Організація системи лижних трас

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема 1. Організація системи лижних трас

1. Загальна характеристика гірськолижних трас

гірськолижний траса канатний

Гірськолижна траса - ділянка схилу (як правило позначена), призначена для спуску на гірських лижах, сноуборді і т. д. Як правило гірськолижні траси обслуговуються оператором гірськолижного курорту: обладнуються підйомниками, системами штучного засніження, обробляються ратраками.

Траса для тренування - це спеціально підготовлена ділянка місцевості шириною не менше 3 м для прокладки та проїзду спеціальних машин типу «Буран», «ретрак» для ущільнення снігу і нарізки лижні. Для змагань вона повинна бути в два рази ширше, щоб спортсмени, що йдуть гребеневим ходом могли обходити суперників.

Дистанція - це відстань на трасах, обумовлена правилами змагань з лижних гонок. Довжина дистанції залежно від віку, статі та кваліфікації може бути від 0,5 км (хлопчики і дівчатка молодшого віку) до 70 км і більше.

Лижня - це слід-колія для двох лиж на трасі, залишена після проходження спеціальних машин, що ущільнюють і нарізають (вдавлюють) лижню, або груп лижників.

Протяжність дистанції вимірюють металевою рулеткою довжиною не менше 50 м або дистанціометром (спеціально обладнане вимірником довжини (лічильником) колесо), або за лічильником, встановленим на «Бурані».

Попередня підготовка трас включає земляні роботи, очищення місць майбутніх трас від зайвої рослинності, наведення мостів (переходів) через яри, струмки та інші перешкоди.

Основна відмінність у підготовці трас для класичного та вільного стилю полягає в тому, що для класичного стилю по всій дистанції прокладається одна лижня, а для вільного стилю лижня нарізається тільки на спусках, всі інші ділянки траси щільно вкочуються.

Викат - ділянка гірськолижної траси перед зоною посадки на канатну дорогу (далі - КД), канатні буксирні пристрої (далі - КБП) або перед спорудою, природною чи штучною перешкодою, що улаштовується для здійснення безпечного гальмування та зупинки лижників та сноубордистів.

Висота снігового покрову - відстань, виміряна по перпендикуляру до поверхні схилу в поздовжньому напрямку від поверхні ґрунту до поверхні втрамбованого снігового покрову.

Гірськолижна траса - технічна споруда, що представляє собою спеціально підготовлену ділянку з певним профілем, відповідає вимогам як гірськолижного спорту, так і масового катання, і забезпечує можливість безпечного катання на гірських лижах та сноубордах.

Гірськолижник - особа, що пересувається по гірськолижній трасі за допомогою гірськолижного спорядження (гірських лиж, сноубордів).

Гірськолижник-початківець - особа, що не має навиків пересування за допомогою гірськолижного спорядження.

Затяжна ділянка - ділянка гірськолижної траси з горизонтальним профілем або контрухилом, що призводить до повної зупинки гірськолижників та їх небажаного скупчення на трасі.

Канатні буксирні пристрої (КБП) - підіймальна споруда, призначена для транспортування лижників схилами гір вгору, що стоять на лижах або сноубордах, з нижньої відмітки гірськолижної траси на верхню на перепад висоти по схилу зі сніговим або синтетичним покриттям за допомогою буксирних пристроїв, закріплених на тяговому канаті.

Канатна дорога (далі - КД) - установка для перевезення пасажирів у підвісних вагонах і кріслах по натягнутому між кінцевими станціями і проміжними опорами канату, яка складається із споруд, вузлів та пристроїв безпеки.

Огляд гірськолижної траси - комплекс робіт з контролю стану гірськолижної траси.

Серпантин - ділянка гірськолижної траси у вигляді звивистих полиць з ухилом до 25%, облаштованих поперек крутого (понад 60%) схилу з метою безпечного з'їзду.

Системи снігонапилення - обладнання стаціонарне та пересувне для улаштування штучного снігового покрову шляхом розпилення холодної води під тиском у період, коли температура та відносна вологість повітря навколишнього середовища сприяють снігоутворенню.

Сніготрамбувальні машини (ратраки) - самохідні механізми з обладнанням для планування, трамбування, розпушування та вирівнювання снігового покрову гірськолижних трас.

2. Правила безпеки з улаштування, безпечної експлуатації та утримання гірськолижних трас

Електробезпека електроустаткування, електроосвітлення, приладів, електроустановок, що встановлюються на гірськолижних трасах, повинна відповідати вимогам Правил безпечної експлуатації електроустановок споживачів, затверджених наказом Держнаглядохоронпраці України.

Основні види небезпеки, небезпечних ситуацій, небезпечних випадків, факторів, що можуть виникнути під час експлуатації гірськолижних трас:

1) Механічні види небезпеки, що зумовлені такими причинами:

падінням гірськолижників, зіткненням гірськолижників між собою, а також з елементами конструкції, механізмами чи обладнанням, деревами та природними перешкодами у випадку неконтрольованої швидкості та напрямку руху гірськолижників, перевищення швидкості, використання несправного чи неправильно відрегульованого гірськолижного спорядження, недостатньої підготовки трас, відсутності або недостатності огородження обладнання та небезпечних ділянок трас, несанкціонованого виїзду механізмів і транспортних засобів на трасу під час катання, недостатності або поганого стану снігового покрову, грубого порушення гірськолижниками правил катання;

доступом до механізмів та обладнання;

недостатнім розчищенням та прибиранням траси та прилеглої території.

