Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Поняття «курорт». Основні види курортів

1.1 Законодавче визначення та правові основи функціонування курортів в Україні

1.2 Основні види курортів

Розділ 2. Курорти України

2.1 Крим як курортна перлина України

2.2 Азово-Чорноморський регіон

2.3 Карпатський рекреаційний регіон

2.4 Проблеми та перспективи розвитку курортної справи в Україні

Висновки

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СИМВОЛІВ, ОДИНИЦЬ, СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Актуальність теми. Україна має великі рекреаційні ресурси, до яких належать географічні об'єкти, що використовуються чи можуть бути використані для відпочинку, туризму, лікування, оздоровлення населення курорти, які являються загальнонаціональним багатством. У сучасному світі відпочинок, рекреація, туризм, оздоровлення є найвищою соціальною цінністю. Тому за останні кілька десятків років у світі поступово зростає значення туризму і рекреації на всіх курортах країни. Це пов'язано в першу чергу із зростанням доходів населення, зростанням загальноосвітнього рівня людей, розвитком транспортного сполучення. Крім того, індустріальний розвиток цивілізації, забруднення екологічних систем навколо великих промислових районів, збільшення психологічного навантаження на людину, змушує все більшу кількість людей шукати відпочинок та оздоровлення в поки що екологічно благополучних регіонах. Таким чином, обслуговування рекреантів стало не лише самостійною галуззю економіки, але й життєво необхідною формою задоволення потреб людини.

Основна мета даної курсової роботи полягає у досліджені особливостей функціонування курортів України.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов'язаних завдань, а саме:

- розглянути особливості функціонування курортів України;

- дати характеристику основним курортним зонам України;

- дослідити проблеми та перспективи розвитку санаторно-курортної галузі України.

Об'єктом курсової роботи виступають курорти України.

Предметом курсової роботи є стан та розвиток курортної системи України.

У якості інструментів дослідження було використано методи аналізу, обробки та узагальнення отриманих даних.

Практична значимість даної роботи полягає в подальшому використанні розроблених досліджень щодо функціонування основних курортних територій країни, а також рекомендацій щодо їх ефективного розвитку. курорт крим карпатський чорноморський

Структура роботи. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи 35 сторінок друкованого тексту. Список використаних джерел містить 25 найменувань.



Розділ 1. Поняття «курорт». Основні види курортів

1.1 Законодавче визначення та правові основи функціонування курортів в Україні

Закон України «Про курорти» визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади розвитку курортів в Україні та спрямований на забезпечення використання з метою лікування і оздоровлення людей природних лікувальних ресурсів, природних територій курортів, які є надбанням народу України, та їх охорони.

Згідно цього закону курорт освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об'єктами інфраструктури, використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації і підлягає особливій охороні [1].

Курортна справа сукупність усіх видів науково-практичної та господарської діяльності, спрямованих на організацію та забезпечення лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань із використанням природних лікувальних ресурсів [2].

Державна політика України у сфері курортної справи визначається Верховною Радою України і будується на принципах: законодавчого визначення умов і порядку організації діяльності курортів; забезпечення доступності санаторно-курортного лікування для всіх громадян, в першу чергу для інвалідів, ветеранів війни та праці, учасників бойових дій, громадян, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, дітей, жінок репродуктивного віку, які страждають на гінекологічні захворювання, хворих на туберкульоз та хворих з травмами і захворюваннями спинного мозку та хребта; врахування попиту населення на конкретні види санаторно-курортних послуг при розробці та затвердженні загальнодержавних і місцевих програм розвитку курортів; економного та раціонального використання природних лікувальних ресурсів і забезпечення їх належної охорони; сприяння перетворенню санаторно-курортного комплексу України у високорентабельну та конкурентоспроможну галузь економіки.

За характером природних лікувальних ресурсів курорти України поділяються на курорти державного та місцевого значення. До курортів державного значення належать природні території, що мають особливо цінні та унікальні природні лікувальні ресурси і використовуються з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань. До курортів місцевого значення належать природні території, що мають загальнопоширені природні лікувальні ресурси і використовуються з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань [2].

Підставою для прийняття рішення про оголошення природної території курортною є наявність на ній природних лікувальних ресурсів, необхідної інфраструктури для їх експлуатації та організації лікування людей.

Клопотання про оголошення природних територій курортними подаються до відповідних органів виконавчої влади, уповноважених цим Законом здійснювати їх попередній розгляд.

На підставі результатів погодження клопотань відповідно спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань діяльності курортів, його місцеві органи забезпечують розроблення проектів оголошення природних територій курортними.

Проекти оголошення природних територій курортними підлягають державній екологічній та санітарно-гігієнічній експертизам, які проводяться відповідно до законів України «Про державну екологічну експертизу» і «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». У разі позитивного висновку цих експертиз щодо проектів оголошення природних територій курортними матеріали передаються далі [4].

Забудова курортів здійснюється відповідно до затверджених у встановленому законодавством порядку генеральних планів курортів, іншої містобудівної документації. Будівництво на курортах нових і розширення діючих промислових підприємств та інших об'єктів, не пов'язаних безпосередньо із задоволенням потреб відпочиваючих і місцевого населення, потреб курортного та житлового будівництва, або таких, що можуть негативно впливати на природні лікувальні фактори, забороняється.

Розвиток курортів здійснюється згідно з довгостроковими комплексними і цільовими державними та місцевими програмами.

З метою забезпечення збирання, оброблення, збереження та аналізу інформації про стан довкілля і природних лікувальних ресурсів, прогнозування їх змін під впливом господарської діяльності, а також розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень створюється система державного моніторингу природних територій курортів. Моніторинг природних територій курортів є складовою частиною державної системи моніторингу навколишнього природного середовища і здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України [2].

Державний кадастр природних територій курортів України є системою відомостей про правовий статус, належність, режим, географічне положення, площу, запаси природних лікувальних ресурсів, якісні характеристики цих територій, їх лікувальну, профілактичну, реабілітаційну, природоохоронну, наукову, рекреаційну та іншу цінність. Державний кадастр природних територій курортів України створюється і ведеться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань діяльності

Управління у сфері діяльності курортів здійснюють Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань діяльності курортів, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, інші органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Україна бере участь у міжнародному співробітництві у сфері раціонального використання та охорони природних лікувальних ресурсів, природних територій курортів відповідно до норм міжнародного права [1].

