Розвиток екологічного туризму в Тернопільській області

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича

Кафедра еономічної географії та екологічного менеджменту

Магістерська робота

Розвиток екологічного туризму в Тернопільській області

Студент: 513 М група

Кукуряк Петро Валерійович

Науковий керівник

кандидат географічних, наук, доцент

Наконечний Костянтин Петрович

Чернівці - 2012



Вступ

Актуальність теми. З початку 80-х років нашого сторіччя намітилося зрушення в пріоритетах мандрівників. Замість жаркого сонця все частіше перевага віддається тінистим лісам, а замість міських громад - поселенням традиційних народностей. Це примушує говорити про феномен так званого екологічного туризму, особливого сектора туристської області, який, по деяких оцінках, вже охоплює більше 10% туристського ринку, а темпи його зростання в 2-3 рази перевищують відповідні темпи у всій індустрії туризму.

Сьогодні в багатьох країнах, і передусім в економічно розвинутих, екологічному туризму приділяється все більше зростаюча увага, тому що він має великий екопросвітницький і оздоровчопізнавальний потенціал. Кожна держава прагне раціонально і ефективно використовувати його в природоохоронних цілях.

Дослідженням екологічного туризму передумов його формування в Україні займалися такі вчені: О.Ю. Дмитрук, В.І. Гетьман, В.В. Смаль, В.І. Куценко, Т.І. Ткаченко, М.В. Севрюкова, Я.О. Мариняка. Зокрема В.В. Смаль досліджував світовий досвід розвитку екологічного туризму, показав економічну і соціальну доцільність впровадження екотуристичних технологій для розвитку туристичної індустрії, збереження довкілля та підвищення екологічної культури учасників рекреаційно-туристичних процесів [26].

Метою даної науової роботи є аналіз складових екологічного туризму в Тернопільській області та розробка екологічного туру в даній місцевості.

Науковою новизною є розроблений мною туристичний екологічний тур по Тернопільській області, з маркетинговою програмою реалізації даного туристичного продукту на ринку України.

Об'єктом дослідження є території Тернопільській області.

Предметом дослідження є теоретичні та прикладні відомості про визначні місця Тернопільської області.

Для досягнення мети магістерської роботи було визначено такі завдання:

1. охарактеризувати теоретичні аспекти екотуризму та проаналізувати особливості формування відносин в даному напрямі;

2. висвітлити стан системи екотуризму в Україні та Тернопільській області, а також бази на якій він може розвиватися;

3. розробити екологічний тур по Тернопільській області та запропонувати маркетингові пропозиції щодо реалізації даного туристичного продукту;

4. дати прогнозну оцінку перспектив поширення турмаршруту.

5. праналізувати проблеми та перспективи розвитку екотурзиму в Тернопільської області.

При підборі матеріалу автором було опрацьовано багато джерел літератури та довідникової інформації, яка детально розкриває потенціал України в розвитку екотуризму. Це книги "Рекреаційно-туристський комплекс України", "Внутрішній туризм в Україні: окремі аспекти".

При написанні даної роботи мною було використано такі методи, як спостереження, порівняння, картографічний, прогнозу.

За своєю структурою робота складається із вступу, чотирьох частин, висновків та додатків.

Розділ 1. Теоретичні засади формування концепції екологічного туризму

екскурсія печера тернопільщина екологічний

Екологічний туризм - нове явище в туристичній діяльності. Початком формування концепції екотуризму варто вважати 80-і роки, коли з'явилися дослідження на цю тему, пов'язані з роботами швейцарських і західнонімецьких вчених. Так, у 1980 році в західнонімецькому часопису «ТЕО» публікується стаття Р. Юнка «Скільки туристів на 1 гектар пляжу? Слово в захист «м'якого» туризму». У 1981 році виходить у світ книга X. Вайса «Мирна руйнація ландшафту і заходи для його порятунку у Швейцарії». У наступному році публікується цілий ряд наукових праць, присвячених соціальним і екологічним проблемам розвитку туризму [8].

Незважаючи на зростаючу популярність екологічного туризму, його частка у світовому обороті туристичного капіталу по оцінках експертів ВТО складає поки близько 7% чи близько 35-40 млрд. доларів СТТТА. Значною мірою це заслуга вміло керованого поводження масового споживача стандартних туристських послуг, споживача, що трохи побоюється епітета «екологічний» і єднального з цим епітетом представлення про винятково некомфортабельні умови відпочинку. От чому ВТО воліє пропагувати і використовувати термін «стійкий туризм», вкладаючи в нього зміст, дуже близький концепціям екотуризму [13].

У міжнародній практиці концепція екотуризму включає наступні положення:

* невиснажливе та безперервне використання природних рекреаційних ресурсів;

* забезпечення збереження природного та соціально-культурного різноманіття;

* інтеграція екотуризму в економічний розвиток регіонів;

* екологічна освіта (просвіта) туристів і місцевого населення.

Кінець трудового тижня характерний більшим числом мешканцівміст,які виїжджає за їхні межі - хто на свої дачні ділянки, а хто просто долісу. Батьки вивозять своїх дітей у сільську місцевість, молодь із рюкзаками на плечах відправляється на береги рік і озер, у лісові місця. їхня ціль в тому, щоб поліпшити свій емоційний стан, зняти психологічну напругу.

Але це не можна віднести до екологічного туризму - люди ринуться до спілкування з природою, щоб скористатися її благами, нічого, як правило, не даючи їй натомість, а в багатьох випадках і наносячи їй шкоду. Це так званий сільський туризм, або ж «туризм із метою відпочинку». Він відноситься головним чином до аматорів спокійного або, навпаки, активного відпочинку. Тут основний критерій - відпочинок із метою звільнення нервової системи від повсякденних стресів або, навпаки, надання їй активного навантаження за рахунок одержання нових вражень. До екологічного туризму те й інше має віддалене відношення, оскільки природа тут - основна умова відпочинку, а відпочиваючий - лише споживач наданих природою благ, тобто реагуючий пасивно на неї суб'єкт. Пасивно в тому розумінні, що сприйняття природи звичайно відбувається без усвідомлення її значимості для людини, хоча він при цьому може відчувати й емоційну насолоду. Екологічний туризм повинний обов'язково містити в собі елементи усвідомленого позитивного відношення до навколишнього природного середовища, а не тільки її використання, нехай навіть в активних формах, у своїх індивідуально значимих цілях [12].

