Спортивний рух української діаспори
Утворення та функціонування українських спортивних осередків у США, Австралії та інших державах. Діяльність Української Спортової Централі Америки і Канади. Роль української діаспори у становленні НОК України. Видатні діячі спортивного руху діаспори.
| Рубрика | Спорт и туризм |
| Вид | лекция |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 02.01.2015 |
| Размер файла | 42,1 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Спортивний рух української діаспори
1. Утворення та функціонування українських спортивних осередків у США, Канаді, Австралії та інших державах
Спортивний рух в українській діаспорі США, Канади, Австралії та інших європейських країнах є цікавим феноменом світового спорту й має давні і унікальні традиції. український діаспора спортивний
Головною метою функціонування організованих спортивних структур західної діаспори є виховання української молоді в національному дусі, її єднання та спілкування в українському середовищі.
У розвитку українського спорту за межами українських земель варто виділити такі періоди :
спортивно-гімнастичний рух в таборах військовополонених у часи першої cвітової війни (19І6-1923 рр.);
український еміграційний спорт на територіях Німеччини та Австрії в перші повоєнні роки (1945-1948 рр.);
організований спортивний рух в середовищі української західної діаспори (1955-2000 рр.).
Еміграційний спортивний рух 20-30-х рр. ХХ ст.
Вперше український еміграційний спортивний рух, як помітне явище, виникає під час першої світової війни. Цьому сприяли: хвиля піднесення українського спортивного руху на західноукраїнських землях напередодні війни 1914 року та численна військова депортація полонених українців з російської Армії, а згодом з Армій Української Народної Республіки (УНР) та Української Галицької Армії (УГА). Екстремальні умови побуту військовополонених вимагали згуртування задля виживання та самоутвердження. В табірних умовах молоді бійці прагнули до національної окремішності. Вони знаходили таку можливість у спортивних вправах. Спорт у цьому випадку був не тільки фактором тілесного вдосконалення, збереження здоров'я, але й символом єднання українців, внутрішнього самоутвердження, почуття повновартості.
За даними В.Проходи в 1914-1918 рр. близько 500 тис. українців з російського війська потрапили до німецького й австро-угорського полону. Заходами Союзу Визволення України кілька десятків тисяч вояків-українців було зігнано до українських таборів. У Німеччині таких було три : у Раштаті, Зальцведелі і Вецлярі; в Австрії один : у Фрацштадті.
Саме ці табори військовополонених стали своєрідними пунктами підготовки національно-свідомої молоді, внаслідок розгорнутої широкої культурно-освітньої роботи. Серед культурно-просвітницьких осередків належне місце в цих таборах посідали і руханково-спортивні товариства, перше таке товариство під назвою "Січ" ім. Гетьмана П.Дорошенка було утворено в липні 1916 року в таборі Фрацштадта. Одним із завдань цього товариства була підготовка інструкторів-січовиків для організації руханкових товариств після очікуваного повернення в Україну. Подібні завдання стояли і перед руханково-спортивними гуртками в таборах на території Німеччини.
Як зазначають дослідники української еміграції, таборові "Січі" були досить чисельні. Наприклад, "Січ" у Фрацштадті налічувала в лютому 1918 р. 960 членів.
Після укладення Брестського миру з полонених українців у лютому-березні 1918 року розпочалося формування Сірої та Синіх Дивізій. Товариства "Січі" стали першими куренями, що розгорнулись у полки й дивізії. Тобто знову, як і при формуванні Українського Січового Стрілецтва, вихованці руханкових товариств були основою для формування українських військових частин.
І хоча визвольна боротьба 1917-1919 рр. не увінчалась перемогою, спортивно-руханкове життя продовжувалось за межами України.
У травні 1919 року підрозділи Українського війська, змушені були перейти через Карпати на територію Чехословаччини. На батьківщині Мирослава Тирша український еміграційний спортивний рух набув ще виразнішого характеру.
В чеській еміграції опинились десятки тисяч молоді, переважно бійців обох Українських Армій. Перший спортивний гурток виник у таборах інтернованих на території Чехословацької Республіки у Німецькім Ябліннім.
У Німецькім Ябліннім, де в червні 1919 р. опинилась п'ятитисячна Бригада Української Галицької Армії, ситуація складалась вкрай несприятлива. Ширились тиф та інші хвороби, не було жодних перспектив на майбутнє, будь-який зв'язок з Україною був відсутній, настрій бійців був пригнічений. Ймовірно, що стабілізацію в табірне життя вніс приїзд проф. І.Боберського, визнаного перед війною авторитета в галузі руханки і спорту, а на той час офіційного представника Секретаріату ЗУНР. Бригаду було реформовано, знято карантин. Щоденно почала проводитися ранкова гімнастика та біг. Був гурток “Україна”, який включав секції з футболу та легкої атлетики.
У березні 1920 р. в Німецькім Ябліннім виникає відділ Січе-Соколів на зразок колишніх галицьких "Січей" та "Соколів".
Протягом 1920-1921 рр. у таборі було проведено ряд змагань, які засвідчили про неабиякий рівень спортивних досягнень, зокрема, в легкій атлетиці.
Крім легкої атлетики, спортивний гурток, який набув чималого авторитету, організував тренування та змагання з волейболу, тенісу, боксу, велоспорту, плавання.
У жовтні 1921 р. табір в Німецькім Ябліннім припинив своє існування. Однак, ті хто від'їздили з нього, організовували спортивні гуртки на місцях свого тимчасового проживання: в Пардубіцях, в Ліпніку-Влкаві на Мораві, в Градці Кральовому.
Від квітня 1921 р. частина українських вояків знаходилась в чеському таборі у Йозефові. Частково до Йозефова прибули українські вояки з Ліберця. В червні 1920 року в Ліберцях перебувало близько 900 українців-галичан, що повертались з італійського полону, а також близько 500 бійців з групи генерала Кравса і з Херсонської дивізії. Руханкове життя в цьому таборі не було таким активним, як у Німецькім Ябліннім. Однак, і тут було багато ентузіастів спорту, які у вересні 1920 року утворили серед стрільців спортивний осередок.
В таборі Йозефова умови були надзвичайно складними. Проте, спортивне життя і у цьому таборі продовжувалось. Один із бараків було обладнано під рухівню. Першими розпочали свої заняття футболісти. Створилася легкоатлетична секція, члени якої займалися бігом на довгі дистанції та метаннями.
Від осені 1921 року багато молодих стрільців покидали табір - їхали на навчання до Праги й Брно. Проте нечисленні спортивні гуртки існували в українських таборах ще до 1923 року.
Однак, крім Німеччини, Австрії чи Чехословаччини український еміграційний спорт розвивався і на польській території. Від 25 до 30 тис. полонених бійців нараховувалось на початку 20-х років у декількох таборах Польщі. У складних умовах почав діяти спортивний гурток в Тухолі. В 1921 р. в таборі в Стрілкові було відкрито «спортивну гімназію», яка охоплювала близько 400 таборян. Навчання в цій гімназії відбувалося «кожний день до 10 години вечора, освоюючи такі види спорту як легка атлетика, важка атлетика, машинна гімнастика, вільні рухи, французька та американська боротьба, бокс, джіу-джітсу, фехтування, різноманітні ігри».
У стрілківському таборі спортивний рух набув чи не найбільшої популярності. Відбувалися змагання таборян з іншими командами з волейболу, футболу, легкої атлетики, тенісу, боротьби.
