Предмет дослідження - система професійно-прикладної фізичної підготовки фахівців машинобудівної промисловості.

Мета дослідження - обгрунтувати систему професійно-прикладної фізичної підготовки, що ефективно забезпечує пролонговану фізичну готовність до активної життєдіяльності та продуктивної професійної роботи фахівців машинобудівних підприємств.

Завдання дослідження:

1. Змоделювати систему професійно-прикладної фізичної підготовки фахівців машинобудівної промисловості: визначити психофізіологічні та психофізичні вимоги до інженерів-машинобудівників, дослідити способи досягнення психофізичної готовності фахівців даного профілю до виробничої діяльності, вибрати найбільш дієві засоби, методи, форми організації, види забезпечення, зробити синтез еталонного зразка ППФП фахівців-машинобудівників.

2. Перевірити ефективність змодельованої системи професійно-прикладної фізичної підготовки фахівців машинобудівної промисловості на етапах вузівської та післявузівської освіти.

3. Розробити практичні рекомендації з реалізації професійно-прикладної фізичної підготовки фахівців машинобудівних підприємств у ВНЗ і на виробництві.

Методи дослідження: аналіз літературних джерел і документальних матеріалів, професіографічні та хронометражні спостереження за професійною діяльністю, опитування експертів, анкетне опитування, інтервювання, вивчення передового досвіду, моделювання, педагогічний експеримент, тестування рівня здоровя, функціональної, загальнокондиційної та спеціальної фізичної підготовленості (визначення біологічного віку за В.П. Войтенко, проби Руфє, Штанге, Генчі, Ромберга, динамометрія, державні тести фізичної підготовленості, рефлексометрія, тремометрія, маніпуляційні тести, коректурні проби, лабіринтні ігри), статистичні методи обробки даних.

Теоретичні основи дослідження складають адаптовані до мети дисертаційної роботи сучасні ідеї: загальної, професійної і прогностичної педагогіки та психології (К.А. Абульханова, Б.С. Гершунський, Б.А. Душків, Ю.В. Васьков, Л.Д. Столяренко, М.М. Фіцула, С.А. Шапоринський, В.В. Ягупов та ін.), валеології (Н.М. Амосов, Н.А. Агажанян, І.І. Брехман, М.С. Корольчук), фізіології і психології праці (В.П. Зінченко, С.А. Косилов, Б.Ф. Ломов, К.К. Платонов та ін.), фізичного виховання, фізичної підготовки і спортивного тренування (А.Ц. Демінський, Т.Т. Джамгаров, С.М. Канішевський, А.С. Куц, Л.П. Матвєєв, В.Н. Платонов, Ж.К. Холодов, В.С. Кузнєцов, Б.М. Шиян), виробничої фізичної культури (В. І. Жолдак, І. В. Муравов, Л.Н. Ніфонтова, А.Г. Фурманов), професійно-прикладної фізичної підготовки (В.В. Белинович, Л.А. Вейднер-Дубровин, Б. І. Загорський, В. І. Іллініч, В.А. Кабачков, Н.М. Кобозєв, В.П. Краснов, Р.М. Макаров, С.А. Полієвський, Р.Т. Раєвський) та ін.

Наукова новина отриманих результатів полягає у тому, що вперше:

- на основі теоретичних узагальнень визначені концептуальні положення досягнення оптимальної психофізичної готовності інженерів-машинобудівників у період навчання у ВНЗ та професійної кар'єри;

- обґрунтовано структуру вимог до психофізичної підготовленості фахівців цього профілю, що визначають спрямованість та зміст їхньої багатоетапної фізичної підготовки;

- створено узагальнену прогностичну модель системи і програми професійно-прикладної фізичної підготовки фахівців машинобудівної промисловості з урахуванням усіх чинників та елементів, що визначають її структуру;

- визначені найбільш доцільні модульне дидактичне наповнення, форми реалізації та забезпечення цієї системи;

- встановлено ступінь ефективності її пролонгованого впливу на загальнокондиційну і спеціальну (професійно-прикладну) психофізіологічну і психофізичну підготовленість, професійну придатність і надійність фахівців-машинобудівників;

- обґрунтовано значення розробленої системи на етапах дипломної та післядипломної освіти.