1.2 Основні види курортів

За характером природних лікувальних факторів курорти України поділяють на кілька видів (або профілів):

- бальнеологічні курорти;

- грязеві курорти;

- кліматичні курорти;

- курорти з кількома лікувальними факторами (змішані) [2].

Бальнеологічні курорти: основний лікувальний фактор мінеральні води, що застосовуються у вигляді ванн, душів, для пиття, інгаляцій, зрошування, промивання тощо. До цих курортів належать: Поляна, Сонячне Закарпаття, Немирів, Біла Церква, Миронівка, Хмільник, Моршин, Трускавець, Верховина, Карпати, Квітка Полонини, Миргород, Шкло, Синяк, Любінь Великий, Гірська Тиса, Шаян, Свалява, Усть-Чорна, Солоний Лиман, Горинь, Черче, Березівські мінеральні води, Рай-Оленівка, Старобільськ. Грязеві курорти: основний лікувальний фактор грязі, що застосовується у вигляді ванн, аплікацій, тампонів, компресів тощо [23].

Відповідно до класифікації, бальнеологічними вважають курорти, що мають мінеральні води використовуються для внутрішнього прийому на питних курортах і зовнішнього застосування у вигляді загальних і місцевих ванн, душей, зрошувань кишечника, купань. В залежності від характеристики лікувальних мінеральних вод визначені показання для бальнеолікування. Грязьові курорти отримали розвиток в місцевостях з покладами лікувальних грязей (пелоїдів), або вони розташовані недалеко від їх родовищ. Серед лікувальних грязей прийнято виділяти шість типів: сульфідні, торф'яні, сапропелеві (прісноводні мули), сопкові, гідротермальні грязі, глинисті мули. У лікуванні ширше використовують мулові сульфідні і торф'яні пелоїди. Кліматичні курорти функціонують в місцевостях із специфічними властивостями кліматичних умов різних типів (приморський, степовий, лісовий та ін.). Як правило, бальнеогрязьові курорти також відрізняються особливостями клімату і впливають комплексно на фізіологічний стан організму. Нижче приведено абетковий перелік основних вітчизняних курортів [24].

На грязевих курортах використовується мулова грязь солоних озер і лиманів, сапропелева (мулова грязь прісних озер), торфова (прісна і мінералізована), а також гідротермальна і сопкова (вулканічного походження). До цих курортів належать: Бердянськ, Гопри, Євпаторія, Маріуполь, Куяльницький, Слов'янськ, Феодосія, Саки.

Кліматичні курорти: основні види лікування повітряні і сонячні ванни, а також купання. Крім основних видів курортного лікування, для посилення дії лікувальних факторів у лікувальний комплекс включають фізіотерапевтичні процедури, лікувальне харчування, лікувальну фізичну культуру. До цих курортів належать: Ірпінь, Буча, Ворзель, Конча-Заспа, Пуща-Водиця, Соснівка, Одеський курортний район, Південний берег Криму, Закарпатська група курортів, Яремче, Бердянськ, Кирилівка.

Більшість курортів, що мають кілька лікувальних факторів, відносять до курортів змішаного типу бальнеогрязевих, бальнеокліматичних, кліматогрязевих, кліматобальнеогрязевих. Виділяють також курорти з особливими, унікальними природними факторами.

До курортів з кількома лікувальними факторами в Україні належать:

бальнеокліматичні: Верховина, Звенигород, Конча-Заспа;

бальнеогрязеві: Великий Любінь, Миргород, Моршин, Трускавець, Шкло;

кліматогрязеві: Аркадія, Бердянськ, Маріуполь, Кирилівка, Куяльницький;

кліматобальнеогрязеві: Євпаторія, Кирилівка, Феодосія [3].

Мінеральні курорти перебувають, як правило, в екологічно чистих місцях, місцях з мінеральними природними джерелами, позитовно впливають на шлунково-кишковий тракт, обмін речовин.

Термальні курорти розташовані поблизу термальних джерел, тобто джерел, де з-під землі б'є тепла, а часом і гаряча вода, у якій корисно просто плавати. Для цього й створюються спеціальні басейни. Корисно для кровообігу, кісткової системи організму, м'язів та для підняття імунітету.

Радонові шахти (штольні) дуже корисні для лікування дихальних органів. Основний ефект виходить від того, що перебуваючи усередині радонової шахти, де висока температура й дуже висока вологість, організм одержує ефект біосауни.

В окремий тип також виділяються і гірськокліматичні курорти. До основних лікувальних особливостей гірськокліматичних курортів відносяться: підвищені чистота, іонізація повітря, сонячна радіація, знижений парціальний тиск кисню та ін. [4].

За характером природних лікувальних ресурсів курорти України поділяють на:

курорти державного значення;

курорти місцевого значення.

До курортів державного значення належать природні території, що мають особливо цінні та унікальні природні лікувальні ресурси і використовуються з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.

До курортів місцевого значення належать природні території, що мають загальнопоширені природні лікувальні ресурси і використовуються з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань. За своєю медичною спеціалізацією курорти України поділяють на:

курорти загального призначення;

спеціалізовані курорти для лікування конкретних захворювань.

Медичний профіль (спеціалізація курортів) визначається з урахуванням властивостей природних лікувальних ресурсів.

За характером природних лікувальних факторів курорти України поділяють на кілька типів (або профілів):

бальнеологічні курорти;

грязеві курорти;

кліматичні курорти;

курорти з кількома лікувальними факторами.

Бальнеологічні курорти: основний лікувальний фактор мінеральні води, що застосовуються у вигляді ванн, душів, для пиття, інгаляцій, зрошування, промивання тощо. До цих курортів належать: Поляна, Сонячне Закарпаття, Немирів, Біла Церква, Миронівка, Хмільник, Моршин, Трускавець, Верховина, Карпати, Квітка Полонини, Миргород, Шкло, Синяк, Лю-бінь Великий, Гірська Тиса, Шаян, Свалява, Усть-Чорна, Солоний Лиман, Горинь, Черче, Березівські мінеральні води, Рай-Оленівка, Старобільськ [4].