Аналіз вітчизняних наукових розробок та практичних рекомендацій стосовно цього виду туризму свідчить про відсутність єдності як в трактуванні даного явища, так і в концептуальних підходах до його організації. Найпоширенішою вадою трактовки терміну «екологічний туризм» в Україні є заміна або поєднання його з поняттям «екологізація туризму» чи «сталий» туризм. Саме про це, свідчать матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Туризм на порозі XXI століття: освіта, культура, екологія», що відбулася в Києві 19-20 жовтня 1999 р. [8].

Таким чином, сучасне поняття екотуризму можна звести до набору принципів, застосовних до будь-яких видів туризму, пов'язаних із природою, у тому числі і досить «масовим».

Основні принципи екотуризму:

1. Подорожі у природу, причому головний зміст таких подорожей -- знайомство з живою природою, а також з місцевими звичаями і культурою.

2. Зведення до мінімуму негативних наслідків екологічного і соціально-культурного характеру, підтримка екологічної стійкості середовища.

3. Сприяння охороні природи і місцевого соціо-культурного середовища.

4. Екологічне утворення й освіта.

5. Участь місцевих жителів і одержання ними доходів від туристичної діяльності, що створює для них економічні стимули до охорони природи.

6. Економічна ефективність і внесок у стійкий розвиток відвідуваних регіонів [5].

Сучасне розуміння екотуризму, орієнтація на досягнення стійкості як кінцевого результату багато в чому змушують переглянути традиційні уявлення про те, які види подорожей є екотуризмом. При цьому традиційні критерії -- мотивація подорожуючих і обсяги туристичних потоків -- безумовно, важливі, але самі по собі не грають визначальної ролі. Основне питання, що повинні задати собі організатори подорожей у природу: як впливають на природне і культурне середовище ці подорожі, до яких наслідків вони призводять?

Очевидно, екотуристичними не можуть вважатися такі подорожі, при яких виконуються лише окремі принципи екотуризму, і безпосереднім результатом яких не є поліпшення охорони природного середовища. У деяких роботах приводяться приклади, коли учасники деяких пригодницьких турів поглиблювали свої пізнання про відвідувані природні території, але це ще не гарантувало позитивного впливу їхніх подорожей.

Так, кількість туристів, що приїжджають у Гімалаї, з 1965 року збільшилося більш ніж у 25 разів. Місцеві жителі стали активно вирубувати ліс -- на паливо для кемпінгів і численних готелів. У результаті на двох найбільших охоронюваних територіях, Аннапурна і Сагармата, нижня границя лісу піднялася на кілька сотень футів. Хребти, кілька років назад потопали в заростях рододендронів, перетворилися в марні пустища, тропи виявилися засмічені, скоротилися популяції багатьох звірів і птахів. В іншому районі Непалу, місцеві жителі брали участь у туристичній діяльності й одержували дохід. Однак «зворотною стороною» цього процесу стало руйнування традиційної культури і сформованої системи зайнятості, соціальне розшарування. Таким чином, хоча відвідувачі вважали себе екологічними туристами, на ділі вони такими не були, оскільки результатом їхнього відвідування стала деградація природного і культурного середовища.

Багато подорожей по заповідниках і національних парках України, давно заплановані як екотуристичні, але вони також мають ряд серйозних промахів і недоліків. Наприклад, нерідко туристів доставляють до місця проведення туру гелікоптерами або човнами з бензиновими моторами, що лякають тварин і забруднюють водойми. Лише деякі програми передбачають активне залучення відвідувачів у природоохоронну діяльність. Освітній аспект в українському екотуризмі розвинутий поки ще слабко.

Взагалі всю концепцію екотуризму можна представити у вигляді базових принципів (рис. 1.1)



Рис.1.1 Концепція екотуризму

Висновок до першого розділу

Отже, можна зробити висновок, що екотуризм це невід'ємна частина туризму ,яка дає великі прибутки і при цьому ж служить охоронцем природи.

Виходячи з цього розділу очевидним є те, що екотуризм, в першу чергу покликаний захистити природні туристичні ресурси від пагубної дії людства.

Також для ефективного функціонування необхідно дотримуватись концепції екотуризму ( рис.1.1).



Розділ 2. Формування системи екотуризму в Україні

В Україні існують об'єктивні обставини у формуванні системи екотуризму,які не можна не брати до уваги:

Україна має у своєму розпорядженні унікальний природний потенціал, що в деяких випадках досить сильно перевершує збережені у світі кутки природи, що викликають інтерес для туристів;

Україна зберегла самобутність природних комплексів, що зосереджують в собі красу недоторканої природи зі звичаями і традиціями народів, що населяють природні території, що викликає не тільки екологічний, але й етнографічний інтерес для мандрівників;

Україна зарекомендувала себе у світі як країна, яка схильна до зберігання і збільшення природозначущих цінностей загальносвітового значення, про що говорить розвинута мережа природоохоронних територій, що знаходяться під егідою міжнародних організацій;

Україна має багаті традиції в області гармонізації стосунків людини з природою, що знайшли своє вираження в теорії і практиці заповідної справи і у створенні науково обґрунтованої концепції екологічної безпеки країни. У зв'язку з цим варто взяти до уваги і те, що незважаючи на величезні фінансові труднощі, в Україні і сьогодні знаходяться можливості для подальшого розвитку заповідної справи в інтересах зберігання природи в якості загальнонаціонального надбання [1].

Не заперечуючи і погоджуючись з метою екологічного туризму - прагненням до пізнання природних і культурних ландшафтів та формування екологічного світосприйняття, хотілося б підкреслити, що в усьому світі туризм називається екологічним, коли він здійснюється на певних територіях природно-охоронного призначення, а найчастіше - в національних природних парках. Екотуризм визначається як різновид природного науково- пізнавального туризму, що здійснюється в екологічно чистих кутках планети. Сферою інтересів екотуристів є навколишнє природне середовище, ознайомлення з ландшафтним та біологічним його різноманіттям.