2) Механічні види небезпеки, пов'язані зі складовими частинами обладнання, що встановлено на гірськолижній трасі, і зумовлені, наприклад, формою (гострі крайки, ріжучі елементи, гострокінцеві частини тощо), місцем установлення, масою та стійкістю (потенційна енергія частин, що можуть бути приведені в рух під дією сили ваги), масою та швидкістю (кінетична енергія частин під час контрольованого чи неконтрольованого руху), пришвидшенням, сповільненням, недостатньою механічною міцністю, що може призвести до небезпечних поломок чи до руйнувань, накопиченням енергії усередині елементів обладнання (у пружних елементах, у рідинах, газах, що перебувають під тиском, в умовах вакууму), порушенням безпечних відстаней:

здавлювання;

поріз;

розіткнення чи відсікання;

намотування, утягування чи захоплення частин одягу, кінцівок тощо;

удар;

укол або проколювання;

розбризкування рідини під високим тиском;

утрата стійкості елементів;

ковзання, спотикання або падіння.

3) Електричні види небезпеки, що можуть призвести до травм або смерті, а також до того, що внаслідок фактора несподіванності, викликаного електричним струмом, працівник упаде (чи впустить інструмент, речі, матеріали тощо) з причини:

контакту працівників з частинами, що зазвичай перебувають під напругою (прямий контакт);

контакту працівників з частинами, що перебувають під напругою через несправність (непрямий контакт);

наближення працівників до частин, що перебувають під високою напругою;

непридатності ізоляції для передбачених умов використання;

електростатичних процесів, наприклад, контакту працівників з електрично зарядженими частинами;

термічного випромінювання або таких процесів, як розбризкування розплавлених речовин, хімічних процесів під час коротких замикань, перевантажень тощо;

удару блискавки.

4) Термічні види небезпеки, що призводять до опіків, обмороження та інших травм, викликаних:

контактом працівників з предметами або матеріалами з дуже високою або низькою температурою;

полум'ям;

випроміненням джерел тепла;

роботою у холодному виробничому середовищі.

5) Небезпека, спричинена шумом, що може призвести до:

тривалого порушення гостроти слуху;

дзвону у вухах;

утоми, стресу тощо;

інших наслідків, наприклад, до порушень рівноваги, послаблення уваги тощо;

перешкоди мовним комунікаціям, акустичним сигналам тощо.

6) Небезпека, спричинена знехтуванням ергономічних вимог і принципів під час роботи таких, як:

незручна робоча поза або надмірне чи циклічне фізичне навантаження на працівника;

незручна конструкція, розміщення або маркування елементів керування, приладів контролю.

7) Небезпека, спричинена несподіваним пуском, несподіваним перевищенням швидкості тощо, унаслідок:

виходу з ладу або порушення в роботі системи керування;

припинення подавання енергії і відновлення енергопостачання після перерви;

зовнішнього впливу на електрообладнання;

інших зовнішніх впливів (сила ваги, вітер тощо);

помилки в програмному забезпеченні;

небезпека, спричинена предметами, що падають (інструменту, деталей, речей пасажирів та обслуговуючого і ремонтного персоналу з КД тощо).

8) Пожежа (лісова чи внаслідок загоряння будівель та споруд).

9) Недостатній огляд траси.

10) Недостатнє освітлення траси або недостатнє місцеве освітлення робочого місця працівника.

11) Небезпека, пов'язана з передаванням енергії між обладнанням траси.

12) Небезпека, пов'язана з третіми особами: несанкціонований запуск або експлуатація; відсутність або невідповідність візуальних або звукових попереджувальних сигналів.

13) Небезпека, пов'язана з несприятливими природними факторами:

вітрове навантаження;

снігове навантаження;

ожеледиця, зледеніння;

сейсмічне навантаження;

грозові електричні розряди;

лавинна небезпека;

каменепади.

14) Нехтування засобами індивідуального захисту. Гірськолижнику забороняється перебування на гірськолижній трасі без шолома.

15) Помилки, пов'язані з психофізіологічними чинниками (розумовим перевантаженням, стресом тощо), що виникають під час робочого процесу.

16) Помилки, пов'язані з неправильним поводженням та порушенням внутрішнього трудового розпорядку працівника.

Ризики для гірськолижників від впливу небезпеки, повинні бути унеможливлені або зведені до мінімуму за рахунок виконання запобіжних заходів, спрямованих на унеможливлення прогнозованих ризиків та забезпечення безпеки під час проектування, улаштування, підготовки, експлуатації та обслуговування гірськолижної траси.

Заходи щодо зменшення ризику виникнення аварійних ситуацій окремо або в різних комбінаціях повинні містити:

дотримання вимог проектної документації та технології робіт;

зниження шкідливих впливів на працівників;

правильний вибір захисних, запобіжних пристроїв і огороджень;

виключення наявності гострих крайок, кутів, частин, що виступають, тощо;

унеможливлення виникнення небезпеки, пов'язаної з гідравлічним і пневматичним обладнанням;

забезпечення пожежної безпеки, електробезпеки тощо.

