Розвиток футболу в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат за темою

«Розвиток футболу в Україні»

Інститут фізичної культури

Курс 2 Група 4

Павлишин Юрій Миколайович



Вступ

Футбол - найбільш доступний, а також масовий засіб фізичного розвитку та зміцнення здоров'я широких верств населення. Футболом в Україні займаються близько 1,5 мільйону осіб. Ця воістину народна гра користується популярністю у дорослих, юнаків та дітей, навіть жінок[12,1].

Футбол - справді атлетична гра. Вона сприяє розвитку швидкості, спритності, витривалості, сили і стрибучості. У грі футболіст виконує надзвичайно високу по навантаженню роботу, що сприяє підвищенню рівня функціональних можливостей людини, виховує морально-вольові якості. Різноманітна і велика за обсягом рухова діяльність на тлі зростаючого стомлення вимагає прояву вольових якостей, необхідних для підтримки високої ігрової діяльності.

В основі гри у футбол лежить боротьба двох колективів, гравці яких об'єднані спільною метою - перемогою. Прагнення до досягнення перемоги привчає футболістів до колективних дій, до взаємодопомоги, виховує почуття дружби і товариства. Під час футбольного матчу кожен гравець має можливість проявити свої особисті якості, але разом з тим гра вимагає підпорядкування особистих прагнень кожного футболіста спільної мети[10,19] .

Оскільки тренування і змагання з футболу проходять майже цілий рік, в самих різних, нерідко різко мінливих, кліматичних метеорологічних умовах, ця гра сприяє і фізичний гарт, підвищенню опірності організму і розширенню адаптаційних можливостей[4,19].

У тренуванні з інших видів спорту футбол (або окремі вправи з футболу) часто використовують в якості додаткового виду спорту. Це викликано тим, що футбол завдяки своєму особливому впливу на фізичний розвиток спортсмена може сприяти успішній підготовці в обраній спортивної спеціалізації. Гра у футбол може служити хорошим засобом загальної фізичної підготовки. Різноманітний біг із зміною напрямків, різні стрибки багатство самих різнохарактерних за структурою рухів тіла, удари, зупинки та ведення м'яча, прояв максимальної швидкості рухів, розвиток вольових якостей, тактичного мислення - все це дозволяє вважати футбол такої спортивної грою, яка удосконалює багато цінних якостей, необхідні спортсмену будь-якої спеціальност[10,18]і.

Емоційні особливості дозволяють використовувати гру в футбол чи вправи в техніці володіння м'ячем як засіб активного відпочинку.

Футбольні команди у нас створені в добровільних спортивних товариствах, на заводах і фабриках, в колгоспах і радгоспах, у вищих навчальних закладах і школах. У країні працюють спеціалізовані футбольні відділення ДЮСШ і СДЮСШОР, атакож групи підготовки при командах майстрів. У кілька разів більше число хлопчиків бере участь у масових змаганнях клубу "Шкіряний м'яч". Масовість футболу - запорука безперервного зростання спортивної майстерності[12,1].

Змагання з футболу є важливим засобом масового залучення дітей та дорослих в систематичні заняття фізичною культурою.

Існує безліч різновидів футболу, переважно із меншим кількістю гравців -- зокремафутдаблбол (грається двома м'ячами), пляжний футбол (грається на піску), футзал (AMF) і футзал (FIFA) (міні-футбол) (граються у залі на спеціальному покритті), дворовий футбол (грається будь-якою покритті з полів будь-якого розміру будь-яким кількістю людей), болотний футбол (грається на болоті), футбольний фристайл (залежить від виконанні різноманітних фінтів і трюків) [11,1].

Оскільки популярність футболу дуже висока, є багато ігор, які імітують футбол.



Історія футболу в Україні

юнацький масовий футбол гра

Футбол є найпопулярнішим видом спорту в Україні. Головний керівним органом українського футболу є Федерація футболу України (ФФУ), яка створена у 1991 році[12,1].

Найбільшими досягнення українського футболу за роки незалежності є, насамперед, вихід київського «Динамо» до півфіналу Ліги чемпіонів УЄФА у сезоні 1998/99, друге місце збірної U21 на чемпіонаті Європи 2006 серед молодіжних команд, перемога команди U19 на Євро 2009 U19, що проводилось в Донецьку та Маріуполі, участь національної збірної України у чемпіонаті світу 2006, де українці дійшли до 1/4 фіналу, здобуття разом з Польщею право на проведення Євро-2012 і Кубок УЄФА 2009, який завоював донецький «Шахтар». До заслуг українського футболу можна включити також два Кубка володарів Кубків УЄФА і Суперкубок Європи, здобуті київським «Динамо» в 1975 та 1986 роках[12,1].

Коріння цієї гри на території України сягають кінця XIX сторіччя. Одними з перших гравців у футбол на теренах теперішньої України були англійські моряки в одеському порту, які створили і найперші команди (ОБАК -- «Одеський британський атлетичний клуб» створено у 1878), що складалися лише з англійців. У 1884 році в Одесі було збудоване перше футбольне поле, гру «foot-ball» іноземці намагались популяризовувати серед місцевого населення[4,19].

Паралельно гра проникла до Західної України, де діяли осередки спортивного товариства «Сокіл». Перші правила футбольної гри надруковано у монографії «Гімнастичні ігри шкільної молоді», яку видав у 1891 році Едмунд Ценар -- професор учительської семінарії у Львові. Федерація футболу України за матеріалами, наданими львівськи істориками спорту, постановила вважати гру, яка відбулася 14 липня 1894 року у Львові, першим документально зафіксованим футбольним матчем на території України[9,26].