Грязеві курорти: основний лікувальний фактор грязь, що застосовується у вигляді ванн, аплікацій, тампонів, компресів тощо. На грязевих курортах використовується мулова грязь солоних озер і лиманів, сапропелева (мулова грязь прісних озер), торфова (прісна і мінералізована), а також гідротермальна і сопкова (вулканічного походження). До цих курортів належать: Бердянськ, Гопри, Євпаторія, Маріуполь, Куяльницький, Слов'янськ, Феодосія, Саки [3].

Кліматичні курорти; основні види лікування повітряні і сонячні ванни, а також купання. Крім основних видів курортного лікування, для посилення дії лікувальних факторів у лікувальний комплекс включають фізіотерапевтичні процедури, лікувальне харчування, лікувальну фізичну культуру. До цих курортів належать: Ірпінь, Буча, Ворзель, Конча-Заспа, Пуща-Водиця, Соснівка, Одеський курортний район, Південний берег Криму, Закарпатська група курортів, Яремча, Бердянськ, Кирилівка.

Розділ 2. Курорти України

2.1 Крим як курортна перлина України

Крим один з найпопулярніших курортів України та пострадянського простору. З далеких часів кримські землі славилися своєю цілющою силою, Чорне море і дивовижний клімат створили унікальні умови для відновлення і відпочинку.

Кримський півострів розташований на узбережжі Чорного моря та має статус автономної республіки. Загальна площа Криму складає 27 тисяч кв. км. Весь курорт розділений на чотири райони Східний, Західний, Південний берег Криму і Центральний.

Практично всі великі селища і міста Криму пов'язані між собою транспортним сполученням. Так що, своє перебування в Криму можна урізноманітнити поїздками в сусідні райони.

Сьогодні відпочинок в Криму відкриває великі можливості для туристів від оздоровлення до катання на лижах взимку. Але, враховуючи те, що Крим знаходиться на морському узбережжі, особливою популярністю користуються тури до Криму, які поєднують в собі відпочинок і лікування, а особливо влітку [5].

Всі райони характеризуються притаманними їм кліматичними умовами. У центральній і західній частині клімат помірний, з не жарким, посушливим літом. Східна частина характеризується помірним кліматом. Південний Берег Криму відрізняється субтропічним кліматом і сухим жарким літом.

На південному узбережжі Криму розташовано близько 90% всіх об'єктів розміщення регіону. Для недорогого відпочинку найкращим варіантом є міні готелі, санаторії та приватний сектор, а для максимально комфортного комфортабельні готелі, будинки відпочинку тощо. Мандрівникам, бажаючим активно провести час, пропонується відпочинок в горах Криму на туристичних базах.

Цінова політика на курортах залежить від багатьох факторів. В основному, на ціни в Криму впливають: місяць (найдорожчий серпень), місце відпочинку (курорт) і житло (чим далі житло від моря, тим воно дешевше) [6].

Кримський курорт славиться не лише своїми літніми кліматичними умовами, а й зимовим відпочинком. У цей період оздоровлення пропонують численні санаторії, пансіонати, будинки відпочинку та готелі. Зима в Криму характеризується відповідними для кліматотерапії та бальнеологічних процедур погодними умовами. Крім того, Крим взимку перетворюється на невеликий гірськолижний курорт, починають працювати бази відпочинку на Ангарському перевалі, нижньому плато Чатир-Дагу і Ай-Петрінської яйли. Проте найбільшою перевагою зимового сезону в Криму є дешевий відпочинок, де можна добре оздоровитися та заощадити бюджет.

Кримський півострів вважається одним з найпопулярніших місць серед любителів активного відпочинку. У всій Східній Європі немає більш популярного місця для туризму, ніж туризм у Криму. Серед прихильників пішохідного туризму популярний південний Крим, такі міста Криму, як Коктебель і Феодосія підійдуть для велоспорту і дельтапланеризму, в Балаклаві та Севастополі розвинений вітрильний спорт і дайвінг. Ще один популярний вид туризму в Криму це скелелазіння і спелеологія. Найкраще місце для цього гряда кримських гір. Взагалі, туристичний Крим пропонує більше сотні маршрутів різної складності, так що, всі охочі зможуть підібрати для себе відповідний варіант [7].

Курортно-рекреаційний потенціал Криму обумовлюється різноманітністю природних ландшафтів від степових на півночі до покритих лісами Кримських гір у південній частині. Багатство Криму це його клімат, для якого характерно достаток сонця, тепла та світла. Особливості циркуляції повітря в сполученні з впливом Чорного, Азовського морів та Кримських гір формують три основних кліматичних райони: степовий, гірський та південно-бережний.

Вздовж південного узбережжя розташовані курорти: Ялта, Алупка, Сімеїз, Гурзуф, Місхор, Лівадія, Форос, Алушта [7].

Різноманітність мікрокліматичних умов, достаток вічнозеленої рослинності гір та височин, родовища лікувальної грязі і джерел мінеральних вод сформували декілька типів курортів:

- кліматичні (Старий Крим),

- кліматобальнеологічні (Ялта,Алушта),

- кліматобальнеогрязьові (Євпаторія, Феодосія, Саки).

Завдяки географічному положенню, екологічним та історичним умовам Крим з глибокої давнини був своєрідним перехрестям різних племен, народів та культур. Історико-культурні ресурси На території Криму понад 11,5 тисяч пам'ятників історії, культури та архітектури, що відносяться до різних історичних епох, цивілізацій, етносів і релігій. Найбільш унікальні з них, наприклад, комплекс печерних міст та монастирів, генуезька фортеця, святі місця різних конфесій і інші, використовуються як туристичні об'єкти.

Дуже високо оцінюється за світовими стандартами ринкова вартість мінерально-сировинних (бальнеогрязьових) ресурсів Криму, його пляжів і прибережних земельних ділянок [8].

В даний час у Криму відомо 26 родовищ лікувальних грязей та ропи, а також більш 100 джерел мінеральних вод різного хімічного складу. 15 грязьових родовищ та 13 великих родовищ мінеральних вод віднесені до категорії лікувальних.

