Курорти в Україні (початок ХХ ст.): система відпочинку та лікування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний вищий навчальний заклад

«Запорізький національний університет»

Міністерство освіти та науки України

Контрольна робота

на тему:

Курорти в Україні (початок ХХ ст.): система відпочинку та лікування

Виконала: студентка групи 4313

Семіонова Марина Валеріївна

Перевірив:

Савчук Т.Г.

Запоріжжя 2014

Зміст

Вступ

1. Розвиток курортів на Південному узбережжі Криму

2. Розвиток грязьових курортів Криму

3. Розвиток курортів Прикарпаття

Висновки

Список використаної літератур

Вступ

В Україні санаторно-курортна справа є одним з найдавніших видів рекреації. З ХІХ ст. відомі кліматичні курорти Південного узбережжя Криму, бальнеологічні курорти Передкарпаття та Закарпаття, Поділля, Полтавщини, грязьові курорти Криму та Одещини, які зазнали особливого розвитку у ХХ ст. Так, перші заклади в Україні, які почали функціонувати, використовуючи мінеральну воду для лікування, виникли у Шклі (1576), Саках (1799), Трускавці (1827), Одесі (1829), Моршині (1877); лікувальні властивості грязей - на узбережжі Куяльницького лиману (1833), поблизу Голої Пристані (Гопри) (1895).

У 20-х роках XX ст. на українських землях були відкриті перші будинки відпочинку - спочатку на Донбасі, а згодом і в інших придатних для цього місцевостях. Водночас розвивається і курортологія. Для розв'язання проблем грязелікування при захворюваннях серцево-судинної та нервової систем, органів травного тракту та сечовивідних органів. У 1928 році був створений Одеський науково-дослідний інститут курортології.

За часів СРСР туризм в Україні розвивався на профспілковій та відомчій основах. Путівки на бази та у будинки відпочинку були своєрідним видом пільг. Профспілковим туризмом в Україні керував «Укрпрофтуризм». Іноземним туризмом монопольно займався «Інтурист», а також «Супутник», - організація, яка упорядковувала в СРСР міжнародний молодіжний туризм.

1. Розвиток курортів на Південному узбережжі Криму Гурзуф

курорт крим грязьовий прикарпаття

Гурзуф (крим. Gurzuf) -- курортне селище міського типу в Автономній Республіці Крим, розташоване на південному березі Кримського півострова і територіально входить до складу Великої Ялти.

Походження назви "Гурзуф" достеменно не відомо. Деякі дослідники вважають, що воно походить від латинського слова "урзус" - ведмідь («Ведмідь-гора» - Аю-Даг поруч). Інші вважають, що назва Горзув, Горзувіти має таврське або гото-аланське коріння й розшифровують його як "гор дзакхь" - гірська долина, долина серед гір. Поступово топонім "Горзувіти" трансформувався в Курсаїти, Горзовіум, Юрзуф, Гурзуф (різні назви Гурзуфа в VI-XX століттях).

Найбільшою пам'яткою Гурзуфа вважається знаменита гора Аю-Даг. З селища вона видно в найбільш мальовничому ракурсі - дійсно, схоже на гігантського ведмедя, що п'є з моря. Сама гора є заповідником і по ній можна гуляти багато годин. Причому такі прогулянки не особливо утомливі, оскільки висота Ведмідь-гори не перевищує 600 метрів, а площа - значна. Дика природа і прекрасні пейзажі дають якесь відчуття свободи і розслаблення.

У 1913 р. місто Ялта займало територію від Лівадії до Масандри, а його населення складало більше 30 тис. мешканців.

У 1900 р. у приватному будинку на околиці Ялти добродійне товариство міста за участю А. Чехова, Л. Толстого, М. Горького побудувало пансіонат «Яузлар» на 20 місць. Через деякий час на благодійні кошти були створені ще два санаторії для бідних, організовані пункти безкоштовної медичної допомоги. Однак це, зрозуміло, не вирішувало проблеми. Ялта залишалася курортом для привілейованої верхівки.

У 1901-1902 рр. було відкрито дитячий санаторій в Алупці.

У 1915 р. майже всі курортні заклади Ялти - 5 санаторіїв на 169 місць, клінічна дитяча колонія, притулок на 24 місця для хворих на туберкульоз - були платними. До послуг заможних клієнтів були 14 готелів на 800 номерів, 3 комфортабельних приватних санаторії та 5 пансіонатів.

Упродовж літнього сезону тут вирувало життя, а коли курортники роз'їжджалися, місто ставало тихим, провінційним, заклади відпочинку і магазини здебільшого зачинялися. Власне, таку долю мають усі подібні міста.