В Україні створена досить розгалужена мережа природно-заповідного фонду, що становить біля 6,7 тис.об'єктів загальною площею понад 2,5 млн. га, що становить біля 4% всієї площі України.

Надзвичайно важливу роль в ній відіграють 12 національних природних парків, загальною площею біля 530 тис.га. Це становить понад 20% всієї площі природно-заповідного фонду України і значно більше ніж передбачалося ВНДІ природи та схемою розміщення НП на території колишнього СРСР, а якщо врахувати можливості існуючих 26 регіональних ландшафтних парків загальною площею понад 400 тис.га, то передумови щодо розвитку екологічного туризму в нашій країні досить вагомі. Але поки що цей напрямок туристичної діяльності не знайшов своїх споживачів, особливо серед 6,2 млн. іноземних туристів. Можливо це пояснюється перш за все науково-дослідною та природоохоронною діяльність як, першочерговим завданням, що ставлять собі на меті новостворені національні парки. В той час такі «старожили» даної справи, як Карпатський та Шацький національні парки, що функціонують понад 15 років досить вдало поєднують наукові, природоохоронні та рекреаційно-туристичні види діяльності. І хоча кількість їх відвідувань значно скоротилася (адже тільки Карпатський НП в 1985р. відвідало 1,2 млн. чол., а у 1998 р. - всього 0,2 млн. чол.), вони знайшли дуже вдалі форми залучення туристів та рекреантів. Це і проведення національного пісенного фестивалю «На крилах Світязя», розширення наукового та конгресного туризму на базі існуючого фонду розміщення, а також використання як природних так і матеріальних ресурсів для освітнього туризму [10].

Поділ території кожного з НПП на різні функціональні зони: заповідну, регульованої рекреації, стаціонарної рекреації та господарську, що дозволяє організувати різноманітні види туризму у різних формах, як регламентованого, організованого або екскурсійного, так і оздоровчого тривалого, використовуючи готельний та інший фонд розміщення.

Головноюособливістю українських НПП є використання та пристосування існуючогорекреаційно-туристичного фонду та інфраструктури в рамках нового за функціями об'єкту без конструктивних змін і врахування економічних механізмів. На даний час НПП поки що обмежуються популяризацією еталонів природи шляхом екскурсійної діяльності, просвітницько- краєзнавчої роботи та деякими іншими туристськими функціями.

Успішний розвиток системи екотуризму України гальмується наступними чинниками:

* відсутність соціально-політичних та економічних умов, сприятливих для інвестицій у розвиток екотуризму (дещо полегшує таку ситуацію постанова КМУ "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися бюджетними установами природно-заповідного фонду" від 28. 12. 2000 р. № 1913, відповідно до якої національні природні парки за надані платні послуги повинні звільнятися від відрахувань в якості податків);

* неспроможність наших національних природних парків і біосферних заповідників згідно постанови КМУ "Переліку платних послуг; які можуть надаватися бюджетними установами природно-заповідного фонду", забезпечити надання цих послуг і якісне їх виконання;

* відсутність детальної інформації (включаючи спеціалізовану) про рекреаційні території національних природних парків і біосферних заповідників, їх реклама (зокрема, у вигляді буклетів) та популяризація в засобах масової інформації. Успіх екотуризму значною мірою залежить від можливості відвідувачів парків отримати адекватну інформацію ще до початку екотуру;

* відсутність туристичного продукту, що відповідає зразкам міжнародного туристичного ринку (мається на увазі недосконалість, а то й відсутність спеціалізованих маршрутів і програм для різних категорій екотуристів);

відсутність у штатних працівників відповідних труктурнихпідрозділів адміністрації національних природних парків і біосфернихзаповідників достатнього досвіду і знань щодо організації екотуризму, зокрема, в питаннях маркетингу у створенні пізнавальних програм для різних категорій відвідувачів;

* у сфері ціноутворення немає єдиних цивілізованих стандартів формування цін на послуги (базових нормативів плати), нерідко ціни за надані послуги не відповідають їх якості;

* недооцінювання участі місцевого населення в розвитку екотуризму.

2.1 Юридичні аспекти організації екотуризму

В Україні існує законодавча система щодо розвитку екологічного туризму:

- Конституція України (ст.13, 66);

- Закон "Про охорону навколишнього середовища" (1991 р.);

- Закон "Про заповідний фонд України" (1992 р.);

- Червона книга України (з 1976 р.).

В них подано:

- класифікацію об'єктів природно-заповідного фонду як національного надбання;

- визначена соціальна, економічна, екологічна роль природоохоронних комплексів у державі;

- в заповідних територіях зберігаються:

а) генофонд (сукупність усіх генів однієї популяції або виду організмів) рослин і тварин;

б) типові та унікальні ландшафти;

в) здійснюється моніторинг (спостереження, оцінка і прогноз) стану навколишнього природного середовища.

Таким чином, законодавча система сприяє як охороні навколишнього середовища, так і передбачає її організацію:

- державних та місцевих заповідників і державних заповідно- мисливських господарств;

- державних національних парків і заказників;

- дендрологічних і зоологічних парків [7].

На територіях природних заповідників забороняється: будівництво споруд, шляхів сполучення, об'єктів транспорту і зв'язку, не пов'язаних з діяльністю природних заповідників, розведення вогнищ, улаштування місць відпочинку, стоянок транспорту, а також проїзд і прохід сторонніх осіб, прогін домашніх тварин, пересування механічних транспортних засобів за винятком шляхів загального користування, лісосплав, проліт літаків та вертольотів нижче 2 000 м над землею; геологорозвідувальні роботи, розробка корисних копалин, руйнування геологічних відслонень, порушення ґрунтового покриву та гідрологічного режиму, застосування хімічних засобів, усі види лісокористування, заготівля кормових трав, лікарських та інших рослин, квітів, насіння, очерету, випасання худоби, вилов і знищення звірів і птахів, порушення умов їх оселення, гніздування; мисливство, рибальство, інтродукція (переселення) нових видів тварин і рослин, збирання колекційних та інших матеріалів за винятком матеріалів, необхідних для виконання наукових досліджень.