Гірськолижна траса улаштовується на основі проекту, розробленого та затвердженого відповідно до Державних будівельних норм України. Спортивні та фізкультурно-оздоровчі споруди, затверджених наказом Держбуду України.

Перелік оснащення аварійно-рятувальної служби узгоджується на етапі проектування і включається в пояснювальну записку проекту.

Ширина полотна гірськолижної траси встановлюється відповідно до характеристики гірськолижних трас залежно від складності з урахуванням небезпечних місць і перешкод.

Ширина ділянки траси з кутом нахилу, що перевищує 25%, повинна бути не менш ніж 40м, а на ділянках з різкими перепадами - не менше 50 м.

Траєкторія траси повинна забезпечувати достатню швидкість спуску. Не допускається наявність на трасі затяжних ділянок, що призводять до скупчення та можливого травмування гірськолижників. Не допускається перетин гірськолижних трас між собою.

Можливе злиття трас по ходу руху гірськолижників, якщо на достатній відстані до нього забезпечується огляд сусідньої траси. Перед злиттям та відгалуженням трас виставляються знаки попередження. Не допускається перетин гірськолижної траси з лінією КБП.

Не допускається перетин гірськолижної траси з діючими автомобільними дорогами, тротуарами, пішохідними та кінними стежками та трасами для руху технологічних, пасажирських та туристичних транспортних засобів (ратраків, снігоходів, квадроциклів) на одному рівні.

Улаштування перетину гірськолижної траси з діючими автомобільними дорогами, тротуарами, пішохідними та кінними стежками та трасами для руху технологічних пасажирських та туристичних транспортних засобів (ратраків, снігоходів, квадроциклів) на різних рівнях з допомогою мостів, шляхопроводів, естакад, тунелів допускається за умови збереження необхідної пропускної здатності гірськолижної траси.

Перетин гірськолижної траси з лінією КД допускається за умови, якщо висота від поверхні траси до нижньої точки рухомого складу КД становить не менше 3 м з урахуванням снігового покрову. За потреби розробляється проект огородження опор КД на ділянках перетину з гірськолижною трасою та перелік заходів для забезпечення безпеки гірськолижників на цих ділянках.

На гірськолижних трасах встановлюється система позначень, знаки та огородження.

У випадку улаштування серпантинів для спуску по крутих схилах їх довжина та ухил приймаються згідно з характеристикою гірськолижних трас залежно від складності.

Не допускається спорудження будь-яких капітальних і тимчасових споруд на гірськолижній трасі.

Оглядові майданчики та майданчики для відпочинку проектуються за межами гірськолижних трас.

Майданчики для гірськолижників-початківців та дитячі майданчики проектуються осторонь від основних трас і обладнуються огородженням по периметру та інформаційними знаками.

Лижні стежки до основних гірськолижних трас, шляхи під'їзду до канатних доріг та витягів, трас, кафе, готелів проектуються для «зелених» трас у частині ширини та ухилу згідно з характеристикою гірськолижних трас залежно від складності.

Рівень безпеки на лижних стежках та шляхах під'їзду повинен відповідати рівню безпеки лижних трас.

Стаціонарне та пересувне обладнання систем снігонапилення розміщується на гірськолижних трасах таким чином, щоб не заважати безпечному спуску гірськолижників, як правило, по краю траси з боку панівних вітрів. Розміщення та робота обладнання систем снігонапилення не повинні жодним чином заважати роботі канатних доріг.

Вимоги до підготовки гірськолижних трас перед проведенням освіження:

Рельєф гірськолижної траси сплановується. Ями, яри, траншеї, різкі перепади по висоті засипаються та вирівнюються, уступи та горби зрізаються.

Не допускається наявність на гірськолижній трасі окремих дерев, кущів, гілок, каміння, сторонніх конструкцій та пнів.

На крутих ділянках, віражах «під занос» і складному рельєфі, у місцях ймовірних падінь гірськолижників перешкоди по обидва боки траси (скелі, великі каміння, дерева, чагарники тощо) видаляються або огороджуються захисними огородженнями та захищаються матами.

У місцях примикання до траси крутих спадів і обривів встановлюються сітки-вловлювачі.

Стовпи освітлення та опори канатних доріг, що встановлені в межах гірськолижної траси, захищаються матами.

Стаціонарне та пересувне обладнання систем снігонапилення (снігові гармати, снігогенератори, гідранти, шахти тощо), яке встановлене на гірськолижній трасі, огороджується стаціонарним огородженням або сітками яскравого кольору та захищається матами.

Біля гірськолижної траси розміщуються будиночки аварійно-рятувальної служби, укомплектовані інвентарем, інструментами і медикаментами згідно з рекомендованим переліком оснащення аварійно-рятувальної команди з трьох осіб, що обслуговує гірськолижну трасу.

Перед майданчиком для посадки на канатні дороги рекомендовано влаштовувати з допомогою поручнів петлеподібні кулуари-серпантини.

Вимоги до осніженої та підготовленої до катання гірськолижної траси: Гірськолижні траси осніжуються природним шляхом або за допомогою систем снігонапилення.

Гірськолижна траса, що підготовлена для катання, повинна мати рівну сплановану поверхню без перепадів по висоті між проходами сніготрамбувальної техніки.

Каміння, крупні шматки льоду, сторонні предмети на поверхні траси не допускаються. Про відкриття або закриття гірськолижної траси оголошується аварійно-рятувальною службою.