Практичне значення дослідження міститься в тому, що його результати створюють реальні передумови для ефективного науково-методичного і технологічного забезпечення процесу підготовки до активної життєдіяльності і високопродуктивної праці великої групи фахівців промислового виробництва (кілька десятків тисяч чоловік) у період їхнього навчання у ВНЗ та професійної кар'єри.

Особистий внесок пошукувача полягає у визначенні основного напрямку досліджень, постановці його мети і задач, виборі адекватних методів, розробці моделі системи ППФП фахівців машинобудівної промисловості, програми для машинобудівних вузів і підприємств, дослідній перевірці, аналізі результатів, формулюванні висновків, практичних рекомендацій.

Апробація і впровадження результатів дослідження. Результати дослідження обговорювалися і отримали схвалення на міжнародних, республіканських і регіональних наукових і науково-практичних конференціях та симпозіумах у м. Києві, Мінську, Донецьку, Краматорську, Львові, Одесі, Ростові-на-Дону, Рівному, Сімферополі, Ужгороді, Черкасах та інших містах у період з 1987 по 2002 р. Теоретичні і методичні матеріали, розроблені автором, використовувалися при підготовці та підвищенні кваліфікації фахівців у вузах Київського, Одеського і Донецького регіонів при розробці Державної програми розвитку фізичної культури і спорту в Україні, Державних тестів і нормативів оцінки фізичної підготовленості населення України, програмно-нормативних документів з фізичного виховання в системі освіти України; впроваджені у Донбаській державній машинобудівній академії, Одеському національному політехнічному університеті, Донецькому національному технічному університеті, Донецькому національному університеті, Приазовському державному технічному університеті, Національному технічному університеті України - «КПІ», національному аграрному університеті України, Краматорському машинобудівному коледжі, Дружківському машинобудівному технікумі, на Старокраматорському машинобудівному заводі, Новокраматорському машинобудівному заводі, Краматорському заводі важкого машинобудівництва, про що свідчать акти впровадження.

Публікації. Основні положення дисертації викладено у 31 публікації (у тому числі в 15 одноосібно), серед них 1 методичний посібник, 3 брошури, 16 статей (з яких 4 у наукових спеціалізованих виданнях) і 11 тез. У роботах, які виконано у співавторстві, дисертантові належать експериментальні дані та їх аналіз.

Структура і обсяг. Дисертація включає перелік умовних скорочень і термінів, вступ, пять розділів, висновки, практичні рекомендації, список використаних джерел, 5 додатків. Загальний обсяг її складає 272 сторінки, у тому числі 34 таблиці, 5 рисунків, 391 літературне джерело, з них 42 іноземних.

Основний зміст роботи

У «Вступі» здійснюється постановка обраної наукової проблеми, викладається її зміст, стан і значення, наводиться стисла загальна характеристика актуальності теми, цінності роботи для підвищення соціально-економічної ефективності машинобудівної галузі України, вказується на зв'язок дисертації з науковими програмами і темами, називаються об'єкт, предмет, мета, задачі, методи, розкриваються теоретичні основи дослідження. Крім того, наводиться анотація нових наукових положень, обґрунтованих у роботі, характеризується практичне значення отриманих результатів, конкретний особистий внесок до них автора, вказується, на яких наукових форумах повідомлено підсумки проведеного наукового пошуку, у яких ВНЗ і підприємствах вони впроваджені, у скількох і яких виданнях опубліковані.