У природному заповіднику допускається: виконання відновлювальних робіт на землях з порушеними корінними природними комплексами, а також здійснення заходів щодо запобігання змінам природних комплексів заповідника внаслідок антропогенного впливу; здійснення протипожежних та санітарних заходів, якими не порушується режим заповідника; виконання науково-дослідних робіт із збиранням колекцій, стаціонарні дослідження на обладнаних ділянках, природоохоронна освітня і виховна діяльність.

Одним з видів використання територій та об'єктів природно- заповідного фонду (далі - ПЗФ) України відповідно до ст. 9 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" при умові дотримання природоохоронного режиму, встановленого цим законом та іншими актами чинного законодавства України, є використання їх в оздоровчих та інших рекреаційних цілях.

Туристична діяльність на територіях національних природних парків організовується відповідно до їх функціонального зонування спеціальними структурними підрозділами адміністрацій НПП України, іншими підприємствами, установами та організаціями на підставі укладених угод "Про рекреаційну діяльність" з цими адміністраціями, а також власниками чи користувачами природно-заповідних об'єктів, що беруть на себе відповідальність за їх охорону та збереження.

Моделлю збалансованого використання природних ресурсів, як важливого принципу сталого розвитку держави, може бути один з різновидів туризму - екологічний, здійснюваний на рекреаційних природно-заповідних територіях.

На прискорення розвитку рекреаційної діяльності установ ПЗФ України, поліпшення їх фінансового стану та впорядкування використання природних ресурсів направлена постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися бюджетними установами природно-заповідного фонду" від 28.12.2000 р. № 1913.

Закон України «Про заповідний фонд України» -- основний правовий акт, що визначає основи всієї діяльності державних природних заповідників, у числі задач, покладених на заповідники, поряд з охоронною і науковою діяльністю передбачається і ведення заповідниками також еколого- просвітницької роботи з населенням.

Необхідно звернути увагу на те, що державні природні заповідники мають статус установ, тобто відносяться до некомерційних організацій. Заповідники, як некомерційні організації, можуть здійснювати підприємницьку діяльність, але настільки, наскільки це служить досягненню цілей, заради яких вони створені.

Зокрема, положенням про державні природні заповідники для реалізації поставленої перед ними задач екологічної освіти населення допускається організація і прокладання на їхніх територіях екскурсійнихекологічних маршрутів, а також розміщення музеїв природи заповідників, утому числі з експозицією під відкритим небом.

Важливу роль у справі розвитку еколого-просвітницької діяльності в державних природних заповідниках грають рекомендації з організації і ведення еколого-просвітницької діяльності в державних природних заповідниках. Екскурсійно-туристична діяльність заповідників має винятково пізнавальну спрямованість, відвідування територій заповідників у спортивній і іншій розважальних цілях (включаючи «пригодницький» туризм) не здійснюється. У необхідних випадках виключення з цього правила встановлюються з дозволу Держкомекології України [5].

Забезпечення регульованого туризму на територіях національних парків здійснюється відповідно до затверджених проектів на підставі ліцензій на здійснення діяльності по забезпеченню регульованого туризму наданих дирекціями національних парків, якщо пропоновані послуги по організації обслуговування відвідувачів не суперечать цілям діяльності національних парків і не заподіюють збитку природним комплексам і об'єктам історико- культурної спадщини.

При наявності відповідних ліцензій її власникам можуть бути надані в оренду земельні ділянки, природні об'єкти, будинки і споруди на умовах, визначених відповідними договорами, що укладаються з дирекціями національних парків. Зазначені договори підлягають реєстрації в державних органах, під керівництвом , яких знаходяться національні парки.

Власник ліцензії подає на затвердження дирекції національного парку і державного органу, у веденні якого знаходиться національний парк, проектну документацію на усі види робіт, здійснюваних їм відповідно до ліцензії і договором про оренду.

Ліцензія на здійснення згаданих видів діяльності видається дирекцією національного парку і дійсна тільки на його території.

Ліцензія є офіційним документом, що дозволяє здійснення зазначеного в ньому виду діяльності протягом установленого терміну, а також визначає умови його здійснення.

Для одержання ліцензії заявник представляє в дирекцію національного парку:

а) заяву про видачу ліцензії з указівкою:

- для юридичних осіб - найменування й організаційно-правову форму, юридичної адреси, номера розрахункового рахунка, найменування обслуговуючого банку;

- для фізичних осіб - прізвища, ім'я, по батькові, паспортних даних (серія, номер, коли і ким виданий, місце проживання);

- вид діяльності;

- терміну дії ліцензії;

б) копії установчих документів;

в) копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи;

г) документ, що підтверджує оплату розгляду заяви;

д) довідку податкового органа про постановку на облік або свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи як підприємця зі штампом податкового органа;

е) документи про професійну підготовку фахівців і робітників;

ж) дані про нормативно-методичне забезпечення, організаційно- технічні можливості й оснащення для виконання відповідних видів діяльності.

Розгляд заяви про видачу ліцензії і видача ліцензії здійснюються на платній основі [8].

Форма ліцензії затверджується державним органом, у веденні якого знаходяться національні парки.

Повідомлення про відмову у видачі ліцензії представляється заявникові в письмовому виді в 3-денний термін із дня ухвалення відповідного рішення з указівкою причин відмовлення.

Підставою для відмови у видачі ліцензії є:

- наявність у документах, представлених заявником, недостовірної або неповної інформації;

- негативний експертний висновок, що установив невідповідність умовам, необхідним для здійснення відповідного виду діяльності.

Ліцензія видається окремо на кожен вид діяльності. Передача ліцензії іншій юридичній або фізичній особі забороняється.

Переоформлення ліцензії проводиться в порядку, встановленому для її отримання.

Надання земельних ділянок, природних об'єктів в оренду для цілей, зв'язаних із забезпеченням регульованого туризму і відпочинку, може здійснюватися на термін до 50 років.

Земельні ділянки, природні об'єкти можуть надаватися в оренду за результатами конкурсу або аукціону.

Суборенда (піднаймання) земельних ділянок, природних об'єктів, будинків і споруд на території національного парку і передача орендарем своїх прав і обов'язків за договором оренди іншій особі (перенаймання), надання орендованого майна в безплатне користування, а також передача орендних прав у заставу і внесення їх як внесок у статутний капітал господарських товариств і суспільств або пайового внеску у виробничий кооператив не допускаються.