Щоб підвищити вартість землі, князі Трубецькі проклали дорогу, що сполучала Севастополь із Сімеїзом - найтеплішим безвітряним містечком на ПБК. І хоча курортом він став ще в першій половині позаминулого століття, проте як буржуазно-аристократичне місце відпочинку став відомим на початку XX, коли виник Новий Сімеїз.

Зі слів доглядача Будинку-музею А. П. Чехова в Гурзуфі, навіть видатний письменник робив спробу організувати свій бізнес. Купивши в татарина за величезну на ті часи суму (3 тис. крб) саклю, Антон Павлович нібито хотів обладнати неподалік платний пляж, проте з якоїсь причини цей задум втілити не вдалося.

Поряд з дорогими дачами, пансіонатами, санаторіями на зразок "Бруно", "Арнольді", "Ксенія", "Дольник", "Ампір" використовувалися малопридатні для житла помешкання, які здавали за високу плату. Навіть у Сімеїзькому парку на кожному кроці стояли невеликі будиночки, так звані "вагончики". У Старому Сімеїзі квадратний сажень землі на березі моря оцінювався в 60 крб, на горі - у 40 крб і вище. Незважаючи на дорожнечу, в 1912 р. там налічувалося 33 дачі. Середній клас міг дозволити собі відпочинок у Криму. Судячи з реклами того часу (1912 р.), 100 "розкішно обставлених номерів" коштували від одного до п'ятнадцяти карбованців за добу з "безкоштовним електричним освітленням" і "безкоштовними автомобілями для пасажирів та перевезення ручного багажу". Були й дешевші готелі - від 75 коп. за добу, з "балконами", "достатнім світлом і чудовим краєвидом". (Для порівняння: середня заробітна плата кваліфікованого робітника промислового підприємства на той час становила від 10 до 20 крб на місяць.) Вілла на березі моря, де на курортника очікували "здорове повітря, спокій, посилене харчування", причому їжа була не тільки "здорова", а й "гігієнічна", оцінювалася від ста карбованців на місяць і вище. Клієнтів спокушали "шведською гімнастикою, фребелевськими іграми (за методикою німецького педагога Ф. Фребеля (1782 - 1852)), дитячими виставками, кеглями, крокетом, катанням на човнах", а також "усіма видами масажу, грязьових компресів і притирань".

Стає цілком зрозумілим, що в дореволюційний період привабливий відпочинок і лікування на кримських курортах були доступними лише для заможних верств населення.

2. Розвиток грязьових курортів Криму

Грязьові курорти отримали розвиток в місцевостях з покладами лікувальних грязей (пелоїдів), або вони розташовувані недалеко від їх родовищ. Серед лікувальних грязей прийнято виділяти шість типів6 сульфідні, торф'яні. Сапропелеві (пріснякові мули), сопкові, гідротермальні грязі, глинисті мули. У лікуванні ширше використовують мулові сульфідні і торф'яні полоїди. Кліматичні курорти функціонують в місцевостях із специфічними властивостями кліматичних умов різних типів (приморський, степовий, лісовий та ін..). як правило, бальнеогрязьові курорти також відрізняються особливостями клімату і впливають комплексно на фізіологічний стан організму.

Євпаторія

Старий приморський бальнеогрязьовий і кліматичний курорт. Знаходиться на березі Каламітської затоки Чорного моря. Кліматична характеристика: тривале жарке літо, суха тепла осінь, велика кількість сонячних днів (до 257), відсутні різні коливання температури повітря. Характерні морські бризи, поєднання теплого морського і степового клімату, цілюще повітря лиманів. Пляжі - піщані, морське дно - піщане. Сезон купання в морі - з травня по вересень.

Природні лікувальні чинники: сприятливі кліматичні умови чорноморського курорту, мулові полоїди, ропа Мойнакського озера, мінеральні термінальні хлоридно-гідрокарбонатні натрієва борна, гідрокарбонатна хлорид на натрієва мінеральна вода.

Мойнакське озеро з його цілющими грязями принесло Євпаторії велику популярність. У 1886 р. на березі Мойнакського озера побудували грязелікарню. У 1890 р. території з грязями перейшли у підпорядкування Таврійського губернського земства. Було побудовано дві нові грязелікарні, готель літнього типу на 70 номерів, парк з двома ставками. У 1912 р. був відкритий Цандерівський інститут, що готував лікарів-бальнеологів.

Взагалі ж будівництво Євпаторії як курорту мало стихійний характер. Завдяки ініціативі окремих підприємців у 1905 р. було введено в дію першу приватну здравницю "Приморський санаторій", а через чотири роки - два приватних медичних пляжі. У 1911 - 1914 pp. побудували санаторій і великий готель "Дюльбер", у 1913 р. - ще сім приватних санаторіїв на 400 ліжок. З 1893 р. велося інтенсивне дачне будівництво.