Забороняється експлуатація гірськолижних трас у разі:

небезпеки сходження лавини;

роботи систем снігонапилення, якщо залишкова ширина траси за межами дії снігових гармат (снігогенераторів) менша за мінімально допустиму, що вказана у характеристиках гірськолижних трас залежно від складності;

роботи сніготрамбувальної техніки;

відсутності огороджень та захисних матів на небезпечних ділянках;

незадовільного стану снігового покрову;

проведення аварійно-рятувальних робіт за розпорядженням керівника аварійно-рятувальної служби;

проведення спортивних змагань;

погіршення погодних умов, що можуть становити загрозу життю та здоров'ю гірськолижників.

На гірськолижних трасах біля нижніх станцій канатних доріг та витягів розміщуються інформаційні щити з такою інформацією:

схема гірськолижних трас та інформація про категорії їх складності;

інформація про стан трас;

інформація про відкриті для катання та закриті траси;

розклад роботи канатних доріг;

правила щодо безпечного користування канатними дорогами;

правила поведінки на гірськолижних трасах;

місця розташування та телефони аварійно-рятувальної служби та пункту надання первинної медичної допомоги;

інформація про погодні умови;

інформація повинна надаватися згідно із законодавством про мови.

На гірськолижних трасах або біля них встановлюються попереджувальні знаки та інформаційні щити з інформацією згідно з переліком вимог щодо інформаційного забезпечення гірськолижних трас. Гірськолижні траси повинні бути пронумеровані.

Зони спуску позначаються обмежувальними віхами або розмежувальними сітками, що наведені у знаках та огородженнях, які встановлюються по краях трас.

На гірськолижних трасах, що прокладені у лісі, де зона спуску визначається шириною вирубки, обмежувальні віхи або розмежувальні сітки дозволяється не встановлювати.

На кожній гірськолижній трасі встановлюються дистанційні марки з наскрізною нумерацією, починаючи зверху траси, які полегшують орієнтування гірськолижників і організацію пошукових робіт у випадку імовірних надзвичайних ситуацій.

Небезпечні ділянки огороджуються засобами, вказаними у знаках та огородженнях.

Гірськолижні траси, що призначені для катання в темний час доби, обладнуються штучним освітленням по усій площі траси. Мінімальна освітленість гірськолижних трас повинна відповідати вимогам щодо освітлення гірськолижних трас. Освітлювальні прилади встановлюються по ходу руху гірськолижників і не повинні засліплювати їх під час спуску.

Реєстрація та технічні огляди сніготрамбувальної техніки та механічних транспортних засобів повинні проводиться відповідно до Порядку відомчої реєстрації та ведення обліку великотоннажних та інших технологічних транспортних засобів. Для пересування туристичних механічних транспортних засобів мають бути улаштовані окремі траси, що жодним чином не перетинають гірськолижні траси.

На гірськолижній трасі повинна постійно діяти аварійно-рятувальна служба (лижні патрулі), створена відповідно до Закону України «Про аварійно-рятувальні служби» та екіпірована необхідним спорядженням та обладнанням.

Аварійно-рятувальна служба забезпечує:

систематичний контроль за підготовкою гірськолижних трас;

відкриття гірськолижних трас для катання;

чітке позначення гірськолижних трас на місцевості;

установку, підтримку в належному стані та заміну у разі необхідності постійних та тимчасових огороджень, уловлюючих сіток, захисних матів;

установку, підтримку в належному стані та заміну у разі необхідності маркування, знаків і вказівників на трасах;

попередження про перешкоди, небезпеки, що виникли на гірськолижній трасі, та по можливості їх усунення;

систематичне патрулювання на гірськолижних трасах;

евакуацію постраждалих з гірськолижних трас та канатних доріг з наданням долікарської та першої медичної допомоги;

спостереження за станом снігу на лавинонебезпечних схилах, здійснення вибухів для спуску лавин у небезпечних зонах (у разі необхідності і наявності в аварійно-рятувальної служби дозволу на проведення цих робіт);

профілактичну роботу щодо попередження травматизму при гірськолижному катанні;

заборону доступу на схил особам, що порушують правила поведінки, перебувають в стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, з вилученням проїзних квитків на КБП;

закриття гірськолижних трас після закінчення катання.

На кожну упорядковану гірськолижну трасу, що використовується для спортивного та відпочинкового катання, проектною організацією оформляється паспорт, що містить у собі:

план та профіль траси, її прив'язку до місцевості;

характеристики траси (довжина, ширина (або окремо ширина ділянок, якщо їх декілька), перепад висот);

характеристику покриття;

інформацію про наявність і характер небезпечних ділянок;

схему дренажу та водовідведення;

схему лавинонебезпечних ділянок;

схему розміщення обладнання для снігонапилення, захисних та інших споруд та будівель у зоні траси;

схему установки захисних сіток, огороджень та матів;

перелік заходів щодо забезпечення безпеки на трасі.

Суб'єкт господарювання, що експлуатує гірськолижну трасу, забезпечує її утримання в справному стані та безпечну експлуатацію шляхом організації огляду, належного обслуговування та ремонту власними силами або укладає договір з іншою організацією на виконання зазначених робіт.

Огляд траси перед її відкриттям для катання та в процесі експлуатації проводиться щоденно працівниками аварійно-рятувальної служби.