За даними обсерваторії Львівської політехніки 14 липня 1894 року денна температура становила +24 °C. У ті дні у Львові тривала загальнокрайова виставка досягнень, протягом якої відбувалися різноманітні конференції інженерів, літературознавців, гостям міста демонстрували нову трамвайну лінію, що вела до Стрийського парку тощо. У рамках виставки на полі, що знаходилося у Стрийському парку, відбулася міжміська гра між командами, що представляли спортивно-гімнастичне товариство «Сокіл» -- Львів проти Кракова[4,25].

Матч розпочався 14 липня 1894 року о 17:00. Львів'яни грали у білих футболках та сірих гімнастичних штанцях, а гості -- у білих футболках та синіх штанцях. Поєдинок судив професор Виробек з Кракова. На стадіоні місткістю 10 000 глядачів зібралося близько 3 000 людей. Гра тривала 7 хвилин -- до першого забитого гола. Цей м'яч провів другокурсник учительської гімназії Володимир Хомицький, який діяв на лівому боці поля. Тактики й стратегії у діях футболістів майже не було -- головним завданням було проштовхнути м'яч повз воротаря у ворота. Стійками воріт служили два прапорці, увіткнуті у землю[8,16].

У 1900-х роках перші футбольні клуби виникають у багатьох містах України -- ініціаторами є переважно молодь, студенти вищих шкіл. У багатьох містах першими гравцями були робітники та моряки з країн Європи.

«Сокільський рух», започаткований чехами у середині XIX сторіччя був причетний до розвитку гри у Києві. Перша команда -- «Південь» (1902) складалася переважно із чехів. Згодом її перейменовано на «Сокіл». Одним з осередків київського футбольного руху Києва був Політехнічний інститут, студенти якого створили команду «Політехникі» (1906). У 1911 році 6 київських клубів організували першу міську лігу: «Любителі спорту», Спортивно-Гімнастичний Кружок при Київському Політехнічному інституті, Кружок «Славія», Кружок «Спорт», Польське Гімнастичне Товариство та Кружок «Фенікс». Виграли турнір «політехніки» [2,19].

У Львові спудеї першої реальної школи утворили ФК «Слава», що згодом став предком клубу «Чарні» (pl:Czarni) (1903), свою спортивну команду зробила четверта гімназія -- КГС (Клуб Гімнастично-Спортовий, 1904). Цю команду через 3 роки перейменовано на «Поґонь» -- у міжвоєнний період вона буде одним із флагманів польського футболу. Учні 3 та 6 гімназій створили команду «Лехія» (1905). У 1905 році вперше провели чемпіонат міста -- перемогли «Чарні» [4,17].

У першій одеській лізі (створена у 1911) брати участь ОБАК (Одеський британський атлетичний клуб), ОКФ (Одеський кружок футболу), шереметьєвці, «Спортинг-Клуб», «Вега», «Індо», «Турн-Ферайн» (команда німецького спортивного товариства) і «Флорида» [2,26].

Осередками футбольного життя радянської частини України залишалися великі міста: Київ, Одеса, Дніпропетровськ, Сталіно. Найкращі команди грали у Харкові -- тодішній столиці республіки. Всі 7 першостей УРСР у 1921-31 роках виграли саме харків'яни. Коли у СРСР вирішили організувати перший чемпіонат країни для колективів міст та республік, представник Харкова -- «Штурм», став переможцем зональних змагань в Україні. У московських плей-оф, «Штурм» у півфіналі розгромив збірну Закавказької РСР -- 4:0, а у фіналі несподівано переграв команду Ленінграду 2:1. Серед найкращих гравців 1920-х та 30-х рр. з першої столиці УРСР були футболісти збірної СРСР: Микола Кротов, Іван Привалов, Микола та Костянтин Фоміни та Олександр Бабкін. У 1927 році створено «Динамо» (Київ), яке стало флагманом українського футболу[7,36].

Саме «Динамо» було єдиною українською командою у найвищій лізі першого чемпіонату СРСР 1936. «Динамівці» зайняли 2 місце. Одними з найкращих футболістів країни були воротар Антон Ідзковський, захисник Костянтин Фомін, нападники Костянтин Щегоцький і Віктор Шиловський. Але за чемпіонство боролися тільки сильні московські клуби («Динамо» і «Спартак»), а найвищим довоєнним показником киян залишось віце-чемпіонство 1936[2,21].

У 1960--1963 рр. у вищій лізі виступав харківський «Авангард». На чемпіонаті світу 1962 року за збірну СРСР у нападі грав київський «динамівець» Віктор Каневський[1,19].

«Динамо» (Київ) під керівництвом Віктора Маслова 1966--1968 роках повторило рекорд ЦСКА (Москва) перемігши у 3 чемпіонатах СРСР поспіль. У 1966 році відрив киян від «срібного» призера, ростовського СКА досяг 9 очок (тоді давали 2 очки за перемогу). Найкращим футболістом країни 1966 назвали півзахисника «Динамо» Андрія Бібу. На англійському чемпіонаті світу 1966 основним гравцем основи був Йожеф Сабо, а Валерій Поркуян, Віктор Серебрянников та Леонід Островський з'являлися на полі лише у деяких іграх. Радянський Союз дістався до півфіналу -- досягнення, яке збірній вже не вдасться повторити чи перевершити[8,14].

У 1969 році Кубок СРСР вперше і востаннє здобуває команда з першої ліги -- «Карпати» (Львів) [1,29].

У період від 1965 до 1975 року «Динамо» (Київ) тільки 1 раз опускалося нижче від 2-го місця в першості СРСР (7 позиція у 1970), підсумок тих 11 сезонів: 6 чемпіонств і 4 віце-чемпіонства. Коли закінчили виступи головні «зірки» московських клубів 1960-х років: Валерій Воронін, Едуард Стрєльцов та Валентин Іванов з «Торпедо»; Альберт Шестерньов і Володимир Пономарьов (ЦСКА); Галімзян Хусаїнов («Спартак»); «динамівці» Ігор Численко та Лев Яшин, то відсоток гравців у національній збірній СРСР з Києва збільшився [7,19].