Завдяки ініціативі окремих підприємців, у 1905 р. в Євпаторії було введено в дію першу приватну здравницю «Приморський санаторій», а через 4 роки - два приватних медичних пляжі. У 1911-1914 рр. побудували санаторій і великий готель «Дюльбер», у 1913 - ще сім приватних санаторіїв на 400 ліжок. З 1893 р. велося інтенсивне дачне будівництво.

Саки

Старий бальнеогрязьовий приморський курорт в західній частині Криму. Знаходиться на березі Сакського озера, за 4 км від Чорноморського узбережжя, за 20 км від м. Євпаторії і 45 км від м. Сімферополя. Кліматична характеристика: сприятливий клімат з жарким літом, м'якою взимку, кількість опадів до 350 мм на рік. Характерні переживання сонячної погоди, морські бризи. Природні лікувальні чинники: мулові сульфідні полоїди Східного басейну Сакського озера; ропа Сакського озера високої мінералізації, слабо мінералізована гідрокарбонатно-хлорид на хлоридно-гідрокарбонатна натрієва термальна вода.

Саки динамічно розвивались як центр оздоровлення спочатку всеросійського, а згодом - всесоюзного значення, на основі використання грязей та ропи свого унікального солоного озера, термальних мінеральних вод і морського узбережжя. Вже на початку ХХ століття Сакська грязева оздоровниця надавала широкий спектр медичних послуг.

3. Розвиток курортів Прикарпаття

Трускавець

У наш час бальнеологічний курорт Трускавець широко відомий у всьому світі : сюди щорічно приїжджають тисячі людей з метою поліпшити своє здоров'я і самопочуття. Санаторії міста пропонують гостям комфортні умови проживання та ефективне лікування з використанням цілющих мінеральних вод : «Нафтуся» , «Маруся » і « Софія». У самому місті створена прекрасна інфраструктура для відпочинку і розваг , де можна приємно провести час.

Життя на курорті кипить незалежно від пори року. Люди їдуть у м. Трускавець навіть без особливих причин , а просто посидіти з друзями в затишних кав'ярнях чи ресторанах , завести нові знайомства , прогулятися по парку. На сьогоднішній день Трускавець став європейським містом, перлиною в намисто населених пунктів Галичини . Проте так було не завжди.

Трускавці п'ють воду з джерел , яка допомагає в лікуванні багатьох хвороб.

Сірководневе озеро в урочищі «Помірки» , рудники озокериту , джерела мінеральних вод, чисте повітря Карпат - на основі цих чинників Дрогобицьке камеральне управління видало розпорядження побудувати на цій території приміщення для купалень . І. Міцевський , отримавши офіційний дозвіл з Відня, збудував невеликий стаціонарний дерев'яний будиночок для прийняття ванн на 8 кабін і 4 будиночки для мешкання відпочиваючих. Таким чином був заснований курорт Трускавець.

Сірководневі ванни в поєднанні з чистим повітрям і хвойними лісами Карпат сприяли тому, що курорт почав спеціалізуватися на лікуванні кардіологічних захворювань. Але, у зв'язку з виявленими львівським аптекарем і хіміком Теодором Торосевичем унікальних можливостей «Нафтусі», в урочищі «Помірки» був відкритий перший джерело мінеральної води «Нафтуся». Це дало нове життя Трускавцю як курорту урологічного профілю. Пізніше був відкритий соляної сульфатний джерело "Софія" ( № 2).

З 1911 року господарем курорту став союз, очолюваний Раймондом Ярошем. Під час його господарювання, в першу чергу, була проведена електрифікація Трускавця. Також в 1912 році був побудований новий вокзал . Трускавець отримав залізничне сполучення, як зі Львовом, так і з Краковом, Варшавою, Познанню, Віднем, Прагою Берліном. В урочищі « Помірки » за європейськими зразками було облаштовано купальне озеро. Його береги були посипані найчистішим морським піском. Для занять спортом були побудовані корти та спортивні майданчики . У 20-30-х рр. XX ст. тут активно функціонувало його молоде відгалуження - літній курорт «Пом'ярки», який був облаштований за 3 км. від центру Трускавця в урочищі Пом'ярки. Заслуга в організації курорту на Пом'ярках належить також тодішньому власнику трускавецького курорту в 1911-1937 рр. Раймонду Ярошу та його сину Роману, який продовжував справу батька , будучи директором оздоровниці до 1939 р.

У 1920-х рр. на Пом'ярках на території запущеної озокеритної шахти з подачі керівництва Трускавця почав функціонувати невеликий ставок для купання. Вода до нього додатково була підведена з джерела соляно-сірчаного складу «Катерина» - іншої колишньої озокеритної шахти.