Наприкінці літа 1922 року інтернованих табору Стрілків було переведено до інших польських таборів - Каліш і Щипйорно. У цих таборах захоплення спортом було не меншим. Спочатку ініціативною групою було зорганізовано "Старшинський Спортовий Гурток 2-ої стр. Волинської дивізії". Було утворено футбольну команду, товариство "Сокіл", "Гімнастично-фехтувальну Школу 3-ої Залізної дивізії" та інші спортивні гуртки. Підкреслимо, що спортивний рух в таборі був достатньо впорядкованим.
Популярністю користувались таборові першості з волейболу, боротьби, футболу. Волейбольна команда табору Каліша з успіхом виїжджала на змагання до м.Лодзя, а футболісти зустрічалися з багатьма польськими командами. Керівники "Спортового Гуртка" подбали про окреме приміщення для занять, закупили для спортсменів прилади, гімнастичний одяг. Проводились також масові прогулянки та влаштовувалися спортивні свята-олімпіади.
Особливого зацікавлення викликає факт існування у польських таборах унікального у своєму роді видання - журналу "Спортсмен" українською мовою.
Важкий період перебування українських військовиків в таборах для інтернованих закінчився влітку 1923 року. Але саме у цих таборах на території Німеччини, Австрії, Чехословаччини та Польщі розпочалась перша сторінка історії українського спорту за межами українських земель.
Оцінюючи значення і роль цих перших спортивно-руханкових осередків на чужині, підкреслимо ключові моменти :
1)спортивно-руханкові осередки сприяли зміцненню морального стану українського депортованого вояцтва, підтримували рівень його військово-фізичної підготовки;
2)спортивно-руханкові осередки були важливим чинником культурно-просвітницької роботи серед колишніх бійців, одним із факторів українізації військовиків;
3)організована діяльність спортивних осередків уможливлювала підготовку інструкторів-організаторів гімнастичних товариств та сприяла виявленню талановитих спортсменів в окремих видах спорту;
4)спортивний рух в таборах для інтернованих у роки І Світової війни сприяв зародженню та розвиткові за межами Батьківщини українського студентського, робітничого спорту, тобто був підґрунтям усього українського еміграційного спорту.
Однією із багатих на події сторінок в історії українського спортивного руху на чужині стало міжвоєнне двадцятиліття. Державницькі устремління українців частково перемістилися за межі українських земель. Український рух на різних землях не був єдиним, оскільки розвивався під впливом Москви, Польщі, Румунії, Угорщини та Чехословаччини. Водночас за межами українських земель лідери еміграційного спорту 20-30-х років мали змогу не тільки об'єднуватись і плекати національні традиції, але й набувати передовий європейський досвід у справі фізичного виховання та спорту.
Саме на початку 20-х років засновуються перші українські спортивні осередки у Сполучених Штатах Америки та в інших заокеанських країнах, однак центром українського еміграційного спортивного життя того часу стала Чехословаччина.
В українському еміграційному спорті 20-30-х років чітко вирізнилося кілька напрямів: студентський спортивний рух, сокільський рух та молодіжний рух, пов'язаний із організаціями «Січ», «Пласт».
При допомозі братнього чехословацького народу засновуються в Чехословаччині українські високі школи, до яких зголошуються сотнями недавні вояки, що вже зазнали досить злиденного таборового життя. Центрами українського студентського руху стають Прага та Подєбради. В цих й інших чеських містах було відкрито для української молоді насамперед: Український Вільний Університет, переведений у жовтні 1921 року із Відня до Праги; Українську Господарську Академію (УГА) в Подєбрадах (1922 р.) та Український високий педагогічний інститут ім. Драгоманова у Празі (1925 р.). Саме у цих навчальних закладах утворюються перші українські спортивні товариства, в їх стінах отримали вищу освіту майбутні лідери українського спорту Галичини 30-х років зокрема.
В 1921 році празькі студенти-українці заснували «Український Студентський Спортовий Кружок(УССК)». У цьому гуртку крім занять легкою атлетикою, плаванням, футболом та тенісом, проводились теоретичні заняття, організовувались змагання з чеськими командами. Крім УССК існувало ще одне студентське спортивне об'єднання, яке виникло влітку 1923 року силами наддніпрянських студентів Праги - «Українське Спортове Брацтво «ТУР». Це братство мало у своїй структурі 6 відділів, серед яких: відділ «чистого спорту» із секціями важкої атлетики, легкої атлетики, фехтування та «вільних рухів»; відділ спортових ігор із секціями футболу, хокею, ситківки, крокету і «скраглів»; відділ культурно-просвітній ; відділ туристичний із секціями верхової їзди, велосипедного спорту, стрільби, лижного спорту та мисливства; шаховий відділ та відділ скаутінгу.
Поступово спортивні товариства українських студентів виникають і у інших містах Чехії: Подєбрадах, Пршібрамі, Брно, Йозефові, а також і за межами Чехії: у Відні, Берліні, Данцігу. Цьому сприяли керівники організацій українського студентства.
У 1923 році виникає «Український Спортовий Клуб» у Подєбрадах, який згодом отримав назву «Дніпро». Серед його членів було близько 100 студентів, які займалися в секціях футболу, волейболу, легкої атлетики, плавання і фехтування. При цьому клубі існувала також і сокільська секція, яка невдовзі відокремилась у самостійну організацію.
Утворення декількох українських спортивних клубів викликало потребу в координації їх діяльності. Спочатку в січні 1923 року при Союзі Українського Студентства була сформована "спортова референтура", а вже у 1924 році почав свою діяльність Союз українських спортових товариств Праги, Подєбрад, Брно, Пршібраму і Йозефова. Тобто було створено логічну структуру українського еміграційного спорту: клуби на місцях та орган їх управління. Це дозволило значно ефективніше проводити спортивну роботу. В травні 1924 року в Празі відбулися Українські Спортові Ігрища за участю членів студентських товариств Праги, Подєбрад, Пршібрама та Йозефова.
Серед українських студентів-спортсменів, за даними дослідників українського еміграційного руху цього періоду, був навіть учасник Олімпійських ігор. У Парижі на Олімпіаді в 1924 р. з українських студентів брав участь Фовицький. Ймовірно, що А.Фовицький, який виділявся своїми неабиякими спортивними здібностями ще у військовому таборі Німецького Яблінного, виступав у складі чеської збірної.
Важливий захід відбувся в середині жовтня 1925 р. Союз українських спортових товариств зорганізував і провів у Подєбрадах Українську Спортову Олімпіаду, на яку з'їхалося близько 300 українських студентів.
У подальші роки активність студентського спортивного руху значно знижується. Останнім великим успіхом українського «високошкільного спорту» було здобуття в 1937 р. першості Праги серед вищих навчальних закладів з футболу.
Існували також окремі робітничі спортивні гуртки, їх організовували колишні українські інтерновані бійці, які виїздили з таборів на працю до різних міст Чехії. Зокрема, діяльними були спортовий гурток "Україна" у Липніку на Мораві, спортивні секції у Пардубіцях та Градці Кральовому.
Однак із середини 20-х років роль лідера еміграційного спортивного руху переймають на себе сокільські осередки. У березні 1925 року осідок Союзу українських спортових товариств переміщено із Праги до Подєбрад, де цей керівний орган перебирає на себе функції координації діяльності українських товариств "Сокіл". Таку переміну акцентів не можна вважати випадковою, як і не слід сприймати її як причину занепаду українського студентського спорту. Варто мати на увазі, що спортивно-руханкове життя українських емігрантів відбувалося, в основному, на чеській землі, на батьківщині Мирослава Тирша, серед добре зорганізованої, масової й історично важливої для чехів, сокільської праці.