Серед 14 учасників ЧЄ 1972 (віце-чемпіонство) 6 гравців представляли клуби УРСР -- «Динамо», «Шахтар», «Зорю» і «Карпати». Того року чемпіонат сенсаційно виграла «Зоря» (Ворошиловград) -- вперше це зробила команда не із столиці якоїсь із радянських республік, а зі звичайного обласного центру. «Динамо» було другим, а 6-е місце посів новачок «вишки» «Дніпро», де наставником працював молодий тренер Валерій Лобановський[6,41].

Колишній нападник київського «Динамо» повертається до Києва і з динамівського колективу ліпить сильну навіть за європейськими мірками команду. «Динамо» здобуває Кубок володарів кубків і Суперкубок УЄФА 1975. «Золотий м'яч» найкращому гравцю Європи від «Франс футболу» отримує нападник киян Олег Блохін. Лобановського призначають наставником «сборной» [9,44].

Блохіна визнавали найкращим футболістом України у 1972, 1973, 1974, 1975, 1976, 1977, 1978, 1980 і 1981 роках та найсильнішим гравцем СРСР у 1972, 1973 та 1974 роках[1,12].

Федерацію футболу України створили у 1991 році. Першим президентом ФФУ став Віктор Банніков. Наступного року організація стала членом ФІФА та УЄФА, але жеребкування відбору до чемпіонату світу 1994 відбулося перед цим. Новостворені пострадянські федерації (окрім російської) до початку кваліфікацій до чемпіонату Європи 1996 грали тільки у товариських зустрічах. Чимало гравців провело кілька напівофіційних ігор за Україну, але потім висупало за Росію (наприклад, Олег Саленко -- найкращий бомбардир ЧС 1994, Юрій Нікіфоров, Ілля Цимбалар) [12,1].

Чимало сильних гравців повиїжджало за кордон, від колишньої радянської система підготовки юних гравців залишилося дуже мало. Першим чемпіоном України стала сімферопольська «Таврія», яка перемогла у вирішальній грі «Динамо» (Київ). Всі наступні чемпіонати (аж до 2002) вигравали кияни. Збірну формували на основі «Динамо», куди в 1996-у після кількох років праці на Близькому Сході повернувся Валерій Лобановський. Він зробив ряд футболістів зірками світового класу, які невдовзі перейшли грати до закордонних клубів (Андрій Шевченко, Олег Лужний, Каха Каладзе, Сергій Ребров). У 2004 році український легіонер «Мілана» (Італія) Андрій Шевченко виграв «Золотий м'яч» -- приз найкращому футболістові Європи.

Сильнішав клубний футбол -- прийшовши на пост президента «Шахтаря» (Донецьк) мільярдер Рінат Ахметов завдяки вдалим капіталовкладенням зробив донецьку команду рівним суперником для київського «Динамо».

Збірна України у 1997-2001 роках тричі поспіль не потрапляла на міжнародні чемпіонати через поразки у вирішальному плей-оф. Першим серйозним турніром, куди потрапила національна команда, став чемпіонат світу 2006. Наставник «синьо-жовтих» Олег Блохін ще за тур до кінця запезпечив упевнене перше місце у відбірковій групі, де суперниками українців були збірні Туреччини, Греції та Данії. На самому чемпіонаті Україна сенсаційно дійшла аж до 1/4 фіналу. За підсумками 2006 року Олег Блохін потрапив до списку 10 найкращих тренерів світу[11,1].

У сезоні 2008/09 українські клуби встановили власний історичний рекорд за набраними очками у таблиці коефіцієнтів УЄФА, увійшовши до першої п'ятірки Європи.

Дитячий футбол

У професійному футболі України обертаються величезні гроші. Навряд чи в якомусь іншому виді діяльності двадцятирічний юнак зуміє заробити мільйон євро за рік. Незважаючи на серйозні вкладення в професійний футбол, система підготовки юних футболістів залишається недосконалою, можливість отримання якісного навчання футболу для багатьох недоступна. Ми спостерігаємо контраст, коли блиск багатих клубів Прем'єр-ліги сусідить з убогістю дитячого футболу. Про таку проблему хочу поговорити в цьому матеріалі. Вища ліга дитячого футболу. У 2001 році сталася знакова для розвитку футболу в Україні подія - стартував перший чемпіонат Дитячо-юнацької футбольної ліги (ДЮФЛ). З'явився турнір, який дав можливість зібрати найкращих юних футболістів, де вони зможуть проявити свої вміння для відбору найяскравіших у професіонали. Це вершина піраміди дитячого футболу.

На сьогоднішній день ДЮФЛ являє собою турніри вищої ліги в чотирьох вікових категоріях: U-14, U-15, U-16, U-17. Турнір першої ліги - у двох вікових категоріях U-15 і U-17. Разом у ДЮФЛ відіграють у цьому році 315 команд. Тобто в чемпіонаті ДЮФЛ беруть участь близько 6 тисяч дітей.

Саме на плечах цих шести тисяч юнаків Україна намагається ввірватися в еліту світового футболу.

Не кількістю, а якістю? Якщо усереднити, то виходить по півтори тисячі на один рік народження. Чи багато це? Наскільки мережа клубів охоплює територію нашої держави? Для оцінки ситуації по всій Україні потрібен час. Піду легшим шляхом. Як приклад візьму мою рідну Дніпропетровщину. При цьому необхідно розуміти, що за наявністю ресурсів Дніпропетровська область дійсно в числі лідерів. Тому ситуація в цілому по Україні навряд чи буде відрізнятися в кращий бік - у більшості регіонів становище гірше.