3. Класифікація та маркування гірськолижних трас

Гірськолижні траси можуть бути самостійними або об'єднаними однією територією в комплекс із визначеними межами, який охоплює гірськолижні траси різного ступеня складності і з різним призначенням, а також інші траси, витяги і канатні дороги для перевезення людей, лижні стежки та маршрути, що забезпечують зв'язок між гірськолижними трасами і ділянками для пересування туристів.

При проведенні класифікації перевіряються характеристики гірськолижної траси, що дозволяють атестувати її відповідно до наведених нижче категорій на основі вимог, встановлених чинними нормативними документами.

Гірськолижні траси класифікуються за такими категоріями:

«Зелена» - для початківців;

«Синя» - низького рівня складності;

«Червона» - середнього рівня складності;

«Чорна» - високого рівня складності.

Найпростіші траси - зелені. Це траси, на яких початківець-гірськолижник може їхати по прямій, практично не набираючи швидкості. У випадку, якщо схил трішки більший - обов'язково є контруклін, на якому обов'язково зупиниться навіть людина, що не вміє повертати. Досвідчений катальщик на цих трасах може їхати задом наперед, на одній лижі, вальсувати. У деяких місцях для того, щоб лижі ковзали, доводиться відштовхуватися палицями. Траси ретельно доглянуті, бугри відсутні.

Наступні за складністю - сині траси. На таких трасах комфортно себе почуває лижник, який вже засвоїв повороти «з упора». Поворот плугом тут незручний через більший нахил окремих ділянок трас. Збільшений нахил, змінний рельєф, відсутність бугрів і різких перепадів схилу роблять спуски по синіх трасах більш цікавими та різноманітними для лижників середнього рівня, а часті рівні прямі ділянки з маленьким нахилом дають можливість покататись на швидкості і тим, кому більш серйозні траси поки не по зубах. Досвідчений гірськолижник на трасах цього типу може кататись по прямій, у крайньому випадку використовуючи повороти великого радіуса на великій швидкості. Траси, як і «зелені», доглянуті, а бугри - відсутні. У деяких країнах, наприклад, у Америці, цей тип трас об'єднано з наступним - червоними трасами (позначаються синім).

Найбільш цікавими є червоні траси, вони мають ще більший нахил, характеризуються відсутністю пологих ділянок або поєднанням недовгих крутих місць, де вже необхідно доволі добре володіти поворотами малого радіуса на паралельних лижах. Досвідчений лижник на червоних трасах може кататись великими і маленькими дугами на всьому діапазоні швидкості, спуски по прямій можуть спричинити небажані наслідки. Траси гарно доглянуті, бугри за великої кількості людей ймовірно з'являться до кінця дня. В цю категорію потрапили і деякі спуски «поза трасами», які мають меншу стрімкість, але через деякі природні особливості (наприклад, глибокий сніг чи вузькі місця) не можуть бути рекомендовані лижникам із невеликим досвідом катання. Спуски такого штибу часто позначаються червоним пунктиром.

Наступний клас трас - чорні - для експертів. У більшості країн на ці траси ратраки не випускають, тому на них можна зустріти що завгодно: від крутих жорстких дощок з буграми до цілинного крутого снігу, вузькі (але не пологі) місця, круті повороти з перепадом схилу, тому якщо ви не можете впевнено і швидко проходити червоні траси, на чорні краще не ходити - задоволення наряд отримаєте. У деяких місцях катання переходить ледь не на стрибання. До цієї ж категорії належать спуски «поза трасами», якими досвідчений лижник зможе спуститися (але задоволення від спуску не гарантовано). Зазвичай ці спуски марковано чорним пунктиром. Окрім того, сюди ж належать штучні бугри для могула, халпайп і трампліни для сноубордерів. У Америці існує ще один клас трас - подвійні чорні. Назви цих трас відповідають їх характеру (одна з найяскравіших - Widowmaker - тобто творець вдів).

Характеристики гірськолижних трас залежно від складності

№ з/п	Найменування	Складність гірськолижних трас
		зелена (для початківців)	синя (легка)	червона (середнього рівня складності)	чорна (високого рівня складності)
1	2	3	4	5	6
1	Рельєф ландшафту траси	Легкий	Легкий (різноманітний)	Різноманітна з легкими, середніми і не дуже різкими за рівнем нахилу ділянками	Різноманітна з легкими, середніми та великими за рівнем нахилу ділянками
2	Кут нахилу траси (поздовжній) *	Від 5% до 15%	До 25%	До 40%	Понад 40%
3	Ширина траси **	Від 15 до 40 м	Від 20 до 40 м	При куті нахилу траси до 25% - не менше ніж 30 м. При куті нахилу траси 25% і вище - не менше ніж 40 м. На ділянках з різкими перепадами по висоті - не менше ніж 50 м	При куті нахилу траси до 25% - не менше ніж 35 м. При куті нахилу траси 25% і вище - не менше ніж 40 м. На ділянках з різкими перепадами по висоті - не менше ніж 50 м
4	Профіль ділянки	Легкий рівномірний нахил з місцем для зупинки	Переливчатий, легкі різноманітні нахили	Різноманітний без різких меж і бічних нахилів	З різним відхиленням і відповідним з'єднанням нахилів
5	Небезпечні ділянки	Не допускаються	Необхідно уникати	Передбачити огородження небезпечних ділянок, установку захисних матів та інформаційних знаків	Необхідно уникати поздовжнього нахилу понад 60% та різких бічних нахилів. Передбачити огородження небезпечних ділянок, установку захисних матів та інформаційних знаків
6	Сніговий покрив - добре оброблений, без оголених місць	Так	Так	Так	Так
7	Довжина траси	Не регламентується	Не регламентується	Не регламентується	Не регламентується
8	Ширина серпантину	-	-	Від 20 до 40 м	Від 20 до 40 м
9	Кут нахилу серпантину			До 25%	До 25%