Із середини 20-х років український сокільський рух ставав також помітним явищем у житті української еміграції інших країн Європи - Франції, Югославії та серед українських поселенців Аргентини й Бразилії.
Напередодні VIII Всесокільського Здвигу на розширеному засіданні Ради «Українського Сокола» в Подєбрадах представники сокільських товариств вирішили утворити Центральний Український Сокільський Комітет, який діяв з 18 квітня 1926 року до 27 жовтня 1929 року. Зі створенням Комітету сокільська праця активізується, налагоджується стале листування з Львівським "Соколом-Батьком" (заснований в 1894 р.) як з головною організацією українського сокільства.
Поступово український сокільський рух набуває нових форм, організовуються нові сокільські осередки не тільки в Чехії, але і в інших країнах, де розселялися українські емігранти. Кропітка сокільська праця спричинилась до того, що ініціативний з'їзд представників різних українських сокільських товариств проголосив про створення в 1932 році Союзу Українського Сокільства за кордоном (СУС за К). В своїй діяльності ця організація опиралась на діяльність українських сокільських товариств Подєбрад, Праги, Пардубиць, Ржевниць, Берну, Ліберця та інших міст. Вся робота проводилась у 4 комісіях: руханковій, культурно-освітній, господарській, впорядковій. СУСзаК діяв виключно на громадських засадах. Щороку скликалися з'їзди СУСзаК. Унікальним можна вважати факт видання в Празі щомісячного часопису «Український Сокіл» - органу СУСзаК. Цей часопис, який друкувався протягом чотирьох років, починаючи від 1934 року, став важливою подією в історії української спортивної періодики.
Активна праця СУСзаК сприяла поширенню ідеї «Українського Сокола» в інших державах, де розселилися українці, найбільш помітною й впливовою була діяльність сокільських осередків в Аргентині. В квітні 1931 року було утворено «Український Сокіл» в Буеносі-Айресі, який взагалі став осередком усього українського національно-культурного й громадського життя аргентинських українців. Згодом відкрилися філії «Українського Сокола» в Кордобі. Ля Фальді, Ляс Тунасі. Унікальне, що в 1934 році в Буенос-Айресі вийшло декілька чисел ілюстрованого журналу українського товариства "Сокіл" в Південній Америці «Український Сокіл».
В середині 30-х років були зроблені спроби організації товариств «Український Сокіл» в Парижі та на Далекому Сході в Шанхаї.
Аналізуючи розвиток спортивно-гімнастичного руху серед української еміграції першої половини XX ст., не можна оминути такі українські структури, як «Січ» і «Пласт» та діяльність їх керівних органів: «Українського Січового Союзу», заснованого в 1927 році в Празі та «Союзу Українських Пластунів-емігрантів» (Прага).
Ці молодіжні українські інституції, разом з іншими спортивно-гімнастичними товариствами, хоч у складних, але вільних для розвитку умовах еміграції були потужним фактором виховання української молоді на чужині та важливим чинником в українському міжнародному житті. Діяльність українських спортивних, сокільських, січових та пластових товариств українських емігрантів сформувала засади подальшого розвитку українського спорту в умовах діаспори ряду західних держав другої половини XX століття.
Діяльність спортивних товариств в Німеччині та Австрії після закінчення другої світової війни
Після закінчення другої світової війни Західна Німеччина була поділена на окупаційні зони: американську, англійську і французьку. Саме в цих зонах опинилась одна з найчисельніших - українська еміграція. Умовно її можна розділити на три групи:
Українська інтелігенція, що з політичних мотивів залишила Радянську Україну та інші країни, що їх зайняли після війни більшовики. Вона була німим протестом проти національного та соціального поневолення, в якому опинилися українські землі. В її склад входило майже 300 лікарів, 350 юристів, 1000 вчителів, 400 інженерів, близько 200 вчених;
Так звані «остарбайтери» - ті, кого насильно вивезли на примусові роботи до Німеччини, але не хотіли повертатися під більшовицьке іго;
Колишні в'язні концтаборів, біля 10 тисяч бійців Української Повстанської Армії, та інших військових формувань.
Разом усі ці групи склали число - 2,2 мільйони чоловік. Саме стільки українців перебувало в той час у Німеччині. Не зважаючи на шалену агітацію повернутись додому і насильну репатріацію, вони рішуче відмовились повертатися і залишились у Німеччині під назвою «переміщені особи», з мрією про виїзд до США, Канади, Австралії чи країн Латинської Америки.
В таких невідрадних моральних обставинах, з невеселими перспективами на майбутнє, серед зростаючої загрози деморалізації молоді, прихильники фізичної культури почали організувати роботу. В Ашафенбурзі, в Корнберзі, Карльсфельді, Ганновері, Гайденав, Фюссені, Авгсбурзі, Байройті та інших більших або менших скупченнях української еміграції, на площах таборів, між блоками, на вільних шматочках землі, виростали спортивні майданчики.
В кожному таборі перебувало декілька завзятих спортсменів передвоєнних часів, які організовували спортивні товариства «Дніпри», «Січі», «Леви», «Калини», «Проломи», «Хортиці», «Буйтури» та організовували перші спортивні змагання, які згодом проводилися також і з командами німців, поляків, балтійців та ін.
Спортивні ентузіасти організувались в рамках спортивних товариств, їх діяльність поширилась з футболу та волейболу на баскетбол, легку атлетику, бокс, настільний теніс і руханку. Власними силами, без достатньої допомоги окупаційної влади, український еміграційний спорт зростав, розвивався і вдосконалювався. Серйозна організація української фізичної культури в Німеччині почалася в українському таборі в Мюнхен-Карльсфельд, де організувалося українське руханково-спортивне товариство «Лев». Згодом постали такі ж товариства і клуби в Авгсбурзі, Ноймаркті, Швайнфурті, Ашафенбурзі і т.д. Деякі з тих товариств за короткий час добре розгорнули свою діяльність і організували в різних видах спорту сильні команди.
Із збільшенням кількості товариств («Чорногора» - Авгсбурґ, «Дніпро» - Байройт, «Юнак» - Авгсбург, «УССК» - Мюнхен, «Дніпро» - Бамберг, «КЛК» - Мюнхен, «Лев» - Карльсфельд і «Сокіл» - Бад-Верісгофен та «Чайка» - Карльсфельд та ін.), із урізноманітненням спортивної діяльності, виникла потреба координуючого центру.
25 листопада 1945 р. в Мюнхені-Карльсфельді було створено Раду Фізичної Культури.
Документація спортивної діяльності РФК висвітлює активність українців в таких видах спорту: футбол, легка атлетика, плавання, спортивні гри (волейбол, баскетбол), туризм, шахи, лижний спорт, настільний теніс, теніс, бокс, важка атлетика. Товариств разом зареєстровано:
в американській зоні: 39 товариств - 2873 членів (1424 чол. і 449 жін.);
в англійській зоні: 12 товариств - 829 членів (688чол. і 141 жінок);
У французькій зоні фізкультурний рух робив перші кроки.
РФК почала нав'язувати ділові зв'язки із спортивними організаціями інших народів та організовувати змагання репрезентаційних дружин тільки у 1947 році. В цьому плані виявилося, що дуже мало національностей мали організовану спортивну діяльність, щоб організувати репрезентаційні змагання. Важкими зусиллями пощастило організувати кілька змагань з настільного тенісу, волейболу, шахів, баскетболу проти німецьких і балтійських, команд, які досить часто мали випадковий характер.