Доходи, одержані від орендної плати за користування земельною ділянкою, природним об'єктом, у повному обсязі залишаються в розпорядженні національних парків і витрачаються ними на природоохоронні цілі. При цьому національний парк сплачує земельний податок із площі земельних ділянок, переданих в оренду у встановленому порядку [4].



2.2 Екотуризм та національні парки України

Важливе рекреаційне туристичне значення в Україні мають заповідні території, хоч їх основне призначення це збереження типових для даної зони об'єктів, а також для збереження і відновлення цінних та унікальних природних комплексів чи їх важливих складових елементів.

За розробленими в Україні нормативами доскладу природоохоронних територій входять державні заповідники, державні заповідно-мисливські господарства, державні національні парки, державні заказники, державні дендрологічні парки, державні зоологічні парки, державні парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, державні заповідні урочища.

Слід відмітити, що різні види природоохоронних територій характеризуються різними ступенями заповідності. Так, для рекреаційних потреб заповідники не використовуються. Найбільше значення для рекреаційно- туристичної сфери мають природні національні парки (рекреаційні зони), парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, зоологічні сади, пам'ятки природи.

Природозаповідний фонд України становить більше ніж 5 тис.об'єктів, його площа перевищує 1 млн. га, тут представлені всі основні ландшафти України. Понад 80 % заповідної території (385,6 тис.га) припадає на об'єкти, що найбільш охороняються: сюди входять 12 державних заповідників (140 тис. га), 4 заповідні мисливські господарства, природні національні парки (разом 245,5 тис. га).

Найвизначніші природоохоронні території зосереджені в Карпатах, Криму, Київській, Рівненській, Волинській, Херсонській областях, тобто в регіонах, найбільш придатних для організації рекреаційно-туристичного господарства .

В Україні розташовані такі всесвітньовідомі заповідники, як Асканія- Нова в Херсонській області (заповідник, заснований в кінці XIX ст., площа 11,0 тис. га), Чорноморський у Херсонській і Миколаївський областях (1927 р., 57,0 тис. га), Карпатський у Закарпатській області (1968р., 12,7тис.га), Канівський у Черкаській області (1931 р., 1,0 тис.га), Ялтинський (1973 р., 0,2 тис. га) та Карадазький (1979 р., 2,9 тис. га) в Криму та ряд інших.

Найбільше рекреаційне значення мають природні національні парки України, загальною площею 134,7 тис.га (0,2 % території країни).

Національні природні парки України - основні природоохоронні, рекреаційні, культурно-освітні, науково-дослідні установи, які є національним надбанням, дорогоцінними скарбами природної та історико- культурної спадщини українського народу. Вони створюються для збереження, відтворення та ефективного використання неповторних природних територій, аналоги яких втрачені або трансформовані людиною.

Екологічний туризм у національних природних парках (НПП) України грунтується на наступних концептуальних положеннях:

* мінімізація негативною впливу туристів на природне середовище та його компоненти (адже рекреаційна цінність природних ландшафтів прямо пропорційна їх збереженню);

* гармонійне поєднання людини, природного середовища та рекреаційної інфраструктури;

* відвідування рекреаційних природно-заповідних територій та об'єктів;

* науково-пізнавальне освоєння природного (біотичного, ландшафтного, пейзажного) різноманіття і гуманістичного потенціалу рекреаційних територій;

* соціальна сумісність (злагода) з місцевою мораллю, звичаями і традиціями місцевого населення, територіальними громадами та органами місцевого самоврядування;

* економічні вигоди і переваги в регіональному розвитку природних територій;

* гарантія довготривалого збереження природних та культурних ресурсів рекреаційних територій.

У національних природних парках України екотуристична діяльність здійснюється за такими видами :

* екскурсії маркованими екологічними стежками з короткостроковим відпочинком (розбиття наметів і розкладання вогнищ у спеціально облаштованих місцях) у зонах регульованої та стаціонарної рекреації - Карпатський НПП, НПП "Святі Гори";

* науково-пізнавальний туризм - Карпатський, Яворівський НПП;

* піший спортивно-оздоровчий екотуризм - НПП "Вижницький", Ужанський НПП;

* лижні подорожі та прогулянки (лижний, включаючи гірськолижний, екотуризм) - НПП "Вижницький", "Сколівські Бескиди";

прогулянки, подорожі на велосипедах (велосипедний екотуризм) - НПП "Синевир", Ужанський НПП;

* прогулянки, подорожі на конях (кінний екотуризм) - НПП "Синевир". Шацький НПП;

* водний екотуризм - спуск гірською річкою на надувних плотах, човнах, катамаранах (рафтінг) - НПП "Вижницький"; подорож на яхті, катання на водних лижах, віндсерфінг, прогулянки на човнах - Шацький НПП;

* екскурсії у карстові печери (спелеологічний екотуризм, спелеотуризм) - НПП "Вижницький";

* Аматорське (спортивне) полювання (мисливський екотуризм)- НПП "Синевир", Деснянсько-Старогутський;

* підводне плавання з аквалангом, екскурсії до підводних печер і грогів (підводний екотуризм, дайвінг) - Азово-Сиваський НПП;

* Аматорське і спортивне рибальство - Шацький, Азово-Сиваський НПП;

* прогулянки, подорожі на повітряних кулях (балунінг), прогулянки, подорожі на дельтоплані (дельтопланеризм) - НПП "Синевир", "Подільські Товтри";

* альпінізм - НПП "Вижницький";

* екстремальний екотуризм (стрибки з прив'язаним тросом) - НПП "Подільські Товтри".

Відповідно до сучасної природоохоронної практики в національних парках світу не менше 75% площі вважаються суворо охоронними безрегулювальних заходів і порушень природної сукцесії, а рештавикористовується в рекреаційних цілях, хоча скрізь в обґрунтованій мірі допускається екотуризм. Основним режимом на території національних парків є режим невтручання.

В Україні лише незначна частина НПП відповідає ІІ-й категорії міжнародної класифікації - Національний парк (Охорона екосистем і рекреація). Площа, зайнята антропогенними ландшафтами у вітчизняних НПП має великі розходження - від 1% в Азово-Сиваському національному природному парку до 80% у "Подільських Товтрах".