У вищій лізі виступають дніпропетровські команди «Дніпро», «УФК», «Інтер» та криворізький «Кривбас». У першій - дніпропетровські ДЮСШ - 12, МДЮСШ, ІСТА та криворізький «Шахтар». Шість команд представляють Дніпропетровськ і дві - Кривий Ріг. Разом вісім команд. Негусто. 250-тисячний Дніпродзержинськ (рідне місто Литовченко, Багмута, Кравця), 120-тисячний Нікополь (тут починали свій шлях у футбол Павло Яковенко, Кудрицький, Топчієв, Беженар, Медін, Закарлюка), 110-тисячний Павлоград (брати Мирослав та Максим Ромащенко, діючий гравець «Чорноморцю» Антонов) команд ДЮФЛ не мають. Що вже говорити про менші міста - Новомосковськ, Марганець, Жовті Води, Орджонікідзе, Синельникове. Це можна було б пережити, якби в області проводився регулярний обласний турнір. Але про таке доводитися тільки мріяти. Так, проводяться щорічні турніри серед ДЮСШ. Але цього явно недостатньо. Тисячі хлопців виявляються відрізаними від футболу. Найбільш цілеспрямовані намагаються пробитися до складу академій «Шахтаря», «Динамо», «Дніпра», «Металіста». Більшість же, не бачачи перспектив, просто зав'язують із футболом. Скільки при цьому Україна втратила Протасових, Литовченків і Яковенків?

Згідно даних офіційного сайту ФФУ в нашій країні футболом займаються 337 тисяч дітей віком від 8 до 14 років, тобто десь 48 тисяч дітей на один рік народження. Дані звісно значно завищенні, але інших немає[12,1].Пишуть, що в Нідерландах налічується до 4 тисяч клубів, кожен з яких має по кілька команд одного віку. Навіть якщо порахувати по одній команді кожного віку, вийде більше 50000 юних футболістів одного року народження[12,1].

Тобто в Голландії футболом займаються в розрахунку на 100 тисяч населення практично в три рази більше дітей чим в Україні. Про якість навчання поки промовчимо[12,1].

Що стосується ДЮФЛ, то у багатьох містах є матеріальна база для створення команди ДЮФЛ: стадіони, тренувальні поля, наявність досить кваліфікованих тренерів, транспорту для виїзних матчів. Заявка команди в лігу не вимагає захмарних сум: 1250 гривень - на заявочний внесок, близько 2500 гривень - на суддівство. Упевнений, що міська влада зможе організувати транспорт для виїздів, а десь батьки допоможуть… Звичайно, тренерам необхідно оплачувати їхню працю, але, думаю, будь-який тренер місцевих ДЮСШ буде радий навіть невеликій сумі до своєї жебрацької зарплати. Крім того, існує перспектива зірвати куш, виховавши гравця для професійної команди. М'ячі, форма… Разом у 30-40 тисяч гривень на команду однієї вікової групи можна вкластися. Тобто створити й фінансувати протягом року по одній команді першості ДЮФЛ у 10 містах буде коштувати не більше однієї місячної зарплати деяких гравців київського «Арсеналу». При цьому соціальний ефект від таких діянь буде набагато більш значущий. Виміряти його мовою цифр навряд чи вдасться. Тому що не можна вирахувати ефект від появи сенсу життя для дітей та їхніх батьків. У суто футбольному плані Україна може отримати десятки непогано підготовлених футболістів щороку, дитячі тренери матимуть можливість для творчого зростання і шанс заробляти на вихованні футболістів-професіоналів. Крім того, при мудрому підході в майбутньому можна досягти самоокупності подібних дитячих футбольних клубів. Питання тільки в тому, хто зрушить із мертвої точки процес розвитку дитячого футболу.

Україна після розпаду СРСР втратила масовий спорт, у тому числі й дитячий. У футболі завдяки створенню ДЮФЛ, роботі академій «Динамо», «Шахтаря», віднедавна «Металіста», «Дніпра» та інших клубів Прем'єр-ліги вдалося отримати якісніший рівень підготовки найбільш талановитих дітей. Але без розвитку масового дитячого футболу значного прогресу не буде.

Недалекі ті часи, коли в меценатів футболу не буде можливості витрачати нечувані суми на утримання футбольних клубів. Перший дзвіночок у вигляді «Арсеналу» і «Кривбасу» вже пролунав. І справа не тільки в політичній кон'юнктурі. Україна не настільки багата країна, щоб смітити грошима без віддачі. Без виробництва власного продукту прогресу в українському футболі не буде. Поки що наші «меценати-олігархи» витрачають щорічно захмарні суми на придбання легіонерів і мріють про перемоги в єврокубках. Але чи потрібен нам і нашим дітям такий футбол.

Жіночий футбол в Україні

Жіночий футбол на сьогодні - один із найпопулярніших видів спорту в багатьох країнах світу. Фаворитами є Німеччина, США, Норвегія. Перспективно грають японки, в цій країні у день, коли жіноча збірна грала вирішальний матч на чемпіонаті світу, навіть оголосили вихідний.

Величезний поштовх жіночий футбол отримав у 1991 р. на першому чемпіонаті світу з футболу серед жінок. Вже у 1999 р. чемпіонат відвідали більше 650 тисяч глядачів і близько 1 мільярда в 70 країнах подивилися по телевізору. Фахівці ФІФА підрахували, що у 2012 році кількість жінок, які грають у футбол зрівняється з чоловіками - футболістами. Вже зараз близько 40 мільйонів жінок у світі займаються цим видом спорту[12,1].

Мало хто знає, але для того, аби сьогодні жінка могла вільно грати у футбол, потрібно було чекати довгі століття заборон та переслідувань.

Умовний відлік появи жіночого футболу можна почати із китайської фрески, вік якої понад 2 тисячі років. На фресці зображена древня китайська гра, яку грали жінки - «цу цзюй», що в перекладі означає «штовхати м'яч».

В часи Середньовіччя, коли релігійні догми та стереотипи були як ніколи жорстокими по відношенню до жінки , ні про які жіночі футбольні зустрічі мови не могло бути.