Великим досягненням РФК щодо виховання кваліфікованих вчителів фізичної культури було заснування Річних Курси Педагогів Фізичної Культури в Міттенвальді.
РФК проводила змагання за “Клубову вправність”. За програмою цих змагань очки нараховуються за кожну роботу товариства, як спортивну, так і організаційну і культурно-освітню - це є свого роду рахунковий підсумок вкладеної енергії.
Олімпіада «Ді-Пі» - як політичний прояв боротьби за незалежність України
Навесні 1948 року в складі Міжнародного Комітету Політичних Втікачів (ІНКОПФ) була створена спортивна секція. На одному з засідань член комісії магістр Я.Рак висунув пропозицію влаштувати в цей рік, рік проведення ХІV Олімпійських ігор в Лондоні спортивні ігри тих народів, що в зв'язку з воєнними обставинами опинилися на вигнанні у Німеччині. Провести їх, не як конкурентний захід для найбільшого спортивного форуму планети, яким є Олімпіада, а як доказ взаєморозуміння цієї ідеї у всіх тих, хто в післявоєнних умовах не міг стати в Лондоні поруч інших державних народів.
Ігри отримали назву «Олімпіада ДП» (Дісплейст Персонс- переміщені особи). Це була надзвичайна подія для самоутвердження українського спорту за кордоном. Ці змагання відбулись під патронатом Ради Фізичної Культури спільно з Спортивною Секцією ІНКОПФ. У ній взяли участь: українці, латвійці, естонці, литовці, поляки, словаки, чехи, югослави і угорці. Вони змагались у волейболі, футболі, боксі, легкій атлетиці і баскетболі. Залежно від виду спорту змагання проходили у містах - Міттенвальд, Авгзбург, Нюрнберг, Вюрцбург, Ляндсгут, Регензбург і Мюнхен. Хоча українська делегація мала чималі фінансові труднощі, все ж ці проблеми були вирішені і наша команда взяла участь у іграх. Слід відмітити, що серед усіх учасників лише українські атлети не мали досвіду міжнародних змагань, тому «Олімпіада ДП» для них стала першою спробою помірятися силами з спортсменами Європи. І українська команда склала цей іспит досить успішно. Українці посіли І місце у волейболі та футболі, ІV - у баскетболі, легкоатлети здобули шість нагород (1 золоту - естафета 4х100 м (чол.); 3 срібні - біг 100 м (жін.), естафета 4х60 м (жін.), стрибки у висоту(жін.); 2 бронзові - біг 60 м (жін.), біг 100 м (жін.)), боксери завоювали три золоті нагороди.
Українській делегації ці ігри дали неоціненний спортивний досвід і можливість контактувати з іншими поневоленими народами; ці змагання звернули увагу на український спорт зарубіжної преси, радіо, тощо, дали нам спортивні успіхи, а головне-дали іншим народам правдиву про нас інформацію і навчили їх поважати нас як на спортивних майданчиках так і за столом міжнародних нарад.
Становлення та розвиток спортивного руху українців США та Канади
Разом з масовою, після ІІ-ї Світової війни, еміграцією українців з європейських таборів переселенців (Німеччина, Австрія, Італія, Англія) до різних країн світу, зокрема США, Канади, Австралії, емігрував і український спорт. Його привезли справжні українські спортсмени, які виявляли бажання продовжувати діяльність Українського Спортового Союзу (УСС), що функціонував з 1925 р. на українських землях і Ради Фізичної Культури, яка діяла під час тимчасової еміграції на теренах Західної Німеччини. Саме тому в США і Канаді, в країнах поселення найчисельнішої української діаспори, в 1947-1950 рр. створилася велика кількість українських спортивних клубів, товариств, осередків: Український Спортивний Клуб (УСК) в Нью-Йорку, УАСТ «Львів» в Клівленді, УСО «Тризуб» у Філадельфії, «Січ» в Елизабеті, «Леви» в Чикаго, «Черник» у Детройті і т.д. Усі вони змагаючись на спортивних майданчиках здобували не тільки місця, очки, бали, але й разом з тим виконували важливу національно-виховну роботу згуртовуючи новоприбулих та їх сім'ї, а також формуючи здорових тілом і духом національно свідомих українців.
Пожвавлене спортивне життя вимагало організування керівного чинника, який би керував діяльністю поодиноких українських спортивних клубів, товариств, осередків. Так з ініціативи клубів та організацій молоді Пласт і СУМ у 1953 році на Сході США в м. Нью-Йорк створюється «Союз Україно-Американських Спортових Товариств - Схід» (СУАСТ - Схід). За прикладом Сходу, українські спортивні клуби на Заході США створили у м. Чикаго свій керівний орган «Союз Україно-Американських Спортових Товариств - Захід» (СУАСТ - Захід), а в Канаді в м. Торонто створено «Союз Спортивних Товариств Канади» (ССТК). Постійне збільшення української громади в 50-х роках ХХ ст. у США та Канаді, зумовлює постійне зростання українських спортивних товариств і спортивних секцій молоді (Пласту і СУМу).Саме тому постала необхідність організувати єдиний центральний орган управління усіма українськими товариствами на теренах США й Канади.
Таким чином, в 1955 році було засновано міжкрайовий організаційний центр українського спорту на теренах США та Канади Українську Спортову Централю Америки і Канади (УСЦАК), яка об'єднує три підцентри - делегатури:
Делігатура УСЦАК - Схід
Делігатура УСЦАК - Захід
Делігатура УСЦАК - Канада
Під патронатом УСЦАК кожного року проводяться першості серед українських товариств США і Канади з таких видів спорту: плавання, волейболу, футболу, шахів, баскетболу, тенісу, настільного тенісу, лижного спорту та легкої атлетики. У різні роки проводились першості з хокею бриджу і гольфу.
Слід відмітити, що УСЦАК і спортивні товариства розвивають аматорський спорт, хоча багато українських спортсменів виплеканих на любительському рівні виступали і показували найвищі результати на професійних змаганнях.
Особливу увагу в українській діаспорі США і Канади звертають на проблему виховання національно свідомої та фізично загартованої молоді. З 1972 року, щорічно, проводяться Українські Спортові Ігрища Молоді, участь в яких беруть сотні юнаків і дівчат віком від 12 до 18 років зі спортивно-молодіжних товариств і організацій української діаспори США і Канади. Згідно програми, змагання проходять з п'яти видів спорту : футболу, волейболу, тенісу, плавання і легкої атлетики.
З початку 70-х років проводиться щорічно у 4-х тижневий термін вишкіл для юнаків і дівчат віком 10-16 років досвідченими інструкторами з п'яти видів спорту : футболу, волейболу, тенісу, плавання і легкої атлетики. Під час вишколу юнаків і юначок навчають поведінці учасників змагань, суддівству, гігієні, особливу увагу звертають на вивчення історії українського спорту і географії України.
До 1991 р., коли Україна не мала змоги брати участь у Олімпійських іграх і міжнародних змаганнях як незалежна держава, із своїм національним прапором, в українській діаспорі США і Канади стали проводитись «Українські Олімпіади», в яких наші атлети на чужині не тільки виявляли себе національно, а й згуртовували на цих змаганнях усіх українських спортсменів і прихильників українського спорту.
Першим кроком в напрямку збереження національної ідентичності для українських спортсменів за кордоном, стало проведення Української Олімпіади в м. Філадельфія у вересні 1936 року. Вона мала неофіційну назву - «Перші Українські Всенародні Ігрища». Це були перші змагання, які пропагували головну олімпійську ідею й разом з тим маніфестували бажання України та інших поневолених народів виступати на світових міжнародних змаганнях як вільні державні нації, під своїм власним прапором.