Поряд з туристичною, пріоритетною галуззю в Автономній Республіці Крим діє санаторно-курортна. Вона базується на використанні мінеральних вод (з потенційним дебітом 14 тис. мі на добу), лікувальних грязей (з балансовими запасами 22,4 млн. мі), пляжів (довжиною 517 км), кліматичних і ландшафтних ресурсів, морського та гірського повітря та ін.

Усього в Криму нараховується більше 600 санаторно-курортних та оздоровчих закладів, використовуваних як для цілорічного, так і для сезонного лікування та відпочинку на 155,5 тисяч ліжкомісць. Санаторії та пансіонати з лікуванням складають 28% цих закладів та розташовані переважно на Південному березі Криму, а також на курортах Євпаторія, Саки, Феодосія тощо. Усі санаторії Криму мають спеціалізацію, що залежить від особливостей лікувальних факторів місцевості, де вони розташовані [8].

2.2 Азово-Чорноморський регіон

Азово-Чорноморський регіон розташований на півдні України в адміністративних межах Донецької, Запорізької, Миколаївської, Одеської, Херсонської областей. До складу Азово-Чорноморського регіону входять території приморських адміністративних районів та приморських міст, які безпосередньо або опосередковано (через акваторії лиманів) прилягають до морського узбережжя та формують прибережну смугу морів, загальною площею 59,2 тис. км² та населенням понад 6 млн. чоловік [9].

Загальна довжина узбережжя Азово-Чорноморського регіону складає 2759,2 км, в тому числі пляжні ресурси займають близько 1300 км берегової смуги. Крім морської акваторії на території регіону знаходиться 14 лиманів, площею 2,5 тис. км².

Курорт Бердянськ - бальнеологічний, грязьовий і кліматичний приморський курорт, розташований на північному березі Азовського моря в Запорізькій області. Кліматична характеристика: сухе жарке літо (температура повітря до 33°С), м'яка зима з нестійким сніговим покровом. Сезон купання в Азовському морі з травня по вересень (вода прогрівається до 26 - 30°С). Морські пляжі піщані. Сприятливе поєднання морського і степового повітря. Природні лікувальні чинники: приморський клімат, мулові пелоїди, ропа лиманів, мінеральні хлоридні натрієві йодо-бромні води з мінералізацією від 12 до 60 г/дмі, слабомінералізована хлоридна натрієва мінеральна вода «Бердянська». Показання для направлення на курорт: хвороби опорно-рухової системи, кровообігу, органів дихання, нервової системи, ендокринної, сечостатевої системи, порушення обміну речовин.

Курорт Березівські мінеральні води - бальнеологічний питний курорт степової зони Харківської області. Кліматична характеристика: клімат помірно континентальний, жарке літо (+20°С), м'яка зима (мінус 7°С). Природні лікувальні чинники: гідрокарбонатні, різного катіонного складу з підвищеним вмістом органічних речовин, кремнієві води. Показання для направлення на курорт: захворювання шлунково-кишкового тракту, печінки, порушення обміну речовин, хвороби систем кровообігу, дихання, ендокринної, сечостатевої, кістково-м'язової, нервової [2].

На базі лікувально-оздоровчих ресурсів (мінеральні води, лікувальні грязі, ропа лиманів та озер, морська вода) на території регіону розташовано 184 міських і сільських поселень, віднесених до курортних, функціонує близько 700 курортно-оздоровчих, рекреаційних та туристичних закладів, загальною ємністю 149,7 тис. місць.

Азово-Чорноморський регіон має унікальну історико-культурну спадщину. Під охороною держави знаходиться понад 3000 нерухомих пам'яток археології, історії, монументального мистецтва, архітектури та містобудування, 13 історико-культурних заповідників, внесено до Державного реєстру 66 історичних міст та селищ міського типу [10].

Приморська територія Азовсько-Чорноморського регіону України в цілому однорідна за рекреаційно-оздоровчими властивостями. Територіально вона розподіляється на зони прибережної смуги Азовського і Чорного морів. Довжина Азовських берегів становить 780 км, а Чорноморських - 1255 км. Тут на узбережжі приморського регіону України можуть відпочивати і оздоровлюватись одночасно біля 3,5 млн. осіб. Проте фактично на Азово-Чорноморському узбережжі України є сезонна нерівномірність відвідування: 55% відпочиваючих проводять тут лише відпустку в період трьох літніх місяців. Сезонні заклади (оздоровчі дитячі табори і бази відпочинку) становлять біля 65% від їх загальної кількості. Цілорічно ж функціонуючі заклади (санаторії, пансіонати, готелі, туристичні бази тощо) становлять 35% від загальної кількості рекреаційних об'єктів [10].

Азово-Чорноморський регіон України є провідним у державі з розвитку особливо важливих видів курортного лікування і відпочинку. Частка цього соціально значущого виду рекреаційних закладів становить 50,8% від наявного загальноукраїнського фонду оздоровчих закладів, а будинків відпочинку і пансіонатів - відповідно 74,3% від загального фонду. За структурою рекреаційного господарства в Азово-Чорноморському регіоні провідне місце належить закладам дитячого відпочинку (понад 0,4 млн. місць), друге місце належить базам відпочинку і пансіонатам (понад 0,2 млн. місць) і третє - закладам курортного лікування (понад 0,1 млн. місць) [11].

Динаміка розвитку закладів рекреації і туризму в Азово-Чорноморському регіоні України за останні 30 років характеризувалася такими тенденціями. У 80 - 90-х роках ХХ століття тут відбувався розвиток переважно закладів санаторно-курортного лікування і відпочинку з врахуванням потреб населення всього СРСР. В перші 10 років ХХІ століття відбулася стагнація розвитку рекреації і туризму. Вона супроводжувалася різким скороченням обсягу організованих послуг, зумовлених як економічною кризою в країні, так і зменшенням потоку відпочиваючих із територій поза межами України. Це призвело до різкого скорочення грошових надходжень, занепаду матеріально-технічної бази, погіршення сервісу. Крім того, відбулося істотне скорочення функціонуючих рекреаційних закладів у зв'язку із реконструкцією старих капітальних будівель новими власниками за новими стандартами з метою посилення у них комфортності і піднесення якості сервісу для забезпечення привабливості і конкурентоспроможності.