У першому розділі «Теоретико-методологічні основи системи професійно-прикладної фізичної підготовки фахівців машинобудівної промисловості» на основі аналізу літературних джерел і провідного педагогічного досвіду детально проаналізовано ступінь розробленості і зміст основних концептуальних положень професійно-прикладної фізичної підготовки працівників виробництва, на яких повинна базуватися сучасна технологія такої підготовки. Виявлено повноту і рівень наукового обґрунтування основних складових цієї технології стосовно представників обраної професії, наявність надійних, ефективних дослідницьких підходів і методів, що гарантують успіх наукового пошуку в означеному напрямку. Було встановлено, що наукова розробка системи ППФП фахівців МБП передбачає її моделювання на основі системного підходу і уявлення. Ця процедура, у першу чергу, включає вивчення структури психофізичних вимог до фахівців, основних способів, засобів, методів, форм, умов реалізації цих вимог з обовязковою послідовною перевіркою розробленої моделі в педагогічному експерименті.

У другому розділі «Методика дослідження» викладається конкретна технологія розробки професійно-прикладної фізичної підготовки фахівців машинобудівної промисловості.

Виходячи з мети і стану обраної проблеми, формулюються задачі дослідження, називаються і описуються методи їх вирішення. Крім того, розкриваються особливості організації роботи. Вказується, що дослідження проводилося у пять етапів, у процесі яких визначалися: напрямок, методика наукового пошуку, проводився збір інформації для обгрунтування авторської моделі педагогічної системи, що розроблюється, здійснювалися її моделювання і дослідно-експериментальна перевірка, оброблялися і систематизувалися отримані дані, формулювалися й уточнювалися теоретичні і прикладні положення.

Збір емпіричної інформації здійснювався на великих машинобудівних підприємствах міст Краматорська, Одеси, Харкова, Мелітополя.

Дослідно-експериментальна перевірка авторської роботи проводилася в Донбаській державній машинобудівній академії і Центральному інституті підвищення кваліфікації інженерних кадрів машинобудівних підприємств країни в м. Краматорську.

Дослідженнями було охоплено більше 280 студентів машинобудівних спеціальностей та 1497 інженерів машинобудівних підприємств.

У третьому розділі «Моделювання системи професійно-прикладної підготовки фахівців машинобудівної промисловості» наводяться результати розробки авторської моделі ППФП фахівців МБП. Модель розроблялася на основі технології системного аналізу і уявлення (В.Г. Горохов, Р.Т. Раєвський та ін.) шляхом узагальнення літературних даних, передового досвіду, професіографічних і педагогічних спостережень, опитування експертів, масового анкетного опитування у пяти аспектах: макроскопічного, функціонального, мікроскопічного, ієрархічного, процесуального.

Основну увагу було приділено розробці моделі ППФП у мікроскопічному плані. Для цього досліджувалися вимоги до психофізіологічної і психофізичної підготовленості інженерів-механіків, здійснювався вибір найефективніших способів, засобів, методів, форм, умов реалізації цих вимог.

Визначення вимог до психофізіологічної та психофізичної підготовленості інженерів-машинобудівників проводилося на основі вивчення особливостей їх професійної діяльності за допомогою професіографічних і хронометражних спостережень, опитування експертів (303 чол.), масового анкетного опитування (634 чол.).

Було виявлено, що професійна діяльність інженерів-машинобудівників у середньому на 56,0% залежить від особистого чинника, зокрема, на 30,8% - від психофізичної підготовленості (рис. 1).

Успіхи і надійність у роботі, професійне довголіття інженерів-машинобудівників визначають: хороший стан здоров'я, центральної нервової, серцево-судинної, дихальної систем, опорно-рухового і вестибулярного апарату, механізмів адаптації, високу розумову і фізичну працездатність і понад 60 психофізичних якостей

.

Важливе значення мають сила, швидкість, загальна витривалість, спритність, гнучкість, а також: здатність точно відчувати і дозувати невеликі за величиною силові навантаження, статична витривалість м'язів тулуба, гарна реакція (проста, вибору, на об'єкт, що рухається, спостереження); швидкі і точні рухи рук, пальців рук, гарна рухливість у їхніх суглобах, здатність швидко опановувати новими видами рухів. Інженерам машинобудівної галузі часто необхідні стійкість і витривалість до довгочасної гіпокінезії, високої і низької температури, різких її перепадів, протягів, загазованості, шуму.