Загалом, антропогенні ландшафтні комплекси займають майже половину території наших національних парків (у Шацькому НПП 40,5%). Для порівняння скажемо, що в Польщі ця величина коливається від 1% до 20% і становить у середньому 4%. Більшість національних парків Росії відносяться до 11-ї категорії МСОП. Порівняно з нашими вони мають значно суворіший режим і більшу частину земель у власному користуванні (83%). Альтернативою для наближення НПП України до 11 -ї категорії є створення невеликих за площею парків (за міжнародними стандартами допускається мінімальна площа національного парку до 2000 га).

Головне завдання національних природних парків України полягає в управлінні (планування, організація, координація, контроль) рекреаційною (туристичною) діяльністю, зокрема відвідуванням території. Здійснення такої екотуристичної діяльності (організація збуту туристських послуг, турів) на природно-заповідних територіях покладається на спеціалізовані державні і комерційні (атакожспільні акціонерні) структури - туристичні фірми.

Типова рекреація (загальнооздоровчий відпочинок) не може бути основним заняттям відвідувачів (екотуристів) парку. Для них основне - високодуховне спілкування з природою, що викликає чисті почуття, сприяє інтелектуальному збагаченню, фізичному наповненню здоров'ям.

Для забезпечення виконання національними природними парками покладеного на них завдання щодо створення умов для організованогоекотуризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності у природнихумовах з додержанням режиму охорони заповідних ландшафтних комплексів і об'єктів на їх території виділяються зони регульованої і стаціонарної рекреації.

У зоні регульованої рекреації проводиться короткостроковий відпочинок та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і пам'ятних місць; у цій зоні дозволяється влаштування та відповідне обладнання туристичних маршрутів і екологічних стежок; тут забороняються промислове рибальство і мисливство, інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан природних ландшафтів розміщених поряд із заповідною зоною.

Площа зони регульованої рекреації може становити 25-55% від загальної території парку рекреаційного типу (1-а модель) і 30-60% - природоохоронного типу (2-а модель).

Зона стаціонарної рекреації призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об'єктів обслуговування відвідувачів парків. Площа цієї зони орієнтовно становить 5-10% в умовах обмеженого рекреаційного використання парку і 10-20% - активного рекреаційного використання парку.

У зоні стаціонарної рекреації проводяться довготривалий відпочинок, організований туризм, санаторно-курортне лікування. Екотуризм у зоні стаціонарної рекреації національного природного парку може здійснюватися за екстенсивним чи інтенсивним планом на відповідних територіях.

На територіях екстенсивної рекреації з метою огляду місцевості та відпочинку головним чином створюються туристичні маршрути, екскурсійні та прогулянкові (лінійні, радіальні, кільцеві), обладнуються місця для ночівлі (хижі, бівуачні стоянки) тощо. У цій підзоні на спеціально виділених та відповідно облаштованих ділянках дозволяється аматорське і спортивне рибальство, збирання грибів, дикоростучих плодів і ягід, фотомисливство ("тихе полювання") під екологічним контролем працівників (рейнджерів) служби державної охорони національних природних парків.

На територіях інтенсивної рекреації (враховуючи зарубіжний досвід)можуть створюватися:

гірсько-лижні комплекси, до складу яких входять лижні поля, траси, канатні підйомники, трампліни, льодові стадіони тощо;

рекреаційно-акваторіальні комплекси (аквателі), до складу яких входять пляжі, зупинки для яхт і човнів, кемпінги, готелі та об'єкти обслуговування [2].

Для просторового обмеження рекреаційного навантаження вздовж трас туристичних маршрутів та екологічних стежок доцільно влаштовувати природозахисні лінійні коридори шириною до 20 м, які повинні стримувати вільне пересування відвідувачів парку поза туристичною трасою чи екскурсійною (прогулянковою) стежкою. У межах національних парків відповідно до проектів організації їх території можуть прокладатись ландшафтно-маршрутні коридори вздовж туристичних трас, що зв'язують рекреаційні центри і становлять собою в залежності від рельєфу місцевості лінійні природні урочища шириною від 10 м до 10 км.

Зараз більшість вітчизняних національних парків поки що обмежуються популяризацією еталонів природи шляхом екскурсійної діяльності, просвітницько-краєзнавчої роботи та деякими іншими екотуристичними функціями [11].

Рекреаційні території національних природних парків України для виконання основної своєї функції збереження природних ландшафтів і вдоволення інтересів відпочиваючих і туристів в оздоровленні погребують державного підходу, особливо в управлінському, організаційно-методичному та фінансовому забезпеченні.

До вищої категорії природно-заповідної мережі України належать 11 національних природних парків, які є справжніми перлинами нашої держави. Від загальної площі ПЗФ національні природні парки складають до 24% (або до 1% території всієї України).

Найстаріший природний національний парк України - Карпатський -був створений у 1980 р. загальною площею 47,3 тис. га, розташований уверхів'ях Черемоша й Прута Івано-Франківської області. Для парку характерна різноманітна й багата за видовим складом флора-понад 110 видів судинних рослин (майже 60 % усього видового складу Українських Карпат), в т.ч. 125 видів занесені до Червоної книги [10].

Територія парку заселена переважно лісовими видами фауни. На його території розташовані такі відомі центри відпочинку і туризму як Яремча, Ворохта, Кремінці.

Останніми роками його відвідує щороку більше півмільйона туристів. Популярними в межах парку є еколого - і науково-пізнавальні маршрути на о. Несамовите, г Маковиця, г. Хом'як та, особливо, на г. Говерла.

У 1990 р. в Закарпатській області створений Синевирський державний природний національний парк площею 54,0 тис.га. Він розташований у верхів'ях Тереблі та Ріки в Міжгірському районі на висотах 600-1700 м. На території парку розташовані цінні в рекреаційному відношенні озера Синевир (пл. 4,4 га, гл. 21 м) та Озерце (пл. 1, 2 га).Національний природний парк "Синевир" відомий найкоштовнішим своїм скарбом - Синевирським озером, справжньою голубою перлиною Українських Карпат, та унікальним і єдиним в Європі Музеєм лісосплаву на Чорній Річці [11].