Однією з найважливіших подій для самозатвердження українського спорту за кордоном стала «Олімпіада ДіПі» (Дісплейст Персонс), яка відбулась у Німеччині в 1948 році, в час, коли у Лондоні проходили ХІV Олімпійські ігри.
У 1956 році, в діаспорі, у м. Екзиль (Канада), був створений Український Олімпійський Комітет (УОК), що проводив заходи з метою окремої і самостійної участі України в Олімпійських іграх.
4 - 6 липня 1980 року, коли в м. Етобікок (Онтаріо, Канада) відбулась перша «Вільна Олімпіада». Організаторами її з української сторони стали УОК і УСЦАК. У ній взяли участь близько 300 спортсменів, це: українці, вірмени, литовці, латвійці і естонці. Змагання проводилися з таких видів спорту : легка атлетика, футбол, волейбол, баскетбол, стрільба та ін.
Друга «Вільна Олімпіада» відбулась у м. Етобікок (Онтаріо, Канада) 5 - 7 липня 1984 року. До спортивної програми додались такі види спорту як : теніс, плавання і хокей.
Своє продовження «Вільні Олімпіади» отримала у проведенні «Української Олімпіади» 27 - 30 травня 1988 року в м. Філадельфія. Олімпіада відбулась в рамках відзначення Тисячоліття Християнства України під патронатом УОК і УСЦАК. До її організації долучились Український Освітньо - Культурний Центр міста Філадельфії і УСО «Тризуб» (Філадельфія) на спортивних майданчиках якого і сусіднього «Делевар Велі Коледжу» проходило це свято українського спорту. В програмі Олімпіади проводились змагання в таких видах спорту: волейбол, плавання, теніс, настільний теніс, гольф, шахи, легка атлетика і футбол. Участь в ній взяли понад 700 атлетів з багатьох українських спортивних товариств.
Особливе місце у розвитку спортивної преси й до сьогодні відіграє одне з найавторитетніших видань української діаспори - орган українського спортивно-виховного товариства «Чорноморська Січ» - спортовий журнал «Наш Спорт» (Ньюарк, США).
Спортивні товариства в середовищі української діаспори Австралії
Український спорт в Австралії мав великі успіхи, якщо взяти під увагу невелике число українців у цій країні. Спортивні досягнення українців досить помітні в порівнянні з успіхами інших етнічних спільнот Австралії чи українських груп в інших країнах поселення. Цілий ряд українців представляли в різних спортивних змаганнях австралійські штати, а також Австралію. Сьогодні, однак, помічається виразне зникнення українських спортивних товариств і зменшення числа українських спортсменів, також в неукраїнських спортивних товариствах. На жаль, українська громада в Австралії, і навіть організації молоді, не зуміли приділити відповідної уваги ділянці спорту. В Австралії вони побудували десятки будинків, але ні одного залу, в якому наша молодь могла б займатися спортом.
Майже від перших днів поселення в Австралії українці почали організовувати спортивні товариства й клуби. Усіх їх було 19: в штаті Новий Південний Уельс--УСТ (Українське Спортивне Товариство) «Лев» (1950-57), УСТ «Сокіл» (1961-69), УСТ «Київ» Кабраматта (1963-93), «Пласт» Сідней (1970-81), «СУМ» Сідней; у Канберрі--УСТ «Дніпро» (1952-68), УСТ «Леви» (1983-87); у Вікторії--УСК (Український Спортовий Клуб) «Україна» (1952-75), УСК «Тризуб» Саншайн, УСТ «Леви» Мельбурн (1979-87), УСТ «Лев» Джілонг (1978-87); у Південній Австралії--УСК «Лев» (від 1951), «СУМ»; у Брісбені--УСК «Україна» (1951-55), УСТ «Дніпро» (1953-75); у Західній Австралії--УСТ «Київ» Перт (від 1951), УСТ «Січ» Нортгем і УСТ «Дніпро» Нортгем; у Тасманії-- УСТ «Дніпро» Гобарт (1962-87). Деякі товариства змінювали назви.
З тих товариств, які постали в 1950-их роках, зараз існують тільки два: УСТ “Київ” у Перті й УСК “Лев” в Аделаїді. Вони й можуть похвалитися найбільшими успіхами, як у своїх штатах, так і на регіональному рівні. Обидва товариства змагалися в декількох видах спорту і мали чоловічі і жіночі команди.
Спортивне життя українців в Австралії розвивалося і в українських спортивних товариствах, і поза ними. В українських товариствах грали в футбол, волейбол, настільний теніс, баскетбол, гольф, крикет, теніс, займалися гімнастикою. Хоча в Австралії були розвинуті і популярні хокей на траві, хокей на льоду, софтбол, футбол за австралійськими правилами, регбі, крикет, теніс, настільний теніс, волейбол, керлінг, легка атлетика, плавання, планеризм, рибальство. Саме в кількох із більш екзотичних видів спорту українці в Австралії осягнули чималих успіхів.
Перешкодами для задовільного розвитку українського спорту був брак грошей, відсутність власних спортивних приміщень, недостатнє зацікавлення широкого громадянства й преси.
Український спортивний рух у Венесуелі
У 1949 році в столиці Венесуели м. Каракас було організовано Українське Спортивне Товариство «Чорноморці». Основною метою якого було виховання здорової духом і тілом української молоді. Ініціативний Комітет Товариства очолив - інженер Антін Король. У клубі функціонували секції з футболу, настільного тенісу, волейболу, легкої атлетики і шахів. Футбольна команда «Чорноморці» зіграла чимало товариських зустрічей з найсильнішими командами другої ліги. Ці матчі і тренування відбувались на головному стадіоні Каракасу - «Парайсо». Також у Товаристві проводилося багато турнірів з настільного тенісу, волейболу і шахів. Влаштовувалися туристичні прогулянки і спортивне мандрівництво. Багато членів Товариства подолали гори Анди, декотрі - вершину Піко-Болівар, що знаходиться біля міста Меріда, недалеко від Колумбії. Зійти на цю гору надзвичайно важко, адже на ній вічно лежить сніг.
Українське Спортивне Товариство «Чорноморці» було членом Венесуельського Спортового Об'єднання, тим самим популяризувало у Венесуелі український спорт. Уся діяльність Товариства висвітлювалась у спортивному бюлетені «Чорноморці», який редагував Левко Хомняк.
2. Діяльність Української Спортової Централі Америки і Канади
24 грудня 1955 року у місті Торонто (Канада) за спільною домовленістю керівників Союзу Україно-Американських Спортових Товариств - Схід (СУАСТ - Схід), Союзу Україно-Американських Спортових Товариств - Захід (СУАСТ - Захід) та Союзу Спортивних Товариств Канади (ССТК) відбулися Загальні Збори засновників українських спортивних товариств діаспори на яких в результаті об'єднання СУАСТ - Схід, СУАСТ - Захід та ССТК було створено міжкрайовий організаційний центр українського спорту на теренах США та Канади - Українську Спортову Централю Америки і Канади (УСЦАК). Участь у зборах взяли 13 українських спортивних осередків (9 з США та 4 з Канади). Два осередки надіслали письмові вітання. Першим головою було обрано д-ра Едварда Жарського.