Інженерні спеціальності машинобудівних підприємств вимагають постійного прояву психічних якостей: спостережливості, об'єму, розподілу, переключення, концентрації уваги; довгострокової пам'яті, оперативного мислення, розумової витривалості, емоційної стійкості; вольових якостей: цілеспрямованості, дисциплінованості, ретельності, ініціативності, самостійності, наполегливості, сміливості, рішучості, витримки, самоволодіння, стійкості (здатності витримувати в процесі виробничої діяльності великі труднощі). У інженера досліджуваного профілю повинні бути розвинені інтегральні якості: витривалість у широкому розумінні, швидкодія, урівноваженість, активність, комунікабельність, витривалість до перешкод.

Крім перерахованого високу продуктивність роботи фахівців машинобудівних підприємств забезпечують навички раціональної ходьби, виразної мови, швидкого запам'ятовування, вирішення оперативних задач, саморегуляції психічних станів, мобілізації вольового зусилля, а також знання, навички й уміння в галузі виробничої фізичної культури.

Разом з тим, у процесі опитування експертів (303 чол.) було виявлено, що значна частина інженерів-машинобудівників фізично не готова сповна до виконання своїх виробничих функцій. У 74,3% професіоналів даного профілю рівень психофізичної підготовленості не відповідає вимогам професії або відповідає тільки частково. Це є причиною 20,1% помилок у роботі.

За даними опитування 634 інженерів 30,35% фахівців МБП піддані хронічним захворюванням, котрі відбиваються на працездатності. 18,11% сильно втомлюються наприкінці робочого тижня. 68,96% не досягають високої працездатності. Такий рівень психофізичної підготовленості інженерів істотно впливає на продуктивність праці машинобудівників і приносить значний економічний збиток виробництву і, деякою мірою, стримує його прогрес.

На основі проведених досліджень встановлено, що метою ППФП інженерів-машинобудівників є забезпечити повну психофізичну готовність до їхньої професійної діяльності, задачами - реалізація окремих часткових вимог до цієї готовності або розвиток основних властивостей, якостей особистості професіонала, необхідних йому для продуктивної роботи, але тільки тих, котрі можуть формуватися в процесі спеціально спрямованої фізичної підготовки.

Обґрунтування способів (шляхів) реалізації вимог до психофізичної готовності фахівців МБП здійснювалося за допомогою опитування експертів і масового анкетного опитування. В результаті було встановлено чотири дієвих способи (шляхи) забезпечення психофізичної підготовленості до професійної діяльності фахівців МБП. Це професійний відбір, професійне навчання, реальна виробнича діяльність і різні варіанти психофізичної підготовки. Найбільш дієвим шляхом гарантованого забезпечення психофізичної підготовленості фахівців МБП на всіх етапах формування їх як професіоналів (у ВНЗ, перші 5 років роботи, у наступні роки роботи) є психофізична підготовка і, зокрема, її варіант - професійно-прикладна підготовка.

Вибір засобів, методів, форм, видів забезпечення (умов функціонування) професійно-прикладної фізичної підготовки здійснювався за допомогою вивчення передового досвіду, літературних джерел з фізичного виховання, ППФП, спортивного тренування, фізичної реабілітації, опитування експертів (203 чол.).

Дослідження показали, що основні засоби психофізичної підготовки інженерів машинобудівного профілю - фізичні вправи. Вони запозичаються з багатого арсеналу основних, підготовчих і спеціальних вправ з легкої атлетики, основної і спортивної гімнастики, плавання, спортивних ігор (баскетболу, бадмінтону, волейболу) і інших видів спорту, загальної фізичної підготовки, фізичної реабілітації і трудової діяльності. Ефективні також засоби, що імітують різні ситуації і нервово-психічні напруження, які виникають у роботі інженерів-машинобудівників. До них відносяться спеціальні смуги перешкод, доріжки, тренажери. Коефіцієнт дієвості (КД) цих засобів за оцінкою експертів за 10-бальною шкалою складає 8,75±0,97 балів.