Загальна кількість ліжко-місць різних закладів (санаторіїв, пансіонатів, готелів, туристських баз, дитячих оздоровчих таборів) в Азово-Чорноморському регіоні України (за оцінками 2013 р.) склала понад 800 тис. місць. Це становить біля 44% від обсягу всіх курортних і рекреаційно-туристичних закладів України, а потенційна пропускна спроможність оцінювалась в розмірі 4,7 млн. осіб за рік [12].

2.3 Карпатський рекреаційний регіон

Карпатський регіон (Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Чернівецька області) займає площу 56,6 тис. кв. км, де проживає 6,5 млн. чол. Це один з староосвоєних районів, розташований в західній частині України.

Одним з стратегічних напрямків розвитку регіону є пріоритетне освоєння його рекреаційного потенціалу. Для підтвердження обгрунтованості такого вибору можна навести наступні основні аргументи:

1. Наявність природно-ресурсної бази. В регіоні є понад 800 джерел і свердловин лікувальних мінеральних вод всіх відомих типів, багато з них унікальні, їх запаси достатні для щорічного оздоровлення більш як 7 млн. чол. Теперішній рівень їх використання не перевищує 15%. Розвідано також значні запаси лікувальних грязей та озокериту. Ці ресурси у поєднанні з сприятливими кліматичними умовами є природною базою розвитку санаторно-курортної справи [13].

Карпати мають потужний потенціал для розвитку різних видів туризму. Мальовничі ландшафти, рельєф створюють сприятливий фон для короткотривалого відпочинку. Карпати не мають альтернативи на Україні щодо розвитку гірськолижного спорту на рівні світових стандартів.

2. Вигідне географічне положення. Регіон розташований в центрі Європи, через нього проходять різноманітні зв'язки, а щільна мережа транспортних шляхів є сприятливим фактором залучення контингенту відпочиваючих з багатьох країн світу.

3. Фактор територіальної забезпеченості суспільних потреб в рекреаційних послугах. В Україні фактично є три регіони, умови яких дозволяють задовольнити потреби в рекреаційних послугах. Це Кримський, Причорноморський та Карпатський. На фоні перевантаження перших двох і зростаючому попиті Карпати виступають фактично єдиною територією, яка може реалізувати незадоволений попит населення на оздоровлення і відпочинок [14].

4. Наслідки Чорнобильської аварії. Порівняно високий рівень екологічної безпеки і наявність великих запасів мінеральних вод для лікування радіаційних захворювань обумовлюють потребу в створенні в Карпатах широкої мережі спеціалізованих оздоровниць для населення, яке потерпіло від радіоактивного забруднення.

5. Екологічний феномен території. З одного боку, природа Карпат в порівнянні з іншими регіонами зазнала менших втрат і в багатьох місцях зберегла свій первісний стан, а також враховуючи винятково важливе клімато- і водорегулююче значення Карпат як для України, так і для сусідніх європейських держав, гостро стоїть питання збереження унікальної природи цього краю. З другого боку, звичайно, при забезпеченні екологічної безпеки Карпат, необхідно створювати туристичну інфраструктуру, будувати дороги, мости, гірськолижні підйомники та ін., що залучить велику кількість гостей на відпочинок та лікування в регіон [15].

Можна навести ще цілий ряд інших переконливих аргументів на користь рекреаційної орієнтації перспективного розвитку Карпатського регіону.

Природно-ресурсний та історико-культурний потенціал регіону в поєднанні з вигідним географічним положенням в центрі Європи є достатньо вагомою передумовою розвитку системи санаторно-курортного лікування, туризму і відпочинку, орієнтованої як на внутрішнього споживача, так і на обслуговування іноземних туристів.

Карпатський регіон має можливість використовувати для лікування залізисті, бромисті і йодисті, миш'яковисті, радонові та інші мінеральні води, запаси яких практично не використовуються.

До рекреаційних ресурсів регіону відносяться також озокерит і лікувальні грязі. Бориславське родовище озокериту найбільше на Україні. Більша ефективність озокериту в порівнянні з лікувальними грязями пояснюється тим, що при термічній обробці озокерит не губить лікувальних властивостей і його можна застосовувати для повторного лікування. Щорічно в Бориславському родовищі (Львівська область) добувається близько 700 т медичного озокериту. Запаси родовища, при існуючих обсягах видобутку, забезпечать потреби лікування протягом 100 років.

Ресурсами грязелікування в регіоні є торф'яні грязі Немирівського, Великолюбінського, Моршинського родовищ, родовище Шкло у Львівській області, родовище Черче в Івано-Франківській області.

Природний потенціал рекреації органічно доповнюється багатим арсеналом пам'яток історії, культури, архітектури [16].

Карпатський регіон належить два найбагатших на Україні територій на пам'ятки історії та культури, найстаріші з яких розташовані в районі Дністра та Закарпаття. На території чотирьох областей взято під охорону понад 6 тисяч пам'яток архітектури ІХ ХХ ст., серед яких особливе місце займають споруди Львова, Жовкви, Підгірців, Галича, Ужгорода, Мукачева, Хотина, Чернівців та інші.

Світової слави здобула дерев'яна архітектура Карпат XIV XIX ст. В регіоні знаходиться ряд археологічних пам'яток міжнародного значення - трипільські поселення на Дністрі, старослов'янські городища в Стільському, Пліснеську, Звенигороді, Василеві, Непоротові, Рухотині; залишки стародавнього Галича в Крилосі, руїни скельних фортець в Спасі, Уричі, Розгірче, Бубнищі.

В регіоні збереглась багата духовна культура своєрідні звичаї і обряди, народні промисли, фольклор буковинців, бойків, лемків, гуцулів [17].

Таким чином оцінка рекреаційного потенціалу території показує, що його якісні і кількісні параметри в поєднанні з географічними і економічними факторами є важливими об'єктивними передумовами розвитку рекреаційного комплексу Карпатського регіону. Рекреаційно-туристичний потенціал будь-якої території характеризується наявністю рекреаційних ресурсів, їх кількістю та різноманітністю. За видами ці ресурси можна поділити на кліматичні, ландшафтні, водні, фауністичні, мінералогічні та культурно-історичні, а функціонально вони забезпечують лікування, відпочинок, пізнання природи і культурно-історичних явищ в конкретному регіоні [18].