Згідно статуту, для більш ефективної діяльності зберігши принцип територіальності, УСЦАК була поділена на три делігатури: УСЦАК-Схід, УСЦАК-Захід та УСЦАК-Канада. За 45 років своєї діяльності членами УСЦАК було понад тридцять українських спортивних товариств, клубів, осередків та гуртків, що функціонували в США і Канаді та багато з них вже припинили свою діяльність. Серед них: УСК «Сокіл» місто Серакюзи (Схід, США), «Довбуш» Нью-Гейвен (Схід, США), «Січ» Елізабет (Схід, США), УСТ «Беркут» Перт Амбой (Схід, США), УСК Хартфорд (Схід, США), КЛК Філадельфія (Схід, США), УАСТ «Дніпро» Балтімор (Схід, США), УСТ «Стріла» Трентон (Схід, США), УСТ «Плай» Нью-Йорк (Схід, США), УСК Бріджпорт (Схід, США), УВК «Іскра» Цінцінаті (Захід, США), УСК «Київ» Міннеаполіс (Захід, США), СК СУМ «Тигри» Міннеаполіс (Захід, США), СТ «Україна» Лос-Анджелес (Захід, США), СТ «Україна» Монреаль (Канада).
На сьогодні УСЦАК об'єднує в своїх рядах 19 спортивних осередків.
Делігатура УСЦАК-Схід:
1. УСВТ «Чорноморська Січ» - місто Ньюарк (штат Нью-Джерсі)
2. УСО «Тризуб» -Філадельфія (Пенсільванія)
3. Український Спортовий Клуб(УСК) - Нью-Йорк (Нью-Йорк)
4. СК СУМ «Крилаті» - Йонкерс (Нью-Йорк)
5. Карпатський Лещетарський Клуб(КЛК) - Нью-Йорк (Нью-Йорк)
6. УАСТ - Рочестер (Нью-Йорк)
7. Спортивні гуртки Пласту (Схід США)
8. Спортивні гуртки СУМу (Схід США)
Делегатура УСЦАК-Захід:
УАСТ «Леви» - Чікаго (Ілліной)
СК СУМ «Крила» - Чікаго (Ілліной)
УАСТ «Черник» - Детройт (Мічіган)
УАСТ «Львів» - Клівленд (Огайо)
Делігатура УСЦАК-Канада:
СТ «Україна» - Торонто (Онтаріо)
Спортивний гурток СУМ - Торонто (Онтаріо)
Спортивний гурток Пласту - Торонто (Онтаріо)
Молодеча Ліга - Торонто (Онтаріо)
СТ «Україна» - Ошава (Онтаріо)
КЛК- Торонто (Онтаріо)
УНО «Сокіл» - Гакстон (Онтаріо)
Завдання УСЦАК (згідно із статутом):
Репрезентувати українську фізичну культуру і спорт на теренах своєї діяльності;
При потребі створювати репрезентативні команди на міжнародних зустрічах;
Організовувати нові осередки фізичного виховання і спорту;
Координувати діяльність в усіх ділянках фізичної культури;
Проводити вишкільні курси в різних видах спорту, спортивні табори і школи;
Проводити вишкіл суддів для всіх видів спорту, існуючих в системі УСЦАК;
Надавати допомогу поодиноким спортивним товариствам;
Видавати газети, журнали, бюлетені із спортивною тематикою, з новинами спортивного життя в Україні;
Проводити реєстр активних команд, суддів, спортсменів, спортивних інспекторів;
Проводити щорічні першості у всіх видах спорту, існуючих в системі УСЦАК.
Згідно статуту, УСЦАК щороку проводить першості з таких видів спорту: лижні змагання, волейбол, теніс і шахи. Під протекторатом УСЦАК відбуваються турніри з футболу та настільного тенісу.
УСЦАК санкціонує вишкіл юнацтва в Спортовій Школі «Чорноморська Січ», що вже 30 років проводить шкільні першості.
УСЦАК є членом Світового Конгресу Вільних Українців(СКВУ) і як міжкрайова організація має представника в секретаріаті СКВУ
На протязі 45 років Українську Спортову Централю Америки і Канади очолювали: мґр. І.Красник, В.Левицький, Я.Хоростіль, Ю.Косакевич, д-р М.Снігурович, В.Кізима, Р.Куціль. Сьогодні вже понад 10 років головою УСЦАК є Мирон Стебельський.
Ініціатором утворення і першим головою УСЦАК був Іван Красник. Всі голови УСЦАК, як і Іван Красник, завжди керувались ідеєю, що основним мотивом УСЦАК є не тільки дбати за підвищення здоров'я тіла й духу української молоді, а в першу чергу піднесення її національних почуттів. Саме тому почали організовуватися турніри, річні першості, Ігрища Молоді, в яких брали участь сотні українських спортсменів і прихильників українського спорту. Отже, всі перебували в рідній, українській атмосфері. Не зважаючи на відстань, більшість українських спортивних осередків вважали за честь і обов'язок делегувати свої команди на популярні спортивні імпрези УСЦАК.
Впродовж багатьох років УСЦАК докладав чималі зусилля для популяризації спорту, який відіграє важливу роль не тільки як виховний чинник серед молоді, а є найбільшим видовищем для сучасного суспільства і суттєвим чинником міжнародної політики. Тому у діаспорі, коли особливо важливо, щоб українська молодь зростала і виховувалась в дусі українського середовища, спорт, має надзвичайне значення, а УСЦАК сприяє до його залучення якнайбільше число української молоді і розповсюдження його по усіх куточках українських поселень в США і Канаді.
3. Роль української діаспори у становленні НОК України
Західна українська спортивна діаспора відіграла суттєву роль у становленні сучасного спортивного руху в Україні та входженні нашої держави на міжнародну спортивну та олімпійську арену.
З проголошенням НОК України УСЦАК та інші структури українського діаспорного спорту відразу налагодили тісну співпрацю з керівниками українського спорту.
У 1991 р. Україна стала незалежною державою. Цей факт отримав своє відлуння і на американському континенті. УСЦАК бере на себе почесну, довгоочікувану, але разом з тим надзвичайно відповідальну місію, яка передбачає відродження спорту в Україні, визнання українських спортсменів у світі. Провід УСЦАК почав тісно співпрацювати з НОК України, Міністерством молоді та спорту, Українською Спортивною Асоціацією (Львів), федераціями України з окремих видів спорту та іншими спортивними організаціями України. Важливим кроком УСЦАК в даному напрямку стало заснування «Фонду відродження спорту в Україні», завдяки якому УСЦАКом були сплачені дуже великі кошти до понад 30-ти Міжнародних федерацій і асоціацій для того, щоб Українські федерації змогли увійти до них рівноправними членами. Віншуванням кропіткої праці УСЦАК в останньому десятиріччі є Ігри Олімпіади 1996 в Атланті, для підготовки до якої збірній команді України були створені належні умови саме Проводом УСЦАК. Постійну опіку і допомогу члени збірної України відчували і під час проходження Олімпіади. А 10-те місце України серед 197 країн світу - це успіх, як українських спортсменів, тренерів, керівників, так і усієї української громади в США і Канаді.
Не меншу допомогу було надано українцями в діаспорі при підготовці наших збірних до Ігор в Нагано та Сіднеї.
Україна відчула суттєву фінансову допомогу, допомогу у медичному і матеріально-технічному забезпечені національних збірних команд, волонтерську та моральну підтримку на міжнародних змаганнях.