Встановлено, що здійснення ППФП фахівців МБП припускає використання всього комплексу методів, які знайшли широке застосування у фізичній підготовці і професійному навчанні. Особливе значення приділяється імітаційно-діяльнісному тестовому методу (КД у вузі - 6,87±1,96, у перші 5 років роботи - 7,62±1,65) і методу індивідуально-діяльнісного програмування (КД у вузі - 5,87±1,9, у перші 5 років роботи - 6,62±1,58, у наступні роки - 8,0±1,39).

На основі аналізу передового досвіду й опитування експертів визначено, що реалізація ППФП може в принципі результативно здійснюватися в рамках загальноприйнятих у вузівському фізичному вихованні і виробничій фізичній культурі організаційних форм. Разом з тим, найбільш ефективними є спеціальні заняття з педагогом. Їх вважають прийнятними у вузі 94,34% з 212 експертів, на виробництві у перші 5 років роботи - 89,62%, у наступні роки - 60,32%. В період виробничої діяльності великого значення набуває самостійне виконання фізичних вправ з професійною спрямованістю, у тому числі на базі різних діяльнісних компонентів особистої фізичної культури.

За отриманими даними, для функціонування ППФП велике значення мають кадрове, медичне, науково-методичне, інформаційне, матеріально-технічне і фінансове забезпечення. Структура цих видів забезпечення докладно представлена в дисертації.

У макроскопічному плані система ППФП фахівців МБП представлена як частина, підсистема системи формування професіонала, що забезпечує розвиток і максимальний прояв властивостей і якостей особистості, які мають істотне значення для виробничої діяльності машинобудівників. Тому вона тісно повязана із загальним процесом професійного навчання й удосконалення.

Встановлено, що система ППФП фахівців МБП повинна мати досить чітку ієрархічну структуру. У зв'язку з цим виділяється декілька її рівнів: для усіх фахівців галузі, підприємства, спеціальності і т. ін. Граничною одиницею є індивідуальна підготовка окремого інженера-машинобудівника.

В процесуальному плані ППФП розділяється на ряд етапів відповідно до концепції формування професіонала (К.М. Гуревич, В.Д. Шандриков та ін.): підготовка фахівця у вузі, у перші 5 років роботи, у наступні роки роботи. Кожним з цих етапів вирішуються свої задачі, використовуються специфічні засоби, методи і форми реалізації та види забезпечення.

У четвертому розділі «Перевірка ефективності авторської моделі професійно-прикладної фізичної підготовки фахівців машинобудівної промисловості» наводяться результати дослідження ефективності розробленої ППФП на етапах вузівської і післявузівської освіти.

У процесі цих досліджень виявлялися рівень і темп зміни показників загальнокондиційної і спеціальної професійно обумовленої психофізіологічної і психофізичної підготовленості (21 - у студентів і 24 - у працюючих інженерів), стану здоров'я, біологічного віку і темпу старіння, успішності з теоретичних дисциплін і практики (у студентів), професійної придатності, працездатності, відповідності фізичної і психологічної підготовленості вимогам професії, захворюваності, відношення до свого фізичного вдосконалення в період професійної діяльності (у всіх випускників експериментальних груп, що пройшли курс ППФП).

Дослідження ефективності ППФП на етапі вузівської освіти здійснювалося в межах рівнобіжного природного педагогічного експерименту, в якому взяло участь 280 студентів машинобудівних спеціальностей. З цього числа було утворено дві дослідні групи (чоловіків і жінок) і дві контрольні (чоловіків і жінок) по 70 чоловік у кожній.

Заняття у дослідних групах велися відповідно до розробленої авторської моделі фізичного виховання студентів з урахуванням ППФП, у контрольних - за загальноприйнятою методикою базового фізичного виховання.