2.4 Проблеми та перспективи розвитку курортної справи в Україні

В ринкових умовах сьогодення санаторно-курортна справа в Україні зазнає помітних структурних змін. В першу чергу вони торкнулися організаційно-управлінських засад: зростаюча комерціалізація діяльності, вихід на ринок санаторно-курортної пропозиції, подальша сегментація даного ринку відповідно до змін попиту обумовили зміну форм власності (зокрема, розширилась колективна та приватна складові) та управлінської структури. Так, за даними Державного комітету статистики в 2012 році санаторно-курортні заклади тривалого перебування за формами власності розподілялися наступним чином: державні 40%, колективні 55%, приватні 0,8%, міжнародних організацій 4,2% [19].

Санаторно-курортна справа в Україні спирається на діючий Закон України «Про курорти», прийнятий у жовтні 2000 р., та відповідну нормативно-правову базу, яка регламентує діяльність даної сфери, забезпечуючи доступність санаторно-курортного лікування для всіх громадян, і в першу чергу для інвалідів, ветеранів війни і праці, учасників бойових дій, громадян, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, дітей, хворих на туберкульоз тощо, економне та раціональне використання природних лікувальних ресурсів та їх охорону.

За унікальністю та цінністю природно-лікувальних ресурсів та рівнем облаштованості виділяють курорти державного та місцевого значення. Підставою для визначення території як курорту є наявність природних лікувальних ресурсів, необхідної інфраструктури для їх експлуатації та організації лікувально-профілактичної діяльності.

Нині в Україні дії 45 курортів загальнодержавного та міжнародного і 13 курортів місцевого значення, де функціонує 544 санаторії та пансіонати з лікуванням загальною одноразовою чисельністю понад 150 тисяч місць. Існує також перелік з 265 територій, зарезервованих для організації зон лікування, відпочинку та туризму [8].

Послуги санаторно-курортних закладів в Україні становлять майже 40% від загального обсягу діяльності туристської галузі. Країна має широку і різноманітну ресурсну базу, представлену майже всіма бальнеологічними типами мінеральних вод: вуглекислі; радонові; сульфідні; залізисті; бромні, йодо-бромні та йодні; кременисті; води з підвищеним вмістом органічних речовин; води без специфічних компонентів тощо. Грязьові курорти використовують торфові, мулові, сапропелеві грязі, значні поклади яких є в озерах та лиманах Криму, Одеської, Херсонської, Запорізької областей.

Радонові мінеральні води застосовують курорти Хмільник, Кремінна, санаторіями та водолікарнями Житомира, Черкас («Радон»), Білої Церкви, Миронівки, Полоного (Хмельницька обл.). Даний тип вод має значні ресурси для розширення їх використання особливо у південно-східних областях ареалу поширення.

Йодні, бромні та йодо-бромні мінеральні води застосовують в оздоровницях Криму та Закарпаття (Берегівська КРЗ).

Родовища сульфідних мінеральних вод заходу України широко використовуються курортами Немирів, Шкло, Любень Великий, Черче, в той час як на півдні України залишаються швидше перспективними щодо пошуків та експлуатації.

Переважно прісні кременисті мінеральні води використовують для розливу (березівська, харківська №1, кам'янець-подільська, хмельницька тощо) та на курортах Березівка, Рай-Оленівка Харківської області.

Джерела вуглекислих мінеральних вод приурочені до території Закарпаття, Покуття, заходу Буковини та Керченського півострова і їх широко використовують санаторно-курортні заклади Закарпаття та на розлив (лужанська №1 та №2, поляна квасова, свалява, плосківська, драгівська, тощо).

Мінеральні води з підвищеним вмістом органічних речовин (нафтуся та типу нафтуся (збручанська, ново-збручанська)) поширені на території Львівської, Тернопільської, Хмельницької, Чернівецької та Івано-Франківської областей. Саме ці прісні води принесли світову славу оздоровницям Трускавця. На базі їх використаня розвивається курортне господарство Сатанова і Східниці, функціонують санаторії «Україна» (Хмельницька обл.), «Збруч» (Тернопільська обл.).

Мінеральні води без вмісту специфічних компонентів застосовують курорти Трускавець, Моршин, Миргород, Слов'янськ, санаторії Одеської групи курортів, Криму тощо.

Миш'яковисті мінеральні води мають в Україні вузько локалізований прояв в околицях с.Кваси Рахівського району Закарпатської області. На основі їх використання функціонує санаторії «Гірська Тиса», який має лише два світових аналоги.

Залізисті мінеральні води в основному використовуються у якості лікувально-столових і йдуть на розлив. Їх прояви є у Вижницькому, Новоселицькому, Хотинському, Сокирянському районах Чернівецької області, на півночі Донеччини [20].

В санаторно-курортних закладах України найширше застосування мають мулові органо-мінеральні сульфідні грязі солоних озер та лиманів Азово-Чорноморського регіону. За розвіданими запасами найбільшими родовищами є лимани: Алібей, Шагани, Куяльницький, Тилігульський, Хаджибейський та ін.; озера: Кизил-Яр, Узунларське, Тобечицьке, Чокрацьке, Генічеське. Приблизно половина родовищ поки що не експлуатується. Поряд з тим, мулові грязі знайшли широке застосування, як самостійно так і в поєднанні з іншими лікувальними факторами в санаторіях Бердянська, Гопри, Євпаторії, Зотоки, Сак, Сергіївки, Слов'янська, Солоного Лиману, Феодосії, Чократу, Одеської групи курортів.

У північній та західній частинах України поширені торфові лікувальні грязі, які знайшли застосування на курортах Шкло, Моршин, Хмільник, Миргород, Горинь, Любень Великий, Черче, у водолікарнях відповідних областей. Дуже негативний вплив на використання торфових лікувальних грязей мала аварія на ЧАЕС.

В рекреаційному господарстві України обмежено використовуються (курорт Феодосія) сопкові грязі з Булганацької групи вулканів на Керченському півострові, а в санаторно-профілактичних закладах переважно Карпатського регіону (зокрема оздоровниці Трускавця) широко застосовують озокерит (гірський віск).