Багатою і різноманітною є фауна парку. Тут живуть кабани, олені, косулі; зустрічаються ведмеді, глухарі, рисі. Нараховується кілька десятків джерел мінеральних лікувальних вод різного складу - типу "Нарзан", "Арзні", "Єсентуки-17". На території парку розташовані мисливські будинки, рекреаційний комплекс "Рабачинка", бази і будинки відпочинку, турбаза.

Національний природний парк "Вижницький" знаходиться на території Вижницького району Чернівецької обл. У тамтешніх краях за часів Австро-Угорщини серед місцевих жителів було прислів'я : "Якщо б Господь Бог вирішив провести відпустку на Землі, то неодмінно вибрав би для цього Буковину". Парк відзначається багатством ендемічних видів рослин і тваринна незначній за площею загалом лісистій території. НПП "Вижницький"перспектинний для розвитку пішохідного, мисливського, велосипедного, кінного туризму.

Ужанський національний природний парк є складовою частиною першого і найбільшого в Європі трилатерального біосферного резервату "Східні Карпати". На території парку виходять джерела мінеральних вод, збереглись високопродуктивні буково-ялицеві ліси та праліси, знаходяться дерев'яні пам'ятки сакральної архітектури, функціонують 2 бази відпочинку, 2 гірськолижні бази, санаторій, турбаза, туристичний притулок.

Національний природний парк "Сколівські Бескиди" створено з метою збереження середньогірських ландшафтів з унікальними в Європі буковими пралісами. У межах парку знаходиться Всеукраїнська дитяча оздоровниця - курорт "Східниця" з джерелами мінеральних вод типу "Нафтуся". Для науково-пізнавального туризму інтерес становить городище древньоруського літописного міста Тустань на Урицьких скелях.

Яворівський національний природний парк репрезентує ландшафтну область Розточчя. Більшість території парку вкрита лісами, які в поєднанні з горбогірним рельєфом створюють своєрідне пейзажне та ландшафтне різноманіття. У даній місцевості знаходяться цікаві історико-культурні об'єкти, зокрема, Крехівський монастир св. Миколам. По сусідству з національним парком розміщується курорт "Шкло" з сірководневою мінеральною водою. Парк пропонує послуги з організації велотуризму.

Національний природний парк "Подільські Товтри" за площею (261316 га) - найбільший в Європі. Рекреаційно-пізнавальний інтерес мають розміщені на його території горбогір'я Медобор, або Товтр, з розкішною природною рослинністю та карстовими утвореннями (печера "Атлантида"), величні каньйони Дністра та Смотрича з унікальними відшаруваннями силурійських порід, Бакотська затока на Дністрі з Свято-Михайлівським скельним монастирем. До складу парку входить Національний історико- культурний заповідник "Старе місто" з фортецею (м. Кам'янець-Подільський). У межах парку знаходиться курорт "Сатанів" з цілющоюмінеральною водою типу "Нафтуся"[10].

Шацький державний природний національний парк створений у 1983 році. Його площа - 32,5 тис.км2. Парк розташований у Любомльському районі Волинської області на межі Польщі і Білорусі. Шацький національний природний парк включає систему Шацьких озер (24) з найбільшим своїм "діамантом" - озером Світязь - найглибше озеро України (площа - 27 км2, глибина - 58 м).

Особливу рекреаційну цінність мають тут озера, які відносяться до басейну Західного Бугу, особливо Світязь і Пісочне. Вода в них чиста і придатна для пиття, гідрокарбонатно-кальцієвого типу, прісна (кількість солей становить 140-160 г/л), насичена киснем.

На території Шацького парку розвинута рекреаційна діяльність. Тут функціонують понад 40 пансіонатів і баз відпочинку. Місцями рекреаційні навантаження перевищують допустимі норми, тому першочерговим завданням є обмеження кількості відпочиваючих. У межах парку розміщені пансіонат "Шацькі озера" на березі о. Світязь, санаторій "Лісова пісня" на березі о. Пісочне, численні спортивно-оздоровчі та дитячі табори (56), бази відпочинку та інші рекреаційні заклади.

Для організації спортивного полювання, в т.ч. для іноземців, найбільш придатними є державні заповідно-мисливські господарства - Кримське (1957 р., 42,9 тис. га), Дніпровське - Тетерівське (1967 р., 37,9 тис. га), Азово- Сиваське (1957 р., 34,1 тис. га) та Заліське (1957 р.).

Деснянсько-Старогутський національний природний парк створений з перспективою включення його до міждержавного українсько-російського біосферного резервату "Старогутські та Брянські ліси". До складу парку входять ландшафтні комплекси заплави і борової тераси Десни, а також Старогутських переважно соснових лісів і боліт. У парку можливий розвиток мисливського та кінного туризму, спортивне та любительське рибальство, пізнавальна рекреація.

Національний природний парк "Святі Гори" репрезентує природнісхилово-височинні ландшафти Донецького північно-степового краю з рідкісними крейдяними відшаруваннями. Переважають соснові ліси. До складу парку входять 170 оздоровчих закладів. Культурно-пізнавальний інтерес для відвідувачів парку становить Святогірський Успенський монастир на правому березі р. Сіверський Донець. У даній місцевості знаходяться солоні озера Ріпне та Сліпне з лікувальними сульфідними грязями.

Азово-Сиваський національний природний парк знаходиться в межах приморських ландшафтів, де відповідно до Рамсарської конвенції охороняються водно-болотні угіддя міжнародного значення, які є місцем оселення водоплавних птахів та їх зупинок під час осінньо-весняних міграцій. Створено парк на базі заповідно-мисливського господарства з перспективою розвитку в даному регіоні спортивно-любительського полювання та рибальства, водного екотуризму. Так, на о. Бірючий, з його степовим різнотрав'ям останнім часом було зареєстровано 1425 ланей, 987 муфлонів, 830 благородних оленів.

Висновок до другого розділу

Отже,проаналізувавши цей розділ, можна зробити висновок, що для повноцінного формування системи екотуризму в Україні є чудові природні туристичні ресурси,які якщо правильно використовувати,можна стати провідною державою в сфері екотуризму.Але для для повноцінного розвитку екотуризму в Україні недостатньо розвинута правова база і інфраструра.