Втім, починаючи з XVII сторіччя у Європі жінки значно активізувалися і навіть провели свої перші поєдинки. Так, існує згадка про «незвичайний поєдинок» з м'ячем між заміжніми та незаміжніми жінками, який був проведений в невеликому шотландському містечку.

Але Батьківщиною жіночого футболу і донині прийнято вважати Англію. Саме там у 1895 році був створений перший жіночий футбольний клуб - «Брітіш Леді Футбол Клаб». Слід зауважити, що жіночий футбол був не просто популярний, він був шалено популярний. В англійських архівах збереглися такі дані: в 1917 році в Престоні «жіночий поєдинок з м'ячем» зібрав величезну кількість глядачів - 10 тисяч, таким успіхом не могли похвалитися навіть найсерйозніші чоловічі матчі[12,1].

Чоловіки хоча й приходили вболівати на матчі, але не дуже позитивно сприймали жіночу гру. В 1921 році Англійська асоціація заборонила жінкам грати на стадіонах, на яких проводяться матчі чоловічої ліги. Трохи пізніше, Англія взагалі офіційно заборонила жінкам грати у футбол, мотивуючи це тим, що дане заняття шкідливе для здоров'я жінки[12,1].

Англійки так полюбили футбол, що продовжували збиратися підпільно та проводили неофіційні чемпіонати. Так, в 1966 році в Англії був проведений неофіційний чемпіонат світу серед жіночих команд. Врешті визнавши, що забороняти жінкам грати у футбол недемократично та нецивілізовано, у 1971р. Великобританія скасувала всі заборони для жінок.

Чого не скажеш про Радянський Союз, де лише почала діяти постанова Держкомспорту про заборону всіх видів східних єдиноборств, чемпіонатів з бриджу й жіночого футболу. Виявилося, що такі фізичні вправи негативно впливають на організм жінок. Але при цьому радянська влада не забороняла жінкам працювати в шахтах, на шкідливих заводах та фабриках, і навіть вантажниками в порту.

У 1989 році, коли Радянський Союз ось - ось мав розвалитися, з'явилася Асоціація жіночого футболу. Того ж року українська футбольна команда «Нива» з невеличкого містечка Баришівка на Київщині дебютувала на першому офіційному чемпіонаті жіночих футбольних клубів СРСР, впевнено здобувши «срібло». Вони обійшли багато російських іменитих клубів.

У 1990 «Нива» стала переможцем першого чемпіонату СРСР серед жінок, здобула Кубок СРСР. Через рік «Нива» знову стала чемпіоном СССР.

1991 - «Нива» здобула перемогу на міжнародному турнірі у Канаді, зігравши просто неймовірну кількість поєдинків. На жаль, це була їх остання перемога[11,1].

Не можна стверджувати, що після розпаду Радянського Союзу жіночий футбол в Україні перестав розвиватися. У 1992 р. було засновано Комітет жіночого футболу, що є постійно діючим органом Федерації футболу України.

У 2009 р. Національна збірна України з жіночого футболу здобула у Фінляндії на чемпіонаті Європи 7 місце. Але на сьогодні в Україні існує лише 8 жіночих команд з шести регіонів України[11,1].

Жіночий футбол в Україні переживає гостру кризу, і не лише через брак фінансування. Перш за все у свідомості більшості українців закріпився стійкий гендерний стереотип, що футбол - це чоловіча гра. Якщо хлопчики мають можливість з раннього віку відвідувати футбольні секції, то у дівчаток такої можливості немає. Спортивні фахівці стверджують, що у цьому немає ніякої необхідності, мовляв, дівчатка можуть займатися футболом з хлопчиками.

Однак, світова практика переконує, що для дівчаток мають бути створені окремі футбольні секції, тому що тренер має враховувати психологічні особливості дівчаток. Крім того, без створення таких футбольних секцій неможливо говорити про майбутній розвиток жіночого футболу в Україні[11,1].

Відсутність кваліфікованих тренерів для жіночих та дівочих команд - серйозна перепона в жіночому футболі. На посаду тренерів жіночих команд найчастіше призначають чоловіків, мовляв більш досвідчені. А от жінок майже не допускають до тренерської роботи.

Існує величезна відмінність у фінансуванні жіночого футболу.

На чоловічий футбол виділяють у сотні разів більше коштів. На жіночий футбол - мізер. І це при тому, що українська чоловіча збірна ніколи не демонструвала блискучих результатів на футбольних турнірах. Якби для жіночого футболу виділялись такі кошти - Україна давно могла б бути гідним конкурентом фавориткам футбольних матчів. І це не перебільшення, а переконання більшості іноземних тренерів, які радо запрошують українок грати за їх команди.

Наскільки несправедливий розподіл коштів при фінансуванні футболу можна переконатися із затвердженої Кабінетом Міністрів України "Цільової комплексної програми розвитку футболу в Україні на 1997-2002 роки”. Було задекларовано, що ця програма сприятиме розвитку жіночого футболу в Україні. Для цього було виділено 80 тисяч гривень, що становить лиш 0,06 % від загальних фондів, призначених для розвитку футболу в Україні (122,8 мільйони гривень). Це означає, що 99,04 % фінансування було спрямовано в чоловічу групу[11,1].

Державна цільова соціальна програма "Футбол України: здоров'я, престиж та єдність нації" на 2013-2017 роки, яку ініціює Федерація футболу України взагалі оминає тему фінансування жіночого футболу.

Матчі за участю жінок не транслюють на вітчизняному телебаченні. Більшість редакторів ЗМІ та й прості громадяни сприймають жіночий футбол як шоу. Фактично жіночий футбол в Україні не популяризований та не заохочується суспільством.

