерності вчителя фізичної культури //Матеріали XХХІV наукової конференції професорсько-викладацького складу і студентів Волинського державного університету ім. Лесі Українки. - Луцьк:”Вежа”, 1989. - С.74.

Мороз М.С., Ярошенко Ю.Я., Альошина А.І. Методи педагогічного тестування, як засіб управління тренувальним процесом // Матеріали XХІХ наукової конференції професорсько-викладацького складу і студентів Волинського державного університету ім. Лесі Українки. - Луцьк:”Вежа”, 1992. - С.86.

Альошина А.І., Ярошенко Ю.Я.,Філіпов В.А. Використання ТЗН та тренажерів у фізичному вихованні // Матеріали І республіканської конференції “Концепція підготовки спеціалістів фізичної культури та спорту в Україні”. - Луцьк: Надстир'я, 1994. - С.403-405.

Сермеєв Б.Ф., Петрик О.І., Розпутняк Б.Д., Альошина А.І. Вплив тренування на організм підлітків // Матеріали ІІ республіканської конференції “Концепція підготовки спеціалістів фізичної культури в Україні”. - Луцьк: Надстир'я, 1996. - С.275-277.

Альошина А.І. Динаміка зміни довжини тіла у дітей шкільного віку //Проблеми педагогічних технологій: Тем. зб. наук. праць. - Вип.3. - Луцьк: “Доля”, 1998. - С.3-6.

АНОТАЦІЯ

Альошина А.І. Формування вертикальної стійкості тіла дітей 9-12 років на уроках фізичної культури. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з фізичного виховання і спорту за спеціальністю 24.00.02 - Фізична культура, фізичне виховання різних груп населення. - Волинський державний університет імені Лесі Українки, Луцьк, 2000.

У дисертації вивчені закономірності формування геометрії мас тіла дітей шкільного віку, визначена динаміка зміни висоти ЗЦМ тіла школярів, а також фактори, що впливають на вертикальну стійкість тіла, вивчені біомеханічні особливості формування вертикальної стійкості тіла школярів за допомогою фізичних вправ. Впроваджені запропоновані дидактичні програми, визначена їх ефективність, запропоновані методи педагогічного контролю, розроблені оціночні шкали для певного регіону.

Основні результати роботи впроваджені в практику навчального процесу загальноосвітніх шкіл.

Ключові слова: фізичне виховання школярів, геомертія маси тіла, вертикальна стійкість тіла, дидактичні програми, методи педагогічного контролю на уроках фізичної культури.

АННОТАЦИЯ

Алёшина А.И. Формирование вертикальной устойчивости тела детей 9-12 лет на уроках физической культуры. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата наук по физическому воспитанию и спорту по специальности 24.00.02 - Физическая культура, физическое воспитание разных групп населения. - Волынский государственный университет имени Леси Украинки, Луцк, 2000.

В диссертации изучены закономерности формирования геометрии масс тела детей школьного возраста, определена динамика изменения высоты ОЦМ тела школьников, а также факторы, влияющие на вертикальную устойчивость тела, изучены биомеханические особенности формирования вертикальной устойчивости тела школьников при помощи физических упражнений. Внедрены предложенные дидактические программы, определена их эффективность, предложены методы педагогического контроля, разработаны оценочные шкалы для данного региона.

Основные результаты работы внедрены в практику учебного процесса общеобразовательных школ.

Ключевые слова: физическое воспитание школьников, геометрия масс тела, дидактические программы, методы педагогического контроля на уроках физической культуры.

ANNOTATION

Alyoshina A. I. Formation of Vertical Firmness of Nine / Twelve Year-Old children's Bodies at Physical Culture Lessons. - Manuscript.

Thesis for the Candidate's Degree in speciality physical training and sport. - 24.00.02. - Physical culture, training of various groups of people / - Volyn State University named after Lesya Ukrainka, Lutsk, 2000.

The regularities of forming geometry of pupil's body are investigated.

It is determined that the change of mass geometry of children's bodies and the processes of their natural age development are of progressive and irregular character. The periods of maximum and minimum rate increase of weight data, the sizes of upper and lower extremities and the circumference of the sizes of pupils' bodies are defined. The dynamics of changing the general mass center (GMC) of pupils' bodies is stated on this basis.

In the course of learning the vertical firmness of pupils' bodies amplitude and frequency vibration of GMC of bodies are determined. Pertaining to the results of the investigation these data increase in accordance with age. Thus boys have higher indices of amplitude and frequency than girls do. The amplitude vibration of GMC of boys' bodies in sagittal plane changes by 8,54 mm and of girls' ones by 9,9 mm, in front plane this index decreases by 4,77 mm (boys) and 4,85 mm (girls). The frequency vibration of GMC of boys' bodies increases by 1,75 Hz and of girls' ones - by 0,89 Hz in sagittal plane, in front plane - by 1,28 Hz (boys), by 0,88 Hz (girls).

The stated high levels of correlation between the indices of amplitude and frequency vibration of GMC of bodies and biomechanical data testify that the children's size of body improves the data of balance. Such factors as height, weght, circumference of thighs, height of GMC of body over support influence the formation of pupils' vertical firmness of bodies. The findings of correlative and factual analyses give the possibility to make up linear equations of regression, which help specialists to define amplitude and frequency vibration of GMC of children's bodies.

The problem to form the vertical firmness of pupils' bodies by means of physical training and educatoinal programmes has been solved in the dissertation. The pedagogic experiment has shown that the use of didactic programmes at physical culture lessons at school increases the data of vertical firmnes of nine / twelve year-old children. The data of amplitude vibration of GMC of children's bodies in sagittal and front planes decrease in experimental group: boys - by 1,29 mm in front plane and by 0,93 mm in sagittal one; girls - by 0,81 mm in front plane and 0,98 mm in sagittal one. The data of frequency vibration of GMC of bodies increase: boys - by 0,26 Hz and girls - by 0, Hz, in front plane - boys - by 0,44 Hz, girls - by 0,32 Hz.

Pedagogic control of the vertical firmness of body can be taken by using suggested linear equations of regression and elaborated, in the course of investigation, tables which can be regarded as documents for controling quality of pedagogic process of physical training at school.

The results of the investigation have been implemented at school 25. They prove their effectiveness.

Key words: physical training of pupils, geometry of mass of body, vertical firmness of body, educational programmes, methods of pedagogic control at physical culture lessons.

Размещено на Allbest.ru

...