Тема 2. Організація системи канатних доріг

1. Загальна характеристика канатних доріг

Основою транспортної інфраструктури гірськолижного комплексу є канатні дороги. Історія канатних доріг розпочалась в середині минулого століття, після створення канату із сталевого дроту (1834 р.). Спочатку з`явились вантажні канатні дороги. Перші пасажирські канатні дороги були побудовані в Альпах лише в 90-х роках ХІХ ст. Це були фунікулери. Упродовж сорока років рельсові підйомники були головним засобом пересування в горах. Проте монтаж фунікулерів можливий лише на простих та гладких схилах і рентабельними вони є лише за умови великої кількості туристів або наявності великого населеного пункту. Набагато зручнішою і універсальнішою є відірвана від землі підвісна канатна дорога. Перша повітряна канатна дорога маятникового типу була побудована в Австрії в 1908 році. Перевагою таких доріг було те, що будувати їх можна було в будь-якому місці. Єдиним обмеженням під час експлуатації доріг маятникового типу є сильний боковий вітер, за якого можливе зіткнення розгойданої кабіни з опорами. Крім того, вони є складними, дорогими і перевозять небагато людей.

Після другої світової війни в країнах Європи, у Америці, Японії почали широко застосовуватись крісельні дороги і буксирувальні підйомники (далі по тексту - витяги). Найпростішим і найдешевшим типом канатних доріг є буксирувальні витяги. Останнім часом вони стали дуже поширеними. У більшості буксирувальних витягів бугелі жорстко кріпляться до канату. В 1933 році було створено буксирувальний витяг з бугелями, що відчіплялися. Застосування останніх дало змогу збільшити швидкість і пропускну здатність (до 1000 гірськолижників на годину).

Широко застосовуються і малогабаритні букси-рувальні витяги (мультивитяги). Мультивитяг являє собою легкий переносний витяг, в якому канат натягується між привідною та реверсивною станціями (без проміжних опор) і до нього стаціонарно прикріпляються буксирувальні траверси. Він призначений для буксирування гірськолижників вгору, а також може використовуватися і для транспортації інших засобів для катання по сніговому схилу (наприклад, сноутюбів). Перевагами таких витягів є те, що вони легко монтуються і, якщо необхідно, можна змінювати місце їх розташування. Ці витяги мають довжину до 350 м, і їх доцільно використовувати для обладнання схилів для дітей та початківців. Крім того, вони прості в експлуатації і екологічно безпечні.

Канатні дороги будують в гірській, перетнутій і важкопрохідній місцевості, а також в містах і робочих селищах для створення найбільш економічних, найкоротших транспортних зв'язків.

За призначенням розрізняють канатні дороги:

вантажні;

пасажирські;

вантажопасажирські.

Вони бувають з кільцевим рухом, при якому вагони переміщаються двома паралельними лініями завжди в одному напрямі, і з маятниковим -- на кожному шляху підвішено по одному вагону, який здійснює зворотно-поступальний рух між кінцевими станціями. Довжина вантажних канатних доріг практично необмежена, наприклад, К.д. «Крістенберг Буліден» (Швеція) для транспортування руди має довжину 96 км. Продуктивність вантажних К.д. досягає 650 т/год і більше. Швидкість руху вагонеток до 5 м/сек, ємкість до 3 т.

Одноканатна (моноканатна) дорога - транспортний засіб, призначений для доставки людей і транспортування матеріалів прямолінійними горизонтальними і похилими виробками з кутом нахилу 25о. Працює за принципом відкатки нескінченним канатом до якого прикріплені крісла-сидіння для людей або пакети з вантажем масою до 200 кг. Канат огинає приводний і натяжний шківи і підтримується проміжними роликоопорами, закріпленими на кронштейнах у покрівлі виробки. У місцях посадки і сходу людей з моноканатних доріг передбачені горизонтальні майданчики. Для екстреної зупинки дороги вздовж всієї траси підвішено кабель-тросовий вимикач. Пропускна здатність моноканатних доріг - до 250 чол/год.

Канатна дорога наґрунтова - транспортний пристрій, призначений для транспортування допоміжних матеріалів, обладнання, гірничої маси і людей дільничними гірничими виробками, що мають змінний профіль рейкових колій з похилом до 20 градусів в яких утруднена або неможлива локомотивна відкатка і відкатка кінцевим канатом.

Загальну класифікацію пасажирських підвісних канатних доріг наведено на рис. 1.



Рис. 1 Класифікація підвісних пасажирських канатних доріг

2. Розвиток канатного транспорту

У кінці 60-х років ХХ ст. почав швидко розвиватися гірськолижний спорт та туризм в СРСР. Основними транспортними засобами у той час були крісельні канатні дороги вітчизняного виробництва та імпортні буксирувальні витяги. В середині 70-х років придбання обладнання витягів і виробництво крісельних канатних доріг були практично припинені. Водночас попит споживачів гірськолижних послуг невпинно зростав.