У 1930 р. ставок був розширений до форм квадратного басейну, площа якого займала 10 000 метрів квадратних. Тут був облаштований штучний пляж, пісок та галька для якого були привезені з берегів Балтійського моря (із Гдині) По цьому пляжі дозволялося ходити тільки босоніж. Наприкінці кожного сезону обслуга Пом'ярок спускала воду в басейні до певного рівня, з метою чищення берегів. Озеро на Пом'ярках сприймалося тодішніми відпочивальниками як частинка моря, тим більш, що хімічний склад соляно-сірчаної води був наближений до морської води південних морів (в озері вміст солей складав 2,5-4%, в Середземному морі - 3-4%, а в Балтиці всього 0,7%).

Моршин.

Момршин -- місто обласного підпорядкування у Львівській області України. Бальнеологічний курорт України. Місто оточене лісами. Моршин -- місто обласного підпорядкування, розташований серед прикарпатських заповідних лісів на висоті 340 м над рівнем моря на території Львівської області, за 10 км від м. Стрия, 95 км від Івано-Франківська та 82 км від обласного центру -- міста Львова. Завдяки цілющим мінеральним джерелам та праці лікарів-дослідників він перетворився в справжню карпатську перлину.

Завдяки жовчогінній, сечогінній, послаблюючій дії мінеральної води відбувається очищення організму, виведення радіонуклідів, нормалізується діяльність шлунка, підвищується імунітет. Залягають води на глибині 20-60 метрів, а ропа з концентрацією 200-400 г/л - на глибині 120 метрів. Недарма Моршин на початку ХХ століття називали Галицьким Карлсбадом.

Про Моршин знали не тільки в Австро-Угорщині, а й за її межами. В рекламних проспектах, що виходили перед першою світовою війною, Моршин порівнювали з найпопулярнішими європейськими курортами, називали його «галицьким Спа» та «галицьким Карлсбадом». Про лікувальні властивості моршинської води в ті роки писали багато дослідників, прирівнюючи її з водами відомих тоді німецьких, угорських та чеських курортів. Моршинська ропа експортувалась в США, Англію, Італію, Румунію та інші країни.

В 1930 роках на курорті були збудовані водолікарня, грязелікарня, інгаляторій та бювет мінеральних вод - «грибок», котрий став символом міста. В 1935 році, за проектом Мар'яна Нікодемовича .

Висновки

Навіть, за часів, достатньо нестабільних, для України, курортний комплекс її земель розвивався досить інтенсивно. Як результат розвитку курортів у ХХ сторіччі - розширився оздоровчий потенціал для України.

Становлення лікувальних центрів, здравниць, санаторіїв та курортів дало значну підтримку за часів Вітчизняної війни та реабілітації ветеранів після неї.

Південний берег Криму став приймати майже такий курортний «вигляд», який ми бачимо й зараз. Радянська влада звернула увагу на оздоровлення та лікування дітей, використовуючи існуючі природні умови та ресурси.

Розвиток курортної сфери на початку XX століття дало значний поштовх для радянської влади до подальшого розвинення цієї галузі. Великим досягненням цієї доби стало відкриття найбільшого, за всіх часів його існування, дитячого оздоровчого комплексу «Артек», що функціонує й зараз. Початок використання усього природного капіталу країни (природних ресурсів, клімату, ландшафту, тощо.).

Тобто, увага зверталася на стан здоров'я людей та розширювання лікувальної сфери відпочинку. Започаткування санаторіїв та здравниць, які підпорядковувались державі.

Список використаної літератури

1. Бабинець А.Є. Джерела мінеральних вод Радянської України. - АН УкрРСР. - К.: 1958.

2. Довбенко О.М. Спеціальні економічні зони туристсько-рекреаційного типу: світовий досвід// Материалы ІІІ международной научно-практической конференции «Эффективные инструменты современных наук - 2007». - Том

3. Экономические науки. - Днепропетровск: Наука и образовании, 2007. - С.61-63

4. Мальська М.П., Худо В.В. Туристичний бізнес.Теорія та практика.Підручник. - Київ, Центр учбової літератури 2012.

5. Хрущев В.Л., Агаджанян Н.А. Курорт-Евпатория. -- Таврия, 2003.

6. Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах - За ред. М. Бажана 1 -974-1985.

7. Мацола В.І. Рекреаційно - туристичний комплекс України. - Львів, 1997. - 259 c.

8. ТоманевичЛ. Про побудову організаційно-управлінської моделі в сфері туристично-рекреаційної діяльності в Україні.//Вісник Чернівецького торговельно-економічного інституту КНТЕУ.- Чернівці: АНТ Лтд,2005.-Вип.ІY.Економічні науки .Ч.1.-С-221-231.

Размещено на Allbest.ru