4. Видатні діячі спортивного руху української діаспори
Піонер українського хокею в Австралії - Омелян Бучацький
Омелян Бучацький народився 20 березня 1918 року у сім'ї священика Олександра Бучацького і Марії Сосенко у м. Львові. Завдяки батькові, який був великим прихильником спорту, Омелян ще змалку почав займатися спортивними іграми : футболом, хокеєм, баскетболом, настільним тенісом.
З 1928 року О.Бучацький активно займається хокеєм. З 1934 року відбувається велика подія у хокейній кар'єрі Омеляна Бучацького - він грає за команду своєї мрії СТ «Україна».
У 1936 році опиняється у професійному польському клубі «Сілесія» (Катовіце). Провівши ряд матчів за цей клуб, за свою яскраву гру обирається на матч 50 кращих гравців Ліґи Північної і Південної Польщі.
Закінчивши в 1936 р. Академічну гімназію у Львові, викладає до 1939 р. право у Львівському державному університеті ім. І. Франка. Від 1939 р. до 1941 р. викладав в Торговому інституті.
В 1938 р. вперше публікується у львівському журналі «Змаг».
22 лютого 1944 року одружився з Лесею Боднар. В липні 1944 року з дружиною виїхав до Словаччини, де професійно грає до 1945 року. З 1945 р. продовжує спортивну діяльність в УСТ «Лев». У 1948 році перебирається до Австрії, де стає граючим тренером команди IEV (Інсбрук), в якій грає і працює до 1950 року. У 1948 році приймає австрійське громадянство і грає за збірну Австрії на чемпіонаті світу в Стокгольмі. В цей період живе у перехідному таборі Міттенвальд (Німеччина) і виступає за команду «Довбуш», яку вважає найбільш екстраординарною серед усіх за які він виступав. Був членом Ради Фізичної Культури (РФК) у Німеччині.
У 1950 році О. Бучацький емігрує до Австралії. У цій країні продовжив свою хокейну кар'єру у клубі «Леви» (Сідней). Організовує команду європейських футболістів “Бомберс”. До сьогоднішнього дня рекорд тривалості хокейної кар'єри (до 51 року) Омеляна Бучацького виглядає унікальним.
Активний член в суспільному житті українців Австралії, О.Бучацький написав біля 1000 статей, був співредактором різних альманахів: «РФК» (Баварія), «Вільна думка» (Сідней), четвертого тому «Енциклопедії Української Діаспори - Австралія», «Українці в Австралії» (другий том).
Помер Омелян Бучацький 1 вересня 1997 року у Сіднеї.
На думку багатьох дослідників спортивного руху української діаспори Омелян Бучацький був одним з кращих українських хокеїстів довоєнного періоду. Разом з тим це була яскрава незабутня постать у розвитку українського спорту далекого від нас австралійського континенту.
Євстахій (Стах) Габа
Народився 26 квітня 1930 року в м. Судова Вишня. Закінчив гімназію в перехідному таборі «Гайденав», там же включився у пластове життя. У 1948 році отримав нагоду бути учасником пластового табору в Франції.
У 1948 році разом із сім'єю прибув до м. Торонто (Канада), де активно занурюється у спортивне життя СТ «Україна». Впродовж декількох років основний бомбардир футбольної команди СТ «Україна», один з найпопулярніших українських футболістів діаспори. Неодноразово визнається кращим спортсменом СТ «Україна» (Торонто).
Після завершення активної спортивної кар'єри не залишає футбольної справи і стає тренером юніорської футбольної дружини СТ «Україна». Привівши своїх вихованців до перемоги у Національній Канадській Юніорській Лізі, стає тренером першої команди СТ «Україна», яка у 1991 році стала чемпіоном Ліги і не програла жодних змагань. Цього ж року Євстахій Габа визнається «Тренером року».
У 1993 році став Головою СТ «Україна» (Торонто) і переобраний на цю посаду 1994-1998 роках. Також у 1993 році обраний головою «Фонду сприяння Національному Олімпійському Комітету України» в Канаді, який досить вагомо працює в справі підтримки виступів збірних команд України на Олімпійських іграх і чемпіонатах світу. Був членом української делегації на літніх Олімпійських іграх 1996 р. в Атланті і зимових Олімпійських іграх 1998 р. в Нагано. Нагороджений НОК України почесною грамотою за підтримку команди України на різних міжнародних змаганнях.
Отже, Євстахій Габа зробив вагомий внесок у справу самоутвердження українського спорту на теренах США і Канади.
Професор Мирослав Іван Велигорський
Народився 4-го січня 1920 року в селі Серафинці, Городенківського повіту Івано-Франківської області.
Мирослав 1938 р. вступає і в 1940 р. закінчує Педагогічний інститут у Львові. Репрезентує Педінститут в волейбольній команді і є чемпіоном в десятиборстві і в стрільбі.
В 1940 - 1941рр. вчителює в середній школі в Щирці і є позаштатним інспектором шкіл Щирецького району і інструктором зі стрільби і цивільної оборони. В ті ж роки заочно вивчає у Львівському Університеті старослов'янську - українську мову й історію письма.
В 1941 році переїжджає з родиною до Львова. У Львові М.І. Велигорський вивчає медицину в Державному медичному інституті в 1942-1943 рр. Є членом Українського Спортивного Студентського Клубу, спортивним референтом і ланковим легкоатлетичної секції і виступає в спринті. В 1944 р. виїжджає до містечка Висові а з відти переходить Словацьку границю в Старій Любовні і доїжджає до Братіслави. Заарештований німцями потрапляє у примусові табори праці. Після закінчення війни Мирослав переїхав до табору в Фюссені, де включився в діяльність Спортивного Товариства "Калина", вчителював в гімназії і пережив насильну репатріацію.
В червні 1946 р. табір Фюссен ліквідують і перевозять всіх в Міттенвальд. Тут він є членом таборової управи, секретарем Таборової Ради, секретарем УРСТ "Лев" і ланковим багатьох секцій, засновником і головою відділу Української ІМКИ - ІВКИ, вчителем фізкультури при реальній гімназії, комендантом українського табору. Член Ділового Комітету Ради Фізичної Культури (РФК) в Німеччині і шеф української збірної команди з легкої атлетики на "Олімпіаді Ді Пі." В 1948 р. успішно закінчує Вищі Курси Педагогів Фізичної Культури в Міттенвальді, організовані Українським Вільним Університетом і РФК.
В жовтні 1948 р. родина Велигорських емігрує до Канади. В м. Торонто реорганізувавши СТ "Україна», стає його головою. Редактор «Спортивної Сторінки» в журналах «Гомін України» і «На Варті», організаційний референт Спілки Української Молоді (СУМ) відділу Фізичної Культури на Канаду, член-основоположник "Ліги Визволення України". З родинних причин, в 1951 р., переїжджає до Еспаньолі, малого 6000 тисячного містечка в Північному Онтаріо. В 1951-1953 рр. засновує тут Лещетарський Клуб і стає його президентом. За відновлення спортивного рибальства і другі заходи в охороні природного середовища, міністр Океанів і Рибальства нагородив Велигорського, як одного з трьох осіб в Канаді, спеціальною медаллю і грамотою у грудні 1996 року. Він був вибраний Спортсменом року Канади в 1976 і 1989 рр. Він також член управи Товариства охорони природних ресурсів Канади, редактор англомовного журналу “Кол оф автдорс”, член видавничого комітету “Гомону України”.
За ці та інші заслуги Геральдичий Авторитет Канади, базуючись на елементах родинного гербу де Семигород Велигорських надав Мирославові особистий герб під іменем - Мирослав Іван де Семигород Велигорський. Це перший герб в Англійській і Канадській геральдиці з українським гаслом: «Клени буйно ростуть на великій горі».