У зв`язку з цим деякі підприємства розпочали випуск витягів, які були часто травмонебезпечними (на території Карпат їх є ще декілька). Тому виникла потреба у створенні та впровадженні таких типів витягів, які б забезпечували, передовсім, максимальну безпеку пасажирів та були екологічно безпечними. Розроблялася і впроваджувалася природозберігаюча технологія будівництва в горах. Вперше в практиці будівництва крісельних доріг для кріплення проміжних опор були використані буронабивні сваї, що дало змогу приблизно на 80 % зменшити витрату бетону, знизити тиск на ґрунт, виключити ґрунтові зсуви, та максимально зберегти трав`яне покриття. Великим кроком вперед було розроблення методів проектного розрахунку підвісних доріг та методик точного розрахунку багатопрогонового канату із закріпленими кінцями.

В альпійських країнах категорії гірськолижних комплексів визначаються як якістю гірськолижних трас, так і кількістю транспортних засобів, які їх обслуговують. Причому одна канатна дорога спроможна обслуговувати від однієї до трьох трас (залежно від їх розташування на схилі). За офіційними даними в 1980 р. в світі нараховувалось 23000 стаціонарних пасажирських підвісних канатних доріг (ППКД), зокрема в Європі 17 000, здебільшого в приальпійських країнах: Австрії (3862), Франції (3270), Італії (2494), ФРН (1806), Швейцарії (1541). До 1980 р. в СРСР діяли 82 маятникові і крісельні дороги, близько 70 стаціонарних буксирувальних витягів.

З перебудовою економіки обсяги виробництва в машинобудівній галузі на початку 90-х років різко впали. Тому виробництво вітчизняних витягів було практично зупинено. Попит на гірськолижні послуги також скоротився. Але поступово в Україні кількість споживачів гірськолижних послуг починає зростати і для транспортування гірськолижників на території Карпат сьогодні використовують різні типи канатних доріг (виділені на рис. 1) як іноземного, так і вітчизняного виробництва. Особливу увагу варто приділити буксирувальним витягам, які є найпоширенішими транспортними засобами гірськолижних центрів. Ці витяги мають великий діапазон потужностей від - 5,5 до 120 кВт і довжину від 100 до 1500 м.

В Україні запроваджена обов`язкова сертифікація ППКД, першочерговим завданням якої є забезпечення належного рівня безпеки пасажирів. Обов`язкові вимоги та методи контролю викладено у таких нормативних документах: Державний нормативний акт з охорони праці - ДНАОП 0.00-1.01-74. Правила будови та безпечної експлуатації пасажирських підвісних канатних доріг (ППКД); ГОСТ 6996-66. Сварные соединения. Методы определения механических свойств; ГОСТ 7512-82. Контроль неразрушающий. Соединения сварные. Ра-диографический метод; ГОСТ 3242-79. Соединения сварные. Методы контроля качества; ГОСТ 14782-86. Контроль неразрушающий. Соединения сварные. Методы ультразвуковые.

На буксирувальні витяги вимоги ДНАОП 0.00-1.01-74 не поширюються. Враховуючи широке застосування цих витягів в Україні, постала потреба у створенні правил будови та безпечної експлуатації канатних буксирувальних витягів для гірськолижників та інших нормативних документів, які б забезпечували необхідний рівень безпечного та якісного обслуговування пасажирів. Якісне обслуговування визначають дві основні складові: якісні показники транспортних засобів і рівень професійної підготовки персоналу.

3. Показники якості канатного транспорту для гірськолижних центрів

Показники безпеки для життята здоров`я є найважливішими. Сучасні конструкції пасажирських канатних доріг в світі обладнано новим поколінням інтелектуальних систем контролю і безпеки. Як відомо, основним елементом автоматики в системах контролю буксирувальних витягів є ламкі вимикачі, що зупиняють витяг у разі сходження канату зі шківів.

Щорічно канатні дороги Європи перевозять близько 1 мільярда пасажирів. За кількістю нещасних випадків канатні дороги є одним з найбезпечніших видів транспорту. Згідно із статистичними даними (за даними Skiresort Service International) за останні десятиріччя трапилося близько 20 нещасних випадків на канатних дорогах. Причому причинами досить значної їх кількості їх (17%) стали не дефекти або поломки механізмів ППКД, а сторонні фактори, наприклад:

- у 1961 р. реактивний літак розірвав тяговий канат канатної дороги в Білій долині регіону Монблан між вершинами гір Aiguille du Midi і Heilbronner. Декілька кабін впали, що призвело до загибелі дев'яти осіб;

- у 1983 р. нафтова вежа впала на канати канатної дороги в Сінгапурі, що призвело до падіння двох вагонів. Сім чоловік загинули;

- у 1998 р. Fleimstal/Italy at Cavalese у Доломітах винищувач ВПС США, який здійснював несанкціонований політ на малій висоті, влетів у канат дороги. Внаслідок падіння кабіни з 20 м 20 осіб загинули (це другий нещасний випадок на цій канатній дорозі).