У процесі досліджень встановлено, що при фактичній рівності усіх вихідних даних (р>0,05) за 4 роки педагогічного експерименту у всіх групах відбулося поліпшення більшості показників, що характеризують рівень загальнокондиційної і спеціальної професійно-прикладної психофізіологічної і психофізичної підготовленості. Про це свідчать динаміка зміни результатів вимірювання артеріального тиску, кардіографії, проб Руф'є, Штанге, Ромберга, станової та кистьової динамометрії. Це ж показують і дані випробувань з бігу на 100, 2000, 3000 м, у підтягуванні, згинанні і розгинанні рук в упорі, стрибках у довжину з місця, у нахилах уперед (тест на гнучкість), досліджень простої рухової реакції на світло, звук, тремометрії, результатів коректурної проби, лабіринтної гри «3» (табл. 1). Однак темп зміни показників і абсолютний їхній рівень наприкінці експерименту в групах не однаковий. У дослідних він істотно вище, ніж у контрольних (р<0,05).

Сумарно поліпшення всіх показників, що досліджувалися, склало в дослідній групі студентів - чоловіків 13,6% (t=3,3, p=0,001); жінок - 14,2% (t=3,4, p=0,0007); контрольній групі чоловіків - 5,0% (t=1,0, p>0,05); жінок - 6,6% (t=2,2, p=0,005).

За умови рівності вихідних показників наприкінці експерименту значно більше студентів дослідних груп успішно виконали Державні тести і нормативи фізичної підготовленості на оцінку «задовільно» і вище. У дослідних групах це зробили 95,7 чоловіків і 92,9% жінок. У контрольних групах тільки, відповідно, 87,1 і 81,4%. Різниця в обох випадках істотна (t_ч=2,2, p_ч0,05; t_ж=2,1, p_ж0,05).

При вивченні (за допомогою комп'ютерної діагностики) впливу ППФП на показники стану здоров'я встановлено, що ці показники у студентів дослідних і контрольних груп, чоловіків і жінок, на початку експерименту знаходяться на рівні середньостатистичних для студентів і істотно не розрізняються, наприкінці - у студентів дослідних груп біологічний вік знизився у чоловіків на 4,98, у жінок - на 3,15 роки, відсоток студентів, що мають уповільнений темп старіння, збільшився у чоловіків з 12,85 до 78,57 (на 65,72), у жінок - з 21,43 до 71,43 (на 50,00), а відсоток тих, хто має гарний і дуже гарний стан здоров'я, - у чоловіків з 11,43 до 81,43 (на 70,00), у жінок - з 20,00 до 71,71 (на 51,71%) (t>2,5, p<0,05).

У контрольних групах поліпшення цих показників менше виражене (р>0,05).

У процесі досліджень виявлено, що вихідні рівні теоретичних знань у студентів дослідних і контрольних груп істотно не відрізнялися (р>0,05). Наприкінці експерименту студенти дослідних груп мали вищі оцінки з теоретичних дисциплін: середній бал у дослідних групах (за п'ятибальною шкалою) піднявся до 4,21, у контрольних він залишився, в принципі, на попередньому рівні (3,81).

При дослідженні успішності студентів дослідних і контрольних груп з виробничої практики, що проходила на четвертому курсі, встановлено, що середня оцінка за виробничу практику у перших виявилася вище, ніж у других. У дослідних групах вона склала 4,87 бали, в контрольних - 4,57. При цьому в дослідних групах спостерігався більш низький коефіцієнт варіації оцінок (відповідно 5,39 і 10,83%).

Вивчення пролонгованого впливу ППФП через рік після закінчення ВНЗ показало (рис. 2), що з числа студентів дослідних груп прийняті на машинобудівні заводи 90,0%, фізична і психічна підготовленість цілком відповідає вимогам професії у 86,7%, мають високу працездатність 82,2%, хворіли протягом року 40,0%, продовжили активні заняття фізичною культурою і спортом 71,1%.

З випуску контрольних груп влаштувалися на роботу за фахом 70,0%, фізична і психічна готовність цілком відповідає вимогам професії у 67,6%, мають високу працездатність 62,2%, хворіли 83,3%, продовжили тренуватися тільки 45,9%. Різниця всіх показників дієздатності у випускників, що займалися і не займалися ППФП у студентські роки, істотна (t>2,3, p<0,05).