Павло Пінкевич
Найбільш успішним спортсменом-українцем в Австралії є, без сумніву, Павло Пінкевич, який навіть потрапив до “Книги рекордів Гіннеса” за те, що від 1967 р., коли йому було тільки 15 років, аж по 1990 р., він постійно представляв Австралію в настільному тенісі.
Павло Пінкевич є єдиним спортсменом у настільному тенісі, який 23 роки представляв одну країну на міжнародному рівні. Він 204 рази виступав за збірну Австралії, вигравши 72 відсотки зустрічей, вісім разів був чемпіоном Австралії, а дев'ять разів зайняв друге місце. П. Пінкевич 86 разів був чемпіоном різних австралійських штатів, у 1978 і 1982 роках виграв першість Океанії, як представник Океанії кожного року між 1982 і 1985 роками брав участь у турнірі за “Кубок світу”, в якому грають на запрошення тільки 80 найкращих гравців світу, і займав там 14-те й 15-те місця.
П. Пінкевич між 1969 і 1987 роками брав участь у всіх змаганнях за першість світу крім 1981р. і 1983р., коли народилися його дочки. Завдяки Пінкевичеві Австралія з останнього дивізіону піднялася до другого дивізіону й займала 18-те місце в світі, залишивши за собою, наприклад, США й Канаду. Під час ігор Співдружності держав (Соmmonwealth Games) у Калькутті Австралія зайняла друге місце, а Пінкевич виграв 17 із 18-ти змагань.
...Подобные документы
Загальні положення спортивного орієнтування на місцевості. Естафетні, групові та індивідуальні змагання зі спортивного туризму. Природні або штучні предмети-орієнтири. Особливості зображення площинних, лінійних та точкових об'єктів на спортивних картах.
курсовая работа [13,5 K], добавлен 12.03.2014Аналіз природно-географічної, політичної, економічної, історичної характеристики Австралії з точки зору розвитку туризму. Функціонування туристської сфери, основні пам'ятки, визначні туристичні центри Австралії. Аналіз типів туризму, розвинених в країні.
курсовая работа [79,3 K], добавлен 19.07.2014Туризм в Україні, його роль у стабілізації української економіки. Підговка кадрів для туризму і готельного господарства в Україні. Упорядкування діяльності в сфері організації туризму, посилення позицій України на міжнародному туристському ринку.
реферат [28,8 K], добавлен 22.11.2010Спрямованість активного туризму на зміцнення здоров'я, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей людини. Проведення спортивних походів різної складності, змагань з техніки спортивного туризму, самодіяльних туристичних подорожей.
реферат [30,2 K], добавлен 21.11.2010Габарити й орієнтація спортивних майданчиків. Планування поверхні волейбольних і тенісних майданчиків. Склади спеціальних покривних сумішей. Устрій багатошарових покрить. Розмітка спортивних майданчиків. Класифікація видів масового спорту для розваг.
реферат [31,0 K], добавлен 03.02.2013Рухові задатки людини, які визначають її можливості успішно виконувати певну рухову діяльність. Комплекси спортивних вправ на виховання фізичних якостей - швидкісних здібностей, витривалості, сили, гнучкості, швидкісно-силової якості (вибухової сили).
презентация [654,2 K], добавлен 08.10.2014Розгляд основних етапів проведення шкільних змагань: розробка плану підготовки, затвердження програми, учасників, порядку і умов визначення особистої командної першості, нагородження, суддівство. Характеристика спортивних ігор для учнів молодших класів.
курсовая работа [133,2 K], добавлен 04.05.2010Формування спортивного туризму в Україні, його види та функції. Особливості та перспективи розвитку водного та пішохідного туризму на Закарпатті. Труднощі розвитку спортивного туризму в Україні, їх зв'язок з економічними проблемами розвитку суспільства.
курсовая работа [181,1 K], добавлен 11.07.2015Общая характеристика спортивного туризма: виды, разряды и классификация маршрутов. История становления спортивного туризма в России, его проблемы и особенности на современном этапе. Особенности развития спортивного туризма в странах Европы и Америки.
курсовая работа [44,8 K], добавлен 30.11.2010Удосконалювання методики тренувань і організації змагань та зміни в плануванні спортивного ядра. Вибір ділянки для будівництва спортивної споруди. Підготовка ділянки до земельних робіт. Планування підстави спортивного ядра. Пристрій дренажної системи.
реферат [21,8 K], добавлен 24.11.2009Сутність спортивного туризму, його класифікація, особливості та характеристики різновидів. Категоріювання туристських маршрутів. Сучасний стан спортивного туризму в Україні, його специфічні риси, сучасні тенденції і оцінка перспектив подальшого розвитку.
курсовая работа [98,8 K], добавлен 20.12.2013Зародження, розвиток та характеристика спелеотуризму, вибір та своєрідність туристичних маршрутів. Основні види печер, вивчення їх утворення, географія та місця їх розташування. Діяльність єдиної системи підготовки туристів-спелеологів в Україні.
реферат [22,4 K], добавлен 13.11.2010Виокремлення причин низької якості суддівства у вільній боротьбі. Визначення об'єктивних та суб'єктивних труднощів суддівства у вільній боротьбі та розгляд вимог до вмінь спортивного судді. Аспекти подолання екстремальних ситуацій спортивного характеру.
статья [33,6 K], добавлен 18.12.2017Техніка спортивних способів, видозмінена стосовно навколишніх умов та завдань, що стоять перед плавцем, в основі прикладного плавання. Способи прикладного плавання, їх відмінність від спортивного плавання. Характеристика методів спортивного тренування.
контрольная работа [20,9 K], добавлен 10.11.2013Майданчики для баскетболу, тенісу, волейболу, ручного м'яча і бадмінтону. Їх планування, конструкція та розмітка. Габарити й орієнтація спортивних майданчиків. Устрій природних ґрунтових та багатошарових покрить. Особливості устаткування майданчиків.
реферат [24,8 K], добавлен 23.11.2009Історія заснування ресторана-кнайпи у Львові, оформленого під схованку бійців Української Повстанської Армії. Традиція входу до закладу, особливості його інтер’єру. Оригінальні назви страв. Основні цілі кафе. Популярність Криївки серед відвідувачів.
презентация [2,8 M], добавлен 15.09.2015Особливості фізичного розвитку і статури в представників легкої атлетики, плавання, гімнастики та баскетболу. Діагностика фізичної роботоспроможності спортсменів. Медичний контроль за дітьми у масовому спорті. Аналіз причин і механізмів спортивних травм.
курсовая работа [62,4 K], добавлен 26.09.2010Розвиток дитячо-юнацького туризму в Україні. Соціально-економічні рекреаційні ресурси. Специфіка діяльності Харківської обласної станції юних туристів на ринку дитячо-юнацького туризму. Проект програми української школи: навчання туризму й рекреації.
дипломная работа [232,3 K], добавлен 06.11.2011Організаційна структура спортивних шкіл в Україні. Кадрове забезпечення сфери фізичної культури. Головні аспекти організації діяльності секцій таеквон-до ІТФ в світі та Україні. Розробка і реалізація головних методів відбору спортсменів в групи.
дипломная работа [72,5 K], добавлен 07.07.2011Раскрытие сущности и особенностей организации спортивного туризма. Анализ современного состояния развития спортивного туризма в России. Изучение ресурсного потенциала Алтайского края; разработка спортивного тура и его финансово-экономическое обоснование.
дипломная работа [5,1 M], добавлен 08.12.2014