Аналіз статистичних даних показав, що нещасні випадки часто траплялися внаслідок розривання головних канатів, поломки осі шківів або затискачів крісел. Тому необхідно регулярно перевіряти технічний стан канатних доріг. Наприклад, у Німеччині канатні дороги перевіряються двічі на рік. Процедура інспектування є єдиною для всієї країни, але інспектуючі організації є різними. TUV Suddeutschland перевіряє в Баварії 120 канатних доріг і 800 гірськолижних витягів. Раз на рік TUV (Стандарти безпеки для технічних споруд, механізмів і двигунів) здійснюють повну перевірку канатних доріг. Ця процедура, крім іншого, передбачає контроль безпеки й перевірку працездатності усіх частин, механізмів загалом і будівельних конструкцій, канатів, гальм, працездатність затискачів, засобів телеметрії тощо. Перевірка великих за місткістю кабін займає до п'яти днів. Крім цього, оператор канатної дороги повинен із заданою періодичністю самостійно виконувати перевірки, звітуючи в TUV. Наступний блок концепції забезпечення безпеки - перевірка машин і механізмів до початку їх експлуатації. Ця дуже детальна перевірка є істотним фактором в ґарантуванні безпеки. За останні 50 років в Баварії зафіксовано лише два нещасні випадки на канатних дорогах. Щоб запобігти наслідкам розриву канату (хоча за останні 50 років в Німеччині не було зафіксовано жодного такого випадку), великі кабіни обладнуються спеціальним гальмівним пристроєм. Щоб виключити розривання канату, здійснюють такі заходи: раз на півроку - повний зовнішній огляд канату; раз на чотири роки - дослідження його внутрішньої структури; раз на 12 років - повна заміна "головного" канату. Вихідні значення показників якості будь якого транспортного засобу зумовлені службовим призначенням, а ступінь відповідності їх фактичних значень свідчить про досягнуту якість.

На прикладі буксирувальних канатних доріг розглянемо зміст деяких показників якості. Як було вказано вище, буксирувальні витяги мають великий діапазон потужностей і відповідно оптимізація споживання енергоресурсів стає однією з найважливіших задач. Тому ще на стадії проектування необхідний правильний розрахунок оптимальної пропускної здатності і відповідно потужності витягу, виходячи з розрахунку пропускної здатності гірськолижної траси схилу, а також особливостей його профілю. Результатом правильності розрахунку стане мінімальна кількість людей, які будуть стояти в черзі на посадку, а також відсутність переповненості траси.

У забезпеченні необхідного рівня травмобезпеки має велике значення компетентність обслуговуючого персоналу. Обслуговуючий персонал повинен постійно стежити за трасою підйому: підсипати сніг, забирати сторонні предмети. Особливу увагу необхідно приділити організації майданчиків посадки і висадки пасажирів. Насамперед, підхід на майданчик посадки повинен бути огороджений і організований за допомогою спеціального турнікета або огорожі. Рекомендується покривати підхід до майданчика посадки спеціальним нековзним матеріалом.

Щодо ергономічності транспортування лижників можна виділити такі моменти:

- майданчик для посадки повинен проектуватися так, щоб сидіння бугеля було на зручній висоті для посадки лижника;

- неправильне проектування траси витягу призводить до різких поштовхів під час підйому. Сучасні бугельні пристрої з змінним діаметром навивання тросу частково вирішують цю проблему (істотно зменшують поштовх) і роблять транспортування гірськолижника комфортнішим;

- конструкція самого сидіння бугельного пристрою має велике значення для зручності пасажира. Воно повинно відповідати міжнародним стандартам (мати визначену ширину, кут і не мати частин, які виступають, і за які можна було б зачепитися).

Основним засобом захисту від шуму і вібрації є якість виготовлення і технічний стан об`єкта, а також правильність розрахунків щодо прив`язки витягу до профілю схилу.

Показники якості проектованих канатних доріг повинні визначатися розрахунково на підставі розгляду системи людина - машина - середовище. Для оцінки якості можна використати узагальнену модель підйомно-транспортного механізму (рис.2).

Дуги ХК, UK, NK, MK відображають вплив очікуваних умов експлуатації Х, виготовлення U, стану елементів N, конструктивних елементів М на показники якості К.

Важливим моментом є те, що після оцінки якості канатної дороги (за узагальненою моделлю підйомно-транспортної машини) необхідно порівняти результат з раніше поставленою метою. Це зіставлення повинно показати, чи всі завдання, що були поставлені перед оцінкою, вирішені, які нові питання виникли після аналізу отриманих результатів оцінки, в якому напрямку необхідно змінити номенклатуру показників якості, щоб нові результати повністю відповідали цій меті. Раціональним способом прогнозування надійності транспортного засобу є застосування імовірнісних числових методів композиційного розподілу.

Враховуючи, що попит на гірськолижні послуги в Україні постійно зростає, все актуальнішим стає завдання забезпечення якісного надання послуг гірськолижними центрами. Буксирувальні витяги є основними елементами інфраструктури гірськолижного туризму, тому першим кроком до забезпечення безпечного та якісного обслуговування пасажирів буде розроблення Правил будови та безпечної експлуатації буксирувальних витягів. Розробляючи ці правила, потрібно вивчити і дослідити еталонні норми безпеки, що є основою для складання норм в країнах-експортерах витягів.

Размещено на Allbest.ru

...