Також в нашій державі недостатньо розвинуте правове забезпечення повноцінних правових відносин в цій сфері.

Також було показано.що в Україні є дуже багато національних парків, заказників, заповідникі тощо,які можуть і повинні використовуватися для екологічного туризму.



Розділ 3. Організація екологічного туру

Розробка туру включає такі етапи: вибір пунктів маршруту, ієрархізація цих пунктів, вибір пунктів початку та закінчення маршруту, після чого провадиться розробка схеми маршруту та його оптимізація. Розробка схеми маршруту та його програмне забезпечення є нерозривно пов'язаними паралельними процесами. Розрахунок вартості туру грунтується на проведених організаційно-технічних заходах з пошуку партнерів та укладених з ними угод.

Етапи І. Вибір пунктів маршруту. Критерієм відбору є атрактивність об'єктів показу для задоволення мети подорожі, можливість забезпечити різноманітність програми перебування в даному населеному пункті, його транспортна доступність та забезпеченість послугами гостинності.

Етап II. Ієрархізація пунктів маршруту провадиться за вказаними вище критеріями, при цьому основна увага повинна бути звернута на клас гостинності та транспортну доступність обраних пунктів маршруту. Метою даного етапу є виділення диференціація пунктів маршруту відповідно до мети подорожі з виділенням пунктів дислокації з тривалим програмним забезпеченням та екскурсійних пунктів.

Етапи III. Вибір початкового та кінцевого пунктів маршруту здійснюється за показником транспортної доступності, тобто зв'язності з місцем постійного проживання потенційних туристів (зоною дії туроператора), взаємозамінності видів транспорту, типу транспортних засобів.

Етап IV. Розробка схеми маршруту. Схема маршруту залежить від обраної форми. Маршрут -це напрямок переміщення туриста. За схемою маршрути можуть бути лінійні, кільцеві, радіальні та комбіновані, (рис. 3.1). Вибір пунктів по маршруту узгоджується з програмою відповідно до виду туризму, терміну та класу обслуговування.



Умовні позначення: Пп - початковий пункт маршруту; Пр - проміжний пункт з порядковим номером 1,2,...n; Кп - кінцевий пункт маршруту; напрямок руху Рис. 3.1 Схеми маршрутів

Вибір схеми маршруту залежить від транспортної системи: конфігурації транспортної мережі, її густоти та технічного стану, рівня розвитку окремих видів транспорту, рівня розвитку транспортної інфраструктури, що забезпечує надійність та безпеку роботи транспорту.

Найпоширенішим випадком при розробці схеми є варіант, коли за обмежений термін при мінімізації витрат часу на переміщення між основними пунктами маршруту бажано забезпечити максимально можливу інформативність подорожі, тобто охопити якнайбільше об'єктів показу задля задоволення пізнавальної мети. Такий варіант отримав назву "задача комівояжера" [29].

При вирішенні цієї задачи можна застосовувати методичний апарат теорії графів. Графо-аналітичні методи дають можливість виокремити найсуттєвіші елементи, унаочнити наявну інформацію, обгрунтувати відбір та ієрархізацію пунктів маршруту. Задача зводиться до побудови графа - математичного відображення просторової організації турпродукту. Граф являє собою певним чином організовану кінцеву множину вершин і множинність ребер. Вершини і ребра є елементами графа, що роблять його зв'язним. Граф називається метризованим, коли його елементам надається певне значення, наприклад, мет-ризація вершин задається атрактивністю об'єктів показу в балах, місткістю та класністю готельної бази, бальною оцінкою різнорідності програми тощо; ребра графа відображають наявний зв'язок між вершинами і в нашому випадку це перш за все транспортний зв'язок, який відтворює або тільки наявність шляхів сполучення, або їх категорію чи полімагістральність. Значення ребер може задаватися відстанню (в км) між пунктами маршруту або часом, необхідним для його долання тим чи іншим видом транспорту (такий варіант кращий, коли немає взаємозамінності транспортних засобів). Тобто сам процес побудови графа є певним впорядкуванням та генералізацією інформації відповідно до мети подорожі. Таким чином, ми маємо графічне зображення територіальної структури майбутнього турпродукту, що задана елементами графу. Иоршинами графа (V) є пункти, обрані за визначеними криюріями, а ребрами (Е) - наявний зв'язок між ними, юпіо шляхи сполучення певної категорії [17].

3.1 Характерні ознаки екологічного туру

Під екологічними турами розуміється пішохідні, водні або кінні маршрути по екологічних стежках у супроводі гідів, що, як правило, є співробітниками природних об'єктів.

Враховуючи сказане, можна сформулювати цілий ряд характерних ознак, які властиві екологічним турам і програмам, про які повинні пам'ятати українські туроператори.

Так, програма туру екологічна, якщо:

* програма не планується дуже важкою і допускає варіанти та зміни за,бажанням туристів; розраховані програми як правило на невеликі, у тому числі на сімейні групи учасників, а також на індивідуальні поїздки;

* поспішність, короткочасність відвідувань (уся Європа за 5 днів - такий, наприклад, девіз багатьох японських турфірм) не характерні для м'якого, екологічно орієнтованого туру;

* метою м'якого, екологічного туру є не відвідування обов'язкових, стандартних «визначних пам'яток», а придбання глибоких вражень і знань, тому туристи заздалегідь готуються до подорожі, вивчаючи природу і культуру країни;

* маршрути туристів і кваліфікованих гідів ведуть їх у цікаві й екологічно сприятливі, природні і культурні ландшафти;

* у програму туру включаються відвідування навчальних екологічних стежок, природознавчих, краєзнавчих музеїв, екотехнологічних господарств і, неодмінно, ознайомлення з місцевими екологічними проблемами;

* у програмі туру знайомство із лише природними об'єктами і «незайманою» природою сполучається з еколого-культурними сюжетами, що передбачають вивчення традиційних, аборигенних форм природокористування;

* транспорт, яким користуються туристи, екологічний (автомобільний туризм, наприклад, ніяким чином не відноситься до екологічних форм туризму);

...