Дослідження ефективності ППФП на етапі післявузівської освіти здійснювалося в процесі 6-місячного послідовного педагогічного експерименту, у якому взяли участь інженери-технологи, конструктори (чоловіки і жінки) і програмісти, всього 203 чоловіка, що займалися за авторською програмою ППФП для працюючих фахівців машинобудівної промисловості, і наступних педагогічних спостережень за його учасниками через 3 роки.

У процесі експерименту встановлено, що в усіх його учасників відбулося помітне поліпшення практично всіх показників, які використовувалися для характеристики рівня функціонування найважливіших органів і систем організму і розвитку основних базових і спеціальних фізичних і психічних якостей, які мають істотне значення в життєдіяльності і професійній роботі. У дослідних групах технологів і конструкторів-чоловіків поліпшення показників, що досліджувалися, відбулося за період експерименту в середньому на 16,7% (t=3,7, p<0,001), у групах технологів і конструкторів-жінок - на 32,6% (t=4,6, p<0,001), у групах програмістів-жінок - на 23,3% (t=4,5, p<0,001).

Пролонгований вплив ППФП на учасників експерименту вивчався протягом 3 років. Встановлено, що з кількості інженерів МБП, які пройшли у вузі та на виробництві курс ППФП, за ці роки зробили кар'єру за фахом 90,2%. Фізична і психічна підготовленість цілком відповідає вимогам професії у 79,4%, мають високу працездатність 73,5%, хворіли протягом періоду, що досліджувався, 32,4%, займаються регулярно своєю фізичною підготовкою в різних формах 53,9% учасників експерименту.

Вибіркове обстеження приблизно такої ж кількості інженерів МБП, того ж віку і стажу роботи, що не проходили курс спеціальної фізичної підготовки, показало, що всі показники, які вивчалися, у них значно гірші (p<0,05). З них зробили кар'єру 65,2%. Фізична і психічна підготовленість цілком відповідає вимогам професії тільки у 40,9%, мають високу працездатність 33,9%, хворіли протягом періоду, що досліджувався, 71,3%, займаються регулярно фізичною підготовкою тільки 13,9%.

У процесі педагогічних експериментів зясовані також додаткові умови ефективної реалізації ППФП фахівців МБП. Ними є: моніторинг оцінки і самооцінки стану здоровя, професійно орієнтованої теоретичної, методичної, загальнокондиційної і спеціальної психофізіологічної та психофізичної підготовленості, діяльнісне набуття досвіду професійно-прикладної психофізичної підготовки в роки навчання у ВНЗ, організація взаємодії з фізичним вихованням у цілому і загальною системою формування професіонала.

У пятому розділі «Аналіз і узагальнення отриманих результатів» дається оцінка повноти рішення завдань, що були поставлені, достовірності отриманих результатів, їх новина і порівняння з аналогічними результатами вітчизняних і зарубіжних праць, обгрунтування потреби додаткових досліджень. Аналіз показав, що отримані в процесі дослідження дані про дієву структуру, оздоровчу, загальнокондиційну, прикладну ефективність ППФП на етапах дипломного та післядипломного формування інженерів МБП укладаються у межі прогресивних моделей вищої професійної освіти (К.А. Абульханова, Є.Г. Баранов, Є.Н. Богданов та ін., 2002) і підтверджуються даними цілого ряду авторів (В.І.Іллініч, 1983, 1999; М.С. Ковінько, 2002; В.П. Краснов, 2000; В.О. Липчанський, 1992; Р.Н. Макаров, 1990; Л.М.Ніфонтова, 1994; Ю.В. Полухін, 1982; Р.Т. Раєвський, 1985; Н.І. Фалькова, 2002; Г.О. Ямалетдінова, 1991 та ін.). При цьому вони не суперечать сучасній концепції життєзабезпечення, національній доктрині розвитку освіти, основним положенням загальної і професійної педагогіки, теорії, методиці та практиці валеології, фізичної культури, фізичного виховання, спорту, професійно-прикладної фізичної підготовки, повністю узгоджуються з ними, доповнюючи і конкретизуючи їх.

Висновки