Сприятливі кліматичні умови для сезонних видів відпочинку зберігаються протягом 10 - 11 місяців, тобто підсистема відпочинку і туризму в Україні може функціонувати практично безперервно.

Найкращі в кліматичному відношенні рекреаційні території зосередженні на узбережжі Чорного та Азовського морів (переважно для літнього відпочинку), та Карпатах і Закарпатті (як літня, так і зимова рекреація). Важливим плюсом для розвитку туристсько-рекреаційного комплексу є відсутність періоду акліматизації для жителів переважної частини Європи, які є потенційними споживачами українського туристичного продукту.

Південний берег Криму один з основних кліматичних рекреаційних районів України. Тривалість сонячного сяйва (2200 - 2350 год./рік), комфортні погодні умови, які створюють можливість цілорічного функціонування санаторіїв та насиченість повітря фітонцидами і морськими солями сприяли формуванню на південному узбережжі Криму близько двадцяти приморських кліматичних курортів та курортних місцевостей: Алупка, Алушта, Гаспра, Гурзуф, Коктебель, Кореїз, Лівадія, Масандра, Сімеїз, Судак, Феодосія, Форос, Ялта та ін.

Особливі кліматичні умови склалися в гірських районах України: Карпатах та Кримських горах. Кліматичні умови Карпат є більш комфортними для організації зимових видів рекреації, а передгірних районів та Закарпаття, як зимових, так і літніх. Важливими кліматичними курортами регіону є Ворохта, Косів, Шешори, Яремча, Ясиня, Яблуниця, Славське, Сойми, Чинандієве, Кобилецька Поляна тощо. В межах гірсько-кримської кліматичної області розташований кліматичний курорт Старий Крим.

Найсприятливіші кліматичні умови для лікування та відпочинку в рівнинній частині України склалися на вузькій (до 40 км) приморській смузі, де і знаходяться основні приморські кліматичні курорти степової зони України, придатні для геліо-, аеро-, таласо- та кінезотерапії: Бердянськ, Євпаторія, Кароліно-Бугаз, Кирилівка, Коблеве, Кремінна, Маріуполь, Одеса, Очаків, Саки, Сергіївка, Скадовськ, Слов'яногірськ тощо [21].

Більше третини території (34%) України займає лісостепова зона. Кліматичні умови лісостепу є комфортними та субкомфортними для різнопланових рекреаційних занять і в літній, і в зимовий період, але малопридатні (через часту зміну метеорологічних характеристик) для кліматолікування. Кліматичні курорти та курортні місцевості зони є результатом близькості великих міст (як от Конча-Заспа, Пирогове в зоні Києва, Соснівка Черкас), додаткового використання бальнеологічних ресурсів (Біла Церква), використання сприятливих мікрокліматичних властивостей території (Заліщики, Ліщинівка, Печера) тощо.

Перспективним для розвитку літньої рекреації та таким, що має тривалу історію існування є рекреаційне господарство Полісся. Однак аварія на ЧАЕС завдала йому значної шкоди. Кліматичні курорти та курортні місцевості Полісся зосередженні переважно навколо Києва: Ворзель, Пуща-Водиця, Буча, Клавдієве-Тарасове, Лютіж та Святошин. Варто зазначити також курорти Горинь (Рівненська обл.).

Вагомим плюсом багатьох українських курортів є одночасне використання багатьох лікувальних факторів (клімату, мінеральних вод, лікувальних грязей, озокериту). Властивості природно-лікувальних ресурсів визначають спеціалізацію курортів (медичний профіль) [6].

За медичним профілем в структурі українських санаторіїв переважають ті, які спеціалізуються на лікуванні:

1. Органів кровообігу переважно заклади кліматичних та бальнеологічних курортів АР Крим, Одеської, Донецької, Київської областей;

2. Нервової системи бальнеологічні, грязьові та кліматичні курорти Одеської, Донецької, Запорізької, Закарпатської областей та АР Крим;

3. Органів дихання (не туберкульозного характеру) приморські, бальнеологічні та спелеологічні курорти АР Крим, Донецької, Закарпатської, Одеської областей;

4. Органів травлення бальнеологічні курорти Львівської, Закарпатської, Полтавської, Харківської областей;

5. Органів опорно-рухової системи грязьові, бальнеологічні, приморські курорти АР Крим, Одеської, Запорізької, Донецької областей.

Фізико-географічні умови курортних зон України придатні для лікування та профілактики і багатьох інших захворювань. В цілому ж структура санаторно-курортних закладів держави відповідає структурі захворюваності українців (органи кровообігу, нервова система, органи травлення, органи дихання) [3].

Україна має найбільші й найрізноманітніші в Центральній Європі запаси ресурсів для розвитку санаторно-курортного лікування, хоча їх використання не можна назвати ефективним. Недоліки санаторно-курортної справи, які заважають у просуванні на ринок національної санаторно-курортної пропозиції, полягають перш за все у застарілій матеріально-технічній базі, яка не відповідає вимогам часу, недостатності фінансування державних закладів та низькій конкурентоспроможності госпрозрахункових підприємств. Наслідком такої ситуації є збитковість більш ніж половини санаторно-курортних закладів. Вади перебудовчого процесу, скорочення кількості підприємств та персоналу, все зростаюча вартість послуг при низькій якості обслуговування обумовили скорочення попиту та зменшення завантаженості підприємств. Завантаженість санаторно-курортних закладів становить близько 40% (2013 р.). Мережа оздоровчих закладів країни налічує 2,6 тис. підприємств. До мережі входять санаторії (14,9%), санаторії-профілакторії (11,7%), пансіонати з лікуванням (2,1%), бальнеологічні та грязьові лікарні (0,2%), курортні поліклініки (0,1%), будинки, пансіонати та бази відпочинку (70,5%), дитячі санаторні та оздоровчі заклади (2,2% від загальної кількості санаторно-курортних установ) [19].

Більшість оздоровчих закладів становлять різноманітні заклади відпочинку переважно сезонної дії, розраховані на тривалий відпочинок протягом відпустки, але за кількістю оздоровлених (34 %) вони поступаються санаторіям (39%), які працюють цілорічно. Найбільша кількість рекреантів оздоровлюється на базах відпочинку в Криму, Донецькій, Миколаївській, Запорізькій, Київській, Одеській та Херсонській областях.