Із власного досвіду організації жіночої команди з міні -футболу, можу стверджувати, що багато дівчат приходили на тренування із своїми хлопцями. Останні прагнули переконатися, що на спортивному майданчику не відбувається нічого непристойного. Був випадок, коли чоловік просто виштовхав дружину із футбольного поля зі словами «У нашій сім'ї футболом може займатися хтось один, і це я.» Найгірше, що жінка уникаючи конфлікту, змушена була залишити команду, хоча в неї були здібності до гри.

За гру в футбол жінкам не платять гроші або платять копійки. Жінки грають виключно на голому ентузіазмі, часто за свої кошти винаймають тренувальні зали, оплачують роботу тренерів та самостійно шукають спонсорів, аби взяти участь в якомусь турнірі. Через погане фінансування майже усі футболістки національної збірної грають за кордоном[12,1].

До того ж футболісткам вкрай несправедливо виплачують гонорари. Це проблема багатьох країн. За перемогу на Чемпіонаті Європи з футболу в 1989 році німецькі футболістки отримали лише чайний сервіз.

Попри усі складнощі, українські футболістки вже досягли певних успіхів: у 2009 році кваліфікувалися у фінальну стадію чемпіонату Європи. А у світовому рейтингу ФІФА жіноча команда знаходиться на 26 сходинок вище, аніж чоловіча. Українки на думку іноземних тренерів з футболу дуже перспективні спортсменки - у них хороші здібності, техніка та витривалість.

Однак в Україні проходять Міжнародні турніри розвитку УЄФА серед національних жіночих збірних команд. Заступник голови комітету жіночого футболу ФФУ Іван Шепеленко стверджує, "що жіночий футбол є пріоритетним напрямком у розвитку Федерації футболу України. УЄФА та ФІФА створили програму розвитку цього виду спорту у всьому світі. Таким чином, активно включилися в програму ? свідченням цього є те, що Україна вперше запросила до себе відбірковий етап чемпіонату Європи. Створили першу лігу, в якій беруть участь 10 команд, уже є Вища ліга з восьми команд. Також у 2013-му провели всеукраїнський шкільний турнір, в якому взяло участь 40 тисяч дівчат, та проводилося два чемпіонати серед двох вікових груп юнок. " Але самі спортсменки - футболістки дивляться на своє майбутнє без оптимізму.



Проблеми розвитку українського футболу

Впродовж останніх років все відчутнішою для суспільства стає тенденція до звуження потенційних можливостей вітчизняного футболу щодо реалізації його соціальних функцій.

Насамперед слід відзначити, що футбол в Україні ще не використовується широкими верствами населення як ефективний засіб подолання гіпокенезії (один із провідних факторів ризику багатьох хронічних захворювань, що обумовлюють передчасну смертність громадян України), а також формування й ведення здорового способу життя, відволікання дітей та молоді від негативного впливу «вулиці». Футболом та його різновидностями (футзал, пляжний футбол) в Україні станом на 1 січня 2013 року регулярно займалось лише 295 тис. осіб, або 0,6 % від загальної кількості населення[12,1].

Система вітчизняного футболу не забезпечує гідної репрезентації держави у світовому спортивному співтоваристві, а відповідно не сприяє вихованню патріотичних почуттів у співгромадян. Національна збірна команда України з футболу жодного разу не брала участі в Іграх Олімпіад, лише по одному разу з п'яти можливих брала участь у фінальних частинах чемпіонатів світу та Європи. Крім цього в умовах сьогодення спостерігається істотне погіршення позиції національної збірної у рейтингу ФІФА (55 місце станом на 15 листопада 2012 року), що обумовлено низькими результати у фінальній частині чемпіонату Європи 2012 року, а також невдалим стартом у відбірних матчах за вихід до фінальної частини чемпіонату світу 2014 року.

Істотною проблемою вітчизняного футболу стало комплектування національної збірної команди з футболу через практичну відсутність конкуренції серед футболістів за право представляти Україну у престижних спортивних змаганнях. Провідні футбольні клуби України здебільшого залучають до складів команд гравців-вихідців з інших країн, оскільки система резервного (дитячо-юнацького та молодіжного) футболу не забезпечує ефективної підготовки футболістів високої кваліфікації.

Станом на 1 січня 2013 р. в Україні функціонує 952 відділення футболу у дитячо-юнацьких спортивних школах, в яких займається понад 150 тис. юних футболістів. Для порівняння зазначимо, що у Нідерландах, населення якої майже у три рази менше ніж в Україні, до системи занять футболом залучені практично усі діти країни. У Німеччині з 2002 року успішно реалізується національна програма з футболу «Підготовка юних талантів». А у Великій Британії відповідна програма була прийнята у 2011 році[12,1].

Істотно перешкоджають розвитку футболу, завдають невиправної шкоди його популярності серед населення порушення правил «чесної гри» (Fair Play) з боку офіційних осіб, тренерів, суддів та гравців. В окремих випадках належним чином не забезпечується громадський порядок та безпека до, під час та після проведення футбольних змагань. На стадіонах України зростає кількість проявів неадекватної поведінки глядачів.

Серед інших проблем, які є в українському футболі фахівці також визначають:

1. Небажання верхівки влади інвестувати гроші в український футбол.

2. Проблема легіонерів.

3. Договірні матчі.

4. Некоректне суддівство.

5. Невдалий виступ у єврокубках.

Аналіз причин виникнення проблеми та обґрунтування необхідності її розв'язання.

Основними причинами виникнення проблеми у розвитку футболу є:

недосконалість законодавчого забезпечення розвитку футболу та сприяння діяльності суб'єктів системи вітчизняного футболу;

неврегульованість механізму співпраці між центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, Федерацією футболу України (далі - Федерація), іншими суб'єктами діяльності у футболі, підприємствами, організаціями та установами у вирішенні питань, пов'язаних з розвитком футболу;

згортання програми впровадження у загальноосвітніх навчальних закладах уроків фізичної культури з елементами футболу;

неналежні умови для занять футболом у загальноосвітніх навчальних закладах, оскільки більшість шкільних майданчиків знаходяться в непридатному стані та є травмонебезпечними;

відсутність централізованих програм будівництва майданчиків із природним і штучним покриттям для шкільного футболу, забезпечення загальноосвітніх навчальних закладів футбольними м'ячами, наборами інвентарю, екіпіровки та методичних матеріалів;

розбалансованість системи залучення дітей та молоді до масових занять футболом за місцем проживання та у місцях масового відпочинку населення;

відсутність належної кількості облаштованих та доступних місць для занять футболом різних груп населення;

малоефективні дії держави, громадськості та приватного сектору щодо популяризації занять футболом у дитячому та молодіжному середовищі;

недостатня кількість відділень з футболу у дитячо-юнацьких спортивних школах, спеціалізованих дитячо-юнацьких спортивних шкіл олімпійського резерву з футболу та низький рівень їхнього кадрового, фінансового та матеріально-технічного забезпечення;

нераціональна система навчально-тренувальної та змагальної діяльності у дитячо-юнацькому футболі;

відсутність необхідної інфраструктури для відбору та підготовки талановитих юних футболістів у регіонах України, а також сучасних навчально-тренувальних баз для підготовки збірних команд України з футболу;

низька ефективність системи підготовки, підвищення кваліфікації, атестації та матеріального стимулювання тренерських кадрів;

невідповідність сучасним вимогам науково-методичного та медико-біологічного забезпечення розвитку футболу;

недостатня кількість сучасних спортивних споруд вітчизняного футболу, які належать до державної або комунальної власності, та невідповідність міжнародним стандартам переважної більшості з існуючих таких споруд.

Концепція державної програми розвитку футболу в Україні на 2013-2017 рр. ФФУ

Президент Федерації футболу України Анатолій Коньков повідомив, що національна асоціація спільно з різними фахівцями підготувала концепцію державної цільової соціальної програми на період з 2013-го по 2017 рік "Футбол України: здоров'я, престиж і єдність нації"[12,1].

Він сподівається, що реалізація цієї програми дасть змогу вийти на новий рівень стандартів якості в розвитку масового футболу. "Запорукою розвитку найпопулярнішого в нашій країні спорту є сильні та глибокі коріння, такі як дитячий, юнацький і масовий футбол. Саме тому ми маємо будувати футбольну піраміду на міцному фундаменті. В базі даних німецького футбольного союзу зареєстровано 8 мільйонів жителів, які регулярно займаються футболом. На жаль, Україна поки що не може похвалитися такими високими показниками, але ми маємо прагнути цього", - сказав він у вівторок в інтерв'ю прес-службі [12,1].

А.Коньков зазначив, що за минулі роки у сфері розвитку масового футболу було зроблено чимало, але при цьому наголосив, що розвиток дитячо-юнацького та масового футболу потребує серйозних фінансових вкладень, і тут федерації не обійтися без допомоги держави.

За його словами, ФФУ приділятиме велику увагу розвитку інфраструктури масового та юнацького футболу й має намір підтримати дитячого тренера - підвищити престиж його роботи, створити умови для ефективної мотивації та озброїти його сучасними тренувальними методиками[12,1].

А.Коньков також вважає, що новому керівництву ФФУ за короткий термін вдалося за зробити важливі кроки на шляху розвитку плідних і взаємовигідних контактів sз професійними футбольними клубами, вийти на прямий і безпосередній діалог із президентами та власниками клубів. Він нагадав, що нещодавно в Будинку футболу відбулася зустріч керівництва низки клубів Прем'єр-ліги з куратором українських арбітрів П'єрлуїджі Колліною, а 14 із 16 головних тренерів клубів Прем'єр-ліги обговорили важливі для вітчизняного футболу питання в рамках засідання тренерської ради ФФУ[12,1].

А.Коньков наголосив, що у відносинах із клубами федерація не сповідуватиме принципу "рівновіддаленості". "Мені набагато ближча позиція максимального наближення до всіх клубів України ? ми хочемо почути кожного і працювати з усіма на спільне благо. Адже сильні клуби ? сильна збірна. Рекордні результати українських клубів на європейській арені свідчать про високий потенціал нашого футболу та необхідність тісного та плідного співробітництва між клубами і збірною ? адже саме клуби готують футболістів", - пояснив він.

Але причини виникнення проблем свідчать про їх глибинний соціально-економічний характер та необхідність системних дій з її подолання. Попередні цільові програми, які сприяли вирішенню часткових питань розвитку футболу, не змогли докорінним чином змінити ситуацію на краще, оскільки у них не були чітко визначені та забезпечені ресурсами найбільш пріоритетні для суспільства напрями розвитку футболу.

Розв'язання проблеми неможливо здійснити в рамках Загальнодержавної цільової соціальної програми розвитку фізичної культури і спорту на 2013-2017 роки, оскільки вона буде спрямована на вирішення загальних питань удосконалення державної політики у цій сфері гуманітарної політики держави. А комплексне розв'язання проблеми забезпечення інноваційного розвитку футболу на основі використання програмно-цільового методу на думку ФФУ потребує розроблення, затвердження та виконання протягом 2013-2017 років Державної цільової соціальної програми "Футбол України: здоров'я, престиж та єдність нації"[12,1].

Майбутне розвитку футболу України

Багатьох цікавить питання, що чекає український футбол в майбутньому? Це питання стало актуальним ще до всіх відомих подій, пов'язаних з анексією Кримського півострова і з військовим становищем на Сході України. Адже ще до всіх цих подій український елітний чемпіонат початок «лихоманити».

Серйозні проблеми з українським футболом почалися ще навесні минулого року, коли президент криворізького «Кривбасу» Олександр Лівшиць оголосив про те, що у команди більше немає джерела фінансування. На той момент підопічні Олега Тарана досягли відмінної форми, набравши за другу частину сезону в чемпіонаті України очок більше, ніж вдалося це зробити київським «Динамо». Тоді неодноразово говорилося про те, що Ігор Коломойський, який є одним із співвласників криворізького клубу, може врятувати ситуацію. Однак цього так і не відбулося.