Санаторна база значно рівномірніше розподілена по території країни. Найбільше закладів санаторного типу сконцентровано у Криму (16,1%), Донецькій (16,1%), Одеській (10,5%) та Дніпропетровській (6,2%), а найменше у Чернівецькій (0,5%) та Тернопільській (0,6%) областях. Найбільшою популярністю користуються санаторні заклади Криму та Львівщини [22].

Зростання вартості санаторно-курортного лікування негативно позначається на завантаженості санаторіїв: чисельність оздоровлених зменшується і, відповідно, зменшуються прибутки, хоча це зменшення й повільне (в середньому 18 - 20% на рік).

У 2013 р. послугами санаторіїв країни скористалися 3,1 млн. осіб, з яких біля 11% іноземні громадяни, більшість яких прибули з сусідніх країн: росіяни (70,2%), білоруси (15,8%), молдовани (9,8%), поляки (0,8%), литовці (0,7%) та інші. Найбільшою популярністю серед іноземців користуються санаторно-курортні заклади Криму (71,1%), Одеської (12,0%) та Львівської областей (7,8% від загальної кількості іноземних відвідувачів).

Спеціалізована мережа дитячих санаторних закладів (місткістю 26,1 тис. ліжок з можливістю розгортання в місяць максимального завантаження до 35 тис. ліжок) становить 38,5% від загальної чисельності санаторіїв і розрахована переважно на тривале лікування та оздоровлення дітей різного віку. Щорічно в санаторіях оздоровлюються понад 220 тис. дітей і більшість з них в санаторіях Криму, Одеської, Київської та Житомирської областей. Ще понад 55 тис. дітей щорічно проходять профілактично-санаторне лікування у позаміських санаторно-оздоровчих закладах, яких найбільше у Криму, Київській, Одеській, Донецькій та Рівненській областях [17].

Розвиток санаторно-курортної справи в Україні потребує підтримки, узгодженого розвитку в межах всієї індустрії туризму країни. Курортно-лікувальний туризм є одним з пріоритетних напрямків розвитку внутрішнього та іноземного туризму в країні, одним з найбільш сталих видових туристичних ринків. Наявні та потенційні запаси лікувальних ресурсів, з огляду на їх якісні та кількісні характеристики, можуть бути основою створення інноваційного туристського продукту. Але існуюча матеріально-технічна база потребує значних капіталовкладень у розвиток та реконструкцію діючих курортів, у розвідку та облаштування нових курортів, чому повинні сприяти інвестиційні проекти, розраховані не тільки на зарубіжного, а й на вітчизняного інвестора. Потребують пильної уваги питання забудови курортів, розробка генеральних планів їх розвитку, економічне та фінансове забезпечення функціонування, процеси приватизації. Державний кадастр природно-лікувальних ресурсів та курортних територій України, створений з метою інформаційного забезпечення моніторингу природних територій курортів та прогнозування можливих змін під впливом господарської діяльності, дозволить створити інноваційний курортно-лікувальний продукт на основі як діючих марок, які вже зарекомендували себе як в Україні, так і за її межами, так і нових курортів (за відповідного матеріально-технічного забезпечення та інформаційно-рекламної підтримки), просувати цей продукт як на вітчизняному, так і на міжнародному туристичних ринках [23].

Тож підсумовуючи усе вище сказане можна стверджувати, що для удосконалення рекреаційно-туристичної діяльності велике значення має інформація про навколишнє середовище, яке включає демографічні, науково-технічні, політико-правові, соціально-культурні, природні та економічні фактори. До того ж усі фактори макро- та мікросередовища взаємопов'язані і взаємообумовлені. Тому всі дані повинні бути зосереджені у відповідних інформаційних центрах, об'єднаних в єдину інформаційну систему. Ця система повинна бути повна, зрозуміла у використанні та загальнодоступна.

Державна податкова система має суттєвий вплив на соціально-економічну ефективність рекреаційно-туристичної діяльності, тому головним завданням держави є усунення бар'єрів для розвитку туристичної сфери шляхом прийняття Податкового кодексу та проведення виваженої податкової політики з метою підтримки та захисту суб'єктів рекреаційно-туристичної діяльності.

Проблеми, що пов'язані з податковим законодавством України, перш за все, стосуються сплати податку на додану вартість, земельного податку, готельного та курортного зборів [24].

Оптимізація оподаткування рекреаційно-туристичної діяльності сприятиме підвищенню дохідної частини бюджетів всіх рівнів: державного, регіональних, місцевих та підприємств-суб'єктів рекреаційно-туристичної діяльності. Туристична галузь має прямий та опосередкований вплив на підприємства економіки регіонів, стимулює розвиток малого та середнього підприємництва, таких секторів економіки, як транспорт, будівництво, торгівля, сільське господарство, виробництво товарів широкого вжитку. Розвиток та створення нових підприємств сприятиме наповненню бюджетів усіх рівнів та розбудові всіх туристсько-рекреаційних регіонів в цілому [25].ВИСНОВКИ

В Україні санаторно-курортна справа є одним з найдавніших видів рекреації. Система санаторно-курортних закладів розвивалась в межах державної системи охорони здоров'я, її послуги були соціально орієнтованими і достатньо дешевими для громадян (за рахунок фонду соціального страхування та інших джерел фінансування).

На сьогодні в Україні розвиток туризму, рекреації та курортів, порівняно зі світовими та європейськими масштабами, не відповідає її величезному потенціалу. Це, перш за все, геополітичне положення України в центрі Європи; наявність широкого спектру приморських, гірських, інших природно-заповідних ландшафтів площею 4,6 % території країни; багата історико-культурна спадщина - понад 400 історичних поселень, 140 тис. нерухомих пам'яток історії і культури, 60 історико-культурних заповідників; унікальні курортні ресурси - понад 170 родовищ мінеральних вод та 100 родовищ лікувальних грязей, рекреаційні геосистеми - ліси, моря, річки, морські пляжі довжиною 1100 км, сукупна площа яких складає 12,7 % території країни. Небагато регіонів світу мають у своєму розпорядженні таку різноманітність природних лікувальних ресурсів.

...