Другий дзвіночок продзвенів вже в середині минулого сезону, коли з чемпіонату знявся київський «Арсенал». Причиною стали все ті ж фінансові проблеми. Більше того, як і в першому випадку, з клубом тісно був пов'язаний один з найвпливовіших бізнесменів країни Ігор Коломойський. Одним із спонсорів «Арсеналу» нинішній губернатор Дніпропетровської області був до середини 2012 року. Багато хто називає причиною банкрутства «Арсеналу» продаж клубу народному депутату України Олександру Онищенко, який спочатку обіцяв врятувати столичний клуб, а потім при загадкових обставинах від команди відмовився.

Перед стартом нинішнього футбольної першості проблем стало тільки більше. Вкрай складна ситуація на Сході України, анексія Кримського півострова Російською Федерацією, фінансові проблеми представників Прем'єр-ліги та Першої ліги - все це не може не позначитися на рівні вітчизняного футболу. Про що говорити, якщо відразу у п'яти клубів зі Сходу України немає можливості проводити матчі на домашніх аренах? Йдеться про три донецьких клубах - «Шахтарі», «Металурзі» і «Олімпіку», а також про маріупольському «Іллічівці» та луганської «Зорі». Про свої фінансові проблеми перед стартом нового сезону заговорили і в луцькій «Волині» і ужгородської «Говерли». Навіть фінансово стабільний дніпропетровський «Дніпро» не зміг виплатити своїм футболістам преміальні за успіхи минулого сезону. Крім цього, через цілого ряду причин в елітному українській першості не зміг виступати футбольний клуб «Севастополь», який і зовсім був розформований. Перед стартом нового сезону легіонери з українських клубів оголосили про те, що вони не мають наміру грати в країні, в якій йде війна. А замінити цих футболістів буквально не ким, так як висококласні гравці навіть і слухати не хочуть про переїзд в Україну, незважаючи на всі позитивні моменти з рівнем зарплат в нашій країні.

Підводячи підсумки можна сказати, що футбол в Україні знаходиться в складному становищі. Багатьом жителям країни зараз не до цього популярного виду спорту. Це розуміють і футболісти, і керівники клубів, які всіляко намагаються підтримувати рівень вітчизняного футболу. Ряд експертів упевнені, що цей сезон в Україні може бути зірваний. У свою чергу провідні світові букмекери не стали приймати ставки на підсумки чемпіонату України, що також може говорити про вірогідність неочікуваних проблем.



Висновки

Причини виникнення проблем українського футболу свідчать про їх глибинний соціально-економічний характер та необхідність системних дій з її подолання. Попередні цільові програми, які сприяли вирішенню часткових питань розвитку футболу, не змогли докорінним чином змінити ситуацію на краще, оскільки у них не були чітко визначені та забезпечені ресурсами найбільш пріоритетні для суспільства напрями розвитку футболу.

Розв'язання проблем неможливо в повному обсязі здійснити в рамках Загальнодержавної цільової соціальної програми розвитку фізичної культури і спорту.

Національні інтереси для розвитку футболу потребують нагального вжиття ефективних заходів для розв'язання не лише суто спортивної, а й соціально значущої проблеми забезпечення розвитку футболу в Україні відповідно до Конституції України, Законів України «Про фізичну культуру і спорт» і «Про державні цільові програми», Національної доктрини розвитку фізичної культури і спорту, затвердженої Указом Президента України від 28 вересня 2004 р. № 1148, та інших нормативно-правових актів.

Вказані проблеми можливо вирішити шляхом врегулювання механізму співпраці між центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та Федерацією футболу України, що необхідно для розвитку системи резервного дитячо-юнацького, молодіжного та жіночого футболу, а також забезпечення ефективної підготовки футболістів високої кваліфікації.

Держава має створити умови для того, щоб футбол використовувався широкими верствами населення як ефективний засіб оздоровлення, сприяв вихованню патріотичних почуттів, а також забезпечити належні умови для занять футболом у загальноосвітніх навчальних закладах, шляхом впровадження Державної підтримки програм будівництва майданчиків із природним і штучним покриттям для шкільного футболу

Необхідно впровадити ефективну систему професійної підготовки, підвищення кваліфікації, атестації та матеріального стимулювання тренерських кадрів та професійних судів.



Список використаної літератури

1. Спортивные игры; Учеб. для студентов пед. ин-тов по спец. № 2114 «Физ. воспитание» / В.Д. Ковалева. - М.: Просвещение, 1988.

2. Мондозолевский Г.Г. Щедрость игрока. - М.: Физкультура и спорт, 1984

3. Тер-Ованесян А. А. Педагогические основы физического воспитания. М., «Физкультура и спорт», 1980.

4. Теория и методика физического воспитания: Учебное пособие для студентов фак. физ. Воспитания пед. ин-тов/ Б. А. Ашмарин, М. Я. Вилевский, К. Х. Грантынь. - М., Просвещение, 1985.

5. Правдин В.А. и др. Футбол - игра для всех - М.: Физкультура и спорт, 1966.

6. Віхров К. Л. Футбол у школі: Навчально-методичний посібник.- К: Комбі лтд2002.-256с.

7. Футбол: Справочник / Авт. - сост. Чумаков Е.М. - М.: Физкультура и спорт, 1985.

8. Все о спорте. Справочник, 2-е изд., в 3-х т. - М.: Физкультура и спорт, 1988.

9. Мягченков Н.И. Мини футбол: Справочник - М.: Физкультура и спорт, 1984.

10. Физкульура и спорт. Малая энциклопедия - М.: «Радуга», 1982.

Размещено на Allbest.ur

...